Правовий статус інформац

Дозвільний порядок провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею регламентується ст. 20 Закону України "Про державну таємницю" в якій зазначається, що порядок надання, переоформлення, зупинення дії або скасування дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, форма акта спеціальної експертизи щодо наявності умов для провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, форма дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, та категорії режиму секретності встановлені у нормативно-правових актах Кабінету Міністрів України.

3. Звід відомостей, що становлять державну таємницю

Згідно із Законом України "Про державну таємницю" віднесення інформації до державної таємниці є процедурою прийняття державним експертом з питань таємниць рішення про віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до державної таємниці з установленням ступеня їхньої секретності шляхом обґрунтування та визначення можливої шкоди національній безпеці Ук раїни у разі розголошення цих відомостей, включенням цієї інформації до ЗВДТ, з його опублікуванням чи внесенням змін до нього.

Закон України "Про державну таємницю" визначає категорії інформації, яка може бути віднесена до державної таємниці у сферах: оборони; економіки, науки і техніки; зовнішніх зносин; державної безпеки і охорони правопорядку. З урахуванням названих сфер на підставі рішень державних експертів з питань таємниць Службою безпеки України формується ЗВДТ (головним документом у країні, від якого залежить обсяг секретної інформації).

Звід відомостей, що становлять державну таємницю, формує та публікує в офіційних виданнях Служба безпеки України на підставі рішень державних експертів з питань таємниць. Діючий Звід відомостей, що становлять державну таємницю затверджено Наказом Служби безпеки України від 12.08.2005 № 440, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2005 р. за № 902/11182.

Зміни до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, публікуються не пізніше трьох місяців з дня одержання Службою безпеки України відповідного рішення чи висновку державного експерта з питань таємниць.

На підставі та в межах Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, з метою конкретизації та систематизації даних про секретну інформацію органи державної влади створюють галузеві або відомчі розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю, а також можуть створювати міжгалузеві або міжвідомчі розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю. Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що провадять діяльність, пов'язану із державною таємницею, за ініціативою та погодженням із замовником робіт, пов'язаних з державною таємницею, можуть створювати власні розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю. Такі переліки погоджуються зі Службою безпеки України, затверджуються державними експертами з питань таємниць та реєструються у Службі безпеки України.

Розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю, не можуть суперечити Зводу відомостей, що становлять державну таємницю.

Нині в Україні створено демократичний порядок віднесення інформації до державної таємниці, результатом якого є відобра-ЗВДТ в офіційно опублікованому виданні Строк, протягом якого діє рішення про віднесення інформації до державної таємниці, встановлюється державним експертом з питань таємниць з урахуванням ступеня секретності інформації, критерії визначення якого встановлюються Службою безпеки України, та інших обставин. Він не може перевищувати для інформації із ступенем секретності "особливої важливості" -- ЗО років, для інформації "цілком таємно" -- 10 років, для інформації "таємно" -- 5 років.

Забороняється віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим будуть звужуватися зміст і обсяг конституційних прав та свобод людини і громадянина, завдаватиметься шкода здоров'ю та безпеці населення.

Не відноситься до державної таємниці інформація:

про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту;

про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;

про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

- про факти порушень прав і свобод людини і громадянина;

про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;

інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

4. Поняття допуску та доступу до державної таємниці

Спеціальний порядок допуску та доступу громадян до державної таємниці є складовою частиною комплексу заходів спрямованих на запобігання витоку секретної інформації. Існування такого порядку обумовлюється необхідністю вивчення та обмеження кола осіб, діяльність яких буде пов'язана з державною таємницею. Порядок надання, переоформлення та скасування громадянам допуску до державної таємниці передбачений ст. 22-29 Закону України "Про державну таємницю" і встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Допуск до державної таємниці -- оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації. Доступ до державної таємниці -- надання повноважною посадовою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, або ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, цією посадовою особою відповідно до її службових повноважень.

Залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці:

форма 1 -- для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно";

форма 2 -- для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "цілком таємно" та "таємно";

форма 3 -- для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності "таємно",

а також такі терміни дії допусків:

для форми 1 -- 5 років;

для форми 2 -- 10 років;

для форми 3 -- 15 років.

Допуск до державної таємниці зі ступенями секретності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно" надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання, наказом чи письмовим розпорядженням керівника органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, де працює, перебуває на службі чи навчається громадянин.

У окремих випадках, які визначаються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, за погодженням із Службою безпеки України громадянам України віком від 16 років може надаватися допуск до державної таємниці із ступенями секретності "цілком таємно" та "таємно", а віком від 17 років -- також до державної таємниці із ступенем секретності "особливої важливості".

Відповідно до статті 27 Закону України "Про державну таємницю" доступ до державної таємниці надається дієздатним громадянам України, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання.

Рішення про надання доступу до конкретної секретної інформації та її матеріальних носіїв приймають у формі наказу або письмового розпорядження керівники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, в яких виконуються роботи, пов'язані з державною таємницею, або зберігаються матеріальні носії секретної інформації Відмова надати громадянинові України доступ до конкретної секретної інформації та її матеріальних носіїв можлива лише у разі відсутності підстав, передбачених вище.

Президентові України, Голові Верховної Ради України, Прем'єр-міністрові України, Голові Верховного Суду України, Голові Конституційного Суду України, Генеральному прокурору України, Голові Служби безпеки України доступ до державної таємниці усіх ступенів секретності надається за посадою після взяття ними письмового зобов'язання щодо збереження державної таємниці.

Іноземцям та особам без громадянства доступ до державної таємниці надається у виняткових випадках на підставі міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або письмового розпорядження Президента України з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки України на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України.

5. Повноваження органів, що забезпечують охорону державної таємниці відповідно до законодавства України

Стаття 5 Закону України "Про державну таємницю" визначає компетенцію органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у сфері охорони державної таємниці. Всі суб'єкти забезпечення охорони державної таємниці діють виключно в межах повноважень, визначених Конституцією України, законами та іншими нормативно-правовими актами України.

Розглянемо повноваження Верховної Ради України, Президента України, Ради національної безпеки і оборони України та Кабінету Міністрів України у сфері охорони державної таємниці.

Провідну роль у сфері охорони державної таємниці відіграє Верховна Рада України, яка є єдиним органом законодавчої влади нашої держави. її повноваження закріплені в статті 85 Конституції України та статті 4 Закону України "Про державну таємницю". До її повноважень у сфері охорони державної таємниці належить:

- визначення державної політики щодо державної таємниці як складової засад внутрішньої та зовнішньої політики;

прийняття законодавчих актів, які забезпечують функціонування системи охорони державної таємниці, обмежують права і свободи людини і громадянина у зазначеній сфері ;

ухвалення законодавчих актів, що визначають правовий статус органів, які забезпечують охорону державної таємниці;

ратифікація міжнародних договорів про взаємний захист секретної інформації; визначення правопорушень у сфері охорони державної таємниці та встановлення відповідальності, яка настає за їх вчинення: кримінальна, адміністративна, дисциплінарна;

здійснення нагляду та контролю за забезпеченням охорони державної таємниці через спеціально утворені парламентські структури;

Президент України як глава держави відповідно до статті 106 Конституції України та Закону України "Про державну таємницю":

забезпечує національну безпеку України, здійснює керівництво у сферах національної безпеки і оборони;

підписує закони, прийняті Верховною Радою України та має право вето щодо прийнятих законів з наступним поверненням їх на повторний розгляд;

на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження з питань охорони державної таємниці, які є обов'язковими до виконання на території України;

утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

покладає виконання функцій державних експертів з питань таємниць на посадових осіб органів державної влади (ст. 9 Закону України "Про державну таємницю");

може встановлювати більш тривалі строки дії рішень державних експертів з питань таємниць про віднесення інформації до державної таємниці (ст. 13 Закону України "Про державну таємницю");

дозволяє надавати доступ до державної таємниці іноземцям та особам без громадянства шляхом видання письмового розпорядження, а передавати секретну інформацію іноземній державі чи міжнародній організації - письмового мотивованого розпорядження, з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки України на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України (статті 27, 32 Закону України "Про державну таємницю");

- встановлює порядок технічного та криптографічного захисту секретної інформації (ст. 35 Закону України "Про державну таємницю").

Координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України є Рада національної безпеки і оборони України (РНБО України), яка координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою РНБО України є Президент України, який формує персональний склад РНБО України. До складу РНБО України за посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України. У засіданнях РНБО України може брати участь Голова Верховної Ради України. Рішення РНБО України вводяться в дію указами Президента України. Функції та повноваження РНБО України визначаються Законом України "Про Раду національної безпеки і оборони України". На РНБО України покладено такі функції:

внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;

координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час.

Важливу роль у забезпеченні охорони державної таємниці відіграє вищий орган у системі виконавчої влади - Кабінет Міністрів України. Уряд України розробляє та вживає безпосередніх заходів щодо охорони державної таємниці. До його повноважень відповідно до статті 116 Конституції України та чинного законодавства належить:

забезпечення реалізації державної політики щодо державної таємниці;

забезпечення виконання законів України шляхом визначення порядку здійснення загальнодержавних заходів охорони державної таємниці;

встановлення порядку функціонування загальної системи охорони державної таємниці (визначення напрямів та форм взаємодії між окремими центральними органами виконавчої влади, між підприємствами, установами й організаціями, діяльність яких пов'язана з державною таємницею та органами Служби безпеки України).

Міністерство внутрішніх справ України бере участь у здійсненні заходів з організації охорони й оборони внутрішніми військами та Державною службою охорони МВС України (за договорами та згідно з переліком, затвердженим КМ України) об'єктів, діяльність яких пов'язана з державною таємницею. Підрозділи у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб органів внутрішніх справ беруть участь у визначенні фактичної обізнаності у відомостях, що становлять державну таємницю, осіб, які порушили клопотання про виїзд на постійне проживання за кордон.

Міністерство закордонних справ України бере участь у підготовці міжнародних договорів України про взаємну охорону (захист) секретної інформації, координує дії щодо розміщення дипломатичних представництв іноземних держав.

Міністерство юстиції України здійснює експертну оцінку та реєстрацію нормативно-правових актів з питань охорони державної таємниці.

Міністерство транспорту та зв'язку України здійснює регулювання у сфері фельд'єгерського і спеціального поштового зв'язку.

Державна служба експортного контролю готує та узгоджує встановленому порядку пропозиції щодо надання суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України повноважень на право здійснення експорту, імпорту товарів військового призначення та товарів, котрі містять відомості, що становлять державну таємницю, веде облік суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України, яким надано такі повноваження, видає їм відповідні підтвердні документи, забезпечує контроль за використанням наданих повноважень, готує пропозиції щодо їх зупинення, скасування, готує та подає в установленому порядку матеріали про надання дозволів на передачу іншій державі інформації, що становить державну таємницю, та матеріальних носіїв цієї інформації, здійснює в межах :воєї компетенції контроль за виконанням порядку оформлення дозволів на передачу іншій державі інформації, що становить державну таємницю та матеріальних носіїв такої інформації.

Обов'язок центральних органів виконавчої влади - забезпечувати охорону державної таємниці передбачено в Загальному положенні про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України.

Визначені законодавством функції виконавчої влади у сфері охорони державної таємниці на місцевому територіальному рівні здійснюють державні адміністрації та місцеві (територіальні) органи (підрозділи) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Для виконання вказаних функцій в усіх обласних, Київській та Севастопольській міських держадміністраціях відповідно до Примірного переліку управлінь, відділів та інших структурних підрозділів обласної державної адміністрації створюються самостійні структурні підрозділи з питань режимно-секретної роботи (відділи з питань режимно-секретної роботи).

У забезпеченні охорони державної таємниці беруть участь органи судової влади та прокуратура.

Органи судової влади забезпечують охорону державної таємниці своїми специфічними засобами й методами:

здійснюють правосуддя шляхом розгляду кримінальних справ, справ щодо спорів, котрі виникають з цивільних, трудових, адміністративно-правових відносин, справ про адміністративні правопорушення, пов'язані з державної таємницею;

забезпечують охорону державної таємниці під час здійснення правосуддя при розгляді вищеназваних справ;

здійснюють судовий захист прав і свобод громадян, інтересів органів державної влади, підприємств, установ, організацій у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони державної таємниці України.

Органи прокуратури здійснюють нагляд за дотриманням Конституції і законів України у сфері забезпечення охорони державної таємниці всіма суб'єктами держави відповідно до своїх повноважень. Допуск та доступ посадових осіб, які здійснюють нагляд, до відомостей, що становлять державну таємницю, проводяться відповідно до Закону України "Про державну таємницю".

Забезпечення охорони державної таємниці відповідно до вимог режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов'язана з державною таємницею, покладається на керівників зазначених органів, підприємств, установ і організацій. З цією метою в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею, створюються на правах окремих структурних підрозділів режимно-секретні органи (далі -- PCO). Основне завдання PCO полягає у розробленні та здійсненні заходів щодо забезпечення режиму секретності, постійного контролю за їх додержанням.

До складу PCO входять підрозділи режиму, секретного діловодства та інші підрозділи, що безпосередньо забезпечують охорону державних таємниць, залежно від специфіки діяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, /станови та організації.

Передача функцій PCO будь-яким іншим підрозділам органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації не допускається На сьогодні становлення ефективної державної влади є пріоритетним напрямом в загальній стратегії розвитку України, водночас інформаційне забезпечення органів виконавчої влади є його основою і має розглядатися як один з основних.

На сьогодні такий вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України підлягають охороні державою.

4. Правові основи захисту комерційної таємниці

Питання лекції:

Зміст поняття "комерційна таємниця".

Правові ознаки комерційної таємниці та їх вплив на формування системи захисту інформації на конкретному підприємстві, установі, організації.

Організаційно-правові заходи захисту комерційної таємниці.

Правові засади захисту комерційної таємниці в трудових відносинах.

В умовах існуючої конкуренції між суб'єктами господарювання інформація стає цінним об'єктом, оскільки володіння інформацією в ринковій економіці необхідне для конкурентоспроможної господарської діяльності. Проведення економічної реформи в Україні і розвиток підприємництва призвели до значного збільшення обсягів комерційної таємниці суб'єктів господарювання.

Внаслідок посилення економічної конкуренції в умовах розвитку ринкових відносин в Україні комерційна таємниця суб'єктів господарювання та її охорона набувають пріоритетного значення. Розвиток економічної конкуренції, необхідність досягнення переваги на ринку ставлять перед суб'єктами господарювання завдання захисту комерційної таємниці за допомогою правових засобів.

Перехід України до ринкових відносин, розвиток підприємництва і конкурентних відносин викликають необхідність правового захисту інформації, розголошення якої може завдати збитків суб'єктам господарювання. Якщо в країнах з розвинутою ринковою економікою комерційна таємниця захищається законодавством як цінний товар, то в Україні дотепер відсутній повноцінний правовий механізм захисту інформації, що становить комерційну таємницю.

1. Зміст поняття "комерційна таємниця"

У Стародавньому Римі діяв закон, що передбачав покарання у вигляді штрафу за примус чужих рабів до видачі таємниць свого хазяїна. Традиція вести торговельні книги, таємниця яких була різновидом комерційної таємниці, існувала в античному світі. Торговці й банкіри зобов'язані були вести такі книги, відображаючи в них свою діяльність. Дані торговельних книг були конфіденційними й розкривалися винятково для уточнення податків, по справах про спадкування майна, у випадках настання банкрутства або з метою правосуддя. Таким чином, держави ще на ранніх стадіях свого розвитку створювали закони, які захищали інтереси підприємців, їхніх засновників й учасників від можливого витоку секретів

Історично так склалося, що комерційно важливу інформацію визначали різними термінами. У поняття "виробнича таємниця" включали внесення чого-небудь нового в процес створення благ; під "фабричною таємницею" розумівся як предмет патенту (першими ввели Англія, Франція й Німеччина), так і будь-яку особливість виробництва (еквівалент сучасного поняття "ноу-хау"); "торговельну таємницю" становили, наприклад, система місць реалізації товарів, списки постачальників і т.д.

Закони Російської імперії містили норми, що передбачали охорону фабричного секрету, торговельної таємниці й таємниці кредитних установ, які були засобами закріплення певного положення підприємства серед конкурентів. Порушення, пов'язані з розголошенням таємниці, попереджувались забороною службовцем оголошувати відомі їм таємниці підприємства, недопущенням сторонніх до торговельних книг й іншими заходами. Законодавство передбачало й застосування карних покарань або стягнення збитків по цивільних позовах за подібні порушення.

Правове регулювання системи захисту виробничої й комерційної таємниці царської Росії було скасовано радянською владою в листопаді 1917 року. У СРСР на державному рівні комерційна таємниця довгий час не сприймалася як така і вважалася рудиментом капіталістичного ладу. Уперше про комерційну таємницю й право на її захист згадувалося в статті 33 Закону СРСР "Про підприємства в СРСР".

Зі здобуттям Україною незалежності починає формуватися окремий правовий інститут комерційної таємниці.

Відповідно до ст. 505 Цивільного кодексу України "комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці".

Стаття 155 Господарського кодексу України також частково визначає особливості комерційної таємниці, включаючи останню до об'єктів прав інтелектуальної власності. При цьому ст. 162 Господарського кодексу України визначає повноваження суб'єктів господарювання щодо комерційної таємниці. Зокрема, "суб'єкт господарювання, що є володільцем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності".

Акцентуємо увагу на тому, що строк правової охорони комерційної таємниці обмежується часом дії сукупності зазначених вище умов.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.93 р. № 611 комерційну таємницю не становлять:

установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;

інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;

відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

- документи про сплату податків і обов'язкових, платежів;

- інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

- документи про платоспроможність;

відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Підприємства зобов'язані подавати перелічені у зазначеній Постанові відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою".

2. Правові ознаки комерційної таємниці та їх вплив на формування системи захисту інформації на конкретному підприємстві, установі, організації

Зважаючи на зазначені вище положення, цілком логічно буде виокремити такі правові ознаки комерційної таємниці:

секретність інформації, яка є комерційною таємницею, полягає в тому, що вона є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить,

інформація, яка визнається комерційною таємницею, має комерційну цінність, тобто певну цінову визначеність (вартість);

комерційна таємниця - склад і обсяг відомостей, що визначені суб'єктом господарювання або уповноваженим на це органом;

при визначенні складу і обсягу комерційної таємниці має враховуватись постанова Кабінету Міністрів України від 09.08.93 р. № 611 "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці";

володілець інформації повинен вживати належних заходів до охорони інформації, яка є комерційною таємницею;

строк правової охорони комерційної таємниці обмежується часом дії сукупності факторів, коли така інформація: має комерційну цінність, невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до її схоронності.

Комерційна таємниця відповідно до ст. ЗО Закону України "Про інформацію" відноситься до інформації з обмеженим доступом.

Першою проблемою, з якою стикається кожний, хто хоче захистити комерційну таємницю від посягань з боку персоналу підприємства, є відсутність в чинному Кодексі законів про працю України (далі -- КЗпП України) положень, які б прямо регулювали обов'язок працівника не розголошувати комерційну таємницю підприємства.

Проте це зовсім не означає, що законодавчі підстави для захисту комерційної таємниці від посягань на неї персоналу відсутні.

Конституція України у ч. 5 ст. 55 проголошує право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Зміст ч. 6 ст. 38 Закону України "Про інформацію" передбачає, що інформація, створена організаціями (юридичними особами) або придбана ними іншим законним способом, є власністю цих організацій. Поряд із цим, відповідно до ст. 420 Цивільного кодексу України, ст. 155 Господарського кодексу України та ст. 39 Угоди щодо торговельних аспектів прав на інтелектуальну власність (TRIPS) комерційна таємниця віднесена до об'єктів права інтелектуальної власності. Тобто комерційна таємниця підприємства є об'єктом його інтелектуальної власності. З вищесказаного випливає, що законодавець надає підприємству можливість здійснювати правовий, організаційний та технічний захист комерційної таємниці як об'єкта інтелектуальної власності, а не тільки як інформації з обмеженим доступом.

Першим кроком до захисту комерційної таємниці від посягань будь-якого роду є закріплення за відповідними даними режиму таємності.

Режим комерційної таємниці на підприємстві має будуватись на організаційно-правових засадах, визначених в юридичних документах підприємства. Важливо зазначити, що процес оформлення та реалізації режиму обмеженого доступу до комерційної таємниці має бути економічно та юридично обґрунтованим і проводитись в декілька етапів, які логічно витікають один з одного.

Основними кроками оформлення правового режиму комерційної таємниці є:

- визначення відомостей, які будуть віднесені до комерційної таємниці;

- застосування технічних засобів захисту для цих відомостей;

визначення переліку посад, які мають повний та обмежений доступ до комерційної таємниці;

організація роботи з документами, які містять комерційну таємницю;

встановлення та реалізація відповідальності персоналу щодо дотримання режиму таємності комерційної таємниці;

вжиття заходів захисту комерційної таємниці як об'єкту інтелектуальної власності (авторське право, патентування).

Необхідно зауважити, що чіткого нормативного регламентування процесу організації та реалізації режиму комерційної таємниці немає. Як вже раніше зазначалось, існує тільки імперативна вказівка на те, що комерційна таємниця має бути "предметом адекватних існуючим обставинам заходів збереження її секретності".

Як показує досвід, на підприємстві приймається та функціонує цілий ряд нормативно-правових документів, що встановлюють та регулюють правовий режим доступу до комерційної таємниці. Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про інформацію" режимом доступу до інформації є передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення та зберігання інформації. Відповідно до ст. ЗО Закону України "Про інформацію" комерційна таємниця є інформацією з обмеженим доступом. Користуючись правом, закріпленим у ч. 5 ст. ЗО Закону України "Про інформацію" підприємство у своїх нормативних документах визначає порядок одержання, використання, поширення та зберігання комерційної таємниці.

Аналізуючи роботу підприємств щодо розробки нормативно-правових документів, можна навести деяку частину з них, а саме ті, що стосуються захисту комерційної таємниці.

Положення про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію підприємства та правила їх зберігання як нормативний документ, по-перше, дає визначення комерційній таємниці підприємства та встановлює перелік відомостей, що до неї відносяться; по-друге, встановлює основи правового режиму доступу до комерційної таємниці підприємства; по-третє, визначає способи, заходи, умови та сили захисту комерційної таємниці, функції підрозділів та посадових осіб із захисту комерційної таємниці; по-четверте, називає основні напрями контролю за дотриманням встановленого на підприємстві порядку захисту його комерційної таємниці; по-п'яте, визначає підстави та зміст відповідальності за порушення режиму захисту комерційної таємниці підприємства.

Інструкція про порядок підготовки, обліку, зберігання та знищення документів, справ, видань і матеріалів, що містять комерційну таємницю підприємства встановлює:

обов'язки працівників підприємства, виконання трудової функції яких пов'язано з ознайомленням та роботою з комерційною таємницею;

порядок розробки документів і матеріалів, що містять комерційну таємницю;

порядок реєстрації документів і матеріалів, що містять комерційну таємницю;

порядок приймання та передачі документів та матеріалів, що містять комерційну таємницю;

порядок оформлення, адресування, пересилки та доставки таємної кореспонденції;

правила складання номенклатури справ і журналів обліку, групування виконаних таємних документів у справи;

правила використання документів і матеріалів, що містять комерційну таємницю;

правила знищення документів і матеріалів, що містять комерційну таємницю;

9) режим зберігання документів і матеріалів, що містять комерційну таємницю;

особливості захисту інформації, що містить комерційну таємницю, при використанні електронних засобів її обробки, передавання і зберігання та інших матеріальних носіїв інформації;

особливості захисту інформації, що містить комерційну таємницю, в процесі фінансово-господарської діяльності;

підстави та зміст відповідальності за втрату документів та матеріалів, що містять комерційну таємницю, та за розголошення таємних відомостей підприємства.

Перелічені нормативні документи підприємства визначають алгоритм дій працівника під час виконання ним трудових обов'язків, пов'язаних з використанням комерційно таємниці. Недотримання положень даних документів є підставою для притягнення працівників до юридичної відповідальності.

3. Організаційно-правові заходи захисту комерційної таємниці

Для того, щоб економічно важливі відомості мали статус саме комерційної таємниці, їх необхідно оформити відповідним чином.

Існування комерційної таємниці бажано обумовити в установчих документах підприємця, включивши, наприклад, в установчий договір й (або) статут підприємства розділ, що регламентує захист комерційної таємниці.

При формуванні переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю підприємця, доцільно діяти в такий спосіб.

Насамперед, із усього переліку інформації, з якою працює підприємець і яка циркулює на підприємстві, необхідно виключити відомості, що становлять державну таємницю (якщо суб'єкт господарювання з такою працює), а також ту інформацію, що не є комерційною таємницею згідно постанови КМУ від 09.08.93 р. № 611.

Однозначно до складу комерційної таємниці повинні бути віднесені різні види ноу-хау; відомості про винаходи й рацпропозиції, які не захищені авторським або патентним правом; інформація про факти укладання договорів і їхній зміст.

Особливу увагу необхідно приділити розробці положення про комерційну таємницю на підприємстві. Таке положення є основним у системі правового захисту інформації від несанкціонованого доступу. У ньому розкриваються загальні положення у сфері захисту інформації, принципи й процедури розмежування доступу до такої інформації, порядок прийому, реєстрації, інвентаризації й обліку носіїв інформації, що містить комерційну таємницю. У такому положенні прописуються також механізм забезпечення схоронності інформації, що є комерційною таємницею, зокрема деталізуються процедури забезпечення доступу до комерційної таємниці сторонніх осіб (включаючи перевіряючі органи). Рекомендується закріплювати правило, згідно якого сторонні особи допускаються до ознайомлення з документами, що містять комерційну таємницю, з дозволу керівника при обов'язковій наявності письмового запиту. При цьому такі особи повинні видати розписку про нерозголошення комерційної таємниці або укласти угоду з підприємством про таке нерозголошення. У положенні рекомендується прописати порядок поширення комерційної таємниці, а також процедуру виключення інформації з переліку комерційної таємниці.

Рекомендується включати норму про нерозголошення комерційної таємниці в трудовий договір (контракт) як керівника підприємства, так й інших співробітників.

На керівника організації повинні бути покладені обов'язки по забезпеченню схоронності комерційної таємниці підприємця. У контракт керівника із власником підприємства доцільно включити відповідні положення з даного питання. Зокрема, необхідно зобов'язати керівника зберігати комерційну таємницю організації й не використовувати її для заняття будь-якою іншою діяльністю на шкоду підприємства. У контракті варто зазначити, що керівник організації несе персональну відповідальність за створення необхідних умов для забезпечення схоронності комерційної таємниці підприємства. Зрозуміло, що керівник підприємства, як і члени трудового колективу, повинен бути попереджений про відповідальність за порушення режиму комерційної таємниці й про те, що наслідками цього можуть стати настання передбаченої законом юридичної відповідальності й розірвання контракту.

Зобов'язання про нерозголошення інформації може бути оформлене як записом безпосередньо в тексті трудового договору (контракту), так й у вигляді окремого документа, що є додатком до трудового договору (контракту). Форма й зміст відповідного розділу трудового договору (контракту) або окремого додатка до нього в частині, що стосується збереження інформації, яка становить комерційну таємницю, мають велике значення. У випадку розголошення працівником інформації, що становись комерційну таємницю, ці документи складуть юридичну основу для залучення такого працівника до відповідальності й стягнення заподіяного збитку.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7