Із здобуттям незалежності Україна проголосила курс, що спрямований на побудову ринкової економіки. На жаль, панування понад пів століття системи адміністративного планування зумовило існування серйозних перешкод на шляху розбудови нової економічної системи, що грунтується на ринкових приписах.

Особливістю економічної політики держави є те, що життєво необхідний для неї потенціал може забезпечити тільки вона сама, маючи таке важливе прибуткове джерело, як податки. Завдання макроекономічної стабілізації та економічного піднесення має пов'язуватися тільки з податками, їх фіскальною і регулюючою функціями. Мета здійснення фіскального адміністрування -- забезпечення держави фінансовими ресурсами, а також ефективне їх використання. Якщо податки можуть дорівнювати державним витратам, бюджет буде збалансований 15.

З перетворенням податків на постійне джерело доходів держави ступінь їх раціональності набуває першочергового значення. Оскільки вміла організація оподаткування нерідко перетворюється на визначальний фактор суспільного, у тому числі економічного, прогресу, її вирішення не може залишитися прерогативою однієї особи, а передається на волю колективного розуму. Податкова система як складне фінансове явище формується на досить високому рівні соціально-економічної організації суспільства. Предметом правового регулювання податкового права е група однорідних суспільних відносин, що визначають надходження грошових коштів від платників до бюджету у формі податків та зборів. Характерною рисою податкових відносин є їх чітко виражений владно-майновий характер. Щодо методу правового регулювання, то він є характерним для фінансового права вцілому, тобто метод державно-владних приписів, що підкріплюється можливістю застосування санкції з боку держави. Одночасно зазначений метод має особливий механізм регулювання, взаємозвязок норм, юридичний режим. Імперативний метод регулювання чітко встановлює межі поведінки підпорядкованих субєктів13.

Обов'язкові платежі посідають провідне місце у формуванні дходної частини бюджетів будь-якого рівня. При цьому, як правильно зазначають науковці, обов'язкові платежі не вичерпуються податками, зборами та іншими платежами податкового характеру17. Значну їх частину становлять неподаткові надходження (штрафи; плата за послуги, надані органами державної влади та місцевого самоврядування; кошти, що надходять від використання державного та комунального майна тощо), які мають відмінні від податків правову природу та механізм регулювання.

Отже, податки і збори є найголовнішим, але не єдиним джерелом наповнення бюджетів. Перебільшення їх ролі і значення орієнтує на жорстку фіскальну політику держави і не стимулює пошук інших, неподаткових джерел ресурсів. А податки і збори повинні покривати ту частину бюджету, яка недостатньо наповнюється за рахунок інших джерел надходжень. Звідси доцільно погодитися з висновком, що чисто фіскальна спрямованість податкової політики значною мірою невиправдана і свідчить про недостатнє використання державою інших ресурсів11.

1. Поняття і система державних доходів

Державні доходи -- це сукупність грошових відносин по формуванню фінансів держави шляхом розподілу і перерозподілу валового суспільного продукту16. Ця діяльність здійснюється через різні види грошових надходжень у власність держави. Вони призначені для виконання задач по обороні і керуванню країною, соціально-економічного розвитку.

Сукупність фінансових ресурсів Державного бюджету, місцевих бюджетів, Пенсійного фонду України (централізовані фонди), фонди коштів державних підприємств і організацій і частини коштів у долі державної власності спільних підприємств (децентралізовані фонди) складають Державні доходи.

Як основний зміст державних доходів необхідно виділити грошові ресурси, що у процесі розподілу і перерозподілу державного доходу надходять державі і використовуються їм для здійснення своїх функцій і задач.

При формуванні доходів держава залучає як доходи від власної діяльності і майна, так і доходи від діяльності юридичних і фізичних осіб. В основі доходів від діяльності юридичних і фізичних осіб лежать інші (ніж державна) форми власності, їхні доходи і майно.

В основі класифікації державних доходів можуть знаходитися різні підстави. Коли як критерій обирається територіальний принцип, то виділяються групи загальнодержавних і місцевих доходів. У залежності від методу фінансової діяльності, застосовуваного для акумуляції коштів, формуються групи загальнообов'язкових (податки й інші обов'язкові платежі) і добровільних надходжень (добровільна участь у грошово-речових лотереях, на ринку державних цінних паперів, добровільні внески і пожертвування). У залежності від суб'єктного складу, що утвориться при формуванні державних доходів, доходи можна підрозділити на такі, які надходять від: юридичних осіб, фізичних осіб -- суб'єктів підприємницької діяльності, населення. У залежності від характеру і методу стягування платежів їх можна підрозділити на податкові і неподаткові платежі і т.д.

Крім того, державні доходи підрозділяються на: 1) поворотні (державні позики) і безповоротні (обов'язкові платежі); 2) поворотні(державний кредит) і безповоротні (податкові платежі); 3) загальні (платежі в бюджет) і цільові (платежі в державні цільові фонди. Наприклад, Пенсійний фонд і фонд соціального страхування, фонд сприяння зайнятості населення й ін.)

У відповідності зі ст. 9 Бюджетного кодексу України доходи бюджетів класифікуються в такий спосіб:

податкові надходження;

неподаткове надходження;

доходи від операцій з капіталом;

трансферти.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори й інші обов'язкові платежі. (Закон України «Про систему оподатковування»).

Неподатковими надходженнями визнаються:

доходи від власності і підприємницької діяльності;

адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційних і супутніх продажів;

доходи від штрафів і фінансових санкцій;

4) інші неподаткові надходження7.

Трансферти -- це кошти, отримані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших чи держав міжнародних організацій на безоплатній і безповоротній основі.

У відповідності зі ст. 29 Бюджетного кодексу України доходи Державного бюджету України включають:

доходи (за винятком тих, що у відповідності зі статтями 64, 66, 69 даного Кодексу закріплені за місцевими бюджетами), що надходять відповідно до законодавства про податки, збори й обов'язкові платежі і Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», а також від плати за послуги, надані бюджетними установами, що утримуються за рахунок Державного бюджету України. Крім того від інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам, організаціям, а також відсотки і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарчих товариств;

гранти і подарунки у вартісному численні;

3) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

У залежності від форм, методів і умов формування фінансових ресурсів держави, цілей і порядку їхнього використання виділяють: доходи бюджетів усіх рівнів (Державний бюджет, місцеві бюджети (а в їхньому складі і бюджети місцевого самоврядування)); доходи державних позабюджетних фондів; доходи державних і муніципальних підприємств. По своїй структурі державні доходи являють собою сукупність окремих платежів И надходжень, об'єднаних у визначену систему.

Державні доходи зараховуються в різні державні грошові фонди -- у бюджети різних рівнів, позабюджетні цільові державні фонди.

Муніципальні доходи надходять відповідно в місцеві фонди -- місцеві бюджети і позабюджетні фонди.

У залежності від порядку формування державних доходів їх прийнято підрозділяти на:

Централізовані -- чи такі, порядок акумуляції, розподілу, перерозподіли і використання яких установлюється державою централізовано (до таким відноситься бюджетна система, інші державні централізовані фонди);

Децентралізовані -- чи такі, порядок формування, розподіли і використання яких визначається не централізованим порядком, а тим державним підприємством, установою й організацією, що формують дані доходи і використовують їх у відповідності зі своїм фінансовим плануванням.

Аналіз правового режиму доходів, що надходять у розпорядження держави чи органу місцевого самоврядування, дозволяє прийти до висновку про те, що їхня природа є, безумовно, правова.

Статтею 92 Конституції України закріплено, що винятково Законами України встановлюються державний бюджет України і бюджетна система України, система оподатковування, податки і збори.

Законом України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 р. установлений вичерпний перелік загальнодержавних і місцевих податків і зборів, тобто загальнообов'язкових платежів. Стаття 1 даного Закону визначає, що податки і збори не встановлені даним Законом сплаті не підлягають. Потрібно відзначити, що ст. 2 Закону ототожнює податок і збір, визначаючи їх як обов'язковий внесок у бюджет відповідного рівня чи державний цільовий фонд, здійснюваний платником у порядку і на умовах, обумовлених законами України про оподаткування. Однак податок і неподатковий обов'язковий платіж розрізняються підставами й адресністю платежу, механізмом обчислення і сплати, цільовим порядком використання, зворотністю, возмездностыо й ін.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними централізованими фондами» від 21.12.2000 р. закріплені правові підстави контрольно-перевірочної роботи фіскальних органів, розміри і порядок застосування фінансових санкцій, процедура примусового стягнення податкового боргу, оскарження в апеляційному порядку дій співробітників фіскальних органів і ін.

Таким чином, державні доходи -- це грошові надходження в державні фонди, використовувані державою для здійснення своїх задач і функцій16.

2. Види податків і зборів (обов'язкових платежів), що справляються на території України

Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування2.

Можливі різні класифікації податків залижно від тих ознак, які покладено в основу порівняння.

За ознакою субєкта оподаткування податки поділяються на дві групи:

- прямі податки;

- непрямі податки.

Податки прямі - це обовязкові нормативні платежі з прибутку або доходу працівника, спадщини, землі, будівель тощо. Ці податки стягуються у поцесі придбання та накопичення матеріальних благ.

Податки непрямі - це податки, які включаються в ціну товарів або тарифів нв послуги. Вони не відраховуються прямо з доходів працівника ( власника ), а виплачує їх підприємство.

Непряме оподаткування переважає в країнах, що розвиваються, для них це основна форма мобілізеції податкових надходжень до бюджету.

В Україні за рахунок непрямих податків формується близько 45% боходів бюджету.

Обєднання побатків у систему передбачає можливість класифікувати їх згідно з чинним законодавством на такі види:

- загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі);

- місцеві податки і збори (обов'язкові платежі);

До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата (податок) за землю;

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

16) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

17) збір до Державного інноваційного фонду;

18) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

19) фіксований сільськогосподарський податок;

20) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

21) гербовий збір ;

22) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

23) збір за використання радіочастотного ресурсу України;

24) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний);

25) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію.

Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України2.

Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюється сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.

3. Види місцевих податків і зборів
Важливим завданням економічної політики будь-якої держави є наповнення дохідної частини державного і місцевого бюджетів. Від рівня наповнення бюджетів залежить розвиток і стан економіки держави в цілому, соціально-економічний розвиток регіонів, добробут населення.

Одним з передумов стабільного розвитку ринкових відносин є наявність визначених фінансових ресурсів на території адміністративних одиниць і право розпоряджатися ними. Органи місцевої влади, виходячи з аналізу ситуації, що склалася в регіоні, повинні вирішувати проблеми, зв'язані з розвитком інфраструктури.

Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. «Про місцеві податки і збори» визначені 17 видів місцевих податків і зборів, їхні граничні розміри, об'єкти оподатковування, джерела сплати. Особливість цього Декрету полягає в тому, що він передбачає впровадження місцевих податків і зборів рішенням органу місцевого самоврядування. Цей же орган по кожному платежу розробляє і затверджує положення, яким визначається порядок сплати і перерахування в місцевий бюджет податків і зборів відповідно до переліку й у межах установлених граничних ставок.

Органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок; в межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю скасовувати окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків та зборів.

До місцевих податків і зборів належать:

- готельний збір;

- збір за парковку автомобілів;

- ринковий збір;

- збір за видачу ордера на квартиру;

- збір з власників собак;

- курортний збір;

- збір за участь у бігах на іподромі;

- збір за виграш на бігах;

- збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

- податок з реклами;

- збір за право використання місцевої символіки;

- збір за право проведення кіно- і телезйомок;

-збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей;

- комунальний податок;

-збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

- збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі;

- податок з продажу імпортних товарів6.

3.1 Готельний збір

Платниками готельного збору є особи, які проживають у готелях. Граничний розмір готельного збору не повинен перевищувати 20 відсотків добової вартості найманого житла (без додаткових послуг). Готельний збір справляється і перераховується до бюджету місцевого самоврядування адміністрацією готелю.

3.2 Збір за парковку автотранспорту

Платниками збору за парковку автотранспорту є юридичні особи та громадяни, які паркують автомобілі в спеціально обладнаних або відведених для цього місцях.

Ставка збору за парковку автотранспорту встановлюється з розрахунку за одну годину парковки, її граничний розмір не повинен перевищувати 3 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в спеціально обладнаних місцях і 1 відсотка - у відведених місцях.

Збір за парковку автотранспорту сплачується водіями на місці парковки.

3.3 Ринковий збір

Ринковий збір - це плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків, що справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію та інші товари.

Ринковий збір справляється за кожний день торгівлі. Його граничний розмір не повинен перевищувати 20 відсотків мінімальної заробітної плати для громадян і трьох мінімальних заробітних плат для юридичних осіб залежно від ринку, його територіального розміщення та виду продукції (товару).

Ринковий збір справляється працівниками ринку до початку реалізації продукції.

3.4 Збір за видачу ордера на квартиру

Збір за видачу ордера на квартиру сплачується за послуги, пов'язані з видачею документа, що дає право на заселення квартири.

Граничний розмір збору за видачу ордера на квартиру не повинен перевищувати 30 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час оформлення ордера на квартиру. Збір за видачу ордера на квартиру сплачується через установи банків до одержання ордера і перераховується до бюджету місцевого самоврядування. Документом про сплату збору є квитанція, видана установою банку.

Облік надходжень збору за видачу ордера на квартиру здійснюється органами з обліку та розподілу житла.

3.5 Збір з власників собак

Платниками збору з власників собак є громадяни - власники собак (крім службових), які проживають у будинках державного і громадського житлового фонду та приватизованих квартирах.

Збір з власників собак справляється за кожний рік. Його граничний розмір за кожну собаку не повинен перевищувати 10 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час нарахування збору.

Збір з власників собак стягується органами житлово-комунального господарства.

3.6 Курортний збір

Платниками курортного збору є громадяни, які прибувають у курортну місцевість.

Граничний розмір курортного збору не може перевищувати 10 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Від сплати курортного збору звільняються:

- діти віком до 16 років;

- інваліди та особи, що їх супроводжують;

- учасники Великої Вітчизняної війни;

- воїни-інтернаціоналісти;

- учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

- особи, які прибули за путівками та курсовками в санаторії, будинки відпочинку, пансіонати, включаючи містечка та бази відпочинку;

- особи, які прибули в курортну місцевість у службове відрядження, на навчання, постійне місце проживання, до батьків та близьких родичів;

- особи, які прибули за плановими туристичними маршрутами туристично-екскурсійних установ і організацій, а також які здійснюють подорож за маршрутними книжками;

- чоловіки віком 60 років і старші, жінки віком 55 років і старші.

При зміні платником місця проживання в межах курортної місцевості курортний збір повторно не справляється.

З осіб, які прибули в курортну місцевість, збір справляється не пізніш як у триденний термін від дня прибуття.

Курортний збір справляється:

- адміністрацією готелю та іншими установами готельного типу під час реєстрації прибулих;

- квартирно-посередницькими організаціями при направленні осіб (крім прибулих за путівками туристично-екскурсійних установ і організацій) на поселення в будинки (квартири), що належать громадянам на праві власності.

З осіб, які зупиняються в будинках (квартирах) громадян без направлення квартирно-посередницьких організацій, а також з осіб (крім тих, що здійснюють подорож за маршрутними книжками), які проживають у наметах, автомашинах тощо, курортний збір справляється у порядку, визначеному Радами народних депутатів, що встановлюють цей збір.

3.7 Збір за участь у бігах на іподромі

Збір за участь у бігах на іподромі справляється з юридичних осіб та громадян, які виставляють своїх коней на змагання комерційного характеру.

Граничний розмір збору за участь у бігах на іподромі за кожного коня не повинен перевищувати трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Збір за участь у бігах на іподромі справляється адміністрацією іподромів до початку змагань.

3.7.1 Збір за виграш на бігах

Збір за виграш на бігах справляється адміністрацією іподромів з осіб, які виграли в грі на тоталізаторі на іподромі, під час видачі їм виграшу. Його граничний розмір не повинен перевищувати 6 відсотків від суми виграшу.

3.7.2 Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі

Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, справляється у вигляді відсоткової надбавки до плати, визначеної за участь у грі. Його граничний розмір не повинен перевищувати 5 відсотків від суми цієї надбавки. Сума збору справляється адміністрацією іподромів з учасника гри під час придбання ним квитка на участь у грі.

3.8 Податок з реклами

Об'єктом податку з реклами є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами.

Платниками податку з реклами є юридичні особи та громадяни.
Податок з реклами сплачується з усіх видів оголошень і повідомлень, які передають інформацію з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, майна та одягу: на вулицях, магістралях, майданах, будинках, транспорті та в інших місцях.

Граничний розмір податку з реклами не повинен перевищувати 0,1 відсотка вартості послуг за розміщення одноразової реклами та 0,5 відсотка за розміщення реклами на тривалий час.

Податок з реклами сплачується під час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами.

3.9 Збір за право на використання місцевої символіки

Збір за право на використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою.

Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування.

Граничний розмір збору за право на використання місцевої символіки не повинен перевищувати з юридичних осіб - 0,1 відсотка вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки, з громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, - п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3.10 Збір за право на проведення кіно- і телезйомок

Збір за право на проведення кіно- і телезйомок вносять комерційні кіно- і телеорганізації, включаючи організації з іноземними інвестиціями та зарубіжні організації, які проводять зйомки, що потребують від місцевих органів державної виконавчої влади додаткових заходів (виділення наряду міліції, оточення території зйомок тощо).

Граничний розмір збору за право на проведення кіно- і телезйомок не повинен перевищувати фактичних витрат на проведення зазначених заходів.

3.11 Збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей

Платниками збору за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей є юридичні особи і громадяни, які мають дозвіл на проведення аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей.

Об'єктом збору за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей є вартість заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів виходячи з їх початкової ціни або суми, на яку випускається лотерея.

Граничний розмір збору за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей не повинен перевищувати 0,1 відсотка вартості заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів або від суми, на яку випускається лотерея.

Збір за право на проведення місцевих аукціонів і конкурсного розпродажу справляється за три дні до їх проведення.

Збір за право на проведення лотерей справляється під час одержання дозволу на випуск лотереї.

Граничний розмір збору за право на проведення лотерей з кожного учасника не повинен перевищувати трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3.12 Комунальний податок
Комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

3.13 Збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон

Збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, справляється з юридичних осіб та громадян України у розмірі до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян залежно від марки і потужності автомобілів, а з юридичних осіб та громадян інших держав, у тому числі і суб'єктів колишнього Союзу РСР, у розмірі від 5 до 50 доларів США. Збір не справляється за проїзд автотранспорту, що здійснює перевезення за кордон:

- вантажів за державним замовленням і державним контрактом;

- громадян України, що направляються у службові відрядження;

- спортсменів, що від'їжджають на міжнародні змагання;

- громадян, що від'їжджають у порядку культурного обміну, на лікування, оздоровлення (дітей) та за телеграмою на похорон близьких родичів.

3.14 Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі

Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі - це плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях.

Збір за видачу дозволу на торгівлю справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари залежно від площі торгового місця, його територіального розміщення та виду продукції.

Граничний розмір збору за видачу дозволу на торгівлю не повинен перевищувати 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб'єктів, що постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях, і одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в день - за одноразову торгівлю. Збір за видачу дозволу на торгівлю справляється уповноваженими організаціями, яким надано таке право.

3.15 Податок з продажу імпортних товарів
Платниками податку з продажу імпортних товарів є юридичні особи і громадяни, які зареєстровані як суб'єкти підприємництва.

Об'єктом оподаткування є сумарна вартість товарів за ринковими цінами, що зазначається у декларації, яка подається щоквартально до державної податкової інспекції по району (місту) за місцезнаходженням (місцем проживання) суб'єкта підприємництва.

Граничний розмір податку з продажу імпортних товарів не повинен перевищувати 3 відсотків виручки, одержаної від реалізації цих товарів.

Місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному Радами народних депутатів, якими вони встановлюються. Стягнення не внесених в установлений термін місцевих податків і зборів здійснюється згідно з чинним законодавством.

Над міру сплачені платниками суми місцевих податків і зборів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються їм згідно з чинним законодавством.

Іноземні юридичні особи і громадяни сплачують місцеві податки і збори на рівних умовах з юридичними особами та громадянами України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами та законодавством України.

Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати місцевих податків і зборів до бюджету місцевого самоврядування покладається на платників відповідно до чинного законодавства.

Контроль за сплатою місцевих податків і зборів здійснюється державними податковими інспекціями6.

4. Платники місцевих податків та зборів. Їх права та обов'язки

У фінансовому праві найбільш традиційною є класифікація платників податків на юридичних і фізичних осіб. Але такий поділ не враховує різноманітнолті реальних проявів у галузі регулювання податків і зборів. Багато побатків і зборів передбачають змішаного платника. Ним можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи. Крім того, виділяється також група платників, які не мають статусу юридичної особ14.

Платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі)2.

Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Платники податків і зборів наділені певними правами та обовязками.

Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані:

1) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами;

2) подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів);

3) сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни;

допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)2.

Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) мають право:

1) подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування у порядку, встановленому законами України;

2) одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведених державними податковими органами;

3) оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їх посадових осіб2.

Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.

Висновок
Для виконання завдань і функцій держава повинна мати у своєму розпорядженні достатню кількість коштів, тобто мобілізувати необхідні фінансові ресурси для забезпечення фінансової діяльності. Основним джерелом доходів держави є валовий внутрішній продукт, частину якого вона використовує для покриття власних видатків. Таке використання відбувається внаслідок переходу до державної власності у вигляді різних видів платежів. Враховуючи значення таких платежів, держава закріпила на рівні Конституції України (ст. 92), що виключно законами встановлюється система оподаткування, податки і збори, порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу16. Формуваннядоходної частини бюджету є важливим видом діяльності будь-якої держави. Україна не є винятком. Процес приватизації державної власності і становлення ринкових відносин протягом останніх років суттєво змінили зміст фінансових ресурсів державного бюджету, все більше набувають податкові методи акумуляціїїх. Податки стають не тільки головним джерелом формування державного бюджету, але й важливим джерелом радикальних змін, виконуючи роль фінансового регулятора виробництва, стають засобом забезпечення соціальної сфери.

Аналізуючи стан економіки останніх років, слід зазначити, що мобілізація податкових доходів до бюджетів відбувалася в умовах певної стабілізації економіки, про що свідчить зростання валового внутрішнього продукту. При цьому одним з головних резервів використання потенціалу податків у доходній частині бюджетів є діяльність органів.

Мобілізація фінансових ресурсів забезпечується набором фінансово-правових норм, що регулюють відносини, які виникають при: встановленні та введенні податків, неподаткових доходів до бюджетів та цільових фондів; визначенні принципів мобілізації фінансових ресурсів, структури доходів бюджетної системи; справлянні податків та обов'язкових зборів, плат тощо; здійсненні контрою за надходженням коштів до бюджету; застосуванні уповноваженими органами санкцій за порушення фінансового законодавства.

Література
Констикуція України від 28.06.1996 р..
Закон України “ Про систему оподаткування “ від 25.06.1991 р.
Закон України “ Про місцеве самоврядування в Україні “ від 21.05.1997р.
Закон України “ Про місцеві державні адміністрації” від09.04.1999 р.
Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними централізованими фондами» від 21.12.2000 р.
Декрет Кабінету Міністрів України від 20.25.1993 р. “ Про місцеві податки і збори “.
Бюджетний кодекс України : закон, засади, коментар / За редакцією О.В.Турчинова і Ц.Г.Огня. - К.: Парламентське видавництво, 2002.-320 с.
Бюджетнезаконодавство України : Збірник нормативних актів. К.:Юрінком Інтер, 2002.-416 с.
Берегін М.Г. Основи податкового законодавства. - К.: Вища школа,2002. - 356 с.
Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права : Навчальний посібник, - К.: Товариство “ Знання “, КОО, 1998 - 273 с.
Кадькаленко С.Т. До питання про систему оподаткування і поняття податку // Доклади та виступи на міжнародній науково-практичній конференції “ Правове регулювання державних доходів та видатків “ (24 - 26 вересня 1998 р. ). - Харків: АПрН України. 1998.
Козырин А.Н. Налоговое право зарубежных стран. Вопросы теории и практики. - М., 1993.
Кучерявенко Н.П. Основы налогового права : Учедное пособие. - Харьков : Легос,2001.
Кучерявенко М.П. Податковий статус юридичних осіб // Вісник Академії правових наук України. - 1997. - № 3.
Луцик А.І. Податки , як інструмент фіскального адміністрування // Фінанси України. - 2002. - №9.
Орлюк О.П. Фінансове право : Навчальний посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. -528 с.
Пришва Н.Ю. Основні засади справляння обовязкових платежів // Матеріали 9 регіональної науково-практичної конференції “ Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні “ (13 - 14 лютого 2003р.). - Львів: Вид-во ЛНУ ім.Івана Франка, 2003.
Соколова А.М. Податкова система України : творія та практика становлення. - К.: НДФІ, 2001.
Фінансове право : Підручник / (Алісов Є.О., Воронова Л.К.,Кадькаленко С.Т. та ін. ); Керівник авторського колективу і відповідальний редактор Л.К.Воронова. - Видання друге, виправлене та доповнене - Х.: Фірма “ Консул “, 1999. - 496 с.
Финансовое право : Учебник. - Х.: ООО « Одисей »,2003. - 448 с.