Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняттям торгівлею з метою отримання прибутку (ст.1 Закону України "Про підприємництво").

Правове регулювання підприємницької діяльності в Україні відображає прагнення до оптимальної моделі такого регулювання, яке використовується в цивілізованому світі, але з урахуванням економічних, соціальних та політичних реалій суспільства. Перехідний етап економіки від розподільчого до ринкового механізму, революційні зміни у відносинах власності, закріплення пріоритету людини спричинили як позитивні так і активізували негативні явища у сіспільстві. До останніх відноситься нерозвинена нестабільна економіка держави з високою криміналізацією, наявністю значної долі тіньового бізнесу, постійним ростом дефіциту державного бюджету і як вимушений наслідок динамічність законодавстства про підприємництво.

Надії на покращення економічного стану в Україні і відповідно забезпечення гідного людини рівня життя пов'язуються із розвитком підприємницької діяльності. По своїй природі це є економічна діяльність на ринках пропозицій попиту, товару та праці. Вона базується на принципах, що передбачені ст.5 Закону України "Про підприємництво".

З прийняттям 7 лютого 1991 р. законів "Про власність"1

та "Про підприємництво" появилась можливість для розвитку підприємницьких правовідносин на принципіально новій основі.

В залежності від способів здійснення права на заняття підприємницькою діяльністю виділяються вільні та дозвільні відносини. В основу перших взято конституційний принцип: "дозволено все те, що не заборонено законом". Виникнення таких правовідносин залежить лише від самих суб'єктів підприємницької діяльності, що діють автономно. Так, наприклад, для виробництва товарної сільськогосподарської продукції ліцензії не потрібні. Навпроти, ст.4 Закону України "Про підприємництво" передбачає загальні підходи до ліцензування на види діяльності, що здійснюються лише за умови наявності ліцензії. Такі відносини отримали назву дозвільних (ліцензованих).

Початковий етап розвитку підприємництва пов'язується з становленням мануфактурного виробництва. В Росії підприємництво стало розвиватись в кінці XVIII на початку XIX віків. Згідно з Додатковою постановою про устрій гільдій та про торгівлю 1824 р., торгівля, як вид підприємницької діяльності за ознакою повноти її виконання поділяється на:

- торгівлю з свідоцтвом, яка оплачувалася по-різному;

- торгівлю вільну (без свідоцтв), яка власне мала
характер не торгівлі, а продажу виробником своїх виробів.

Найбільш низькою сходинкою торгівлі вважалась "бродяча торгівля".

До становлення радянської влади така торгівля була значно обмежена. В радянський період бродячі торговці були

1 Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1991. № 20. - С.249

2 Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1991. № 14. - С. 191

представлені спочатку "мішечниками", а потім "спекулянтами", а в післярадянський період "челноками".

Ринкові відносини будучи економічними (об'єктивними) за своїм змістом, обов'язково приймають юридичну (правову) форму. Вони виникають не спонтанно, хоча і передумовлені економічними чинниками, а по волі людей - товаровиробників та споживачів, і в цій своїй якості носять суб'єктивний характер. Як базисні відносини любого суспільства, ринкові відносини стають предметом правового регулювання, що в свою чергу, обумовлено необхідністю виробити одні і ті ж правила (норми) юридичне значимої поведінки на тому ж ринку. Інакше кажучи, необхідно "стандартизувати" вимоги щодо самого товару, умов його виробництва, змоделювати правові засоби оформлення іх руху від товаровиробника до споживача, захистити останнього від свавілля на ринку та забезпечити свободу вибору. При цьому чим більше за своїм правовим положенням осіб приймає участь в ринкових відносинах, чим ширше їх географія, тим більша потреба в цніфікації таких відносин так, і у врахуванні тих чи інших їх особливостей. Ринкова діяльність безпосередньо торкається життєво важливих інтересів держави: по забезпеченню населення, в тому числі його здоров'я, надійному захисті його законних прав та інтересів, виконання їх функцій, одержанню своєрідної ренти від підприємництва, по встановленню меж та засобів його здійснення, забезпеченню надійного та дієвого контролю за правомірністю такої діяльності. В зв'язку з цим створюється спеціальна система норм права та регулювання відносин, що складаються в процесі виробництва та реалізації товару, попередження негативних явищ, що можуть призвести до кризи в економіці, порушення нормального існування громадянського суспільства тощо. Таким чином, з економічної сторони підприємництво є економічною

діяльністю, що підпадає під об'єктивні економічні закономірності та процеси. Саме вони і становлять зміст цих відносин.

Законом України "Про підприємництво" встановлено ряд обмежень у здійсненні підприємницької діяльності. Так, діяльність по виготовленню і реалізації наркотичних засобів, зброї і вибухових речовин, а також по виготовленню цінних паперіві грошових знаків можуть здійснювати тільки державні підприємства. Без спеціального дозволу, що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим органом, не можуть здійснювати певні види підприємницької діяльності, які зазначені в ст.4 вищевказаного Закону. Цей спеціальний дозвіл має назву ліцензія, а її видача -ліцензування .

Про це та інше й піде розмова в наступних розділах нашої роботи.

1. Поняття та юридичне значення ліцензування.

Підприємництво як правова категорія характеризується своїм юридичним закріпленням - формалізацією, ознаками, колом суб'єктів специфічними способами здійснення права на заняття таким видом діяльності, особливими правовими засобами його юридичного оформлення, приватними та публічними обов'язками суб'єктів. Підприємництву притаманний свій особливиі правовий механізм - система правових норм. Створення юридичної бази підприємницької діяльності , вироблення та закріплення у людини стійкого підприємницького інтересу, в тому числі зацікавленості в продовженні справи, заохочення до виконання нею юридичних обов'язків іде через цілий ряд економічних, політичних та правових перетворень, супроводжуваних

соціальними, культурними, моральними та іншими процесами в житті суспільства.

Підприємництво здійснюється лише певною категорією суб'єктів права - підприємцями, які мають специфічні суб'єктивні права та чітко визначені юридичні обов'язки. При цьому визначено коло осіб, що не можуть такою діяльністю займатись взагалі, або можуть займатись в визначених межах та організаційно-правових формах. Створено спеціальний механізм легалізації суб'єктів такої діяльності, як і самої діяльності, отриманою прибутку, в тому числі нелегального.

Згідно ст.4 Закону України "Про підприємництво" в редакції 23 грудня 1997 року встановлено, що без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України чи уповноваженим органом не можуть здійснюватись ряд видів діяльності.

Ліцензування є одним з видів зовнішньої перманентної
легалізації діяльності підприємця. Вона визначається
законом, який дає перелік видів діяльності, що підлягають
ліцензуванню. Закон встановлює виключний перелік таких
видів діяльності і цей перелік не може бути розширений
нормативними актами. Передумовою ліцензування

підприємництва є реєстрація, а для підприємця - юридичної особи також безпосередня вказівка на цей вид діяльності в його установчих документах. З моменту одержання ліцензії на вказаний в законі та визначений в установчих документах вид діяльності і виникає відповідний елемент спеціальної правосуб'єктності. Підприємство не вправі займатися відповідним видом діяльності до тих пір, поки в установленому законом порядку не отримає ліцензію.

Варто зауважити, що ліцензування не є остаточним та безстроковим. Ліцензія видається лише на певний строк.

Таким чином, ліцензування має дві сторони і розглядається як процедура одержання дозволів на

здійснення встановленого чинним законодавством виду діяльності та процедура розгляду звернень до спеціальних державних органів підприємців за одержанням дозволів їх видачі.

Автори підручника "Підприємницьке право України" за редакцією Р.Б.Шишки розглядають ліцензування як процедуру одержання дозволів на здійснення встановленого чинним законодавством виду діяльності та процедуру звернень до спеціальних державних органів підприємців за одержанням дозволів їх видачі.1

Автори підручника "Комерційне право. Правові основи підприємницької діяльності" під редакцією Поповича В.М. розглядаючи ліцензування з точки зору зовнішньоекономіч-ної діяльності, дають своє тлумачення цього поняття. Ліцензування - це нормативне встановлені умови, порядок і процедура надання уповноваженими органами дозволу на експорт та імпорт певних товарів, робіт, послуг прав інтелектуальної власності у відповідних обсягах і суворо визначені строки.2

А офіційне тлумачення поняття ліцензування дано в "Інструкції про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на право роздрібної реалізації медикаментів, умовах і правилах здійснення цієї діяльності і контролю за їх здійсненням" затверджені наказом Ліцензійної палати при Міністерстві освіти економіки України і Міністерством охорони здоров'я України від 22.03.96 р. №ЛП-6/60. Ліцензування визначається як отримання дозволів (ліцензій) та засіб здійснення контролю держави за додержанням суб'єктами підприєм-ницької діяльності вимог законодавства.

1 "Підприємницьке право України. Підручник / За заг. ред. доц. Р.Б.Шишки. - Харків: Вид-во Ун-ту внутр.
справ, "Еспада" 2000. - С.105

2 Комерційне право. Правові основи підприємницької діяльності. / Наук, редактор Попович В.М.. - К., 1997. --
С.673.

Отже, термін ліцензія означає - дозвіл на право ввозу та вивозу товарів, що видається спеціальними державними органами для укладення невизначеної кількості угод за період дії ліцензії, а тому ліцензії розглядаються в декількох аспектах:

як дозвіл на експорт товарів (ст. 1 Закону України "Про
зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91р. зі змінами та
доповненнями);

дозвіл на використання в підприємницькій діяльності
запатентованого об'єкту промислової власності (ст.1 Закону
України "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі"
від 15.12.98р.);

* як спеціальний дозвіл, що видається Кабінетом
Міністрів України чи уповноваженим ним органом на
здійснення вказаного законом виду підприємницької
діяльності (ст.4 Закону України "Про підприємництво").

Варто зазначити, що ліцензування підприємницької діяльності спрямовано на захист життя та здоров'я людини, здорового довкілля, забезпечення економічних інтересів держави, формування дохідної частини державного бюджету, захист внутрішнього споживача від недоброякісних продуктів. Тому загальні підходи до ліцензування підприємницької діяльності визначаються в тому, що такій легалізації підлягає лише діяльність, яка:

становить небезпеку для життя та здоров'я людини;

становить небезпеку для довкілля;

загрожує інтересам самої держави.

Ліцензії за способом дозволу бувають:

* відкриті з загальним опублікованим дозволом
займатися вказаною діяльністю на термін не менше одного
місяця;

* генеральні ліцензії -дозвіл на заняття певної
діяльністю , операціями з певними товарами чи з певною
країною або їх групою на вказаний в ліцензії період
ліцензування;

виключні ліцензії надають монопольне право на
здійснення певного виду діяльності;

разові ліцензії, які мають іменний характер і
видаються на здійснення кожного окремого виду
підприємницької діяльності конкретним суб'єктам на період
не більший, ніж технологічно необхідний для здійснення
такої ліцензованої операції.

Таким чином, підприємництво повинно здійснюватися легальне. Тобто, особа, що реалізує свою підприємницьку правоздатність та своє конституційне право на заняття підприємництвом повинна у встановлено порядку зареєст-руватися в якості підприємця. З отриманням свідоцтва про державну реєстрацію, як підприємця, вона отримує спеціальний правовий статус підприємця і в якості такого набуває суб'єктивного права на реальні підприємницькі правочини та додаткові до загального статусу людини юридичні обов'язки. В тому разі, коли для зайняття конкретним видом підприємницької діяльності потрібні спеціальні дозволи, то вони у встановленому порядку повинні бути теж отримані (отримання ліцензій, патентів, сертифіка-тів тощо).

2. Види діяльності, що потребують ліцензування та органи, що його здійснюють.

Загальний порядок ліцензування визначений ст.4 Закону України "Про підприємництво" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про підприємництво" від 23.12.97 р. №762/97-ВР. Ним дано легальне визначення ліцензії як документа, що видається кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом виконавчої влади, згідно з яким власник ліцензії має право займатися певним видом підприємницької діяльності.

Отже, ліцензія - це державний документ, який має правоустановче значення і його володілець відповідно має закріплені права здійснювати вказаний в ньому вид діяльності в зазначених в ліцензії межах.

У зв'язку з дерегулюванням підприємницької діяльності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про підприємництво" визначені чіткі підходи до ліцензування:

* встановлені його основні принципи, тобто
ліцензування потенційно небезпечних для здоров'я людини,
довкілля та безпеки держави видів діяльності. Тим самим
принципово змінились акценти ліцензування - з джерела
поповнення державного бюджету та джерел фінансування
діяльності ліцензованих органів до верифікації умов
здійснення діяльності на предмет її безпеки ;

* встановлена єдина методологія оформлення, видачі,
припинення і поповнення дії ліцензій;

* введена відповідальність посадових осіб за порушення
порядку видачі ліцензій;

* встановлена єдина ліцензійна палата за прийняття та
розгляд заяв на отримання ліцензій - 12 неоподаткованих
мінімумів для юридичної особи та 2 - для фізичної;

встановлений єдиний перелік видів діяльності, що
підлягають ліцензуванню;

міністерствам та відомствам заборонено створювати
госпрозрахункові структури, які мали б право отримувати від
підприємств гроші за ліцензування;

передбачено створення експертної ради при Ліцензійній палаті з метою обмеження прав міністерств та відомств. Раді надано право приймати рішення про включення того чи іншого виду діяльності в перелік ліцензованих.

З 29 квітня 1998 року згідно ст.9 Закону ліцензуванню підлягають лише нижче вказані види діяльності та на підставі "Переліку органів, які видають ліцензії на провадження певних видів підприємницької діяльності", затвердженому Постановою Кабінету Міністрів від 3 липня 1998 р. №1020 органами видачі ліцензій є:

пошук (розвідка) корисних копалин - Держкомгеологія;

виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до
неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5
міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на
секунду, торгівля вогнепальною зброєю та боєприпасами до
неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад
4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на
секунду - Служба безпеки України;

виробництво вибухових речовин і матеріалів (за переліком,
який визначається Кабінетом Міністрів України)
Держнаглядохоронпраці;

виробництво особливо небезпечних хімічних речовин (за
переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України) -
Мінпромполітики;

видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння,
дорогоцінного каміння, виготовлення та реалізація виробів із
їх використанням - Мінпромполітики;

6) виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля
лікарськими засобами - Держкоммедбіопром;

7) виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів,
оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і
препаратами - Державний департамент ветеринарної
медицини Мінагропрому;

8) виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами
сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту,
активної оборони - Служба безпеки України;

розроблення, виробництво, використання, експлуатація,
сертифікаційні випробування, тематичні дослідження,
експертиза, ввезення, вивезення криптосистем і засобів
криптографічного захисту інформації, надання послуг в
галузі криптографічного захисту інформації, торгівля
криптосистемами і засобами криптографічного захисту
інформації - Департамент спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації СБУ;

розроблення, виробництво, впровадження, обслуговуван-ня, дослідження ефективності систем і засобів технічного
захисту інформації, надання послуг в галузі технічного
захисту інформації - Мінфін;

виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої
звітності - Мінфін;

наукові дослідження, пов'язані із створенням та
використанням космічної техніки та технології (крім ракет-
носіїв) - НКАУ;

розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання,
перевезення, придбання, пересилання, ввезення, вивезення,
відпуск, знищення наркотичних засобів, психотропних
речовин перелік котрих встановлюється КМУ - Комітет з
контролю за наркотиками;

медична та ветиринарна практика - МОЗ та
Республіканське управління державної ветеринарної
медицини Ради міністрів Автономної Республіки Крим,
управління державної ветеринарної медицини обласних,
Київської та Севастопольської міських державних
адміністрацій;

переробка донорської крові та її компонентів,
виготовлення з них препаратів - МОЗ;

організація та утримання ігорних закладів організація
азартних ігор - районні, районні у містах Києві та
Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи
міських, районних у містах Рад;

будівельна діяльність (окремі види проектних та та
будівельно-монтажних робіт, інженерних досліджень до
будівництва, надання інжінерінгових та інших послуг, що
потребують відповідної атестації виконавця до переліку,
встановленому КМУ) - Держбуд, Держнафтопромгаз,
органи містобудування та архітектури Ради міністрів
Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій;

18) надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів
повітряним, річковим, морським, залізничним та
автомобільним транспортом - Мінтранс;

19) заготівля, переробка, металургійна переробка
металобрухту кольорових і чорних металів - Мінфін;

надання освітніх послуг загальноосвітніми, професійно-
технічними та вищими навчальними закладами - Міносвіти;

надання послуг та виконання робіт протипожежного
призначення - Головне управління пожежної охорони
МВС;

надання послуг, пов'язаних з охороною державної та
іншої власності, надання послуг з охорони громадян - СБУ;

23) надання послуг радіозв'язку (з використанням
радіочастот) - Держкомзв'язку;

24) організація іноземного, внутрішнього, зарубіжного
туризму; екскурсійна діяльність - Держкомтуризм;

фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність (перелік
видів фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності, які
підлягають ліцензуванню, встановлюється КМУ)
Держкомспорт;

виробництво спирту етилового, коньячного і плодового,
алкогольних напоїв, оптова торгівля спиртом етиловим,
коньячним і плодовим, оптова, роздрібна торгівля
алкогольними напоями - Держспецмонополія;

27) виробництво тютюнових виробів, оптова, роздрібна
торгівля тютюновими виробами - МЗЕЗторг за
погодженням Мінфіну;

28) страхова діяльність - Укрстрахнагляд;

29) посередництво у працевлаштуванні на роботу за
кордоном - Державний центр зайнятості Мінпраці;

юридична практика - Мін'юст;

агентування морського торговельного флоту - Мінтранс;

32) діяльність, пов'язана із використанням радіоактивних
відходів, джерел іонізуючого випромінювання, перевозкою
ядерних матеріалів та радіоактивних речовин, проектування,
будівництво та експлуатація об'єктів атомної енергетики, а
також надання послуг по їх обслуговуванню
Мінекобезпеки;

виконання авіаційно-хімічних робіт та аерофотозйомка -
Мінтранс, Укргеодезкартографія;

аудиторська діяльність - Аудиторська палата;

35) пересилка грошових переводів, листів вагою до 20г,
поштових карток - Держкомзв'язку;

виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт
та кадастрофих зйомок - Укргеодезкартографія;

судово-експортна діяльність - Мін'юст;

38) виготовлення, передача та постачання електроенергії -
НКРЕ;

39) ремонт та експлуатація об'єктів трубопроводного
транспорту - Мінпромполітики;

40) трастові та інші операції з майном довірника (вкладника).

Згідно ст.6 Постанови Кабінету Міністрів України № 1020 від 03.07.1998р. орган ліцензування:

забезпечує виконання законодавства у сфері ліцензування;

затверджує спільно із спеціально уповноваженим органом з
питань ліцензування ліцензійні умови провадження
певного виду господарської діяльності та порядок
контролю за їх додержанням;

видає та переоформлює ліцензії, видає дублікати ліцензій
на певний вид господарської діяльності, приймає рішення
про визнання ліцензій недійсними;

здійснює у межах своєї компетенції контроль за
додержанням ліцензіатами ліцензійних умов;

видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних
умов;

анулює ліцензії на певний вид господарської діяльності;

формує і веде ліцензійний реєстр.

Орган ліцензування, яким є центральний орган виконавчої влади, що здійснює передбачені цією статтею повноваження, може делегувати їх своїм структурним територіальним підрозділам.

Повноваження органу ліцензування не можуть бути делеговані іншим особам, у тому числі створеним органом ліцензування.

Орган ліцензування не може доручати іншим особам визначати спроможність суб'єктів господарювання вико-нувати ліцензійні умови згідно з поданими документами.

Фінансування органу ліцензування здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України або місцевого бюджету.

Відмінено ліцензування торговельної діяльності, транспортних перевезень на територіях країн Співдружності Незалежних Держав та інше.

Ліцензування других видів підприємницької діяльності, що не увійшло до цього переліку, заборонено.

3. Порядок одержання ліцензій

Згідно з ч.7 ст.4 Закону "Про підприємництво" (в редакції від 23 грудня 1997 р.) для отримання ліцензії на кожний вид діяльності її суб'єкт подає органу, що видає ліцензію, заяву про видачу останньої, в якій зазначаються відомості про заявника, вид діяльності, на котрий заявник має намір отримати ліцензію, термін її дії, інші необхідні документи.

Ліцензія видається після прийняття рішення про її видачу та подання заявником до органу, що її видає, документа про внесення плати за видачу (з громадянина-підприємця - в розмірі двох неоподаткованих податком мінімумів доходів громадян, з юридичних осіб - в розмірі дванадцяти). В деяких випадках актами законодавства може встановлюватися інший розмір плати за видачу ліцензій і другий порядок зарахування отриманих коштів.

Порядок видачі тих чи інших ліцензій врегульований нормативними актами, присвяченими окремим напрямам підприємницької діяльності.

У юридичній літературі та на практиці процедуру видачі дозволів (ліцензій) відрізняють заявочний порядок та дозвільний1, їх відмінність полягає у необхідності проведення експертизи кваліфікаційних особливостей суб'єкта підприємницької діяльності. В залежності від вказаного поділу виділяють такі етапи:

Подача підприємцем заяви з відповідними
атрибутами та інших документів, передбачених
законодавством;

Експертиза вказаних документів, перевірка
відповідності інших ліцензійних вимог, що висуваються,
тощо;

3. Видача або відмова у видачі ліцензії, що здійснюється
з певними правилами;

4. Оскарження прийнятого рішення підприємцем у
судовому порядку.

Рішення про видачу ліцензії, чи відмова в її видачі приймається не пізніше ЗО днів з дня одержання всіх необхідних документів.

У ліцензії вказується:

* найменування та ідентифікаційний код органу, що
видав ліцензію;

прізвище, ім'я, по батькові;

місце проживання;

* ідентифікаційний код фізичної особи-платника
податків та інших обов'язкових платежів або найменування
та місцезнаходження;

* ідентифікаційний код юридичної особи;

1 Алейник О. Правовьіе основи лицензирования хозяйственной деятельности // Закон. - 1994. - №6. - С.17.

вид діяльності, на який видається ліцензія;

місце провадження діяльності;

* особливі умови та правила здійснення даного виду
діяльності (ліцензійні умови);

номер реєстрації ліцензії;

дата видачі і термін дії ліцензії.

Ліцензія підписується відповідною за видачу посадовою особою та засвідчується печаткою органа, який видав ліцензію. Термін дії ліцензії встановлюється органом, що видає ліцензію, і не може бути менш, ніж 3 роки. Ліцензія після сплину терміну її дії може бути за заявою суб'єкта підприємницької діяльності продовжена.

Передбачений такий охоронний захід примусу - відмова у видачі ліцензії, а також вказані її підстави. Згідно із згаданим вище Законом у видачі ліцензії може бути відмовлено у разі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником, а також внаслідок неможливості здійснення ним певного виду діяльності відповідно до ліцензійних умов. У рішенні про відмову зазначаються підстави відмови.

Закон "Про підприємництво" (ст.4) надає суб'єкту названої діяльності право на оскарження в судовому порядку рішення про відмову у видачі ліцензії. Згідно з п.2.1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України ( в редакції від 3 червня 1998 р.) №02-5/202 "Про деякі питання практики застосування Закону "Про підприємництво", якщо суб'єктові підприємницької діяльності відмовлено у видачі ліцензії за будь-якими підставами, не передбаченими ст.4 Закону “Про підприємництво", або він не згодний з відмовою чи не отримав відповіді у встановлений законом строк, він має право звернутися до суду або арбітражного суду із заявою про визнання недійсним рішення відповідного органу про

відмову у видачі ліцензії або про спонукання видати ліцензію. У такому разі арбітражний суд рішенням встановлює строк для видачі ліцензії. Якщо орган, який повинен видати ліцензію, не виконає цього рішення, він може бути притягнутий до відповідальності, передбаченої ст.119 Арбітражного процесуального кодексу.

4. Призупинення та анулювання ліцензії

Суб'єкт підприємницької діяльності може викристовувати видану ліцензію самостійно тільки згідно вказаному в ній виду та місця діяльності. Вона повинна бути досяжна для ознайомлення з нею, для чого оригінал або його нотаріально завірена копія вивішується на видному місці. Передача ліцензії іншим особам забороняється, як і забороняється її використання поза визначеними в ній межами.

Орган, що видає ліцензію, в разі виявлення порушень підприємцем ліцензійних умов, у визначений термін даних йому у встановленому порядку розпоряджень щодо дотримання ліцензійних умов може видати розпорядження про її припинення на певний час. При усуненні порушень, що стали підставою для припинення ліцензії, приймається рішення про поновлення її дії і визначається уповноваженим Кабінетом Міністрів України органом, або органом, що видав ліцензію.

Згідно ст.21 Закону України № 1775-ПІ від 01.06.2000р. "Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності" підставами для анулювання ліцензії є: - заява ліцензіата про анулювання ліцензії;

акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов;

рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта
господарювання;

нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної
особи - суб'єкта підприємницької діяльності;

акт про виявлення недостовірних відомостей у документах,
поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії;

акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії
іншій юридичній або фізичній особі для провадження
господарської діяльності;

акт про встановлення факту неподання в установлений
строк повідомлення про зміну даних, зазначених в
документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії;

акт про невиконання розпорядження про усунення
порушень ліцензійних умов;

неможливість ліцензіата забезпечити виконання
ліцензійних умов, встановлених для певного виду
господарської діяльності.

Орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії протягом десяти робочих днів з дати встановлення підстав для анулювання ліцензії, яке вручається (надсилається) ліцензіату із зазначенням підстав анулювання не пізніше трьох робочих днів з дати його прийняття.

Розгляд питань про анулювання ліцензії на підставі акта про встановлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії; акта про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії; акта про встановлення факту передачі ліцензії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності; акта про невиконання розпорядження про усунення порушень

ліцензійних умов здійснюється органом ліцензування з обов'язковим запрошенням ліцензіата або його представників.

Рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через десять днів з дня його прийняття.

Якщо ліцензіат протягом цього часу подає скаргу до експертно-апеляційної ради, дія даного рішення органу ліцензування зупиняється до прийняття відповідного рішення спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Запис про дату та номер рішення про анулювання ліцензії вноситься до ліцензійного реєстру не пізніше наступного робочого дня після набрання чинності рішенням про анулювання ліцензії.

У разі анулювання ліцензії на підставі акта про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов, акта про встановлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії, акта про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії, акта про встановлення факту передачі ліцензії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності, акта про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов суб'єкт господарювання може одержати нову ліцензію на право провадження цього виду господарської діяльності не раніше ніж через рік з дати прийняття рішення органу ліцензування про анулювання попередньої ліцензії.

Рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.

Орган, який видає ліцензії, має право зупинити дію ліцензії у разі:

- порушення суб'єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов;

- невиконання суб'єктом підприємницької діяльності у
визначений термін розпоряджень Ліцензійної палати або
органу, який видав ліцензію, щодо дотримання ліцензійних
умов.

У разі своєчасного усунення порушень, що привели до зупинення дії ліцензії, орган, який видав ліцензію, приймає рішення про поновлення її дії.

Орган, який видав ліцензію, має право анулювати ліцензію у разі:

виявлення недостовірних відомостей у заяві на видачу
ліцензій чи в документах, що додаються до неї;

передачі суб'єктом підприємницької діяльності ліцензії
іншій особі;

повторного або грубого порушення суб'єктом
підприємницької діяльності ліцензійних умов.

Ліцензія вважається анульованою з дати прийняття рішення про її анулювання або з дати скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Мотивоване рішення про зупинення дії ліцензії або її анулювання доводиться у письмовій формі до відома суб'єкта підприємницької діяльності у 5-денний термін.

Копія рішення про зупинення дії ліцензії, її анулювання та про поновлення дії ліцензії надсилається до податкового органу за місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності для прийняття відповідного рішення.

На практиці це викликає ряд питань, пов'язаних із долею випущеного за цей 5-денний період продукції, її легітимності. Особливо, в прикордонних ситуаціях, коли порушення, що стало підставою для прийняття рішення, буде невиваженим, або коли про це рішення буде повідомлено суб`єкта підприємництва несвоєчасно. З теоретичних традицій таке рішення повинно розглядатись як обмеження підприємниць-кої правосуб'єктності та дискримінація.

Рішення про зупинення дії ліцензії або її анулювання може бути оскаржено суб'єктом підприємницької діяльності в судовому порядку.

Суб'єкти, які здійснюють підприємницьку діяльність без ліцензії, якщо її отримання передбачено ст.4 Закону України "Про підприємництво", несуть відповідальність згідно з законодавством.

Орган, що видає ліцензії, у разі недотримання порядку їх видачі також несе відповідальність згідно з чинним законодавством.

Висновки

Як було сказано вище, підприємництво повинно здійснюватись легально. Тобто, особа, що реалізує свою підприємницьку правоздатність та своє конституційне право на заняття підприємництвом повинна у встановленому порядку зареєструватися в якості підприємця.

Підприємництво повинно здійснюватись у встановлених або незаборонених законом організаційно-правових формах.

Легитимне визначення підприємства деталізує його види. З урахуванням наведеного, підприємництво, на наш погляд, може бути визначено як самостійна, ініціативна, систематична, здійснювана легально та на власний ризик діяльність по виробництву та реалізації товару з метою отримання прибутку.

Розділ III Закону України "Про підприємництво" в загальних рисах встановлює засади правового регулювання взаємовідносин суб'єктів підприємницької діяльності та держави, але основне значення має ст.3 Конституції України, згідно якої люба діяльність держави повинна бути спрямована на благо людини, на забезпечення її життя, здоров'я, честі, гідності, недоторканості, захист законних прав та інтересів.

Підприємцем повинна вважатись особа, що в установлених законодавством правочинах реалізувала конституційне право на заняття підприємством та зареєструвалась в якості такого. Саме законність діяльності підприємством, саме легалізація цієї діяльності і є визначальним моментом, що дозволяє відрізнити легальний бізнес від тіньового.

Література

Конституція України.

Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991р. //
Відомості Верховної Ради України. - 1991. № 20

Закон України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991р. //
Відомості Верховної Ради України. - 1991. № 14

Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня
1991р.

Постановление Кабинета Министров Украины «О
положений о порядке выдачи субъектам
предпринимательской деятельности специальных
разрешений (лицензий) на осуществление отдельных видов
деятельности» от 17.05.1994г. № 36

Постановление Кабинета Министров Украины «О
положений о порядке лицензирования
предпринимательской деятельности» от 3.07.1998г. № 1020

Комерційне право. Правові основи підприємницької
діяльності. / Відп. редактори Шакун В.І., Мельник П.В.
Наук, редактор Попович В.М. - К.: Правові джерела, 1997.
-780с.

Підприємницьке право України. Підручник / За заг. ред.
доц. Р.Б.Шишки. - Харків: Вид-во Ун-ту внутр.справ,
"Еспада", 2000. - 480с.

Попов А.А. Торговеє право: Уч. Пособие. - Харьков,
Каравелла, 1999. - 308с.

Правовеє регулирование торговой деятельности в
Украине / сост. Задыхайло Д.В. - Харьков: "Синтекс",
1997.-656с.

Алейник О. Правовые основи лицензирования
хозяйственной деятельности // Закон. - 1994. № 6.