Адвокатура, подібно до всіх соціальних інститутів, не виникає одразу в цілком організованому вигляді, а виникає у житті спочатку у вигляді незначного зародку, який може за сприятливих умов сформуватися і досягти певного розквіту. Зокрема, у стародавніх племенах південної Африки спостерігаються зародки адвокатури.

Побудова правової держави є неможливою без створення гарантій для захисту прав людини, без забезпечення механізму функціонування такого специфічного демократичного інституту, яким є адвокатура. Адвокатура - це добровільне професійне об'єднання громадян, що здійснює у встановленому законом порядку захист на досудовому слідстві, дізнанні, в суді по кримінальних справах, крім того, здійснююче представництво інтересів позивачів і відповідачів по цивільних справах. Адвокатура є громадською самоврядною організацією, покликаною на основі закону надавати населенню і організаціям юридичну допомогу шляхом консультування з правових питань, складання різного роду документів і ділових паперів.

Адвокатура займає важливе місце в системі правоохоронних органів і організацій. Однак вона не є правоохоронним органом, тому що у адвоката немає повноважень з примусу за дотриманням чиїхось прав, він діє на принципово іншій основі: він захисник. Захист потрібен для того, щоб не допустити слідчих і судових помилок особливого роду: притягнення до кримінальної відповідальності, засудження невинного або засудження винного згідно із законом, що передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, ніж насправді ним довершений або призначення надміру суворого покарання, а також в інших випадках. Адвокатура -- важливий інструмент дійсної демократії.

Саме тому вивчення інституту адвокатури, з'ясування його особливостей та завдань, глибинний аналіз діяльності має актуальне значення для подальшого розвитку цього інституту, а тим самим і для подальшого розвитку нашої країни, для перетворення України в справжню європейську демократичну державу.

В XXІ столітті адвокатура домоглася незалежності й солідарності, перетворившись на силу, яка активно використовується в усьому світі для забезпечення демократичних прав і свобод людини.

Закон визначає, що участь захисника у справі можлива за угодою і за призначенням. Захисник за угодою запрошується підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним, його законними представниками, родичами або іншими особами за дорученням або на прохання особи, що підозрюється у вчиненні злочину чи притягається до кримінальної відповідальності. Укладення з адвокатом угоди на здійснення правового захисту є видом цивільно-правових угод. Згідно із такими угодами сторони набувають певних прав і обов'язків. Якщо у справі бере участь захисник за призначенням, а з часом з'являється адвокат за угодою, то останній допускається до участі у справі, замінюючи тим самим адвоката за призначенням.

Замінити одного захисника іншим можна лише за клопотанням або за згодою підозрюваного, обвинуваченого й підсудного.

Підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від запрошеного чи призначеного захисника. Відмова допускається лише з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного. При відмові від захисника особа, яка провадить дізнання, слідчий складають протокол із зазначенням мотивів відмови, а суд вказує про це в протоколі судового засідання. Крім цього, на практиці, як правило, заява про відмову від захисника в судовому засіданні відбираються судом від підсудного у письмовій формі. Про прийняття відмови від захисника чи відхилення її особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу [2, с. 105].

Відмова від захисника по справі, у якій участь такого є обов'язковою, може бути прийнята, але особа, що провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя чи суд замінюють такого захисника іншим. Заміна захисника іншим захисником може мати місце на будь-якій стадії процесу (ст. 46 КПК). Дізнавач, слідчий, суд чи суддя повинні вияснити мотиви відмови від адвоката, чи вона не обумовлена відсутністю коштів на оплату адвоката або через неявку адвоката на слідство чи в судове засідання. Встановивши вимушеність відмови, вони зобов'язані забезпечити участь захисника по справі.

На практиці виникає питання: чи може адвокат не брати участі у судовому засіданні на певному етапі, коли цього ж підсудного захищає ще хтось з адвокатів. Суди по-різному ставляться до таких ситуацій: в одному випадку не заперечують проти того, щоб такий адвокат за погодженням із підзахисним тимчасово був відсутній; інші - вимагають бути присутніми протягом усього процесу. У зв'язку із цим висловлюється думка, що вимога суду про присутність кожного із захисників протягом всього процесу суперечить процесуальному закону.

З такою думкою слід погодитися з таких міркувань. Згідно із вимогами ст. 46 КПК, підозрюваний, обвинувачений й підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від запрошеного захисника. Відмова допускається лише з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного і не позбавляє його права запросити того ж або іншого захисника в подальших стадіях процесу. Така відмова від захисника є обов'язковою для суду, за винятком лише окремих випадків [4, с. 86].

Отже, підзахисний вправі вирішувати, на якому етапі судового розгляду для його захисту потрібні всі запрошені ним захисники чи хтось із них може якийсь час не брати участі у процесі. Ця ситуація близька до відмови підзахисного тимчасово від допомоги певного адвоката. Хоча, коли принципово підходити до аналізу ситуації, то це швидше «відмова підсудного від послуг лише одного адвоката на деякий проміжок часу». Що стосується процесуального становища адвоката, то він тимчасово зупиняє свої повноваження.

Право підсудного на захист у таких випадках не порушується. Закон виходить із того, що для гарантування права на захист достатньо забезпечити підозрюваному, обвинуваченому, підсудному захисника, а не захисників. Коли ж підсудний для свого захисту запрошує більше адвокатів, то це його суто суб'єктивне рішення й право, яке дозволяє так вчинити. Отже, саме підсудний у кожний момент судового розгляду справи вправі вирішувати, хто з адвокатів має здійснювати функцію захисту. Головним є тут принцип: щоб у процесі залишався хоч би один захисник.

Закон зобов'язує дізнавача, слідчого, головуючого по справі в судовому засіданні своєчасно роз'яснювати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному його право скористатися допомогою професійного захисника. На практиці лише в поодиноких випадках орган слідства добросовісно дотримується цієї норми: просто, зрозуміло роз'яснює право на допомогу захисника, при цьому правдиво роз'яснює, що відсутність у затриманого коштів на оплату роботи адвоката не може бути підставою до відмови забезпечення захисника по справі за призначенням. Частіше якщо і роз'яснюється це право, то в такому формулюванні, що обвинувачений просто не може в тій ситуації усвідомити, як йому краще чинити, а коли слідчий між іншим ще й скептично висловиться щодо ролі адвоката у процесі, то зрозуміло, що особа «добровільно» відмовиться від послуг захисника [3, с. 56].

Якщо ще врахувати психологічний стан підозрюваного, обвинуваченого, стан переживань і моральних потрясінь, викликаних самою подією злочину, арешту, то стає зрозумілим, що формальне роз'яснення слідчим його прав не завжди ним усвідомлюється. Слушно тому в літературі наголошується на важливості дотримання органами слідства вимог ч. 4 ст. 106 КПК щодо вручення затриманому копії протоколу з переліком його процесуальних прав.

Отримавши такий протокол, особа зможе згодом у камері не один раз його прочитати і вникнути в суть цих прав. Адже відомо, що незнання своїх процесуальних прав або нерозуміння їх юридичної суті не сприяє повноцінному захисту від обвинувачення і підозрюваний, обвинувачений перетворюється на безправний «об'єкт дослідження». Хоча є й такі процесуалісти, які навіть пропонують, аби підозрюваним, обвинуваченим роз'яснювати лише окремі права, а такі, як право не визнавати обвинувачення чи право не давати проти себе показання, взагалі з роз'яснення упускати. Тобто фактично пропонується роз'яснювати лише права, які будуть сприяти владі обвинувачення за будь-яку ціну доводити факт вчинення злочину.

Закон містить перелік обставин, що унеможливлюють участь адвоката по справі в якості захисника. Зокрема, відповідно до ст. 61.1 КПК, захисник не може брати участь у справі: якщо він брав участь у даній справі як дізнавач, слідчий, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач, понятий, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; коли він є родичем особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого із складу суду, потерпілого, цивільного позивача. Верховний Суд України у своїй ухвалі від 24 грудня 1996 р. по конкретній справі визнав, що «адвокат не може брати участі у справі як захисник, коли в її розслідуванні чи в судовому розгляді бере участь посадова особа, із якою адвокат перебуває в родинних стосунках». Захисник також не може брати участь у справі, якщо проти нього порушено кримінальну справу; визнано його недієздатним; коли раніше він надавав у даній справі юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання юридичної допомоги; у випадку зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або права на надання правової допомоги чи його анулювання у порядку, встановленому законодавчими актами України; у випадку колізії між підзахисними, яких захищає один захисник [5, с. 5].

У ч. 4 ст. 61-1 КПК уперше передбачено як підставу, що виключає участь у справі захисника, якщо він «зловживаючи своїми правами, перешкоджає встановленню істини в справі, затягує розслідування чи судовий розгляд справи, а також особа, яка порушує порядок у судовому засіданні чи не виконує розпоряджень головуючого під час судового розгляду справи».

2. Порядок оскарження адвокатом-представником судових рішень по цивільній справі, які набули законної сили

Участь адвоката в цивільному процесі України полягає у здійсненні ним представництва і захисті суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб (громадян і юридичних осіб) та в сприянні суду у всебічному, повному і об'єктивному з'ясуванні обставин справи, прав і обов'язків сторін. Правовідносини між адвокатом і довірителем (стороною, третьою особою та ін.) мають матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Матеріально-правові ґрунтуються на договорі доручення. Процесуально-правові зв'язки виникають з приводу оформлення і визначення обсягу повноважень представника в цивільному процесі.

При здійсненні професійної діяльності адвокату надано право представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням в усіх судових органах та на стадіях цивільного судочинства.

Для ведення справи в суді адвокат повинен мати повноваження, підтверджене ордером юридичної консультації. Повноваження дають адвокату право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, крім передачі справи до товариського чи третейського суду, повну або часткову відмову від позовних вимог, на погодження з позовом, зміну предмета позову, укладення мирової угоди, передачу повноважень іншій особі (передоручення), оскарження рішення суду, подачу виконавчого листа до стягнення, на одержання присудженого майна або грошей. Повноваження адвоката на вчинення кожної із зазначених дій мають бути спеціально обумовлені у виданому йому дорученні [7, с. 9].

На підставі наданих повноважень адвокати допомагають заінтересованим особам звернутися до суду за захистом їх цивільних прав. Для цього використовуються цивільні процесуальні засоби -- позовна заява, в справах, що виникають з адміністративно-правових відносин -- скарга і заява, а при окремому провадженні -- заява.

До подачі позову адвокат виконує значну і складну допроцесуальну роботу по вивченню матеріалів справи і написанню заяви. Матеріали справи складаються з усних пояснень заінтересованих осіб і поданих ними документів -- договорів, посвідчень, постанов, довідок, квитанцій, актів, ордерів, листів службового і особистого характеру, що містять відомості, які мають значення для справи. Згідно з ст. б Закону про адвокатуру адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних справах.

Вивчення матеріалів справи дає можливість адвокату: визначитися у правовій природі позову, його елементах і наявності необхідних підстав для реалізації права на пред'явлення позову, намітити склад сторін та інших осіб, які візьмуть участь в справі, та інших учасників процесу; визначити предмет доказування і докази для їх підтвердження, зібрати їх і подати судові з позовною заявою.

В стадії підготовки справи до судового розгляду процесуальні. представники сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають право заявляти суду клопотання про призначення експертизи, проведення огляду на місці, об'єднання і роз'єднання позовів та вирішення інших питань для забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи [1, с. 72].

Незважаючи на те, що обов'язок роз'яснення особам, що беруть участь в справі, їх прав покладається на суддю, процесуальний представник має проконсультувати особу, яку він представляє, про її права, порядок їх реалізації та правові наслідки зазначених дій. Вони можуть заявляти клопотання про витребування від третіх осіб додаткового доказового матеріалу, внесення змін до складу осіб, що беруть участь у справі, про зміну домагання у позовному спорі, подавати заяви про залучення до справи співучасників, третіх осіб, органів державного управління, заміну неналежних сторін і внесення змін до позовного спору. Представник позивача може подавати заяви про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, про відмову від позову; представник відповідача -- про визнання позову повністю чи частково. Представники сторін можуть укласти мирову угоду. Правами позивача користується і третя особа з самостійними вимогами, а, отже, й її процесуальний представник, коли у нього є належно оформлене повноваження.

Право касаційного оскарження - це право на порушення провадження в суді касаційної інстанції щодо перевірки рішень суду першої інстанції та апеляційної, що набрали законної сили.

Суб'єктами права касаційного оскарження виступають сторони та інші особи, які беруть участь у справі (адвокат, представник), а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Об'єктами касаційного оскарження є рішення і ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали апеляційного суду. Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також постановлені за результатами їх перегляду ухвали апеляційного суду можуть бути оскаржені у касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі [6, с. 25].

При поданні касаційної скарги необхідно дотримуватись трьох умов, а саме: строку подання, змісту касаційної скарги та порядку подання.

Строком подання є строк, протягом якого необхідно отримати копію рішення (ухвали) апеляційного суду, підготувати касаційну скаргу та її направити безпосередньо через канцелярію або поштою до Верховного Суду України. Цей строк встановлений у два місяці з наступного дня від дня проголошення рішення (ухвали) апеляційного суду. У разі пропущення строку з причин, визнаних судом поважними, суд касаційної інстанції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк, але не більш як у межах одного року з дня виникнення права на касаційне оскарження.

Касаційна скарга, подана після закінчення строку на касаційне оскарження, повертається судом касаційної інстанції особі, яка її подала, якщо вона не порушує питання про поновлення цього строку, а також коли у поновленні строку відмовлено.

Касаційна скарга подається у письмовій формі, у якій повинні бути дотримані вимоги змісту касаційної скарги згідно зі ст. 326 ЦПК.

У касаційній скарзі зазначається: найменування суду, до якого подається скарга; ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження; ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження; рішення (ухвала), що оскаржується; у чому полягає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права; клопотання особи, яка подає скаргу; перелік письмових матеріалів, що додаються до скарга.

Заінтересовані юридичні особи мають право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом свого чи інших осіб порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Це право може бути реалізоване ними особисто або через адвоката [5, с. 7].

На підставі наданих повноважень адвокати можуть брати участь у реалізації заінтересованими особами права на звернення до суду за захистом шляхом порушення справи в господарському суді.

Для цього використовуються процесуальні засоби порушення справ у суді позовного провадження -- позовна заява, і окремого провадження -- заява і скарга.

До подачі позовної заяви (заяви, скарги) адвокат має виконати значну і складну роботу по вивченню матеріалів справи і написанню письмової заяви. Матеріали справи збираються і вивчаються на підставі усних пояснень заінтересованих осіб і поданих ними письмових документів -- договорів, посвідчень, довідок, квитанцій, актів, ордерів, листів службового і особистого характеру, що містять у собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 6 Закону «Про адвокатуру» адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в справах, зокрема: запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян -- за їх згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення по процесуальному представництву документами і матеріалами за винятком тих, таємниця яких перебуває під охороною закону, одержувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, а також, виконувати інші дії, передбачені законодавством.

Вивчення матеріалів справи надає можливість процесуальному представникові визначити правову природу справи, наявність необхідних умов для реалізації права на звернення до суду з вимогою на порушення справи, склад сторін, інших осіб, які будуть брати участь у справі, та інших учасників процесу, визначити обставини предмета доказування і коло необхідних доказів для їх підтвердження, зібрати їх та пред'явити до суду разом з позовною заявою, заявою, скаргою [4, с. 87].

Позовна заява, заява, скарга виконуються процесуальним представником у письмовій формі, визначеного змісту з необхідними додатками і подаються в господарський суд з дотриманням правил родової і територіальної підсудності, безпосередньо (судді, до канцелярії суду) або опосередковано (надісланням поштою).

Ухвала судді про відмову в прийнятті заяви може бути оскаржена представником за наявності у нього на це необхідного повноваження. З прийняттям заяви порушується справа в суді і процесуальний адвокат може виконувати процесуальні дії, передбачені ГПК і визначені наданими повноваженнями.

Процесуально-правове становище адвоката в стадії підготовки справи до розгляду дає йому можливість активно сприяти досягненню мети підготовки господарських справ до судового розгляду, якою є забезпечення своєчасного та правильного вирішення справи.

Процесуальні дії осіб, які беруть участь у справі, а також їх процесуальних представників, здійснюються в основному на вимогу судді як відповідь на його дії.

Така взаємозалежність визначається характером існуючих цивільних процесуальних правовідносин цих суб'єктів. Разом з тим процесуальні дії по підготовці справи до судового розгляду можуть здійснюватися за ініціативою процесуальних представників і спрямовуватися на встановлення обставин, які підлягають з'ясуванню по справі, залучення необхідних доказів і визначення всіх осіб, що братимуть участь у справі, тощо.

Вони мають право порушувати перед суддею питання про сприяння у витребуванні доказів, про забезпечення доказів і позову, про зміну умов забезпечення позову та його скасування.

Процесуальний представник, за наявності відповідних повноважень, може використати загальні процесуальні засоби для захисту прав й інтересів, а також спеціальні процесуальні засоби -- заперечення проти позову і зустрічний позов, які подаються до господарського суду після ознайомлення відповідачем зі змістом пред'явленого позову і поданими на його обґрунтування доказами. Заперечення проти позову можуть бути подані в письмовій формі за ініціативою відповідача і на пропозицію судді [1, с. 74].

Для реалізації права на пред'явлення зустрічного позову він має бути втілений у процесуальну форму письмової зустрічної позовної заяви з додержанням вимог і оплачений державним митом.

У цій стадії з метою підготовки справи до судового розгляду адвокати сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають право заявляти судові клопотання про призначення експертизи, проведення місцевого огляду, об'єднання і роз'єднання позовів та вирішення інших питань, необхідних для забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи.

Процесуальним забезпеченням участі процесуальних представників у судовому засіданні по розгляду господарських справ є право на своєчасне одержання від суду викликів і повідомлень про день, місце і час розгляду судом спірної справи, а також відкладення судом розгляду справи за відсутності відомостей, що їм вручені повістки.

У підготовчій частині судового засідання адвокати можуть спрямовувати свої зусилля на з'ясування можливості розгляду справи в даному судовому засіданні, при даному судді (суддях -- при колегіальному розгляді справи) і учасниках процесу; на ознайомлення осіб, інтереси яких вони представляють, з процесуальними правами і обов'язками, порядком і способом їх реалізації та процесуальними наслідками, які можуть настати в разі їх здійснення.

З цією метою вони мають право знати склад суду, а також прізвище прокурора, експерта, перекладача, секретаря судового засідання і заявляти їм відвід за наявності для цього підстав. Обов'язок судді роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права, доповнюється правом процесуального адвоката проконсультувати особу, яку він захищає, про її права, порядок їх реалізації та правові наслідки зазначених дій [7, с. 5].

Вони можуть заявляти клопотання про витребування від громадян і юридичних осіб, які не беруть участі в справі, необхідного доказового матеріалу, про внесення змін до складу осіб, які беруть участь у справі, про зміну у позовному спорі; подавати заяви про залучення до справи співучасників, третіх осіб, органів державної влади прокурора, зміну неналежних сторін.

За наявності належних повноважень адвокат позивача може подавати заяви про зміну предмета позову; повної або часткової відмови від позовних вимог та ін.; адвокат відповідача -- про визнання позову повністю або частково.

Представники сторін можуть укласти мирову угоду. Правами позивача наділена і третя особа із самостійними вимогами, а, отже -- і процесуальний її представник, за наявності у нього належно оформленого повноваження.

При дослідженні в судовому засіданні матеріалів справи, коли сторони та інші особи дають пояснення судові про обставини справи та інші питання, які підлягають розгляду, адвокат має право ставити їм запитання для уточнення вимог, їх підстав і заперечень, висловлювати свої міркування з приводу питань, що постають у процесі провадження в справі. До початку судового засідання адвокат має проконсультувати довірителя, щоб останній у поясненнях уникав зайвої деталізації обставин, щоб повідомляв судові тільки правду і називав лише ті факти, які стосуються справи.

Основною ланкою в поясненні виступає реалізація обов'язку сторін та їх процесуальних представників, пов'язаного з доказуванням підстав позову і заперечень проти нього.

Адвокати мають право на участь у судових дебатах, з дозволу суду обмінятися репліками. У судових дебатах представники осіб, які беруть участь у справі, підбивають підсумки розгляду судом справи, дають оцінку дослідженим доказам і правову оцінку спірних правовідносин, викладають свої загальні судження з приводу напрямів розв'язання справи по суті -- підлягає чи ні задоволенню позов тощо [3, с. 57].

У промові адвокат висловлює свою думку щодо розподілу між сторонами судових витрат, про допущення судом негайного виконання, про розстрочку і відстрочку виконання, про забезпечення виконання тощо, а при встановленні судом при розгляді справи порушення законності має право порушити клопотання про постановлення судом окремої ухвали. При проголошенні суддею рішення має право одержати роз'яснення його змісту, порядку і строків оскарження.

В подальшому адвокат має право подати зауваження на протокол судового засідання і взяти участь у його розгляді в судовому засіданні, порушити перед судом питання про виправлення описок і явних арифметичних помилок у рішенні, про постановлення додаткового рішення, про роз'яснення рішення і взяти участь в їх розгляді у судовому засіданні.

Висновки

Отже, у сучасних цивілізованих, правових і демократичних державах невід'ємною складовою системи правового захисту особи, її прав і свобод є адвокатура. Згідно зі ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. У передбачених законом випадках ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Організація і принципи діяльності адвокатури в Україні визначаються Законом України "Про адвокатуру" від 19.12.92, згідно з яким адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, яке сприяє захисту прав і свобод і представляє законні інтереси громадян України, осіб без громадянства, юридичних осіб, надає їм іншу юридичну допомогу.

Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці є питання, стосовно яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, як-от: консультації, поради, роз'яснення та інші відомості, одержані адвокатом під час здійснення своїх професійних обов'язків.

У ст. 10 Закону України "Про адвокатуру" передбачено гарантії професійної діяльності адвоката. Професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом. Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути допитані як свідки.

Документи, пов'язані з використанням адвокатом доручення, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню без його згоди. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв'язку з оперативно-розшуковою діяльністю без вмотивованого рішення суду.

Представництво -- це правовідношення, в силу якого одна особа (представник) виступає в суді від імені та в інтересах іншої особи (представлюваний). Представництво передбачене цивільним процесуальним законодавством, по-перше, з метою надання юридичної допомоги громадянам і організаціям при розгляді і вирішенні цивільних справ у суді. По-друге, метою представництва є надання допомоги суду в установленні дійсних прав і обов'язків сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Список використаних джерел

1. Веприняк Д.М., Кулик О.М. Адвокатура і нотаріат. -- К.: НАУ, 2005. -- 100 с.

2. Бакаянова Н.М. Этические принципы адвокатуры в Украине / Одесская национальная юридическая академия. -- О.: Юридична література, 2005. -- 151 с.

3. Меліхова О.В. Адвокатура в Україні. -- К.: КНЕУ, 2005. -- 90 с.

4. Головань І.В. Бізнес-адвокатура в Україні. -- Донецьк: ТОВ "Юго-Восток, ЛТД", 2004. -- 128 с.

5. Варфоломєєва Т.В. Про адвокатуру відверто // Адвокат.- 2003.- № 1.- C.22-28.

6. Головань І.В. Юридична практика і адвокатська діяльність в Україні // Адвокат.- 2005.- № 8.- C.3-12.

7. Науково-практичний коментар до закону України "Про адвокатуру" // Бюлетень законодавства і юридичної практики України.- 2003.- № 7.