На господарський суд покладені повноваження по розгляду справ за позовними заявами юридичних осіб (в т.ч. іноземних), громадян-підприємців, держаних та інших органів, прокурорів (їх заступників), які звертаються в інтересах держави.

Я обрала тему Курсової роботи «Сторони судового процесу» тому, що вона є досить актуальною, адже останніми роками все більше справ розглядають Господарські суди. Стрімке зростання кількості розглянутих справ свідчить не лише про пожвавлення господарської діяльності підприємств, але й про зростаючу довіру до суду з боку суспільства. Особливо приємно усвідомлювати, що громадяни задля встановлення справедливості не шукають так званих «обхідних шляхів» у вирішенні проблем та суперечок, а звертаються саме до арбітражних судів, які здатні неупереджено та у відповідності з чинним законодавством розв'язати будь-яку конфліктну ситуацію, що склалася між сторонами господарського судового процесу.

Предметом дослідження моєї курсової роботи є висвітлення таких питань: поняття сторін в господарському процесі; права та обов'язки сторін; процесуальне правонаступництво; процесуальна співучасть , а також умови встановлені для порушення провадження у справі про банкрутство.

Мета роботи: На підставі чинного господарсько-процесуального законодавства і практики його застосування розглянути питання сторін у господарському процесі.

Комплексний підхід до реалізації поставленої мети зумовив вирішення таких завдань:

ь Розкрити поняття сторін в господарському процесі.

ь Дослідити права та обов'язки сторін.

ь Визначити процесуальне правонаступництво.

ь Визначити процесуальна співучасть.

ь Розв'язати практичне завдання.

При написанні курсової роботи я використовувала різні дослідницькі методи, опрацювала і устатковувала різні правові підручники, шукала нормативно-правові акти, які стосуються моєї теми та інше.

При написання даної роботи я використала праці таких вчених: Д. М. Притики., В. Д. Чернадчука, В. В. Сухоноса, В. П. Нагребельного, Д. М. Лук'янця, І. А. Балюк та інших.

1. Сторони в судовому процесі

Учасниками судового процесу розподіляються на такі групи:

1) суддя; 2) особи, які сприяють провадженню у справі(секретар, експерт, перекладач);

3) особи, які захищають свої інтереси (сторони - позивач і відповідач; треті сторони) 4) особи, які представляють інтереси сторін (представники позивача і відповідача), треті особи.

Сторонами в господарському процесі є особи, між якими виник спір з матеріального правовідношення.

Господарське процесуальне законодавство не містить загального визначення поняття сторін судового процесу, але визначає коло осіб, які можуть ними бути.[10, ст. 95]

Особи, які можуть бути позивачами і відповідачами у господарському процесі - підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (підприємства та організації), а у випадках, передбачених законодавством України, також державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.[6, ст. 1]. Серед осіб, які звертаються до господарського суду з позовними заявами, виокремлює підприємства та організації із заявами про захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державні та інші органи -- у випадках, передбачених законодавством; прокурорів та їхніх заступників -- в інтересах держави; а також Рахункову палату -- в інтересах держави у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.[6, ст. 2]

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, установи інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. [6 ст. 21]

Позивачами є підприємства, установи, організації та громадяни -- суб'єкти підприємницької діяльності, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або інтересу, який охороняється законом. Відповідачами є підприємства, установи, організації і громадяни -- суб'єкти підприємницької діяльності, яким пред'явлено позовну вимогу.[9, ст. 70]

Вже зазначалося, що підприємства та організації, які є сторонами в господарському процесі, повинні мати статус юридичної особи. Юридичними особами визначаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов'язки бути позивачами і відповідачами в господарському суді й третейському суді. Статус юридичної особи не залежить від її форми власності або організаційно-правової форми. Статусу юридичної особи організація набуває з моменту її державної реєстрації та припиняється з моменту виключення з державного реєстру.[7, ст. 23] Таким чином, статус юридичної особи дозволяє організації виступати в господарському процесі як позивачем, так і відповідачем. Відповідачами й позивачами в господарському процесі можуть бути громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, який, як і статус юридичної особи, виникає з моменту державної реєстрації і припиняється з моменту відміни державної реєстрації і виключення з державного реєстру.

Звідси висновок: зазначені особи можуть бути позивачами і відповідачами в господарському процесі лише за умов їхньої юридичної легалізації. Сторонами господарського процесу, згідно з діючим законодавством, можуть бути також іноземні юридичні особи.

Що стосується випадків, коли сторонами (позивачами і відповідачами) виступають державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, вони повинні бути прямо зазначені у законодавчих актах.

Позивач і відповідач виступають як суб'єкти спірного матеріального правовідношення, однак доки не прийнято рішення з приводу їх прав і обов'язків, господарський суд виходить із наявності спірного права (передбачення його) у однієї сторони та обов'язків (передбачення такого) у другої сторони. Тому обидві сторони господарського процесу (позивач і відповідач) -- це тільки передбачувані суб'єкти спірного матеріального правовідношення, яке буде предметом розгляду в господарському процесі.

Позивач -- це особа, яка передбачувано є володарем спірного права або інтересу, що охороняється законом, і яка звертається до господарського суду за захистом, оскільки вона вважає, що її право порушено або необґрунтовано оспорюється відповідачем. Слід зазначити, що оскільки позовна заява подається особою або в її інтересах, на захист особи з матеріально-правового відношення, тому, коли від позову відмовляється особа, яка подала позов в інтересах іншої, остання має право вимагати розгляд справи по суті, але коли відмовляється від позову особа, в інтересах якої він поданий, це тягне за собою залишення позову без розгляду, за виключеннями, встановленими законодавством.[8, ст. 59]

Відповідно до ст. 1, 2 ГПК України, розрізняють:

заінтересовані підприємства та організації, що звертаються до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів (цим поняттям охоплюються також і громадяни-підприємці);

державні та інші органи, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.[10, ст. 95]

Відповідач -- це особа, яка, за ствердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано, на думку позивача, оспорює його права і яка внаслідок цього притягується до відповіді за позовом і проти неї порушено справу[8, ст. 59].

2. Права та обов'язки сторін

З метою захисту своїх матеріальних прав та законних інтересів сторони наділяються рівними процесуальними правами, які поділяються на дві групи. По-перше, це загальні процесуальні права, які, крім сторін, мають і інші учасники судового процесу. По-друге, це процесуальні права, які мають лише сторони судового процесу.[10, ст. 96].

Права та обов'язки сторін Згідно з ГПК:

Сторони користуються рівними процесуальними правами.

Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. [6, ст. 22].

Сторони, окрім загальних прав (для обох сторін), мають також виключні права (для кожної сторони окремо). Так, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 ГПК, у цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

Але процесуальні дії позивач і відповідач здійснюють під контролем господарського суду.

Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси. У таких випадках суд розглядає спір по суті.

Не існує прав без обов'язків, тому законодавство передбачає, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

3. Процесуальна співучасть

Законодавством передбачена можливість участі у справі кількох позивачів чи відповідачів, так звана процесуальна співучасть. У цьому випадку кожний із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає самостійно [6, ст. 23].

Кожен із позивачів чи відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно.

ГПК передбачає можливість залучення до участі у справі іншого відповідача або заміну неналежного відповідача. Господарський суд за наявності достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою для участі у справі іншого відповідача. Таке залучення з ініціативи господарського суду може здійснюватися незалежно від додержання порядку досудового врегулювання, клопотання сторін з цього питання може бути задоволено лише за умови вжиття досудового врегулювання спору, у випадках, передбачених законодавством.[6, ст. 24]

Маючи на увазі, що іншого відповідача можна залучити як співвідповідача поряд із первісним відповідачем, таке залучення -- один із прикладів процесуальної співучасті. Коли інший відповідач притягується замість первісного, мова йде про заміну неналежного відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним. Про залучення іншого чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново. Всі попередні дії, які здійснював неналежний відповідач, не мають правового значення. Заміна відповідача можлива лише при розгляді справи судом першої інстанції.

4. Процесуальне правонаступництво

Від заміни неналежного відповідача слід відрізняти процесуальне правонаступництво. Заміна в господарському процесі особи, яка є стороною або третьою особою, іншою особою (правонаступником) називається правонаступництвом. У разі вибуття однієї зі сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, указуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, які вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього так само, як вони були обов'язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.[10, ст 97] Процесуальне правонаступництво передбачає правонаступництво в матеріальному праві, яке можливо при зміні осіб зобов'язання, при переході прав кредитора до іншої особи на підставі закону. Процесуальне правонаступництво в українському господарському процесі обмежене лише одним випадком, що закріплено у ст. 25 ГПК, тобто у разі вибуття однієї зі сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації. Господарське процесуальне законодавство не бере до уваги те, що правонаступництво може мати місце внаслідок уступки вимоги, переведення боргу, смерті громадянина -- суб'єкта підприємницької діяльності. Хоча згідно з роз'ясненнями Вищого арбітражного суду України в господарському процесі має застосовуватись процесуальне правонаступництво, яке випливатиме із зазначених матеріально-правових відносин (переведення боргу, уступка вимоги), все ж ці питання потребують чіткого законодавчого врегулювання.

На відміну від заміни неналежного відповідача, правонаступництво можливо на будь-якій стадії господарського процесу. Про правонаступництво суддя вказує в рішенні або ухвалі. Всі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього. [8, ст. 60]

Процесуальне правонаступництво завжди є загальним: універсальний правонаступник продовжує брати участь у процесі правопопередника за повним обсягом його процесуальних прав та обов'язків, незалежно від того, чи є правонаступництво в матеріальному праві універсальним або сінгулярним. Види правонаступництва в матеріальному праві мають значення лише як його підстава, тоді як заміна неналежного відповідача не передбачає будь-якого матеріально-правового зв'язку між особами, які змінюють один одного.[10, ст 98]

У справах про визнання боржника банкрутом процесуальне правонаступництво його неможливе. У разі ліквідації або реорганізації до порушення справи про банкрутство кредиторові слід відмовити в прийнятті заяви про визнання такого боржника банкрутом [6, п. 3 ст. 62], а якщо ліквідація або реорганізація підприємства боржника відбувалося після порушення провадження в справі, то треба його припинити на підставі [6, п. 6 ст. 80].

Практичне завдання

Задача:

ВАТ «Експорт» звернулося до господарського суду з заявою про визнання ТОВ «Сервіс» банкрутом, оскільки згідно з актом звірки проведених рахунків заборгованість останнього в розмірі 24000 гривень не була сплачена протягом трьох місяців. Яку ухвалу має винести господарський суд?

Розв'язок задачі

Банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури;[1, ст 1].

Згідно з Законом України ч. 2 ст. 8 «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» суддя відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо:

- боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності; - подано заяву про порушення справи про банкрутство ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;

- стосовно боржника юридичної чи фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності вже порушено справу про банкрутство;

- якщо вимоги кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство, в сумі складають менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачене цим Законом;

- вимоги кредиторів повністю забезпечені заставою.

Суддя господарського суду заяву Від ВАТ «Експорт» про визнання ТОВ «Сервіс» банкрутом не прийме, оскільки сума заборгованості складає менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, а на стан 01.12.2010 - 31.12.2010 це становить

922(мінімальна заробітна плата) *300=276600 грн. А ТОВ «Сервіс» заборгував 24000 гривень, які не були сплачені протягом трьох місяців.

Оскільки суд відмов у прийнятті заяви, то суддя не пізніше п'яти днів з дня надходження повертає заяву про порушення справи про банкрутство і додані до неї документи без розгляду, про що виносить ухвалу.

Ухвалу про відмову у прийнятті заяви може бути оскаржено у встановленому порядку. У разі скасування цієї ухвали заява вважається поданою в день первісного звернення до господарського суду.[1, ст 8]

Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.[1, ст. 9]

Ухвала про повернення заяви про порушення справи про банкрутство без розгляду може бути оскаржена у встановленому порядку.[1, ст 9]

Відповідно до статті 2, частини 2 статті 4 ГПК України, а також частини 2 статті 6 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» підставою для порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство є заява кредитора чи боржника. Під кредитором розуміється фізична чи юридична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, в тому числі щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органів державної податкової служби та інших держаних органів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю сплати податків і зборів.

Якщо не буде вчасно проведена досудова санація, як система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, яку вправі здійснювати власник майна боржника (орган, уповноважений управляти майном), інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних та правових заходів відповідно законодавству до початку порушення провадження у справі про банкрутство, то до підприємця-боржника застосовується процедура банкрутства.

В залежності від того, хто саме звертається до господарського суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство, а також особливостей юридичного статусу боржника Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлюються певні особливості регулювання питань наявності чи відсутності матеріальних підстав порушення провадження у справі.

За заявою кредитора справа про банкрутство порушується господарським судом за наявності підстав, передбачених статтею 6 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Виходячи з системного аналізу норм Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у вирішенні питання про наявність підстав для порушення провадження у справах про банкрутство за заявою кредитора, господарські суди поряд зі статтею 6 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мають враховувати й положення преамбули та статті 1 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», якими визначено такі поняття як "неплатоспроможність", "боржник" та "кредитор".

У вирішенні питання про наявність підстав для порушення провадження у справі про банкрутство господарські суди мають брати до уваги вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями, у тому числі щодо виплати заробітної плати, а також зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). При цьому такі вимоги мають бути:

- грошовими, тобто стосуватися стягнення з боржника грошових коштів, а не витребування майна;

- безспірними;

- не задоволеними боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку;

- сукупно складати не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати.

Оскільки Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не ставить право кредитора на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у залежність від причин неплатоспроможності боржника, кредитор може реалізувати належне йому право й у тому випадку, коли його безспірні вимоги не задовольняються боржником, який має за даними балансової звітності майнові активи, достатні, щоб задовольнити вимоги усіх кредиторів.

У вирішенні питання про визначення розміру вимог за грошовими зобов'язаннями господарські суди мають враховувати, що частина 7 статті 1 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначає грошове зобов'язання як зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Неустойка (штраф, пеня), зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі, не враховуються господарськими судами у складі грошових зобов'язань при вирішенні питання про наявність підстав для порушення провадження у справі про банкрутство.

Проте після порушення провадження у справі про банкрутство згідно з частиною 2 статті 14 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кредитори з вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, мають право подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника.

Кредитори з вимогами щодо сплати неустойки (штрафів, пені) за грошовими зобов'язаннями, виходячи зі змісту частини 1 статті 14 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», також вправі пред'явити свої вимоги до боржника у передбаченому Законом порядку.

Згідно частини 2 статті 15 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» зазначені вимоги вносяться до реєстру вимог кредиторів окремо та задовольняються у шосту чергу.

У вирішенні питання про склад вимог за заробітною платою господарські суди мають враховувати, що Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» це питання не врегульоване, проте згідно статті 4 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» провадження у справах про банкрутство регулюється Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ГПК України, іншими законодавчими актами.

Так, згідно із Законом України "Про оплату праці" заробітною платою вважається винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Заробітна плата складається з:

основної заробітної плати - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

додаткової заробітної плати - винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

інших заохочувальних та компенсаційних витрат - виплат у формі винагород за підсумками роботи за рік, премій за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. [3, ст 1, 2.]

Отже, склад вимог за заробітною платою у справі про банкрутство має визначатися відповідно до положень Закону України "Про оплату праці".

Закон не зазначає, які зобов'язання належить вважати податком і збором (обов'язковим платежем) і які саме суми мають враховуватися господарським судом при порушенні провадження у справі про банкрутство за такими вимогами.

Господарські суди не можуть застосовувати положення статті 1 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо визначення терміну "грошове зобов'язання" до зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), оскільки у частині 2 статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом .[7, част. 2, ст. 1]

Частиною другою статті 2 Закону України "Про систему оподаткування" визначено, що під податком і збором (обов'язковим платежем) слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. [4, част. 2, ст. 2]

Цей Закон, як зазначено в його преамбулі, визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у цьому Законі. Податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають. [4, ст. 1]

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про систему оподаткування" в Україні справляються загальнодержавні і місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).

Податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено Законом України "Про систему оподаткування", сплаті не підлягають. З огляду на наведене закон не відносить суми неустойки (штрафів, пені) і фінансових санкцій тощо, що стягуються до бюджетів за порушення податкового законодавства, до категорії податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно з положеннями Закону України "Про державну податкову службу в Україні" пеня, штраф, інші фінансові санкції є публічно-правовими санкціями, які застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства.

Таким чином, у вирішенні питання про склад вимог за податками і зборами (обов'язковими платежами) при порушенні справ про банкрутство суди мають виходити з того, що суми пені, штрафів та інших штрафних чи фінансових санкцій враховуються окремо.

Проте кредитори з вимогами щодо пені, штрафів, інших фінансових санкції, які є публічно-правовими санкціями, що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, згідно з частиною 1 статті 14 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вправі подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника.

Розмір штрафів і пені відповідно до частини другої статті 15 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» має бути включений до реєстру вимог окремо та задовольнятися у шосту чергу відповідно до черговості задоволення вимог кредиторів, встановленої статтею 31 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Справа про банкрутство порушується господарським судом за заявою боржника за наявності хоча б однієї з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 7 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також за наявності підстав, передбачених статтями 51 або 53 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Ініціювання боржником порушення справи про банкрутство свідчить про відсутність між боржником та його кредиторами спору про наявність і неоплатність (реальну чи потенційну) боргу, оскільки сам боржник визнає ці обставини. Тому від боржника не вимагається подання доказів його неплатоспроможності на момент звернення до господарського суду.

Передбачені частиною 6 статті 7 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги щодо надання боржником одночасно із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство плану санації, не застосовуються господарськими судами лише у випадку порушення провадження на підставі статті 51 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

У вирішенні питання про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника згідно зі статтею 52 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», судам слід враховувати, що наявність хоча б однієї з ознак відсутнього боржника, передбачених частиною першою статті 52 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», є достатньою для порушення провадження у справі.

Боржник і сам може звернутися до господарського суду в разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. За даними Вищого Господарського Суду України 70 відсотків заяв до господарських судів про визнання юридичної особи банкрутом подається з ініціативи податкової адміністрації.

В умовах нестабільності ринкових перетворень виникає загроза навмисного та фіктивного банкрутства. Тому необхідно їх розрізняти від вимушеного об'єктивного банкрутства. Під фіктивним банкрутством визнається подання боржником до господарського суду заяви про визнання його банкрутом при наявності у нього можливостей задовольнити вимоги кредиторів в повному обсязі. У випадках фіктивного банкрутства боржника кредитори вправі вимагати від нього відшкодування спричинених цим збитків. Навмисним банкрутством є неможливість задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів, які виникли з вини самого боржника (його посадових осіб, засновників або інших осіб, які діяли за його дорученням).

Банкрутство - тривала та складна процедура. Тому до боржника можуть бути застосовані спеціальні процедури:

позасудові засоби запобігання банкрутству - домовленість боржника та кредиторів про узгодження умов продовження його діяльності або добровільної самоліквідації;

досудова санація, спеціальне управління його майном, мирова угода та примусова ліквідація.

Мирова угода - домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов'язання за згодою сторін. Останнє розглядається як різновид прощення боргів.[1, ст. 35]

3. Заява про визнання суб'єкта підприємництва банкрутом

Господарський суд м. Києва

244011 м. Суми, вул. Рибалка, 2

Кредитор: Відкрите Акціонерне Товариство «Експорт»

244000 м. Ромни, вул. Соборна , 36

р/р 0000000000, МФО 000000, код ЄДРПОУ Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс»

244000 м. Ромни, вул. Катерини Зеленко, 5

р/р 3333333333, МФО 333333, код ЄДРПОУ 33333333

Заява про порушення справи про банкрутство 22.07.2009 р. між Відкритим Акціонерним Товариством «Експорт» (надалі - кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс» (надалі - боржник) було укладено Договір підряду № 00, надалі - Договір (копія додається). Відповідно до умов Договору боржник зобов'язався виконати електротехнічні роботи на об'єкті за адресою: Сумська обл, Роменський р-н, с. Пустовійтівка, вул. Набережна 28, а кредитор - прийняти їх та оплатити на умовах і в порядку, визначеному Договором. Відповідно до п. 5.1. Договору кредитор перерахував боржнику передплату по договору в сумі 24000 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 29.07.2009 р. № 000 (копія додається). Відповідно до п.1.2. Договору боржник зобов'язався повністю завершити виконання робіт по Договору і здати їх и строк не пізніше 01.05.2010 р., однак роботи у визначені строки не було виконано. Зважаючи на вказане, кредитор, в порядку ст. 615 Цивільного кодексу України, відмовився від договору підряду від 22.07.2009 р. № 00 і просив повернути грошові кошти в сумі 24000 грн. 01.06.2010 р. шляхом перерахування зазначеної суми на р/р 0000000000 у відділенні АКБ «П», м. Київ, що підтверджується Претензією від 27.04.2009 р. вих. № 00 (копія додається). Боржник вказану претензію визнав, зобов'язався в строк не пізніше 01.06.2010 р. повернути грошові кошти в сумі 24000 грн., отримані як передплата по договору підряду від 22.07.2009 р. № 00 (копія відповіді додається). Станом на 01.09.2010 р передплата по договору підряду № 00 від 22.07.2009 р. в сумі 24000 грн., кредитору повернута не була, про що свідчить лист АКБ «П» від 27.07.2010 р. № 27573/222 (копія листа додається).

Висновок

Перетворення органів державного арбітражу в систему господарських судів відбиває процес становлення в Україні незалежної й ефективної судової влади. Зміст існування господарського суду як окремої ланки судової влади полягає в тому, щоб показати нові принципи функціонування системи розгляду й вирішення економічних спорів, відмінні від адміністративного та цивільного судочинства, продемонструвати перехід від адміністративних методів управління господарством до рівноправності суб'єктів господарювання в умовах ринкових відносин. Здійснюючи правосуддя, господарські суди безпосередньо сприяють позитивним економічним перетворенням у державі, формуванню конкурентного середовища для суб'єктів господарювання всіх форм власності. Діяльність господарських судів стала важливим інституційним засобом реалізації державної економічної політики, оскільки, приймаючи рішення у господарських справах, вони здійснюють оцінку законності конкретних дій суб'єктів господарювання і спрямовують їх у правове поле, їх рішення сприяють наповненню державного бюджету.

Господарське процесуальне законодавство не містить загального визначення поняття сторін судового процесу, але визначає коло осіб, які можуть ними бути.

Зазначені особи можуть бути позивачами та відповідачами в господарському процесі лише за умов їхньої юридичної легалізації. Також сторонами можуть бути іноземні юридичні особи.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.92

2. Закон України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 02.11.2010

3. Закон України «Про оплату праці» від 24.04. 1995р

4. Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.91р

5. Президія Вищого Господарського Суду. Рекомендації «Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"» від 04.06.2004 р.

6. Господарсько-процесуальний кодекс України. Станом на 07.07.2010. Харків «Одіссей» , 2010 р.

7. Цивільний кодекс України. Станом на 09.09.2010 . Харків «Одіссей» , 2010

8. Балюк І. А. Господарське процесуальне право: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. -- К.: КНЕУ, 2002.

9. Притика Д.М., Тітов М.І., Гайворонський В.М. Господарський процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. 4-е вид., перероб. та доп. -- Харків: Консум, 2004.

10. В. Д. Чернадчук, В. В. Сухонос , В. П. Нагребельнии, Д. М. Лук'янець; Підручник. За заг. ред. к. ю. н. В. Д. Чернадчука. - 2-ге вид., пере-роб. і доп. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2009