Актуальність теми. Становлення України як соціальної, правової демократичної держави, проголошення курсу на перехід до соціально-орієнтованої ринкової економіки ставить перед країною певні завдання, які потребують свого вирішення. Одним з найбільш складних, якщо не найскладнішим завданням с формування в Україні цивілізованого ринку праці. Досвід його функціонування в країнах з розвиненою ринковою економікою показує, що він здатний в значній мірі підвищити ефективність використання трудового потенціалу. В той же час ринкові стосунки в сфері працевлаштування, сформування попиту і пропозиції на робочу силу неминуче породжують цілий ряд негативних соціальних наслідків. Найболючішим з них є безробіття.

Слід зазначити, що проблема безробіття в Україні стоїть досить гостро. Так, на 1 січня 2004 р. на обліку в державній службі зайнятості перебувало 1003.7 тис. незайнятих громадян. Чисельність осіб, які в такий спосіб шукали роботу, за грудень 2003 р. зросла на 2.0%. Серед зазначеної категорії громадян 98.5% мали офіційний статус безробітних. Чисель-ність зареєстрованих безробітних за грудень зросла на 41% і становила 988.9 тис. осіб. Чисельність зареєстрованих безробітних у сільській міс-цевості в грудні 2003р. зросла більше, ніж у міській (на 5.7 проти 2.8%) і на 1 січня 2004 р. становила відповідно 449.2 та 539,7 тис. осіб. Наванта-ження незайнятого населення на вільні робочі місця становило у 200Зр. 7 осіб на одну вакансію. За категоріями робочих місць цей показник стано-вив: на місця робітників - 5, службовців - 7 осіб. На місця, котрі може бути укомплектовано робітниками, які не потребують спеціальної підготов-ки, навантаження становило 24 особи, а для працівників сільською гос-подарства - 35

Ситуацію в сфері зайнятості і працевлаштування погіршують про-блеми в правовому регулюванні цих інститутів. Так, вадами законодавства, яке регулює зайнятість та працевлаштування населення являється ба-гаточисельність та неузгодженість нормативно-нравовнх актіів в цій сфері. Крім того, воно характеризується нестабільністю, наявністю суперечностей та великої кількості відсильних норм, а також незабезпеченістю фі-нансовим підґрунтям та механізмом реалізації окремих норм. Такий ускладнений характер законодавства у цій сфері аж ніяк не сприяє належ-ному регулюванню відносин в сфері зайнятості та працевлаштування у доволі непростих умовах перехідного періоду.

Мета курсової полягає у всебічному аналізі, розкритті сутності і особливостей правового регулю-вання працевлаштування в Україні.

Для досягнення поставленої мети основними завданнями роботи є:

- розкрити поняття працевлаштування та його правових форм;

- з'ясувати сучасний стан нормативно-правового забезпечення пра-цевлаштування в Україні;

- обґрунтувати гарантії прав людини в сфері зайнятості та працевлаштування.

Об'єктом роботи є суспільні відносини в сфері зайнятості на-селення.

Предметом курсової роботи виступають суспільні відносини в сфері працевлаштування населення, відповідне законодавство та практика його застосування.

Розділ 1. Поняття працевлаштування та його правові форми.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується [1,ст.43].

Працевлаштування є передумовою такого явища, як зайнятість, і гарантією останнього. Це процес підшукування необхідної роботи, підготовки до неї та влаштування на цю роботу.

В Україні до зайнятого населення належать громадяни, які проживають на її території на законних підставах, працюють за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тиж-ня) на підприємствах незалежно від форм власності, у міжна-родних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном; гро-мадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаю-чи підприємців, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, які беруть участь у виробництві; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в дер-жавних органах та об'єднаннях громадяни; проходять службу в Збройних Силах, Національній гвардії, Службі безпеки, Прикор-донних військах, військах внутрішніх справ і цивільної оборо-ни, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу; направлені на виконання оплачуваних громадських робіт; про-ходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом під виробництва; навчаються в денних середніх загальноосвітніх школах, професійних начально-виховних і вищих навчальних закладах; працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні, виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій. За-конодавством можуть передбачатись й інші категорії зайнятого населення.

Поняття працевлаштування розрізняється в широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні - це процес будь-якого влаштування на роботу, у тому числі й самостійного, і за допомогою служби зайнятості. Зокрема, це й переведення працівників за умови їх вивільнення на іншу роботу на тому ж підприємстві чи в організації. У вузькому розумінні - це діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, суб'єктів підприємницької діяльності та інших посередницьких органів, яка спрямована на підшукування роботи особам, що її шукають, включаючи і процес професійної підготовки та перенавчання.

Процес працевлаштування починається з того, що особа, яка бажає працювати звертається до органів, які займаються працевлаштуванням з метою сприяння в підшукуванні роботи або починає самостійно підшукувати собі роботу.

За загальним правилом, працевлаштування передбачає три форми надання допомоги в отриманні особою певної роботи. Перша з них полягає у забезпеченні працездатного населення максимально повною інформацією про наявність в конкретній місцевості чи на конкретних підприємствах, установах, організаціях вільних робочих місць та про їх характеристику з точки зору умов праці, її оплати, соціально-побутового та житлового обслуговування працівників і інших умов, що цікавлять кожного, хто влаштовується на роботу. Друга форма полягає в підшуканні необхідної роботи та фактичному забезпеченні деяких категорій громадян роботою чи то на певній посаді, спеціальності і кваліфікації, або у певній місцевості. Третя - це організація, в разі потреби, професійної підготовки чи перепідготовки з наступним забезпеченням роботою [ 9, с.92-93].

До органів, які займаються працевлаштуванням відносяться: Міністерство праці та соціальної політики України, Державна служба зайнятості, місцеві державні органи, органи місцевого самоврядування, громадські організації, суб'єкти підприємницької діяльності. Особливе місце серед зазначених органів займає Державна служба зайнятості, яка виступає спеціальним органом працевлаштування і яка складається з Державного центру зайня-тості Міністерства праці та соціальної політики України, цент-ру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських, районних, міжрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації про-фесійного навчання незайнятого населення і центрів професій-ної орієнтації населення, інспекцій контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про зайнятість населен-ня" державна служба зайнятості: аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні орга-ни управління про стан ринку праці; консультує громадян, влас-ників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що став-ляться до професії, та з інших питань, що є корисними для спри-яння зайнятості населення; веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; подає до-помогу громадянам у підборі підходящої роботи і власникам під-приємств, установ і організацій або уповноваженим ними орга-нам у підборі необхідних працівників; організує при необхідності професійну підготовку і перепідготовку громадян тощо. Державна служба зайнятості має право:

- одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх вивіль-нюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші за-ходи, які можуть призвести до вивільнення працівників;

- розробляти і виносити на розгляд місцевих державних ад-міністрацій, виконавчих органів відповідних рад пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квоти прийняття на роботу осіб, які потребу-ють соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкуру-вати на ринку праці, і направляти таких громадян для їх пра-цевлаштування;

- направляти для працевлаштування на підприємства, в уста-нови й організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їхньої освіти і професій-ної підготовки; направляти безробітних громадян за їх бажан-ням на оплачувані громадські роботи;

- укладати за дорученнями підприємств, установ і організацій всіх форм власності договори з громадянами при їх працевлаш-туванні з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також подавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та роботи за рахунок коштів підприємств, установ і організацій;

- в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати;

- вносити пропозиції до державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних місцевих рад про зупинення строком до 6 мі-сяців рішень підприємств про вивільнення працівників у разі ускладнення їх наступного працевлаштування з одночасною част-ковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою, в порядку, визначеному законодавством України;

- стягувати з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, суми прихованих або знижених обов'язко-вих зборів та недоїмок до Державного фонду сприяння зайня-тості населення;

- компенсувати до 50 % витрат підприємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають ско-роченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування.

З уведенням у дію з 1 січня 2001 р. Закону України "Про за-гальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" правове становище державної служби зайнятості змі-нилося. Згідно зі ст. 12 цього закону функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості. Директор Державного центру зайнятості центрального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики та його заступники є відповідно керівником та заступниками виконав-чої дирекції Фонду. Керівник виконавчої дирекції Фонду вхо-дить до складу правління Фонду з правом дорадчого голосу. Виконавча дирекція Фонду організовує виконання рішень правління Фонду та забезпечує дотримання законодавства Украї-ни про страхування на випадок безробіття, діє від імені Фонду та підзвітна йому в межах та порядку, передбачених статутом Фонду.

Функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду поклада-ються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості [4, ст.12].

Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, здійснюється державною службою зайнятості за місцем постійного проживання (постійної або тимчасової прописки) за умови пред'явлення паспорта і трудової книжки, а у разі потреби - військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють, а іноземних громадян і осіб без громадянства - тільки за наявності постійного проживання.

Для тих громадян, які втратили роботу, Українська держава забезпечує можливості підшукання підходящої роботи. Підхо-дящою роботою вважається робота, що відповідає освіті, про-фесії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відпо-відати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідного регіону за минулий місяць.

При пропонуванні громадянинові підходящої роботи вра-ховуються його трудовий стаж за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття.

Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, що потребує попередньої професійної підготовки, а для громадян які бажають поновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців -- робота, що не потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі не можливості її надання -- інша оплачувана робота. Така робота може носити навіть тимчасовий характер.

У разі неможливості надання громадянинові роботи за про-фесією (спеціальністю) після закінчення періоду виплати до-помоги по безробіттю підходящою може вважатися робота, що потребує зміни професії (спеціальності) з урахуванням здібностей громадянина, колишнього досвіду і доступних для нього засобів навчання.

За рішенням місцевих органів державної виконавчої влади можуть встановлюватись транспортна доступність та інші критерії підходящої роботи, що посилюють соціальний захист населення. Якщо підходяща робота відсутня, громадяни, які зверну-лися до державної служби зайнятості як особи, що шукають роботу, мають право на безплатну професійну орієнтацію, кон-сультацію, підготовку,перепідготовку, одержання відповідної інформації з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, режиму праці.

З метою сприяння зайнятості населення, задоволення по-треб громадян у праці Кабінетом Міністрів України і місце-вими органами державної виконавчої влади розробляються річні та довгострокові державна і територіальні програми зайнятості населення. Ці програми спрямовані на сприяння розвиткові та структурній перебудові економіки, створення умов для направ-лення вивільнюваних працівників передусім на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі народного господарства; за-побігання розвиткові безробіття і його скорочення шляхом підви-щення економічної зацікавленості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості; поліпшення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орі-єнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення; ефектніше використання трудових ресурсів; захист безробітних та їх сімей від негативних наслідків безробіття та забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; формування матеріальної, кадрової, інформаційної, статистич-ної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості; заходи сприяння зайнятості населення, яке прожи-ває в сільській місцевості [12, с.187].

З метою забезпечення зайнятості населення і розвитку ок-ремих регіонів України розробляються заходи щодо сприяння добровільному переселенню громадян і членів їх сімей з виді-ленням відповідних матеріальних ресурсів і фінансових коштів. Порядок розробки і реалізації цих заходів, а також надання пільг цим громадянам визначається законодавством України про порядок переселення сімей та організований набір робіт-ників. Тим, хто виявив бажання переселятись, видається направ-лення на переселення та працевлаштування. В це направлення на переселення вписуються всі члени сім'ї. Враховуються та-кож тимчасово відсутні члени сім'ї, наприклад військовослуж-бовці строкової служби, особи, які навчаються. Громадяни, які переселяються з радіоактивно забруднених територій за направленням обласних державних адміністрацій, одержують ордери на заселення у надані їм житлові приміщен-ня після пред'явлення виконкому місцевої Ради народних депутатів довідки з попереднього місця проживання про здачу раніше займаного житла.

Кабінет Міністрів України визначає території, де розвиток робочих місць заохочується державою. Такі території, насамперед трудонадлишкові і з високим рівнем безробіття, гірські та сільські райони, на певний період набувають статусу тери-торій пріоритетного розвитку. Підприємства, що створюють на зазначених територіях свої виробництва, філіали і додаткові робочі місця, користуються пільгами в порядку і на умовах, визначених законодавством [15, с.125].

Для підготовки погоджених рішень щодо здійснення полі-тики зайнятості можуть створюватися координаційні комітети сприяння зайнятості з однакової кількості представників проф-спілок, органів державної виконавчої влади, власників підпри-ємств або уповноважених ними органів, підприємців. Порядок формування координаційних комітетів і організація їх роботи визначаються представленими у них сторонами.

Місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети відпо-відних Рад за участю державної служби зайнятості для забезпе-чення тимчасової зайнятості населення організують проведен-ня оплачуваних громадських робіт на підприємствах комуналь-ної власності і за договорами на інших підприємствах. Громадські роботи -- це загальнодоступні види тимчасової трудової діяльності безробітних або частково незайнятих громадян, що не потребують, як правило, спеціальної професійної підготовки. Вони організуються з метою тимчасової роботи гро-мадян, які втратили роботу і заробіток, в першу чергу безробі-тних, а також юнаків до призову їх в Збройні Сили, учнівської молоді у вільний від навчання час; забезпечення роботою осіб передпенсійного віку, інвалідів, які втратили професійну і те-риторіальну мобільність; трудової реабілітації громадян, які мали значну перерву в професійній діяльності у зв'язку із тривалою хворобою, вихованням дітей, доглядом за непрацездатними членами сім'ї.

Порядок організації та проведення оплачуваних громадсь-ких робіт регулюється Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578. Опла-чувані громадські роботи повинні мати суспільно корисну спря-мованість і сприяти соціальному розвитку регіону [6, с.12].

До видів робіт, які можуть застосовуватися під час органі-зації оплачуваних громадських робіт, відноситься благоустрій та озеленення територій населених пунктів, зон відпочинку і туризму; підсобні та ремонтні роботи на будівництві житла, об'єктів соціальної сфери (дитячих дошкільних закладів, спортивних майданчиків, закладів культури і охорони здоро-в'я, будинків для осіб похилого віку та інвалідів, інших об'єктів); будівництво шляхів, водопровідних, каналізаційних, газових, залізничних, портових та інших господарських споруд; земле-впорядні та меліоративні роботи; виконання сільськогоспо-дарських робіт (під час весняно-польових робіт, збирання вро-жаю, сінокосіння); окремі види робіт на овочевих базах; вико-нання вантажно-розвантажувальних робіт на залізницях; догляд за особами похилого віку та інвалідами, а також догляд за хво-рими в закладах охорони здоров'я; збирання та заготівля лікар-ських рослин і ягід; інші доступні види трудової діяльності.

Участь у оплачуваних громадських роботах молоді до на-правлення її на професійну підготовку, учнівської і студентсь-кої молоді у вільний від навчання час, а також громадян, які проходять перенавчання, не вважається роботою за сумісни-цтвом.

Для організації оплачуваних громадських робіт можна ви-користовувати на договірній основі тимчасову роботу на підпри-ємстві на строк до двох місяців. Не можуть використовуватися під громадські роботи вакантні робочі місця. Оплачувані громадські роботи є підходящою роботою для осіб, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціаль-ності). Оплачувані громадські роботи організовують місцеві державні адміністрації за участю державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім осіб, зареєстрованих як безробітні, на підприємствах комунальної власності і за договорами -- на інших підприємствах. Для проведення оплачуваних громадських робіт місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних Рад ство-рюють на підвідомчих підприємствах за рахунок коштів місце-вого бюджету спеціальні додаткові робочі місця, в тому числі з гнучкими формами зайнятості, а також вивчають умови та по-рядок створеним таких робочих місць, на інших підприємствах, незалежно від форм власності і господарювання.

Місцеві органи виконавчої влади приймають рішення про організацію оплачуваних громадських робіт на підприємствах комунальної власності, визначають види оплачуваних громадсь-ких робіт та їх обсяги і доводять їх до підприємств.Відповідно до прийнятого рішення центри зайнятості укладають договори з підприємствами комунальної власності. Центри зайнятості безпосередньо можуть укладати догово-ри про організацію оплачуваних громадських робіт з підприєм-ствами усіх форм власності. На підставі укладених договорів державною службою зайнятості здійснюється направлення гро-мадян на оплачувані громадські роботи [18,с.253]. З громадянами, які бажають брати участь в оплачуваних громадських роботах, підприємства укладають строкові трудові договори з правом їх продовження за погодженням сторін до вирішення питання про їх працевлаштування на підходящу роботу.

Громадянам, зайнятим на оплачуваних громадських робо-тах, тривалість робочого часу встановлюється відповідно до за-конодавства про працю України. При цьому до оплачуваного робочого масу безробітного, зайнятого на оплачуваних громад-ських роботах, додається 2 години на тиждень, призначені для пошуку підходящої роботи та відвідування центру зайнятості.

За бажанням громадян можуть проводитися підсумований облік робочого часу безробітного, використовуватися гнучкі форми організації робочого часу (робочого дня і робочого тиж-ня), а також запроваджуватися скорочений режим роботи з оп-латою праці пропорційно відпрацьованому часу.

Служба зайнятості, підприємство, робітник можуть розір-вати договір у разі, коли однією з сторін не виконуються вста-новлені договором умови. Спірні питання вирішуються у вста-новленому законодавством порядку.

Фінансування оплачуваних громадських робіт проводиться за рахунок коштів місцевих бюджетів, коштів державного фон-ду сприяння зайнятості населення (в частині організації таких робіт для безробітних) та коштів підприємств, для яких ці ро-боти виконуються.

Оплата праці осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу і не може бути меншою мінімального розміру заробітної плати, встанов-леної законодавством. За умови якісного виконання норм праці підприємства можуть встановлювати відповідні доплати до за-робітної плати [19, с.238].

Для безробітних, у яких закінчився строк виплати допомо-ги по безробіттю, оплата праці та доплата до мінімальної заро-бітної плати може фінансуватися за рахунок державного фонду сприяння зайнятості населення за умови відсутності коштів у підприємства на момент сплати заробітної плати, що підтверд-жується відповідною довідкою банку. На осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, поширюються соціальні гарантії, включаючи право на пенсій-не забезпечення, виплату допомоги по тимчасовій непрацез-датності. Період участі в оплачуваних громадських роботах зарахо-вується до загального трудового та безперервного трудового стажу. За безробітними громадянами в період участі у оплачу-ваних громадських роботах зберігається виплата допомоги по безробіттю.

Однією з форм міжтериторіального перерозподілу робочої сили, спрямованої на регулювання ринку праці та сприяння зайнятості населення, є організація сезонних робіт. Порядок організації сезонних робіт регулюється Положенням, що зат-верджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578. Сезонними вважаються роботи, які через при-родні і кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше 6 місяців. Сезонні роботи організуються підприємствами за спри-янням державної служби зайнятості і місцевих органів ви-конавчої влади для підвищення ефективності виробництва трудонедостатніх регіонів та прискорення їх економічного роз-витку.

Направлення робітників на сезонні роботи проводиться центрами зайнятості за прямими договорами з підприємствами усіх форм власності, які погребують додаткової робочої сили, і здійснюється на добровільних засадах. Переважне право на участь у сезонних роботах мають громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як безробітні. При направленні на підприємство заповнюється картка персонального обліку гро-мадян, які звернулися до державної служби зайнятості за спри-янням у працевлаштуванні на сезонні роботи. Не допускається направлення на сезонні роботи громадян, які підлягають призову на військову службу у період виконання сезонних робіт, крім тих, які мають відстрочку.

Оплата праці осіб, зайнятих на сезонних роботах, здійснюється на основі трудових договорів за фактично виконану роботу згідно з нормами, розцінками, тарифними ставками, які діють на підприємстві, і не може бути нижчою розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законодавством України, за умови виконання норм праці [16, с.347].

Громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, які виявили бажання працювати на сезонних роботах, знімаються з обліку. В картці персонального обліку робиться запис про працевлаштування на сезонну роботу, зазначається номер договору між центром зайнятості і підприємством та дата початку роботи.

Після закінчення строку дії договору громадяни мають право на перереєстрацію в державній службі зайнятості за місцем постійного проживання.

Громадяни, які були зняті з обліку у зв'язку з виїздом на сезонні роботи, у разі повторного звернення до центру зайнятості підлягають реєстрації і на них заповнюється нова картка персонального обліку громадянина, який шукає роботу, чи безробітного.

Громадяни, які самостійно прибули з іншого регіону до трудонедостатнього регіону в пошуках сезонної роботи і звернулися до місцевого центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, реєструються у центрі зайнятості за місцем тимчасового перебування. При направленні на підприємство заповнюється персональна картка обліку громадян, які звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні на сезонні роботи.

У питаннях працевлаштування діяльність державної служби зайнятості є посередницькою між громадянами, які звернулись до неї за допомогою, та підприємствами, установами, організаці-ями, її направлення є обов'язковими для підприємств лише щодо осіб, категорій громадян, зазначених у ст. 5 Закону України "Про зайнятість населення", а також інвалідів. Щодо інших громадян, які мають направлення служби зайнятості, то підприємства, уста-нови, організації вправі відмовити їм у прийнятті на роботу. Але така відмова має бути обґрунтованою, оскільки ст. 22 КЗпІІ міс-тить одну з найважливіших гарантій трудових прав працівни-ків -- заборону необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу [2, ст.22].

Законом України "Про зайнятість населення" передбачено можливість відмови підприємства, установи і організації у прий-нятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені. Закон не містить причин такої відмови. На практиці це можуть бути різні обставини: зміни в організації виробництва і праці (реорганізація, перепрофілювання, скорочення чисельності або штату працівників тощо), простої, скорочення обсягів виробниц-тва та ін. Згідно з ч. З ст. 20 згаданого закону підприємства, установи й організації в разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені, відшкодовують державній службі зайнятості всі витрати, пов'язані з працевлаштуванням, професій-ною підготовкою, перепідготовкою, виплатою допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю. Одержані кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соці-ального страхування на випадок безробіття.

Розділ 2. Право громадян на працевлаштування і гарантії його

реалізації.

Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, індивідуального селянського (фермерського) господарства і до іншого роботодавця або при безплатному сприянні державної служби зайнятості.

Іноземці та особи без громадянства, крім найнятих відповідно до угоди про розподіл продукції, які прибули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України [5,с.7]. Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування [13,с.15]. У разі використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян [3, ст.8]. Ці кошти спрямовуються до державного фонду сприяння зайнятості населення.

Проте при переході до ринкової економіки важливою проблемою є гарантованість державою кожному громадянинові права на працевлаштування. Закон України «Про зайнятість населення» захищає, але не рятує від безробіття. Він тільки уводить нас у новий світ, в якому держава, гарантуючи працевлаштування, але не змігши його здійснити, призначає і виплачує матеріальну допомогу. Гарантія державою права на працю полягає у проведенні певної соціальної політики, спрямованої на створення робочих місць і надання їх тим, хто шукає роботу і бажає працювати. Держава повинна намагатись забезпечити усіх працездатних громадян роботою. Найстрашнішим злом для людини с усві-домлення своєї непотрібності суспільству. Тому законодавчо мають бути визначені заходи, реалізуючи які держава могла б проводити політику повної зайнятості.

Право громадян на соціальний захист у випадку безробіття з незалежних від них причин є конституційним правом громадян. Згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р., соціальне страхування на випадок безробіття - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Страхування на випадок безробіття здійснюється на принципах надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору та ін.

Суспільство не повинне миритись з безробіттям, відкупля-тись матеріальною допомогою від людей, які залишились за межами підприємства. Допомога -- це вже на крайній випадок, коли використані всі можливості і влаштувати безробітного на роботу не вдається. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про зайнятість насе-лення» безробітними визнаються працездатні громадяни пра-цездатного віку, як такі, що не мають заробітку або інших пе-редбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості, шукають роботу, готові та здатні приступиш до неї [3, ст.2]. Працездатним вважається вік у жінок від 16 до 55 років, у чоловіків -- віл 16 до 60 років.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, реоргані-зації, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства або ско-роченням чисельності чи штату [17, с.124].

У разі неможливості надати безробітному підходящу роботу йому може бути запропоновано пройти професійну підготовку або підвищити свою кваліфікацію. Тому не можуть бути виз-нані безробітними особи, які вперше шукають роботу і не ма-ють професії (спеціальності), в тому числі випускники загаль-ноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тим-часового характеру. Не можуть бути визнані безробітними громадяни, які ма-ють право на пенсію, а також особи, які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як таких, що шукають роботу. При цьому вони втра-чають право на надання їм статусу безробітного строком на три місяці з подальшою перереєстрацією. Зареєстровані службою зайнятості громадяни набувають статусу безробітного у випадку, коли протягом семи календарних днів з дня реєстрації їм не було запропоновано підходящої ро-боти. Рішення про надання громадянину статусу безробітного приймається керівником центру зайнятості, де громадянин за-реєструвався як такий, що шукає роботу.

Громадянин, визнаний безробітним, має право на допо-могу по безробіттю. Допомога надається з восьмого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до ви-рішення питання про його працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років; для осіб передпенсійного віку -- до 720 календарних днів, а громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше шести місяців) перерви, та громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 ка-лендарних днів. Громадянам, зареєстрованим на загальних підставах в дер-жавній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, визна-ними безробітними, допомога по безробіттю виплачується у розмірі не менше 50 відсотків середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за ми-нулий місяць, і не нижче встановленого законодавством роз-міру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працював не менше 26 календарних тижнів. У всіх інших випадках, включа-ючи громадян, які шукають роботу вперше або після тривалої, більше шести місяців, перерви, допомога по безробіттю вста-новлюється у розмірі не нижче розміру мінімальної заробітної плати.

Працівникам, трудовий договір з яким було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквіда-цією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, ско-роченням чисельності або штату працівників, і військовослуж-бовцям, звільненим з військової служби в зв'язку із скорочен-ням чисельності або штату без права на пенсію, за умови їх реєстрації в службі зайнятості протягом семи календарних днів після звільнення як таких, що шукають роботу, надається до-помога по безробіттю у розмірі 300 відсотків середньої заробіт-ної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75 відсотків -- протягом 90 календарних днів і 50 відсотків - протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному гос-подарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати [8, с.345].

На період професійного перенавчання з відривом від ви-робництва за працівниками зберігається по новому місцю ро-боти середня заробітна плата за попереднім місцем роботи.

Працівникам, звільненим з роботи у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, надається право на достроко-вий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законо-давством строку, якщо вони мають встановлені законодавством про пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий стаж, у тому числі на пільгових умовах. Витрати, пов'язані із достро-ковим виходом на пенсію, здійснюються за рахунок коштів Пен-сійного фонду України з наступним відшкодуванням цих вит-рат із державного фонду сприяння зайнятості населення.

Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноважено-го ним органу в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників, в період професійної підготовки і перепідготовки виплачується ма-теріальна допомога в розмірі 75 відсотків їх середньої заробіт-ної плати за останнім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відпо-відної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати. Якщо громадяни зареєстровані у державній службі зайня-тості як такі, що шукають роботу, на загальних підставах, до-помога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєст-рації, але не більше 360 календарних днів протягом двох років. Для осіб передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам -- 53 років) допомога по безробіттю виплачується до 720 календарних днів. Громадянам, які бажають відновити тру-дову діяльність після тривалої, більше шести місяців, перерви, а також громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних днів. Цим громадянам гарантується виплата допомоги по безро-біттю у розмірі не менше 50 відсотків середньої заробітної пла-ти за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заро-бітної плати, що склалася в народному господарстві відповід-ної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку без-робіття, працював не менш 26 календарних тижнів. У всіх інших випадках виплати допомоги по безробіттю, включаючи громадян, які шукають роботу вперше або після тривалої перерви більше шести місяців, допомога виплачується у розмірі не нижче встановленого законодавством розміру мі-німальної заробітної плати [11, с.231].

Громадянам, які звільнились з підприємств не у зв'язку із змінами у виробництві і праці, скороченням чисельності та штату працівників, а з інших причин, або які вперше шукають робо-ту, тривалий час, більше шести місяців, не працюють, або за-кінчили навчання у професійно-технічних і вищих закладах ос-віти, звільнилися зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, зареєстрованим у державній службі зай-нятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, у період про-фесійної підготовки і перепідготовки виплачується матеріальна допомога у розмірі допомоги по безробіттю, передбаченої для цієї категорії громадян.

Виплата допомоги по безробіттю може відкладатись на строк до трьох місяців і припинятись на строк до трьох місяців. Припинятись допомога по безробіттю і матеріальна допомога може у разі працевлаштування безробітного; поновлення безробітного на роботі за рішенням суду; вступу до навчального закла-ду на навчання з відривом віл виробництва; проходження про-фесійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості; призову на стро-кову військову або альтернативну (невійськову) службу, набран-ня законної сили вироком суду про позбавлення волі або на-правлення на лікування до лікувально-трудового профілакто-рію; отримання права на пенсію; переїзду на постійне місце проживання в іншу місцевість (район, місто); закінчення стро-ку їх виплати; одержання допомоги по безробіттю або матеріальної допомоги по безробіттю обманним шляхом; подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку; подання до державної служ-би зайнятості письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості; смерті безробітного [14, с.67].

Відкладатись на строк до трьох місяців допомога по безро-біттю може у разі надання громадянину відповідно до встанов-леного порядку вихідної допомоги та інших виплат при вивіль-ненні з підприємств, що забезпечують часткову чи тимчасову компенсацію втраченого заробітку, крім державної допомоги сім'ям з дітьми та допомоги, виплачуваної з громадських фондів; звільнення з дисциплінарних підстав розірвання трудового до-говору (систематичне невиконання працівником без поважних причин покладених на нього трудових обов'язків, прогул без поважних причин, поява на роботі в нетверезому стані, вчи-нення за місцем роботи розкрадання майна власника, одноразове грубе порушення трудових обов'язків керівним працівни-ком), а також у зв'язку з втратою довір'я та вчинення праців-ником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи; порушення грома-дянином у період пошуку роботи та безробіття обов'язку спри-яти своєму працевлаштуванню відповідно до рекомендацій пра-цівників держаної служби зайнятості; звільнення громадянина з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин.

Виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю може припинятись на строк до трьох місяців у разі відмови громадянина від двох пропозицій підходящої ро-боти; приховування від державної служби зайнятості відомос-тей про працевлаштування на тимчасову роботу в період одер-жання допомоги по безробіттю; порушення громадянином умов і строків його реєстрації як безробітного; перереєстрації як без-робітного; перереєстрації безробітного, який був знятий з об-ліку за невідвідування центру зайнятості більше місяця без по-важних причин та не сприяв своєму працевлаштуванню; відмови від роботи за спеціальністю, набутою після перенавчання за направленням служби зайнятості; припинення у навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки без поваж-них причин.

Строк, на який припиняється виплата допомоги по безроб-іттю або матеріальної допомоги по безробіттю, зараховується до загального періоду виплати допомог, що виплачуються гро-мадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості на за-гальних підставах, і матеріальної допомоги після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю. Матеріальна допомога по безробіттю може бути призначе-на безробітному після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю тривалістю 180 календарних днів у розмірі до 75 відсотків встановленої законодавством мінімальної заробіт-ної плати за умови, що середньомісячний сукупний дохід на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством нео-податковуваного мінімуму доходів громадян.

У разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, членам сім'ї безробітного або особі, яка здійсню-вала поховання, виплачується допомога на поховання. Кожному з членів сім'ї, які перебувають на утриманні без-робітного, а також громадянам, у яких закінчився строк випла-ти допомоги по безробіттю, надається одноразова матеріаль-на допомога. Кожний із членів сім'ї, який перебуває па утриманні безро-бітного, а також громадяни, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіт-тю, можуть одержати одноразову матеріальну допомогу в розмірі 50 відсотків установленої законодавством мінімальної заробіт-ної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї безробітного не перевищує встановленого законо-давством неоподаткованого мінімуму доходів громадян [20, с.17].

Одноразова матеріальна допомога може надаватися не більше двох разів протягом календарного року. Для одержання одноразової матеріальної допомоги громадянин повинен пода-ти до центру зайнятості письмову заяву, довідку про склад сім'ї та довідку про доходи кожного члена сім'ї за три місяці, що передують поданню заяви.

Внаслідок звернення громадян до державної служби зайня-тості населення виникають правові відносини по працевлаш-туванню. Вони тривають від моменту такого звернення грома-дянина за направленням на роботу і закінчуються укладенням трудового договору [7,с.5]. Саме шляхом реалізації направлення на роботу правові відносини по працевлаштуванню перетворюються у трудові правовідносини.

Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні:

а) добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності;

б) захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи;

в) безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;

г) компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

д) виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

е) безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги;

є) виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги;

ж) включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи, а також до безперервного трудового стажу;

з) надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів держави, раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями.

Також держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:

а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;

б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилось п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам - 53 років);

д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.

Для працевлаштування вище зазначених осіб місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту робочих місць для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності та організаційних форм з чисельністю працюючих понад 20 осіб для бронювання ними до 5% загальної кількості робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

У разі якщо на підприємстві (об'єднанні), в установі, організації працює понад 20 осіб, які належать до категорій вище зазначених громадян, квота для цих підприємств не встановлюється. Чисельність працюючих, які належать до цих категорій громадян, враховується при встановленні квоти для даних підприємств (об'єднань), установ, організацій. У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ і організацій. Порядок квотування і бронювання робочих місць та працевлаштування на них зазначених категорій громадян встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа, вище згаданих осіб, у межах установленої броні з підприємств, установ і організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини державного фонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту [10, с.18].

Висновки

Проблеми працевлаштування сьогодні в Україні є одними з найбільш актуальних. Правове забезпечення залучення громадян України у сферу трудової діяльності здійснюється відповідною системою норм, до яких належать Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року з наступними змінами і доповненнями, Кодекс законів про працю, Положення про державну службу зайнятості від 24 червня 1991 року, Постанова Кабінету Міністрів від 1 листопада 1999 року №2028 «Про затвердження порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні», Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року і ін.

На основі аналізу наукової літератури та законодавства з питань працевлаштування, поняття працевлаштування можна визначити як діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, суб'єктів підприємницької діяльності та інших посередницьких органів, яка спрямована на підшукування роботи особам, що її шукають, а також діяльність останніх по самостійному підшукуванню собі місця роботи.

У забезпеченні зайнятості населення беруть участь державні органи двох видів: загальні й спеціальні. Загальне керівництво працевлаштуванням і його організація покладені на Міністерство праці та соціальної політики України і його органи на місцях. Спеціальним органом працевлаштування виступає державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних організацій і органів місцевого самоврядування. До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні мають право звертатися всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом або у вільний від навчання час. Послуги служби зайнятості для громадян безкоштовні. Реєстрація і облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, здійснюється державною службою зайнятості за місцем постійного проживання за умови пред'явлення паспорта і трудової книжки, у разі потреби - військового квитка, документа про освіту, а іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, - тільки за наявності постійної прописки. Право громадян України, іноземців та осіб без громадянства на працевлаштування і вибір місця роботи закріплюється в Законі України «Про зайнятість населення». В цьому ж законі визначені державні гарантії щодо працевлаштування населення.

Список використаної літератури

Нормативно-правова база

1. Конституція України. - К.: Велес - 2004. - 46с.

2. Кодекс законів про працю України - К.: Видавець Паливода А.В. - 2006. - 104с.

3. "Про зайнятість населення" Закон України від 1 березня 1991 р. № 803-ІІІ Інфодиск. «Законодавство України».- 13с.

4. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" Закон України від 2 березня 2000 р. № 3483-ІV-Інфодиск. «Законодавство України».- 8с.

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. №2028 «Про затвердження порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні». - Інфодиск. «Законодавство України».

6. Положення «Про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. №578. - Інфодиск. «Законодавство України».- 34с.

Спеціальна література

7. Безусий В.В. Правове регулювання працевлаштування в Україні.: Автореферат. Харківський національний університет внутрішніх справ. - Х.,2006. - 17с.

8. Болотіна Н.Б. Трудове право України. - К.: Вікар, 2004. - 725с.

9. Бойко М.Д. Трудове право України. - К.: Атіка, 2006. - 312с.

10. Бойко Ю. Розмежування правового регулювання законодавства про працю та законодавства про зайнятість населення // Право України. - 1994. - №10.

11. Бущенко П.А., Вєтухова І.А. Трудове право України. Законодавство та практика застосування. - Х.: Консум, 2002. - 462с.

12. Венедиктов В.С. Трудовое право Украины. - Харьков.: Консул, 2004. - 301с.

13. Заржицький О., Сидоренко О. Правовове регулювання працевлаштування іноземних громадян в Україні // Право України. - 1997. - №2.

14. Злупко С.М., Радецький Й.І. Людський потенціал, зайнятість населення і соціальний захист населення. - Львів.: Вид. центр ЛНУ ім. І.Франка, 2001. - 192с.

15. Карлицький С.М. Трудове право України. - К.: Прецедент, 2004. - 212с.

16. Карпенко Д.О. Основи трудового права. - К.: Вид-во А.С.К., 2003. - 655с.

17. Наровська К.Б., Пастухов В.П., Тищенко О.В., Чорноус С.М. Трудове право України. - К.: Алеута, 2005. - 279с.

18. Пилипенко П.Д. Трудове право України. 2 видання. - К.: Вид.дім «Ін Юре», 2006. - 478с.

19. Прокопенко В.І. Трудове право України. - Х.: Консум, 2000. - 479с.

20. Юрчак Н. Регіональний аспект зайнятості та безробіття у соціологічному вимірі // Україна: аспекти праці. - 2001. - №1.