Доктрина кримінального права знає термінологічний зворот «система покарань». Проте у кримінальному законодавстві України він не вживається як щодо основних покарань так і щодо додаткових. У ст. 51 КК України «Види покарань» у певному порядку зазначені всі ті кримінально-правові наслідки злочину, які держава вважає видами покарань. Причому у переліку зазначені як основні такі додаткові види покарань без будь якої їх диференціації. Лише у ст. 52 КК України покарання розмежовуються на основні та додаткові. У теорії кримінального права, закріплений законом перелік покарань традиційро іменується поняттям «система покарань», що має під собою підставу, хоча в літературі іноді систему покарань зводять до переліку пакарань. Наумов А.В. Уголовное право. Общая часть. Курс лекций. - М., 1996 - с.369; Система покарань має означати, що перелік видів покараньне не є безладним, вона складаєтьсяз елементів (видів покарань та їх груп) елементи системи впорядковані. Як цілісна єдність система покарань відносно самостійна, і водночас знаходиться в системно структурній взаємодії з іншими системами кримінального права. Уголовное право России. Общая часть / Под ред. Ф.Р. Сундурова. - Kазань, 2002. - С. 152.

Поняття «система покарань» має грунтуватися не лише на аналізі окремих видів покарань, а й при зясуванні цієї системи як єдиного цілого.. при іншому підході, зазначає П Осипов, система покарань зводиться до простої суми її елементів, а дослідження - до аналізу окремих видів покарань, оскільки «звязки і відносини системи набагато багатші ніж власні звязки і відносисни її компонентів» . Осипов ПЛ. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций (аксиологические аспекты). - Л, 1976. - С.69. . У деяких нормах КК України також наводяться переліки (статті 66, 67, 80, 81, 82, 89, 105, 106 та ін),проте велика кількість зазначених у них елементів не свідчить про наявність їхньої системи.

У кримінально-правовій доктрині потанням, пов'язаним із системою покарань, зокрема аз виокремленням підсистеми додаткових покарань, були присвячені праці Є. Аветисової, П. Аветисян, Л. Багрія-Шахматова, М Бажанова, М Бєляєва, І. Гальперіна, С, Дементьєва, Т. Денисової, В Дуюнова, В. Зубкової, І. Капеця, Н. Кулешової, ВЛомако, С. Мокринського, І Ноя, С. Познишева, С. Полубінської, М. Стручкова,М. Таганцева, В. Тютюгіна, Р, Устименка, І. Фойницького, Г Цепляевої, О. Цвєтіновіча, М. Шаргоровіча та ін.

Велика кількість публікацій. Присвячених питанню системи покарань виходить із концепції, що всі покарання,передбачені у КК України, явяляють собою систему, хоча у них і івисловлюються критичні зауваження щодо місця того чи іншого покарання у певних класифікаціях та співвідношеннях. Але що дійсно було досліджене мало, так це критичне осмислення відповідності до системних закономірностей даної «системи» та обгрунтування відносної відокремленості певних підсистем.вирішення цього завдання є надзвичайно важливим,оскільки сприйняття покарань передбачених КК як системи, покладає на неї відповідні «зобов'язання» і не лише на неї, а й на нормотворця та правозастосовника. Зокрема, потребує вирішення проблема чи буде ця система однорідною, чи різнорідною. Сучасна прадигма виходить із того, що всі покарання об'єднані спільним родом, хоча б тому, що вони, покарання відрізняються лише видовими характеристиками. Проте це не заважає існуванню груп покарань, як більш складних елементарних обєднань системи, які не схожі на решту, або обє'днані схожими родовими ознаками на більш низькому рівні, наприклад додаткові покарання. Це дає нагоду перевірити чи системна природа зв'язків між цими групами у межах даної системи і, головне чи відповідає таке групування внутрішнім закономірностям підсистеми у загальній системі. Саме це і становить мету цієї роботи

РОЗДІЛ 1.Поняття системи покарань

1. Визначення системи покарань

Передбачені чинним кримінальним законодавством окремі види покарань утворюють певну систему. Система покарань, встановлена ст. 51 КК, і є тією юридичною базою, на якій ґрунтується діяльність судів по застосуванню покарань. Законодавець, визначаючи систему покарань, тим самим створює базу і для побудови санкцій у відповідних статтях Особливої частини КК, де передбачені види і межі покарань за окремі злочини.

Система покарань покликана визначати однаковість (однозначність) у правозастосовній діяльності і згідно з цим бути важливим засобом забезпечення законності. Системі покарань невідомі смертна кара, а також болісні і такі покарання, що ганьблять і калічать засудженого, наприклад, тілесні покарання, позбавлення всіх громадянських прав та ін. У ній значне місце посідають покарання, не пов'язані з позбавленням волі: штраф, громадські роботи тощо. Включаючи в себе цілий комплекс покарань, їх система дає можливість забезпечити при застосуванні судами конкретних покарань їх необхідну індивідуалізацію відповідно до тяжкості вчиненого злочину і особи засудженого.

Під системою покарань прийнято розуміти встановлений кримінальним законом і обов'язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості.

2. Ознаки системи покарань

Поняття системи покарань містить у собі низку ознак, а саме :

а) система покарань встановлюється тільки законом. Жодне покарання не може визначатися довільно, його вид, розміри, порядок і підстави застосування можуть бути зазначені тільки в законі;

б) перелік покарань, що утворюють систему, обов'язковий для суду. Інакше кажучи, суд, прерогативою якого є застосування покарання, не має права відступити від цієї системи;

в) перелік покарань, що утворюють систему, є вичерпним. Це означає, що з погляду закону на даний момент система покарань є закінченою, завершеною. Коли говорять про систему покарань як вичерпний їх перелік, то мають на увазі ту систему, той їх перелік, що наведений у ст. 51 КК. Тому за злочин, вчинений на території України, неможливо, наприклад, застосувати таке покарання, як тюремне ув'язнення, заслання чи звільнення від посади, тому що КК таких покарань не передбачає;

г) система покарань передбачає їх розміщення у певному порядку за ступенем їх суворості. У ст. 51 КК вони розташовані починаючи від менш суворих до більш суворого. Подібного роду ступінчастість, «сходи» покарань дають можливість суду вирішувати, яке з покарань є більш чи, навпаки, менш суворим. Ці питання виникають при зміні вироку в касаційній чи наглядовій інстанції, призначенні покарання в порядку ст. 69 КК чи заміні покарання більш м'яким (ст. 82 КК).

Система покарань, встановлена в ст. 51 КК, містить в собі такі види покарань: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі. Отже, КК передбачає 12 видів покарань.

За ухилення від відбування цих покарань настає кримінальна відповідальність за статтями 389, 390 і 393 КК. Так, ухилення від виконання громадських робіт карається за ст. 389 КК -- арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

3. Класифікація покарань

Усі покарання, що входять у систему, можуть бути класифіковані за певними ознаками, закріпленими у кримінальному законі. Така класифікація має не тільки теоретичне, а й, що дуже важливо, велике практичне значення, тому що вона сприяє правильному застосуванню окремих видів покарань.

Покарання класифікуються за порядком (способом) їх призначення; за суб'єктом, до якого застосовується покарання; за можливістю визначення строку покарання та ін.

3.1 За порядком призначення

За порядком призначення покарань ст.52 КК підрозділяє всі покарання на три групи: а) основні покарання; б) додаткові покарання; в) покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові.

Основні покарання -- це покарання, що призначаються у вироці лише як самостійні покарання. Вони ні за яких умов не можуть призначатися на додаток до інших покарань, не можуть бути до них приєднані. За один злочин може бути призначене тільки одне основне покарання.

До основних покарань закон відносить: громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Додаткові покарання -- це такі покарання, що призначаються лише на додаток до основних покарань і самостійно застосовуватися не можуть. Отже, додаткові покарання не можуть самостійно фігурувати у вироку. До них ст. 52 КК відносить: конфіскацію майна, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові -- це позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф.

До основного покарання може бути приєднано одне чи кілька додаткових покарань у випадках і порядку, передбачених законом. Наприклад, суд, засуджуючи винного за ч. З ст. 368 КК (одержання хабара), може призначити основне покарання у виді позбавлення волі і приєднати до нього такі додаткові покарання, як позбавлення права обіймати певні посади і конфіскація майна.

3.2За суб'єктом покарання

За суб'єктом, до якого застосовуються покарання, вони класифікуються на загальні і спеціальні. Загальні покарання можуть бути застосовані до будь-якої особи (наприклад, позбавлення волі). Спеціальні покарання призначаються лише певному колу засуджених і не можуть застосовуватися до будь-якої особи. Так, тримання у дисциплінарному батальйоні призначається лише військовослужбовцям строкової служби. До спеціальних покарань належать також службові обмеження для військовослужбовців, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

3.3 За можливістю визначення строку покарання

За можливістю визначення строку покарання всі покарання поділяють на строкові і безстрокові покарання. Строковими покараннями є: позбавлення волі, обмеження волі, арешт, виправні роботи без позбавлення волі, службові обмеження для військовослужбовців, громадські роботи, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, тримання у дисциплінарному батальйоні. Так, виправні роботи без позбавлення волі можуть призначатися на строк від шести місяців до двох років, дисциплінарний батальйон -- від шести місяців до двох років, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю -- від двох до п'яти років, позбавлення волі -- від одного року до п'ятнадцяти років. Вийти за межі цього строку суд ні за яких умов не має права, за винятком випадку, передбаченого в ст. 71 КК, коли призначається покарання за сукупністю вироків.

Безстроковими покараннями є: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу і довічне позбавлення волі. Александров Ю.В. кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. с. 236-237.

РОЗДІЛ 2.Зміст простої та складної системи покарань

П. Аветисян зазначає що система покарань ґрунтується на тому розумінні, що всі види покарань: мають своїм об'єктом правовий статус особи; виступають як кара; мають загальні цілі і загальну передумову - визначення злочину. Система покарань складається з однорідних за своєю природою і соціальним призначенням явищ, тобто видів покарань. . Аветисян П.А. Дополнительные наказания и их значение: Дисс. ... канд. Юрид. наук. - Казань, 2003. - С. 50. Це характеристика для простих систем. Причому такі системи можуть мати свою когнітивну системотворчу систему. Проте ця система має докази на свою користь. По-перше передбачається розміщення покарань у певному порядку за ступенем їх суворості. У ст. 51 КК вони розташовані починаючи від менш суворих до більш суворого, по-друге більшість з них взаємозамінні. Система покарань регулюється не тільки ст. 51., а й іншими нормами КК України, наприклад при регламентації альтернативних санкцій норм Особливої частини, призначенням м'якшого покарання, ніж передбачено за даний злочин (ст. 69),порядку визначення строку покарання при складанні покарань (статті 70, 71), визначенні строку покарання і заліку покарання (ст. 72),заміни не відбутої частини покарання м'якшим видом покарання (ст. 82), а також ряду інших кримінально-правових питань: зворотної сили кримінального закону (ст. 5), призначення покарання за незакінчений злочин (ст. 68), за сукупністю злочинів 9СТ. 70), за сукупністю вироків (ст. 71), умовно-дострокового звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79), звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності обвинувального вироку суду (ст. 80), амністії (ст. 86), помилування (ст. 87), особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх (ст. 98 КК України). Однак, ці ознаки простої системи можуть бути збережені навіть тоді, коли залишиться лише бінарна система покарань, яка буде відповідати двом попереднім ознакам. Тим не менше, така кількісна втрата має справдитися не стільки на системі покарань, скільки на концепті кримінального права загалом, тобто щодо покарань, зовнішню систему, до якої вона включена.

Що зробило б систему покарань складною системою? Ймовірно те, що нівелювання або стагнація одного покарання відчутно справджувалися б на інших покараннях. Проте, не всі покарання за своїм змістом та соціальною інтеракцією здатні так вплинути на решту і всю систему. У сенсі складної системи, система покарань, у порівнянні з їхнім переліком, складніше явище. На думку г Л. Круглікова, практично одночасно існують дві системи покарань - ідеальна, тобто, яка міститься у законі, і реальна, існуюча у судовій практиці Уголовное право России. Часть общая: Учебник / Отв. ред. ЯЛ. Кругликов. - М., 1999. - С. 347. . Така дуальність, про яку зазначає Л. Кругліков, вказує на те, що стагнація певних видів покарань, які входять до системи, зумовлена об'єктивними та суб'єктивними чинниками, мовить про те, що існує дисонанс між уявленнями про систему покарань та соціально зумовленою практикою застосування покарань. Судова практика може реагувати на невиправдану суворість санкцій кримінально-правових норм та кримінально-правової політики більш активним застосування звільнення від відбування покарання або, враховуючи низький рівень доходів осіб маргінальної групи, вбачають за доцільне призначати не майнові покарання В Австралії 70% засудженим призначені монетарні покарання, 4% відсотки були умовно засуджені, частка тих, хто були засуджені із призначенням покарання у виді ув'язнення залишається всього/ 7% / Australian Crime: Facts & Figures 2005. - Canberra: Australian Institute of' Criminology, 2006. - 106 p. . Намагання впровадити перевагу майнових покарань, як це існує у більшості західноєвропейських країн, демонструє досить незначні відсотки на практиці, тобто менше 10% віл загальної кількості покарань, що застосовуються. В. Козирєва зазначає, що при гуманізації кримінального закону майнові покарання мають займати у практиці судів провідне місце Козирєва В. Еволюція кримінальних покарань майнового характеру у вітчизняному законодавстві // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 5. - С. 126. . Однак такі сподівання не спрацьовують взнаки ряду соціальних передумов, з них, зокрема, те, що в Україні кримінальна юстиція торкається переважно бідних, які вчинюють майнові та решту злочинів не для отримання надприбутків. П.Аветисян визначає систему покарань як соціально зумовлену, закріплену кримінальним законом і вживану судом з урахуванням вимог індивідуалізації покарання сукупність взаємодіючих між собою окремих видів покарань і їхніх груп, побудовану за принципом зростання їх суворості Аветисян П.А. Цит. праця. - С. 51. . «Чутливість» системи покарань, яка б була характерна для складної системи, не можлива на рівні нормативного закріплення, оскільки така система має динамічний характер і має відповідати принципу соціальної інтеракції. Але цього недостатньо. Дійсно, система покарань не може мати волюнтаристського характеру, вона повинна відповідати соціально-економічним, політичним і духовним реаліям суспільства. Безперечно і те, що система покарань закріплена кримінальним законом. Усі ті кримінально-правові наслідки, які законодавець назвав серед покарань, вважаються такими, і, навпаки, не згадані у цьому переліку не можуть визнаватися покараннями, тобто тут кримінальний закон виконує свою гарантійну роль, обмежуючи застосування кримінально-правового примусу у вигляді покарання лише визначеними наперед покараннями, проте за ним зберігається ще й роль консерватора, який не дає змоги поглянути на зміст того чи іншого кримінально-правового примусу не як на зміст покарання, бо якщо ґрунтуватися на ознаці, яку назвала П. Аветисян, тобто те, що всі покарання мають об'єктом свого впливу правовий статус особи, то й, наприклад, примусові заходи виховного характеру та звільнення від відбування покарання також на нього впливають. Якщо ж взяти за основу суб'єктивістську теорію кари, тобто визнання примусу покаранням залежно від бажання нормотворця покарати через цей засіб, то навряд чи при такому підході можна розраховувати на об'єктивні закономірності.

Побудова системи покарань пов'язана, як зазначав О. Цветінович, з однією із складних проблем, що виникає з наявності двох способів застосування покарання - як основного і додаткового покарання - і трьох груп його видів, уживаних в якості: основного, додаткового, або як основного, або додаткового покарання Цветинович А.Л. Дополнительные наказания: функции, система, виды/АЛ. Цветинович; науч. ред. Л.Л. Крутиков. - Куйбышев, 1989. - С. 51-52.. В. Дуюнов засумнівався в істотному практичному значенні виділення трьох, а не двох груп покарань (основних і додаткових), вважаючи, що в основі трьохчленної конструкції лежить не спосіб застосування, а потенційні можливості видів покарання бути застосованими тим або іншим способом Дуюнов В.К. Система: дополнительных наказаний // Изв. АН КиргССР. - Фрунзе. - 1982. - № 6. - С. 70. На думку О. Цветіновича, система покарань, виникнувши як едина система і залишаючись єдиною і цілісною, практично утворила у своїй структурі дві підсистеми: підсистему основних і підсистему додаткових видів покарання. Ці підсистеми тісно зв'язані між собою, але водночас функціонують відносно самостійно. Кожна з них, будучи підсистемою системи покарань, володіє всіма її властивостями, тобто також є системним об'єктом, системою зі всіма її ознаками, визначення поняття про яку може бути побудоване на основі визначення поняття системи покарань. Учений вважає, що характеристика системи покарань, яка складається з двох підсистем є теоретично обгрунтованою і практично доцільною Цветинович А.Л. Цит. праця. - С. 52- 54.. Проте, чи можна на підставі зазначених вище рис говорити про систему чи підсистему, що грунтується на об'єктивних соціально інтеракційних основах? Чи справді можна говорити про те, що додаткові покарання - це однорядкові явища, які володіють однаковим набором ознак Дополнид гельные виды наказаний: уголовно-правовой и уголовно-исполнительный аспёктшН юнография / АЛ. Павлухин, H.H. Кулешова и др. / Под ред. АЛ. Павлухина. - М 2007. - С. 7.?

У літературі не береться під сумнів те, що додаткові покарання повинні бути менш суворими у порівнянні з призначеним основним покаранням, що вони повинні виконувати допоміжну роль у реалізації кримінальної відповідальності. З огляду на відмінності, які вирізняє П. Аветисян, у функціях, що виконуються основними і додатковими покараннями, на її думку, в законі мають бути закріплені два переліки покарань: основних і додаткових Аветисян П.А. Цит праця. - С. 58.. Проте, чи дають ці суперечки навколо підсистем системи покарань користь? Чи справді вирішення цього питання дасть конструктивний результат? З одного боку, можливість заміни за відповідними пропорціями одних покарань іншими та ранжир за ступенем суворості має вказувати на ознаки системності, з іншого -- чи перестане функціонувати, чи змінить свої закономірності система, якщо одне або ряд покарань з неї будуть вилучені? Очевидно, що співвідношення між покараннями, що залишилися, має бути збереженим, навіть якщо залишиться бінарна система із двох покарань, які можуть бути замінними. Оскільки побудова цієї системи покарань часто здійснюється на волюнтаристській основі, зміни у ній можуть не грунтуватися на закономірностях як внутрішніх, так і зовнішніх. Нерідко існуюча «система покарань» нівелюється на рівні правозастосовної практики, коли одне чи декілька пакарань або не застосовуються, або застосовуються у межах нікчемних показників, коли оцінка роботи системи, враховуючи це покарання, неможлива через мізерні величини, які не можуть вплинути на решту системи, бо на неї впливають інші потужні об'єктивні системи і закономірності.

Коли у кримінально-правовій літературі використовувався зворот «драбина покарань», то зрозуміло, що вона має бути підпорядкована важливій закономірності - наступне за суворістю покарання може бути призначене лише тоді коли попереднє виявилося недоречним. Проте такій закономірності непідвладний і чинний КК України, оскільки далеко не кожна санкція кримінально-правової норми передбачає можливість застосування такого підходу. Зважаючи на те, що системна умова, про яку йдеться, не може мати винятків, можна прийти до висновку, що така «драбина» не є у чистому розумінні складною системою, що побудована на закономірності взаємозалежності.

РОЗДІЛ 3.Додаткові покарання в контексті системи покарань

Визначити, чи відповідає підсистема додаткових покарань, умовам хоча б простої системи, можна лише з'ясувавши загальні риси та відмінності додаткових покарань de lege lata. Часто стверджують, що штраф, позбавлення військового спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, конфіскація майна, як додаткові покарання більшою чи меншою мірою зводяться до заходів майнового характеру, оскільки мають для засудженого втрати майнового плану Дополнительные виды наказаний: уголовно-правовой и уголовно-исполнительный аспекты. - С. 32.. Якщо взяти лише такі злочини як крадіжка, грабіж, розбій та бандитизм, які становлять не всю частку корисливих злочинів, за 2006 р. вони становлять 42% від усіх зареєстрованих злочинів, то призначення зазначених додаткових покарань, зокрема штрафу і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основних та додаткових покарань від усієї кількості засуджених за 2006 р. становила лише 14%.

Відтак ідея, що полягала в обгрунтуванні необхідності застосування майнових покарань за корисливі злочини ефективна лише на 14%, якщо взяти такий критерій обчислення ефективності Враховуючи те, що ці покарання застосовувалися не лише за корисливі злочини, відсоток має бути ще меншим. Отже, виходить, що позиція про додатковість покарання, що покладена в основу концепції підсилюючого карального ефекту додаткових покарань на фоні тієї риси, яку називають загальною, тобто загалом майновий характер обмежень або пов'язаність з майновими обмеженнями, не спрацьовує. На це можна запропонувати два варіанти рішень. Перший, це визнати неадекватність судової практики, обмежити можливості судового розсуду щодо застосування таких покарань щодо корисливих злочинів. Другий, це переосмислити справжню природу покарань, що входять до простої підсистеми додаткових покарань. Вважаємо, що другий варіант може бути визнаним таким, що відповідає соціальним реаліям призначення зазначених покарань. З огляду на те, що такі покарання як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, конфіскація майна мають спільну рису не у тому, що побічно чи прямо ведуть до майнових втрат, а у тому, що вони спрямовані або на унеможливлення вчинення нового злочину чи правопорушення засудженим, використовуючи заняття, посаду, службу, діяльність, звання, ранг, чин, клас, хоча доцільність існування покарання у вигляді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу можна поставити під сумнів, а також посприяти усвідомленню цією особою та іншими людьми, що вчинення корисливого злочину може бути економічно невигідним через можливість втрати не лише злочинно придбаного, а й правомірно нажитого майна.

Отже, спільною рисою цих покарань є їх вузько превентивна спрямованість, що робить їх більше заходами безпеки, ніж у повному розумінні покараннями, оскільки переважна мотивація їхнього застосування має бути саме унеможливлення вчинення особою злочину чи правопорушення. Складне питання залишається щодо конфіскації, коли конфіскується все майно засудженого. Тут проявляється очевидна каральна преференція у покаранні та слушні думки висловлюються щодо такої конфіскації як занадто суворої. Інша річ, коли б конфіскації підлягало лише майно, яке було отримане злочинним чином. У цьому сенсі конфіскація мала б природу заходу кримінально-правової реституції, а не покарання.

Що ж до штрафу, як основного, так і додаткового покарання, то його потенціал як засіб гуманізації каральної політики залишається не запитаним, оскільки майже за схожими пропорціями кількості покарань у виді штрафів у західноєвропейських країнам відповідає кількість осіб, звільнених від відбування покарання з випробовуванням (58,7% на 2006 р.), а сама ідея застосування штрафу не як основного, а як додаткового покарання, на нашу думку, нівелює спроби впровадження фіскальної домінанти у каральній системі України як засобу гуманізації кримінально-правової політики Н.В. Марченко. Додаткові покарання в контексті системи покарань//Держава і право. Випуск40.с 478-480..ВИСНОВОК

Отже, система покарань у кримінальному законодавстві України становить просту систему з відповідними якостями зв'язків між елементами системи. Ця система, хоча й об'єктивована у кримінальному законі, проте з огляду на соціальні закономірності вона не характеризується стійкими взаємозалежними зв'язками між усіма її елементами. Окремі елементи є більш залежними від зовнішньої системи - кримінального права у цілому та соціальних закономірностей в українському суспільстві. Найдрібнішою моделлю у цій простій системі є бінарна модель, за умови взаємозамінності покарань, що в неї входять.

Підсистема додаткових покарань також характеризується рисами простої системи. Якостям покарань, відповідно до природи елементів, що входять до підсистеми de lege lata, відповідають лише штраф та конфіскація всього або частини майна, що перевищує здобуте злочинним чином. Доцільно вважати, що такі заходи як, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та конфіскація здобутого злочинним чином майна є заходами безпеки, які не відповідають усім ознакам покарання, а покарання у вигляді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу взагалі слід виключити з кримінального закону через те, що подібне позбавлення повинне мати скоріше природу дисциплінарного стягнення, ніж кримінального покарання, тим більше, що таке позбавлення може здійснити лише той орган або установа, які присвоїли такі звання, ранг, чин, клас.

ЛІТЕРАТУРА

1. Кримінальний кодекс України (зі змінами та доповненнями станом на 1 листопада2008 року). - Х.: ТОВ «Одіссей», 2008.

2. Аветисян П.А. Дополнительные наказания и их значение: Дисс. ... канд. Юрид. наук. - Казань, 2003. - С. 50-51, 58.

3. Александров Ю.В. кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. Дополнид гельные виды наказаний: уголовно-правовой и уголовно-исполнительный аспекты монография / АЛ. Павлухин, H.H. Кулешова и др. / Под ред. АЛ. Павлухина. - М 2007. - С. 7, 32.

4. Дуюнов В.К. Система: дополнительных наказаний // Изв. АН КиргССР. - Фрунзе. - 1982. - № 6. - С. 70

5. Козирєва В. Еволюція кримінальних покарань майнового характеру у вітчизняному законодавстві // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 5. - С. 126.

6. Наумов A.B. Уголовное право. Общая часть. Курс лекций. - М, 1996. - С. 369.

7. Н.В. Марченко. Додаткові покарання в контексті системи покарань//Держава і право. Випуск40.с 478-480.

8. Осипов ПЛ. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций (аксиологические аспекты). - Л, 1976. - С.69.

9. Уголовное право России. Общая часть/Под ред. Ф.Р. Сундурова. - Kазань, 2002. - С. 152.

10. Уголовное право России. Часть общая: Учебник / Отв. ред. Я.Л. Кругликов. - М., 1999. - С. 347.

11. Цветинович А.Л. Дополнительные наказания: функции, система, виды/АЛ. Цветинович; науч. ред. Л.Л. Крутиков. - Куйбышев, 1989. - С. 51-54

12. Australian Crime: Facts & Figures 2005. - Canberra: Australian Institute of' Criminology, 2006. - 106 p.