1. З'ясування, розуміння будь-якого явища об'єктивної дійсності людина (зокрема працівник правоохоронного органу або суду) починає із збирання і накопичення окремих фактів, що відносяться до явища, що вивчається. Одержані факти дійсності суб'єкт пізнавальної діяльності завжди починає порівнювати з фактами, які закріплені в системі наукового знання, прагнучи пояснити їх. Для пояснення цих фактів і явищ, особливо на первинному етапі вивчення за відсутності повної інформації, суб'єкт висуває припущення, звані гіпотезами, які надалі або підтверджуються при відповідності дійсності, або спростовуються у разі розбіжності їх з подальшими одержаними даними, тобто у разі невідповідності їх дійсності.

Таким чином, гіпотеза -- це ймовірне припущення про причини яких-небудь явищ, достовірність яких не може бути перевірена в даний час, але яке може приблизно пояснити дане явище. Це теж форма мислення, але складна, така, що є методом пізнання об'єктивної реальності шляхом побудови і перевірки передбачуваної дійсності.

У основі кожної гіпотези знаходиться думка, що носить ймовірнісний характер і що містить елементи наукового знання, не дивлячись на своє ймовірнісне значення.

Саме цим гіпотеза відрізняється від інших припущень, наприклад, припущень, в основі яких лежать інтуїтивні знання, не обґрунтовані, а просто узяті на віру.

Істотні ознаки гіпотези:

1) гіпотеза є формою розвитку людських знань;

побудова гіпотези завжди супроводжується висуненням припущення, що пояснює досліджувані явища;

гіпотеза -- це обґрунтоване припущення, а не будь-яка здогадка, фантазія або допущення, що спирається на конкретні факти.

2. Термін «гіпотеза» в логіці вживається в двоякому значенні.

По-перше, як припущення, що висувається для пояснення сутності і причин явища що спостерігається, досліджується.

По-друге, як прийом мислення в цілому, що включає висунення припущення, його розвиток і доказ. Саме це розуміння гіпотези має прикладне значення для кваліфікації злочинів.

У юридичній практиці гіпотеза, в основному, вживається в наступних випадках:

а) коли відомі факти недостатні для пояснення причинної залежності даного явища, а є практична необхідність в його поясненні;

б) коли факти практично складні, суперечливі, і гіпотеза може принести користь як перший крок до їх роз'яснення;

в) коли причини, що послужили появі фактів практики, недоступні емпіричному досвіду, а тим часом дії або наслідки їх необхідно пізнати.

Для того, щоб правильно побудувати, перевірити або спростувати гіпотезу, необхідно мати чітке уявлення про логічну структуру гіпотези.

Структура гіпотези включає наступні елементи:

підстава -- сукупність фактів або обґрунтованих тверджень, на яких ґрунтується припущення;

форма гіпотези -- сукупність висновків, які ведуть від підстави гіпотези до основного припущення;

припущення -- висновки з фактів і тверджень, що обґрунтовують гіпотезу.

Не дивлячись на загальну для всіх гіпотез логічну природу і структуру, вони за змістом і виконуваним функціям діляться на декілька видів, які, безумовно, враховуються в юридичній практиці, у тому числі і при кваліфікації злочинів.

За кількісною ознакою (тобто по складності досліджуваного об'єкту) всі гіпотези умовно підрозділяються на:

а) загальні, тобто такі, які пояснюють причину явища або групи явищ в цілому;

б) окремі , тобто припущення, що пояснюють якусь окрему сторону або окрему властивість явища або події.

Різновидом окремої гіпотези є версія.

Термін «версія», досить часто застосовується в юридичній практиці, особливо в кримінальному судочинстві (наприклад, кваліфікуюча .версія, слідча версія і т.п.).

Версія -- одне з декількох можливих, відмінних один від одного пояснень і тлумачень якого-небудь одного і того ж факту, явища або події. (версія - від лат. „versio” - обіг, видозмінення.)

Так, наприклад, при виявленні трупа із слідами насильницької смерті у слідчого на місці події можуть бути висунуті наступні версії щодо причин смерті: нещасний випадок (казус), вбивство, спричинення смерті з необережності. Кожна з цих версій може містити і більш окремі версії, що стосуються окремих елементів складу злочину (об'єкту, об'єктивної сторони, суб'єкта і суб'єктивної сторони злочину), що дають підставу кваліфікувати вчинене по тій чи іншій статті особливої частини КК України , а в рамках статті -- і по відповідній частині і пункту.

За якісною ознакою (тобто по мірі достовірності) розрізняють наступні види гіпотез:

а) наукова -- це гіпотеза, що пояснює закономірності розвитку явищ природи, суспільства і мислення.

До наукової гіпотези пред'являється ряд вимог:

вона повинна бути єдиним аналогом даного процесу, явища;

вона повинна давати пояснення як можна більшому числу пов'язаних з цим явищем обставин;

вона повинна бути здатною передбачати нові явища, що не входять до числа тих, на основі яких вона будувалася.

б) робоча -- це тимчасове припущення або допущення, яким користуються при побудові гіпотези.

Робоча гіпотеза безпосередньо не ставить завданням з'ясування дійсних причин досліджуваних явищ, а служить лише умовним допущенням, що дозволяє згрупувати і систематизувати результати спостережень і дати описи явищ, що узгоджуються із спостереженнями.

3. У логіці існують три етапи розробки будь-якої гіпотези:

Перший етап -- це висунення, тобто формулювання гіпотези. Побудова гіпотези пов'язана із збиранням фактів, що мають відношення до того явища, яке підлягає поясненню. На підставі цих фактів і висловлюється припущення, тобто формулюється гіпотеза.

Припущення в гіпотезі є думкою або системою думок. Факти, на підставі яких висувається гіпотеза, можуть бути осмислені логічними методами аналогії, дедукції або індукції.

При цьому припущення, для того, щоб стать гіпотезою, повинне відповідати наступним вимогам:

- припущення не може бути логічно суперечливим, тобто суперечити фундаментальним положенням науки;

- припущення повинне бути таким, що практично і принципово перевіряється;

- припущення не може суперечити раніше встановленим фактам, для пояснення яких воно призначене;

- припущення повинне бути застосовано до можливо ширшого кола явищ.

Другий етап -- розвиток гіпотези, тобто виведення з неї логічних висновків.

Припускаючи висунуту гіпотезу істинною з неї дедуктивним шляхом виводять ряд висновків , які повинні існувати, якщо існує передбачувана причина.

При цьому під логічними висновками розуміються думки не тільки про обставини.

Викликані явищем, що вивчаються, але і про обставини, передуючі йому за часом, супутніх і подальших, а також про обставини, викликані іншими причинами, але які знаходяться з досліджуваним явищем в якому-небудь зв'язку.

Виведення з припущення висновки (факти) необхідно виявити і зібрати. Ці факти служать надалі аргументами, за допомогою яких доказується істинність або помилковість припущення, тобто здійснюється спростування гіпотези або доказування її істинності.

Третій етап -- перевірка гіпотези, яка здійснюється шляхом підтвердження або спростування висновків, виведених з цієї гіпотези.

Перевірка гіпотези включає два шляхи:

а) дедуктивне виведення висновків;

б) зіставлення висновків з фактами.

Гіпотеза може бути доказана або спростована двома способами:

безпосереднім підтвердженням (спростуванням), тобто знаходження підтвердження (спростування) в ході подальшого розвитку думки передбачуваних фактів, явищ;

логічним доказування (спростуванням) гіпотези.

2. Сутність і структура логічного доказу у кримінальній справі

1. Всяка думка може бути як істинною, так і помилковою. Істинність або помилковість думки визначається лише в процесі логічного доказування його істинності.

Термін «доказ» в юридичній практиці вживається в декількох значеннях:

1) під доказом розуміють будь-які відомості, на основі яких встановлюється наявність або відсутність обставин, що мають значення для кримінальної справи;

2) доказом є джерела відомостей про факти;

3) доказування - це процес мислення, тобто логічна процедура обгрунтування істинності одних суджень за допомогою інших суджень.

У контексті справжнього курсу нас в більшій мірі цікавить третій підхід до поняття

Доказування.

Таким чином, доказування -- це логічна дія, в процесі якої істинність якої-небудь думки обґрунтовується за допомогою інших думок.

2. Будь-яке доказування складається з трьох частин:

1)тези;

аргументів;

демонстрації.

Теза доказування - це положення, істинність якого потрібно довести. Як правило, теза висловлюється у формі категоричної думки, але може бути сформульовано і у вигляді питання.

Виділяють основну тезу, тобто загальне положення, яке необхідно доказати в процесі мислення, і окрема теза, тобто проміжне положення, яке, будучи доказаним , потім стає аргументом для обґрунтування основної тези.

Стосовно кваліфікації злочину, основна теза -- це остаточна кримінально-правова оцінка вчиненого яка знаходить своє віддзеркалення в постанові про притягнення як обвинуваченого, обвинувальному висновку і обвинувальному вироку а приватну теза -- кримінально-правова оцінка елементів складу злочину або окремих ознак того або іншого елементу складу злочину, при доказуванні яких здійснюється остаточна кваліфікація вчиненого.

Аргументи (підстави) доказуй-- це такі думки, які приводяться для доказування тези.

Основними видами аргументів є: факти, закони, аксіоми, визначення і інші раніше доведені положення.

Факт -- це явище або подія, що мала місце насправді.

Закони -- це істини, що відрізняються змістом і формою закріплення, які виражають загальні, необхідні і такі, що повторюються зв'язки між явищами і процесами. Окремо в законах розташовані юридичні закони.

Особливе значення для правильної кваліфікації злочину має УК, що є, безумовно, законом.

Аксіома -- це положення, що не вимагає доказування, оскільки перевірка істинності цього положення проводилася раніше і підтверджена істотною практикою. В юридичній практиці зустрічаються аксіоми у вигляді презумпцій, тобто положень, передбачуваних встановленими і такими, що не потребують доказування

Операція визначення поняття -- це форма мислення, що розкриває поняття за допомогою віддзеркалення ознак, що виражають сутність предмету.

У юридичній практиці посилання на визначення фактично означає посилання на закон.

Більш того, кваліфікація являє собою встановлення тотожності між ознаками вчиненого діяння і визначенням поняття того або іншого злочину, що міститься в статті Особливої частини КК.

Демонстрація -- це процес виведення тези з аргументів, який завжди виражається у формі висновку.?

3. У логіці, як і в юридичній практиці, за способом доказування докази підрозділяються на прямі і непрямі.

Прямими називаються докази, в яких теза обґрунтовується безпосередньо аргументом.

Непрямими визнаються докази, в яких істинність тези обґрунтовується шляхом доказування, помилковості антитези.

Непрямі докази бувають двох видів:

а) апологічні, тобто такі докази, яких до істинності тези приходять шляхом доказування помилковості антитези.

б) розділові, тобто такі докази, в яких теза обґрунтовується шляхом виключення всіх членів розділового судження ,окрім одного що є доказовою тезою.

Доказ (доказування) дуже тісно пов'язано із спростуванням, оскільки доказування істинності однієї тези, як правило, одночасно супроводжується спростуванням іншої тези, яка вважається помилковою.

Спростування -- це доказування помилковості якої-небудь тези або неспроможності доказування в цілому.

Спростування може здійснюватися трьома способами, наступними із структури доказування

спростуванням тези;

спростуванням аргументів;

спростуванням демонстрації.

Спростування тези може бути здійснено таким чином:

а) шляхом доказування істинності нової тези, протилежної заперечуваній,

б) шляхом виведення з тези висновків що суперечать дійсності, тобто шляхом приведення тези до абсурду.

Спростування аргументів може здійснюватися наступними шляхами:

а) шляхом доказування помилковості аргументів;

б) встановленням недостатності аргументів, за допомогою яких обґрунтовується висунута теза;

в) встановленням того, що аргументи самі є ще недоказаними.

г) встановленням того, що джерело фактів, за допомогою яких обґрунтовується висунута теза, є недоброякісним.

Спростування демонстрації здійснюється шляхом вказівки відсутності логічного зв'язку між аргументами і тезою. Як правило, мова ведеться про пошук порушень правил умовисновку, що автоматично веде до спростування.

Доказування і спростування повинні підкорятися наступним правилам:

1) теза повинна бути сформульована чітко і однозначно;

2) теза повинна залишатися незмінною в процесі всього доказування або спростування (можуть зустрічатися такі помилки, як:

-- «підміна тези», тобто зміст тези на початку доказування або спростування не відповідає його змісту в кінці доказування або спростування;

-- «доведення до людини», тобто процес доказування або спростування підміняється оцінкою особи (або опонента, або того, чиї діяння підлягають оцінці);

-- «доведення до публіки», тобто прагнення емоційно впливати на слухачів з метою добитися прийняття ними рішення не логічним, а ірраціональним шляхом -- прийоми, які часто використовуються в англо-саксонской системі права, особливо учасниками процесу в суді за участю присяжних.

3) підстави повинні бути істинними, доказаними і не підлягаючими сумніву (зустрічаються наступні помилки:

— «основна помилка», тобто обґрунтування тези помилковими аргументами;

— «передбачення підстави», тобто використання в доказуванні або спростуванні аргументів, що потребують власного обґрунтування);

підстави повинні доказуватись незалежно від тези (помилкою може бути „порочний круг”, тобто доказування аргументів за допомогою тези , а останнього за допомогою таких аргументів.);

доказування і спростування повинні будуватися за загальними правилами умозаключенні ,іноді можливі такі помилки:

? «уявне проходження» -- коли теза не виходить з приведених підстав;

? «від висловленого з умовою -- до висловленого безумовно» -- це приведення аргументів, істинних тільки за певних умов, в якості істинних за будь-яких умов). Сфера застосування гіпотез при розслідуванні і судовому розгляді кримінальних справ надзвичайно широка:

а) вона виступає логічною передумовою правового, криміналістичного і кримінологічного прогнозування, оскільки є хоч і передбачуваний, але як право обкреслений, визначений, заснований на фактичних обставинах висновок;

6) побудова гіпотез є необхідним і обов'язковим етапом спеціально направленого наукового (слідчо-судового) пізнання, законодавчо визначеною стадією кримінального процесу;

в) велика роль гіпотези у встановленні істини у кримінальній справі: там де істина встановлена, гіпотези немає. Процес висунення, підтвердження і зміни гіпотез співпадає з процесом встановлення істини.

Доказування в кримінальному процесі - це здійснювана у встановленому кримінально-процесуальним законодавством порядку діяльність уповноважених органів держави по збиранню, перевірці і оцінці доказів з метою правильного встановлення обставин кримінальної справи і виконання завдань кримінального процесу.

Аналізований вид доказування відрізняється від схожих з ним процедур перш за все:

а) законодавчим регулюванням процесу доказування;

б) тим, що воно має на меті встановити існування певних обставин, вказуючи на наявність або відсутність в діянні ознак складу злочину;

в) здійсненням кримінально-процесуального доказування вказаними в законі особами

г) встановленням кримінальним і кримінально-процесуальним законом предмету доказування;

д) визначенням в кримінально-процесуальному законі можливих результатів процесу пізнання, які в той же час є і неминучими залежно від встановлених обставин;

е) встановленням чітких гарантій прав особи і законних інтересів юридичних осіб і інших суб'єктів, зокрема пов'язаних з їх участю в процесі доказування;

ж) обов'язком ряду процесуальних суб'єктів брати участь в процесі, доказування;

Можливість пізнання обставин злочину ґрунтується на принципах гносеології, сутність якої зводиться до того, що мир існує об'єктивно, мир пізнаваний, людина здатна розкривати закони реальної дійсності, матерія володіє властивістю віддзеркалення. Злочин віддзеркалюється в навколишньому світі, залишаючи сліди на матеріальних об'єктах і в свідомості людей. Використання цих слідів і дозволяє встановити обставини того, що відбулося і в результаті провести кваліфікацію вчиненого. 3 іншого боку, кваліфікація суспільно небезпечних діянь супроводжує процес пізнання і додає йому належну спрямованість (слідчий висуває версії про те, який злочин вчинений і відпрацьовує їх).

У зв'язку з цим діяльність слідчого, суду і інших суб'єктів, що займаються пізнанням обставин злочину можна представити у вигляді наступних послідовних етапів:

а) виникнення обставин події (подія злочину, інші обставини) і їх віддзеркалення на певних носіях, що залучаються згодом до кримінального процесу як джерела фактичних даних;

б) поява доказів, які стають відомими слідчому; вони закріплюються відповідно до встановленої процесуальної форми і віддзеркалюється в свідомості правозастосовувача ;

в) формування у слідчого (суду) знань про обставини злочину, які перевіряються на предмет їх відповідності об'єктивної реальності;

г) формулювання висновків правозастосовувачем прийняття і оформлення юридично значущих процесуальних рішень (про притягнення як обвинуваченого, про складання обвинувального висновку, про виголошення вироку і т.п.).

Кримінально-процесуальне пізнання звичайно носить ретроспективний характер, оскільки за загальним правилом слідчий, суд не можуть спостерігати обставини вчиненого злочину.

Проте доказування не обмежується тільки процесом опосередкованого доказами пізнання.

Окремі факти можуть бути сприйняті суб'єктом доказування і безпосередньо. Наприклад, такі з них, які збереглися до часу розслідування або розгляду судом кримінальної справи (наслідки вибуху, зіпсований одяг, спотворене обличчя потерпілого і т.п.). Безпосередньо сприйняті слідчим і суддею обставини, факти матимуть доказове значення, якщо при їх сприйнятті дотримана встановлена законом процесуальна форма (огляд , освідчення, а одержані при цьому дані належним чином відображені в матеріалах кримінальної справи (у протоколі огляду, освідчення).

Важливу роль у встановленні правил, по яких проводиться доказування грає презумпція не винуватості (у кримінальному процесі діють і інші окремі презумпції, наприклад, одного визнання вини недостатньо для виголошення обвинувачувального вироку; правило про обов'язкове проведення експертизи і ін.).

З положень презумпції витікає ряд важливих правил: недоказана вина в юридичному відношенні прирівнюється до доказової не винуватості, обов'язок по доказування не може бути покладений на обвинуваченого ; всі сумніви, які неможливо спростувати в процесі доказування тлумачаться на користь обвинуваченого.

При цьому наявність неусувного сумніву у факті, що обґрунтовує звинувачення, тягне його виключення з системи доказів, і тим самим сумнів тлумачиться на користь обвинуваченого; за наявності неусувного сумніву у факті, який спростовує звинувачення, цей факт залишається в системі доказів, поки не буде повністю спростований.

Якщо сумнів в існуванні тих або інших фактичних обставин тягне в свою чергу сумнів і в кваліфікації злочину або мірі покарання, то і тут воно повинне тлумачитися на користь обвинуваченого (відповідна кваліфікуюча обставина визнається неіснуючою).

Не вимагають доказування факти загальновідомі (як те: вночі темно, вдень ясно (проте в певних ситуаціях і вони вимагають доказування)) і преюдиційні. Останні, встановлені вироком або рішенням суду, впливають на доказування у інших справах, де ці факти вважаються вже встановленими. Наприклад, в рішенні суду у цивільній справі (про відшкодування шкоди, заподіяної злочином) можуть бути встановлені певні події і дії, які не вимагають свого доказування, якщо потраплять в сферу доказування у кримінальній справі; відмова в позові, постановленому у цивільній справі, позбавляє позивача права звернутися за захистом своїх майнових інтересів при провадженні з кримінальної справи.

Окрім кримінально-процесуальних презумпцій виділяють і презумпції кримінально-правові -- вони виражають такі зв'язки між фактами, які обумовлюють наявність або відсутність передумов застосування кримінального закону.

При провадженні у кримінальній справі необхідно враховувати і кримінально-правові презумпції. Вони вказують на обставини, що не підлягають доказуванню а також на відносність доказів. Наприклад, кожен громадянин вважається таким, що знає кримінальний закон; правопорушник вважається таким, що не представляє суспільної небезпеки після витоків строків давності притягнення до кримінальної відповідальності і ін.

Кримінально - процесуальне пізнання істини у конкретній справі не безмежно в часі, просторі і по колу осіб. Воно має певні рамки.

Межі пізнання вичерпуються якраз обставинами, суттєвими для кримінальної справи, що мають значення для правильного застосування кримінального закону. Істина у кримінальній справі є встановленою, якщо всі обставини з'ясовані правильно, вірно проведена кваліфікація вчиненого і покарання призначені відповідно до вимог закону.

Таким чином, доказування служить здійсненню належної кваліфікації вчиненого:

3 іншого боку, діяльність слідчого, суду, іншого правозастосовувача, ведучого кримінальне судочинство, можна розглядати як постійно здійснювану в часі і в просторі кваліфікацію діяння, що розслідується (або що розглядається судом), що в кінцевому результаті, як вже наголошувалося, додає процесу доказування спрямованість і визначеність.

В той же час не можна ототожнювати доказування і кваліфікацію. Суд не зв'язаний обов'язком доказувати обвинувачення. У разі не доказування обвинувачення суд також проводить кваліфікацію: без цього неможливо зробити висновок про відсутність, наприклад, події або складу злочину.

Загальні нормативно-правові акти й література

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. -1996.-№30.

2. Кримінальний кодекс України: Чинне законодавство зі змінами та доповн. станом на 1 вересня 2005 р.: (відповідає офіційн. текстові). - К.: Вид. Паливода А. В., 2005.

3. Конституційне законодавство України (законодавчі акти, коментар, офіційне тлумачення): Збірник нормативних актів.: У 2 кн. / Автори-упорядники: С. В. Лінецький, М. І. Мельник, А. М. Ришелюк. - Кн. 2. - К.: Атіка, 2004.

4. Бурчак Ф. Г Квалификация преступлений. -2-е изд., доп. - К.: Политиздат Украиньї, 1985.

5. Вартилецька І. А., Плугатир В. С. Кримінальне право України. Альбом схем: Навч. посіб. /За ред. В. Я. Горбачевського. - К.: Атіка, 2003.

6. Гаухман Л. Д. Квалификация преступлений: закон, теория и практика. - М.: АО "Центр ИнфоР", 2005.

7. Коржанський М. И. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник. - 2-е вид. -К.: Атіка, 2002.

8. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. -2-ге вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2005.

9. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володькота ін.). Вид. 3-тє, переробл. та допов. / За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. -К.: Юридична думка, 2004.

10. Кримінальне право в запитаннях і відповідях. Загальна частина. (Посібник для підготовки до іспитів) / (За загальною редакцією Клименка В. А.). - К.: Атіка, 2003.

11. Кримінальне право України: Загальна частина: Курс лекцій / М. Й. Коржанський - К.: Атіка, 2002.

12. Кримінальне право України. Загал, частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П. П. Андрушко, В. В. Бенківський та ін.; За ред. П. С. Матишевського та ін. - К.: Юрінком Інтер, 1997.

13. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник/ М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М. І. Баженова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2005.

14. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко та ін.) / За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. - К.: Юридична думка, 2004.

15. Кримінальне право України: Навч. посіб. / С. Г Волкотруб, О. М. Омельчук, В. М. Ярін та ін. За ред. О. М. Омельчука. -К.: Наукова думка; Прецедент, 2004.

16. Кудрявцев В. Н. Обіцая теория квалификации преступлений. -М.:ЮРИСТЬ, 2001.

17. Кузнецов В. В., Савченко А. В., Плугатир В. С. Кримінальне право України: питання і задачі (з відповідями) для державних іспитів: Навч. посіб. / за заг. ред. В. Я. Горбачевського. - К.: Атіка, 2004.

18. Кузнецов В. В., Савченко А. В., Плугатир В. С. Кримінальне право України: теоретичний курс і практикум: Навч. посіб. / За заг. ред. В. Я. Горбачевського. -К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2005.

19. Мальїхин В. И. Квалификация преступлений. Теоретические вопросьі: Учебн. пособие к спецкурсу. - Куйбьішев: Куйбьіш. ун-тет, 1987.

20. Навроцький В. О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. -К.: Атіка, 1999.

21. Навроцький В. О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.). -К.: Атіка, 2001.

22. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За загальною редакцією Гончаренка В. Г, Андрушка П. П. - К.: Форум, 2005.

23. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. -3-тє вид., переробл. та доповн. /За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - К.: Атіка, 2005.

24. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С. С. Яценка. - К.: А.С.К., 2005.

25. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М. И. Коржанського - К.: Атіка, 2001.

26. Наумов А. В., Новиченко А. С. Закони логики при квалификации преступлений. - М., 1978.

27. Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Харків) 25-26 жовтня 2001 р. / Редкол.: В. В. Сташис (голов, ред.) та ін. -К.; X.: Юрінком Інтер, 2002.

28. Осадчий В. І., Плугатир В. С, Кузнецов В. В. Кримінальне право України. Тестові завдання з відповідями: Навчальний посібник / За заг. ред. В. І. Осадчого. -К.: Атіка, 2002.

29. Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973-2004). Офіційне видання/У поряд. П. П. Пилипчук та ін.; За заг. ред. Голови Верховного Суду України В. Т. Маляренка. - К.: "Видавничий Дім "Ін Юре", 2004.

30. Практика судів України у кримінальних справах. 1993-1995. -К.: Юрінком, 1996.

31. Савченко А. В. Збірник тестів і завдань для практичних занять з кримінального права України: Особлива частина: Навч. посіб. - К.: Знання України, 2002.

32. Савченко А. В., Кузнецов В. В., Штанько О. Ф. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій.-К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2005.

33. Сучасне кримінальне право України: нормативно-правові документи та судово-слідча практика: Хрестоматія / Упоряд. А. В. Савченко та ін.; За заг. ред. В. В. Кузнецова. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2005.

34. Тарарухин С. А. Квалификация преступлений в судебной и следственной практике.-К.: Юринком, 1995.

35. Шишов О. Ф. Теоретические проблеми квалификации преступлений. - М., 1988.