Головна риса, що відрізняє полі-тичні партії від усіх інших організацій, -- це прагнення до заміщення держав-них посад своїми представниками. В сучасному розумінні перші політичні партії з'являються у другій поло-вині XIX ст. як наслідок буржуазних революцій, обмеження або ліквідації абсолютних монархій, утвердження конституціоналізму, посилення ролі представницьких органів влади, розвитку робітничого руху. Бурхливий розвиток політичних партій у XX ст. був обумовлений поширенням виборчого права, формуванням органів вла-ди через вибори. Партії стали організаційними за-собами артикуляції та політичного просування інтересів різних груп вибор-ців, їх політичної мобілізації, важливою формою рекрутування та добору по-літичної еліти. Політична боротьба партій спри-яла розвиткові плюралістичного характеру ліберальної демократії.

Сучасні де-мократичні системи значною мірою виникають і функціонують завдяки ді-яльності та взаємодії політичних партій. Партії є головним посередником і інструментом взаємодії між громадянським суспільством і державною вла-дою. Політичні партії в умовах демократії спрямовують соціальні конфлікти в цивілізоване русло, забезпечують мирний перерозподіл влади між різними політичними силами. Таким чином вони сприяють легітимності демокра-тичної політичної системи, тобто її суспільному визнанню та виправданню прийнятих у її рамках політичних рішень, кадрових чи функціональних змін у структурах влади, забезпечують відповідальність урядо-вих структур перед народом.

2. Багатопартійність
Через багатопартійність у політичному житті суспільства і держави втілюються демократичні принципи ідеологічного й політичного плюралізму, здійснюється конкуренція в бо-ротьбі за місця в органах державної влади. Водночас через велику кіль-кість партій відбувається надмірне розпорошення сил, складаються неспри-ятливі умови для узгодження інтересів, досягнення стійкої політичної структуризації суспільства і представленості партій в органах законодавчої і виконав-чої влади.

Наприклад, на теперішній час в Україні нараховується близько 100 полі-тичних партій, які репрезентують практично увесь сучасний ідеологічний спектр. Більшість із них або не користується жодною під-тримкою виборців, або навіть не претендує на участь у виборах. Проблемою молодої багатопартійності в Україні є нечислен-ність членів партій та слабке виконання ними соціалізуючих функцій сто-совно всіх громадян. Безпосередньо через політичні партії до політики залу-чається відносно незначна частина українських громадян, але така ситуація є типовою для багатьох країн, що переходять від тоталітарного до демократичного політичного режиму.

3. Організаційні засади партійної діяльності та їх вплив на демократію
Соціальна база і впливовість партій. Якщо розглядати ступінь впливу політичних партій у суспільстві, то одним з важливих критеріїв є кількість прихильників партії. Але кого вва-жати прихильниками політичних партій -- тільки їхніх членів, чи й тих, хто за них голосує? Річ у тому, що досить багато партій (за даними К. Джанди -- 20% від загальної кількості існуючих у світі) взагалі не практи-кують формальної процедури прийому в партію. У США, наприклад, членами партії вважають тих, хто голосує за її кандидатів на виборах. До складу Лейбористської партії Великої Британії в якості колективних членів входять профспілки.

В Україні загальна кількість членів політичних партій напередодні пар-ламентських виборів 1998 р. оцінювалась в 1080 тис. осіб (приблизно 3% дорослого населення країни). Як свідчать дані досліджень, частка членів політичних партій серед грома-дян України майже не відрізняється від аналогічного показника в деяких країнах із міцними і довголітніми партійними традиціями (Німеччина - 4,2%, Ве-лика Британія - 3,3%, Нідерланди - 2,8%).

Політичні партії підтримують не тільки їхні члени. Важливим кри-терієм впливу партій у суспільстві є показник партійної ідентифікації. Він відображає частку виборців, які ідентифікують, ототожнюють себе з тією чи іншою політичною партією. Рівень партійної ідентифікації населення України є ниж-чим, ніж у країнах ліберальної демократії, але не настільки, аби стверджувати, наче громадяни України негативно ставляться до полі-тичних партій.

Для нормального функціонування демократії дуже важливим є право гро-мадян на об'єднання в політичні організації, добровільне членство в полі-тичних партіях. Водночас свобода членства в політичних партіях не є абсо-лютною. Найпоширенішою підставою для її обмеження є належність грома-дян до певних категорій державного апарату. Можливість і правомірність та-кого обмеження визнається міжнародними актами про права людини (ст. 22 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 11 Європей-ської конвенції про захист прав людини і основних свобод). Так, у ст.11 Конвенції, яка декларує право на свободу мирних зборів і свободу асоціацій, разом з тим вказується, що «ця стаття не заважає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, які належать до складу збройних сил, поліції і державного управління».

Мета таких обмежень цілком очевидна -- запобігти втручанню політичних партій в діяльність важливих державних органів. Особливо це актуально для країн, де нещодавно монопольно домінувала одна партія, а державний апа-рат був цілковито їй підпорядкований. Ст. 37 Конституції України забороняє створення і діяльність організа-ційних структур політичних партій в органах виконавчої і судової влади, виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуван-нях, на державних підприємствах, у навчальних закладах, а також інших державних установах і організаціях. А ст. 103 містить заборону на обіймання Президента України посад в об'єднаннях громадян, різновидом яких є політичні партії.

Фінансування й організаційна структура партій. Суттєвим чинником олігархизації політичних партій може бути характер фінансування їх діяльності. Діяльність політичних партій, особливо в період виборчих кампа-ній, потребує значних коштів. Партії намагаються отримувати їх із різних джерел. У зв'язку з цим постійно виникає небезпека політичної корупції, а також залежності партій від великого бізнесу.

З точки зору організаційної структури політичні партії суттєво відрізня-ються між собою. Партії європейських країн, як правило, є централізованішими, мають чітку ієрархічну організацію, сильний керівний центр, єдину програмну лінію і сувору дисципліну. У США, навпаки, Демократична і Республіканська партії мають слабку внутрішню структуру, їм притаманна відсутність жорсткої партійної дисципліни.

Централізація внутрішньої структури політичної партії не означає, що во-на є недемократичною. Централізація сприяє ефективності діяльності пар-тії. Але підвищення рівня централізації партії посилює ризик її олігархизації та бюрок-ратизації.

Організаційна природа політичних партій головним чином залежить від політичного і конституційно-правового середовища, а також від політичної культури, що панує в суспільстві. Розвиток суспільства на принципах ліберальної демократії сприяє демократизації політичних партій і, навпаки, посилення авторитаризму підсилює вождистські тенденції в політичних партіях. Впливають також ідеологічні орієнтації партії та її політичне минуле. В Україні (як, утім, і в багатьох інших країнах) ліві партії значно централізованіші, ніж, скажімо, центристські. Централізованість зазвичай зростає в міру просування від центру до крайніх позицій (як лівих, так і правих).

4. Партійна система України
Політичні партії в Україні вперше виникають на зламі XIX-XX ст. як на території Російської імперії (Наддніпрянська Україна), так і в Австро-Угорщині (Галичина): Українсько-Руська радикальна партія (Львів) заснована в 1890 році; Революційна українська партія (РУП) (Харків) в 1900 році; Українська народна партія в 1902 році; Українська демократична партія в 1904 ; Українська партія соціалістів-революціонерів в 1907 році та ін. Після утвердження радянської влади в Україні багатопартійна система бу-ла зруйнована і розпочалася (як і на всій території СРСР) епоха однопартій-ної системи. В той же час у 20-30-х pp. XX ст. у Галичині, Буковині і Закар-патті діяло близько 100 політичних партій.

Відродження політичних партій в Україні почалось в період перебудови і було пов'язане з боротьбою проти тоталітаризму, за демократію і незалеж-ність української держави. Головною і наймасовішою політичною силою, яка протистояла монополії КПРС, був Народний Рух України -- широке об'єднання політичне активних громадян, які прагнули змін. Саме Народ-ний Рух і став своєрідною колискою для більшості нових політичних партій України, їх створення почалось ще до проголошення незалежності України: Українська республіканська партія (УРП) заснована у 1990 р.; Українська селянська демократична партія (УСДП) у 1991 р.; Народна партія України (НПУ) у 1991 р.; Соціал-демократична партія України (СДПУ) у 1991 р.; Українська християнсько-демократична партія України (УХДП) у 1991р. Соціалістична партія України (СПУ) у 1991 р. та ін. За 10 років існування незалежної української держави створено і зареєс-тровано міністерством юстиції України більше 100 нових політичних партій. Така кількість партій не є чимось незвичайним. Для молодих демократій це достатньо закономірне явище. Наприклад, в Грузії існує більше 300 політич-них партій, в Росії -- близько 300 загальнофедеральних і регіональних пар-тій.

Майже всі нові політичні партії виступали під загальнодемократичними гаслами і разом з Рухом сприяли розповсюдженню демократичних ідей в ук-раїнському суспільстві, проголошенню та юридичному затвердженню дер-жавного суверенітету і незалежності України. Але політичні партії України ще не набули тієї ролі і ознак, які мають партії у країнах розвинутої і стабіль-ної демократії.

Боротьба за позиції у виборчих органах влади. Партіям доводиться завойовувати авторитет у виборців, долаючи негатив-ні стереотипи й недовіру до інституту політичних партій, які склалися ще в радянські часи як у пересічних громадян, так і у представників елітних верств населення. Багатьом політичним партіям України також заважає від-сутність розвиненої організаційної інфраструктури, насамперед у регіонах. Але поступово роль політичних партій у виборчому й законодавчому проце-сі зростає.

Участь у політичному управлінні. Головними завданнями політичних партій України з точки зору їх участі в політичному управлінні є:

- формування політичної більшості, а через це і органів усіх рівнів влади;

- формування конструктивної опозиції.

До складу політичної опозиції відносять партії, що виступають проти політичного курсу Президента Укра-їни і Кабінету Міністрів.

Ситуація, коли вибори до парламенту (Верховної Ради) не впливають на зміну уряду, певним чином деформує відносини політичної відповідальнос-ті уряду перед виборцями і роль політичних партій як механізму такої відпо-відальності.

Добір політичних лідерів і еліт. Процес формування політичної еліти, до-бір тих людей, які беруть безпосередню участь у затвердженні та здійсненні політичних рішень, пов'язаних з використанням державної влади або впли-вом на неї, головним чином здійснюється через вибори і починається з ви-сування та призначення політичними партіями кандидатів для участі у вибо-рах в органи державної влади та місцевого самоврядування.

Закон України «Про вибори народних депутатів України» 1997 р. запрова-див, а Закон 2001 р. підтвердив та удосконалив змішану виборчу систему. Внесенням змін до цього закону у 2004 році введено пропорційну систему виборів народних депутатів. Формування списків кандидатів у депутати від політич-ної партії, виборчого блоку партій здійснюється вищим представницьким керівним органом політичної партії, виборчого блоку партій у визначений ними спосіб.

Слід відзначити, що політичні партії можуть висувати кандидатами не тільки своїх членів, але й позапартійних, особливо, якщо йдеться про відо-мих і авторитетних у суспільстві людей. Це допомагає партіям ефективніше виконувати функцію добору політичної еліти.

Представництво інтересів через посередництво партій в Україні. В Україні є багато партій, які і за назвою, і за програмними принципами намагаються репрезентувати інтереси сільського населення, жінок, молоді, деяких інших соціальних груп. Але більшість із них не мають реальної підтримки з боку тієї соціальної групи, репрезентацію інтересів якої вони декларують. Слабким місцем у діяльності політичних партій України є також виконан-ня ними функції узгодження інтересів, особливо в стінах парламенту. Це утруднює створення стійких парла-ментських коаліцій.

Тільки уряд, утворений з партій урядової коаліції може бути і стійким, і представницьким водночас. А партії більшості через нього зможуть викону-вати свої передвиборні програми. У такому разі має об'єднатися й політич-на опозиція), яка отримає шанс боротися за владу на наступних виборах, а у міжвиборчий період -- критику-вати політичний курс правлячої коаліції, уряду та виробляти альтернатив-ний курс.

На виборах 2002 р. партії приділили більшу увагу утворенню виборчих блоків, причому останні стали водночас складнішими і організаційно більш продуманими. Виборці також стали більш досвідченими і голосували за більші об'єднання, що встигли показати себе у практичній політиці, а не за дрібні, часто вірту-альні партії та блоки. Тому за результатами виборів до Верховної Ради прой-шло шість суб'єктів виборчого процесу (із зареєстрованих 32) подолали 4-х відсотковий бар'єр і отримали місця в парламент проти дев'яти на виборах 1998 р. (із зареєстрованих ЗО).

Усього ж на теперішній час в Україні нараховується близько 100 полі-тичних партій, які репрезентують практично увесь сучасний ідеологічний спектр. Саме через них у політичному житті України втілюються принципи ідеологічного й політичного плюралізму, здійснюється конкуренція в бо-ротьбі за місця в органах державної влади. Водночас через таку велику кіль-кість партій відбувається надмірне розпорошення сил, складаються неспри-ятливі умови для узгодження інтересів, досягнення стійкої політичної структуризації Верховної Ради і представленості партій в органах виконав-чої влади.

Ще однією проблемою молодої багатопартійності в Україні є нечислен-ність членів партій та слабке виконання ними соціалізуючих функцій сто-совно всіх громадян. Безпосередньо через політичні партії до політики залу-чається відносно незначна частина українських громадян, але така ситуація типовою для багатьох країн.

Література

1. Артемов Г.П. Политическая социология: Курс лекций. -- С.-Петербург, 2000.

2. Голосов Г.В. Сравнительная политология: Учебник. -- Новосибирск, 1995.

3. Підгорна В. Медіа-політики в Україні. Модель та практики // Студії політологічного центру «Генеза». -- 1997. -- №2.