Предметом регулювання земельного права виступа-ють вольові суспільні відносини, об'єктом яких є зем-ля. У процесі взаємодії людини із землею остання виконує різні функції: екологічну, соціальну, політич-ну, економічну та ін. Правова регламентація суспіль-них відносин, пов'язаних з виконанням землею зазна-чених функцій, здійснюється нормами різних галузей законодавства. Земельно-правовими приписами регу-люються відносини щодо землі, яка використовується як головний засіб виробництва в сільському та лісово-му господарстві, як територіальний базис, місце для розташування населених пунктів, різних об'єктів ви-робничого, культурно-побутового та іншого характеру, здійснення несільськогосподарської діяльності тощо.

Земельно-правове регулювання в певній мірі здійс-нюється і щодо відносин, які виникають у зв'язку з виконанням землею екологічної функції. В даному випадку мова йде про землю як природний об'єкт, який функціонує незалежно від волі і свідомості людини і потребує належної охорони.

Земельні відносини як вольові суспільні відносини носять об'єктивний характер і є економічними відно-синами. Економічна сутність земельних відносин обу-мовлена відносинами власності на землю як на обов'я-зкову умову матеріального виробництва та іншої соці-альної діяльності.

Земельні відносини, які виникають щодо землі як основного засобу виробництва, територіального базису і одночасно об'єкту природи, що знаходиться у взаємо-дії з навколишнім природним середовищем, тісно по-в'язані із суспільними відносинами, об'єктом яких виступають води, ліси, тваринний і рослинний світ та ін. Саме в силу тісної природної взаємодії між усіма природними ресурсами, серед яких земля займає домі-нуюче місце, земельні відносини поряд з водними, лі-совими та іншими входять до складу єдиної групи екологічних відносин.

У зв'язку з тим, що використання одних природних ресурсів впливає на екологічний стан інших природ-них ресурсів і довкілля в цілому, всі суспільні відно-сини, які при цьому виникають, в тому числі і земель-ні, характеризуються екологічним змістом.

Земельні відносини як складова частина екологіч-них відносин, заснованих на економічних законах роз-витку суспільства, насичені екологічними вимогами, які направлені на забезпечення екологічної безпеки.

В сучасних умовах характер і зміст земельних від-носин суттєво змінюється. Так, в результаті встанов-лення множинності форм власності на землю, вклю-чення певної частини земель в систему ринкового обі-гу шляхом укладення цивільно-правових угод із зем-лею ці відносини, залишаючись по суті земельними, набувають майнового характеру.

За своїм складом земельні відносини неоднорідні. Серед них можна розрізняти відносини, що виникають у сфері належності землі, використання та її охорони, а також відтворення.

Ст. 2 Земельного кодексу обмежує земельні відно-сини лише суспільними відносинами щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто такими відносинами, які складають зміст права власності на землю. В реальній дійсно-сті функціонують також земельні відносини, пов'яза-ні з охороною земель, відтворенням і підвищенням ро-дючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фон-ду та ін.

Земельні відносини складаються між фізичними особами, між юридичними особами, а також між фізич-ними особами, юридичними особами і державою. Зе-мельне законодавство, закріплюючи правові приписи, що регулюють ці відносини, наділяє їх відповідними правами і покладає на них певні обов'язки, а отже ви-знає їх суб'єктами земельних відносин. Суб'єктам будь-яких правових відносин притаманні певні якісні озна-ки, які складають їх правосуб'єктність. Земельна правосуб'єктність -- це можливість суб'єкта бути учасни-ком земельних правових відносин. До складу правосуб'єктності входить земельна правоздатність, яка дає можливість суб'єкту мати земельні права і обов'язки, а також земельна дієздатність -- тобто здатність су-б'єкта своїми діями набувати земельні права і створю-вати для себе земельні обов'язки.

В ч.2 ст. 2 Земельного кодексу України визначено коло суб'єктів земельних відносин, до якого включені громадяни, юридичні особи, органи місцевого самовря-дування та органи державної влади. Органи місцевого самоврядування і органи державної влади -- це теж самостійні юридичні особи, які представляють інтере-си відповідно територіальних громад та держави. Специфічними суб'єктами земельних відносин виступають також територіальні громади та держава. Згідно ст. 13 Конституції України земля та інші природні ресурси є об'єктами права власності українського народу, тобто суб'єктом земельних відносин законом визнано і на-род України.

Серед об'єктів земельних відносин Земельний кодекс України розрізняє, по-перше, землі в межах території України, по-друге, земельні ділянки, по-третє, права на земельні ділянки, у тому числі на земельні частки (паї).

Самостійним об'єктом земельних відносин висту-пають землі в межах території України. До таких об'-єктів належать категорії земель України, які мають особливий правовий режим. Серед земель України за-кон розрізняє дев'ять категорій земель, в основу поді-лу яких покладено основне цільове призначення.

Характеристика земельної ділянки як об'єкта пра-ва власності (тобто об'єкта земельних відносин) закрі-плена ст. 79 Земельного кодексу. Згідно названої нор-ми земельна ділянка -- це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташуван-ня з визначеними щодо неї правами.

Земельна частка (пай) -- специфічний об'єкт земель-них відносин. Його виникнення пов'язане з паюванням земель недержавних сільськогосподарських підприємств у процесі здійснення земельної реформи. Право на зе-мельну частку (пай) мають члени недержавних сільсь-когосподарських підприємств, в тому числі пен-сіонери, які раніше працювали в цьому підприємстві і залишаються членами підприємства відповідно до спи-ску, що додається до державного акта на право колек-тивної власності на землю. Право на земельну частку (пай) посвідчується відповідними земельними сертифі-катами, які є дійсними до виділення власникам земель-них часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власно-сті на землю (п.17 Перехідних положень).

До 1 січня 2005 року заборонено внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств. У відповідності з Перехідними поло-женнями (п. 15) Земельного кодексу України власни-ки земельних часток (паїв) не можуть до 1 січня 2005 року продавати, або іншим способом відчужувати на-лежні їм земельні частки (паї) крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

Регулювання земельних відносин

Правове регулювання земельних відносин здійсню-ється в першу чергу Конституцією України, норми якої є нормами прямої дії, тобто звернення до суду для за-хисту конституційних прав і свобод особи можливе безпосередньо на підставі Конституції навіть у разі відсутності інших нормативних актів. Вона як Основ-ний Закон країни є нормативно-правовим актом, що має найвищу юридичну силу. У Конституції врегульовані найбільш принципові і найважливіші суспільні земель-ні відносини. Так, в ст. 13 встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ре-сурси, які знаходяться в межах території України, при-родні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власно-сті українського народу. В ст. 14 Конституції зазначе-но, що право власності на землю набувається і реалізу-ється громадянами, юридичними особами та державою.

Конституція (ст. 92) також передбачає, що найбільш важливі екологічні, в тому числі й земельні, відносини, зокрема, засади використання природних ресурсів, ви-ключної (морської) економічної зони, континентально-го шельфу, а також відносини екологічної безпеки, повинні регулюватися виключно законами.

Зазначені принципові положення, які знайшли своє закріплення на конституційному рівні, е основою для прийняття відповідного земельного законодавства.

Чинний Земельний кодекс України, -- спеціаль-ний законодавчий акт, прийнятий Верховною Радою 25 жовтня 2001 року у відповідності з Конституцією, теж регулює земельні відносини. Він набрав чинності з 1 січня 2002 року. Із змісту ч.І ст. З Земельного ко-дексу випливає, що цей кодекс має переважну юридич-ну силу в регулюванні земельних відносин перед ін-шими нормативно-правовими актами. Виняток стано-вить лише Конституція України, якій притаманна най-вища правова сила. Крім того, регламентації земель-них відносин присвячені також інші нормативно-пра-вові акти, прийняті відповідно до Конституції та Зе-мельного кодексу України. їх головне призначення -- конкретизація та деталізація земельно-правових поло-жень, закріплених Основним Законом держави та Зе-мельним кодексом України. Ці нормативно-правові акти можуть бути різними за формою (закони і підзаконні акти). Але об'єднує їх те, що всі вони присвячені регламентації земельних відносин.

В ч.2 ст. З Земельного кодексу проведено розмежу-вання земельного та спеціального зако-нодавства, що регулює суспільні відносини щодо вико-ристання та охорони інших природних ресурсів. Ма-ються на увазі, зокрема, відповідні нормативно-право-ві акти (кодекси та закони) про надра, ліси, води, рос-линний і тваринний світ, атмосферне повітря та ін.

Законом закріплено правило про те, що земельні відносини, які виникають при використанні надр, лі-сів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмос-ферного повітря регулюються Земельним кодексом, а також спеціальними нормативними актами, якщо останні не суперечать Земельному кодексу. Редакція цієї норми така, що вона забезпечує пріоритет Земель-ного кодексу як спеціального джерела, яким регулю-ються земельні відносини. Земельний кодекс допускає регламентацію земельних відносин, що виникають у сфері використання та охорони інших природних ре-сурсів, спеціальним законодавством за умови, що воно не буде суперечить кодексу.

Що ж стосується лісових, водних суспільних відно-син, а також відносин, що виникають при використан-ні та охороні надр, тваринного та рослинного світу, ат-мосферного повітря та інших природних ресурсів, то вони регулюються відповідним природноресурсовим законодавством (лісовим та водним кодексами, кодек-сом про надра, законами «Про тваринний світ», «Про рослинний світ» тощо).

Завдання земельного законодавства в сфері регулювання земельних відносин

Земельне законодавство складає вся сукупність за-конодавчих та підзаконних нормативних актів, які регулюють земельні відносини. Разом вони складають систему земельного законодавства.

Основним спеціальним актом земельного законо-давства на території України є Земельний кодекс. Його особливістю є те, що він покликаний стати інтегрую-чою і цементуючою основою для розвитку вітчизняно-го земельного законодавства.

Цей кодекс відповідає вимогам ринкової економіки та цивілізованого суспільства і водночас зберігає соці-альну спрямованість Він конкретизує конституційне по-ложення щодо права власності на землю, гарантії цього права, закріплює цілу низку нових положень, поява яких пов'язана з ринковими умовами та ін.

Конституцією України (ст. 92) встановлено, що най-більш важливі екологічні відносини, в тому числі і земельні, відносини повинні регулюватися виключно законами. Зазначені конституційні норми є висхідни-ми положеннями для прийняття відповідного земель-ного законодавства з конкретних питань. Так, поряд з Земельним кодексом діють Закони України «Про орен-ду землі», «Про плату за землю» та ін.

Передбачається, що в подальшому правове регулю-вання на законодавчому рівні окремих положень по-винно здійснюватися шляхом прийняття пакету зако-нів («Про охорону землі», «Про ринок землі», »Про зе-млеустрій», «Про оцінку землі», «Про консервацію зе-мель», «Про правовий режим земель охоронних зон» та ін.).

Самостійне місце серед нормативно-правових актів у галузі земельних відносин займають постанови Вер-ховної Ради України. Серед них, наприклад, постанова «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 р., поста-нова «Про основні напрями державної політики Укра-їни у галузі охорони довкілля, використання природ-них ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» від 5 березня 1998 р. та ін.

Завдання земельного законодавства полягає в регу-люванні земельних відносин з певною метою. Такою метою є, по-перше, забезпечення на землю права гро-мадян, юридичних осіб, територіальних громад та дер-жави, по-друге, раціональне використання та охорона земель.

Розрізняються самостійні права на землю: право власності на земельну ділянку і право користування земельною ділянкою. Відповідні земельно-правові при-писи, що регулюють зазначені права, складають правові інститути: право власності і право землекористування..

Регулюючи земельні відносини, Земельний кодекс закріплює права власників земельних ділянок і земле-користувачів, їх обов'язки, правила та порядок вико-ристання земель, охорону земельних прав тощо.

Відомо, що земля використовується для різних ці-лей, тому в ст. 4 мова йде про мету правового регулю-вання земельних відносин. Таких цілей як мінімум дві: раціональне використання та охорона земель.

Раціональне використання земель -- це таке вико-ристання, яке здійснюється на підставі науково-техніч-них правил, є ефективним, але не призводить до погір-шення земель (зниження їх родючості чи виникнення деградації ґрунтів), а забезпечує підвищення їх родю-чості.

Раціональне використання земель в першу чергу означає строго цільове їх призначення. Нецільове ви-користання землі не тільки нераціональне, але й неза-конне. Для забезпечення раціонального використання землі власники земельних ділянок і землекористува-чі повинні запроваджувати прогресивні системи зем-леробства, більш повно використовувати досягнення науково-технічного прогресу. При раціональному ви-користанні землі її якість повинна покращуватися.

Раціональне екологічне збалансоване землекористу-вання забезпечує збереження і покращання як землі, так і інших природних ресурсів. Нераціональним вважається таке використання землі, яке здійснюєть-ся з порушенням зазначених вимог.

Забезпечення охорони земель -- самостійна мета правового регулювання земельних відносин. Охорона земель включає систему правових, організаційних, еко-номічних та інших заходів, спрямованих на раціона-льне використання земель, запобігання необгрунтова-ному вилученню земель сільськогосподарського при-значення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищен-ня продуктивності земель лісового фонду, забезпечен-ня особливого режиму використання земель природо-охоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. З метою посилення охоро-ни земель згідно закону можуть розроблятися та при-йматися

Література

1. Конституція України.

2. ЗК України 2002 р.

3. Коментар до ЗК України 2007 р.