ВСТУП
Розмежування різних форм участі третіх осіб у набутті й реалізації цивільних прав і обов'язків має важливе значення, оскільки полегшує вибір тих правових засобів, які дозволяють досягти бажаного правового результату.

Потреба в представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють в силу закону (наприклад, через відсутність дієздатності) або конкретних життєвих обставин (наприклад через хворобу, відрядження, зайнятість), не може особисто здійснювати свої права і обов'язки, але часто до послуг представників звертаються заради того, щоб скористатися спеціальними знаннями і досвідом представника, заощадити час і кошти і т.п.

За допомогою представництва можуть здійснюватися не тільки майнові, але і деякі особисті немайнові права, проте не припускається вчинення через представників угод, що за своїм характером можуть бути зроблені тільки особисто, а також інших угод у випадках, передбачених законом (наприклад тільки особисто можна скласти заповіт, укласти договір довічного утримання та ін.).

Це визначає інтерес до більш докладного розгляду інституту представництва в цивільному праві України, що підтверджує актуальність обраної теми дослідження. Сучасні цивільні правовідносини неможливо представити без представництва. Інститут представництва пронизує як приватне, так і публічне право, як матеріальне, так і процесуальне право. Представництво виступає універсальною формою правового посередництва, у цей час здобуває велике значення.

Ціль цієї курсової роботи полягає в дослідженні особливостей і закономірностей інституту представництва в цивільному праві України, для чого можна виділити наступні завдання курсової роботи:

- проаналізувати й дати поняття представництву в цивільному праві України за діючим цивільним законодавством;

- розглянути процедуру оформлення й підтвердження повноважень представника;

- виділити повноваження представника;

- проаналізувати положення відносно доручення в цивільному праві: визначити його поняття, форму, значення, строк доручення, а також розглянути правове регулювання припинення доручення.

На закінчення роботи передбачається підвести підсумки проробленому дослідженню.

Об'єктом даного дослідження є суспільні відносини із приводу представництва в цивільних правовідносинах. Предметом дослідження є цивільно-правові норми, що встановлюють загальні положення представництва, підстави припинення представництва, передоручення; практика застосування даних норм.

РОЗДІЛ I. ПРЕДСТАВНИЦТВО В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ
1.1 Поняття і значення представництва

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Основним правом представника є повноваження діяти від імені і за рахунок особи, яку він представляє. Але повноваження не лише надає представнику можливість діяти від імені особи, яку він представляє, а й визначає зміст і межі таких дій, виступаючи як вид і міра можливої поведінки -- немайнове цивільне право. Основний елемент цього складного за структурою права -- повноваження на власні позитивні дії, тобто можливість представника діяти певним чином від імені особи, яку він представляє. Але, як і кожне суб'єктивне право, повноваження також включає можливість вимоги, у даному випадку -- право вимагати від того, кого представляють, прийняття на себе юридичних наслідків дій, що здійснені в межах повноваження.

Носієм повноваження є представник, тому захист цього права шляхом скарги, подання позовів про визнання повноваження, про припинення дій, що його порушують, здійснюється і представником від свого імені і не вимагає окремого або особливого повноваження.

У свою чергу, особа, яку представляють, має право вимагати, щоб представник діяв відповідно до повноваження і в його межах.

Разом з тим до змісту правовідносин представництва входять не лише права, а й обов'язки їх учасників. Зокрема, представник зобов'язаний діяти в межах наданого повноваження і в інтересах того, кого представляє, а після виконання обов'язків -- передати права і все отримане за укладеним ним правочином особі, яку він представляє.

Натомість особа, яку представляють, має створити умови, необхідні для реалізації повноваження представником (видати довіреність, надати необхідні документи тощо) і прийняти все виконане відповідно до наданого повноваження. їхнього особливістю є те, що вони виникають і реалізуються не в інтересах того, хто безпосередньо укладає правочини (представника), а з метою здійснення та захисту прав та інтересів того, кого представляють.

1.2 Суб'єкти представництва

У відносинах представництва прийнято розрізняти три суб'єкти - що представляється (представлюваний), представника і третю особу, з яким у того, що представляється виникає правовий зв'язок завдяки діям представника.

Представлюваними можуть бути фізичні та юридичні особи. Однак стосовно випадків представництва фізичної особи має значення та обставина, про яке представництво йдеться: добровільне -- основане на волевиявленні представлюваного, чи таке, що ґрунтується на приписах закону.

У відносинах добровільного представництва, яке ґрунтується на волевиявленні того, кого представляють, представлюваною може бути лише дієздатна фізична особа, котра в змозі вільно сформувати свою волю і адекватно виразити її зовні. У випадках представництва за законом представлюваною може бути будь-яка правоздатна фізична особа від моменту її народження.

Представниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. При цьому фізичні особи можуть бути представниками, якщо вони досягли повноліття, тобто 18 років (ч. 1 ст. 34 ЦК), а також особи, які набули повної цивільної дієздатності відповідно до положень ч. 2 ст. 34 ЦК та ст. 35 ЦК. Представниками не можуть бути повнолітні особи, які перебувають під опікою або піклуванням. Юридична особа може бути представником, якщо це не суперечить цілям її створення. Крім того, представництво щодо окремих видів діяльності, перелік яких встановлюється законом, юридична особа може здійснювати лише після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії) (ч. З ст. 91 ЦК).

Як третя особа, з яким що представляється за допомогою представника укладає цивільно-правову угоду або скоює іншу юридичну дію, може виступати також будь-який суб'єкт цивільного права. Закон лише забороняє представнику скоювати операції від імені того, що представляється відносно себе особисто, а також відносно іншої особи, представником якого він одночасно є, за винятком випадку комерційного представництва. Наприклад, представник не може сам купити майно, яке доручив йому продати той, що представляється.

Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.

Посильний, на відміну від представника, не здійснює правочини від імені представлюваного. Він юридично не бере участі у встановленні прав та обов'язків безпосередньо для іншої особи, а лише передає контрагенту волевиявлення тієї особи, яка його послала.

Посередник також особисто не укладає правочини від імені іншої особи, а лише сприяє укладенню правочину. При цьому власну волю він не виражає, а інформує учасника можливого у майбутньому правочину про волю та наміри іншої сторони.

1.3 Підстави виникнення та види представництва

Право на здійснення правочинів від імені іншої особи (повноваження представника) ґрунтується на різних юридичних фактах, з якими закон пов'язує його виникнення. Згідно з ч. З ст. 237 ЦК такими підставами можуть бути: договір (наприклад, договір доручення); припис закону (наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 242 ЦК батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх дітей), акта органу юридичної особи (наприклад, призначення особи наказом директора товариства на посаду, яка пов'язана із вчиненням дій від імені останнього) та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (наприклад, з факту спільного ведення господарства подружжям слідує припущення, що при укладенні правочину в спільних інтересах один з подружжя діє також від імені та в інтересах іншого з подружжя, оскільки згода останнього на здійснення такого правочину -- в межах побутових -- припускається).
Види представництва:

ь Представництво за законом

Характерною особливістю даного виду представництва є його спрямованість на захист прав і законних інтересів недієздатних осіб, які внаслідок малоліття, недоумства або душевної хвороби не можуть піклуватися про себе самі. У зв'язку з цим воля таких осіб для вирішення питання про необхідність представництва їхніх інтересів зовні не має значення. Оскільки воля того, кого представляють, не має значення для обрання представника і визначення його повноважень, то така особа не може впливати на діяльність представника.

Специфічним також є правове становище представника при представництві, заснованому на законі. Якщо діяльність представника в інтересах особи дієздатної є реалізацією його права, то діяльність представника на захист інтересів осіб недієздатних -- це його обов'язок, відмовитися від якого він не може. Інша річ, що такий представник може вийти з числа осіб, які внаслідок свого правового становища зобов'язуються законом або адміністративним актом до захисту прав недієздатних (наприклад, опікун складає свої повноваження, батьків позбавляють батьківських прав тощо).

Законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей є батьки. Це положення закріплене не лише у ЦК (ст.242), але й у СК (ст. 14). Право батьків представляти свої малолітніх та неповнолітніх дітей ґрунтується на такій складній юридичній сукупності, як норма закону і подія (народження дитини), а для представництва батька до того ж потрібна також наявність акта цивільного стану (шлюбу з матір'ю дитини), або правочину (заява про визнання себе батьком дитини за відсутності шлюбу з матір'ю), або рішення суду про визнання батьком дитини.

Законними представниками малолітніх та неповнолітніх дітей є також усиновлювачі, які за своїм правовим становищем прирівнюються до батьків. Їхнє право на представництво ґрунтується на нормі закону та рішенні про усиновлення.

Батьки (усиновлювачі) можуть укладати за малолітніх дітей будь-які правочини, але управління майном дітей батьки (усиновлювачі) здійснюють за умови, що укладення таких правочинів не суперечить інтересам дітей.

Виникнення повноваження у опікуна ґрунтується на положеннях ч. 2 ст. 242 ЦК, згідно з якою опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною, на рішенні суду про призначення опіки, а також на адміністративному акті (рішення про призначення опікуном).

Іноді внаслідок обставин, що склалися, в інтересах неповнолітніх діють особи, які перебувають з ними в спорідненості або свояцтві. Такі дії самі по собі не породжують прав і обов'язків для неповнолітніх. Це можливо за умови, що спеціальним актом такі особи визнані опікунами цих неповнолітніх. Адміністративний акт подібного роду, звичайно, встановлює додаткові повноваження для опікунів.

Опікуни здійснюють усі дії, які міг би здійснити сам опікуваний, якби був дієздатним. Разом із тим, вони без дозволу органів опіки і піклування не мають права здійснювати від імені опікуваних правочини, що істотно зачіпають майнові інтереси останніх. Дозвіл органу опіки і піклування, що видається опікуну на здійснення такого правочину, встановлює для нього додаткові повноваження крім тих, що вже передбачені законом.

Піклувальники не виступають як представники підопічного за законом. Вони сприяють неповнолітнім у здійсненні ними їх прав, і тільки у разі хвороби неповнолітнього, яка перешкоджає особистому укладенню правочину, або при веденні справ неповнолітнього у суді чи інших установах піклувальники виступають як представники підопічного.

Частина третя ст. 242 ЦК передбачає, що законним представником у випадках, встановлених законом, може бути також інша особа.

ь Комерційне представництво

Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Особливістю суб'єктного складу відносин комерційного представництва є те, що комерційними представниками можуть бути юридичні особи -- суб'єкти підприємництва, які засновані у встановленому законом порядку, та фізичні особи -- суб'єкти підприємництва. До особливостей здійснення комерційного представництва також необхідно віднести предмет, системний характер дій комерційного представника тощо. Крім того, комерційний представник має право одночасно представляти різні сторони в угоді, якщо на це є їхня згода або якщо така можливість передбачена законом. У будь-якому випадку інтереси осіб, що представляються, мають пріоритет стосовно інтересів самого комерційного представника. Комерційний представник зобов'язаний виконувати дане йому доручення з дбайливістю звичайного підприємця. Не допускається вчинення правочинів комерційним представником від імені особи, яку він представляє, щодо себе особисто.

Підставою для виникнення повноважень комерційного представництва є договір, що дозволяє віднести цей вид до добровільного представництва. Зокрема, це можуть бути договори доручення, агентські, брокерські угоди. Оскільки ч. 2 ст. 237 ЦК передбачає, що не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому угод.

Комерційне представництво здійснюється, як правило, на підставі договору доручення. Цей договір повинен визначати об'єм наданих комерційному представнику повноважень та порядок їх реалізації. Повноваження комерційного представника також можуть бути підтверджені довіреністю.

Договори на комерційне представництво припускаються оплатними. Особа, яку представляють, зобов'язана сплатити представнику винагороду за вчинені дії, крім випадків, коли в самому договорі мається вказівка на його безоплатний характер. Якщо така вказівка відсутня, і водночас договором не встановлений розмір винагороди і порядок його сплати, особа, що представляється, оплачує за комерційне представництво суму, що при порівнянних обставинах звичайно стягується за послуги аналогічного характеру. Крім того представник має право на відшкодування витрат, понесених ним при виконанні доручення. Якщо правочин укладений від імені кількох підприємців одночасно, витрати поділяються в рівних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними. Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються окремими законами.

ь Представництво за довіреністю

Оскільки договір про представництво визначає права і обов'язки представника та особи, яку представляють, у випадку укладення його в письмовій формі, він також може слугувати документом, який підтверджує повноваження представника.

Разом із тим більш зручною і поширеною формою підтвердження повноважень є довіреність -- письмовий документ, що видається представнику тим, кого представляють, для представництва перед третіми особами. З урахуванням цієї обставини ч. 1 ст. 244 ЦК спеціально підкреслює, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, і правильно оформлена довіреність дійсна у кожному разі, оскільки повноваження, яке виникає у представника, не порушує його майнових або особистих немайнових прав.

Представництво за довіреністю може ґрунтуватися не лише на договорі, але й на акті органу юридичної особи (розпорядженні, наказі директора, рішенні ради директорів тощо). У цьому випадку такий акт має бути оформлений належним чином відповідно до загальних вимог діловодства (підписаний керівником, завірений печаткою юридичної особи тощо).

Довіреність як письмовий документ може видаватися особою, яку представляють, представнику для представництва перед третіми особами. Разом із тим, оскільки довіреність призначається для третіх осіб, котрі з її тексту узнають, якими повноваженнями наділений представник, то вона може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Отже, метою представництва є здійснення представником угод та інших юридичних дій в інтересах і за рахунок особи, яку він представляє. Угоди, які вчиняються представником, є його власними, самостійними вольовими діями, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права і обов'язки у іншої особи - особи, яку представляють.

РОЗДІЛ ІІ. ПОВНОВАЖЕННЯ ПРЕДСТАВНИКА
2.1 Поняття повноваження та межі для вчинення повноважень представника

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Не допускається укладення через представника правочину, який за своїм характером може вчинятися тільки особисто тією особою, яку він представляє, а також інших правочинів, вказаних в законі. Наприклад, тільки особисто мають здійснюватися договір довічного утримання, заповіт, трудовий договір, реєстрація шлюбу, всиновлення тощо.

Представник має право і зобов'язаний вчиняти правочини лише в інтересах того, кого представляє. Відтак, з метою захисту цивільних прав та інтересів представлюваного, законом встановлена заборона укладення правочину представником відносно себе особисто або відносно іншої особи, представником якої він одночасно є. Наприклад, опікун не може укладати угод зі своїм підопічним, а також представляти його при укладенні угод або веденні судової справи між підопічним і своїми близькими родичами (ч. 1 ст. 68 ЦК).

Виняток з цього загального правила передбачений ч. З ст. 243 ЦК, згідно з якою допускається комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину. Це можливо за згодою сторін цього правочину та в інших випадках, встановлених законом.

2.2 Права та обов'язки в представництві

Результатом належного здійснення представником наданого йому повноваження є те, що вчинений ним від імені особи, яку він представляє, правочин створює, змінює, припиняє цивільні права і обов'язки безпосередньо для представлюваної особи.
Для того, щоб такі наслідки настали, представник не лише зобов'язаний діяти в межах наданих повноважень, але й має інформувати особу, з якою укладає правочин, про представницький характер своєї дії, а також надати їй докази наявності та змісту повноваження.
Невиконання першої вимоги за певних умов може бути підставою покладення юридичних наслідків (наприклад, у разі визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки ст. 229 ЦК) дій представника безпосередньо на нього самого, невиконання другої вимоги -- може зумовити небажання третіх осіб мати справу з представником, і таким чином взагалі перешкодити реалізації повноваження.
Крім того, вчинення правочину представником є підставою виникнення відповідних правовідносин між представлюваним і особою, з якою уклав правочин представник. Якщо, скажімо, представником був укладений договір купівлі-продажу майна, що належить тому, кого він представляє, то права і обов'язки продавця за таким договором виникають у представлюваного, а права і обов'язки покупця -- у особи, з якою уклав договір представник.
При цьому відповідні цивільні права і обов'язки у особи, яку представляють, виникають автоматично і не потребують здійснення нею якихось додаткових дій на підтвердження того, що вона приймає виконане представником.
ь Передоручення

Як виняток із загального правила про вчинення представником правочину особисто, допускається передоручення його здійснення іншій особі у випадках, передбачених ч. 1 ст. 240 ЦК. Така можливість, по-перше, може бути передбачена договором між особою, яку представляють, і представником.

Право на передоручення може бути застережене безпосередньо в договорі доручення, в довіреності тощо, або передоручення може бути санкціоноване представлюваним, якщо у представника є можливість отримати попередню згоду. При цьому згода не обов'язково має бути висловлена у вигляді додаткового двостороннього документа, але можлива і в іншій формі (у листі, в телеграмі тощо).

Крім того, передоручення може ґрунтуватися на положеннях акта цивільного законодавства. Зокрема таким спеціальним положенням акта цивільного законодавства є передбачене ч. 1 ст. 240 ЦК правило, згідно з яким представник має право здійснити передоручення, якщо був «вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє».

Передоручення за своєю сутністю може мати місце лише при добровільному представництві, яке ґрунтується на договорі сторін.

Оскільки представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (ст. 244 ЦК) або безпосередньо на підставі договору (договору доручення, трудового договору тощо), то й передоручення можливе відповідно або шляхом видачі довіреності представником своєму заміснику, або шляхом внесення змін у договір, який є підставою представництва.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 245 ЦК довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків видачі довіреності на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо), яка може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання (ч. 4 ст. 245).

Строк, на який видається довіреність у порядку передоручення, не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої вона видана.

На представника, який здійснив передоручення, покладається додатковий «інформаційний» обов'язок: він повинен повідомити про це особу, яку представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, котрій передав повноваження (замісника).

При передорученні відбувається заміна суб'єктів правовідносин представництва, але це не впливає на існування самих відносин представництва та можливість виникнення цивільних прав і обов'язків у представлюваного внаслідок дій іншої особи. Тому правочин, вчинений після передоручення замісником первісного представника, так само створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки представлюваного, як це було б, коли дії вчиняв первісний представник.

ь Вчинення правочинів з перевищенням повноважень

Загальним правилом належного функціонування відносин представництва є вчинення представником правочинів від імені представлюваного в межах наданих повноважень.

Разом із тим, досить поширеним випадком порушень у цій сфері є перевищення повноважень, тобто довільне збільшення представником обсягу права на здійснення правочинів, визначеного вказівками особи, яку представляють, змістом довіреності або нормами права. При цьому перевищення може стосуватися кількісних (числа, ваги, міри речей; строку договору, який потрібно укласти; розміру плати або покупної ціни тощо) або якісних (предмета, контрагента, характеру правочину) аспектів повноваження. Перевищенням повноважень слід вважати також вчинення дій, які взагалі не передбачені довіреністю.

Стаття 241 ЦК передбачає два варіанти поведінки особи, яку представляють, при представництві з перевищенням повноважень: 1) вона схвалює дії, вчинені від її імені; 2) вона відмовляється від схвалення дій, вчинених від її імені з перевищенням повноважень.

Схвалення дій представника можливе в різних формах: 1) схвалення шляхом заяви про це; 2) схвалення мовчазною згодою; 3) схвалення шляхом здійснення так званих конклюдентних дій, що свідчать про прийняття правочину.

Правочин вчинений з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки для особи, яку представляють, лише у разі подальшого схвалення нею такого правочину. Якщо ж схвалення не відбудеться, то зазначений правочин правових наслідків для того, кого представляють, не тягне і має бути визнаним недійсним відповідно до ч. 1 ст. 241, ст. 239, ст. 215 ЦК.

Однак, крім визнання правочину недійсним, можуть наставати й інші наслідки, характер яких залежить від суб'єктивного ставлення представника до своїх дій. З врахуванням цієї обставини варто розрізняти такі види перевищення повноважень: 1) навмисне перевищення повноважень у сподіванні отримати схвалення вчинених дій з боку представлюваної особи (ч. 1 ст. 1004 ЦК); 2) дії з перевищенням повноважень внаслідок помилки представника щодо обсягу останніх; 3) навмисна діяльність з перевищенням повноважень з метою отримати вигоду для себе.

У перших двох випадках перевищення повноважень після визнання правочину недійсним його сторони повертаються у первісний стан. У випадку навмисної діяльності з перевищенням повноважень з метою отримати вигоду для себе правочин визнається недійсним, а на представника, крім того, покладається обов'язок відшкодування збитків, завданих тому, кого він представляв, і особі, з якою було укладено правочин.

Крім того, за певних обставин (наприклад, у випадку зловмисної домовленості представника і контрагента за договором про укладення правочину з перевищенням повноважень) виникає також солідарний обов'язок такої особи) відшкодувати представлюваному збитки, що виникли внаслідок дій представника з перевищенням повноважень.

Особа, яку представляють, не може ухилитися від схвалення тієї частини угоди, яка відповідає повноваженням, -- за умови що можливе її самостійне існування. Тому угода, укладена з перевищенням повноважень, якщо її не схвалив той, кого представляють, може бути визнана судом частково дійсною (ст. 240, 242, 217 ЦК). Якщо ж самостійне існування частини угоди, укладеної в межах повноважень, не є можливим, то вона визнається повністю недійсною (ст. 240, 242, 215 ЦК). Витрати, яких зазнав представник, що діяв з перевищенням повноважень, можуть бути стягнені з того, кого представляли, як безпідставне збагачення за правилами гл. 82 ЦК.

Положення ст. 241 ЦК поширюються лише на випадки добровільного представництва, оскільки при обов'язковому представництві воля особи, яку представляють, є нікчемною і впливу на юридичну силу правочину не має.

Право на звернення до особи, яку представляють, щодо схвалення укладеного правочину має не тільки представник, а й особа, що уклала правочин з представником, який перевищив повноваження.

Як уже зазначалось, повноваження - це певні юридичні дії, які представник здійснює від імені особи, яку він представляє. Підставами виникнення повноважень, тобто тими юридичними фактами, з наявністю яких закон пов'язує виникнення повноважень, є:

1) волевиявлення особи, яка бажає мати представника, виражене у встановленій законом формі. Це волевиявлення може бути виражене або в договорі доручення, або, найчастіше, у вигляді довіреності;

2) призначення або обрання особи на посаду, виконання обов'язків якої вимагає певних юридичних дій від імені іншої особи;

3) наявність адміністративного акта, що дозволяє особі вчиняти певні дії як представникові іншої особи;

4) відносини материнства, батьківства, усиновлення, удочеріння, які відповідним порядком оформлені тощо.

РОЗДІЛ ІІІ. ДОВІРЕНІСТЬ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ
3.1 Довіреність: поняття, значення та реквізити

Довіреність є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

За своєю юридичною природою довіреність являє собою односторонню угоду, яка визначає повноваження представника. Тому її видача не вимагає згоди представника, а прийняття довіреності або відмова від неї є правом представника. Довіреність адресована третім особам та засвідчує повноваження представника перед третіми особами. Зміст довіреності визначається межами правоздатності особи, яку представляють. За загальним правилом, довіреність може видаватися тільки дієздатними громадянами. Неповнолітні громадяни можуть самостійно видавати довіреності в обсязі тих прав, які вони можуть здійснювати самостійно.

Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на укладання угод, які не суперечать її статутові (положенню) або загальному положенню про організації даного виду. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Такий акт має бути оформлений належним чином (підписаний керівником, завірений печаткою юридично ї особи тощо). Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Таке положення випливає з того, що довіреність як документ, що підтверджує повноваження представника, адресована тим особам, з ким можливе укладення правочинів від імені особи, яка видала довіреність. Оскільки йдеться про врахування саме їх інтересів, то й право на ознайомлення з довіреністю існує насамперед у них.

Узагальнюючи зазначене вище, випливає низка вимог до довіреності:

1) вона може бути вчинена лише у письмовій формі;

2) як кожен документ, має містити необхідні реквізити: вказівку на суб'єктів, місце, дату видачі тощо;

3) у довіреності має бути зазначений обсяг повноважень, наданий представникові особою, яку представляють;

4) може бути видана без зазначення строку і зберігати чинність до її припинення.

3.2 Види, форма та строк довіреності

Залежно від змісту та обсягу повноважень, що надаються повіреному особою, яку він представляє, розрізняють три види довіреності:
1) загальна довіреність;
2) спеціальна довіреність;
3) разова довіреність.
Загальна, - ще її називають генеральною довіреністю, уповноважує представника на здійснення правочинів та інших юридичних дій різного характеру, тобто видається на вчинення широкого кола угод та юридичних дій (наприклад, генеральною є довіреність, яка видається керівникові філії юридичної особи). Спеціальна довіреність надає повноваження на здійснення юридичних дій або правочинів певного типу, тобто видається представникові на здійснення багатьох однорічних юридичних дій, наприклад, довіреність на представництво у суді, довіреність, яка видається експедиторові на отримання вантажів від залізниці. Якщо особа, яку представляють, уповноважує представника на здійснення якого-небудь одного правочину або юридичної дії, то довіреність у цьому випадку буде називатися разовою довіреністю. Такою може бути, наприклад, довіреність на отримання зарплати, на підписання певного договору тощо. Довіреність призначається для третіх осіб, які з її тексту дізнаються, якими повноваженнями наділений представник. Для самого повіреного довіреність ніяких самостійних прав на майно, отримане для здійснення угоди, не породжує. Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника, оскільки повноваження виникає незалежно від згоди останнього. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинитися правочин. Загальні вимоги до змісту довіреності такі. По-перше, вона може бути вчинена лише у письмовій формі. По-друге, як кожен іменний документ, вона має містити необхідні реквізити: вказівку на суб'єкти, місце, дату видачі тощо. По-третє, у довіреності має бути зазначений обсяг повноважень, наданий представникові тим, кого представляють.

Довіреність може бути складена у простій письмовій формі або у письмовій формі з нотаріальним посвідченням. Нотаріальне посвідчення довіреності потрібне, зокрема, на здійснення правочинів, нотаріальна форма для яких обов'язкова (наприклад, правочини купівлі або продажу жилих будинків); при видачі довіреності при передорученні тощо. Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 245 ЦК довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків передоручення одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів посилок тощо), коли довіреність може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.

Частина 3 статті 245 передбачає спеціальні випадки коли довіреність, посвідчена спеціально уповноваженими на це органами, прирівнюється до нотаріально засвідчених. Аналогічний перелік осіб, що мають право засвідчувати довіреність, закріплений у Законі України «Про нотаріат». Зокрема, до нотаріально посвідченої довіреності прирівнюються:

1) довіреності військовослужбовців та інших осіб, що перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних установах, посвідчені начальниками їх заступниками по медичній частині, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних установ;

2) довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-учбових закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб і органів, що здійснюють нотаріальні дії, також довіреності робітників і службовців, членів їх сімей та членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів;

3) довіреності осіб, що знаходяться у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

4) відповідно до ЗУ №1055-VI від 3.03.2009р. "Про внесення змін до статті 245 Цивільного кодексу України" довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, може бути посвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування і розпорядження транспортними засобами.

Довіреність, укладена у простій письмовій формі, як і та, що засвідчена не тим органом або посадовою особою, на які покладено здійснення даних функцій, не може вважатися виданою з дотриманням встановленого законом порядку, а отже, має бути визнана недійсною.

Довіреність на одержання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних з трудовими відносинами, на отримання винагороди авторів і винахідників, пенсій, допомоги і стипендій, грошей з установ ощадних банків, а також на отримання кореспонденції, у тому числі грошової і посилочної, може бути посвідчена організацією, в якій довіритель працює або вчиться, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання, а також, с адміністрацією стаціонарної лікувально-профілактичної установи, у якій він перебуває на лікуванні.

Видача довіреності юридичною особою має свої особливості. По-перше, специфічним є визначення суб'єкта, який видає довіреність. Другою особливістю довіреностей юридичних осіб є те, що вони, крім тих, що видаються в порядку передоручення (ч. 2 ст. 245 ЦК), не потребують нотаріальної форми.

Як встановлено в ст. 246 ЦК, суб'єктом, що має право видавати довіреність від імені юридичної особи може бути «орган юридичної особи або інша особа, уповноважена на це її установчими документами». Під «органом юридичної особи» слід розуміти її виконавчий орган, створення якого передбачене установчими документами даної юридичної особи. Такий орган може складатися з однієї або кількох осіб.

Строк дії довіреності, як правило, встановлюється в самій цій довіреності. Але встановлення строку чинності довіреності є правом, а не обов'язком особи, яка її видає. Тому вказівка на строк довіреності може бути в ній відсутньою. Якщо строк дії у довіреності не вказаний, вона зберігає чинність аж до її скасування або припинення за іншими підставами, встановленими ст. 248 ЦК.

Якщо, за загальним правилом, встановлення строку чинності залежить від розсуду особи, яка її видає, то стосовно довіреності, яка видається в порядку передоручення, такі вільне волевиявлення неможливе: відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦК така довіреність не може діяти довше, ніж основна довіреність, на підставі якої вона видана.

У кожній довіреності обов'язково має бути вказана дата її видачі. Недотримання цієї вимоги закону тягне за собою нікчемність довіреності. Вона втрачає якості документу, що підтверджує повноваження представника, і не має правового значення ні для учасників відносин добровільного представництва, ні для третіх осіб.

3.3 Особливості довіреності, що посвідчується нотаріально

Чинне законодавство містить певні вимоги до довіреності, посвідчуваної в нотаріальному порядку. Так, зокрема, у тексті довіреності повинні бути зазначені:

? місце її складання (підписання);

? дата її складання (підписання);

? прізвище, ім'я, по батькові (повне найменування юридичної особи) і місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) представника і особи, яку представляють.

Нотаріус чи посадова особа, починаючи вчинення нотаріальної дії, зобов'язані встановити особу громадянина, який звернувся з проханням вчинити нотаріальну дію, а також перевірити його дієздатність.

Порядок посвідчення довіреності від імені юридичної особи базується на наступних правилах:

? перевіряється правоздатність та дієздатність юридичної особи, тобто нотаріус або посадова особа виконкому знайомляться зі статутом (положенням) юридичної особи;

? перевіряється, чи відповідає дія, що вчинятиметься за даною довіреністю, правам, наданим юридичній особі її статутом чи положенням;

? перевіряються повноваження особи - представника юридичної особи.

Довіреність складається в двох примірниках, один з яких буде виданий довірителеві для передачі своїй повіреній особі, а інший залишається у справах приватного нотаріуса, державної нотаріальної контори чи виконавчого комітету відповідної ради.

Довіреність посвідчуються державним або приватним нотаріусами лише з використанням бланків суворої звітності.

У тексті довіреності прізвища, імена, по батькові громадян вказуються відповідно до поданих документів, що встановлюють особу; назви юридичних осіб вказуються без скорочень, згідно з поданими свідоцтвами про реєстрацію в органах виконавчої влади; дата має хоча б раз зазначатися прописом.

Змістом довіреності є чіткий виклад тих дій, виконання яких довіритель покладає на свою повірену особу; повноважень, наданих повіреній особі, та прав, якими вона наділена для виконання даних повноважень.

У кожному випадку особа, яка звертається до нотаріуса по вчинення нотаріальної дії, визначає обсяг повноважень своєї повіреної особи.

Довіреності на розпорядження майном посадові особи органів місцевого самоврядування не вправі посвідчувати, а зобов'язані роз'яснити громадянам, що останні мають звернутися по посвідчення таких довіреностей до державного чи приватного нотаріусів.

3.4 Припинення довіреності

Припинення дії довіреності як документа, що підтверджує повноваження представника, за своєю сутністю є припиненням повноважень представника, які були встановлені цією довіреністю, а тому є підставою припинення відносин представництва за довіреністю.
Підстави припинення представництва за довіреністю, перелічені у статті 248 ЦК, збігаються з усталеними в доктрині підставами припинення довіреності. Так, особистий характер правовідносин представництва веде до того, що усунення одного з його учасників (смерть, оголошення померлим, визнання безвісно відсутнім або недієздатним, обмежено дієздатним) тягне за собою припинення представництва. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає свої повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків, однак тільки ті повноваження, що передбачатися довіреністю.

Повноваження представника припиняються також у випадках: закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, яка її видала; відмови представника від вчинення дій, що визначені довіреністю припинення юридичної особи, яка видала довіреність; припинення юридичної особи, якій видана довіреність. Крім того, довіреність припиняється фактом здійснення представником дій, на які він уповноважений, якщо була видана разова довіреність.

Оскільки передоручення засновується на первинній довіреності, має похідний від неї характер, то з припиненням її дії втрачає силу довіреність, що видана в порядку передоручення. Тобто довіреність, що видана в порядку передоручення, припиняється при настанні будь-якого випадку з числа указаних у ч. 1 статті 248 ЦК. Крім того, заступник представника може в будь-який час відмовитися від довіреності.

Після припинення довіреності представник (чи його правонаступник) зобов'язаний повернути довіреність особі, яку представляють, як тільки з'явиться така можливість.

Право на одностороннє припинення довіреності пов'язане з довірчим (фідуциарним) характером відносин представництва. У ст.248 ЦК, передбачається право особи, яку представляють, в будь-який момент відмовитися від представника чи його заступника. Однак очевидно, що відмова неможлива у разі виконання доручення представником чи його заступником. Якщо дії, що повинні бути виконанні за дорученням, мають довготривалий характер за своєю суттю, то здійснення представником певної частини дій, передбачених довіреністю, не може стати на заваді скасування довіреності. Причому особа, яку представляють, не тільки має право скасувати довіреність, а й не може бути позбавлена такого права, оскільки відмова від нього є нікчемною. Разом з тим законодавець передбачає можливість видачі безвідкличної довіреності, тобто довіреності, в якій все ж таки особа, яка її видає, обмежує себе у праві на скасування довіреності, хоч і на певний час.

Обов'язок особи, яка скасувала довіреність (чи правонаступників), негайно повідомити про це представника, а також зацікавлених третіх осіб має важливе значення, оскільки до такого сповіщення всі дії представника будуть вважатися такими, що виконуються за дорученням, і тому всі права та обов'язки, які виникнуть в результаті виконання доручення, виникнуть у особи, яку представляють, тому вона повинна прийняти виконання, в якому, можливо, вже не має об'єктивної зацікавленості.

До повідомлення про скасування довіреності законодавець не висуває особливих вимог, тому воно може бути здійснене в будь-якій формі. У цивільному процесуальному праві, з огляду на його формалізованність, про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні (ч. 4 ст. 44 ЦПК України).

Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася, тобто у випадках, коли йдеться про несумлінного представника.

Довірчий характер правовідносин представництва зумовлює можливість не тільки скасування довіреності особою, яку представляють, а й можливість відмови від виконання доручення представником.

Адвокати мають право на односторонню відмову від здійснення представництва тільки за сукупністю визначених умов, що передбачені у Правилах адвокатської етики, складених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 р., протокол №6/VІ. При цьому в усіх випадках розірвання договору за ініціативою адвоката він зобов'язаний попередити про це клієнта, пояснити йому причини розірвання договору, пересвідчитись, що вони об'єктивно або суб'єктивно, виходячи з позиції, зайнятої клієнтом, не можуть бути усунені тощо.

Як і у випадку скасування довіреності особою, яка її видала, представник у разі односторонньої відмови від виконання доручення зобов'язаний повідомити негайно про це особу, яку представляє. Якщо в результаті неналежного повідомлення чи неповідомлення про відмову від виконання доручення особа, яку представляють, понесла збитки та доведе їх, представник має їх відшкодувати.

На відміну від особи, яку представляють, представник не завжди безумовно може відмовитися від виконання доручення, що зумовлене необхідністю захисту інтересів особи, яку представляють, що може опинитися у скрутній ситуації у разі раптової відмови представника від здійснення покладених на нього функцій. Так, представник не може відмовитися від здійснення дій, визначених довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.

Якщо представник порушує вимоги про дотримання порядку відмови представника від здійснення дій, визначених довіреністю, тобто не дотримується вимоги про негайне повідомлення про відмову, а також якщо він відмовився від здійснення дій, передбачених довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або направленими на запобігання спричиненню збитків, він відповідає перед особою, що видала довіреність, за заподіяні їй збитки.

Отже довіреність адресується третім особам, що зручно як для сторін договору, так і для третіх осіб, з якими повірений вступає у відносини на виконання наданого йому доручення. Сторони перебувають у спокої стосовно розголошення третім особам зайвих для них відомостей щодо домовленості з оплати послуг повіреного, порядку звітування тощо. Треті ж особи отримують у стислій формі всі необхідні дані про повноваження представника (повіреного). Інші ж аспекти взаємовідносин між представником та особою, яку він представляє, їх не стосується.

Висновок
Представництво хоч і застосовується в багатьох правових галузях, його можна класифікувати як представництво у сфері матеріально-правових і процесуально-правових відносин.

Громадяни, що виступають у якості представників, повинні мати повну дієздатність.

Юридичні особи можуть бути представниками, якщо це не суперечить їхнім статутним завданням. Юридична особа має право у встановленому законом порядку відкривати спеціальні підрозділи для виконання представницьких функцій поза місцем їх знаходження, юридичні дії відбуваються керівником такого підрозділу на підставі доручення відповідної юридичної особи.

Представникові забороняється робити угоди від імені, що представляється у відношенні себе особисто або відносно іншої особи, представником якого він одночасно є. Юридичні наслідки дій, зроблених представником, виникають для представлюваного за умови, що вони зроблені в межах наданого йому повноваження. Однак якщо, представлюваний згодом схвалить дії представника, що виходять за межі повноваження, вони також створюють для представлюваного права і обов'язки.

Представництво інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей, а також громадян, визнаних у судовому порядку недієздатними здійснюють його законні представники - батьки, усиновителі чи опікуни.

Повноваження керівника організації (заступника) підтверджуються документами, що засвідчують його службове становище. Інші працівники організації, що виступають у якості представників сторін, третіх осіб, підтверджують свої повноваження належне оформленому дорученням організації.

Повноваження представника не мають зобов'язального характеру, вони повинні виконуватись добровільно і добросовісно лише у випадках видачі довіреності.

Підстави припинення довіреності доцільно класифікувати на загальні і спеціальні. Загальною підставою буде досягнення мети, заради якої видавалась довіреність. Спеціальними будуть всі ті підстави, з настанням яких припиняється дія довіреності незалежно від досягнення зазначеної в ній мети.

Підводячи підсумок вищевикладеного можна сказати, що інститут представництва найбільш повно врегульований у нашім законодавстві, що має дуже важливе значення як житті українського суспільства так і громадянина.

ДОДАТОК
Зразки довіреностей
Зразок загальної довіреності
ДОВІРЕНІСТЬ

Місто Київ, січня місяця першого дня дві тисячі шостого року.

Я, гр. Сидоренко Іван Іванович (іден.1254879635), проживаю в місті Києві по вул. Володимирській, буд. 45, кв. 15, розуміючи значення своїх дій та їх правові наслідки, за попередньою домовленістю з представником за цією довіреністю уповноважую гр. Петренка Павла Сергійовича, який проживає в місті Києві по вул. Васильківській, буд. 45, кв. 48:

* вчиняти від мого імені правочини щодо розпорядження всім моїм майном, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося, зокрема договори купівлі-продажу, міни, застави, передавати майно в користування, приймати майно в дар та будь-які інші договори, на його розсуд, проводити розрахунки за укладеними договорами;

* приймати спадщину чи відмовлятись від неї;

* одержувати належне мені майно, гроші (вклади), цінні папери (в тому числі дивіденди від них), а також документи від будь-яких осіб, установ, підприємств, організацій, в тому числі в усіх банках України, їх відділеннях та відділеннях зв'язку і телеграфу збудь-яких підстав, розпоряджатися (в тому числі відкривати нові рахунки на моє ім'я) рахунками (в національній та іноземній валюті) в усіх банках України, їх відділеннях;

* одержувати поштову, телеграфну та іншу кореспонденцію(грошову і посилочну);

* вести від мого імені справи в усіх державних установах, кооперативних і громадських організаціях, органах нотаріату, у відповідному обласному державному комунальному бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, в органах архітектури, в житлово-експлуатаційних організаціях, у відповідному відділі паспортної і міграційної роботи та інших компетентних органах з питань реєстрації, у відповідному відділі реєстрації актів цивільного стану при отриманні належних мені документів, в Міністерстві юстиції України та в Міністерстві закордонних справ України з питань, пов'язаних з легалізацією документів для подальшого їх використання за кордоном, а також вести мої справи в усіх судових установах, з усіма правами, які надані позивачу, відповідачу, третій особі і потерпілому, з правом повної чи часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладення мирової угоди, оскарження рішення суду, подання виконавчих документів до відповідних органів для виконання, одержання присудженого майна або грошей;

* вирішувати від мого імені всі питання щодо одержання рішень, дозволів, довідок, проектної та іншої документації, інших документів, узгоджувати всі питання, що виникають в процесі виконання повноважень. Для цього надаю моєму представнику право подавати та одержувати будь-які документи, підписувати від мого імені усі необхідні документи, сплачувати належні з мене платежі, включаючи державне мито (плату), а також вчиняти всі інші юридично значимі дії, пов'язані з цією довіреністю. Зміст ст. ст. 237, 247, 248, 249, 250 Цивільного кодексу України мені нотаріусом роз'яснено. Довіреність видана строком на три роки і дійсна до першого січня дві тисячі дев'ятого року.

Підпис: ____________________

Місто Київ, 01 січня 2006 року.

Ця довіреність посвідчена мною, Трало І.П, приватним нотаріусом

Київського міського нотаріального округу.

Довіреність підписана гр. Сидоренко Іваном Івановичем у моїй

присутності.

Особу його встановлено, дієздатність перевірено.

Зареєстровано в реєстрі за N ___________________

Стягнуто плату _____________________________

Приватний нотаріус _________________________

Зразок довіреності на представництво в судових органах

ДОВІРЕНІСТЬ

Місто Київ, дві тисячі шостого року, січня місяця, першого дня.

Я, Іванюк Роман Сергійович, (іден № 12554693870), що проживаю у місті Києві, на вул. Володимирська, буд. № 25, кв. № 12,обізнаний із загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, повністю усвідомлюючи значення своїх дій та згідно власного вільного волевиявлення, котре відповідає моїй внутрішній волі, у відповідності до вимог ст. 244 Цивільного кодексу України на підставі укладеного з повіреним усного договору, цією довіреністю уповноважую гр. Мироненка Сергія Максимовича, котрий проживає у місті Києві, на вул. Пирогова, буд. № 5, кв. № 2, бути моїм представником в судових органах України будь-якої ланки, з усіма необхідними для того повноваженнями, які надано законом позивачу та/чи потерпілому, ознайомлюватися з матеріалами справи; заявляти клопотання та відводи; давати усні та письмові пояснення в судових установах, які займаються розглядом моєї справи; повністю або частково відмовлятися від позовних вимог; змінювати підстави або предмет позовів; укладати мирові угоди; оскаржувати рішення суду; отримувати рішення суду та подавати його на реалізацію; подавати виконавчі документи до стягнення, - з питань, пов'язаних із захистом моїх авторських прав (як майнових, так і особистих немайнових),в тому числі, але не виключно, передбачених ст. ст. 423, 424, 438,440 Цивільного кодексу України.

За цією довіреністю представник також вправі: подавати та підписувати від мого імені всі документи, в тому числі заяви, клопотання тощо; отримувати витяги та копії судових рішень і інших документів, що є в матеріалах справи та отримання яких дозволяється законом; брати участь у судових засіданнях та у дослідженні доказів; наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають в ході судового процесу, якщо це дозволяється процесуальним законодавством; апелювати до вищестоящої судової інстанції;оскаржувати рішення суду до касаційної інстанції; вчиняти інші дії, передбачені чинним законодавством України для такого роду уповноважень (за виключенням пред'явлення позову, отримання майна та грошових сум), та які на думку представника будуть доцільними для правильного і ефективного виконання цієї довіреності. Довіреність зберігає чинність протягом ДВОХ РО КІВ (тобто, до першого січня дві тисячі восьмого року), якщо не буде припинена раніше цього терміну шляхом скасування з дотриманням при цьому вимог цивільного законодавства. Зміст ст. ст. 244, 245, 247-250 Цивільного кодексу України щодо поняття довіреності, її форми, строків, припинення представництва за довіреністю, скасування довіреності та відмови представника від вчинення дій, які оули визначені довіреністю, мені нотаріусом роз'яснено.

ПІДПИС:______________

01 січня 2006 року ця довіреність посвідчена мною, Торсій В.Я.,

приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

Довіреність підписана гр. Іванюком Романом Сергійовичем у моїй

присутності. Особу його встановлено, дієздатність перевірено.

Зареєстровано в реєстрі за №___

Стягнуто плати: згідно ст. 31 Закону України “Про нотаріат”.

Приватний нотаріус__________________

Список використаних джерел

1. Конституція України. - Х.: ПП "ІГВІНІ", 2008. - 96с.

2. Господарський кодекс України: Офіційний текст. - Станом на 1 жовтня 2009року. - К.: Атіка, 2009. - 188с.

3. Сімейний кодекс України: http://zakon.rada.gov.ua/

4. Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - 464с.

5. Цивільний процесуальний кодекс України: Станом на 15 грудня 2009року. (ОФІЦ. ТЕКСТ). - К.: Паливода А.В., 2009. - 156с.

6. Наказ Міністерства юстиції України “Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” від 03.03.2004 р. № 20/5. - /zakon1.rada.gov.ua/

7. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар.\ За ред. Є.О.Харитонова, О.І.Харитонової, Н.Ю.Голубєвої. 2-е вид., перероб. та доп. - К.: Правова єдність, 2009. - 744с.

8. Цивільний кодекс України: Підручник: У 2-х кн./ О.В.Дзера(кер. авт. кол.), Д.В. Доброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С. Кузнєцової. - 2-е вид., доповн. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - кн.1 - 736с.

9. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців). - Т.3: Юридична особа/ за ред. проф. І.В.Спасибо-Фатєєвої. - Серія "Коментарі та аналітика". - Х.: Страйд, 2009. - 736с.

10. Бірюков І. А., Заіка Ю. А., Співак Д. М. "Цивільне право України". Загальна частина. Навч. Посібник. - К.: Наукова думка, 2000 р. - 304с.

11. Господарське право: Підручник/ ЖукЛ.А., Жук І.Л., Неживець О.М./ - К.: Кондор, 2009. - 434с.

12. Єрух. А.М., Козяков Ю.М. Практичний курс нотаріату. Зразки нотаріальних документів, роз'яснення, коментарі. - К.: Істина, 2006 - 576.

13. Мічурін Є.О. Вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Видання друге, перероблене та доповнене. - Харків: Юрсвіт, 2007. - 436с.

14. Представництво / Л.М.Горбунова, С.В.Богачов,Г.В.Красій; М-во юстиції України.- К.: [ТОВ “Поліграф-Експрес”], 2006. - 49 с.

15. Науково-практичний журнал УНП "Нотаріат для Вас", №11 (97) листопад 2007р.

16. Науково-практичний журнал УНП "Нотаріат для Вас", №11 (121) листопад 2009р.

17. Загальнонаціональна правова газета "Юридичний вісник України", №18 (618) 2007р.