Як і у багатьох країнах світу, в Українській державі ставлення до релігії неоднозначне. Це знайшло своє відображення навіть у Основному Законі України, її Конституції.

У преамбулі до Конституції говориться, що приймаючи Конституцію України від 28 червня 1996 р., Верховна Рада усвідомлює свою відповідальність не тільки перед власною совістю попередніми, нинішніми і прийдешніми поколіннями, але і перед Богом. Тобто ці слова можна тлумачити як визнання політичним документом існування Бога. Проте послідуючі статті Конституції, яка торкається свободи совісті, витримана в дусі кращих традицій французького атеїзму ХVІІІ ст.

Стаття 35 Конституції проголошує свободу світогляду і совісті, тобто право кожного сповідати будь-яку релігію, або не сповідати ніяку. Церква і релігійні організації на Україні відокремлені від держави, а школа від церкви.

Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань бути звільнений від своїх конституційних обов'язків, законів. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законом.

Статтею 24 гарантуються рівні права віруючих і невіруючих.

УКРАЇНСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ СВОБОДИ СОВІСТІ

У квітні 1991 р. Верховна Рада України прийняла закон «Про свободу совісті і релігійні організації». Мета закону гарантувати права громадян України на свободу совісті і забезпечити рівність, захист прав і законних інтересів громадян України, незалежно від їх відношення до релігії, визначити обов'язки держави по відношенню до релігійних організацій і навпаки, їх обов'язки по відношенню до держави і суспільства, гарантувати сприятливі умови для розвитку суспільної моралі, гуманізму і суспільної згоди.

Кожному громадянину України гарантується законом право на свободу совісті, тобто сповідувати на свій розсуд любу релігію, або не сповідувати ніякої, свободу відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно розповсюджувати свої релігійні або атеїстичні переконання. Будь-яке примушення при визначенні громадянами свого ставлення до релігії не дозволяється. Батьки або особи, що заміщують їх, з взаємної згоди можуть виховувати дітей згідно з своїми переконаннями.

Свобода сповідань підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони суспільного порядку життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян.

Тайна сповіді гарантується законом.

Громадяни України рівні перед законом незалежно від їх відношення до релігії. Ніхто не може з мотивів релігійних переконань відмовлятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим по мотивам переконань допускається лише в порядку, передбаченому законом.

В Україні церква відокремлена від держави. Це значить, що держава не втручається (в межах закону) у діяльність релігійних організацій, не фінансує їх, а релігійні організації не виконують державних функцій. Вони не приймають участі у діяльності політичних партій і не надають їм фінансової підтримки, не висувають кандидатів у державні органи. В той же час держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій.

Всі релігійні організації на Україні рівні перед законом. Вони вправі приймати участь у суспільному житті і використовувати поряд з суспільними організаціями засоби масової інформації.

Школа в Україні відокремлена від церкви. Це означає насамперед те, що освіта носить світський характер, а доступ до різних видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їх відношення до релігії.

Будь-які обмеження на ведення наукових досліджень і включення їх результатів у загальноосвітлювальні програми по сумісності або несумісності якоїсь релігії або атеїзму не допускається.

Громадяни України мають право вільно обучатися релігійному віровченню. Релігійні організації вправі створювати учбові заклади. Їх викладачі зобов'язані виховувати своїх слухачів в дусі терпимості і поваги до інших релігій.

УКРАЇНСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ПРО РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ СВОБОДИ

Релігійними організаціями на Україні з'являються релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства, духовні учбові заклади, а також об'єднання, які складаються з цих організацій.

Держава визнає право кожної релігійної громади на підпорядкування у канонічних і організаційних питаннях любим діючим релігійним центром за межами України, якщо при цьому не порушується законодавство України.

Громадяни, які обучаються у вищих і середніх духовних учбових закладах, користуються правом відстрочки проходження військової служби. Час їх навчання у духовних закладах включається у трудовий стаж.

Релігійні організації керуються у своїй діяльності статутом. Він приймається на загальних зборах віруючих, з'їздах або конференціях і містить в собі такі відомості, як вид релігійної організації, тобто її віросповідна належність, місцезнаходження, місце у структурі релігійних організацій, право на заснування підприємств, засобів масової інформації (газет, часописів, радіо тощо), створення учбових закладів, порядок зміни у статуті; в решті-решт, порядок вирішення майнових питань у випадку припинення діяльності організації.

Зареєстровані у державних органах релігійні організації одержують право юридичної особи і несуть обов'язки відповідно до чинного законодавства і своїм статутом.

Релігійні громади одержують права юридичної особи, якщо вони нараховують не менш десяти членів, що досягли 18 років, і зареєстровані в облвиконкомі (Київському, Севастопольскому міствиконкомі, в Раді автономної республіки Крим).

Заява про реєстрацію розглядається у місячний термін і не пізніше ніж у десятидобовий термін рішення відносно неї повідомляється заявителям. Перевищення повноважень реєстраційних органів може бути оскаржено в суді.

Не реєструються організації, діяльність яких суперечить законодавству України. Діяльність релігійних організацій може бути припинена у зв'язку з її реорганізацією або її розпуском. Її діяльність може бути припинена у випадках порушення нею законодавства України, але тільки за рішенням суду.

Релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будови і майно, надане на договірних началах державними, суспільними організаціями або громадянами.

Якщо культові будови передаються в користування двом або більше релігійним громадам з їх згоди, то з кожною громадою підписується окрема угода, в якій передбачається порядок і черговість використання.

Володіння і використання релігійними організаціями землі здійснюється у порядку, передбаченому земельним законодавством.

Самовільне захоплення культових будов або привласнення культового майна не допускається.

Суперечки з питань володіння і використання культового майна вирішують облвиконкоми. Їх рішення можуть бути оскаржені в суді.

У власності релігійних організацій можуть знаходитися будови, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і благодійного призначення, транспорт, засоби і інше майно, необхідне для забезпечення їхньої діяльності.

Релігійні організації мають право власності на майно, що придбане за рахунок власних засобів, добровільних пожертвувань громадян, організацій або передане державою.

Релігійні організації мають право на майно, яке знаходиться за межами України.

Фінансові і релігійні пожертвування, як і інші доходи релігійних організацій податками не обкладаються.

Релігійні організації для здійснення своїх статутних задач можуть засновувати видавницькі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівничі і інші підприємства, а також благодійні заклади (притулки для престарілих, інтернати, лікарні тощо).

Порядок оподаткування прибутку підприємств релігійних організацій такий же, як і для державних підприємств. Що до сум прибутку, який використовується у благодійних цілях, то вони не оподатковуються

Трудове право і відносини у релігійних організаціях і на підприємствах будуються так, як і у державних організаціях. Священнослужителі і церковнослужителі, працівники релігійних організацій і підприємств заключають трудові угоди, де реєструються умови і оплата праці. Громадяни, що працюють в релігійних організаціях по трудовому договору, можуть бути членами профсоюзів. На них розповсюджується загальне положення про оподаткування. Соціальне страхування і соціальне забезпечення здійснюються за рахунок відрахувань релігійних організацій і підприємств у державний фонд соціального страхування і соціального забезпечення.

ЗАКОНОДАВЧІ ГАРАНТІЇ СВОБОДИ ВІРОСПОВІДАНЬ І КУЛЬТІВ

Релігійні організації мають право використовувати і утримувати свободо доступні місця богослужіння, місця релігійних зборів, а також місця паломництва.

Релігійні обряди здійснюються безперешкодно у культових спорудах і приміщеннях, а також на прилеглих до них територіях, у місцях паломництва, кладовищах, квартирах і домах громадян. Вони здійснюються вільно у закладах, організаціях і підприємствах по ініціативі їх трудових колективів і за згодою адміністрації.

Командування військових частин надає можливість військовослужбовці приймати участь у богослужіннях і відправленні релігійних обрядів.

Богослужіння і релігійні обряди у лікарнях, домах для пристарілих і інвалідів, місцях позбавлення волі проводяться за проханням громадян, що в них знаходяться, або по ініціативі самих релігійних організацій.

Адміністрація вказаних закладів сприяє цьому і приймає участь у визначенні часу і інших умов проведення обрядів.

В інших випадках релігійні обряди, церемонії і процесії проводяться з дозволу виконкомів місцевих рад. Прохання про проведення відповідних заходів подаються у виконкоми не пізніше ніж за 10 днів.

Громадяни і релігійні організації мають право на придбання, володіння і користування релігійної літератури на мові за власним вибором.

Релігійні організації можуть виробляти і розповсюджувати предмети релігійного культу і літературу.

Релігійні організації можуть здійснювати благодійну і культурно-просвітницьку діяльність.

Суми витрат на благодійну діяльність і милосердя податком не обкладаються.

Релігійні організації і віруючі особисто або разом з іншими можуть установлювати і підтримувати міжнародні зв'язки і прямі особисті контакти, включаючи виїзди за кордон для паломництва, участі у релігійних зборах і інших заходах, для навчання у духовних учбових закладах.

ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ І РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ НА УКРАЇНІ

Державний контроль за виконанням законодавства України «Про свободу совісті і релігійні організації» здійснюють місцеві Ради народних депутатів.

При Раді Міністрів України функціонує державний орган у справах релігії. Його голова призначається Верховною Радою України. Посадові особи і громадяни, що винні у порушенні закону «Про свободу совісті і релігійні організації», несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

Список рекомендованої літератури

1. Конституція України. - К. 1996.

2. Закон України «Про свободу совісті і релігійні організації».

3. Релігієзнавство. Програма для вищих аграрних закладів ІІІ - ІV рівнів акредитації, - К., «Аграрна освіта», 2008.

4. Біблія.

5. Коран.

6. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. - К., 2005.

7. Дохристиянські вірування; Прийняття християнства (За ред. Б. Любовика. - К., 2007).

8. Історія релігій в Україні: Навчальний посібник у 3-х книгах. - К., 2007.

9. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. Підручник. - К., 1994.

10. Любський В.І. Релігієзнавство. - К., 2006.

11. Нові релігійні течії та організації в Україні. - К., 2009.

12. Релігійний словник. - К. 2006.