Розслідування злочинів минулих років

Також потрібно по зупиненій справі проаналізувати зміни оперативної обстановки, які відбулись з моменту вчинення злочину. Це часом дозволяє зробити висновки про коло осіб, серед яких потрібно шукати злочинця, про найбільш ефективні шляхи пошуку, заходи щодо запобігання аналогічним злочинам тощо.

Об'єктами вивчення повинні бути узагальнення інформації про аналогічні нерозкриті злочини (наприклад, прикмети запідозрених осіб, які отримані за допомогою криміналістичних обліків та інших інформаційно-пошукових систем тощо).

Необхідно ретельно вивчати всі скарги, заяви, анонімні листи й інші повідомлення громадян і організацій, які можуть мати відношення до справи про нерозкритий злочин, оскільки вказані документи разом з матеріалами їх перевірки нерідко можуть зберігатися окремо.

Методи, що застосовуються в процесі аналізу матеріалів зупиненої справи, аналогічні приватним методам пізнання істини, які застосовуються в процесі доказування (збиранні, перевірці та оцінці доказів).

Однак необхідно зазначити, що при аналізі матеріалів справи про нерозкритий злочин цей процес набуває специфічних особливостей:

обсяг матеріалів та інформації, що досліджуються й оцінюється, значно більший, ніж на первинному етапі розслідування;

повнота інформації, що оцінюється, відносно велика, але не може бути визнана достатньою - процес доказування не завершений, а лише тимчасово припинений (немає достатніх даних про винність певної особи у вчиненні злочину, про пом'якшуючі й обтяжуючі обставини - оскільки їх неможливо встановити при відсутності винної особи тощо);

змістом аналізу також є переоцінка зібраних матеріалів з урахуванням нових фактичних даних, і на цій основі - пошук нових шляхів по встановленню істини;

основна мета такого аналізу - вичленення наявної інформації, яка відноситься до особи злочинця або може в майбутньому допомогти її встановити. Інші обставини, що входять в предмет доказування по цій справі, мають менше значення, оскільки їх встановлення не обов'язково буде сприяти вирішенню основної на даному етапі задачі: встановленню особи, що підлягає притягненню в якості обвинуваченого;

в роботі по зупиненій справі встановлення відносності конкретних фактичних даних має набагато більше значення, ніж їх допустимість як доказів;

з процесуальної сторони, специфіка аналізу полягає у вирішенні питання про достатність підстав для відновлення провадження в справі та активізації роботи по розкриттю та розслідуванню злочину.

Аналізуючи зібрані по справі докази з точки зору їх відносності й допустимості, наявності та характеру зв'язків між ними, визначення шляхів використання зібраних відомостей для встановлення істини, потрібно звертати увагу на наступні обставини, які підлягають встановленню та доказуванню:

своєчасність порушення кримінальної справи;

повноту і якість первинного етапу розслідування;

повноту й обгрунтованість побудованих версій;

якість перевірки версій, у тому числі за допомогою оперативно-розшукових заходів;

повноту вивчення особи потерпілого;

повноту виявлення обставин, які характеризують спосіб вчинення злочину;

причини й умови, що сприяли вчиненню злочину;

всі відомості про особу підозрюваного (обвинуваченого, підсудного), якщо такий був;

своєчасність, повноту та якість подальших слідчих дій;

повноту встановлення у справі інших (окрім особи винного) обставин, що входять в предмет доказування, відповідно до вимог ст. 64 КПК України.

Аналіз доцільно почати з вивчення документа, в якому в стислому вигляді підсумовуються основні результати розслідування - постанови про зупинення досудового слідства. Ознайомившись, таким чином, з фабулою події, потрібно повернутись до початку розслідування і встановити, ким, коли і кому було повідомлено про злочин, коли і яким органом порушено кримінальну справу. Якщо до порушення справи проводилася перевірка заяви або повідомлення, то чи необхідна вона була, протягом якого часу проводилася та які її результати.[28 с.47].

Слідчий може обрати й іншу послідовність вивчення матеріалів справи в залежності від його досвіду та навичок, а також міри обізнаності про обставини вчинення даного злочину, хід розслідування.

При аналізі невідкладних слідчих дій вивчаються їх обсяг, своєчасність і послідовність, зміст кожної дії, використання при їх проведенні науково-технічних засобів і прийомів, а також допомоги фахівців. Звертається увага на правильність і повноту фіксації ходу і результатів цих дій. Обов'язково вивчаються речові докази, отримані внаслідок проведення невідкладних (а також подальших) слідчих дій.

Особлива увага повинна бути звернена на якість огляду місця події: своєчасність виїзду, участь фахівця-криміналіста і (в необхідних випадках) інших фахівців, на умови огляду, на застосування науково-технічних засобів, на якість фіксації в протоколі огляду обстановки місця події, виявлених слідів та інших речових доказів.

При аналізі показань всіх допитаних у справі осіб та їх зіставленні виявляються суперечності, розходження з іншими матеріалами справи (як усунені згодом, так і ті, що залишилися неусуненими).

Вивчаючи протоколи таких слідчих дій, як пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки та обставин події, потрібно встановити, чи були при їх проведенні дотримані всі необхідні умови достовірності результатів цих дій, викладені в законі та рекомендаціях криміналістичної тактики.

Перевірка дотримання всіх необхідних процесуальних і криміналістичних умов збирання доказів повинна також проводитися при аналізі результатів всіх інших слідчих дій.

Особливу складність і значущість має правильна оцінка проведених у справі експертних досліджень. Потрібно встановити, чи всі необхідні в цьому випадку експертизи призначалися, чи правильно був вибраний експерт або експертна установа, чи на належному науковому рівні проведено дослідження, чи правильно оцінені слідчим результати експертизи. В необхідних випадках при аналізі матеріалів експертних досліджень потрібно використати допомогу відповідних фахівців.[25,с.5-6]

Аналізуючи матеріали кримінальної справи і оперативно-розшукові матеріали, перевіряють, чи всі необхідні в конкретній ситуації реальні версії були висунені, чи всі вони з достатньою повнотою перевірені, чи маються підстави для побудови нових версій.

При аналізі матеріалів зупиненої справи звертається увага не тільки на повноту побудови та перевірки версій про особу злочинця, але і на доведеність самої події злочину. Іноді в матеріалах зупиненої справи можна виявити дані, які дозволяють висунути припущення про відсутність події злочину, тоді як така версія раніше не висувалася і не перевірялася.

Особливу увагу потрібно приділити виявленню й оцінці всіх відомостей про осіб, відносно яких були які-небудь підозри про причетність до вчинення даного злочину. Такі особи могли бути затримані в порядку ст. 106, 115 КПК України за підозрою у вчиненні злочину, але могли і не мати такого процесуального статусу. І в першому, і в другому випадках необхідно уясняти суть такої підозри, міру вивченості особи підозрюваного, звернути увагу на повноту перевірки його показань.

Ще більшу складність представляє подібна оцінка, коли особі пред'являлося обвинувачення, але судом підсудний виправданий і справа про нерозкритий злочин повернена для додаткового розслідування. Слідчий, який вивчає таку справу, повинен оцінити відношення свідків, потерпілого до показань обвинуваченого (на різних стадіях процесу), а також думки судових інстанцій (які є нерідко протилежними), доводи сторони захисту, аргументи представників громадськості тощо.

Певну користь при вивченні матеріалів зупиненої справи може принести ознайомлення з первинними планами розслідування, якщо вони збереглися. Вивчення планів і зіставлення їх змісту з матеріалами справи дозволить визначити, які з намічених дій залишилися невиконаними, які з

побудованих версій не перевірені до кінця, як раніше оцінював слідчий ті або інші обставини справи тощо.

Вивчення справи повинно бути повним. Жоден документ кримінальної справи, жоден речовий доказ, жодне джерело відомостей оперативно-розшукового характеру не повинні пройти мимо уваги особи, яка проводила аналіз.

Всі позитивні сторони та недоліки розслідування, які виявлені при аналізі матеріалів справи і можуть мати значення для подальшої роботи по розкриттю злочину, доцільно зафіксувати в робочих записах чи помітках. Вони необхідні для складання аналітичної довідки, яка містить найбільш важливі результати проведеного аналізу.

Так, майже по кожній зупиненій справі виявляються прогалини в розслідуванні, помилки, недоліки. Важливо визначити їх причини та вплив на розкриття злочину, і на цій підставі зробити висновки про можливість або неможливість їх усунення в ситуації, що склалась.

При аналізі допущених помилок потрібно брати до уваги кваліфікацію, професійну підготовку та досвід особи, яка проводила розслідування у справі про нерозкритий злочин.

Якщо роботу по зупиненій справі доручено групі слідчих, їм доцільно вивчити справу нарізно. Кожний робить аналіз самостійно, незалежно один від одного, а потім всі члени групи повинні обговорити отримані дані разом, обмінятися думками.

Вивчення матеріалів кримінальної справи, інших документів, що відображають зміст і характер виконаної роботи, дозволяє виявити допущені прорахунки і помилки, визначити шляхи та засоби їх усунення. Кожна раніше проведена слідча дія і оперативно-розшуковий захід та отримані при їх провадженні результати, повинні бути проаналізовані й оцінені з позицій повноти і якості виконання, а також всебічності реалізації можливостей використання встановлених фактичних даних.

В ході аналізу обставин нерозкритого злочину потрібно визначити, які факти можна вважати достовірно встановленими, які потребують додаткової перевірки і які взагалі не вдалося з'ясувати.

При вивченні, аналізі та оцінці матеріалів первинного розслідування слідчий спільно з оперативними працівниками органу повинен перевірити:

місце, час, спосіб, мотиви і мету злочину;

детальну обстановку місця події, наявність або відсутність негативних обставин;

сукупність відомостей про потерпілого, особливостях його поведінки, його зв'язках;

дані про злочинця, його анатомічні та функціональні ознаки, професію, національність, окремі психологічні якості, звички тощо;

заходи, що приймалися слідчим і органом дізнання для встановлення особи злочинця;

які сліди і речові докази були виявлені, як вони використовувалися для встановлення злочинця, чи стали ці сліди і речові докази об'єктами експертних досліджень, як були використані висновки експертів для розшуку злочинця;

які цінності, речі та предмети забрав з собою злочинець з місця події, зовнішні ознаки цих речей і предметів, що конкретно зроблено для їх розшуку;

чи повно виявлені та допитані потерпілі й свідки, які особи ще можуть бути встановлені як свідки, що для цього зроблено;

чи встановлені і допитані свідки, первинні дані про яких є в матеріалах справи;

які помилки і недоліки допущені слідчим загалом при первинному розслідуванні і, зокрема, при проведенні конкретних слідчих дій, як ці помилки можуть бути виправлені;

чи усунені протиріччя, що є в матеріалах кримінальної справи;

чи давалися раніше доручення (окремі доручення) по кримінальній справі, чи були вони конкретними, як виконані, якщо ні, то чому;

чи отримані відповіді на запити;

чи використані всі можливості перевірки по обліках;

чи всі можливі версії висувалися при первинному етапі розслідування, наскільки вичерпно вони перевірені;

чи використовувалася допомога громадськості в розкритті та розслідуванні злочину, в яких формах, які отримані результати[9].

Слід відмітити, що важлива роль у розкритті злочинів минулих років належить встановленню особи злочинця та нових джерел доказів на основі використання даних, що характеризують спосіб їх вчинення. При вчиненні однорідних злочинів, як правило, використовуються однакові прийоми і засоби, що характеризують звички та навички злочинця. Тому співпадання способів вчинення двох або декількох злочинів служить основою для побудови і перевірки версії про те, що вони вчинені однією і тією ж особою. У цьому випадку фактичні дані по вже розкритому злочину (передусім про обвинуваченого) можуть сприяти розкриттю аналогічного.

Розкриття злочину з використанням даних про спосіб його вчинення повинен включати ряд наступних етапів:

Створення логічної моделі способу вчинення нерозкритого злочину.

Підбір даних про злочини, вчинені аналогічним способом.

Аналіз співставлення даних про способи вчинення зазначених злочинів.

Визначення можливостей заповнення існуючих прогалин і використання доказів по об'єднаній в одне провадження (на основі проведеного аналізу) кримінальній справі [24,с.35-38].

Побудова логічної моделі способу вчинення злочину здійснюється шляхом уявного відтворення дій злочинця з моменту його появи на місці злочину до моменту приховання його слідів. Основою для цього можуть бути дані про слідову картину на місці події та інші обставини вчинення злочину. Модель способу вчинення злочину повинна відображати найбільш типові ознаки діяльності по підготовці, вчиненню та прихованню слідів злочину. Наприклад: як злочинець проник на місце вчинення злочину; які знаряддя застосовував та як ними діяв; скільки часу знаходився на місці події; що взяв з собою; яким способом і в якому напрямку залишав місце злочину; які при цьому залишив сліди; що конкретно зробив для приховання злочину.

Необхідно також вивчити дані про злочини, що вчинені способом, який аналогічний нерозкритому. Такі дані можна отримати при вивченні кримінальних справ, які:

закінчені розслідуванням;

зупинені провадженням;

знаходяться у провадженні.

З цією метою аналізуються як самі кримінальні справи, так і їх спостережні провадження, відповідні криміналістичні обліки. Також вивчаються і аналізуються матеріали про відмови в порушенні кримінальних справ та зупинені провадженням справи.

При підборі кримінальних справ з метою виявлення злочинів, які вчинені аналогічним способом, необхідно керуватися не тільки видовою однорідністю злочинів, але й типовими діями злочинців, оскільки окремі, найбільш характерні ознаки (наприклад, проникнення в приміщення, вступ в контакт з жертвою можуть співпадати (повторюватися) при здійсненні різних злочинів.

Порівняльний аналіз даних про способи вчинення злочинів іноді дозволяє зробити обгрунтований висновок про те, що вони вчинені однією й тією ж особою (групою). У цьому випадку слідчий повинен перевірити й оцінити всі наявні докази по відношенню до кожної окремо взятої кримінальної справи. Наприклад, якщо по одній зі справ відома особа злочинця, потрібно перевірити його можливу причетність до вчинення інших нерозкритих злочинів; якщо злочинець не встановлений взагалі, потрібно уточнити і взаємодоповнити розрізнені (по об'єму та змісту) дані, необхідні для його розшуку.

При вивченні зупинених провадженням кримінальних справ слідчому необхідно:

скласти список всіх допитаних у справі осіб з викладом суті їх свідчень і окремих, найбільш значущих фактів і обставин, що можуть мати значення для розкриття злочину;

таким же чином проаналізувати інші докази (висновки експертів, протоколи слідчих дій, речові докази, документи тощо);

згрупувати вивчені матеріали по етапах розслідування: початкова інформація (протокол огляду місця події, протоколи допиту потерпілого, очевидців злочину, осіб, що першими виявили подію); докази, що отримані при перевірці кожної із версій.

При цьому потрібно:

виділити осіб, згадки про яких містяться у вивчених матеріалах, але які чомусь не були раніше допитані, хоч їх свідчення можуть представляти інтерес для слідства;

виявити протиріччя, що є в матеріалах справи, яка вивчається;

проаналізувати, наскільки повно і всебічно перевірена в ході розслідування кожна з версій про причетність до вчинення злочину певних осіб. Зокрема, чи немає прогалин у перевірці їх алібі, чи проведена належним чином перевірка показань осіб, що підтвердили алібі, а також об'єктивність документів, що свідчать про алібі;

перевірити, чи всі можливі науково-технічні засоби і методи використані в процесі досудового розслідування;

встановити, чи не містяться в матеріалах справи дані, що дозволяють висунути версію про вчинення злочину особою, згадки про яку є в справі, але її ретельна перевірка на причетність до злочину в ході попереднього розслідування не здійснена.

Результатом аналізу є прийняття одного з наступних рішень, які визначають характер і зміст подальшої роботи по розкриттю злочину:

згідно вимог, передбачених ст. 137 КПК України, встановлення по зупиненій провадженням справі особи, що підлягає притягненню в якості обвинуваченого;

відновлення розслідування справи у відповідності зі ст. 210 КПК України

РОЗДІЛ 3. НЕПРОЦЕСУАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ СЛІДЧОГО ПО ЗУПИНЕНИХ СПРАВАХ ПРО НЕРЗКРИТІ ЗЛОЧИНИ МИНУЛИХ РОКІВ.

3.1. Організаційнї форми непроцесуальної діяльності слідчого

Кримінально-процесуальний кодекс покладає на слідчого обов'язок після зупинення кримінальної справи вживати необхідні заходи для встановлення злочинців. Однак кримінально-процесуальний закон характер та зміст цих заходів не розкриває.Форми непроцесуальної діяльності, які слідчий має право здійснювати по зупинених справах про нерозкриті злочини, можна поділити на організаційні та розшукові.

Під організаційними заходами потрібно розуміти конкретні дії слідчого, направлені на забезпечення надходження різних і таких, що представляють інтерес, відомостей від установ, посадових осіб і окремих громадян, а також безпосереднє вивчення матеріалів і документів, в яких фіксуються дані, що мають значення для розкриття злочину. До таких заходів можна віднести:

повторне повідомлення про нерозкриті злочини сусідніх і деяких інших, більш віддалених органів внутрішніх справ;

направлення орієнтуючих відомостей про прикмети злочинця, знаряддя злочину тощо більш широкому колу слідчих і органів дізнання;

повідомлення про нерозкриті злочини оперативних працівників виправно-трудових установ;

організація через відповідних слідчих і оперативних працівників органів дізнання перевірки на причетність до вчинення нерозкритого злочину осіб, що знаходяться під слідством і притягнуті до кримінальної відповідальності в якості обвинувачених по інших справах;

направлення доручень органам дізнання по проведенню дублюючих заходів оперативного характеру для перевірки достовірності даних, що є в матеріалах зупинених кримінальних справ (наприклад, перевірки алібі підозрюваного, правдивості показань потерпілого, свідка тощо);

звернення до громадськості через засоби масової інформації за сприянням у виявленні потерпілих, свідків і осіб, причетних до вчинення нерозкритого злочину, а також обставин, що представляють інтерес для розслідування;

пошук і вивчення кримінальних справ з аналогічними способами вчинення злочинів (що знаходяться у провадженні інших слідчих і архівних кримінальних справ, які розглянуті судами);

використання можливостей криміналістичних і оперативних обліків;

направлення запитів в різні установи й організації, витребування та вивчення документів, які можуть мати значення для розкриття злочину;

систематичне ознайомлення з матеріалами про відмови в порушенні кримінальних справ, а також про адміністративні правопорушення;

аналіз в межах своєї компетенції заяв, скарг та інших повідомлень на адресу слідчого, прокурора, органів внутрішніх справ, у яких може міститися важлива для розслідування інформація, ознайомлення з матеріалами їх перевірки [9,c.29]

3.2. Розшукові форми непроцесуальної діяльності слідчого.

Під розшуковими заходами мається на увазі пошук різних осіб і об'єктів, які мають відношення до нерозкритого злочину, та здійснюються слідчим як безпосередньо, так і через органи дізнання.

При провадженні слідчим розшукових дій (заходів) повинна дотримуватися наступна вимога: вони не можуть носити характер оперативно-розшукових заходів, які складають виняткову компетенцію органів дізнання.

При проведенні розшукових дій слідчий зобов'язаний діяти як офіційна особа. Це означає, що ті, хто вступає з ним в спілкування в ході розшукових дій, повинні бути проінформовані відносно його посади.

Вивчення слідчої практики свідчить, що в роботі по зупинених справах про нерозкриті злочини минулих років в основному використовуються наступні розшукові дії (заходи):

опитування громадян, направлені на вивчення запідозреної особи, її зв'язків, особливостей поведінки, змін в способі життя, сімейного стану, місця проживання та роботи;

опитування окремих громадян, родичів і знайомих з метою поглибленого дослідження особи потерпілого, його способу життя, зв'язків, пошук даних, що вказують на можливий у віктимологічному значенні зв'язок із злочинцем;

опитування окремих громадян, родичів і знайомих, які проводяться для вивчення особи свідків, правдивості даних ними на слідстві показань, встановлення їх можливих зв'язків із злочинцем, іншої зацікавленості в результатах вирішення справи;

повторні бесіди з потерпілими і свідками, які вже були допитані в ході первинного розслідування;

бесіди з особами, що проживають недалеко від місця події, організація спостереження за місцем події з метою виявлення додаткової інформації стосовно події злочину та встановлення нових очевидців;

опитування осіб, що працюють в певних колективах або які пов'язані спільними інтересами (спортсмени, рибалки) з метою виявлення нових свідків;

пошук злочинця по прикметах зовнішності (наявні фотознімки, композиційні портрети тощо);

залучення до проведення розшукових дій потерпілих і свідків;

пошук власників речей, які були залишені на місці події;

опитування осіб, з якими слідчий стикається при розслідуванні інших справ і яким можуть бути відомі обставини нерозкритих злочинів;

пошук викрадених злочинцем після вчинення злочину речей в скупних, комісійних магазинах, ремонтних ательє, комбінатах побутових послуг тощо по відомих слідчому номерах або документах (копії квитанцій тощо);

пошук трупа й інших речових доказів в місцях їх передбачуваного знаходження.

Вибір конкретних організаційних і розшукових заходів по зупинених справах про нерозкриті злочини визначається видом розслідуваного злочину, тому слідчий повинен використати рекомендації методик розслідування окремих видів злочинів.

Велике значення має отримання оперативної інформації від органу дізнання. Вони нерідко можуть дати орієнтуючі відомості про вчинення нерозкритого злочину конкретною особою або допомогти слідчому правильно визначити коло осіб, серед яких треба шукати злочинця.

Слідчий може по зупинених справах давати органу дізнання доручення про виконання наступних заходів:

перевірка оперативним шляхом осіб, запідозрених в причетності до нерозкритого злочину;

організація оперативної роботи стосовно затриманих і заарештованих;

виявлення оперативним шляхом злочинців, потерпілих і свідків;

направлення завдань в оперативні частини виправно-трудових установ для перевірки конкретних осіб на причетність до нерозкритих злочинів;

направлення орієнтування про нерозкриті злочини і запідозрених осіб в інші підрозділи та відділи органів внутрішніх справ, приймачі-розподільники та по місцю знаходження умовнозасуджених і умовно звільнених;

встановлення осіб злочинців за ознаками зовнішньості[19,c.76].

Найбільшу складність для розслідування представляють справи, по яких злочинці невідомі потерпілим (наприклад, у справах про вбивство злочинець або був зовсім незнайомий з потерпілим, або був йому мало відомий). У таких випадках коло осіб, серед яких потрібно шукати злочинця, дуже велике, а іноді практично взагалі необмежене. Тому першочергова задача і головна трудність в подібних умовах виявити підозрюваного, тобто особу, яка могла вчинити злочин. Питання ж про перевірку його винності, як правило, вирішується значно легше.

Серед методів виявлення осіб, які вчинили злочин, потрібно насамперед назвати перевірку різних контингентів осіб, що володіють тими або іншими ознаками даного злочинця. При цьому, зрозуміло, треба брати до уваги, що злочинець, крім ознак, безперечно встановлених слідством, може володіти й іншими, висновок про наявність яких повинен зробити сам слідчий. Наприклад, якщо відомо, що труп убитого був перевезений злочинцем на автомашині, цілком обгрунтованим є висновок про те, що або у злочинця є особистий автомобіль, або він працює шофером, нарешті, має дуже близького друга серед власників автомашин або шоферів, якому він міг довіритися.

Інший метод, яким широко повинні користуватися слідчі - це вивчення справ про однорідні злочини, вчинені в тому ж місті, районі або навіть області. Під «однорідними» тут потрібно розуміти ті справи про злочини, спосіб вчинення або приховання яких співпадає або схожий зі способом, який був застосований по зупиненій провадженням справі.

Внаслідок зіставлення отриманих вказаним шляхом даних з відомостями про злочинця, які вже є в справі, число відомостей про його особу може значно розширитися, а коло можливих підозрюваних відповідно звузитися, що істотно полегшить роботу по встановленню особи злочинця.

Звернення за допомогою до громадськості є ще одним з ефективних методів виявлення невідомого злочинця (а у справах про вбивство - і особи потерпілого). Сповіщення населення про прикмети й інші ознаки злочинця, який розшукується, може бути досягнуте передачею відповідної інформації по місцевому радіомовленню, телебаченню або поміщенням її в друковані засоби інформації. Але, якщо з оперативних міркувань недоцільно розголошувати дані про злочин, можна обмежити коло осіб колективом одного чи декількох підприємств або мешканцями одного невеликого населеного пункту, які, на думку слідчого, можуть мати вірогідну інформацію про особу злочинця.

Специфічним для роботи по зупиненій справі є використання даних криміналістичних і оперативних обліків. Хоч перевірка по них проводиться майже з самого початку розслідування, однак і повторна перевірка після зупинення справи може виявитися ефективною, оскільки відповідні картотеки весь час поповнюються новими матеріалами.[11,с.39].

РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ ТАКТИКИ ПРОВАДЖЕННЯ ОКРЕМИХ СЛІДЧИХ ДІЙ У СПРАВАХ ПРО НЕРОЗКРИТІ ЗЛОЧИНИ МИНУЛИХ РОКІВ.