Кожна галузь права є системним явищем. Ознаки цілого знаходять своє відображення в окремому, і навпаки, знаючи властивості елементів - отримуємо інформацію про ціле. Система права соціального забезпечення - це такий розподіл правового матеріалу, який дозволяє наглядно побачити різні частини цієї галузі в їх єдності. Іншими словами, це структурована сукупність правових норм, розподілених за групами - правовими інститутами, які утворюють галузь права соціального забезпечення.

Цілком справедливо, що дослідження системи галузі права соціального забезпечення необхідно розпочати із вирішення питання про об'єктивні критерії її побудови і структурні елементи. А виходячи з того, що система суспільних відносин є надсистемою для системи права, то критерії формування галузей права необхідно шукати саме у відносинах, які формують предмет права соціального забезпечення.

У сучасній науковій літературі тривають дискусії щодо суспільних відносин, які є предметом права соціального забезпечення. Відокремлення певної групи відносин в одну цілісність відбувається за певними ознаками, які притаманні тією чи іншою мірою усім відносинам. З огляду на концепцію соціальних ризиків і сучасні міжнародно-правові акти такою ознакою у контексті соціального забезпечення є соціальні ризики: досягнення пенсійного віку, інвалідність, тимчасова непрацездатність, смерть годувальника, безробіття, малозабезпеченість, виховання дітей, необхідність у медичній допомозі, лікуванні. Внаслідок виникнення будь-якого із цих соціальних ризиків особа втрачає або отримує в неповному обсязі певні блага: матеріального чи нематеріального характеру (заробіток, доходи, здоров'я, здатність до самообслуговування тощо), які самостійно вона відновити чи компенсувати, як правило, не спроможна.

Будь-який вид соціального забезпечення - це закріплена в нормах права форма забезпечення належного життєвого рівня громадян у випадках соціальних ризиків.

Саме соціальний ризик може бути основним системоутворюючим критерієм системи права соціального забезпечення загалом, тобто визначати коло якісно однорідних суспільних відносин, які регулюються нормами цієї галузі права. Однак, разом із тим, соціальний ризик є основним диференційним критерієм, згідно з яким відбувається поділ особливої частини права соціального забезпечення на окремі правові інститути.

Як відомо, наявність самостійного предмета правового регулювання свідчить про існування самостійної галузі права. При цьому правові норми, правові інститути та підгалузі як елементи системи галузі права є взаємопов'язаними.

Система права соціального забезпечення, вибудувана за відповідними критеріями, має відповідати таким вимогам:

1) давати повне й об'єктивне розуміння про право соціального забезпечення;

2) бути зручною базою для систематизації соціально-забезпечувального законодавства.

Першим таким критерієм вважається змістовна об'ємність правової норм, тобто її властивість впливати на певну групу відносин. За цим критерієм право соціального забезпечення поділяють на загальну та особливу частини. Якщо норма права стосується галузі загалом або регулює значну групу відносин, тоді таку норму відносять до загальної частини. Як правило, правові норми загальної частини не врегульовують конкретних відносин між суб'єктами. Однак вони виконують надзвичайно важливу функцію - створюють "обличчя" і відображають "дух" галузі. І тут перш за все потрібно згадати про норми, які відображають принципи і завдання правового регулювання, відповідно до яких розбудовується галузь права. Так, Концепція соціального забезпечення, затверджена постановою Верховної Ради України, визначає, що соціальне забезпечення охоплює тільки тих громадян, які працюють за наймом, членів їх сімей та непрацездатних осіб, а на громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, поширюються лише ті соціальні гарантії, у фінансуванні яких вони беруть участь. Крім цього, соціальне забезпечення різних соціально-демографічних груп населення диференціюється залежно від ступеня їх економічної самостійності, працездатності, можливостей підвищення рівня матеріального добробуту тощо.

Крім норм-принципів, до загальної частини входять норми права, які визначають права людини в галузі соціального забезпечення; норми права, які встановлюють систему соціальних нормативів; норми, що містять державні гарантії у сфері соціального забезпечення.

Важливою складовою загальної частини є правові норми, які визначають основні права людини в галузі соціального забезпечення. У Конституції України, поряд із іншими соціальними правами, громадянам України гарантується право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, право на охорону здоров'я, медичну допомогу. Правова фіксація вичерпного переліку соціальних ризиків є дуже важливою. Така необхідність викликана специфікою соціально-забезпечувальних відносин, в яких тісно переплітаються приватні і загальнодержавні інтереси, адже соціальне забезпечення виконує важливі політичні та соціальні функції в державі. Про змішаний приватно-публічний характер соціально-забезпечувальних відносин Уже не раз згадувалось у науковій літературі. Враховуючи певну конфліктність, необхідно детально визначити випадки, коли суспільство гарантує особі соціальне забезпечення. А умови, за яких особа має право вимагати такого забезпечення, регламентуються нормами права, які визначають організаційно-правові форми соціального забезпечення. Йдеться про правові норми, які в загальному вигляді регламентують способи, якими держава забезпечуватиме права людини в цій галузі: фінансування соціального забезпечення за рахунок соціального страхування та бюджетних коштів, диференціація соціального забезпечення залежно від трудової діяльності, потреб та інших факторів. Таким поєднанням забезпечується вирішення проблеми, в якій, з одного боку, визначається потреба особи внаслідок настання соціального ризику, а з іншого - який вид (чи види) соціального забезпечення і в якій організаційно-правовій формі має буде надано.

Особливу частину системи права соціального забезпечення складають норми, які визначають способи організації соціального забезпечення та умови надання окремих його видів. Ці норми можна групувати за різними критеріями. Найпростіше було б розмежувати правові норми, які регулюють матеріальні соціально-забезпечувальні відносини та процедурні. Однак такий поділ є доволі громіздким і не дає повного розуміння про право соціального забезпечення загалом. За організаційно-правовою формою соціального забезпечення розрізняють правові норми загальнообов'язкового державного соціального страхування і надання соціальної допомоги. За видом соціального забезпечення розрізняють правові норми, що визначають надання пенсій, допомог, послуг. На підставі соціального ризику як критерію класифікації правові норми поділяються на такі, що регулюють: надання соціального забезпечення у випадку настання пенсійного віку, безробіття, тимчасової непрацездатності, нещасного випадку на виробництві, малозабезпеченості і т.д. На жаль, жодний із цих критеріїв не забезпечує створення повної і зручної для використання структури особливої частини права соціального забезпечення. Тому, на нашу думку, при визначенні системи особливої частини доцільно скомбінувати всі ці та інші можливі критерії.

Можна виокремити такі елементи особливої частини права соціального забезпечення:

1.1 Право загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Більшість видів соціального забезпечення реалізуються саме через соціальне страхування. Соціальне страхування є джерелом матеріального забезпечення громадян у старості, у разі захворювання, безробіття, нещасного випадку. Зміст загальнообов'язкового державного соціального страхування полягає у розподіленні соціального ризику між роботодавцями, найманими працівниками та іншими особами, які підлягають обов'язковому страхуванню і державою. Особа, завчасно передбачаючи невідворотне настання певного соціального ризику, повинна "заробити" право на отримання певного матеріального блага. Таким чином, соціальне страхування охоплює насамперед ті соціальні ризики, які наперед відомі, передбачувані і неодмінно трапляються у людей у певний час чи за певних обставин: старість, захворювання, безробіття, нещасний випадок.

У правових нормах зафіксовані поняття, види (пенсійне страхування; страхування у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття), принципи, суб'єкти (застраховані особи, страхувальники і страховики) та об'єкти загальнообов'язкового державного соціального страхування, види соціального забезпечення, які надаються за рахунок фондів соціального страхування. Крім цього, визначаються державні органи, які займаються управлінням державним страхуванням, їх права та обов'язки, способи формування джерел фінансування, розміри страхових внесків на різні види соціального страхування.

1.2. Підгалузь пенсійного права.

Правові норми, які регулюють пенсійні відносини, завжди формували самостійний правовий інститут, але сьогодні, на нашу думку, є підстави вважати, що він переріс у підгалузь права соціального забезпечення - пенсійне право. Ми називаємо її підгалуззю, щоб показати одночасно і самостійність у системі права, і нерозривний зв'язок із первинною галуззю - правом соціального забезпечення. Право соціального забезпечення і пенсійне право пов'язані між собою не лише подібністю предмета правового регулювання, а й єдиними правовими принципами, методами правового регулювання, спільними правовими інститутами. При перетворенні великого правового інституту в підгалузь питання про метод правового регулювання не є вирішальним. Оскільки тут існує, як правило, такий ж метод, як і в основній галузі. Компактність предмета правового регулювання теж очевидна. Важливими в такому випадку є: юридичний критерій кількісного характеру (достатня кількість накопиченого правового матеріалу) і політичний критерій - політична зацікавленість держави в розвитку й удосконаленні відносин, які врегульовані нормами правового інституту, який перетворюється в підгалузь. Про велику кількість правового матеріалу свідчить те, що в системі пенсійного права можна виділити такі основні правові інститути: трудових пенсій за віком, який, у свою чергу, поділяється на пенсії за віком на загальних умовах призначення і трудові пенсії за віком на пільгових умовах призначення; пенсій по інвалідності, пенсій у разі втрати годувальника; додаткове пенсійне забезпечення; організація нарахування та виплати пенсій. Правовий інститут пенсійного страхування має безпосередню причетність до цієї підгалузі.

На користь політичного аспекту - державної зацікавленості у врегулюванні пенсійних відносин - свідчить велика кількість нормативних актів, прийнятих протягом останніх років у цій галузі (Закони України "Про пенсійне забезпечення", "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців", "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною", "Про підвищення мінімального розміру пенсії", Постанова КМУ "Про затвердження положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування", Указ Президента "Про основні напрями соціальної політики на період до 2004 року"), а також тих, які знаходяться у проектах (Закон України "Про пенсійне страхування"); проведення пенсійної реформи та дискусії, які мають місце в науковій літературі та засобах масової інформації.

1. 3. Правові норми, які регулюють суспільні відносини з надання допомог.

Мова йде про правовий інститут допомог, метою надання яких є тимчасове заміщення втраченого заробітку або додаткова до основного доходу виплата, тобто допомога по тимчасовій непрацездатності, допомога по вагітності та пологам, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, допомога по безробіттю, допомога при народженні дитини, допомога на поховання. Важливо, що більшість цих допомог надається особам незалежно від участі у соціальному страхуванні, але джерела фінансування різняться залежно від статусу суб'єкта.

1.4. Сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини з приводу надання соціальних допомог, послуг та пільг окремим категоріям громадян.

До складу цього елементу особливої частини права соціального забезпечення входить декілька правових інститутів, одним із яких є інститут соціальних допомог та пільг.

Як вказано в Концепції соціального забезпечення населення України, на відміну від соціального страхування соціальні допомоги надаються не "за правом", а "на розсуд" органів, що надають її з урахуванням існуючих у суспільстві критеріїв для призначення допомоги. Для інституту соціальних допомог характерно те, що вони надаються: найменш захищеним категоріям населення (малозабезпеченим); переважно адресно, тобто в індивідуальному порядку після перевірки наявності в особи засобів для існування, або за критерієм належності одержувача до певної категорії громадян; за рахунок асигнувань з державного та місцевих бюджетів з основною метою матеріальної підтримки, і відповідно до цієї мети соціальні допомоги виступають переважно додатковим джерелом матеріального забезпечення. Отримання соціальної допомоги, як правило, не пов'язане із попередньою трудовою діяльністю, сплатою страхових внесків.

Пільги - це правові норми, які встановлюють додаткові права для окремих категорій громадян, які не мають можливості з незалежних від них обставин реалізувати загальну для всіх правову норми, або для осіб, які мають особливі заслуги перед суспільством. За своєю правовою природою пільги в соціальному забезпечення дуже близькі до соціальної допомоги.

2. Пенсія, як об'єкт соціально-забезпечувальних правовідносин. Поняття, ознаки, класифікація та суб'єкти права.

Поняття «пенсія» має латинське походження і у буквальному перекладі означає «платіж (виплата)». Беручи за основу таке її розуміння, вчені-правники визначають пенсію як щомісячну (регулярну), періодичну виплату, що надається громадянам у грошовій формі Цікаво, що у польській мові слово «пенсія» використовується для позначення заробітної плати, яка виплачується працівникові у трудових правовідносинах. А пенсія у тому значенні, яке надається їй в українській мові, польською звучить як «емеритура», або «рента»..

При визначенні пенсії акцентується увага на її грошовій формі. І це закономірно, адже саме грошова форма пенсійного забезпечення пройшла випробування часом й дістала визнання світового співтовариства. Вона вважається найбільш прийнятною та оптимальною завдяки тому, що не обмежує можливостей пенсіонера у задоволенні своїх потреб.

Характерними ознаками пенсії називають регулярність та систематичність пенсійних грошових виплат. Вона виплачується не у вигляді одноразової виплати, не епізодично, а щомісячно (систематично протягом тривалого проміжку часу) з тим, щоб бути постійним джерелом засобів до існування. Як виняток, у недержавній пенсійній системі існує одноразова виплата пенсії у випадках, що прямо зазначені у законодавстві.

Ще однією ознакою пенсії вважається її компенсаційний характер. Найбільш повно це знаходить своє відображення через механізм призначення пенсії. Розмір пенсії визначається у прямій залежності від обсягу винагороди, яку особа отримує за трудову діяльність. Зазвичай пенсія є нижчою від заробітної плати і встановлюється вона у відсотках до неї.

При визначенні поняття «пенсія» у навчальній літературі звертається увага на підстави її призначення та виплати. При цьому наголошується, що виплата її провадиться державою у зв'язку з настанням певної обставини у житті людини -- досягнення відповідного віку, інвалідності, смерті годувальника1. Та, як видається, така ознака не є характерною для визначення «пенсії». Адже переліку визначенні всіх підстав пенсійного забезпечення призведе до ускладнення самого поняття пенсії та позбавить його лаконічності. Більше того, воно зовсім не ідентифікуватиме пенсію в системі інших видів соціального забезпечення, оскільки право на будь-який вид соціального забезпечення, в тому числі на допомоги, соціальні пільги, виникає за умови настання соціальних ризиків (пенсійного віку, інвалідності, втрати годувальника тощо).

Отже, пенсією вважатиметься грошове зобов'язання держави чи уповноваженого нею суб'єкта, що виплачується особі для її утримання з підстав та на умовах, передбачених законом у розмірі, що залежить від страхового стажу особи та її доходу.

Законом України від 5 листопада 1991 р. «Про пенсійне забезпечення» всім непрацездатним громадянам гарантується право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспіль-не корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кож-ної людини, гарантує соціальну захищеність пенсіонерів.

Вітчизняне законодавство передбачає виплату двох видів пенсій: страхових та спеціальних.

Страхова пенсія -- це щомісячні грошові виплати, які здійснюються застрахованим громадянам при досягненні ними пенсійного віку, встановленні інвалідності чи у зв'язку з втратою годувальника за рахунок коштів соціальних страхових фондів у порядку і розмірах, визначених законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Страхова пенсія передбачає три види пенсійних виплат, які призначаються та виплачуються особі окремо у солідарній, накопичувальній обов'язковій та недержавній пенсійних системах. У кожній з них особа має право лише на один, визначений законом чи пенсійним контрактом, вид пенсії.

У солідарній пенсійній системі особа має право на пенсію за віком, по інвалідності та у зв'язку з втратою годувальника. Накопичувальна обов'язкова система передбачає виплату довічної пенсії або одноразової пенсійної виплати, а система недержавного пенсійного забезпечення -- довічної пенсії, пенсії на визначений період або ж одноразової пенсійної виплати.

Другим видом пенсійних виплат є спеціальні пенсії. Умови та порядок призначення таких пенсій встановлюються спеціальним законодавством, яким визначається особливий правовий статус осіб, що виконують державні чи інші суспільно значимі функції, мають особливі заслуги перед державою, а також тих, що постраждали внаслідок техногенних та екологічних катастроф. Єдиного закону про спеціальні пенсії в Україні немає. Тому при визначенні пенсійного забезпечення таких осіб використовується декілька відповідних законодавчих актів.

За суб'єктами, що мають право на спеціальні пенсії, їх поділяють на пенсії для:

-- військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу внутрішніх справ;

-- осіб, які виконують обов'язки державної служби (державні службовці та прирівняні до них особи, посадові особи місцевого самоврядування, народні депутати, судді та службові особи органів прокуратури);

-- наукових (науково-педагогічних) працівників; осіб, які мають особливі заслуги перед Україною;

-- осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Варто зазначити, що за цільовим спрямуванням спеціальні пенсії виплачуються як додаток до страхової пенсії, яку особа може мати у солідарній пенсійній системі. А тому існують спеціальні пенсії за віком, по інвалідності та у зв'язку з втратою годувальника.

Пенсія за віком у системі спеціальних пенсій має назву пенсія за вислугу років. Основною особливістю, що є властивою для пенсії за вислугу років, є те, що вона призначається за умови припинення особою виконання трудової діяльності, яка зумовила право на такий вид пенсії. Ця обставина береться до уваги при визначенні пенсії за вислугу років. Вважається, зокрема, що це щомісячні грошові виплати із Державного бюджету чи Пенсійного фонду, що призначаються пожиттєво, з метою компенсації заробітку, втраченого у зв'язку з припиненням роботи чи служби, особам, які мають встановлену законом тривалість вислуги років1.

Коло суб'єктів, які мають право на спеціальну пенсію за віком, визначається відповідно до окремих законів України: «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про державну службу», «Про державну підтримку засобів масової інформації та спеціальний захист журналістів», «Про дипломатичну службу», «Про судову експертизу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про статус народного депутата», «Про статус суддів», «Про прокуратуру», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також Митним кодексом України.

Крім пенсій, окремим видом матеріального соціального забезпечення, що є об'єктом соціально-забезпечувальних правовідносин, вважаються соціальні допомоги.

Література

Конституція України. Від 28 червня 1996 р. ст.ст.21,22,24,46,92.

Кодекс Законів про працю. Затверджується Законом Української РСР від 10 грудня 1971 р. № 322-УІІІ.

Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 р. № 1788-ХІІ .

Закон України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ

Никитин С.М., Феофанов К.Л. Социологическая теория риска в поисках предмета // Социологические исследования. -- 1992. -- № 10.

Болотіна Н.Б. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема термінів і понять // Право України. -- 2000. -- № 4.

Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХП Про порядок обчислення стажу державної служби. Постано-ва Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 р. Х.

Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 р. № 2862-ХІІ.

Закон Української РСР “Про судоустрій України” від 5 червня 1981 р. № 2022-Х.

Закон України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23 грудня 1993 р. № 3781-ХП.

Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХІІ.

Закон України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб ” від 9 квітня 1992 року (зі змінами).

Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і чле-нів їх сімей". від 20 грудня 1991 р. № 2011-ХІІ.

Закон України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ.

Закон України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та ін-ших громадян похилого віку в Україні” від 16 грудня 1993 р. № 3721-ХІІ.

Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 березня 1991р. №875-ХІІ.

Указ Президента України Про Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні. від 13 квітня 1998 р. № 291/98

Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні. Схвалено Указом Президента України від 13 квітня 1998 р. № 291/98.

С. Куземська. До питання про систему права соціального забезпечення. - Л. - 2004 р.