У зв'язку з ухвалою програми побудови комунізму, радянське партійно-державне керівництво у 1962 р. прийняло рішення провести конституційну реформу. Але після усунення М. Хрущова і зі зміною економічної та соціальної ситуації в країні, розробка проекту основного закону затяглася на тривалий час. Лише у жовтні 1977 p., після всенародного обговорення, схваленого партією проекту, Верховна Рада СРСР прийняла нову союзну Конституцію. На її основі 20 квітня 1978 p., після обговорення жителями республіки, позачергова сьома сесія Верховної Ради УРСР дев'ятого скликання ухвалила четверту радянську Конституцію. Вона була повною рецепцією загальносоюзної і складалася з преамбули, 19 глав та 10 розділів, які мали такі назви: основи суспільного ладу і політики УРСР (політична і економічна системи, соціальний розвиток і культура, зовнішньополітична діяльність і захист соціалістичної Вітчизни); держава і особа (громадянство УРСР, рівноправність громадян, основні права, свободи і обов'язки громадян); національно-державний і адміністративно-територіальний устрій; ради народних депутатів і порядок їхнього обрання; найвищі органи державної влади і управління; місцеві органи державної Влади і управління; державний план та державний бюджет; правосуддя, арбітраж і прокурорський нагляд; герб, прапор, гімн і столиця; дія Конституції, порядок її зміни.

Більшість статей Конституції 1978 р. мала декларативний характер, вони ніколи не були закріплені відповідними законами. Наприклад, гарантовані права і свободи. Республіка проголошувалася суверенною, а основною ознакою цього суверенітету називалося право зносин з іншими державами. Гарантією суверенітету нібито була норма на право вільного виходу з СРСР, хоча закону і механізму виходу не існувало. Стаття 6 встановлювала політичну монополію у державі єдиної комуністичної партії. Отож створення інших партій було неконституційним і вело за собою притягнення до кримінальної відповідальності.

Конституція 1978 р. змінила назву рад депутатів трудящих на народних депутатів, затвердила державну символіку, яка зазнала змін у кінці 40-х pp. та адміністративний устрій у складі 25 областей, після адміністративних реформ 50-60-х pp.

У преамбулі Конституції вказувалося на наступне: “Народ Української Радянської Соціалістичної Республіки: керуючись ідеями наукового комунізму, усвідомлюючи себе невід'ємною частиною всього радянського народу, зберігаючи спадкоємність конституційного розвитку нашої країни, ідей і принципів Конституції Української РСР 1919 року, Конституції Української РСР 1929 року і Конституції Української РСР 1937 року та у відповідності з Конституцією (Основним Законом) Союзу Радянських Соціалістичних Республік 1977 року, яка закріпила основи суспільного устрою і політики СРСР, встановила права, свободи і обов'язки громадян, принципи організації і цілі соціалістичної загальнонародної держави, приймає і проголошує цю Конституцію.”

Носієм влади проголошувалися не трудящі, а народ. Закріплювалося всевладдя рад нар. депутатів, дем. централізм, соц. демократія, соц. законність; К.ПРС визначалась як «керівна і спрямовуюча сила радянського суспільства, ядро його політичної системи, державних і громадських організацій». Конституція передбачала систему прав і обов'язків гр-н, декларувала суверенітет УРСР та її право вільного виходу з СРСР. Система органів державної влади республіки порівняно з Конституцією УРСР 1937 зазнала деяких змін. Ради депутатів трудящих були перейм, на ради нар. депутатів. Строк повноважень ВР збільшувався до 5 років, ін. рад - до 2,5 року. Певною новацією стала окр. глава про нар. депутатів, що закріплювала їхній статус як повноваж. представників народу, котрі керуються загальнодерж. інтересами. Депутат визнавався особою недоторканною, мав право запиту і міг бути у будь-який час відкликаний за рішенням більшості виборців у встановленому законом порядку.

Згідно з Конституцією 1978 найвищий орган держ. влади - ВР УРСР - складався з 650 депутатів і скликався на чергові сесії двічі на рік. До її виключної компетенції належали питання прийняття і внесення змін до осн. закону, затвердження держ. планів екон. і соціального розвитку, держ. бюджету і звітів про їх виконання, утворення підзвітних органів. Право законод. ініціативи надавалося Президії ВР УРСР, її постійним комісіям, депутатам, Раді Міністрів УРСР, Верховному Суду УРСР, Прокурору УРСР та громадським орг-ціям в особі їх респ. органів. Президія ВР визначалася постійно діючим органом Верх. Ради, їй підзвітним, і в період між сесіями виконувала функції найвищого органу держ. влади. Найвищим виконавчим і розпорядчим органом держ. влади визначався уряд - РМ УРСР. Для вирішення питань, пов'язаних з керівництвом нар. г-вом, держ. управлінням, як пост, орган РМ діяла її президія. Респ. м-ва і відомства підпорядковувалися РМ безпосередньо, союзно-республіканські перебували у подвійному підпорядкуванні.

Обласні, міські, районні у містах, селищні і сільські ради нар. депутатів визначались органами держ. влади на відповідних територіях і мали вирішувати всі питання місц. значення, виходячи з інтересів гр-н. Сесії рад скликалися не менш як 4 рази на рік. їх викон. і розпорядчими органами були виконкоми. Суд. влада, як і в Конституції 1937, не визнавалась окр. гілкою влади; вона іменувалася правосуддям, що покладалося на ВС УРСР, обласні, Київ, міський суди, районні (міські) нар. суди, організація і порядок діяльності яких визначалися законами не тільки України, а й СРСР.

Вищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів з боку держ. органів, юрид. і фіз. осіб здійснювався Ген. прокурором СРСР через призначуваних ним і підлеглих йому Прокурора УРСР та обл. прокурорів. Після набуття Конституцією 1978 чинності до неї вносилися численні зміни і доповнення, особливо впродовж 1989-95 (зокрема, після проголошення незалежності України 1991), коли кардинальні зміни торкнулися всіх 10 розділів і 19 глав. Були додані глави «Автономна Республіка Крим», «Президент України», нові статті. У червні 1995 Конституція 1978 фактично була замінена Конст. договором між Президентом України та ВР України. Формально вона втратила чинність 1996 з прийняттям Конституції України 1996.

Конституція України, що діє, була прийнята 28 червня 1996 року на 5-ій сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Закон №254/96-ВР, що ратифікує нову Конституцію і що анулює попередні Конституцію і Конституційну угоду, був офіційно підписаний в урочистій обстановці в середині липня 1996 року. Проте, згідно з правилами Конституційного суду, Конституція, що діє, набрала чинності в мить, коли оповістили результати парламентського голосування, тобто 28 червня 1996 року

Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей приймаючи у 1996 році Конституцію незалежної України керувалась вже не ідеями наукового комунізму, а Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року при цьому усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми і прийдешніми поколіннями.

Отже, проаналізувавши тільки преамбули обох Конституцій, можна зрозуміти, що спрямованість цих Основних Законів різна.

Відповідно до Конституції 1978 року Україна є загальнонародна держава, яка виражає волю й інтереси робітників, селян та інтелігенції, трудящих республіки всіх національностей. Вся влада в Україні належить народові. Основним напрямом розвитку політичної системи суспільства є дальше розгортання демократії: дедалі ширша участь громадян в управлінні справами держави і суспільства, вдосконалення державного апарату, підвищення активності громадських організацій, зміцнення правової основи державного і суспільного життя, утвердження свободи слова, постійне врахування громадської думки.

Основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. В Україні існує єдине громадянство. На підставі двосторонніх міждержавних договорів допускається подвійне громадянство.

Відповідно до Конституції 1996 року Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. В Україні існує єдине громадянство.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Цензура заборонена.

Відповідно до статті 75 Конституції 96 року єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Про неї говорить Розділ 4 Конституції, а повноваження передбачені статтею 85.

Частина друга статті 97 Конституції 78 року говорить, що Верховна Рада Української РСР правомочна вирішувати всі питання, віднесені Конституцією СРСР та цією Конституцією до відання Української РСР.

Помітною відмінністю Конституції 78 року від Конституції 96 року є те, що в ній не передбачено інститут президентства.

Відповідно до Конституції 78 року Рада міністрів УРСР утворюється Верховною Радою УРСР, а за Конституцією 96 року Кабінет Міністрів України - вищий орган у системі органів виконавчої влади - призначається Президентом, точніше Прем'єр-міністр призначається Президентом за згодою більше ніж половини від конституційного складу ВР, а персональний склад КМ призначається Президентом за поданням Прем'єр-міністра.

Що стосується судової влади, то за Конституцією 96 року перше призначення на посаду судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України, а всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду, обираються ВР безстроково. За Конституцією 78 року народні судді районних (міських) народних судів обираються громадянами району (міста) строком на 5 років, а вищестоящі суди обираються відповідними Радами народних депутатів строком теж на 5 років. Крім того, слід зазначити, що “Основний Закон УРСР” не передбачав існування Конституційного суду.

Що стосується прокуратури, то відповідно до статті 163 Конституції 78 року Прокурор Української РСР і прокурори областей призначається Генеральним прокурором СРСР. Районні та міські прокурори призначаються Прокурором УРСР та затверджуються Генеральним прокурором СРСР. За Конституцією 96 року Генеральний прокурор України призначається на посаду за згодою Верховної Ради та звільняється з посади Президентом України.

Отже, порівнявши Конституції УРСР 78 року і України 96 року, можна дійти до дуже оригінального висновку - при наявності багатьох спільних рис це продукти різних епох: Конституція 78 року визначає Україну як складову частину Союзу РСР і у відповідності з цим уповноважує органи влади УРСР, а також вона спрямовує народ України на побудову “Світлого майбутнього”. Конституція України 96 року спрямована на зміцнення громадянської злагоди на землі України, розвиток демократичної, соціальної, правової держави.