Рефераты

Система цивільного права України

Система цивільного права України

124

П Л А Н

Вступ

Розділ 1. Основні засади системи цивільного права України

1.1. Поняття інститутів права

1.2. Поняття системи цивільного права

1.3. Єдність і розмежування інститутів цивільного права

Розділ 2. Система цивільного права України

2.1. Загальна частина цивільного права

2.2. Спеціальна, особлива частина цивільного права

2.3. Завдання, що стоять перед наукою цивільного права України

2.4. Джерела цивільного права України

Розділ 3. Реалізація цивільного права

3.1. Право власності в Україні

3.2. Зобов'язання у цивільному праві України

Висновки

Список нормативно-правових актів та літературних джерел

Диплом: 124 с., 70 источников.

Обьектом работы является гражданское право Украины.

Цель работы - рссмотреть теоретические и практические аспекты гражданского права в Украине.

ПРАВО, ГРАЖДАНСКОЕ, УКРАИНА.

Вступ

Право, як сукупність відомих загальнообов'язкових норм (право в об'єктивному змісті), має своєю загальною задачею регулювання відносин між людьми. Одні з цих відносин воно регулює примусовим образом, так що окремі частки особи своєю волею, своїми частками угодами їх змінити не можуть: усі визначення в цій області виходять з одного єдиного центра, від однієї єдиної волі - волі держави. Так саме обстоїть справа в сфері державного права, карного права і т.д. -- словом, у сфері публічного права. І в цьому змісті публічне право може бути характеризоване як система юридичної централізації: усе воно перейнято духом субординації, принципом влади і підпорядкування.

В інших областях відносин держава застосовує інший прийом: воно не регулює їх від себе і примусово, а надає їхнє регулювання приватній волі і приватним угодам; саме ж займає позицію влади, що тільки охороняє те, що буде встановлено приватними особами - приватне право. Якщо держава і установлює відомі норми, то за загальним правилом лише на випадок, якщо приватні особи свої визначення не дадуть. Унаслідок цього норми права в цих областях мають характер не примусовий (ius cogens), а лише заповнює, диспозитивний (ius dispositivum), і можуть бути приватною волею відсторонені (pactis privatorum mutari possunt). Іншими словами, тут держава не ставить себе думкою в положення єдиного центра визначень, а, навпроти, припускає наявність безлічі маленьких автономних центрів, що регулюють свої відносини самі. Ми маємо, таким чином, тут прийом юридичної децентралізації, сферу не субординації, а координації, сферу приватної ініціативи і приватного самовизначення. Це і є область приватного чи цивільного права - ius privatum. Саме цю думку власне, кажучи, мали на увазі і римські юристи, коли говорили "publicung ius est quod ad statum rei romanae spectat, privatum quod ad singulorum utilitatem".

Цивільні права і обов'язки виникають з дій громадян і організацій, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають:

з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

з адміністративних актів, у тому числі для державних, та інших громадських організацій -- з актів планування;

внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав;

внаслідок інших дій громадян і організацій.

Актуальність дослідження. Актуальність обраної для дипломної роботи теми обумовлюється виключно важливим значенням вивчення та реформування цивільного правова у сучасній економічній ситуації в Україні.

На сучасному етапі суспільного розвитку цивільні права і обов'язки виникають з дій громадян і організацій в таких випадках:

з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

з адміністративних актів, у тому числі для державних, та інших громадських організацій -- з актів планування;

внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав;

внаслідок інших дій громадян і організацій.

Об`єктом дослідження в дипломній роботі є цивільне право України.

Предметом дослідження в дипломній роботі є система наукових знань, нормативних актів, яка регулює всі взаємозв'язки і взаємозалежності, що присутні в проблемі цивільно правових відносин.

Основна мета дипломної роботи полягає у комплексному вивченні як теоретичних, так і практичних організаційно-правових питань цивільного права в Україні.

Теоретико-методологічною основою роботи є діалектичний, логічний, порівняльний, системний та історичний методи наукового дослідження.

В процесі дослідження запланованих питань автором використовувались висновки вчених, які займалися загальними проблемами цивільного права, інших галузей юридичної науки. Особлива увага була приділена працям вчених-юристів, які займалися дослідженням різноаспектних проблем зобов'язального і договірного права , зокрема, Андpеева С. E., Болбасова А. А., Возняка А. В., Каpабаня В. Я., Кіpейцева Г. Г. та інших.

Розділ 1. Основні засади системи цивільного права України

1.1. Поняття інститутів права

Для того щоб охарактеризувати цивільне право (самостійну галузь права України) як галузь приватного права, необхідно визначити поняття та ознаки цивільного права. Отже Цивільне право - це сукупність ці вільно-правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності відносини власності в її різноманітних формах, товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини за участю громадян, організацій та інших соціальних утворень із метою більш повного задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. В наведеному визначені відображено загальні ознаки права, як суспільного явища і особливі ознаки цивільного права, обумовлені змістом його предмета й методу. [6, c. 21-24]

Цивільне право, як і будь-яка інша самостійна галузь права, є сукупністю юридичних норм. Разом з тим, йому властиві особливі ознаки, тісно зв'язані із специфічними рисами предмета й методу.

1. Цивільне право, як сукупність юридичних норм регулює відносини власності, товарно-грошові відносини і особисті немайнові відносин, тобто певне коло суспільних відноси, що становлять предмет ці вільно-правового регулювання.

2. Регламентація зазначених відносин здійснюється на началах юридичної рівності, яка є характерною рисою цивільно-правового регулювання суспільних відносин.

3. Сторонами в цівільно-правових відносинах є громадяни, організації, інші соціальні утворення, за певних умов релігійні організації.

4. Метою ццивільно-правового регулювання є більш повне задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.

Оскільки цивільне право є самостійною галуззю сучасного права, то закономірно поставити питання: чим викликана необхідність його виділення у самостійну галузь?

Визначення ж кола цих відносин, у свою чергу, дозволить окреслити й предмет цивільного права.

Які ж суспільні відносини регулюються сучасним цивіль-ним правом?

Цивільний кодекс України (ЦК України) визначає, що ци-вільне законодавство регулює майнові відносини, зумовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві, і по-в'язані з ними особисті немайнові відносини.

Отже, предметом цивільно-правового регулювання є:

а) майнові відносини, зумовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві;

б) особисті немайнові відносини.

Як бачимо, цивільне законодавство регулює не всі майнові відносини, а лише певну їх частину: майнові відносини, зу-мовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві.

Система сучасного цивільного права -- це структура галузі. Структура -- невід'ємний атрибут всіх реально існуючих систем. Цивільно-правова структура -- це будова й внутрішня форма організації системи цивільного права, яка є єдністю взаємозв'язків між її елементами. Елементами цивільно-правової структури є юридичні норми та інститути. Під юридичним інститутом слід розуміти групу цивільно-правових норм, що регулюють відповідні однорідні суспільні відносини. Наприклад, цивільно-правові норми, які регулюють відносини, що виникають з договору купівлі-продажу, складають інститут купівлі-продажу.

Отже, система сучасного цивільного права -- це структура, елементами якої є цивільно-правові норми та інститути, розміщені у певній послідовності.

Тобто, виходячи з загальних ознак приватного права та визначив поняття та особливі ознаки цивільного права, ми можемо означити цивільне право як галузь приватного права.

Цивільне право, предметом цивільно-правового регулювання котрого є: майнові відносини, зумовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві і особисті немайнові відносини, як галузь приватного права, складає основу приватноправового регулювання. Тим самим визначається його місце в правовій системі до основної, базової галузі, призначеної для регулювання часток, насамперед майнових відносин. З цього випливає, що загальні норми і принципи цивільного права можуть застосовуватися для регулювання будь-яких відносин, що входять у приватноправову сферу, якщо на цей рахунок відсутні прямі розпорядження спеціального законодавства (тобто в субсидіарному, поповненому порядку). Це стосується насамперед сфери сімейного права, де таке положення одержало пряме законодавче закріплення, але також і приватноправових відносин, що торкаються інститутами трудового, природноресурсового, екологічного права. Саме на цьому, зокрема, базуються небезпідставні спроби судової практики використовувати у відносинах, що виникають при необґрунтованому розірванні чи зміні трудового договору, цивільно-правові норми про відшкодування моральної шкоди.

Навпроти, норми трудового чи наприклад, сімейного права не можуть використовуватися для заповнення пробілів у сфері цивільно-правового регулювання ні при яких умовах.

В даний час відбувається відоме розширення сфери дії цивільного права. Так, до нього тепер відноситься ряд відносин землекористування і природокористування, що змінили свою економічну і юридичну природу в зв'язку з визнанням права приватної власності на деякі земельні ділянки та інші природні об'єкти. Цивільно-правові початки усе більше проникають у сферу сімейних відносин. Усе це свідчить про зростання соціальної цінності цивільного права як найбільш ефективного регулятора ринкових відносин, що формуються.

Так, при поверненні платникам податків неправильно утриманих сум податків на них іноді нараховуються відсотки, передбачені за порушення грошового (цивільно-правового) зобов'язання. Тим часом ніяких цивільно-правових, у тому числі зобов'язальних, відносин між платником податків і податковим органом не виникає, а тому немає і основ для застосування приватноправових правил. (Інша справа, що цю ситуацію можна розглядати як делікт, тобто заподіяння платникові податків майнової шкоди державним податковим органом, у силу якого останній зобов'язаний відшкодувати потерпілому всі заподіяні збитки.) У дійсності ж викладена ситуація свідчить про необхідність обліку в нормах публічного (податкового) права змісту відповідних приватноправових відносин, а не тільки фіскальних (публічних) інтересів.

1.2. Поняття системи цивільного права

До критеріїв поділу права на галузі належать предмет і метод правового регулювання. Предметом цивільного права є: 1) майнові відносини; 2) особисті немайнові відносини.

Майнові відносини - це конкретні вольові економічні відносини з приводу належності, використання, переходу майна та майнових прав. Термін особисті права вживається для визначення права на життя, здоров`я, честь та гідність, ім`я, ділову репутацію, авторські права.[11, c. 33-35]

Методом цивільного права є метод рівності сторін. Це значить горизонтальні відносини і рівність суб`єктів.

Цивільне право - це сукупність правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності відносини власності, товарно-грошові відносини і особисті немайнові відносини за участю громадян, юридичних осіб і держави з метою більш повного задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства.

Система цивільного права - це структура, елементами якої є цивільно-правові норми і інститути, розміщені в певній послідовності. До загальних частин цивільного права відносяться поняття цивільного права як галузі законодавства, як науки, як галузі права, норми про суб`єкти і об`єкти цивільного права, угоди, представництво і довіреність, позовну давність.

Особлива частина цивільного права складається з наступних інститутів - права власності та інші речові права, зобов`язальне право, авторське право, право на відкриття і на винаходи, спадкове право, положення про правоздатність іноземних громадян і юридичних осіб на території України, застосування цивільних законів іноземних держав та міжнародних договорів.

Цивільне законодавство складається з Конституцій України, ЦК України, ЗУ «Про власність», «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про господарські товариства», «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу» та ряду інших законів і підзаконних актів.

Цивільні правовідносини виникають також із дій, хоча і не врегульованих законом, але таких, що не суперечать загальним засадам і змісту цивільного законодавства. Якщо конкретні суспільні відносини не врегульовані законом, до то цих відносин застосовуються норми, які врегульовують подібні суспільні відносини. Наприклад, певний час лізингові відносини регулювалися законом про оренду. Таке правове регулювання називається аналогією закону. Коли відсутні також норми, що регулюють подібні суспільні відносини, використовуються для регулювання загальні засади і принципи цивільного права. Таке регулювання називається аналогією права. Наприклад: врегулювання відносин, пов`язаних з застосуванням комп`ютерних систем, авторських прав, захист інформації, фінансові аспекти, якість продукції. Тут використовуються аналогія права, застосовуються норми, які мають теоретично подібні відношення. [12, c. 43-45]

Судова і арбітражна практика не є джерелом цивільного права. Верховний Суд України і Арбітражний суд України узагальнюють та аналізують судову і арбітражну практику і на цій основі приймають постанови. Такі постанови є обов`язковими для використання лише для відповідних судів, це такі методичні рекомендації до вирішення аналогічних питань.

Цивільно-правові відносини - це врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини між майнові відокремленими юридично рівними учасниками, що є носіями цивільних прав і обов`язків, які виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу. Елементами цивільних правовідносин є: 1) суб`єкти відносин; 2) об`єкти відносин; 3) зміст відносин, що складається зі конкретних прав і обов`язків.

Цивільне право як наука - це система знань про цивільне право як галузі права: про цивільно-правові норми, про цивільно-правові відносини, про історію розвитку цивільного права, про склад і систему норм цивільного права, їх зміст і ролі. З врахуванням змін, що відбулися у громадському житті і законодавстві, система цивільного права можа бути представлена у такий спосіб.

Перша частина охоплює основні початки цивільного права:

введення в цивільне право;

цивільні правовідносини;

здійснення і захист цивільних прав;

право власності й інші речові права; особисті немайнові права;

загальні положення про зобов'язання.

Друга частина розглядає окремі види зобов'язань і договорів:

зобов'язання по передачу майна у власність або інше речове право;

зобов'язання по передачі майна в користування;

зобов'язання по виконанню робіт;

зобов'язання по реалізації результатів творчої діяльності;

зобов'язання по наданню послуг;

спільна діяльність;

зобов'язання з односторонніх угод;

позадоговірні зобов'язання.

Цивільне право як галузь права - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють майнові, особисті немайнові, пов'язані з майном і особисті немайнові, не пов'язані з майном відношення.

Предмет цивільного права як галузі права - це регульовані галуззю цивільного права майнові відношення (договір купівлі-продажу, міни, постачання, підряду), учасниками яких виступають володарі відособленого майна, а також пов'язані з майном особисті немайнові відносини (авторське право, право на відкриття), і, у випадках, передбачених законом, особисті немайнові відносини, не пов'язані з майном (відношення по захисті честі і гідності).

Метод цивільно-правового регулювання - це засіб впливу цивільно-правових норм на регульовані цими нормами суспільні відносини. Особливості даного методу :

Рівність сторін (випливає з відособленості майна учасників цивільно-правових відносин);

Принцип дозволу: »Дозволене усе, що прямо не заборонено законом»;

Множинність суб'єктів і об'єктів (Цивільний Кодекс України не передбачає відповідальність юридичних осіб);

Захист порушеного права здійснюється шляхом подачи позову (цивільно-правовий захист носить майновий, відтворювальний або компенсаційний характер).

Цивільні правовідносини являють собою юридичний зв'язок між учасниками врегульованого правом майнового або немайнового відношення, що виражається в наявності в них взаємних суб'єктивних прав і обов'язків (або тільки права і відповідного йому обов'язку). Вираження «врегульовані правом» означає не тільки конкретну регламентацію визначених відносин спеціальними правовими нормами, але і поширення на них загальних норм цивільного права, що регулюють дані відносини. У результаті «врегулювання правом» суспільних відносин учасники цих суспільних зношений несуть цивільні права й обов'язки.

Специфічною рисою цивільних правовідносин є юридична рівність учасників цивільних правовідносин, тобто жодна зі сторін цивільних правовідносин не наділена владними повноваженнями, вони не підпорядковані друг другу.

У цивільних правовідносинах розрізняють суб'єкти, зміст й об'єкт.

Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, держава Україна, інші держави, адміністративно-територіальні одиниці, юридичні особи, міжнародні організації. Суб'єкт цивільного права має цивільну правоздатність.

Під змістом цивільних правовідносин варто розуміти складові його суб'єктивні права й обов'язки. У кожних цивільних правовідносинах розрізняють дві сторони - правомочну і зобов'язану. Правомочній стороні належить право, що називається суб'єктивним правом. Цьому суб'єктивному праву відповідає обов'язок іншої сторони. Під суб'єктивним цивільним правом варто розуміти надану законом учаснику цивільних правовідносин можливість визначеного власного поводження, а також можливість потребувати відповідного поводження від іншої особи або осіб із використанням у необхідних випадках мір державного примуса. Під обов'язком розуміється міра належного поводження зобов'язаного суб'єкта. Суб'єктивне право й обов'язок виникають одночасно.

Об'єкти цивільних правовідносин - речі, гроші, цінні папери, інше майно; дії, результати інтелектуальної творчості; особисті немайнові блага. Цивільні правовідносини бувають:

1. У залежності від предмета цивільно-правового регулювання:

- майнові;

- особисті немайнові, пов'язані з майном;

- особисті немайнові, не пов'язані з майном.

2. У залежності від суб'єктивного складу:

- абсолютні - право правомочної особи відповідає обов'язкам невизначеного кола осіб (наприклад, право власності, авторства);

- відносні - право правомочної особи відповідає обов'язкам визначеного кола осіб (будь-яке цивільно-правове зобов'язання, що виникнуло з договорів, із заподіяння шкоди, наприклад, договір купівлі-продажу).

3. У залежності від засобу задоволення інтересу носія права:

- речові - правомочна особа реалізує своє суб'єктивне право самостійно без помочі дій третіх осіб (речові правовідносини є абсолютними);

- зобов'язальні - правомочна особа реалізує своє суб'єктивне право за допомогою дій третіх осіб (зобов'язальні правовідносини є відносними).

Підставою виникнення цивільних правовідносин є юридичні факти. Юридичними фактами називаються обставини, із якими закон зв'язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Нерідко закон зв'язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин не з одною обставиною, а із сукупністю юридичних фактів, що називається юридичним складом.[8, c. 30-33]

Всі юридичні факти діляться на дії і події. Під дією розуміються обставини, що наступають із волі осіб, що їх вчинюють. Події - це обставини, що наступають незалежно від волі учасників правовідносин. Юридичні дії можуть бути правомірними або неправомірними.

Серед правомірних юридичних дій особливе значення для виникнення цивільних правовідносин мають угоди і юридичні вчинки. Угоди - це вольові дії суб'єктів цивільного права, спрямовані на виникнення, зміна або припинення цивільно-правових відносин. Юридичні вчинки - це правомірні дії суб'єктів цивільного права, що самі по собі не спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин, проте породжують такі в силу прямої вказівки в законі (наприклад, знахідка, скарб).

Здійснення цивільних прав - це реалізація суб'єктивного цивільного права для задоволення інтересу, що охороняється законом. Здійснення суб'єктивних цивільних прав нерозривно пов'язано з виконанням обов'язків. Способи здійснення цивільних прав різноманітні і залежать, насамперед, від їхнього призначення.

Особа, що володіє суб'єктивними правами, у процесі їх реалізації повинна підкоритися вимогам закону, що встановлює визначені межі, межі, у яких право тільки і може здійснюватися. У відповідності зі ст.5 Цивільного кодексу України цивільне право повинно здійснюватися відповідно до його призначення і моральних принципів суспільства. Здійснення прав не повинно виходити насамперед за межі їх призначення. Під призначенням права розуміється та ціль, заради досягнення якої суб'єктивне право дається учасникам цивільних правовідносин. Призначення суб'єктивних цивільних прав визначається цивільним законодавством. Проте межа здійснення суб'єктивних цивільних прав не можна привести лише до вимог реалізації права відповідно до його призначення. Зазначені межі визначаються також рамками дієздатності суб'єктів права, а також обмежені тимчасовими межами.

Кожне цивільне право має свою ціль, що закріплена в законі і носить об'єктивний характер, якщо право здійснюється відповідно до цілі,то суб'єктивне право застосовується правильно. Під неналежним здійсненням права розуміється використання права не у відповідності з його призначенням або з моральними принципами. Такі права не підлягають цивільно-правовому захисту. Існують такі наслідки неналежного здійснення права:

Позбавлення самого суб'єктивного права;

Примусовий викуп права (ст. 136 ЦК);

Самого майна не позбавляють, але позбавляють незаконно отриманого прибутку;

Повернення сторін у початкове положення (двохстороння реституція).

Захист права - сукупність мір правоохоронного характеру, спрямованих на застосування у відношенні правопорушника примусового впливу з метою визнання або відновлення порушеного права, або того що оспорюється. Право на захист - можливість застосування правомочною особою заходів правоохоронного характеру. Способи захисту відповідають характеру суб'єктивного права.

Порядок захисту - це якими органами здійснюється захист. Порядок захисту може бути загальним (розгляд цивільних справ судами й арбітражними судами) і спеціальний (у випадках прямо зазначених у законі розгляд цивільних справ адміністративними органами і громадськими організаціями).

Засоби захисту - це те яким чином здійснюється захист. Відповідно до ст.6 ЦК способи захисту можуть бути загальними (визнання права, відновлення положення, що існувало до порушення права, припинення дії права, що порушено, присудження до виконання зобов'язання в натурі, припинення або зміна правовідносин, відшкодування матеріального збитку, відшкодування збитків) і спеціальними (застосовуються у випадках, передбачених у законі або договорі (наприклад, стягнення неустойки, штрафу пені)).

Цивільне законодавство України визначає цивільну правоздатність у такий спосіб - суспільно юридична властивість, закріплена законами держави, які передбачають можливість мати цивільні права і нести обов'язки. Ознаками цивільної правоздатності є:

Формальна рівність правоздатності для усіх;

Сполучення прав і обов'язків;

Гарантування правоздатності.

Громадяни можуть відповідно до закону мати: майно на праві приватної власності (у тому числі і землю), право користування житловими помешканнями й іншим майном, обирати рід занять і місце проживання, успадковувати і заповідати майно, займатися підприємницькою діяльністю, разом з іншими громадянами або юридичними особами, створювати господарські товариства, мати права автора твору науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, а також мати інші майнові і особисті немайнові права.[23, c. 51-53]

Відповідно до ст. 12 ЦК: ніхто не може бути обмежений у правоспроможності інакше, як у випадках і порядку передбачених законом, угоди, спрямовані на обмеження правоспроможності є недійсними. Проте закон вказує на те, що може застосовуватися обмеження правоздатності, при застосуванні до особи карного покарання, а також, може бути, адміністративним (адміністративний арешт). Підприємницькою діяльністю не можуть займатися державні службовці.

Цивільна правоздатність має свій зміст - сукупність цивільних прав і обов'язків, що може мати особа відповідно до чинного цивільного законодавства. Зміст цивільної правоздатності визначається потребами економічного і соціального розвитку. Відповідно до чинного законодавства до змісту цивільної правоздатності можна віднести можливість мати майно на праві власності, успадковувати майно, займатися підприємництвом і будь-якою іншою не забороненою законом діяльністю, створювати самостійно або разом з іншими громадянами й організаціями юридичні особи, укладати будь-які, не заборонені законодавством угоди, брати участь у зобов'язаннях, обирати місце проживання і рід занять, набувати права на житло, мати права автора винаходу, твору науки, літератури, мистецтва або іншого результату інтелектуальної діяльності, мати майнові і немайнові права. У зміст цивільної правоздатності можуть входити також права й обов'язки, не передбачені законом, але не суперечні йому.

Держава є специфічним суб'єктом цивільного права. У зв'язку з тим, що держава має власність, у неї є визначене суб'єктивне цивільне право, що може виникнути на підставі цивільної правоздатності, а цивільною правоздатністю може володіти суб'єкт цивільного права. Особливість держави полягає в тому, що вона, будучи носієм політичної влади і суверенітету, визначає правосуб'єктність громадян і юридичних осіб. Держава одержує для себе цивільні права і створює цивільні обов'язки через свої органи. Але держава не виступає в якості єдиного суб'єкта цивільних правовідносин. Навпроти, воно характеризується множинністю суб'єктів (Україна як ціле й адміністративно-територіальні одиниці).

Відповідно до законодавства України під об'єктом цивільних прав прийнято розуміти те благо, на яке спрямовано суб'єктивне право, тобто усе те, із приводу чого виникає визначений правовий зв'язок між особами і з приводу чого виникають цивільні правовідносини. Об'єктами цивільних прав можуть бути матеріальні і нематеріальні блага. У залежності від цього вони звичайно підрозділяються на три основні групи:

речі (матеріальні явища, предмети природи, як у їх природному стані, так і пристосовані людиною до його потреб, усякого роду предмети вжитку, гроші і цінні папери);

діяльність (робота, послуги, результати творчої діяльності);

особисті майнові блага.

З прийняттям Закону України «Про власність» режим права власності поширився не тільки на речі, але і на результати творчої діяльності, що мають нематеріальну основу, правове регулювання яких здійснюється главою 6 Закону, «Право інтелектуальної власності». А оскільки і речі, і об'єкти інтелектуальної власності знаходяться в єдиному правовому режимі, то перші дві групи об'єктів цивільних прав вважається можливим умовно об'єднати в одну групу «речей» із підрозділами на дві підгрупи - речі матеріальні і «речі» нематеріальні.

Під матеріальними речами цивільне право розуміє всі предмети матеріального світу, що призначені задовольняти визначені потреби і можуть знаходиться у володінні суб'єктів цивільних правовідносин. Наука і законодавство розмежовують ці речі по ряду ознак, пов'язуя з приналежністю речі до тієї або іншій групи визначені особливості правового регулювання виникаючих майнових відношень.

З урахуванням цільового призначення об'єктів цивільних прав і розходжень у правовому режимі матеріальні речі класифікуються по таким основним групам:

Засоби виробництва і предмети споживання - засновано на розходженні в цільовому призначенні цих речей, у засобах і межах користування і розпорядження речами їхнім власникам;

Індивідуально визначені і визначені родовими ознаками - підрозділяються по ознаці індивідуалізованості відповідного об'єкта майнових прав. Індивідуально визначені речі незамінні, тому у випадку загибелі або псування таких речей неможливо потребувати передачі їх у натурі, а можна претендувати лише на відшкодування збитків (наприклад, конкретний будинок, твір живопису). Речі, визначені родовими ознаками, замінні і індивідуалізуються в цивільному обороті лише шляхом вказівки на їх родову приналежність, якісний стан і кількісну міру (наприклад, зерно, бавовна, будівельні матеріали, гроші);

Подільні і неподільні. Подільними признаються речі, які у результаті їх поділу на окремі фізичні частини не втрачають свого призначення і будь-яка частина цієї речі може виконати ту ж функцію, що і річ у цілому (наприклад, домоволодіння, земельна ділянка, зерно, бензин). Неподільними признаються речі, які у результаті їх розподілу втрачають своє початкове призначення, або цілком або частково втрачають свої корисні властивості (наприклад, автомобіль, телевізор, човен);

Споживані і неспоживані. Споживаними є речі, що при користуванні або знищуються (продукти харчування, паливо) і предстають в іншій якості (будівельні матеріали), а несплживані - речі, що у процесі використання служать початковому призначенню (житловий будинок, автомобіль, засоби виробництва);

Спонукувані і нерухомі речі різняться за ступенем уподобання до землі;

Головні речі і приналежності (ст.132 ЦК) є фізично самостійними речами, зв'язок між ними існує в силу їх загального призначення;

Плоди і прибутки. Під плодами розуміються речі, що виникають у результаті органічного розвитку інших речей. Під прибутками від речі розуміються ті надходження, що одержує особа в силу того, що відповідна річ передана їм іншій особі;

Речі, дозволені до обороту (ті, що є об'єктом будь-яких цивільних правовідносин), обмежені в обороті (які у силу особливого господарського значення мають спеціальний правовий режим або набуваються по особливих дозволах, наприклад, валютні цінності, зброя) і вилучені з обороту (які не можуть бути предметом угод, наприклад, надра землі, лісовий фонд, водні ресурси).

У цивільному праві існує поняття «майно» як об'єкт цивільних прав. Воно вживається як для позначення конкретних речей, так і при визначенні сукупності майнових прав і обов'язків суб'єкта, зокрема, при спадкуванні майна громадян, коли до складу спадкового майна включаються і борги спадкодавця, або ж коли мова йде про майно, що знаходиться на балансі підприємства, до складу якого входять не тільки будинки, спорудження, устаткування, але і вимоги до боржників і обов'язки по виплаті сум, що належать кредиторам. Таким чином, до складу майна входять приналежні особі речі і права вимоги, що складають актив майна, а також борги (обов'язки), що складають пасив майна. До складу майна можуть включатися тільки об'єкти цивільних прав матеріального характеру.

Розрізняють майно в такому змісті:

- речі

- речі + права

- речі + права + обов'язки

1.3. Єдність і розмежування інститутів цивільного права

Цивільне й адміністративне право. Представлення про цивільне право буде більш повним і ясним у випадку його чіткого і послідовного розмежування з пов'язаними з ним іншими галузями права. Будь-яка діяльність людини вимагає певної організації. Тому в будь-якій сфері діяльності людини неминуче складаються організаційні відносини. Ті організаційні відносини, що виникають у сфері виробництва, розподілу, обміну чи споживання, самим тісним образом зв'язані з виникаючими там же майново-вартісними відносинами. Так, для заняття будівельною діяльністю необхідно одержати ліцензію від компетентного органа державного управління. Тому між будівельною організацією й органом державного управління виникає організаційне відношення по одержанню ліцензії, тісно зв'язане з майново-вартісними відносинами, у які вступає будівельна організація в процесі виконання будівельних робіт. Однак природа організаційних відносин визначає їхнє правове регулювання за допомогою зобов'язуючих розпоряджень, що спираються на владні повноваження органу державного управління. Тому складаються в різних сферах діяльності людини організаційні відносини, як би тісно вони не були зв'язані з майново-вартісними відносинами, регулюються нормами адміністративного права, у якому застосовується метод влади-підпорядкування. Так, нормами адміністративного права регулюються відносини між відповідними комітетами з управління державним майном і знаходяться в їхньому веденні державними установами по наділенню останніх необхідним майном.[5, 17-19]

Цивільне і трудове право. Для розмежування цивільного і трудового права принципове значення має та обставина, що у відповідності зі сформованою в нашій країні традицією робоча сила не визнавалася, а найчастіше і зараз не визнається товаром. У силу цього думають, що майнові відносини, що виникають у результаті наймання робочої сили, не носять вартісного характеру. Тому їхнє правове регулювання повинне здійснюватися особливою самостійною галуззю трудового права.

Однак у міру переходу до ринкової економіки і формування ринку праці усе більш виразно проглядається товарний характер відносин, що виникають із приводу трудової діяльності людини. Тому зазначені відносини, у принципі, повинні входити в предмет цивільного права і регулюватися відповідним структурним підрозділом цивільного законодавства.

У сьогодення ж час у сфері правового регулювання трудових відносин використовуються лише деякі цивільно-правові елементи і зберігається історично сформована практика правового регулювання трудових відносин без обліку їхнього вартісного характеру. Останнє є однією з причин неефективності нашого виробництва. Незважаючи на це, практика правового регулювання трудових відносин без обліку їхнього вартісного характеру знаходить своє теоретичне обґрунтування в переважній більшості робіт представників науки трудового права.

Цивільне і природоресурсовое право. Оскільки земля, її надра, ліси, води й інші природні об'єкти не створені працею людини, а дані йому самою природою, довгий час вважався) що виникаючі з приводу природних об'єктів відносини також позбавлені вартісної ознаки і тому повинні регулюватися нормами особливої галузі, іменованої природоресурсовым правом. В даний час земля й інші природні об'єкти втягуються в товарний оборот, і складаються по приводу їхні майнові відносини здобувають вартісний характер, включаючи тим самим у предмет цивільного права.

Цивільне і фінансове право. Майнові відносини, що виникають у процесі діяльності органів державного управління в зв'язку з нагромадженням коштів і розподілом їх на загальнодержавні нестатки, позбавлені вартісної ознаки. У рамках зазначених відносин гроші не виступають як міра вартості, а виконують функцію засобу нагромадження. Їхній рух здійснюється по прямих безеквівалентних зв'язках, що не носять взаємооціночного, а стало бути і вартісного характеру. Тому зазначені майнові відносини регулюються нормами фінансового права. [9, c. 51-54]

Разом з тим між владним органом державного управління й учасником цивільного обороту можуть складатися правовідносини, засновані не тільки на владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, але і на юридичній рівності сторін. В останньому випадку до зазначених правовідносин застосовуються норми цивільного, а не податкового, фінансового чи іншого адміністративного законодавства. Так, у випадку заподіяння шкоди майну юридичної особи працівником податкової поліції при виконанні ним своїх службових обов'язків між відповідним органом податкової поліції і зазначеною юридичною особою складається майнове правоотношение, у рамках якого орган податкової поліції не має владні повноваження і знаходиться в юридично рівному положенні з організацією, який була заподіяна майнова шкода працівником податкової поліції.

Дискусія про сімейне право. Родина являє собою економічний осередок суспільства. Тому між членами родини не можуть не встановлюватися майнові відносини. Однак характер цих відносин одержав різну оцінку в літературі. В умовах соціалістичного суспільства більшість авторів прийшло до висновку про те, що майнові відносини, що складаються між членами родини, у силу їх сугубо особистого характеру утрачають вартісну ознаку і тому повинні регулюватися не цивільним правом, а особливою самостійною галуззю -сімейним правом.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5


© 2010 Современные рефераты