p align="left">Не повинні залишатися поза увагою прокурора і питання про допустимість доказів, оскільки в подальшому вони мають використовуватися державним обвинувачем у судовому засіданні. Затвердження обвинувального висновку і направлення справи до суду в порядку п.11 ч.1 с.227 КПК здійснюється, коли прокурор визнає проваджене розслідування якісним та достатнім для підтримання обвинувачення в суді, а справу - підготовленою для цього. Прокурор має переконатися, що винуватість обвинуваченого повністю доведена і у разі доведеності у суді наведених слідчим доказів буде винесений обвинувальний вирок. Одночасно з цим прокурор повідомляє обвинуваченого, до якого суду направлена справа. За недостатністю доведеної винуватості прокурор зобов'язаний прийняти інше рішення ( ст.229 КПК).

В.Т.Маляренко та І.В.Вернидубов пропонують надати прокурору повноваження самому складати обвинувальний висновок державного обвинувачення, вручати його копію обвинуваченому і роз'яснювати йому право заявляти клопотання [36, с.48].

Зазначимо, що пропозиції щодо вручення прокурором, який затвердив обвинувальний висновок, його копії обвинуваченому, сприйняті авторами проекту нового КПК (ч.1 ст.315). Такий же порядок передбачений і ч.2 ст.222 КПК РФ. Що стосується пропозиції Є.О. Шевченко покласти на прокурора обов'язок складати висновок державного обвинувача, то вважаємо, що це не наглядова функція прокурора, а функція кримінального переслідування, і покладання її на прокурора на стадії досудового слідства суперечить концепції діяльності прокурора щодо неприпустимості розширення функції кримінального переслідування на досудовому слідстві. [68, c.12]

Посиленої прокурорської уваги потребує нагляд за додержанням прав обвинуваченого при прийнятті слідчим рішення про закриття справи. Винесення такої постанови свідчить про відмову сторони обвинувачення від продовження процесуальної діяльності по викриттю підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні злочину за наявності підстав, передбачених законом.

Закриття кримінальної справи є етапом, заключною частиною розслідування, який охоплює: а)аналіз та оцінку зібраних по справі доказів у їх сукупності з огляду на їх достатність для достовірного висновку про неможливість продовжувати розслідування через наявність однієї з обставин, передбачених законом в якості підстави для закриття справи; б)систематизацію та належне оформлення матеріалів кримінальної справи; в)складання постанови про закриття справи; г)вирішення усіх питань, які випливають з рішення про закриття справи : скасування запобіжного заходу щодо обвинуваченого (підозрюваного), зняття арешту з майна, на яке його було накладено, повернення вилучених у обвинуваченого предметів тощо; д)повідомлення про закриття справи обвинуваченого, інших зацікавлених у справі осіб, вирішення їх клопотань тощо [6, с.88].

Стаття 213 КПК визначає, що кримінальна справа закривається : 1) при наявності підстав, зазначених у ст.6 КПК; 2) при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину. При нагляді за законністю закриття справи прокурор має, поряд із перевіркою повноти, всебічності та об'єктивності розслідування кримінальної справи, ретельно дослідити питання обґрунтованості закриття справи, відповідність прийнятого рішення закону, і, особливо, тим підставам, на які посилається слідчий. Між тим, при прийнятті рішення про закриття кримінальної справи у непоодиноких випадках допускаються порушення прав учасників кримінального судочинства, в тому числі і тих осіб, які притягалися до кримінальної відповідальності.

Стаття 214 КПК визначає, що слідчий закриває справу мотивованою постановою, в якій, крім загальних даних, передбачених ст.130 КПК, зазначає: відомості про особу обвинуваченого, суть справи, підстави для закриття справи, рішення про скасування запобіжного заходу і заході по забезпеченню цивільного позову та можливої конфіскації майна, а також вирішення питання про речові докази відповідно до ст.81 КПК. Вважаємо, що зазначений перелік питань є неповним і потребує доповнення вказівкою на роз'яснення порядку оскарження даної постанови.

Ще одна новела, яку варто запозичити. В якості додатків до КПК РФ наведені уніфіковані зразки процесуальних документів. О.Р.Михайленко, який багато уваги приділяє теорії, методики складання процесуальних актів у кримінальних справах, їх уніфікації, слушно вказує: “Впровадження уніфікованих форм, якщо вони виконані належним чином, полегшує працю, прискорює строки складання документів, сприяє дотриманню законності, підвищує культуру праці [42, с.113].”

Закон зазначає, що копія постанови про закриття справи надсилається прокуророві, особі, що притягалася до кримінальної відповідальності, особі, за заявою якої була порушена справа, а також потерпілому та цивільному позивачеві. Виходячи із положень ч.2 ст.43 КПК, ч.3 ст.48 КПК, вважаємо, що обвинувачений та його захисник мають право на ознайомлення з усіма матеріалами справи у разі її закриття, що повинно бути відображено у ст.214 КПК, і буде сприяти реалізації прав зазначених осіб у досудовому слідстві. Зазначена конструкція ст.214 КПК спрямована на подальший прокурорський нагляд, оскільки вирішити питання про відповідність закону постанови слідчого прокурор може лише шляхом витребовування справи, тобто мова йде про можливу констатацію порушення закону і вжиття відповідних заходів з боку прокурора.

В той же час забезпечення прав обвинуваченого, інших учасників кримінального процесу потребує, на наш погляд, зміни законодавства. Мова йде про дачу згоди прокурора на закриття кримінальної справи з підстав, визначених ст.213 КПК. В подальшому така постанова може бути безпосередньо оскаржена в суді, без додержання порядку, встановленого ст.215.236-5 КПК.

Вважаємо, що закриття кримінальної справи з підстав, передбачених ч.2 ст.213 КПК - при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину суперечить вимогам ч.3 ст.62 Конституції України, відповідно до якої усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Зазначене положення сприйнято і авторами проекту нового КПК. Так, ч.2 ст.183 проекту визначає, що при недоведеності участі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні злочину, якщо вичерпані всі можливості доказування, порушена справа підлягає закриттю через відсутність події злочину або відсутність складу злочину.

Актуальним є запровадження у вітчизняному КПК механізму реалізації положень ст.56 Конституції України, яка передбачає право кожного громадянина на відшкодування державою матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльністю) органів державної влади чи їх посадових осіб, тобто мова йде про реабілітацію, зокрема, підозрюваного, обвинуваченого, кримінальне переслідування відносно яких закрито з підстав, передбачених п.1 та 2 ст.6 КПК.

2.3 Прокурорський нагляд за додержанням прав учасників кримінального судочинства під час судового розгляду кримінальної справи

Принцип змагальності, втілений у процесуальне законодавство, звільнення суду від обвинувальних функцій, покладають на прокурора всю відповідальність за доказування обвинувачення. Саме тому наказ Генерального прокурора України від 19.03.2005 № 5 гн “Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення” спрямовує роботу прокурорів у цій галузі на “ефективну реалізацію повноважень щодо всебічного, повного, об'єктивного та неупередженого дослідження обставин кожної справи”.

Разом з виконанням правоохоронної функції, що реалізується у його обвинувальній діяльності, прокурор виконує в суді й правозахисну функцію, яку не можна розглядати як наглядову.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 КПК, яка по суті після 28.06.2001 залишилася без змін, він “зобов'язаний в усіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили”.

Дійсно, за українською Конституцією гарантією захисту прав і свобод людини є суд (ст. 55), юрисдикція якого поширена на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124). До того ж, у подальших рішеннях Конституційного Суду України про неконституційність деяких законів юрисдикція судів значно поширена на правовідносини у досудовому слідстві, учасником яких є прокурор. Так, рішенням від 23.05.2001 №6-рн/2001 визнана підвідомчість судам скарг на акти та дії службових осіб органів дізнання, досудового слідства і прокуратури, навіть якщо законодавством встановлений виключно позасудовий порядок оскарження. Можливість оскарження їх дій у суді передбачені ст.ст. 110, 234, 236 КПК, але з розглядом, в основному, під час попереднього або судового розгляду справи, за винятком випадків, прямо передбачених КПК, коли скарги розглядаються негайно під час досудового слідства. Але навіть такий порядок розгляду скарг на дії прокурора (дізнавача або слідчого) Конституційний Суд визнав частково неконституційним (рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003), оскільки він унеможливлює розгляд судом скарг на постанови цих службових осіб “стосовно приводів, підстав і порядку порушення кримінальної справи щодо певної особи” [28, c.392].

Таким чином законом суд поставлений в такі умови, коли не тільки при розгляді кримінальної справи, а взагалі у кримінальному судочинстві він сам повною мірою відповідає за додержання закону.

І все ж прокурор не приватна особа, а, як і суд, є представником держави, спрямованість діяльності якої - захист прав і свобод людини та забезпечення їх гарантій (ст.3 Конституції). Тому він повинен здійснювати процесуальну функцію обвинувачення так, щоб вона сприяла утвердженню закону, охороні прав всіх учасників процесу. Справа не тільки в тому, щоб прокурор здійснював заходи для попередження порушень закону з боку суду, їх своєчасного запобігання та усунення. Необхідно, щоб він виконував свої обов'язки державного обвинувача: застосовував усі заходи для всебічного дослідження обставин справи, правильного її рішення. При цьому діяв би у суворій відповідності із законом та виступав проти порушень з будь-якої сторони. І не тому, що він здійснює нагляд за виконанням закону судом, а у зв'язку з тим, що підтримання державного обвинувачення в умовах порушення закону, обмеження прав будь-якого з учасників процесу протирічило б ідеї безумовної законності діяльності державного обвинувача.

Наприклад, адвокат може не звернути увагу на допущене судом порушення закону, яке є законною підставою скасування майбутнього вироку, часто навіть з метою використати цей привід у апеляції при постановленні несприятливого для підзахисного вироку. Прокурор зобов'язаний звернути увагу суду на порушення будь-якого закону навіть при умові ускладнення обвинувальної діяльності при його усуненні. Зазначене завдання прокурор в суді виконує реагуванням у межах наданих йому повноважень у формі заперечень, наприклад, щодо некоректних або навідних питань захисника або порушень з боку судді. Закон у ч.2 ст.260 КПК надає таке право щодо дій головуючого всім учасникам процесу, якщо обмежуються або порушуються їхні власні права. На відміну від них прокурор зобов'язаний заперечувати проти порушень головуючого і щодо інших осіб.

У боротьбі за “благополучні” статистичні дані деякі прокурори намагаються уникнути можливого розходження із судом будь-якими засобами, що робить їхню позицію несамостійною і безпринципною та знеособлює взагалі фігуру державного обвинувача у суді.

Причини розходжень позиції із судом можуть бути різні. З точки зору оцінки діяльності прокурора зовсім не байдуже, чи пояснюються ці розходження складністю питання, відсутністю єдиної судової практики, чи обвинувач просто не розібрався в обставинах, погано орієнтується у законі та роз'ясненнях Верховного Суду України.

Якщо позиція прокурора обґрунтовувалася конкретними доказами, які досліджені у судовому засіданні, якщо він враховував не тільки дані, що підтверджують вину підсудного, а й ті, що його виправдовують, переконливо довів, чому він опирається на одні докази і спростовує інші, то обвинувача нема в чому докоряти, навіть якщо суд прийняв інше рішення. Судове слідство - це самостійне, творче дослідження доказів у нових процесуальних умовах, що може привести до висновків, відмінних від висновків досудового слідства, тому не можна вимагати, щоб висновки прокурора в усіх без винятку випадках співпадали з рішенням, яке виносить суд, що керується власною оцінкою доказів [39, c.68].

Можна зробити єдиний висновок: суд і прокуратура не можуть знаходитися у відношеннях підлеглості або піднаглядності. Їх відношення скоріше можна характеризувати як систему взаємодії, стримань і противаг, які у сукупності забезпечують законність, охорону прав фізичних юридичних осіб.

У згаданих рекомендаціях КМ РЄ стосунки між державними прокурорами та суддями регламентовані наступним чином: “Державні прокурори повинні суворо шанувати незалежність і безсторонність суддів. Вони, зокрема, не повинні ставити під сумнів судові рішення, ані чинити перешкод їх виконанню, за винятком тих випадків, коли вони здійснюють своє право на оскарження або вдаються до якоїсь іншої декларативної процедури”. У міжнародному документі зазначено, що прокурори “повинні подбати про те, аби в розпорядження суду були надані всі важливі факти та юридичні доводи, необхідні для справедливого відправлення правосуддя” (с.7-8).

Делікатність проблеми процесуальних взаємовідносин судді та прокурора при тому, що вони обоє представляють державу, потребує внесення уточнень у ст. 25 КПК щодо ролі прокурора у кримінальному судочинстві. Оскільки законодавством України на прокуратуру покладений обов'язок здійснювати національну політику щодо злочинності (діяльність органів прокуратури з координації таких зусиль правоохоронних органів) завданням прокурора у суді є усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, на що звертає увагу і Генеральний прокурор України в п.п. 5.5 наказу від 19.09.2005 № 5 гн.

Завданням державного обвинувача відповідно до ст. 34 Закону України “Про прокуратуру” вважається сприяння у постановленні судових рішень, що ґрунтуються на законі, шляхом:

- пред'явлення суду доказів, що підтверджують винуватість особи, їх систематизація та аналіз;

- спростування доказів сторони захисту, усунення протиріч у доказовому матеріалі;

- об'єктивної та неупередженої оцінки кожного доказу та їх сукупності;

правильної юридичної кваліфікації дій підсудного, об'єктивної й обґрунтованої думки щодо виду і міри покарання;

- аргументованих пропозицій щодо вирішення цивільного позову, інших питань, які буде вирішувати суд;

- здійснення права на внесення апеляції, касаційного подання чи ініціювання перегляду справи у виключному провадженні;

- участі прокурора у роботі апеляційної, касаційної інстанції та при розгляді справи судом у виключному провадженні та в порядку виконання вироку [35, c.102].

Конституцією та внесеними до КПК змінами чітко визначено, яку роль виконує прокурор у суді з огляду на ту функцію, яку він при цьому здійснює. У зв'язку з цим функцію підтримання державного обвинувачення можна розглядати у вузькому і широкому розумінні.

У вузькому розумінні підтриманням державного обвинувачення можна вважати лише реалізацію прокурором обвинувальної діяльності в суді першої інстанції, а також при відновленні судового слідства апеляційною інстанцією (ст. 363 КПК) та при скасуванні апеляційною інстанцією вироку місцевого суду та постановленні свого вироку, якщо саме з цього приводу внесена апеляція прокурором (ст. 378 КПК).

В інших випадках перегляду судових рішень, постановлених судами першої інстанції, прокурор висловлюється щодо їх законності, безпосередньо не підтримує обвинувачення, хоча в широкому розумінні відстоює позицію державного обвинувача або змінює її у касаційному розгляді чи виключному провадженні.

Під час розслідування справи розгляд судами скарг на дії прокурора, дізнавача чи слідчого у випадках, передбачених ч. 5 ст. 97, 1652, 1653, 177, 178, 190, 205, 2365 КПК, а також в інших випадках судового розгляду передбачених законом питань на цій стадії кримінального судочинства, проводиться за участю прокурорів, які дали згоду на внесення чи самі внесли подання або здійснюють нагляд за досудовим слідством. До судового розгляду таких скарг у справах, які розслідуються прокуратурами обласного рівня та Генеральною прокуратурою України залучаються також працівники підрозділів, на які покладено обов'язок щодо підтримання державного обвинувачення.

Саме таке визначення цієї роботи надане в наказі Генерального прокурора України від 19.09.2005 № 5 гн “Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення” (п. 1.2 ст. 2).

Цим наказом участь у розгляді справ, направлених до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності та її закриття з нереабілітуючих підстав, а також у розгляді справ в апеляційному, касаційному порядках беруть працівники прокуратури, на яких покладено обов'язок щодо підтримання державного обвинувачення в суді (ч. 3 ст. 2).

Так само необхідно розцінювати статус прокурора у судових розглядах кримінальних справ у порядку виконання судових рішень. На цій стадії прокурор виконує свою конституційну функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Галузевим наказом (ст. 10) участь у розгляді судом справ про застосування, скасування чи зміну примусових заходів медичного характеру та застосування примусових заходів виховного характеру, вирішення питань, пов'язаних з виконанням судових рішень у кримінальних справах, про застосування амністії доручено забезпечувати прокурорам усіх рівнів [35, c.73].

Внесені у кримінально-процесуальний закон зміни та доповнення обмежили суд розглядом справ тільки обсягом пред'явленого обвинувачення (ст. 275 КПК) і надали більш широких повноважень державному обвинувачеві в процесі, чим значно обтяжили наслідки його помилки у судовому засіданні.

Вказані зміни закону щодо розмежування функцій прокурора і суду на практиці вбачаються у наступному.

1. Суд, розглядаючи справу, при виявленні даних про скоєння підсудним ще й іншого злочину або необхідності притягнення інших осіб до відповідальності за вчинений злочин, за клопотанням учасників процесу направляє постанову (ухвалу) прокурору для вирішення питання про порушення кримінальної справи. Самому суду порушити кримінальну справу процесуальним законодавством дозволяється лише при одержанні заяви, що подається у порядку приватного обвинувачення;

2. Як правило, на додаткове розслідування справа може бути повернута судом лише за клопотанням сторін. Виключення складають випадки, коли під час порушення справи, провадження дізнання та досудового слідства були допущені порушення вимог Кримінально-процесуального кодексу, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду (ст. 246 КПК). Такі порушення надають право суду під час попереднього розгляду справи за власною ініціативою повернути справу прокуророві. Які саме “такі порушення” - закон не визначає. Судова практика користується поняттям “істотні порушення вимог КПК” (ст. 370), що є підставою для скасування вироку.

Спірним є питання повернення справи на додаткове розслідування у стадії судового розгляду за ініціативою суду з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства, які не можуть бути усунені у судовому засіданні. Стаття 281 КПК, що передбачає цю підставу, не регламентує, з чиєї ініціативи може бути повернута прокурору така справа. Однак постанова Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005 № 2 „Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування” зміст ст. 281 КПК України щодо суб'єктів ініціативи цієї процесуальної процедури ототожнює зі ст.. 246 КПК України. Тому судам надане роз'яснення, що повернення справи на додаткове розслідування у стадії судового розгляду здійснюється як за клопотанням учасників процесу, так і з ініціативи суду. З власної ініціативи суд не може повернути справу на додаткове розслідування:

- якщо неповнота або неправильність досудового слідства може бути усунута в судовому засіданні;

- коли під час судового розгляду справи встановлено підстави для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб;

- при наявності підстав, встановлених у судовому засіданні, для притягнення підсудного за інший злочин;

- для збільшення обсягу обвинувачення.

На відміну від суду державному обвинувачеві у судовому засіданні надане право змінювати обвинувачення за певних обставин у бік пом'якшення або погіршення його становища, а також заявляти клопотання про повернення справи на додаткове розслідування з метою пред'явлення більш тяжких обвинувачень.

Тобто закон чітко розмежовує функції суду та прокурора у змагальному процесі: завдання суду - виносити рішення за зібраними досудовим слідством і представленими доказами обвинувачення особи, яке остаточно формулює державний обвинувач у судовому засіданні.

На сучасному етапі прокуратура знаходиться на шляху становлення відповідно до конституційної моделі. Сьогодні виконується у повному обсязі перша конституційна функція підтримання державного обвинувачення у суді фактично у всіх кримінальних справах, що збільшило навантаження у декілька разів. В умовах реформування судової та прокурорської систем, значного збільшення навантаженості, неможливості іноді ефективно забезпечити судові процеси наявною кількістю прокурорських працівників страждає якість виконання прокурором функції кримінального переслідування винних осіб у суді. І все ж не треба поспішати пояснювати неякісність виконання цих обов'язків тільки вказаними проблемами. Необхідно і в таких умовах, у межах своїх повноважень обрати правильні пріоритети, мобілізувати потенційні резерви.

Перш за все, це стосується організації підготовки до участі у судовому розгляді кримінальної справи, що складає основне підгрунтя ефективного підтримання державного обвинувачення у суді.

Стадія підготовки - це не просто ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, вона складається з наступних частин:

а) забезпечення ефективності підтримання державного обвинувачення ще під час досудового слідства;

б) врахування низки критеріїв при призначенні державного обвинувача у конкретній справі;

в) застосування ефективної методики підготовки прокурора до участі у судовому засіданні.

Конституція, зміни, внесені у кримінально-процесуальний закон, повністю звільнили суд від обвинувальної функції, а всю відповідальність за доказування обвинувачення переклали на прокурора. Визначені Конституцією пріоритети змінили погляд на всі стадії кримінального судочинства. Сьогодні вони мають одну мету: повноий всебічний і об'єктивний розгляд справи у суді. У цих умовах життя диктує суттєву істину: дізнання та досудове слідство - не самоціль, а лише допоміжна стадія. Діяльність органів, що виконують оперативно-розшукові дії, дізнання та досудове слідство, не закінчується встановленням винної у злочині особи, зібранням доказів і їх фіксуванням, пред'явленням обвинувачення та складенням обвинувального висновку. Головний їх обов'язок - забезпечити прокурору можливість представити ці докази суду у повному обсязі [35, c.62].

По-перше, слідчі органи повинні не тільки встановити, допитати свідків, потерпілих, але й здійснити всі можливі заходи до забезпечення їх явки до суду. Саме з метою досягнення такого результату в сучасних умовах специфічності злочинів та можливостей злочинців протидіяти розслідуванню вводяться і діють в багатьох демократичних країнах програми захисту свідків. На жаль, в нашій країні ця робота лише на початковому етапі.

По-друге, забезпечити майбутнього державного обвинувача найбільш важливими матеріалами, які той з певних причин не зможе детально законспектувати.

У багатьох розвинутих країнах світу із змагальним принципом судочинства справа під час судового процесу знаходиться у прокурора, і обвинувальний вирок виноситься, якщо прокурор професійно й повно представить існуючі в ній докази суду або присяжним. На відміну від такого порядку наше кримінально-процесуальне законодавство передбачає направлення всієї справи до суду задовго до процесу, у зв'язку з чим оперувати оригіналами доказів державний обвинувач у суді не може, а користується лише записами і конспектами, що ускладнює його можливості у змагальному процесі. Тому дуже важливо, щоб у наглядове провадження у справі слідчий для державного обвинувача поклав найбільш важливий доказовий матеріал.

За ст. 6 галузевого наказу Генерального прокурора України від 19.09.2005 № 5 гн під час досудового слідства у наглядовому провадженні слід накопичувати:

- копії опису матеріалів кримінальної справи;

- процесуальні рішення, прийняті під час дізнання і досудового слідства;

- копії та виписки з документів, що містять основні докази, на яких ґрунтується обвинувачення.

З огляду на важливість виконання цих вимог для належної підготовки державних обвинувачів до судового розгляду справи прокурорам доручено перевіряти наявність вказаних матеріалів перед затвердженням обвинувального висновку.

Наприклад, у Борщівському районі Тернопільської області справу з обвинуваченню О. за ст. 115 ч. 1 КК України розслідував прокурор району, який до наглядового провадження, окрім копій процесуальних документів, приєднав фототаблиці з місця події та копію протоколу допита основного свідка К - родички обвинуваченого. У судовому засіданні захисник зробив спробу поставити під сумнів факт, що потерпілого вбито у кухні будинку, а свідок К. спробувала змінити свої показання на користь підсудного. Завдяки зваженому підходу до формування наглядового провадження у справі з боку прокурора, державному обвинувачеві вдалося впевнено спростувати доводи захисника, вміло допитати у суді свідка К. та повернути її до показань, які вона давала на досудовому слідстві [71].

По-третє, на стадіях затвердження обвинувального висновку, судових розглядів справи необхідно забезпечити тісну взаємодію слідчого з державним обвинувачем. Необхідність такої співпраці особливо важлива по актуальних справах, розслідування у яких постійно стикається з труднощами, пов'язаними з протидіями слідству, і свого апогею досягає у судовому слідстві.

Прокурор у процесі нагляду за додержанням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, має можливість та повинен переорієнтувати роботу зазначених органів саме у такому напрямі, підвищити відповідальність слідчого не тільки за якість розслідування справи, а й за кінцевий результат, а державного обвинувача - за використання всіх можливостей у здійсненні обвинувальної діяльності в суді.

Не менш важливе значення в сучасних умовах значного підвищення ціни помилки державного обвинувача, яку не завжди можна виправити у подальших розглядах справи, має підбір прокурора для слухання конкретних, принаймні складних та специфічних справ. Тому у наказі Генерального прокурора України від 19.09.2005 № 5 наголошується про необхідність доручати державним обвинувачам вивчення кримінальної справи, перед затвердженням обвинувального висновку. Що стосується справ, розслідуваних органами прокуратури, призначати державних обвинувачів „з моменту пред'явлення обвинувачення, а в разі оскарження постанов чи дій слідчого або прокурора на стадії досудового слідства - перед розглядом скарг судом”.

Важливим є впровадження практики, коли в супроводжувальному листі про направлення справи до суду повідомлялося персонально, який прокурор буде підтримувати державне обвинувачення. Це надасть можливості: підвищити відповідальність державного обвинувача щодо вивчення матеріалів справи та встановити взаємодію із слідчим; внести порядок і дисципліну в організацію прокурором цієї роботи з тим, щоб суди поважніше відносилися до державного обвинувача та збулися ще пануючої з їх боку звички вимагати негайно направити будь-якого прокурора для слухання справи; більш ефективно організувати розгляд кримінальної справи.

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ ЗА ЗАКОННІСТЮ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА
3.1 Напрями подальшого розвитку кримінально-процесуального законодавства та вдосконалення регламентації досудового слідства
Процес побудови правової держави, розвиток демократичних засад мають бути пов'язані з переглядом чинних і введенням нових правових норм. Нині, коли процес правотворчої діяльності в Україні набуває швидкого розвитку, спостерігаються позитивні тенденції у приведенні правової системи України у відповідність із міжнародними стандартами.

Особливо актуальним стає питання вдосконалення кримінально-процесуального законодавства та ретельного реформування системи органів досудового слідства, що є неминучим, оскільки викликано вимогами Конституції України. Мабуть, найпершою серед країн СНД це питання на законодавчому рівні закріпила у своїй Конституції Україна, в якій передбачено створення єдиної системи досудового слідства.

Відповідно до ст. 121 Конституції України прокуратуру не наділено правом проводити досудове слідство, але п. 9 її Перехідних положень передбачає, що прокуратура відповідно до чинних законів продовжує виконувати функцію досудового слідства - до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. На нашу думку, це є позитивним моментом. Зазначимо, що прокуратура України - не єдиний правоохоронний орган, що має у своїй структурі слідчі підрозділи. Такі ж підрозділи є в органах внутрішніх справ, Служби безпеки України, податковій міліції.

Таким чином, на сьогодні система органів досудового слідства України є різноманітною і складається з багатьох слідчих підрозділів, що створені в різних за своїм призначенням правоохоронних органах держави. І якщо відокремлення слідства від прокуратури чітко регламентоване вимогами Конституції Україні, то виокремлення слідчих підрозділів інших правоохоронних органів в єдину систему цілком логічно випливає з вимог Конституції України.

Чинний КПК України, як і проект нового КПК України (ст. 32), містить перелік повноважень прокурора лише щодо здійснення нагляду за законністю в діяльності органів дізнання і досудового слідства. Що ж стосується нагляду у сфері ОРД, то ці повноваження передбачені у ст. 14 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”. Хоча є пропозиції і про позбавлення прокурора права на здійснення контролю за оперативно-розшуковою діяльністю, оскільки прокурор не є її суб'єктом. А втім, результати вивчення М. Погорецьким (у 2001-2002р.) практики проведення оперативно-розшукових заходів (ОРЗ) за дозволом суду, свідчать, що прокурори при вирішенні зазначених питань частіше, ніж суди, вказували на необхідність та доцільність проведення інших оперативно-розшукових заходів, які не втручалися в конституційні права громадян, а також давали вказівки оперативно-розшуковим підрозділам про надання матеріалів щодо обґрунтованості проведення таких ОРЗ, оскільки суди цих повноважень не мають [51, c.322].

Тому пропозиція про обмеження прав прокурора щодо здійснення контролю за оперативно-розшуковою діяльністю не є бездоганною. Вона принижує роль прокурора у питаннях здійснення прокурорського нагляду за ОРД і йде не на користь ні ефективності ОРД, ні захисту прав та законних інтересів осіб, яких вона торкається.

Обвинувачення включає: а) формулювання обвинувачення, тобто стисле викладення фактичних обставин справи, що містять у собі ознаки того чи іншого складу злочину і б) кваліфікацію злочину, тобто посилання на відповідну статтю кримінального закону, яка передбачає ознаки злочину, вказані у сформульованому обвинуваченні [51, с. 80].

Притягнення в якості обвинуваченого за своїм змістом ототожнюється з притягненням до кримінальної відповідальності. Саме тому, що обвинувачений має захищатися від обвинувачення, заснованого на достатніх доказах, закон надає йому рівні зі стороною обвинувачення можливості щодо відстоювання своїх прав та законних інтересів. Про це свідчить таке. Перш за все, ст.6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини встановлює наступні обов'язкові мінімальні права обвинуваченого: бути невідкладно та докладно проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти неї; мати достатньо часу і можливостей для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника на власний вибір або, якщо вона не має коштів для оплати правової допомоги захисника, одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя; допитувати свідків, що свідчать проти неї, або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків з її сторони на тих самих умовах, що і свідків, які свідчать проти неї; e) отримувати безоплатну допомогу перекладача, якщо вона не розуміє і не розмовляє мовою, яка використовується у суді.

Слід зазначити, що з наданням слідчому-керівнику групи повноважень, що відповідають повноваженням начальника слідчого відділу, доцільно водночас обмежити повноваження начальника слідчого підрозділу щодо слідчих групи. Оскільки справи, розслідування у яких здійснюється слідчою чи слідчо-оперативною групою (у складі декількох слідчих), завжди є великими за обсягом роботи, слідчі такої групи, як правило, працюють на самостійних ділянках розслідування, що значно віддалені від основного місця перебування складу групи.

Необхідним в проекті нового КПК України передбачити, що начальник слідчого відділу при провадженні досудового слідства здійснює контроль за додержанням законних прав та інтересів учасників процесу, інших осіб, які втягнуті в кримінальне судочинство. З метою підвищення персональної відповідальності начальника слідчого відділу за забезпечення контролю за своєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм, вжиття заходів до найбільш повного, всебічного і об'єктивного провадження досудового слідства в кримінальних справах надати йому право у випадках виявлення незаконної та необґрунтованої постанови слідчого, невідкладно звертатися з мотивованим клопотанням до прокурора про скасування такої постанови. До речі, таке право надано начальнику слідчого відділу за новим КПК Російської Федерації (п.3 ч.1 ст.39). Вважаємо, що таке повноваження начальника слідчого відділу, якщо воно буде передбачено КПК України, також сприятиме в цілому і ефективності прокурорського нагляду на досудовому слідстві.

Давно назріло питання введення процесуальної фігури слідчого судді, до компетенції якого слід віднести підготовку справ до розгляду в стадії призначення справи до судового розгляду, збирання матеріалів і порушення справ приватного обвинувачення; вирішення питань обрання, продовження строків і зміни запобіжного заходу; санкціонування огляду чи обшуку житла та іншого володіння особи, службових приміщень; накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв'язку; вирішення питань, пов'язаних з перевіркою правомірності обмеження прав людини під час досудового слідства; вчинення дій з підготовки до розгляду справи в суді та внесення її на судове засідання [15, с.12]; здійснення контролю за процесуальними рішеннями слідчих - розгляд скарг на постанови, заяви про відвід слідчих; скарг на дії, бездіяльність і рішення слідчих, дізнавачів, прокурорів, розгляд питань про відвід захисника з формальних і неформальних причин; забезпечення цивільного позову; вирішення відводів; визначення загального напрямку розслідування; вибір доказів, що підлягають дослідженню і т. ін.

Слід передбачити подачу апеляції на рішення слідчого судді, яка буде розглядатися окремою палатою апеляційного суду. Моделлю для цього може стати Франція, де введено судовий орган, що контролює слідчого суддю - суддя по свободам і ув'язненню, якому відійшла частина повноважень слідчого судді та слідчі камери, котрі реформовано у слідчий орган другої інстанції. Це неупереджений посередник між обвинувачем і захистом на стадії досудового слідства. Така побудова досудового слідства дозволяє слідчому судді залишатися незалежним від прокурора, прирівняти у правах сторони обвинувачення і захисту, забезпечити процесуальний судовий контроль і встановити процесуальні гарантії в галузі застосування мір примусу. Досвід Франції можна використати для організації судового контролю за досудовим слідством України.

3.2. Вдосконалення прокурорського нагляду як гарантії забезпечення прав учасників кримінального судочинства при проведенні досудового слідства

Кримінально-процесуальний Кодекс України наділяє прокурора владно-розпорядчими кримінально-процесуальними повноваженнями. Так, відповідно до ст.227 КПК України, здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, прокурор в межах своєї компетенції:

1) вимагає від органів дізнання і досудового слідства для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання, досудового слідства і встановлення осіб, які вчинили злочини; перевіряє не менш як один раз на місяць виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини;

2) скасовує незаконні і необґрунтовані постанови слідчих та осіб, які проводять дізнання;

3) дає письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочини;

4) доручає органам дізнання виконання постанов про затримання, привід, взяття під варту, проведення обшуку, виїмки, розшук осіб, які вчинили злочини, виконання інших слідчих дій, а також дає вказівки про вжиття необхідних заходів для розкриття злочинів і виявлення осіб, які їх вчинили, по справах, що перебувають у провадженні прокурора або слідчого прокуратури;

5) бере участь у провадженні дізнання і досудового слідства і в необхідних випадках особисто проводить окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі;

6) санкціонує проведення обшуку, відсторонення обвинуваченого від посади та інші дії слідчого і органу дізнання у випадках, передбачених КПК;

7) продовжує строк розслідування у випадках і порядку. встановлених КПК;

71) дає згоду або подає до суду подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. а також про продовження строку тримання під вартою в порядку, встановленому КПК;

8)повертає кримінальні справи органам досудового слідства з своїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування;

9) вилучає від органу дізнання і передає слідчому будь-яку справу, передає справу від одного органу досудового слідства іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного і об`єктивного розслідування;

10) усуває особу, яка провадить дізнання, або слідчого від дальшого ведення дізнання або досудового слідства. якщо вони допустили порушення закону при розслідуванні справи;

11) порушує кримінальні справи або відмовляє в їх порушенні; закриває або зупиняє провадження в кримінальних справах; дає згоду на закриття кримінальної справи слідчим в тих випадках, коли це передбачено КПК;

12) вирішує питання про допущення захисника до участі в справі.

Інші повноваження, які прокурор на практиці реалізує при здійсненні нагляду за додержанням законів органами досудового слідства, а також процедура їх застосування містяться в загальних положеннях глави 1 розділу Ш “Нагляд за додержанням і застосуванням законів” Закону “Про прокуратуру”. Це стосується повноважень, спрямованих на виявлення порушень закону (п.п.1,4 ч.1 ст.20 Закону “Про прокуратуру” - безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити у приміщення державних органів...; мати доступ до документів та матеріалів, необхідних для проведення перевірки; викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону); на усунення порушень закону (п.п.3,5 ч.2 ст.20 Закону “Про прокуратуру” - порушувати у встановленому законом порядку дисциплінарне провадження; вносити подання до державних органів і посадовим особам про усунення причин та умов, що сприяли порушенням закону ).

Отже, прокурор, наглядаючи за додержанням законів органами досудового слідства, повинен враховувати положення, які містяться у ст.23, 24 Закону “Про прокуратуру”, а також ст.8 Закону “Про прокуратуру”. Вважаємо таке становище є неприпустимим, оскільки нагляд за додержанням законів органами дізнання та досудового слідства - самостійна функція прокуратури, яка реалізується через відповідні прокурорські повноваження, визначені законом. Тому в Законі України “Про прокуратуру” у главі 2 “Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство” треба визначити прокурорські повноваження, які мають непроцесуальний наглядовий (організаційний) характер, і порядок їх застосування. Що стосується наказів та вказівок Генерального прокурора України з питань організації нагляду за додержанням законів органами досудового слідства, то в них доцільно відбивати організаційно-методичні питання механізму реалізації зазначених повноважень прокурора.

Стаття 32 КПК України визначає, що термін “прокурор”, який вжито в Кодексі, за відсутності окремих вказівок, має таке значення - Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, прокурор міста Києва, районний, міський прокурор, військовий прокурор, транспортний прокурор та інші прокурори, прирівняні до прокурорів областей, районних або міських прокурорів, їх заступники і помічники, прокурори управлінь і відділів прокуратури, які діють у межах своєї компетенції. Аналогічним чином роз`яснено поняття “прокурор” і в ст.56 Закону України “Про прокуратуру”.

В літературі зазначається, що в сфері дізнання та попереднього розслідування владні повноваження прокурора спрямовані не тільки на спостереження за законністю, а й на процесуальне керівництво дізнанням та слідством. Зокрема, ще автори підручника “Прокурорский надзор в СССР” стверджували, що прокурор у стадії попереднього розслідування “наділений правами щодо керівництва розслідуванням” [2, с.117], проте не робили посилань на відповідні норми закону.

Окремі автори вважають, що процесуальне керівництво прокурора є методом здійснення нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів [63, с.53]. Ще далі пішов М.І. Смірнов, який вказує, що нагляд за виконанням законів органами дізнання та попереднього слідства “є по суті справи процесуальне керівництво розслідуванням злочинів, яке передбачає застосування прокурором всього арсеналу наданих йому владних повноважень” [58, с.202]. Хоча в подальшому, майже десять років тому, цей вчений писав дещо інше, а саме: не можна змішувати два різних, хоча й тісно пов'язаних питання: сутність діяльності прокурора та його процесуальні повноваження на попередньому слідстві.

Г.І.Скаредов розрізняє процесуальне керівництво слідством, яке регламентоване нормами кримінально-процесуального законодавства, і організаційне керівництво, як діяльність керівника, регламентовану нормами адміністративного права та відомчими нормативними актами [39, с.68].

Зазначені концептуальні положення щодо вивільнення прокурора від багатьох дій у кримінальному судочинстві підтримав В.С.Зеленецький [9, с.69].

Аналізуючи сутність повноважень прокурора по здійсненню нагляду за виконанням законів органами дізнання та досудового слідства, А.М.Балашов дійшов висновку, що вони є процесуально-розпорядчими, оскільки прокурор має право давати зазначеним органам обов`язкові для виконання вказівки, безпосередньо скасувати їх незаконні та необґрунтовані постанови, усувати та попереджати допущені порушення закону. Такі владно-розпорядчі повноваження прокурора обмежені, з одного боку, процесуальною самостійністю слідчого, а з іншого - кримінально-процесуальним законом. Визначення прокурорського нагляду за додержанням законів органами дізнання та досудового слідства як такого, що має процесуально-розпорядчий характер, є своєрідним компромісом при вирішенні питання про співвідношення двох функцій, які покладені на прокуратуру в цій сфері - нагляду за додержанням законів і кримінального переслідування. Про це свідчать і положення ст.227 КПК “Повноваження прокурора по здійсненню нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства”, де, як вже зазначалося, фактично міститься 3 групи повноважень: поряд із суто наглядовими повноваженнями, є повноваження комплексні, які можуть застосовуватися як при здійсненні нагляду так і при здійсненні кримінального переслідування, а також повноваження, спрямовані на здійснення суто кримінального переслідування.

В той же час проект нового КПК України, незважаючи на те, що Конституція України (ст.121) не покладає на органи прокуратури здійснення функції кримінального переслідування на етапі досудового слідства, концептуально збігається із нині діючим КПК і у ст.32 знову наділяє прокурора на досудовому слідстві повноваженнями по здійсненню кримінального переслідування. При цьому конституційна функція нагляду за додержанням законів органами, які здійснюють дізнання та досудове слідство, взагалі не згадується, і наглядові повноваження не відокремлюються від інших.

Це свідчить про те, що концепція проекту нового КПК України щодо функції та повноважень прокурора на досудовому слідстві не відповідає положенням Конституції України і не може бути прийнятною, оскільки невирішеним залишається питання щодо відокремлення функції кримінального переслідування від функції нагляду за законністю. Очевидно, що розв'язання цього питання буде повністю відповідати вимогам Стандартів професійної відповідальності і викладення (затвердження) основних прав та обов`язків прокурорів, прийнятих Міжнародною асоціацією прокурорів 21.04.99 р. (ст.4.2., п.b): “здійснюючи нагляд за розслідуванням злочинів, вони повинні гарантувати те, щоб слідчі служби поважали приписи (правові норми) та фундаментальні права людини”.

ВИСНОВКИ
У дослідженні, виконаному на основі аналізу чинного законодавства та правозастосовчої практики, теоретичного осмислення положень, концепцій, точок зору відомих вчених сформульовано пропозиції та рекомендації щодо забезпечення процесуальних прав учасників кримінального судочинства при проведенні досудового слідства. Основними висновками цього дослідження є такі.
В юридичному механізмі забезпечення прав людини у кримінальному процесі особливе місце займає прокуратура, на яку Конституцією України покладається нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство. У зв'язку із чим процесуальні повноваження органів прокуратури, суду та керівників слідчих відділів відносно порушення кримінальних справ щодо особи потребують збалансування.

Особа, щодо якої порушено справу, в тому числі й та, щодо якої справу порушено з недодержанням процесуального закону, не позбавляється такого права, вона має перспективу судового захисту, рано чи пізно справа буде розглянута судом і, якщо вона порушена безпідставно чи з недодержанням відповідних процедур, суд поновить її порушене право. Повною мірою це стосується і більшості інших процесуальних дій та рішень, які приймаються органом дізнання, слідчим чи прокурором в стадії попереднього розслідування справи. Обвинувачений чи потерпілий, які не погоджуються з тим чи іншим рішенням органу дізнання, слідчого чи прокурора або з їх процесуальними діями, завжди (крім випадку закриття справи) мають можливість захистити свої права та інтереси під час судового розгляду справи. При цьому суд згідно з чинним законодавством має широкі можливості у поновленні цих прав та інтересів -- від задоволення їх клопотань безпосередньо в суді до направлення справи на додаткове розслідування або виправдання особи.

Правильно організоване досудове слідство і дізнання, а також здійснюваний прокурорський нагляд за виконанням законів при їхньому провадженні, являють собою одну з істотних гарантій швидкого розкриття злочину, його повного, об'єктивного і всебічного розслідування, а в остаточному підсумку постанови судом законного, обґрунтованого і справедливого вироку. Ніякі інші порушення законів не заподіюють людям таких моральних і фізичних страждань як порушення, пов'язані з незаконними затриманнями й арештами, необґрунтованими притягненнями до відповідальності й засудження невинних.

Запропоновано доповнити КПК України положеннями, які визначають процесуальні засоби встановлення підстав для порушення кримінальної справи щодо особи. У зв'язку із чим є необхідним законодавчо регламентувати можливість до порушення кримінальної справи щодо особи, крім проведення огляду місця події, проведення й такої слідчої дії, як призначення експертизи. Пропонується визначити в КПК України, що дана слідча дія до порушення кримінальної справи повинна здійснюватися лише у випадках, коли без неї неможливо встановити наявність або відсутність підстави для ухвалення рішення в початковій стадії кримінального процесу.

У дослідженні визначено, що ознаками інституту процесуального контролю та прокурорського нагляду як гарантії забезпечення процесуальних прав учасників кримінального судочинства при проведенні досудового слідства є: регламентована Конституцією та КПК України кримінально-процесуальна діяльність уповноважених державних органів, сутність якої є контроль та нагляд за законністю та обґрунтованістю визначених у законі дій та рішень органів розслідування під час порушення кримінальної справи щодо особи.

Для злагодженої роботи правоохоронної системи та забезпечення прав і свобод необхідно упорядкувати систему питань процесуального контролю та прокурорського нагляду за порушенням кримінальної справи щодо особи і насамперед предмет процесуального контролю та нагляду уповноважених державних органів. З цією метою необхідно підсилення процесуальних засобів забезпечення законності та контролю за обґрунтованості рішень органів розслідування. Ці рішення органів розслідування мають відповідати вимогам законності, своєчасності, правильності, повноти, всебічності, об'єктивності, грамотності.

Запропоновано, перегляд функцій прокуратури і визначення їх пріоритетності, виходячи із можливості забезпечення прав особи та досудовому слідстві з огляду на те, що саме на цій стадії кримінального судочинства існує великий ризик незаконного обмеження прав і свобод громадян.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Барабаш Т.М., Данченко Т.В. Цимбал Кримінальний процес України : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.; Держ. податк. адмін. України, Нац. акад. Держ. податк. служби України. - Ірпінь, 2007. - 339 с.

2. Басков В.И. Прокурорский надзор в СССР. - М. 1991. -С.117;

3. Благута Р.І., Гуцуляк Ю.В. Кримінальний процес: порушення кримінальної справи. : Досудове розслідування: (альбом схем): навч.-метод посіб.; Львів. держ. ун-т внутр. справ. - Львів, 2006. - 123 с.

4. Бояров В.І., Варфоломеєва Т.В. Кримінально-процесуальний кодекс України : наук.-практ. коментар: станом на 1 берез. 2007 р.; за заг. ред. В.Т.Маляренка, В.Г.Гончаренка; Верхов. Суд України. - Вид. 4-е, переробл. та доповн. - К.: Юрисконсульт: КНТ, 2007. - 896 с.

5. Бородін І. Л. Про організаційно-контрольну та наглядову діяльність прокуратури України // Вісник. - Х., 2003. - Вип.21, ч.1. - С.48-54.

6. Бринцев В. Прокурорський нагляд у системі контрольної влади: конституційні засади та проблеми здійснення в Україні: // Право України. - 2008. - № 11. - С.87-91.

7. Горбачов В. П. Питання прокурорського нагляду на досудових стадіях кримінального судочинства // Наук. вісн. - Д., 2004. - №1 (16): Актуальні проблеми вдосконалення кримінально-процесуального законодавства. - С.65-70.

8. Гриненко А.В., Каткова Т.В., Кожевников Г.К. Руководство по расследованию преступлений: Научно-практическое пособие. - Х.: Консум, 2001. - С. 73.

9. Грицаєнко Л. Правова природа діяльності прокурора на досудовому слідстві: процесуальне керівництво чи прокурорський нагляд: // Вісн. прокуратури. - 2008. - № 11. - С.68-76.

10. Давиденко С.В. Потерпілий як суб'єкт кримінально-процесуального доказування / С.В.Давиденко; за наук. ред. Грошевого Ю. М.; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. - Х.: Фінн, 2008. - 295 с.

11. Довідник прокурора: Законодавчі та відомчі акти з питань прокурорської діяльності. - К.: “Воля”, 2003.

12. Дьомін Ю. Формування прокурорського нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності: // Вісн. прокуратури. - 2008. - № 12. - С.56-61.

13. Жиліна Л.С. Прокурорський нагляд за додержанням законів при провадженні слідчих дій : Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук. 12.00.10. / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 1999. - 18с.

14. Іляшко О. О. Співвідношення прокурорського нагляду з державним позавідомчим контролем за виконанням законів // Вісник. - Запоріжжя, 2006. - N1 (34). - С.19-28.

15. Кирій Л.С. Відомчий, судовий контроль та прокурорський нагляд за відмовою в порушенні кримінальної справи : автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.09. / Кирій Леся Миколаївна; Київ. нац. ун-т внутр. справ. - К., 2007. - 15 с.

16. Клочков В. Поняття ефективності прокурорського нагляду: // Підприємництво, госп-во і право. - 2008. - № 11. - С.47-49.

17. Копетюк М.І. Особливості прокурорського нагляду при розслідуванні кримінальних справ про злочини неповнолітніх : автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.10. / Копетюк Микола Іванович; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. - Х., 2008. - 20 c.

18. Копетюк М. І. Правові аспекти попередження правопорушень і злочинів засобами прокурорського нагляду // Актуальні питання реформування правової системи України. - Луцьк, 2006. - Т.2. - С.177-182

19. Клочков В.Г. Прокурорський нагляд за законністю і обґрунтованістю обрання та продовження строків тримання під вартою : Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - К.: Вид. дім «Ін Юре», 2005. - 62 с.

20. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України : підручник. / Є.Г.Коваленко, В.Т.Маляренко; спец. ред. Т.Н.Роцька - 2-е вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 710 с.

21. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України : Підручник. / Є.Г.Коваленко, В.Т.Маляренко; Спец. ред. Роцька Т.Н. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 703 с.

22. Копетюк М. І. Нагляд прокурора на початкових стадіях досудового провадження у справах неповнолітніх // Актуальні питання реформування правової системи України. - Луцьк, 2007. - Т.2. - С.237-240.

23. Копетюк М.І. Особливості прокурорського нагляду при розслідуванні кримінальних справ про злочини неповнолітніх : автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.10. / Копетюк Микола Іванович; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. - Х., 2008. - 20 c.

24. Кримінальний процес України. Підручник//За ред. Ю.М.Грошевого та В.М.Хотенця.- Х: Право.-2000.- 496 с.

25. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар // За заг.ред.В.Т.Маляренка, В.Г.Гончаренка.-К: Форум, 2003.

26. Кримінально-процесуальний кодекс України : проект: редакція, запропонована нар. депутатами України - членами Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохорон. діяльн. для другого читання. - Х.: 2004. - 140 с.

27. Кримінально-процесуальний кодекс України : наук.-практ. коментар: станом на 1 берез. 2008 р. / Бояров В.І., Варфоломеєва Т.В., Вернидубов І.В. та ін.; за заг. ред. В.Т.Маляренка, В.Г.Гончаренка; Верхов. Суд України. - Вид. 5-е, переробл. та допов. - К.: Юрисконсульт: КНТ, 2008. - 896 с.

28. Кримінально-процесуальний кодекс України; Коментар основних положень / упоряд. В.М.Тертишник - К.: Літера, 2006. - 270, с.

29. Курочка М.Й. Прокурорський нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність : Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. Е.О.Дідоренка; Луган. акад. внутр. справ. ім. 10-річчя незалежності України. - Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005. - 174 с.

30. Курочка М.Й. Прокурорський нагляд в Україні : Підручник для студ. вищ. навч. закл. / М.Й.Курочка, П.М.Каркач; За ред. Е.О.Дідоренка; Луган. акад. внутр. справ ім. 10-річчя незалежності України. - Луганськ: РВВ ЛАВС, 2004. - 423 с.

31. Курочка М.Й. Законність в ОРД та прокурорський нагляд за її дотриманням / За ред. Е.О.Дідоренка; Луган. ін-т внутр. справ. - Луганськ: РВВ ЛІВС, 2001. - 156 с.

32. Курільчук І. Г. Оскарження постанови про порушення кримінальної справи: співвідношення судового контролю та прокурорського нагляду // Наук. вісн. - Д., 2006. - N1 (28): Актуальні питання розкриття та розслідування злочинів. - С.107-113.

33. Кучинська О.П. Кримінально-процесуальне законодавство України : Посібник. / О.П.Кучинська, О.А.Кучинська, О.Г.Яновська; Акад. адвокатури України. Шк. адвокат. підготовки. - К.: Прецедент, 2006. - 143 с.

34. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право : Навч. посіб. для підготов. до держ. іспиту. / Дніпропетр. держ. ун-т внутр. справ. - К.: Істина, 2006. - 207 с.

35. Ляш А.О. Кримінальний процес (загальна частина) : Навч. посіб. для дистанц. навчання. / Відкр. міжнар. ун-т розвитку людини «Україна» - К.: Ун-т «Україна», 2006. - 223 с.

36. Маляренко В. Т. Співвідношення прокурорського нагляду з правосуддям // Проблеми розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави. - К., 1996. - С.48-50.

37. Маркуш М.А. Принцип змагальності в кримінальному процесі України / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. - Х.: Вапнярчук, 2007. - 207 с.

38. Маляренко В., Пилипчук П. Межі судового контролю за додержанням прав і свобод людини в стадії попереднього розслідування кримінальної справи // Право України. - 2001. - .№ 4.

39. Мельник О. В. Форми та методи прокурорського нагляду за додержанням законів органами досудового слідства при розслідуванні справ про вимагання // Вісник. - Х., 2003. - Вип.23. - С.66-70.

40. Мельник О.Л. Проблеми прокурорського нагляду за додержанням законів при розслідуванні вимагань : Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.10. / Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. - Х., 2006. - 20 с.

41. Мінюков П., Мінюков А. Співвідношення прокурорського нагляду і відомчого контролю при розслідуванні кримінальних справ слідчими // Право України.- 1999.- №1.- С.111-115.

42. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан.- К: Юринком.-Интер, 1999.- 448 с.

43. Михайленко О. Р. Проблеми конституційного регулювання прокурорського нагляду // Ідеологія державотворення в Україні: Історія і сучасність. - К., 1997. - С.260-262

44. Михайленко О. Р. Система меж прокурорського нагляду по забезпеченню законності // Проблеми розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави. - К., 1996. - С.56-60.

45. Михайленко О. Проблеми розвитку й удосконалення правового регулювання організації та діяльності прокуратури України // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. - Львів, 2003. - С.526-528.

46. Молдован В.В. Кримінальний процес України : Практикум: Навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл./ В.В.Молдован, Р.С.Кацавець; Міжгалуз. ін-т упр. - К.: Алерта, 2006. - 295 с.

47. Назаров В.В. Кримінальний процес України : посіб. для підгот. до іспитів. / В. В. Назаров; Київ. міжнар. ун-т. - К.: Магістр-XXI, 2008. - 214 с.

48. Панов О. І. Наглядова функція прокуратури в контексті становлення правової держави і захисту прав людини // Держава і право. - К., 2002. - Вип.18: Юридичні і політичні науки. - С.140-148.

49. Півненко В. П. Без прокурорського нагляду Україна не може стати правовою державою // Збірник наукових праць. - Х., 2007. - Вип. 8. - С. 155-158.

50. Піскун С. М. Прокурорський нагляд за додержанням законності в діяльності органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю (теоретичний аспект) // Вісник. - Х., 2003. - Вип.21, ч.1. - С.78-82.

51. Погорецький М.А. Кримінально-процесуальні правовідносини: структура і система: Монографія. - Х: АРСІС, 2002.

52. Полянський Ю. Є. Про деякі проблеми прокурорського нагляду в Україні // Актуальні проблеми політики. - Одеса, 1998. - Вип.3-4. - С.170-173.

53. Проект нового КПК України підготовлений робочою групою Верховної Ради України ( реєстраційний № 3456-1) - К., 2003. - С. 60.

54. Прокуратура України. / В. В. Сухонос, В. П. Лакизюк, Л. Р. Грицаєнко, В. М. Руденко. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2005.

55. Прокурорський нагляд в Україні : Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / Марочкін І.Є., Грошевой Ю.М., Червякова О.Б. та ін.; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого; За ред. Ю.М.Грошевого, І.Є.Марочкіна. - Донецьк: Донеччина, 1997. - 255 с.

56. Прокурорський нагляд в Україні : Курс лекцій для студ. вищ. навч. закл. / В.Т.Нор, Я.О.Береський, І.І.Когутич та ін.; За ред. В.Т.Нора]; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка, Каф. кримін. процесу і криміналістики. - Львів: Тріада плюс, 2002. - 279 с.

57. Руденко В. Ю. Наглядова функція прокуратури як інструмент реалізації соціально-економічних прав людини і громадянина // Держава і право. - К., 2008. - Вип.41: Юридичні і політичні науки. - С.250-253.

58. Смирнов М.І. Кримінальний процес України : навч.-метод. посіб. / М.І.Смирнов, І.В.Гловюк; відпов. ред. Аленін Ю. П.; М-во освіти та науки України, Одес. нац. юрид. акад. - О.: Фенікс, 2008. - 649 с.

59. Соловйов В. М. Судовий контроль та прокурорський нагляд як спеціальні способи забезпечення законності в державному управлінні України // Актуальні проблеми державного управління. - Х., 2005. - N2 (25), ч.2. - С.182-187.

60. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України : Підручник. - 5-е вид., допов. і перероб. - К.: А.С.К., 2007. - 846 с.

61. Толочко Я.М. Прокурорський нагляд за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти довкілля : Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.10. / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2007. - 20 с.

62. Трагнюк Р.Р. Прокурор як гарант забезпечення прав обвинуваченого і підозрюваного у процесі здійснення досудового слідства // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України, - 2003.- № 1 (22).- С. 262-268.

63. Трагнюк Р.Р. Прокурорський нагляд за додержанням законів, що забезпечують права обвинуваченого - Х.: Факт, 2004. - 198 с.

64. Трагнюк Р.Р. Прокурорський нагляд за додержанням законів, що забезпечують права обвинуваченого : Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук. 12.00.10. / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2003. - 19 с.

65. Харченко І. О. Судовий контроль та прокурорський нагляд у процесі виконання покарань // Держава і право. - К., 2004. - Вип.25. - С.507-512.

66. Чепурний О. Розмежування функцій судового контролю та прокурорського нагляду на досудових стадіях кримінального процесу // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - Донецьк, 2007. - N3. - С.204-208.

67. Шандула О. О. Деякі аспекти прокурорського нагляду за додержанням законів при прийманні, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини // Вісник. - Х., 2004. - Вип.28. - С.24-27.

68. Шевченко Є.О. Прокурорський нагляд додержанням законодавства про звернення громадян : автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.10. / Шевченко Євген Олексійович; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. - Х., 2008. - 19 с.

69. Шевчук Л. М. Правове регулювання нагляду прокуратури за додержанням законів митними органами у справах про контрабанду та порушення митних правил: окремі аспекти // Актуальні питання реформування правової системи України. - Луцьк, 2006. - Т.1. - С.234-237.

70. Якимчук М. К. До питання про предмет та об'єкт прокурорського нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів // Чернівецький ун-т. Науковий вісник. - Чернівці, 1999. - Вип.48: Правознавство. - С.96-98.

71. Єдиний державний реєстр судових рішень // http://www.reyestr.court.gov.ua/pls/apex/f?p=300:1:3517573844838397

Страницы: 1, 2, 3, 4