Особливість і складність розуміння категорії об'єкт інформаційно-правових відносин обумовлена поширеністю у науковій юридичній літературі близьких за назвою але не синонімічних за юридичною наповненістю понять: “об'єкт правових інформаційних відносин”; “предмет інформаційних правовідносин”; “інформація як об'єкт права” та інші.

У більшості нормативно-правових джерел сучасного інформаційного законодавства України в якості об'єкту інформаційних правових відносин вказується інформація, як документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.Так визначається інформація в статті 200 Цивільного Кодексу України. Аналогічне визначення зустрічаємо в статті 1 та статті 8 Закону України “Про інформацію”. Зокрема стаття 8 цього Закону, у порівнянні з ЦКУ поширює розуміння об 'єкту інформаційних відносин до наступного формулювання: “Об'єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах”.

В такому розумінні об'єкт інформаційних правовідносин як певне соціальне благо матеріального або нематеріального характеру, з приводу якого відбуваються інформаційні правові відносини фактично збігається з розумінням предмету цих відносин - інформацією.

Водночас, закріплене Конституцією України у статті 34 право на інформацію як “право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб -- на свій вибір” дає підстави стверджувати, що саме з приводу здійснення суб'єктами права цієї нормативно закріпленої можливості відбуваються правові інформаційні відносини. Іншими словами саме право на інформацію виступає об'єктом правових інформаційних відносин.

2. ІНФОРМАЦІЯ: ПОНЯТТЯ І КУЛЬТУРА ІНФОРМАЦІЇ

Значно звуженим у чинному законодавстві та змістовно перекрученим виступає і закріплення самої категорії “інформація”. На різних етапах історії наукового дослідження цього терміну підходи до його розуміння змінювались та збагачувались.

Походження слова "інформація" зв'язано з повідомленням, відомостями, освідомленням. Таке його значення протрималося приблизно до середини нашого століття. Саме в цей час, завдяки бурхливому розвитку телеграфу, телефону, радіо, телебачення й інших засобів масового спілкування і впливу з'явилася необхідність вимірювати кількість переданих зведень, тобто інформації.

Виникли математичні підходи до виміру інформації. Це привело до того, що значення слова "інформація" стало змінюватися, з'явилися його суперечливі тлумачення.

Під впливом математичних теорій поняття "інформація" усі частіше стало зв'язуватися з такою категорією як імовірність.

Найбільше чітко цей зв'язок був встановлений і досліджена в роботі засновника теорії інформації, члена Національної Академії Наук США Клода Эльвуда Шеннона "Математична теорія зв'язку", опублікованої в 1948 році .

У теорії К.Э. Шеннона інформація розглядається невизначеність, що як знімається, а ця, остання, у свою чергу, виміряється за допомогою імовірності. Але чи завжди кількість інформації повинна вимірятися за допомогою імовірності? Виявляється не завжди.

Теорія К. Шеннона називається "ймовірносно-статистичною теорією інформації". Саме в цій теорії від первісного, недостатньо чіткого представлення про інформацію, як про зведення, якими обмінюються люди, був зроблений перехід до точного поняття "кількість інформації". Це поняття в статистичній теорії визначалося на основі на основі поняття "імовірність".

Як відомо, поняття " імовірність" завжди застосовується для опису невизначених ситуацій, коли ця невизначеність присуща чи нашим знанням про об'єкт, чи ж самому цьому об'єкту. Якщо повідомлення не дає нам нічого нового, не знімає невизначеності, то, з позицій розглянутої теорії, передбачається, що в ньому не міститься інформації.

При такому підході, під інформацією стали розуміти лише такі зведення, що зменшують існувала до їхньої появи невизначеність, кількість можливих гіпотез, припущень і т.д.

Зменшення невизначеності завжди зв'язано з вибором (добором) одного чи декількох елементів з якоїсь їхньої сукупності.

У статистичній теорії інформації ставилася задача підрахунку кількості переданої інформації, тому тут малися деякі відволікання від змісту, істотності, цінності, різнорідності й інших характеристик переданих повідомлень.

Однак, сама формалізація поняття "інформація", уперше здійснена в статистичній теорії, дала найбільше сильний поштовх до розвитку вивчення його змісту і стимулювала виникнення інших концепцій поняття "інформація", які розроблялись Колмогоровим, Урсулом та іншими. Відповідно до статистичної теорії інформації одержувач (наприклад, людина) обов'язково повинна заздалегідь будувати гіпотези, задавати питання, на які він одержує позитивну чи негативну відповідь. Але всім добре відомо, що іноді нам повідомляють таке, про що ми не догадувалися і ніяких гіпотез не будували. Так, величезна кількість населення України до самого внесення в 1994 році змін у Кримінальний кодекс України - введення статті 198-1, не тільки не задавало собі відповідного питання, але і не догадувалося про принципову можливість здійснення комп'ютерних злочинів. Ситуація в цьому напрямку знаходить свої зміни тільки у 2001-2002 роках в зв'язку з набуттям чинності новим кримінальним кодексом, в якому передбачався вже відповідний розділ та почала формуватись судова прецедентна база розгляду означеного виду кримінальних справ.

Наявність подібних ситуацій свідчить, що статистична теорія інформації формалізувала не весь зміст, що відповідає повсякденному представленню про інформацію.

Така ситуація склалася не тільки в цій теорії, але й в інших теоріях (наприклад, кібернетичної теорії, теорії зв'язку і т.д.).

Наявність неймовірністних підходів до визначення поняття "кількість інформації" показало обмеженість концепції інформації як знятої невизначеності. Більш загальне розуміння інформації виявилося зв'язаним з поняттям " розходження", "розмаїтості".

Розуміння інформації як відомостей, даних чи як знятої невизначеності не є самою загальною характеристикою поняття "інформація" - це його приватна чи особлива форма. Кожне таке особливе поняття "працює" у своїй вузькій області.

Констатуючи багатоаспектність поняття "інформація" не можна на цій підставі залишити спроби дати загальне визначення цього поняття. Доречно звернути увагу на те, що невичерпність того чи іншого поняття, наявність у житті його особливих форм не повинні служити перешкодою для формулювання загального поняття. Наприклад, незважаючи на невичерпність видів і властивостей матерії, можливо дати єдине точне філософське визначення категорії "матерія", чи, скажемо, звертаючи до юридичної науки, при наявності в житті величезного різноманіття видів, типів і форм держав, проте, можна сформулювати єдині для усіх їх загальні характерні ознаки, що допомагають дати загальне визначення поняттю "держава"(з погляду юридичної науки). При розгляді поняття "право" у юридичній науці, ученими-юристами звертається особлива увага на те, що це багатоаспектне поняття. Однак, проте, загальні визначення цього поняття в юридичній науці сформовані й у достатньому ступені стабільні.

Повинно існувати і досить загальне визначення поняття "інформації", що відбивало би невичерпність видів і властивостей інформації.

Таке визначення не може бути тільки формальним узагальненням тих понять "інформації" у їхній особливій формі, що існували і тих, котрі існують сьогодні.

Ясно, що теорія інформації буде і далі розвиватися, тому ошукуване визначення, поняття повинне бути дане з "запасом", воно повиннео бути досить ємким. Для того, щоб сформулювати його, варто не тільки узагальнити сучасні знання про інформацію, але і виявити історичні і логічні тенденції розвитку цього поняття, рух яких походить від знищення невизначеності до всебічного обліку категорій розходження, різноманітності.

Якщо раніше поняття "інформація" виступало як знята невизначеність, то зараз, у самому загальному виді, можна сказати, що "інформація"- це знята, знищена одноманітність, тобто встановлення розходження, розмаїтості за твердженням професора Урсула.

Найпростішою одиницею виміру інформації є елементарне розходження, тобто розходження двох об'єктів. Чим більше в сукупності відмінних один від одного елементів (причому поняття "елемент" у даному випадку, варто розуміти поширено - це не тільки об'єкти, але і зв'язки, відносини і т.п.), тим більше ця сукупність містить інформації.

У механістичному розумінні це наприклад, якщо в шухляді мається дві кулі, що відрізняються одна від іншої по кольору, то їхня сукупність має розмаїтість з кількістю інформації в один "біт" (двоична одиниця інформації). Якщо ж кулі не розрізняються, то говорять, що в цьому відношенні сукупність не містить інформації. Ми часто задаємо питання, що допускають лише відповіді "так" чи "ні", причому імовірність позитивної чи негативної відповіді приблизно рівна. В усіх випадках кількість одержуваної інформації дорівнює одному біту; "біт" виступає як можлива міра розходження, розмаїтості елементів безлічі. Закономірний у цьому випадку, питання: як можуть бути ці наукові, неюридичні дані використані чи наступний виклад у дійсному дослідженні ? Це може бути лише в тому випадку, якщо при розгляді поняття "засобу масової інформації" ми будемо відштовхуватися від розуміння інформації не просто як визначених даних, а таких даних, що несуть корисні, нові зведення. Це тим більше важливо для розгляду правового статусу засобів масової інформації й інформації взагалі так, як дає важливий критерій для віднесення тих чи інших даних до поняття "інформація".

Отже, інформація існує там, де існує розходження, розмаїтість. Розходження, розмаїтість - об'єктивна основа інформації.

Та обставина, що інформація як розмаїтість передається від одного об'єкта до іншого в процесі відображення, дозволило установити і нерозривний зв'язок відображення й інформації. Дослідження цього зв'язку привело до більш точного визначення поняття "інформація".

Якщо спочатку запропонована К. Шенноном, формула кількості інформації дозволяла визначити цю кількість, так сказати, "абсолютно", безвідносно до інших систем, то наступна формула, що вимірює кількість інформації, яка міститься в одному об'єкті щодо іншого, тісно зв'язана з поняттям" відображення".

Ідеальне завжди виступає відображенням матеріального. У такий спосіб інформаційний взаємозв'язок двох об'єктів - це не будь-який зв'язок, а лише узята у відбивному аспекті.

Як уже відзначалося, інформація в самому загальному виді характеризується як поняття, що з'єднує найбільш загальні концепції інформації - розмаїтість і відображення. Мова йде тільки про ті розмаїтості, що об'єкт, що відбиває, містить про відбиваний, не про відображення сукупності його властивостей і сторін, а лише про ту сторону відображення, що характеризує його розмаїтість.

Ґрунтуючись на визначенні поняття "інформація", як відбитого розмаїтості, можна зробити класифікацію видів інформації, у залежності від видів (форм) відображення і розмаїтості. Так, у залежності від видів відображення, у самому загальному плані, існує інформація про неживу, живу природу і суспільство. Вищим видом інформації є соціальна інформація. Серед функцій соціальної інформації, що мають важливе значення для визначення об'єкту інформаційних правовідносин можна виділити: просвітительську, рекламну, ідеологічну управлінську, відбивну, комунікативну. Усі вони здійснюються і через засоби масової інформації.

Семантична і прагматична властивості інформації значно більш яскраво виражені в соціальній інформації, що є найбільш складним і вищим видом інформації з усіх відомих.

Для соціальної інформації важливий не тільки кількісний аспект (на що основну увагу звертають математичні теорії інформації), а, насамперед, якісний, такі характеристики інформації, як зміст і цінність. Говорячи про вищезгадані функції інформації (управлінської, відбивної, комунікативної), хотілося б докладніше зупинитися на комунікативній функції. Дана функція становить інтерес, як сполучна ланка між поняттям "інформація" і засобами масової комунікації (інформації). За допомогою інформаційних процесів відбувається спілкування між людьми і їх колективами. Теорія інформації виникла, як теорія зв'язку, передачі повідомлень. Будь-яка система зв'язку складається з наступних п'яти частин: джерела інформації, що створює повідомлення; передавача, що перетворить, що кодує повідомлення, у сигнали, придатні для передачі по каналі зв'язку; самого каналу зв'язку, середовища з'єднуючої приймач і передавач; приймача, що відновлює і сприймає сигнали; чи адресата одержувача інформації.

У соціальних системах джерелом може бути, напри- мір, учений, що виступає з лекцією по телебаченню.

Передавачем тут є телепередавач, каналом зв'язку - може бути смуга частот виділена для даної телестанції, приймачем - телевізор, а адресатом - глядач телепередачі, скажемо, студент - заочник.

Оскільки сучасні варіанти математичної теорії абстрагуються від змісту і цінності переданої інформації, вивчення комунікативних явищ у суспільстві необхідно, повинне доповнюватися змістовним соціологічним та правовим аналізом.

Головним у соціальній інформації є аспект, що виражає значення і цінність інформації, тобто зв'язаний з положенням особистості, соціальних груп і класів у суспільстві, їхніми інтересами і потребами, мотивами їхньої діяльності, самою цією діяльністю, їх емоційним і психічним станом, соціальним досвідом і т.ін.

Підсумовуючи усе вищевикладене, можна сказати, що слово "інформація" укладає в собі важливий філософський зміст. ІНФОРМАЦІЯ - ВІДОБРАЖЕНА РІЗНОМАНІТНІСТЬ. "Різноманітість" означає порушена одноманітність. "Відображене"- означає, що порушення має відносний сенс, у залежності від того, хто приймає інформацію. Інформація - це не те нове, що викладено, наприклад, у газетному повідомленні, а те нове, що отримано з нього. Сприйняття загальновідомих фактів не є в повному розумінні інформація.

Усупереч поширеній думці, факти самі по собі ні про що не говорять. Вони здобувають значення в порівнянні з іншими фактами. Наприклад, якщо в пресі повідомляється, що в Харківській області скоєно 1000 злочинів, а ми не знаємо про який період часу мова йде, багато це чи мало, скільки відбувається таких злочинів в інших областях, то для читача це не інформація. Якусь відносно невелику інформацію може дати той факт, що за рік у тій же області розслідується 1000 злочинів (наприклад, квартирних крадіжок), тому, що можна собі представити, скільки часу займає розслідування, судовий розгляд і наскільки вони є працеємкою справою.

Не можна вважати, що словосполучення "інформаційне повідомлення" - це "масло маслене", тому що інформація і є повідомлення.

У дійсності інформаційне (сприймане як нове) повідомлення - порушена одноманітність інших повідомлень (на тлі інших повідомлень інформаційне повідомлення передається не часто).

Отже, інформація - щось нове. Але всяке нове засновано на чомусь старому. Нове, без старого не сприймається. Щоб інформація дійшла до того, кому вона призначається, її повторюють - цим створюється надмірність, тобто гарантована повнота інформації. У соціальних системах надмірність легко переходить у зверхнадмірність - занадто часто повторювану інформацію, що перестає сприйматися чи стосовно неї виробляється негативна установка. Така ситуація, зокрема, нерідко складається у відношенні вітчизняного законодавства, у тих випадках, коли ряд прийнятих законодавчих актів є "мертвонародженими", тобто не діючими чи неефективними. Стосовно такого законодавства в населення починає вироблятися негативна установка, що відбивається і на відношенні до законодавства в цілому. Така ж ситуація виникає і з приводу низькоякісної реклами в засобах масової інформації. У цьому випадку інформація зачасту не сприймається суб'єктом.

3. ПРАВО НА ІНФОРМАЦІЮ

Широке розуміння права на інформацію як право кожного на пошук і отримання, виготовлення, використання і зберігання, поширення і захист інформації у будь-який спосіб, вільно обраний особою, та не залежно від державних кордонів формується під впливом теорій, що утворюють уявлення про ідейний зміст цього права. Ідейний зміст спирається на на певні свободи, що утворює право на інформацію. Так свобода думки і слова, право на вільне вираження своїх поглядів і переконань є одним з невід'ємних, непорушних прав людини. Саме на основі думок, що є природним проявом особистості і її суб'єктивного відношення до об'єктивного світу в людей складаються власні погляди, а пізніше і переконання. Потреба думати виникає в людини в результаті одержання певної інформації з метою наступного її використання, а іноді і поширення. Головними засобами такого поширення є слово, друк і зображення. Воно здійснюється за допомогою публічних лекцій і виступу, у писемній формі, у тому числі через художні і наукові твори, діяльність друкованих засобів інформації, за допомогою радіо, кіно, телебачення, комп'ютерної техніки, виставки і таке інше.

Люди можуть виражати свої погляди і переконання як особистості і через створені відповідно до ст. 36 Конституції України об'єднання - політичні партії і суспільні органзации в якості їхніх членів. Ці погляди і переконання реалізуються й у період виборів референдумів і під час здійснення передбаченого ст. 39 Конституції права громадян проводити зборів, мітинги, ходи і демонстрації. Використання і поширення інформації здійснюється також за допомогою передбаченого ст. 41 Конституції права на використання і поширення результатів своєї інтелектуальної творчої діяльності. Жодна людина не може бути примушеною до відмовлення від вираження своєї точки зору по визначеному питанню, чи навпаки, виразити її проти свого бажання. Воля думки виключає допуск якого-небудь тиску на людину з метою відмовлення його від власних чи переконань насильницького нав'язування неприйнятних для нього ідей. У той же час, наявність певних переконань не звільняє від необхідності підкорятися закону. Так, відповідно до ст. 35 Конституції ніхто не може бути звільнений від обов'язків перед державою по мотивах релігійних переконань.

Воля думки і слова є важливою умовою і проявом здійснення демократії, реальності права на інформацію, ідеологічного і політичного плюралізму, перетворенням у життя принципу гласності, формування суспільної думки, вільної оцінки державної політики, існуючих напрямків наукової і художньої творчості, розмаїтості підходів до оцінки усіх хвилюючих суспільство питань, у ній знаходить своє відображення духовна свобода особи.

Положення Конституції України відповідають міжнародним стандартам у відношенні прав людини, що закріплені в ст. 19 Загальної Декларації прав людини 1948 р., ст. 19 Міжнародного Пакту про цивільні і політичні права, ст. 10 Європейської конвенції про права людини й інших міжнародно-правових документів. Вони конкретизуються і деталізуються в законах України “Про інформацію”(1992р.), “Про друковані засоби масової інформації (пресі) в Україні” (1992р.), ”Про телебачення і радіомовлення” (1993р.), “Про інформаційні агентства” (1995р.), “Про державну таємницю” (1994р.), частково в законах “Про захист інформації в автоматизованих системах” (1994р.), “Про науково-технічну інформацію” (1993р.), “Про рекламу” (1996р.).

Заснована на волі думки і слова інформація повинна відповідати двом умовам: бути достовірною і не виходити за дозволені законом межі.

Інформація може зберігатися, використовуватися і поширюватися громадянами як індивідуально, так і через створені ними чи іншими особами засоби масової інформації. Вони можуть направляти індивідуально і колективно письмові звертання до державних органів, органів самоврядування, їх посадових осіб, які у свою чергу, зобов'язані розглянути і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом термін.

Здійснення встановлених у ст. 34 Конституції прав повинне бути гарантовано. Найважливішою гарантією в цій сфері є ліквідація цензури. Завдяки цьому держава відповідно до чинного законодавства зобов'язано забезпечити захист права на інформацію, права громадянина на вільне без перешкод вираження своїх поглядів і переконань. Для всіх громадян та їх об'єднань у цій області повинні бути забезпечені рівні права й умови. Деякі додаткові права в сфері збору, використання і поширення інформації надаються законом журналістам, деяким іншим професійним працівникам інформаційного обороту, що відбиває специфіку їхньої роботи.

Право на одержання інформації гарантується створенням системи вільного доступу до інформації, архівних, статистичних, бібліотечних і музейних фондів. У відповідності зі ст. 38 Конституції України кожен громадянин має право ознакамливаться з офіційними даними про себе, що не є таємницею, що захищається законом. Посадові особи не повинні втручатися в діяльність засобів масової інформації. Вони зобов'язані піклуватися про забезпечення сприятливих умов для використання громадянином усіх доступних йому відомостей, отриманих через засоби масової інформації.

Можливість використання і поширення разноплановой інформації в Україні гарантується також забороною монополізації засобів масової інформації, прояви якого є досить вагомими не тільки в країнах Заходу. Встановлюється мовний режим роботи засобів масової інформації на державній мові (українській). У той же час, допускається використання, у тому числі засобами масової інформації для окремих районів чи груп населення російської мови, інших мов національних меншин України.

Держава здійснює контроль за дотриманням інформаційного законодавства. У сфері телебачення і радіомовлення він покладається на Національну Раду з питань телебачення і радіомовлення.

Масова інформація не може нав'язуватися населенню, а за своїм змістом повинна відповідати вимогам суспільної думки.

Передбачені ст. 34 Конституції права не мають абсолютного характеру. При їхньому здійсненні необхідно враховувати інтереси загальнолюдські, державні, читачів, слухачів, кіно і телевізійних глядачів усіх категорій. Саме для забезпечення прав і воль інших людей, інтересів і потреб суспільства в цілому установлюються певні границі здійснення цих прав громадянином. Ці обмеження не повинні бути надмірними, невідповідними тому суспільному інтересу, що з їх допомогою захищається. У більшості випадків вони прямо встановлюються законом і спрямовані на попередження зловживання громадянином наданими йому правами і т.ін.

Так, ст. 37 Конституції прямо забороняється створення і діяльність політичних партій і громадських організацій, програмні цілі чи дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, скинення насильницьким шляхом конституційного ладу, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалення міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, зазіхання на права і волі людини, здоров'я населення. Звідси випливає заборона використання конституційних прав для пропаганди відповідної ідеології.

Воля слова обмежується в інтересах охорони державної, військової, комерційної, службової, лікарської й іншої таємниці, охорони конфіденційно отриманої інформації. Перелік даних, що є державною таємницею встановлюється законом. У відповідності зі ст. 39 Конституції обмеження права громадянина на збори, мітинги, ходи і демонстрації може встановлюватися тільки судом і тільки в інтересах національної безпеки і суспільного порядку. Таким чином, мова йде про перелік корисних для суспільства обмежень волі слова. Ті ж цілі переслідує заборона неправдивої реклами, обмеження певних видів реклами і таке інше. Окремі обмеження прав і свобод громадянина передбачає ст. 64 Конституції в умовах військового або надзвичайного стану з указівкою терміну дії цих обмежень.

Законодавство України встановлює дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну чи кримінальну відповідальність за порушення передбачених ст. 34 Конституції України прав людини. Підлягають відповідальності особи, винні в безпідставному відмовленні на одержання інформації, чи в її приховуванні знищенні; безпідставному відмовленні в поширенні певної інформації; поширенні інформації у відношенні особистого життя громадянина без його згоди особою, яка володіє нею в наслідок своїх службових обов'язків; поширення не відповідних дійсності відомостей, що принижують честь і гідність людини і т.ін.

Громадяни мають право вимагати офіційного спростування відомостей, невідповідних дійсності, або принижуючих їх честь і гідність. Відповідно до статті 32 Конституції кожному громадянину гарантується судовий захист права спростування недостовірної інформації про себе і членах своєї родини і права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також права на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяного збиранням, збереженням, використанням і поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідні гарантії права на інформацію закріплюються і статтею 10 Закону україни “Про інформацію”. Так право на інформацію забезпечується:

- обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіональне го самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;

- створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або си< тем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації;

- вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних дани архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюютьс лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визнач ються законодавством;

-створенням механізму здійснення права на інформацію;

- здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інфо мацію;

- встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Використовуючи поняття "інформація" можна усвідомити і більш загальне поняття "засоби масової інформації", як систему організацій по відображенню розмаїтості суспільних процесів і навколишнього світу, що створюють, обробляють і доводять до масового споживача інформацію.

Діяльність людини нерозривно зв'язана з інформацією - одержанням, добором, виробництвом і збереженням різного роду відомостей. Суспільна практика і зв'язані з нею інформаційні потоки впливають на світогляд, свідомість, духовний світ людей.

Соціальна інформація містить дані про навколишню соціальну дійсність, відбиває точки зору, погляди індивідів, груп, класів на ті чи інші події, сприяє формуванню суспільної думки.

Найважливіші ланки соціальної інформації - преса, радіо, телебачення, кіно, комп'ютерні інформаційні мережі. Вони, в переважній більшості, визначаються загальним поняттям - засоби масової інформації (ЗМІ). Комплекс ЗМІ - це предмет дослідження фахівців не тільки в області евристики, психологів, педагогів, істориків, але також і філософів, юристів, хоча останні, як уже відзначалося, приділяли дослідженню правового статусу і ролі права на інформацію та засобів масової інформації неадекватну їх значенню увагу.

Усе ще немає серйозних монографічних досліджень про інформаційне право у системі національного права, правовий статус засобів масової інформації, їхньої ролі в політичному процесі, у здійсненні державних функцій, реалізації демократичних інститутів, здійсненні прав і свобод громадян. Тим часом, інформаційні процеси в сфері соціальної інформації, як могутня система впливу на свідомість людини, становить величезний інтерес для дослідника.

У деяких країнах система засобів масової інформації одержала свій розвиток ще до становлення зрілої державності, її державно-владних структур і відповідно зробила не малий вплив на формування незалежної державності.

Прикладом такого становлення можуть служити США. Формування періодичної преси в Північній Америці з властивої їй особливостями відбулося до виникнення державних інститутів незалежних Сполучених Штатів.

Ще до того, як були визначені і тим більше конституційно сформульовані і закріплені функції і прерогативи трьох основних "гілок" державної влади США - виконавчої, законодавчої і судової, вже існували історично сформовані традиції американської преси. Склалися особливості її діяльності в умовах плюралістичного колоніального суспільства, викристалізувалася, загалом, її роль і місце в суспільно-політичному житті колоній.

Саме засобам масової інформації належить ведуча роль у розробці Конституції США. За півроку в 1887-1888 р. у газетах штату Нью-Йорк було опубліковано 85 статей видатних державознавців А. Гамильтона, Д. Мэдисона, Д. Джея, що обґрунтували федеративний лад США, поділ влади, систему стримувань і противаг, всі основні положення, що покладені в основу Конституції США.

Виконавчій і законодавчій владі ще потрібно було завоювати і, у якомусь ступені, навіть, відвоювати в преси практичну можливість формування суспільної думки країни. Інститут засобів масової інформації як комплексне утворення, що включає в себе пресу, радіо, телебачення, кіно, інформаційні агентства - це особливий аспект громадського життя будь-якої держави, де діють закони поширення інформації, розроблені теорією інформації і теорією зв'язку, а, крім того і сучасним інформаційним правом.

4. ВИДИ І МЕТА ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРАВІ

За вищенаведеними прикладами можна зробити висновки про те, що інформаційне право набуває від цілого комплексу інших галузей певні правові інститути, в тому числі й інститут інформаційно-правової відповідальності, що формується з норм, які розташовані в адміністративному, цивільному, кримінальному праві та в самому інформаційному праві і відповідно інформаційному законодавстві. З одного боку це дає додаткових підстав відносити інформаційне право до комплексної галузі права. З другого - це підтверджує неможливість розірвання тісних взаємозв'язків між різними галузями права і законодавства. Головна мета інформаційно-правової юридичної відповідальності - максимальний захист та відновлення порушеного права на інформацію суб'єктів інформаційно-правових відносин.

Можна також визначити суто галузевий різновид інформаційно-правової відповідальності Так спираючись на положення національного законодавства, що стосується певних форм акредитації представників ЗМІ в органах державної влади і органах місцевого самоврядування Про порядок акредитації представників засобів масової інформації при Центральній виборчій комісії. Постанова Центральної Виборчої Комісії від 29 січня 1998 р. № 34 //Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні: Станом на 1 січня 2001 р. /Упоряд. С.Е. Демський. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - С. 331. Положення про порядок акредитації представників засобів масової інформації при Центральній виборчій комісії. Додаток 1 до постанови Центральної виборчої комісії від 29 січня 1998 року № 34 //Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні: Станом на 1 січня 2001 р. /Упоряд. С.Е. Демський. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - С. 332. Положення про порядок поширення інформації Центральної виборчої комісії. Додаток до постанови Центральної виборчої комісії від 12 грудня 2000 року №113 //Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні: Станом на 1 січня 2001 р. /Упоряд. С.Е. Демський. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - С. 333-334., сформована практика позбавлення акредитації таких представників рішенням відповідних керівників таких владних структур.

Законом встановлюється, що порядок допуску журналістів і технічних працівників до приміщення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, доступу до інформації та їх документів і технічних засобів здійснюється з урахуванням загального режиму (регламенту) роботи цього органу, умов і можливостей, які він має реально. Таким чином - інформаційно-правова відповідальність - це система заходів примусового характеру, передбачених чинним законодавством, що призводять до претерпування порушником інформаційного законодавства певних обмежень в інформаційних правах і свободах.

Водночас така характеристика і розуміння інформаційно-правової відповідальності дає підстави вважати, що основною метою такого виду відповідальності виступає забезпечення більшої повноти реалізації інформаційних прав і свобод іншим суб'єктам інформаційних правовідносин.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Основи інформаційного права України: Навч. посіб. / В.С. Цимбалюк, В.Д. Павловський, В.В. Грищенко та ін. / За ред. М.Я. Швеця, Р.А. Калюжного, П.В. Мельника. - К.: Знання, 2004. - 274 с.

2. Тедеев А.А. Информационное право. - М.: Эксмо-Пресс, 2005. - 463 с.

3. М. А. Лапина, А. Г. Ревин, В. И. Лапин. Информационное право. Издательство: Юнити-Дана, 2004 г.

4. В. И. Кутузов, А. Т. Раимова. Основы информационного законодательства: Издательство: Эдиториал УРСС, 2004 г.,

5. Загородников С. Н., Шмелев А. А.. Основы информационного права: Учебное пособие: Издательство: Академический Проект, 2005 г.

6. Рассолов М.М. Информационное право: Учебное пособие. - М.: Юристъ, 1999. - 400 с.

7. Ковалева Н.Н. Информационное право России: Учебное пособие. - М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2007. - 360 с.

8. Информационное право: Основы практической информатики. Учебное пособие / И.Л. Бачило, - М.: 2001. - 352 с.