Глибока системна та структурна криза економіки, яка має місце в країнах колишнього Радянського Союзу та, зокрема, в Україні, впливає на всі макроекономічні показники цих країн (в тому числі й на стан торговельного та платіжного балансів, фінансово-економічну стабільність, на розвиток інвестиційного процесу в усьому виробничому комплексі тощо). Вирватися з критичної ситуації, а тим більше забезпечити належний рівень економічного розвитку лише за рахунок власних ресурсів майже неможливо. З огляду на це надзвичайно актуальною для України постає проблема отримання зовнішніх ресурсів, в тому числі через співробітництво з Міжнародними фінансовими організаціями (МФО), насамперед з Міжнародним валютним фондом (МВФ), Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР) та ін. Цим зумовлюється актуальність вибраної теми і її важливе значення.

Питанням діяльності міжнародних, у тому числі економічних, організацій в літературі присвячується багато уваги. Питання діяльності міжнародних економічних організацій знаходяться в полі наукового пошуку В.Печуляка [5], Т.Ткачука [6], А.Мар'янович [4], В.Клочко [3], О.Білоруса [1] та інших.

Однак, враховуючи динамічний характер міжнародних економічних відносин, окремі питання правового статусу міжнародних економічних організацій, міжнародно-правового регулювання їх діяльності потребують переосмислення, а в деяких випадках і нових підходів у розумінні їх природи, що відповідало би вимогам сьогодення та сучасним тенденціям розвитку міжнародного економічного співробітництва.

Метою роботи є подальший розвиток досліджень про міжнародні економічні організації, зокрема перспективи інтеграції України до міжнародного економічного співтовариства.

1. Роль міжнародних економічних організацій у світі

У більшості випадків під міжнародною організацією розуміють постійно діюче добровільне об'єднання держав, створене на основі міжнародної угоди (договору) для вирішення визначених завдань у політичній, економічній, соціальній, науково-технічній та інших сферах міжнародного співробітництва, що має власну систему органів управління, самостійну (автономну) волю, об'єм якої визначається волею держав-членів, та відповідає вимогам міжнародного права.

Взагалі, в світі нараховується більше 100 міжнародних організацій, які більшою чи меншою мірою залучені до вивчення і регулювання економічних та соціальних проблем, є важливими форумами узгодження економічної політики між країнами. Вони є різними за складом, розміром, функціями і впливом на міжнародну економіку.

До найбільш важливих функцій, що виконують міжнародні організації, з погляду міжнародної економіки належать:

Сприяння - розповсюдження світового досвіду шляхом організації міжнародних конференцій, збір та аналіз статистичних і аналітичних даних, публікація та поширення статистики тощо.

Спостереження - нагляд за процесами, що відбуваються, з можливістю формулювання та оприлюднення офіційної точки зору на ті чи інші проблеми, формування громадської думки і здійснення тим самим впливу на економічну політику країни. Найбільш типовий приклад організації, що виконує функцію спостереження, є Організація Об'єднаних Націй (ООН), яка за допомогою резолюцій Генеральної Асамблеї спонукає країни до проведення певної економічної політики.

Нагляд - більш жорстка форма спостереження, що пов'язана з зобов'язаннями країн повідомляти на регулярній основі і за встановленою формою дані про свій економічний стан та заслуховувати рекомендації щодо сутності поточного економічного розвитку. Уряди, що підписали статути міжнародних організацій, які здійснюють нагляд, повинні приймати в себе місії експертів цих організацій, надавати їм всебічну інформацію і бути максимально відвертими. Типовий приклад - МВФ, головна функція якого полягає в жорсткому нагляді за економічною політикою країн-членів з метою надання ним заснованих на світовому досвіді рекомендацій для попередження потенційно можливих макроекономічних дисбалансів і найбільш ефективного вирішення існуючих проблем.

Регулювання - нагляд, що передбачає виконання країнами рекомендацій міжнародного співтовариства через розробку відповідних міжнародних норм і механізмів примусу до їх виконання. Прикладом є ВТО, в рамках якої встановлені певні правила міжнародної торгівлі, а також жорсткі антидемпінгові та інші процедури, що застосовуються до порушників цих правил.

"Сприяння-спостереження-нагляд-регулювання" - всі ці функції міжнародних організацій засновані лише на добрій волі країн, що беруть в них участь. Однак Міжнародний валютний фонд (МВФ) все ж частково виконує функцію наддержавного регулювання в тих країнах, які використовують його кредити, оскільки умовою надання кредитів є виконання урядом погодженої з МВФ програми економічних реформ.

Незважаючи на наявність спільних рис, міжнародні організації відрізняються між собою за своїми функціями та напрямками діяльності.

Основними функціями МВФ є нагляд за станом міжнародної валютної системи і макроекономічною політикою країн-членів, а також за розвитком міжнародної економіки в цілому; надання тимчасової фінансової допомоги шляхом кредитування країн, що відчувають складнощі з погашенням своїх міжнародних боргів в результаті незбалансованості платіжного балансу, а також надання технічної допомоги та консультацій урядам країн-членів в галузі державних фінансів, статистики, банківського регулювання і платіжного балансу.

Головним завданням Світового банку є надання кредитів країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою для здійснення структурної політики в сфері фінансів, енергетики, підтримки ринків праці, покращання навколишнього середовища, вдосконалення системи освіти та ін.

По відношенню до країн, що розвиваються, політика Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) передбачає допомогу урядам у формуванні в цих країнах основ ринкової за суттю економічної політики з пріоритетами розвитку приватновласницького сектора, модернізації інституційних структур, досягнення фінансової стабілізації, як першого етапу загальної макроекономічної стабілізації, проектування та здійснення відповідних першочергових проектів, що забезпечують економічний розвиток та поліпшують соціальне становище в цих країнах тощо.

Основними функціями Всесвітньої торгівельної організації (ВТО) є нагляд за виконанням багатосторонніх торговельних угод і торговельною політикою держав, проведення багатосторонніх торговельних переговорів, сприяння розв'язанню торговельних спорів, контроль за розвитком міжнародної торгівлі та надання консультацій з питань управління в галузі міжнародної торгівлі, організація технічної допомоги, навчання персоналу, співробітництво з іншими міжнародними організаціями з питань торговельної політики.

Особливу роль у системі міжнародних організацій відіграє Система Організації Об'єднаних Націй. Вона має в своєму складі 18 спеціалізованих установ, одну автономну міжнародну організацію, Міжнародну агенцію з атомної енергетики та ряд програм, рад та комісій.

Всі зазначені та інші міжнародні організації тою чи іншою мірою допомагають країнам з перехідною економікою у сфері економіки та фінансів, а також у соціальних та інституційних перетвореннях.

2. Проблеми інтеграції України у світове співтовариство

Україна є однією з таких країн, на яку поширюються програми співробітництва міжнародних організацій. Зокрема, сьогодні Україна тісно співпрацює з МВФ, Світовим банком, ЄБРР, ООН, прикладає чималих зусиль до вступу у ВТО. Формування і розвиток ринкової економіки в Україні диктують необхідність встановити більш тісні взаємовигідні зв'язки з іншими державами, активно включитися в процеси міжнародної економічної інтеграції та глобалізації. Відмовитися від цього означає бути відкинутим на узбіччя соціального прогресу.

Сьогодні Україна ще недостатньо інтегрована у міжнародні структури і таке становище необхідно змінити, щоб зайняти достойне місце серед розвинених країн. Існує два шляхи інтеграції в світове товариство. Перший - рухатися за стихійним процесом, а другий - спираючись на власні можливості, здійснювати свідому стратегічну інтеграцію. Саме такий шлях може стати найбільш ефективним для нашої країни.

Слід відзначити позитивний вплив інтеграційних процесів на економіку багатьох країн. Так, завдяки розумній інтеграційній політиці вони отримують можливості збільшити розміри ринку, а отже, і масштаби виробництва та додаткові прибутки від реалізації товарів на зовнішніх ринках, забезпечити кращі умови торгівлі, поліпшити свою інфраструктуру, запровадити новітні технології.

Не можна обійти увагою й негативні приклади впливу МФО на розвиток деяких країн світу (наприклад, Аргентини). Йдеться про наслідки механічного впровадження рекомендацій та рецептів МФО без урахування специфіки країни, прийняття помилкових стратегічних рішень, відсутність системних підходів до впровадження реформ. Ці потенційні та реальні загрози Україна повинна враховувати при розробці своєї зовнішньоекономічної стратегії та базових принципів співробітництва з МФО.

Варто зазначити, що в умовах інтеграції часто відбувається перерозподіл факторів виробництва на користь сильних партнерів за рахунок відтоку ресурсів з відсталих країн, які через це можуть потрапити у залежність від інших країн та стати заручниками кризових явищ та фінансової нестабільності у світі. Все це може призвести до збільшення розриву між країнами-лідерами та менш розвиненими країнами, до різкого погіршення внутрішньої економічної ситуації. Тому, відпрацьовуючи принципи співробітництва з МФО, необхідно розробляти механізми захисту національних інтересів і систему економічної безпеки, що були б адаптовані до умов відкритої економіки.

Крім того, необхідно мати на увазі, що досягнення глобалізації відкривають нові можливості для кримінальних груп, відмивання "брудних грошей", підпільної економіки, торгівлі наркотиками. Потенційний ризик також пов'язаний з загрозами національному суверенітету з боку могутніх міжнаціональних корпорацій.

Запобігання негативним наслідкам глобалізації є завданням ряду міжнародних організацій. Особлива роль у підготовці суспільства до процесів глобалізації покладається на ООН, яка в силу свого мандату є унікальним механізмом розробки принципів і норм, що необхідні для використання потенціалу глобалізації, для перетворення її в "глобалізацію з людським обличчям". Зі свого боку, Всесвітній банк, МВФ і ВТО також повинні створювати перепони стихійним процесам, пов'язаним з глобалізацією та їх негативними наслідками.

Незважаючи на можливі ризики та загрози, шлях України до глобального простору не має альтернатив. Незалежна держава такої величини, виконуючи в силу певних чинників геостратегічну роль, не може лишатися у самоізоляції, оскільки це означало б не захищеність., а відсталість, низьку міжнародну конкурентоспроможність, і навіть деградацію.

Економічні зв'язки між країнами здійснюються, головним чином, завдяки торгівлі та інвестиційній діяльності. Обидва ці види діяльності нині майже неможливо здійснювати без участі МФО.

Економіка України може досить швидко пристосуватися до зовнішніх дестабілізуючих факторів, перейти до стабільного, зовнішньоорієнтованого шляху розвитку, створити передумови для того, щоб наздогнати розвинуті країни світу і інтегруватися у світову економічну систему лише за умов здійснення послідовних економічних реформ з урахуванням рекомендацій міжнародних організацій.

Спілкування з МФО має базуватися на використанні позичок, що сприяють реформуванню національної економіки на тому підґрунті, який одержано у спадщину від розпаду Союзу, і забезпечують більш швидку її адаптацію до світогосподарської ринкової системи. Розвиток в Україні ринкової економіки, що відкриває її для світу, є спільним інтересом нашої країни та МФО.

У контексті побудови відносин з МФО треба взяти до особливої уваги, по-перше, те, що наша країна добровільно відмовилася від володіння ядерною зброєю, займаючи за цим показником третє місце у світі (після США і Росії), погодилася на її демонтаж, вивезення і знищення. Це має враховуватися у програмах співробітництва і відшкодовуватися відповідними кредитами на розбудову української держави. По-друге, чорнобильська катастрофа коштує Україні, окрім усього іншого, величезних щорічних фінансових витрат. Зараз вони, головним чином, лягають тягарем на бюджет держави за вітчизняний рахунок, в т.ч. через відрахування з доходу підприємств. Але це екологічна катастрофа світового масштабу, що зачіпає усі країни і може нанести нищівного удару по всьому людству, якщо не буде вжито відповідних заходів (будівництво нового саркофагу - укриття, локалізація й припинення розгортання ядерних реакцій в зруйнованому блоці, закриття ЧАЕС в цілому і заміна її альтернативними джерелами електроенергії тощо). На це, за розрахунками, потрібно понад 4 млрд. дол. США. Розвинені країни, в першу чергу європейські, зацікавлені у розв'язанні проблеми Чорнобиля і мають взяти у цьому реальну фінансову участь. По-третє, Україна є транзитною державою, що пов'язує між собою Захід та Росію. По-четверте, Україна має величезний економічний, виробничий, інтелектуальний потенціал, який є привабливим для розвинених країн ринкової економіки. Отже, основні принципи і цілі, на яких Україні слід будувати своє співробітництво з МФО, це:

сприяння поступовому розвитку ринкових перетворень в Україні з урахуванням необхідності розв'язання не тільки суто економічних, а й соціальних завдань;

створення умов для успішного входження України у світову економіку;

забезпечення національних інтересів і національної безпеки та гідна позиція української сторони у відносинах Україна - МФО.

Сьогодні Україна не може відразу обрати стратегію необмеженої "відкритості", тому її інтеграція у світове суспільство повинна йти поетапно, шляхом підвищення рівня збалансованості, структурної перебудови та науково-технічного оновлення, забезпечення соціально орієнтованого розвитку економіки.

Пріоритетним у відносинах нашої держави з міжнародними фінансовими організаціями є питання пошуку альтернативних джерел дешевого довгострокового запозичення. Основними напрямами у цій сфері повинні бути:

-- розширення співпраці з Міжнародною фінансовою корпорацією. МФК, на відміну від МВФ та МБРР, надає свої фінансові послуги виключно приватним компаніям (як правило -- високорентабельним). Основним принципом діяльності МФК є доповнення та підтримка інвестицій приватного капіталу з метою сприяння розвитку приватного підприємництва. В порядку реорганізації діяльності МФК передбачається тісніша співпраця з урядами країн-реципієнтів, особливо на стадії визначення пріоритетних напрямів фінансування. На наш погляд, таке співробітництво можна було б використати для прискорення розвитку в Україні іпотечного кредитування. Але слід пам'ятати, що МФК працює у тісній координації з МБРР, а отже, не може виступати повноцінною альтернативою Світовому банку;

розширення співпраці з ЄБРР. Ця фінансова організація здійснює зовнішнє пряме та спільне фінансування інвестиційних проектів. На відміну від інших міжнародних фінансових інституцій, ЄБРР зосереджується насамперед на кредитуванні приватного сектору та об'єктів ключової інфраструктури;

розширення співробітництва з Європейським інвестиційним банком, який є фінансовою установою Європейського Союзу і, як правило, обмежує свою співпрацю країнами -- членами ЄС. Однак останнім часом до його цілей додається і фінансування проектів у країнах-претендентах (зокрема, Україна вже підписала Рамкову угоду з Європейським інвестиційним банком). З огляду на завдання євроінтеграції, окреслені у Посланні Президента України, можна було б розпочинати відповідні переговори з ЄІБ;

-- враховуючи європейський вектор зовнішньої політики України, слід розширювати співпрацю з Європейським Союзом та його фінансовими інституціями -- Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) та іншими організаціями.

Як додаткове джерело фінансування регіональних проектів можна розглядати Організацію чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), до складу якої входить і Україна. Зі створенням Чорноморського банку торгівлі і розвитку, який розпочав свою діяльність у червні 1999 року, з'явилася реальна основа для практичної реалізації проектів у даному регіоні. Відповідно до Угоди про заснування банку його діяльність спрямовується на забезпечення процесів економічної трансформації країн Чорноморського регіону, він діє як банк розвитку, його кредиторами та позичальниками виступають країни-засновники.

Україна має обов'язково враховувати свої власні інтереси, зберігаючи національний суверенітет і незалежність. При цьому інтеграція повинна базуватися на максимальному використанні інформаційних, інтелектуальних ресурсів та наявного науково-технічного потенціалу.

ВИСНОВКИ

Міжнародна організація - постійно діюче добровільне об'єднання держав, створене на основі міжнародної угоди (договору) для вирішення визначених завдань у політичній, економічній, соціальній, науково-технічній та інших сферах міжнародного співробітництва, що має власну систему органів управління, самостійну (автономну) волю, об'єм якої визначається волею держав-членів, та відповідає вимогам міжнародного права.

"Сприяння-спостереження-нагляд-регулювання" - всі ці функції міжнародних організацій засновані лише на добрій волі країн, що беруть в них участь.

Основні принципи і цілі, на яких Україні слід будувати своє співробітництво з МФО, це:

створення умов для успішного входження України у світову економіку;

Основними напрямами України у сфері міжнародних відносин повинні бути: 1) розширення співпраці з Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), яка, на відміну від МВФ та МБРР, надає свої фінансові послуги виключно приватним компаніям; 2) розширення співпраці з ЄБРР; 3) розширення співробітництва з Європейським інвестиційним банком, який є фінансовою установою Європейського Союзу і, як правило, обмежує свою співпрацю країнами -- членами ЄС; 4) враховуючи європейський вектор зовнішньої політики України, слід розширювати співпрацю з Європейським Союзом та його фінансовими інституціями -- Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) та іншими організаціями.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Белорус О. Императивы стратегии развития Украины в условиях глобализации // Экономика Украины. - 2001. - №11. - С. 4-13.

2. Кваша С, Патыка Н. Направления и проблемы интеграции Украины в мировое экономическое пространство // Экономика Украины. - 2001. - №9. - С. 77-81.

3. Клочко В. Глобализация и ее влияние на страны с переходной экономикой // Экономика Украины. - 2001. - №10. - С. 51-58.

4. Мар'янович А. Міжнародні економічні організації: проблеми інтеграції України в міжнародне економічне співтовариство // Наукові праці НДФІ. - 2002. - № 1. - С. 49-56.

5. Печуляк В. Міжнародні економічні організації в механізмі регулювання міжнародного економічного співтовариства // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 8. - С. 137-140.

6. Ткачук Т. Становлення та сучасний стан міжнародних фінансових організацій: їх роль у регулюванні світових економічних процесів // Вісник НБУ. - 2006. - № 4. - С. 56-60.