ВСТУП
Розділ І. Правова характеристика регулювання цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах
1.1. Міжнародно-правова характеристика регулювання цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах
1.2. Характеристика законодавства України, яке забезпечує цивільно-правовий захист неповнолітніх в школах-інтернатах
Розділ ІІ. Загальна характеристика системи цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах
2.1. Види цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах
2.2. Правовий статус осіб, які здійснюють цивільно-правовий захист неповнолітніх в школах-інтернатах
Розділ ІІІ. Проблеми захисту майнових та особистих немайнових прав неповнолітніх в школах-інтернатах
3.1. Проблеми захисту майнових прав неповнолітніх в школах-інтернатах
3.2. Проблеми цивільно-правового захисту особистих немайнових прав неповнолітніх в школах-інтернатах
3.3. Шляхи вирішення проблем цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах з урахуванням міжнародно-правового досвіду
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП
Актуальність обраної теми. Діти в будь-якій державі перебувають в особливому привілейованому положенні. Не є виключенням і наша держава: турбота про підростаюче покоління проявляється у всіляких областях її діяльності. Серед цих напрямків охорона прав і законних інтересів неповнолітніх повинна бути чільною.

Неповнолітні поряд з особами похилого віку, інвалідами, вагітними жінками, душевнохворими належать до числа осіб, які значно частіше піддаються негативному впливу з боку суспільства, а тому мають потребу в особливому захисту своїх прав і законних інтересів.

Необхідність посиленої турботи про неповнолітніх визначена низкою характерних для нього специфічних особливостей: беззахисністю, безпорадністю, недостатністю життєвого досвіду, піддатливістю й схильністю до наслідування, підвищеною емоційністю, неврівноваженістю, імпульсивністю. Підліток прагне залучити до себе увагу, виділитися; у той же час ним керує страх, що його вважатимуть несамостійним, боягузом, "слабким". Неповнолітній відрізняється розвиненим почуттям особистої дружби й групової солідарності. З погляду особливостей психічних процесів підлітка його відрізняє також здатність до неадекватного сприйняття, запам'ятовування й відтворення деяких фактичних даних про спостережувані події. У порівнянні з дорослим неповнолітній має обмежену дієздатність, меншу волю в пересуванні, у зберіганні й розпорядженні своїм майном.

Найбільш незахищеними серед неповнолітніх є діти, що позбавлені батьківської опіки та піклування, тобто вихованці шкіл-інтернатів.

В Україні, попри зниження народжуваності, кількість дітей, позбавлених батьківського піклування, з року в рік зростає. У державі в 48 будинках дитини системи МОЗ, 101 будинку дитини та 53 школах-інтернатах, підпорядкованих Міносвіти і науки, утримується близько 33 тисяч неповнолітніх сиріт і малечі, позбавленої батьківського піклування. Всього у країні нині налічується понад 100 тис. дітей названих категорій, 24 тис. з яких мають правові підстави для всиновлення [17].

Школи-інтернати - це державні загальноосвітні заклади. Вихованцями таких навчальних закладів є діти-сироти, що позбавлені батьківської опіки, діти, які не мають необхідних умов для виховання та навчання в сім'ї.

Однією з особливостей шкіл-інтернатів є те, що діти тут не тільки навчаються, але й живуть, або постійно - до закінчення цього навчального закладу, або під час навчального року. Школи-інтернати частково або повністю утримуються за рахунок держави.

Ось чому дуже важливим є встановлення особливостей цивільно-правового захисту неповнолітніх у школах-інтернатах.

Метою дослідження є встановлення особливостей цивільно-правового захисту неповнолітніх у школах-інтернатах.

Для досягнення поставленої мети у цій роботі необхідно вирішити такі завдання:

- провести порівняльний аналіз науково-дослідницької літератури з питання;

- проаналізувати чинне законодавство України, перш за все Цивільний та Сімейні кодекси України, Закон України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”

- вивчити судову практику з питання, особливу увагу приділивши рішенням Конституційного Суду України.

Нормативну базу дослідження склали міжнародні правові акти, Цивільний та Сімейні кодекси України, Закон України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, а також підзаконні акти, прийняті на деталізацію положень вказаних законів.

Об'єктом даного дослідження є відносини у сфері цивільно-правового захисту прав неповнолітніх у школах-інтернатах.

Предметом дослідження є правові норми, що регулюють цивільно-правовий захист прав неповнолітніх у школах-інтернатах.

Напрямами дослідження у цій роботі стали: є

- з'ясування поняття цивільно-правового захисту прав неповнолітніх у школах-інтернатах, дослідження його видів;

- вивчення джерел регулювання цивільно-правового захисту прав неповнолітніх у школах-інтернатах;

- вивчення особливостей цивільно-правового захисту прав неповнолітніх у школах-інтернатах;

- дослідження гарантій цивільно-правового захисту прав неповнолітніх у школах-інтернатах;

- розгляд повноважень органів, які здійснюють контроль за цивільно-правовим захистом прав неповнолітніх у школах-інтернатах.

Методи дослідження:

- аналіз діючого законодавства та літератури з питань цивільно-правового захисту прав неповнолітніх у школах-інтернатах - виділення з законодавства та відповідної літератури відомостей, які відносяться до теми дипломної роботи, прикмет та співвідношень, що являють собою сутність цивільно-правового захисту прав неповнолітніх у школах-інтернатах;

- порівняльний аналіз літератури - зіставлення точок зору провідних вчених, що вивчали дане питання, з метою виявлення в них однакових, схожих, спільних, ідентичних якостей і властивостей; оцінка відомостей, викладених у різних джерелах;

- синтез - виявлення закономірностей, які випливають при розгляді теми дипломної роботи, їх узагальнення та систематизація, формування висновків;

- індукція - логічний умовивід від часткового до загального;

- дедукція - перехід від загальних норм до окремих, одиночних.

Робота може бути використана в навчальних та дослідницьких цілях.

Розділ І. Правова характеристика регулювання цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах
1.1. Міжнародно-правова характеристика регулювання цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах

Відповідно до Конвенції ООН про права дитини, Всесвітньою декларації про забезпечення виживання, захисту й розвитку дітей 1990 р. найбільш важливими стратегічними завданнями держави й суспільства в сфері поліпшення становища дітей є наступні:

- максимально можливе в рамках наявних ресурсів збереження базових гарантій забезпечення життєдіяльності й розвитку дітей і мінімізація їхніх втрат у рівні життя; забезпечення безперешкодного доступу дітей до систем освіти й охорони здоров'я, розвиток різних форм матеріальної підтримки родин з дітьми;

- пріоритетна увага повинна приділятися проблемам дітей, що перебувають в особливо важких умовах, - дітей-сиріт і дітей-інвалідів, розширенню форм допомоги цим категоріям дітей, заснованих на новій доктрині - гуманізації поводження з такими дітьми на основі поваги прав дитини й максимально можливої інтеграції їх у родину й суспільство в результаті вжитих заходів;

- створення механізмів профілактики й соціальної реабілітації дітей в умовах виникнення нових ризиків - безпритульності, розширення насильства стосовно дітей, зростання наркоманії й злочинності, змушеного переміщення;

- законодавче забезпечення прав дітей і заходів політики стосовно дітей, створення адміністративних, організаційних і фінансових механізмів забезпечення прав дітей, підготовка необхідних для цього кадрів.

В межах СНД було прийнято Модельний закон про додаткові гарантії соціального захисту дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківської опіки від 08.12.1998р. Відповідно до ст.10 вказаного Закону, органи державної влади сприяють дитятам-сиротам і дітям, що залишилися без піклування батьків, у реалізації їхніх прав і законних інтересів за допомогою надання їм безкоштовної кваліфікованої юридичної допомоги.

Відповідно до законодавства держави за захистом своїх прав дитяти-сироти й діти, що залишилися без піклування батьків, а також їхні законні представники, опікуни (піклувальники), органи опіки й піклування й прокурор вправі звернутися у встановленому порядку в суд держави [2].

Відповідно до ч. ч. 2, 3 даного Закону, нормативні правові акти органів виконавчої влади держави, прийняті з порушенням даного Закону, що обмежують права дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків, або такі, що встановлюють порядок здійснення цих прав, що істотно утрудняє їхнє використання, визнаються недійсними у встановленому законодавством порядку.

Невиконання або неналежне виконання посадовими особами органів державної влади своїх обов'язків, передбачених Модельним Законом, спричиняє в тому числі й цивільно-правову відповідальність відповідно до законодавства держави [2].

Щоб краще уявити, яким має бути механізм захисту прав дитини, на мою думку, слід звернутися до аналізу зарубіжного законодавства. Особливої уваги заслуговує інститут уповноважених (омбудсменів) комісарів з прав дитини. Вони є безпосередніми захисниками прав дітей, зокрема, таких, що перебувають в інтернатних закладах.

Для прикладу звернемося до досвіду Швеції і проаналізуємо, яким чином вирішується проблема захисту прав дітей, що перебувають, зокрема, в інтернатних закладах. Так, у Швеції є посада омбудсмена з питань захисту дітей, головним завданням якого є захист прав та інтересів дітей і молоді, як про це записано у Конвенції ООН про права дитини. До кола обов'язків такого омбудсмена входять, по суті, всі справи, що стосуються дітей і молоді. У своїй діяльності він спирається на названу вище Конвенцію ООН. Кожна справа, що підпадає під регуляцію Конвенції, належить до компетенції омбудсмена з питань захисту дітей. Однак і ті випадки, що виходять за межі дії Конвенції, можуть також братися до уваги, якщо торкаються тих прав і кола тих інтересів, що їх контролює даний омбудсмен.

Інститут омбудсмена з питань захисту дітей -- незалежний неполітичний орган. Його завдання -- обстоювати права та інтереси дітей і молоді у суспільстві. Одна з найважливіших функцій омбудсмена полягає у представленні інтересів дітей і молоді (в тому числі тих, хто перебуває в інтернатних закладах) у парламентських дебатах, щоб дати їм самим можливість бути почутими й домогтися поважання своїх поглядів. Про думки молоді щодо поточних справ омбудсмен дізнається шляхом різних опитувань і досліджень, з листів і телефоном, а також з "Дитячого каналу" в Інтернеті. Метою "Дитячого каналу" є розширення зв'язків з юнаками та дівчатами через прямі запитання до них та надання останнім інформації про їх права і Конвенцію ООН. Окрім того, омбудсмен відвідує школи, школи-інтернати, центри відпочинку школярів та інші місця, де збираються підлітки і молодь. Діти і підлітки можуть також зателефонувати на спеціальну "Інформаційну лінію" безпосередньо до омбудсмена, щоб дізнатися про свої права й отримати пораду. Стратегічна мета діяльності омбудсмена полягає у нагляді за дотриманням положень Конвенції ООН щодо всіх шведських дітей. Він подає рекомендації стосовно внесення змін у законодавство для більшої узгодженості Конвенції ООН зі шведським законодавством, намагається забезпечити застосування положень Конвенції як основи для діяльності муніципальних і окружних рад з питань, що стосуються дітей і молоді. Омбудсмен жодним чином не контролює діяльність інших органів влади і не втручається у розгляд окремих випадків. Разом з тим він може використати окремий випадок як відправний пункт для тлумачення Конвенції ООН (зі шведського погляду). Омбудсмен надає юридичні поради та інформацію і виконує функцію консультативного органу. Іншим важливим завданням омбудсмена є участь у парламентських дебатах, формування громадської думки та вплив на ставлення політиків, державних діячів і громадськості до проблем, пов'язаних з дітьми та молоддю. Це досягається завдяки різноманітним заходам: публікації у пресі, лобіювання парламентських комітетів, організація конференцій та семінарів [18, c.95-96].

Розглянемо коротко існуючі варіанти інституту захисту омбудсменом прав дітей-сиріт. Наприклад, у Норвегії відомство омбудсмена засновано у 1981 р. на підставі Закону про створення посади омбудсмена з прав дитини. В Ісландії відомство омбудсмена утворено у 1995 р. Законом про створення омбудсмена з прав дитини. У Колумбії заснування посади омбудсмена передбачено Конституцією 1991 р. На цю посаду призначається державний службовець, який несе відповідальність за захист прав дитини, в тому числі - дітей-сиріт. Названі органи не залежать від уряду, їх статус визначається парламентом, якому вони, у свою чергу, підзвітні. Тому вони відносно вільні від політичного втручання. Деякі з цих органів наділені також певними повноваженнями проводити розслідування, представляти доповіді парламенту і виступати як консультанти при розробленні нового законодавства.

Наступна модель характеризується створенням їх в рамках законодавства про охорону дитинства, відповідно до якого функції омбудсмена безпосередньо пов'язані з виконанням і контролем за виконанням відповідного закону.

Так, у Новій Зеландії відомство комісара з прав дитини створено у 1989 р. на підставі Закону про дітей, молодь і сім'ю. У Австрії прийнятий у 1989 р. Закон про захист інтересів молоді передбачає створення системи представництв омбудсменів на місцях для консультування молоді до 18 років і надання допомоги у разі конфліктів з органами соціального забезпечення і освіти.

Відомства омбудсменів, які засновуються не на законодавчій основі, а у рамках існуючих державних органів, не мають законодавчо закріплених мандата і повноважень. У деяких країнах такі відомства створені урядом, при цьому омбудсмени перебувають у штаті державного органу і йому підзвітні. Так, в Ізраїлі посада омбудсмена із захисту інтересів учнів створена у 1990 р. Міністерством освіти, культури і спорту.

У Німеччині голова Бундестагу і парламентські фракції заснували у 1987 р. Комісію з прав дітей. Вона працює при комітетах Бундестагу з прав жінок і молоді і з проблем сім'ї та громадян похилого віку та має у своєму складі представників від цих комітетів.

Отже, виходячи з аналізу іноземного досвіду в сфері діяльності відомств омбудсменів з прав дитини, можна визначити такі основоположні їх функції (можливості), які мають бути характерними для ефективної діяльності омбудсменів незалежно від моделі їх заснування:

- впливати на законодавство, на розроблення політики у сфері прав дитини і проведення її у життя;

- виявляти та опротестовувати конкретні випадки порушення прав дітей;

- проводити роз'яснювальну роботу для детального ознайомлення громадськості і офіційних органів з цими правами.

Однак, незважаючи на те, що Конвенцію ООН про права дитини ратифікувала більшість країн, поки ще не багато з них створили інститут спеціальних уповноважених з прав дитини. Україна не є винятком. На сьогодні очевидним недоліком діяльності держави у сфері захисту прав дитини є відсутність спеціального уповноваженого з прав дитини. Основні його функції повинні бути зосереджені на нагляді за дотриманням прав дитини, розширенні і дотриманні прав людини стосовно дітей.

Хоча сьогодні відомства комісара чи омбудсмена з прав дитини не схожі, можна виділити чотири основні моделі створення такого відомства, його розвитку, мандата і статусу:

1) омбудсмени, засновані на підставі спеціального закону, прийнятого парламентом;

2) ті, які створені відповідно до законодавства про охорону дитинства;

3) омбудсмени, посади котрих засновані в рамках існуючих державних органів;

4) ті, посади яких утворені неурядовими організаціями і котрі працюють під їх егідою.

У США та Великобританії існує принципово інший підхід до системи шкіл-інтернатів, ніж у країнах романо-германської правової системи. Сироти живуть у родинах, і є дуже багато суспільних, волонтерських організацій, які шукають прийомні родини для дітей без батьків.

Школи-інтернати організуються в основному з метою обслуговування дітей із глибокими вадами, які легко ідентифікуються. Необхідність проживання дітей там, де вони одержували навчання, вирішує проблему їхньої щоденної доставки в установу й додому. Відповідно до федерального закону "Акт про освіту осіб з порушеннями", діти підлягають спеціальному навчанню, якщо вони мають порушення по одній з наступних категорій:

- розумова відсталість;

- порушення слуху, включаючи глухоту;

- порушення мови, включаючи порушення звуковимови;

- порушення зору, включаючи сліпоту;

- серйозні емоційні розлади;

- ортопедичні вади;

- аутизм;

- травматичні ушкодження мозку;

- специфічні труднощі в навчанні;

- інші захворювання, такі як туберкульоз, патологія серцевої діяльності, епілепсія, діабет [36].

Найбільш важливі закони, що вплинули на спеціальну освіту, з'явилися за останні 25 років. Реабілітаційний Акт 1973 року включає розділ 504, що забороняє дискримінацію осіб з порушеннями й захищає їхні права в галузі освіти, прийняття на роботу й проживання. В 1975 році був прийнятий Акт про Освіту всіх дітей з відхиленнями (Суспільний закон 94-142) , що встановлює вільне й відповідне навчання для всіх дітей з порушеннями.

Основні положення цього закону включають:

1. Обстеження учнів при напрямку в систему фахової освіти повинне проводитися у відповідностями з особливостями культури й неупереджено.

2. Батьки дитини з порушеннями повинні бути включені в обговорення результатів обстеження й визначення дитини у відповідну спеціальну установу.

3. Повинні складатися щорічні письмові індивідуальні програми навчання, що включають необхідні послуги по фаховій освіті.

4. Діти з порушеннями повинні навчатися в "найменш обмеженому оточенні", що потребує від шкіл надання ряду освітніх послуг для того, щоб діти з порушеннями могли навчатися в класах з іншими учнями.

В 1986 році Суспільний Закон 99-457 увів виправлення про надання освітніх послуг дітям з порушеннями в дошкільному віці від 3 до 5 років і їхніх родин.

У цей час у центрі уваги фахівців і вчених перебувають наступні основні питання:

1. Практика інтегрованого навчання дітей з порушеннями розвитку у звичайних школах: які діти можуть бути інтегровані, у якій кількості, щоб дотримувати інтересів інших учнів і вчителів.

2. Навчання дітей з різними культурними традиціями, забезпечення освітніх потреб різних етнічних груп, що вчаться, для того, щоб виховувати повагу до різних культур, не забуваючи про культуру країни проживання.

3. Практика вивчення валідності досліджень і послуг використовуваних у фаховій освіті, вірогідність результатів, зміст методів, об'єктивність і можливість прогнозування результатів.

4. Використання комп'ютерних технологій, адекватних комп'ютерних програм для розширення можливостей вибору індивідуальних програм навчання дітей з порушеннями в розвитку.

Систематичне цілеспрямоване навчання дітей з порушеннями в розвитку почалося в США в останній половині 19 століття з відкриття державних шкіл-інтернатів. Більшість перших шкіл були організовані для навчання й виховання сліпих, глухих і розумово відсталих дітей. Найбільш корисним результатом цих шкіл став висновок про можливість успішного навчання дітей з порушеннями. Федеральний закон вимагає, щоб направлення у систему фахової освіти щорічно перевірялося з метою виявлення дієвості освітніх програм і для встановлення того, чи повинне тривати спеціальне навчання, бути переглянуте або припинитися. Кожні три роки для дітей, у яких є спеціальні потреби пролонгованої дії, потрібне проведення всебічної експертизи.

Школа-інтернат має два значення у Великобританії. Це заклад, у якому утримуються діти, які через певні вади не можуть відвідувати звичайну школу та знаходяться поза власною сім'єю. Також існують школи-інтернати для дітей багатих батьків, які відправляють дітей до інтернату, щоб ті отримали там високий рівень освіти та виховання. Навіть у таких школах, на думку англійських соціальних працівників, діти почувають себе не завжди щасливими, тому що вони знаходяться поза власною сім'єю.

У випадку, коли не вдається знайти прийомної сім'ї (як правило, це пов'язано з віком або складною поведінкою дитини), її направляють у дитячий будинок. У звичайному такому закладі одночасно перебуває від 6 до 20 дітей. Дитячі будинки створюються з урахуванням того, що діти довго не будуть затримуватись у них. Соціальний працівник розробляє персональний план, в якому встановлює, коли дитину направити у фостерну чи повернути в рідну сім'ю, якщо та готова її прийняти.

Дитячі будинки розраховані на те, щоб утримувати дитину в період найгостріших криз, наприклад, коли вона втекла з дому, знаходиться у конфлікті або зазнає насильства та жорстокого поводження із боку батьків, коли батьки загинули і її нікому доглядати. Ці заклади розташовані неподалік від місця проживання рідної сім'ї-не більше, ніж за півгодини їзди. Отже, дитина може продовжувати навчатися в тій самій школі, відвідувати родичів та друзів.

Дитячі будинки виконують різні функції і мають різну спеціалізацію. Існують такі, де робота спрямована на підготовку дитини до переходу в прийомну сім'ю; деякі розраховані на дітей, котрі постраждали від насильства або пережили стрес і потребують реабілітації. Існують будинки для дітей, які страждають від певних патологій у поведінці.

Незалежно від спеціалізації закладу, для більшості дітей, які у ньому утримуються, план обходження з ними завжди орієнтований на те, щоб направити їх у прийомну сім'ю або покращити умови в рідній і повернути туди. Але для дітей, які через певні обставини не можуть жити у сім'ї, теж існує система дитячих будинків.

Дитячі будинки, в яких діти залишаються на довгострокове утримання зазвичай розраховані на дітей старшого віку. Це пов'язано з тим, що прийомні батьки, як правило, бажають брати на виховання дітей молодшого віку. Важко знайти сім'ю, яка візьме на виховання підлітка, який вже сформувався як особистість, має свої погляди, звички.

Існують установи для утримання дітей старшого віку -напівнезалежні установи. Вони розраховані на утримання дітей, які у ранньому віці залишили сім'ю, не жили з рідною сім'єю і мають певний досвід виживання. Якщо підлітку виповнюється 16 років (це вік закінчення навчання), то він може направитися до такої установи і отримати там додаткові навички самостійного життя. Тут діє принцип - доросле життя під наглядом старших. У напівнезалежній установі нагляд за підлітками значно менший, ніж у дитячому будинку, але однак там є персонал, який підтримує дітей та навчає їх. Підлітки самі готують їжу, мають ключі від власних кімнат.

Коли підліток готовий залишити установу, місцева влада знаходить для нього окреме житло для початку самостійного дорослого життя. Але незважаючи на те, що дитина залишає установу, вона ще потребує уваги соціального працівника. І він відвідує її, щоб допомагати у вирішенні життєвих проблем.

Існує й такий тип дитячих установ - будинки безпеки. Ці установи утримують дітей у «закритому» стані, тобто діти не мають права їх залишати. У такі будинки направляються діти, які становлять загрозу для себе або інших людей. Наприклад, дитина, котра втікає з дому настільки часто, що це становить загрозу для її життя, або ж дитина чи підліток, які скоїли багато правопорушень. У будинках безпеки утримуються діти, від яких необхідно захистити оточуючих або котрих необхідно захистити самих від себе. У цих будинках діти та підлітки не утримуються тривалий час, їх туди направляють на короткий термін. Робота працівників такого будинку спрямована на те, щоб привести дитину у відповідний стан, коли її можна помістити у нормальний дитячий будинок.

Для направлення дитини до будинку безпеки необхідне рішення суду. Допускаються випадки, вони окреслені законодавством, коли дитину направляють до такої установи за рішенням місцевої соціальної служби, без постанови суду. Для того, щоб дитина молодша 10 років потрапила до будинку безпеки, потрібні досить вагомі підстави.

Результатом інтенсивних дискусій останніх років у Німеччині стала актуалізація проблеми виховання в дитячих будинках та інтернатах, її співвідношення з іншими інститутами виховання і формами допомоги молоді. Німецькі вчені неоднозначно оцінюють існування закладів інтернатного типу. Вони вважають, що, по-перше, негативний характер інтернатних закладів як "тотальних інститутів" обмежує можливість розвитку і повноцінного життя дітей; по-друге, у результаті практичного розриву між навколишнім життєвим світом і світом дитячого будинку неминуче виникають нові проблеми", по-третє, саме існування таких закладів зумовлює ігнорування .інших форм допомоги зростаючому поколінню, альтернативних щодо їхньої відкритості і превентивного характеру.

Основний напрямок роботи з надання допомоги дітям-сиротам грунтується на створенні різного типу сімейних дитячих будинків і обов'язковому перегляді існуючих соціально-педагогічних позицій стосовно їхніх виховних можливостей [23]

1.2. Характеристика законодавства України, яке забезпечує цивільно-правовий захист неповнолітніх в школах-інтернатах

У силу наявності в неповнолітнього певних вікових особливостей він не в змозі самостійно захистити свої права так само ефективно, як дорослий, що є головною причиною створення й дії в Україні спеціальних правових засобів по захисту дитини.

Під правовим захистом неповнолітніх варто розуміти систему нормативних правових актів, що встановлюють правовий статус неповнолітніх як учасників суспільних правовідносин (права, обов'язки, гарантії дотримання прав і обов'язків) і закріпляючі основи організації діяльності системи органів по роботі з неповнолітніми й захисту їхніх прав і законних інтересів [35, с.21].

Правовий захист охоплює усі сфери життєдіяльності неповнолітнього: виховання, освіту, медичне обслуговування, трудову зайнятість, соціальне забезпечення, дозвілля та ін.

Перш, ніж характеризувати спеціалізоване законодавство України з питань цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах, слід вказати на законодавство, яке надає підґрунтя для цивільно-правового захисту взагалі.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства [4].

Можливість примусового захисту цивільних прав та інтересів суттєво відрізняє юридичні норми від інших соціальних норм, оскільки забезпечує виконання їх регулятивної та охоронної функцій. Тому важливим елементом правової держави є не тільки якнайширше закріплення суб'єктивних прав людини (особи), а й забезпечення їх реальної охорони та захисту.

Порушене суб'єктивне право підлягає примусовому захисту способами, передбаченими ч.2 ст.16 ЦК, органами і у порядку, що встановлені Конституцією, Цивільним процесуальним кодексом (ЦПК) України, Господарським процесуальним кодексом (ГПК) України, законами України від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 15 грудня 1993 p.), від 24 лютого 1994 р. "Про міжнародний комерційний арбітраж", Положенням про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затвердженим постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975 р. №121, та іншими, нормативними актами. У зв'язку з цим необхідно розрізняти матеріально-правові (матеріальне право) та процесуально-правові (процесуальне право) засоби захисту. Матеріально-правові засоби полягають у визначенні способів захисту права і охоронюваного інтересу з метою усунення перешкод на шляху їх здійснення через відновлення чи визнання, встановлення правового стану особи або певних фактів тощо. Процесуально-правові засоби полягають у визначенні кола суб'єктів та порядку розгляду справи і виконанні рішень і є формою захисту цивільних прав. Які суб'єкти і які категорії справ вони мають право розглядати, визначається ЦПК, ГПК та іншими нормативними актами. Це є компетенцією або підвідомчістю.

Право на судовий захист в Україні нічим не обмежене і гарантується державою.

Захист прав та інтересів здійснюється судами (загальними та господарськими), третейськими судами, Президентом України, органами державної влади або органами місцевого самоврядування, нотаріусами. Захист може здійснюватись безпосередньо особою (право на самозахист) у випадках, передбачених законом.

Крім захисту цивільного права, ч.2 ст.15 ЦК передбачає право на захист інтересу. В такому випадку спір про право відсутній. Тобто суб'єктивне право не порушене чиїмось протиправними діями чи бездіяльністю, його неможливо реалізувати через відсутність правовстановлювальних документів, правову невизначеність фактичного стану особи тощо. Наприклад, спадкоємці для одержання спадщини за законом повинні подати до державної нотаріальної контори документ, який підтверджує родинні відносини із спадкодавцем. В разі його втрати через неможливість одержати дублікат в силу відсутності книг реєстрації актів громадянського стану оформлення права на спадщину неможливе. Отже, для того, щоб реалізувати своє право на спадщину, такі особи мають звернутися до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин.

Цивільний кодекс України (далі - ЦК) також у ст.16 вказує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Ст.16 ЦК у ч.2 вказує також на способи захисту цивільних прав та інтересів. Це можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом [4].

Відповідно до законодавства, захист цивільних прав або інтересів неповнолітніх здійснюють їх законні представники. Згідно із ст.245 Сімейного кодексу України (далі - СК), функції законних представників дитини, яка постійно мешкає у школі-інтернаті та позбавлена батьківського піклування, виконує адміністрація шкіл-інтернатів. Це саме правило закріплене у Правилах опіки та піклування, затверджених Наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.99 № 34/166/131/88 [7]

В Законі України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” від 13.01.2005р., зокрема, зазначено: "... право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківської опіки, віком до 18 років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, при продовженні навчання до 23 років. Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, які навчаються, крім повного державного забезпечення, виплачується стипендія в розмірі, який на 50 відсотків перевищує розмір стипендії у відповідному навчальному закладі, а також виплачується 100 відсотків заробітної плати, нарахованої за період виробничого навчання та виробничої практики. Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, які навчаються, до завершення навчання виплачується щорічна допомога для придбання навчальної літератури в розмірі трьох місячних стипендій. Виплата зазначеної допомоги здійснюється протягом 30 днів після початку навчального року за рахунок коштів, що передбачаються для навчальних закладів у відповідних бюджетах. При наданні особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, які навчаються, академічної відпустки за медичним висновком за ними зберігається на весь період академічної відпустки повне державне забезпечення та виплачується стипендія. Навчальний заклад сприяє організації їх лікування. Випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, забезпечуються за рахунок навчального закладу одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі двох прожиткових мінімумів. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуються Кабінетом Міністрів України. За бажанням випускників навчальних закладів їм може бути видана грошова компенсація в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття. Вартість повного державного забезпечення у грошовому еквіваленті для дітей віком від народження до трьох років, від трьох до семи років, від семи до десяти років, від 10 до 14 років, від 14 до 18 років та осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, до 23 років визначається відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум". Державні соціальні стандарти, нормативи споживання, нормативи забезпечення є однаковими для всіх дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, незалежно від форми їх влаштування та утримання, і затверджуються відповідно до законодавства".

Тим самим законом встановлено основні засади державної політики щодо соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Ними є:

- створення умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім'ї;

- виховання та утримання дітей за принципом родинності;

- сприяння усиновленню дітей, створення системи заохочення та підтримки усиновлювачів;

- забезпечення пріоритету форм влаштування;

- захист майнових, житлових та інших прав та інтересів таких дітей;

- створення належних умов для їх фізичного, інтелектуального і духовного розвитку, підготовки дітей до самостійного життя;

- забезпечення права на здоровий розвиток;

- забезпечення соціально-правових гарантій;

- створення умов для надання психологічної, медичної та педагогічної допомоги;

- формування системи соціальної адаптації;

- забезпечення вільним вибором сфери професійної діяльності, яка б оптимально відповідала потребам та бажанням особистості цих дітей та запитам ринку праці;

- належне матеріально-технічне забезпечення незалежно від форми влаштування та утримання таких дітей, сприяння в наданні реальної допомоги і підтримки підприємствами, установами та організаціями різних форм власності, банківськими установами, культурно-освітніми, громадськими, спортивними та іншими організаціями [5].

Останнім часом Україною узято курс на реформування великих шкіл-інтернатів. За декілька років великих інтернатів в Україні практично не залишиться, натомість на їх місці з'являтимуться малокомплексні сиротинці.

Такі нововедення зумовлені тим, що з першого серпня 2007 року Кабмін зобов'язує затвердити національну програму реформування інтернатних закладів на 2007-2017 роки, яка й передбачає видозміну інтернатів.

З першого серпня Кабмін зобов'язує затвердити національну програму реформування інтернатних закладів на 2007- 2017 роки, яку буде поділено на три етапи. Ця програма передбачає перезакриття великих інтернатів і створення на їх базі малокомплектних будинків-сиротинців. У таких сиротинцях перебуватиме не більше 50 дітей. Інтернати ж залишаться тільки для дітей з особливими потребами. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2005 р. № 878 вже затверджене Типове положення про соціальний гуртожиток для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [15].

Розділ ІІ. Загальна характеристика системи цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах
2.1 Види цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах

Законодавство України гарантує цілу низку пільг і допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківської опіки. Разом з тим, соціальне сирітство набирає загрозливих масштабів. Діти України сиротіють, маючи живих батьків: щороку близько шести тисяч дітей залишаються без батьківської опіки. При цьому всиновити чи удочерити тих, хто опинився в інтернаті, можуть далеко не всі українські громадяни через низький рівень матеріального забезпечення.

Забезпечити оптимальні умови життєдіяльності дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, -- це ті завдання, які ставлять перед собою дитячі соціально-виховні заклади. У справі виховання та утримання дітей в інтернатах наша держава має певні напрацювання: впроваджуються нові навчально-виховні технології; вихованці інтернату залучаються до навчання у загальноосвітніх школах; при інтернатах створюються міні-підприємства, цехи, міні-пекарні, що частково допомагає вирішити фінансові проблеми, відкриваються профорієнтаційні центри. Проте значна частина дитячих будинків та шкіл-інтернатів має слабку матеріально-технічну базу, потребує ремонту житлових та службових приміщень. Вихованці інтернатних закладів забезпечені одягом і взуттям на 60-70%. Матеріальні потреби дітей адміністрація дитячих закладів змушена вирішувати за рахунок спонсорських коштів, отримати які дуже непросто.

Існують також проблеми із влаштуванням дітей після закінчення навчання. Для більшості вихованців намір продовжити навчання означає передусім можливість отримати місце в гуртожитку, фінансову підтримку у вигляді стипендії, інші пільги, встановлені державою. Для 41% найголовнішим при працевлаштуванні є вирішення житлової проблеми [20, с.46].

Цивільно-правовий захист неповнолітніх у школах-інтернатах здійснюється у тих самих формах, які встановлені у ст.16 ЦК України. Проаналізуємо деякі з цих форм, що застосовуються до захисту саме неповнолітніх у школах-інтернатах.

Визнання права. Визнання права як спосіб захисту порушеного суб'єктивного права полягає у необхідності встановлення фактичної обставини і надання їй правового значення у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, або якщо такі документи ставляться під сумнів іншими особами тощо [21, с.14]. У цивільно-правовому захисті неповнолітніх у школах-інтернатах такий вид цивільно-правового захисту може використовуватися, наприклад, у формі визнання батьків неповнолітнього безвісно відсутніми задля надання неповнолітньому більш повної державної допомоги.

Так, рішенням Петровського районного суду м. Донецька від 23 січня 2007 р. у справі № 2-0-29/2007 було визнано безвістньо відсутніми батьків неповнолітнього Ю.В.

Суть справи така. Петровський районний виконавчий комітет м. Донецька в інтересах неповнолітнього Ю.В., 1990 р. народження, звернувся до суду із заявою про визнання А.В. та С.В. безвісно відсутніми.

Заявлені вимоги були мотивовані тим, що неповнолітній Ю.В., 1990 р. народження залишився без батьківського піклування, на момент розгляду справи знаходився в Донецькому притулку № 1 та був учнем Донецької загальноосвітньої школи-інтернату № 4 для розумово відсталих дітей. Його батько - А.В., з сім'єю не проживає, його місцезнаходження невідоме. Мати - С.В., зловживає спиртними напоями, за місцем мешкання з грудня 2005 р. відсутня, а місцезнаходження невідомо, тому на підставі вищевикладеного, представник заявника просив суд, визнати А.В. та С.В. безвісно відсутніми.

Страницы: 1, 2, 3