2. Типовий закон про електронну торгівлю
3. Законотворча діяльність у західних країнах в електронній сфері
4. Об'єктивні та суб'єктивні фактори, що вживають на правове забезпечення електронної торгівлі в Україні
Список літератури

1. Розробка стандарту ЕДІФАКТ ООН
Ще у 80-х роках 20ст. робоча група по спрощенню процедур міжнародної торгівлі, що є допоміжним органом Європейської економічної комісії ООН, прийняла рішення про перегляд своєї програми "Обмін зовнішньоторговельними даними іншими методами, окрім паперових документів" шляхом додатку програмного елементу " Розробка стандартних повідомлень ЕДІФАКТ ООН (ССООН) " з метою доповнення та ведення довідника по обміну зовнішньоторговельними даними ООН (ДОЗДООН).

В результаті тривалої роботи на 42-й сесії робочої групи по спрощенню процедур міжнародної торгівлі у вересні 1996р. було прийнято Рекомендацію №25 "Використання стандарту ООН для електронного обміну даними в управлінні, торгівлі та на транспорті (ЕДІФАКТООН) ".

В рекомендації №25 вказується, що глобальний характер міжнародної торгівлі, а також надзвичайна складність більшості комерційних угод в яких, як правило, присутні наявна кількість елементів державного управління або приватного сектора, вбачає необхідність глобального застосування електронного обміну даними (ЕОД).

Однак переваги застосування ЕОД можуть бути повною мірою досягнуті тільки за рахунок узгоджених спільних дій всіх користувачів ЕОД. Спрямованих на подолання галузевих, місцевих або національних рішень, що протирічать одне одному.

У зв'язку з цим робоча група по спрощенню процедур міжнародної торгівлі рекомендує наступне:

Урядам країн слід використовувати стандарт ЕДІФАКТ ООН на міжнародному рівні при електронному обміні даними між різними суб'єктами державного сектору, а також між державними органами з одного боку і суб'єктами приватного сектору з іншого.

Уряд повинні вживати відповідних заходів для того щоб ініціювати, підтримувати та заохочувати використання стандарту ЕДІФАКТ ООН для міжнародних операцій у цій конкретній сфері.

У всіх випадках коли в тій чи іншій країні або регіоні в контексті нового законодавства робиться посилання на використання міжнародного електронного обміну даними слід додатково згадувати про стандарт ЕДІФАК ООН.

Національним, регіональним та місцевим органам управління, виконавчим органам економічних районів, а також центральним адміністративним органам міжнародних або міжурядових організацій слід в цілому заохочувати використання стандарту ЕДІФАКТ ООН для міжнародних операцій в державному та приватному секторі з метою підвищення ефективності адміністративних та торговельних процедур.

При внутрішньому застосуванні ЕОД на національному. Регіональному або місцевому рівні в рамках нового або суттєво більш удосконаленого механізму обміну даними державні органи повинні обирати стандарти таким чином, щоб забезпечити можливість для переходу стандарту ЕДІФАКТ ООН.

Ця рекомендація покликана забезпечити узгоджені дії урядовців по застосуванню стандарту ЕДІФАКТ ООН в якості єдиного міжнародного стандарту для електронного обміну даними між державними органами управління та приватними компаніями у всіх економічних секторах в масштабах всього світу.

2. Типовий закон про електронну торгівлю
Важливим орієнтиром для підготовки національних законів, що регулюють електронну торгівлю є типовий закон про електронну торгівлю прийнятий 16 грудня 1996 року на 85 пленарному засіданні Комісії ООН по праву міжнародної торгівлі (ЮНІСТРАЛ) і затверджений резолюцією Генеральною Асамблеєю ООН А/51/628 від 30 січня 1997 р.

Типовий закон складається з двох частин. Перша присвячена електронній торгівлі в цілому, друга - електронній торгівлі в окремих галузях.

Особливу увагу в 1 частині типового закону приділено застосуванню юридичних вимог відносно "повідомлення даних", яка означає інформацію підготовану, відправлену, отриману або таку, що зберігається за допомогою електронних, оптичних або аналогічних засобів, включаючи електронний обмін даними, електронну пошту, телеграму або телефакс.

Суб'єктами відносин є укладання повідомлення даних, адресат і посередник, який діє як самостійна особа, яка допомагає іншій відправляти, отримувати і зберігати повідомлення даних, а також надає інші послуги. Також в типову законі фігурує безособова "інформаційна система" яка складається з компаній, що володіють певними частинами цієї мережі.

На відміну від 1 глави присвяченої загальним положенням, інші глави закону містять спеціальні норми та правила. Так у 2 главі акцентується увага на застосуванні юридичних вимог відносно повідомлень даних. В ній чітко сформульовані наступні основні правові положення:

1. Визнання юридичної сили повідомлення даних, тобто інформація не може бути позбавлена юридичної сили, дійсності або позовної сили на тій лише підставі, що вона складена у формі повідомлення даних.

2. Якщо законодавство вимагає, щоб інформація була надана лише в письмовій формі, то ця вимога вважається виконаною при наданні повідомлення даних, якщо інформація, що міститься в ньому, доступна для її подальшого виконання.

3. Якщо законодавство вимагає наявності підпису особи, ця вимога вважається виконаною відносно повідомлення даних в наступних випадках:

а) використаний який-небудь спосіб для ідентифікації особи з вказівкою на те, що особа погоджується з інформацією, яка міститься у повідомлених даних;

б) спосіб є надійним і відповідає межі, для якої повідомлення даних було підготовлено або передано з урахуванням всіх обставин, включаючи будь-які відповідні домовленості

4. Якщо законодавство вимагає щоб, інформація надавалась або зберігалась в її оригіналі, то вимога вважається виконаною за допомогою повідомлення даних за наступних обставин:

а) є надійні докази цілісності інформації з моменту, коли вона була вперше підготована в її кінцевій формі у вигляді повідомлення даних або в якому-небудь іншому вигляді. Причому, критерієм оцінки цілісності є збереження інформації в повному і незмінному вигляді, без урахування додавання будь-яких індосаментів та змін, що відбуваються в звичайному процесі передачі, зберіганні та демонстрації. Більше того ступінь надійності оцінюється з урахуванням мети, для якої інформація була підготована при всіх відповідних обставинах.

б) при необхідності пред'явлення інформація може бути продемонстрована особі, якій вона повинна бути передана

5. Допустимість та доказова сила повідомлень даних. Це положення має важливе значення при розглядів судових спорів. За будь яких процесуальних дій ніякі положення норм доказового права не застосовуються, таким чином, щоб заперечувати допустимість повідомлення даних у якості доказів на цій лише підставі, що воно являє собою повідомлення даних або якщо воно є найкращим доказом, який може бути отримано особою, яка його надає, на тій підставі, що воно не пред'явлено в його оригіналі.

Отже інформацію у формі повідомлення даних надається належна доказова сила. Однак при оцінці доказової сили повідомлення даних повинна враховуватись надійність у крайньому разі 3 способів:

спосіб за допомогою якого готувалася, зберігалася або передавалася ще повідомлення даних;

спосіб за допомогою якого забезпечувалась цілісність інформації;

спосіб за допомогою якого ідентифікувалася особа, яка його склала;

6. Це положення зафіксоване у 2 главі типового закону і стосується застосуванню юридичних вимог відносно повідомлення даних, - це зберігання повідомлених даних. Якщо законодавство вимагає збереження певних документів, записів або інформації, ця вимога виконується шляхом збереження повідомлення даних при дотриманні наступних умов:

а) інформація, що міститься у повідомленні даних є доступною для її подальшого використання.

б) повідомлення даних зберігається в тому форматі в якому воно було підготовлено, відправлено або отримане або в такому форматі в якому можна показати, що підготовлена, відправлена або отримана інформація надано точно.

в) зберігається інформація, якщо така існує, яка дозволяє встановити походження та призначення повідомлення даних. А також дату і час його відправлення або отримання.

В 3 главі типового закону відображені правові норми, які регулюють відносини сторін при передачі повідомлень даних в професійній торговельній діяльності. Тут можна виділити наступні правові моменти, що співпадають з процесом укладання та передачею за допомогою електронних засобів договорів.

В контексті укладання контрактів, якщо сторони не домовились про інше оферта та акцепт оферти можуть відбуватися за допомогою повідомлення даних. Контракт не може бути позбавлений дійсності або позовної сили на тій лише підставі, що для цієї мети використовувались повідомлення даних.

Сторони контракту, особа. Яка склала та адресат, визнають повідомлення даних. Волевиявлення або інша заява сторони не можуть бути позбавлено юридичної сили, дійсності або позовної сили на тій лише підставі, що для цього використовувалось повідомлення даних.

Повідомлення даних вважається повідомлення даних особи, що його склала, якщо воно було відправлено самою цією особою або особою яка мала повноваження діяти від імені особи, яка склала повідомлення, або інформаційною системою запрограмованою укладачем або від його імені для функціонування в автоматичному режимі. Адресат має право вважати, що повідомлення даних укладача, і діяти виходячи з цього в 2 випадках:

Якщо ви належним чином застосували процедуру, попередньо узгоджену з укладачем для цієї мети;

Якщо повідомлення даних отримане адресатом, виявилось результатом дій особи, відносини якої з укладачем або іншим представником укладача дали такій особі можливість отримати доступ до способу, що використовується укладачем для ідентифікації повідомлення даних як своїх власних;

У випадку якщо укладач не домовився з адресатом про те, що підтвердження буде в якій-небудь конкретній формі або за допомогою конкретного способу підтвердження може бути досягнуто або за допомогою будь-якого повідомлення з боку адресата, направленого автоматизованим або іншим способом, або за допомогою будь-яких дій адресата, достатніх для того щоб показати укладачу, що повідомлення даних було отримане.

Типовим законом передбачається і такий випадок, коли укладач не вказав, що повідомлення даних обумовлюється отриманням підтвердження і підтвердження не було отримане ним протягом оговореного або узгодженого терміну, або якщо такий термін не був оговорений чи узгоджений. При цьому укладач в розумний строк може направити адресату повідомлення, вказавши в ньому, що підтвердження не отримано, і встановивши розумний термін, протягом якого підтвердження повинно бути отримане. Якщо підтвердження не отримане протягом даного встановленого терміну, укладач може після повідомлення про це адресата, вважати повідомлення даних не відправленим або застосувати інші права які він може мати.

Особлива увага в типовому законі приділяється часу та місцю відправлення та отримання повідомлення даних, від чого залежить настання важливих юридичних наслідків. Наприклад, якщо укладач та адресат не домовились про інше, відправлення повідомлення даних відбувається в момент, коли це повідомлення надходить в інформаційну систему, що знаходиться поза контролем укладача або особи яка відправила повідомлення даних від імені укладача. В аналогічному випадку момент отримання визначається таким чином. Якщо адресат вказав інформаційну систему для отримання таких повідомлень даних, отримання відбувається в момент, коли повідомлення даних надходить у вказану інформаційну систему або якщо повідомлення даних направляється в інформаційну систему адресата, в момент, коли воно отримується адресатом із системи.

Якщо адресат не вказав інформаційної системи, отримання відбувається в момент, коли повідомлення даних надходить в яку-небудь інформаційну систему адресата.

Якщо укладач і адресат не домовились про інше. Повідомлення даних вважається відправленим з місця розташування комерційного підприємства укладача і вважається отриманим у місці знаходження комерційного підприємства адресата. Якщо укладач і адресат мають декілька комерційних підприємств, то відповідним місцем розташування комерційного підприємства вважається місце, яке має безпосереднє відношення до основної угоди. У випадку відсутності основної угоди - це буде місце знаходження основного комерційного підприємства. Якщо укладач або адресат взагалі не мають комерційного підприємства, таким вважається їх місце проживання.

Таким чином в типовому законі звертається увага на законність укладання та дійсність торговельних контрактів, що здійснюються за допомогою передачі повідомлень даних між сторонами, які діють в різних країнах. В ньому також чітко оговорюється процедура відправлення та отримання повідомлення даних, дотримання відповідної атрибутики, необхідності підтвердження отримання даних.

Друга частина типового закону присвячена електронній торгівлі в окремих областях. В ній міститься лише одна глава з двома статтями. В ст.16 регулюються відносини, пов'язані з договорами про перевезення вантажів, які укладаються з використанням повідомлень даних. В цій статті перераховані випадки, коли передача повідомлення даних може успішно заміняти паперові документи. В ст.17 коментується обставини застосування правових норм попередньої статті, що стосується заміни повідомлення даних паперових документів в процесі оформлення та передачі транспортних документів за допомогою електронних засобів.

В типовому законі є посилання на те, що положення даної статті не застосовуються у випадках визначених законодавцями конкретних держав, які приєдналися до даного міжнародного документу.

Таким чином даний закон гарантує єдино образне розуміння прав, обов'язків та відповідальності всіма сторонами угоди укладено за допомогою Інтернету, не дивлячись на те, що вони можуть знаходитися під юрисдикцією різних держав, більш того, держав в яких використовуються різні правові системи.

3. Законотворча діяльність у західних країнах в електронній сфері
Настільки інтенсивно йде законотворчий процес по запобіганню витоку інформації про персональні дані та забезпечення безпеки електронного бізнесу, можна бачити по тих законопроектах, які надійшли в конгрес США в останні роки. Так законопроект про захист приватного життя споживача послуг Інтернету покликаний регулювати розповсюдження провайдерами інформації про користувачів. Він вимагає від постачальників послуг Інтернету отримання письмового дозволу клієнта-користувача на ознайомлення будь кого з інформацією надано ним провайдеру, а також надання користувачу з можливістю ознайомлення з будь-якою зібраною про нього інформацію та списком осіб, які мають у розпорядженні ці дані.

В 1999 році для розгляду конгресом США пропонувались законопроекти "Про захист відомостей про соціальне страхування в комунікаціях мережі", "Про захист приватного життя дітей в комунікаціях мережі", "Про захист електронної пошти від різного роду макулатури".

З 1 жовтня 2000 р. в США вступив в силу федеральний закон про використання цифрового підпису в електронній комерції. Метою закону є усунення перепон на шляху електронного бізнесу.

Законотворча діяльність міжнародних організацій, а також розвинутих ринкових країн спрямована на вирішення наступних невідкладних задач в електронній торгівлі:

Надання рівного статусу документам, що використовуються при звичайній та електронній торгівлі;

Захист одних в процесі переміщення інформації в глобальному телекомунікаційному середовищі;

Недопущення несанкціонованого розповсюдження персональних даних, що передаються при здійсненні угод;

Забезпечення захисту інтересів сторін при укладанні угод через Інтернет;

Правове регулювання ролі та відповідальності третіх осіб угоди, які представляють комунікаційне середовище, проводять сертифікаційні заходи, здійснюють процедуру компенсації можливих збитків учасників електронної торгівлі (страхування ризиків);

Регулювання відносин з державними органами з приводу оподаткування, митних тарифів, зборів та платежів;

охорона прав споживачів, захист прав інтелектуальної власності.

Для того, щоб інвестори повернулись обличчям до комерційних технологій Інтернету в Україні, їм необхідна впевненість в тому, що держава вважає цю задачу важливою та буде серйозно нею займатися. Але існують фактори, які негативно впливають на вирішення даного питання.

4. Об'єктивні та суб'єктивні фактори, що вживають на правове забезпечення електронної торгівлі в Україні
До об'єктивних факторів можна віднести те, що в кожній угоді електронної торгівлі приймають участь, крім традиційних сторін треті особи. Їх роль полягає в тому щоб надати сторонам відповідне середовище, необхідні умови укладання та виконання електронної угоди. Ця обставина ускладнюється тим, що кількість третіх осіб може бути досить великою і місце їх знаходження може бути в різних країнах. Щоб вирішити дана проблеми держави повинні підписати єдину багатоаспектну угоду, яка б регулювала електронну торгівлю в міжнародному інформаційному просторі.

Що стосується специфічних проблем які затрудняють розвиток законотворчого процесу по створенню нормативно-правової бази для регулювання електронної торгівлі, то до них перш за все слід віднести те, що Україна поки що не має необхідних для широкого застосування електронної торгівлі розгалужених телекомунікаційних мереж. Тому в ній невелика доля осіб, які активно і постійно використовують Інтернет. Низьке забезпечення населення персональними комп'ютерами. У населення країни підірвана довіра до банківської системи, без якої неможливе здійснення торговельних угод за допомогою електронних засобів. Фактично відсутня інфраструктура по доставці товару покупцю. Для електронної торгівлі ключовим фактором є довіра до електронних документів, і перш за все до електронного підпису. Нами відповідних законів до сих пір не прийнято.

Список літератури
Брагинский М.И., Витря некий В.В. Договорное право. - Кн.1. Общие положения. - М., 2006. - С.340.
Дутов М. Правовое обеспечение развития электронной коммерции // Підприємництво, господарство та право. - К., 2007. - № 4. - С.33;
Дутов М. Юридические гарантии свободного использования электронной цифровой подписи в Украине // Підприємництво, господарство та право. - К., 2008. - № 9. - С.24;
Ларин В.В., Лебедев А.Н., Соловяненко Н.И. Правовое регулирование заключения сделок на современном этапе // http://www.vlarin. chat.ru/larin/diplom. htm.
Наумов В. Ключевые вопросы государственного регулирования Интернет-коммерции в РФ http://www.russianlaw. net. .
Свидрук І. Правове забезпечення електронної торгівлі // Підприємництво, господарство та право. - К., 2006. - № 10. - С.35
Симонович С.В. Інформатика для юристів та економістів. - СПб., 2007. - С.345.
Соловяненко Н.И. Правовые проблемы электронной коммерции в РФ // http://www.fe. msk.ru/otstavnov/Compunomika/vOn05a03.html.
Соловяненко Н.И. Разработка законодательства об электронной подписи // Банковское право. - М., 2006. - № 1 (73).
Соловьев В. Электронные документы. Какие они? // http://www.libertarium.ru.