Спадкове право надає можливість кожному громадянинові розпорядитись своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Отже, воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейде належне їм майно після їх смерті. Водночас спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів) сприяючи цим зміцненню сім'ї. До складу спадщини входять не тільки майнові права спадкодавця, а й деякі немайнові права. Спадкрємство здійснюється за законом та за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, якщо воно не змінено заповітом.

При спадкуванні за законом порядок та умови переходу прав та обов'язків спадкодавця вказані в самому законі. Спадкове майно ділиться в рівних частках між особами, зазначеними в законі, та у відповідності з встановленою черговістю. Не мають права стати спадкоємцями за законом батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що згідно ухилялись від виконання покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку.

Актуальність теми. З прийняттям Конституції України відбулась переорієнтація суспільних відносин на охорону і захист прав громадян, побудову демократичної, правової держави, що зумовлює необхідність дослідження та аналізу на науковому рівні сучасного стану забезпечення прав суб'єктів спадкових правовідносин. Норми, що регламентують умови та порядок спадкування, містяться в Цивільному кодексі України. Окремі норми спадкового права ми знаходимо і в інших розділах ЦК України, а також у нормативних актах, які регулюють діяльність державних нотаріальних контор.Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України справ про успадкування» від 24 червня 1983 року (із змінами внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992 року)» містить корінні роз'яснення щодо практики застосування окремих норм права спадкування за законом.Конституція України передбачає право приватної власності громадян. Важливим є також питання охорони інтересів спадкодавця, виконання його волі, якщо вона була заявлена у заповіті, оскільки останнім часом цьому питанню приділяється незначна увага.

Проблемам спадкового права приділено значну увагу у працях таких вчених як, Бірюкова І.А, Харитонова Є. О. , О.В. Дзери, , Ю.О. Заіки, Т.П., Я.М. Шевченко, Шевчук Л.В., Фурса Є.І та С.Я. Спеціального системного дослідження цієї теми в Україні не проводилось, оскільки більшість досліджень присвячувались лише матеріальним аспектам спадкового права.

Мета і завдання дослідження. Основною метою цього дослідження є Правовий аналіз найбільш поширених підстав звернення до цивільного судочинства зумовлений наступним збільшенням гарантій охорони прав спадкоємців, кредиторів та інтересів спадкодавця. Для досягнення зазначеної мети у дослідженні зосереджено увагу на вирішенні наступних основних завдань:

- проаналізувати всі наявні сучасні теорії та концептуальні підходи до розуміння спадкових правовідносин з метою об'єктивного їх розгляду та вивчення;

- на підставі узагальнення та аналізу нотаріальної і судової практики встановити нотаріальну та судову процедуру охорони і захисту прав спадкоємців;

Об'єктом дослідження є спадкові правовідносини, які виникають у процесі правомірної реалізації спадкових прав в нотаріальному процесі, а також у зв'язку з правопорушеннями, що розглядаються в цивільному процесі.

Структура дослідження та її обсяг. У відповідності до мети, завдань і предмету дослідження структура курсової роботи складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, трьох додатків. Загальний обсяг дисертації становить сторінок друкованого тексту.

РОЗДІЛ I

Загальні положення про спадкування

1.1 Поняття та значення спадкування і спадкового права

Після смерті громадянина його майнові права та обов'язки, а також деякі немайнові права переходять до інших осіб. Такий перехід майна померлого до іншої особи або до інших осіб нази-вається спадкуванням. Умови та порядок спадкування регламентуються рядом ци-вільно-правових норм, що в своїй сукупності складають окре-мий цивільно-правовий інститут -- спадкове право.

Виходячи з вищесказаного, спадкове право -- це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок пере-ходу майна померлого до іншої особи чи до інших осіб. Норми, що регламентують умови та порядок спадкування, містяться в Цивільному кодексі України Цивільний кодекс України,2007р. книга 6, ст.1216-1308. Окремі норми спадкового права ми знаходимо і в інших розді-лах ЦК України , а також у нормативних ак-тах, які регулюють діяльність державних нотаріальних контор.

Конституція України передбачає право спадкування власності громадян. Спадкове право забезпечує родині померлого мож-ливість зберегти та використати його майно, заощадження, чим сприяє підвищенню матеріального добробуту родини померло-го, зміцненню власності громадян.

Спадкове право надає можливість кожному громадянинові розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Отже, воно безпосередньо спрямоване на за-хист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейде належне їм майно після їх смерті.

Водночас спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів), сприяючи цим зміцненню сім'ї.

Юридичні гарантії здійснення спадкових прав передбачені нормами, регулюючими спадкування, які викладені в Цивільному кодексі України, в Законі України «Про власність», «Про нотаріат», в Кодексі про шлюб та сім'ю України, в інших законах та підзаконних актах.

Спадкодавцем визнається особа, після смерті якої здійснюється спадкове правонаступництво. Спадкодавцем може бути любий громадянин України, в тому числі недієздатний, чи обмежено дієздатний, а також іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживали на території України, або мали в Україні будівлі (ст. 570 ЦК України). З 1 січня 2004 р. набрав чинності новий Цивільний кодекс України ,прийняття якого не могло не вплинути на центральний інститут цивільного права - права власності і, відповідно, на інститут спадкування. Норми книги шостої ЦК України „Спадкове право” чітко систематизовані в семи главах: „Загальні положення про спадкування”, „Спадкування за заповітом”, „Спадкування за законом”, Здійснення права на спадкування”, „Виконання заповіту”, „Оформлення права на спадщину”, „Спадковий договір”. Спадкове право забезпечує родині померлого можливість зберегти та використати його майно. Заощадження, чим сприяє підвищенню матеріального добробуту родини померлого, зміцненню власності громадян. Охорона і захист прав всіх суб?єктів спадкових правовідносин зумовлює необхідність їх визначення і конкретизації з метою забезпечення і гарантування їх реалізації. Обґрунтовано, що заповідачем є дієздатна особа, яка у визначеному законом порядку склала заповіт і таким чином визначила хто має бути спадкоємцем і на яких умовах має прийматися спадщина. Заповіт - юридичний акт, який включає в себе одностороннє розпорядження фізичної особи, зроблене у встановленій законом формі, про те, що має бути зроблене після її смерті і, головним чином, по відношенню передання її майна на користь певних осіб та виконання спадкоємцями встановлених заповідачем обов'язків. При цьому, хибною є позиція деяких авторів стосовно відсутності юридичного значення заповіту при житті заповідача. За Законом України „Про нотаріат” заповіту навіть при житті заповідача надано особливу охорону від поширення відомостей про його зміст і факт посвідчення.

Сукупність обов'язків спадкодавця, що переходять до спадкоємців, становить спадковий пасив.

Необхідно зазначити, що не всі майнові права і обов'язки померлого можуть переходити до інших осіб у спадщину. Так не переходять до спадкоємців майнові права та обов'язки, що тісно пов'язані з особою спадкодавця. Наприклад, не переходять до спадкоємців права і обов'язки, що виникають з договору доручення. Проте це не стосується тих майнових прав та обов'язків, які набуті спадкодавцем внаслідок вико-наного доручення (наприклад, права на одержання обумовленої винагороди за виконання доручення).Не переходять до спадкоємців права спадкодавця на одержання аліментів, право на пенсію, право на відшкодування завданої здоров'ю спадкодавця шкоди, право членства в кооперативній чи іншій громадській організації, оскільки всі ці права тісно по-в'язані з особою спадкодавця. Не переходить до спадкоємців право на користування житловою площею, яке мав спадкода-вець на підставі договору житлового найму.До складу спадкового майна не входить право на вклад в Ощадному або іншому банку за умови, що вкладник безпосередньо цим кредитним устано-вам зробив розпорядження відносно вкладу. Не входить вклад до складу спадкового майна і тоді, коли розпорядження щодо вкладу зроблено в заповіті.В тих випадках, коли вкладник не зробив розпорядження відносно вкладу банку і якщо таке розпорядження відсутнє в заповіті, посвідченому нотаріусом або іншими особами, які згідно з законом мають право посвідчувати заповіти, вклад входить у спадщину і переходить до спадкоємців померлого на загальних підставах.За певних умов до складу спадкового майна не входять і страхові суми, що виплачує Держстрах за договорами добровільного особистого страхування ( СТ.1229).Якщо такий договір страхування був укладений на користь певної особи, яка вказана страхувальником у страховому свідоцтві, то право на одержання страхової суми після смерті страхувальника в період дії договору страхування має тільки ця особа - вигодонабувач. У цьому випадку страхова сума не входить до складу спадкового майна.До складу спадщини входять не тільки майнові права спадкодавця, а й деякі немайнові права. Так, деякі особисті права автора можуть переходити до спадкоємців у порядку спадкування. Зокрема, до спадкоємців переходить на певний час право вирішувати питання щодо можливості видання твору та деякі інші особисті права автора. Навчальний посібник “ Цивільне право” за редакцією О.А. Підпригори та Д.В. Бобрової, Київ, “Вентурі”, 1996 рік.

На відміну від ЦК УРСР в книзі шостій ЦК України відповідно до принципу диспозитивності цивільно-правового регулювання на перше місце поставлено спадкування за заповітом, а на друге - спадкування за законом. У новому спадковому законодавстві знайшла відображення правонаступність принципів спадкового права і конкретних норм законодавства, що діяло раніше, на законодавчому рівні сформульовано окремі положення, що раніше мали лише доктринальний характер, з'явилися і абсолютно нові норми. Норми спадкового законодавства стали більш детальними, більш регламентованими. Якщо раніше питання, які виникали в нотаріальній і судовій практиці, необхідно було розв'язувати за допомогою керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду, виходити із загальних положень закону, то тепер відповіді на багато питань можна знайти безпосередньо в новому Кодексі. Певні положення перспективного спадкового законодавства розглядалися деякими науковцями в ході обговорення проекту ЦК . У той самий час редакція окремих статей нового ЦК України істотно відрізняється від новел проекту ЦК, зміст низки понять залишився остаточно не з'ясований, відсутність практики застосування нового фундаментального закону, який вносить принципові зміни в один із головних розділів цивільного права- спадкове право, створює певні труднощі в розумінні та застосуванні окремих законодавчих положень. Незважаючи на те, що при визначенні підстав спадкування законодавець віддає пріоритет спадкуванню за заповітом, в Україні, як свідчить нотаріальна практика, найпоширенішим є спадкування за законом. При спадкуванні за законом законодавець повинен дати відповідь на два важливі запитання: кого необхідно вважати спадкоємцем за законом і в якому порядку спадкоємці за законом закликаються до спадщини? Законодавець у ЦК України зберіг черговість закликання до спадщини спадкоємців за законом, в той самий час однією із головних і найрадикальніших новел ЦК є значне розширення кола можливих спадкоємців за законом. Про таке розширення висловлювалися окремі науковці ще в 30-х роках XX ст. Цю саму позицію поділяли деякі фахівці і при обговоренні нових цивільних кодексів союзних республік на початку 60-х років, які пропонували віднести до спадкоємців за законом тітку і дядька спадкодавця .У новому ЦК України ще більше спадкоємців, які можуть закликатися до спадщини.За новим спадковим законодавством до спадкування можуть закликатися родичі шостого ступеня спорідненості включно. Спадковий договір отримав своє визнання з часів рецепції римського приватного права. Однак, як це не дивно, саме римське право визнавало виключно дві підстави для відкриття спадщини: за заповітом або за законом. Спадкового договору римське право взагалі не допускало у спадщині: воно оголошувало недійсними будь-які договори, якими обмежувалася б воля заповідача, і навіть договори про відмову від спадщини, що повинна була відкритися. Победоносцев К. Курс гражданского права. Ч. II. Права семейственные, наследственные и завещательные. -- СПб. 1896. -- С. 278.. Римський закон допускав, правда, як особливий вид договору -- дарування на випадок смерті, однак такий договір не вважався обов'язковим для дарувальника і останній у будь-який час до відкриття спадщини міг взяти його назад. В Стародавньому Римі, як свідчать джерела, іноді зустрічалися договори про спадкування -- pacta de successione futura, однак вони все ж не мали там юридичної сили. Так, в одній з своїх конституцій імператори Діоклетіан і Максиміан з перших слів оголосили нікчемними договори про призначення спадкоємця. Аналогічної точки зору римське право притримувалося і стосовно договорів про відмову від права спадкування. Таким чином, а ні договір про призначення спадкоємця, а ні договір про відмову від права спадкування не знайшли свого визнання за стародавнім римським правом. Причина такого негативного ставлення до цих договорів міститься у першоджерелах римського права. Так, за виразом відомого римського юриста Ульпіана такий договір вважався contra bonos mores ,що пояснювалося намаганням законодавця попередити вбивства, які виникали у Стародавньому Римі в гонитві за спадщиною. «Нам, всі такі договори уявляються ненависними і повними самих небезпечних і сумних наслідків. З огляду на це, відповідно до стародавніх правил ми звеліли у всякому випадку не визнавати цих договорів, як таких, що містять в собі противні добрим вдачам умови», -- вказував імператор Юстиніан. Наріжний камінь цієї проблеми криється, однак не в побуті і вдачі тогочасного римського суспільства, а в самій сутності всієї системи стародавнього римського спадкового права. Не маючи потреби ретельно зупинятися на специфіці римського порядку спадкування (детальніше про це див.: «Римське спадкове право на тлі права сучасного» Васильченко В.В. Римське спадкове право на тлі права сучасного. -- Запоріжжя, 1999. - 135 с.), зазначу, що насправді ця причина криється в наступних його особливостях. По-перше, в публічному характері спадкового права того часу, з огляду на що не могло йтися про можливість встановлення чи скасування права спадкування в приватному порядку на підставі спадкового договору. По-друге, останній позбавляв або обмежував сакральне право спадкодавця на здійснення заповітів. По-третє, через те, що в Стародавньому Римі вважалося за ганебне обумовлюватися наперед стосовно чужої спадщини за життя її власника. З перебігом часу, ставлення до цієї Інституції в поглядах римського законодавця зазнало певної трансформації, і в пізніші часи окремі види договорів про право спадкування відкрито визнавалися чинними (наприклад, за правління імператора Лева Філософа визнавалися договори про спадкування віддалених дітей з близькими в рівних частках). Але це було вже, власне говорячи, не римське, а візантійське право, і конституція Лева Філософа не була рецепійована у Західній Європі в якості чинного права, куди проникли лише постанови суто римського класичного права. Рецепійоване право було принципово проти договорів про спадкування і не визнавало жодних винятків з загального правила.

Як зазначав В.Нікольський, закликання до спадкування через спадковий договір є власне запровадженням народів германського походження Никольский В. Об основных моментах наследования. -- М., 1871. -- С. 107.. Сам інститут спадкового договору зобов'язаний своїм походженням тій добі, коли суспільство базувалося на засадах феодального поземельного права і коли питання, пов'язані з переходом нерухомості, мали величезне значення для існування тих чи інших середньовічних організацій . Синайский В.И. Основы гражданского права. Выпуск II. -- Рига, 1926. -- С. 391

Перші підвалини для визнання юридичного значення за спадковими договорами були закладені ще глоссаторами та коментаторами римського права. Ті й інші, дотримуючись традиційної точки зору римського класичного права, в принципі не визнавали самостійного правового значення за спадковими договорами. Однак, заглиблюючись в постанови римського права та адекватно реагуючи на запити оточуючої їх дійсності, вони змогли розширити коло виключень з загальних правил, встановлених класичним правом. Зазначена необхідність коренилася в умовах бурхливого розвитку середньовічного цивільного обігу, в якому значного поширення набули випадки практичного застосування спадкових договірних відносин.

РОЗДІЛ II

Особливості спадкування за законом

При спадкуванні за законом до спадкування закликаються особи, яких законодавець називає як спадкоємців. Тобто в цьому разі спадкове майно розподіляється між особами, які названі в числі спадкоємців у відповідних статтях Цивільного кодексу України. Таких осіб називають законними спадкоємцями, або колом спадкоємців за законом.

Не завжди особа, яка входить в коло спадкоємців за законом, чи особа, якій заповідано майно, буде закликатися до спадкування. Законом передбачені умови, за яких спадкоємець усувається від спадщини. Як зазначено в статті 1224 ЦК України, не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця чи кого-небудь з спадкоємців або зробили замах на їх життя. Виключенням для таких осіб є тільки те, що знаючи про це, спадкодавець все ж призначив їх своїми спадкоємцями за заповітом.

Спадкоємцями за законом не мають права стати :

1) батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини;

2) батьки і неповнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку, а також за інших обставин зазначених у Ст.1224 ЦКУ. Зазначені правила щодо усунення за певних умов спадкоємців від спадкування застосовуються і до права на заповідальний відказ. (Ст.1237ЦКУкраїни) Заіка Ю.О.Усунення від спадщини за проектом нового ЦК України//Вісник НАВСУ.-2000.-№4-с.24-28

Відповідно до статті 1254 ЦК України заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Спадкове майно -- це сукупність прав та обов'язків спадко-давця, які переходять після його смерті до спадкоємців. Для визначення цього поняття застосо вуються також і такі терміни, як «спадщина» або «спадкова маса». Серед майнових прав, що у складі спадкового майна переходять до спадкоємців, насамперед слід назвати право власності на різноманітне майно.

Спадкування за законом має місце тоді, коли воно не змінено заповітом, тобто спадкодавець у заповідальному розпорядженні не призначив спадкоємців особисто.

Таким чином, спадкування за законом має місце, якщо: 1.Спадкодавець не залишив заповіту чи заповіт визнано недійсним повністю або частково; 2.Спадкоємці за заповітом усунені від спадщини. Кого саме законодавець називає в числі спадкоємців за законом? Вирішуючи це питання, враховують такі обставини: кровна спорідненість, шлюбні відносини, сімейні зв'язки та членство у сім'ї. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування по черзі. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від неї. Наприклад, коли є спадкоємці першої черги -- право на одержання спадщини виникає лише у цих осіб.

Спадкоємців другої та інших черг до спадкування в цьому разі не закликають. Коли спадкоємці першої черги відсутні або коли вони не прийняли спадщини, а також якщо всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, до спадкування будуть закликані спадкоємці другої черги. Слід підкреслити, що правила про черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування можуть бути змінені нотаріально посвідченою угодою заінтересованих спадкоємців, укладеною після відкриття спадщини. Але така угода не може порушити прав спадкоємців, які не беруть у ній участі, а також спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку.

Крім того, за рішенням суду особа, яка за законом є спадкоємцем наступних черг, може одержати право на спадкування за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через тяжку хворобу або каліцтво був безпорадним.

2.1 Черговість спадкування за законом

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 Цивільного Кодексу.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. У разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі - з другого боку, прирівнюються до родичів за походженням. Усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії.Батьки усиновленого та інші його родичі за походженням по висхідній лінії не спадкують за законом після смерті усиновленого та його нащадків.Якщо за рішенням суду про усиновлення збережений правовий зв'язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням, то у разі смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а у разі смерті його брата, сестри за походженням - має право на спадкування як спадкоємець другої черги за законом.

Черговість:

- У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. - У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. - У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. - У четверту чергу право на спадкування мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. - У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять ро-ків одержувала від нього матеріальну допо-могу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування. Васильченко В.В. Визначення поняття спадкового права в об'єктивному значенні/юридичний вісник.-2003.-№3- С.114-120 спадкодавця, які не були членами його сім'ї. На доказ факту перебування на утриманні можуть бути подані такі документи:

1.Довідка органу соціального захисту населення про призначення пенсії в зв'язку із втратою годувальника;

2.Копія рішення суду про встановлення факту перебування на утриманні. Ці документи повинні містити дані про час і період, коли особа перебувала на утриманні спадкодавця. Непрацездатність утриманця, пов'язана з віком, перевіряється за паспортом, свідоцтвом про народження; непрацездатність, пов'язана зі станом здоров'я - за пенсійною книжкою або довідкою, виданою відповідним органом медико-соціальної експертизи.

Департаментом нотаріату та реєстрації адвокатських об'єднань проведено узагальнення стану розгляду звернень громадян Департаментом нотаріату і реєстрації адвокатських об'єднань та Головним управлінням юстиції Міністерства Юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі протягом 2006 року та першого півріччя 2007 року.

Відповідно до вищезазначених Узагальнень визнано неправомірними та такими, що не відповідають вимогам ст.5 Закону України “Про нотаріат” та порушують вимоги статті 1258 Цивільного кодексу України дії державних нотаріусів щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом спадкоємцям другої черги, чим порушено права спадкоємців першої черги. Враховуючи допущене грубе порушення законодавства та маючи на меті попередити вчинення такого порушення в роботі нотаріусів Тернопільської області повідомляємо наступне:

Згідно ст. 1258 Цивільного кодексу України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. А також, згідно Цивільного кодексу України, черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині Цивільний Кодекс України Паливода А.В.,2007р. видання .,с.308.

Слід зауважити, що фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Що стосується спадкування за законом усиновленими та усиновлювачами , то відповідно до ст.1260 Цивільного кодексу України усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі - з другого, прирівнюються до родичів за походженням. При цьому необхідно знати, що усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії. Батьки усиновленого та інші його родичі за походженням по висхідній лінії не спадкують за законом після смерті усиновленого та його нащадків. Проте, якщо за рішенням суду про усиновлення збережений правовий зв'язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням, то у разі смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а у разі смерті його брата, сестри за походженням - має право на спадкування як спадкоємець другої черги.

2.2 Спадкування за правом представлення

Спадкування за законом інколи ще називають спадкуванням проти заповіту.

Воно виникає за наявності будь-якої з таких обставин:

a. відсутність заповіту;

b. визнання заповіту недійсним;

c. неприйняття спадщини спадкоємцями за законом;

d. відмова від прийняття спадщини спадкоємцями за законом;

e. неохоплення заповітом усієї спадщини.

У свою чергу підставами закликання до спадкування за законом є такі юридичні факти:

a. родинні стосунки (при певному ступені спорідненості та черговості спадкоємців);

b. шлюб;

c. усиновлення;

d. перебування на утримані спадкодавця не менше 5 років до моменту його смерті Цивільний кодекс України 2004 р

Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.

Розмір частки у спадщині спадкоємців за законом

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

РОЗДІЛ III

ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА НА СПАДКУВАННЯ

3.1 Прийняття спадщини

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою четветою статті 1273 Цивільного Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. Див. Додаток 1

Строки для прийняття спадщини

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців

Прийняття заповідального відказу

Якщо протягом шести місяців з часу відкриття спадщини відказоодержувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його прийняв.

Наслідки пропущення строку для прийняття спадщини

Якщо спадкоємець протягом строку, встновленого в Цивільному кодексі , не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець,який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

3.2 Право на відмову від прийняття спадщини

Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява Див. Додаток 2 про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування. Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Право на відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи

Спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь. Якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є під призначеним спадкоємцем.

Правові наслідки відмови від прийняття спадщини

Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

3.3 Інші умови передбачені в Цивільному Кодексі України про спадкування за законом

Перехід права на прийняття спадщини

Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється назагальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

Відумерлість спадщини

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до статті 1283 Цивільного Кодексу. Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Переважне право окремих спадкоємців на виділ їм спадкового майна в натурі

Спадкоємці, які протягом не менш як одного року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спадщині, яка їм належить. Спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі цього майна, у межах їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що мають істотне значення.

Перерозподіл спадщини

Якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.

Пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців

Спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Обов'язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора

Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Охорона спадкового майна

Охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями. Нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідні органи місцевого самоврядування з власної ініціативи або за заявою спадкоємців вживають заходів щодо охорони спадкового майна.

Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Витрати на охорону спадкового майна відшкодовуються спадкоємцями відповідно до їхньої частки у спадщині.

Охорона спадкового майна виконавцем заповіту

Якщо спадкування здійснюється не лише за заповітом, а й за законом, виконавець заповіту, якого призначив спадкодавець, вживає заходів щодо охорони всієї спадщини.

Спадкоємці за законом мають право призначити іншу особу,яка вживатиме заходів щодо охорони частини спадщини, що спадкується за законом.

Управління спадщиною

Якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою. Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з'явлення спадкоємців або до прийняття спадщини.

Особа, яка управляє спадщиною, має право на плату за виконання своїх повноважень.

ВИСНОВОК

Підсумовуючи курсову роботу ми можемо зробити наступні висновки-Інститут спадкового права в системі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України, тісно пов'язаний з усіма іншими видами майнових прав. З одного боку, після смерті певної особи найчастіше залишається майно, основу якого становлять право власності та інші речові права. Вони і є об'єктом переходу за спадщиною після смерті їх власника. З іншого боку, спадкування -- це один зі способів набуття майнових прав, що зближує його із зобов'язальним правом. Тому інститут спадкового права в сучасних правових системах і в системі цивільного права нашої країни -- один із найважливіших. Значення цього інституту зумовлено також тим, що об'єктом спадкування переважно є право власності. Питання про те, що залишається після смерті померлого власника, кому воно має перейти, в якому порядку й обсязі, з найдавніших часів (римського приватного права) до наших днів залишаються в центрі уваги суспільства і держави, законодавців і дослідників, кожної людини, оскільки вони тією чи іншою мірою стосуються їхніх інтересів. Усі питання, пов'язані з переходом майна померлого до спадкоємців і документальним оформленням цих прав, вирішується державними нотаріальними конторами. І лише якщо між зацікавленими особами виникає спір внаслідок переходу майна померлого до його спадкоємців, відповідні питання розглядаються і вирішуються судом.

Державні нотаріальні контори вживають заходів щодо охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах держави, спадкоємців, відказоодержувачів чи кредиторів. Для цього майно за описом передається на зберігання родичам померлого або стороннім особам. Нотаріальна контора встановлює коло спадкоємців, що закликаються до спадкування, і визначає частку померлого з них у спадковому майні. Свідоцтво про право на спадщину видається в основному після закінчення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, оскільки лише після закінчення цього строку може бути визначено коло спадкодавців, які прийняли спадшину. Правовий аналіз найбільш поширених підстав звернення до цивільного судочинства зумовлений наступним збільшенням гарантій охорони прав спадкоємців, кредиторів та інтересів спадкодавця. Для досягнення зазначеної мети у дослідженні зосереджено увагу на вирішенні основних завдань. Також спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів), сприяючи цим зміцненню сім'ї.

ЛІТЕРАТУРА

1.Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна час тина. Навч. посіб. - К.: Наук. думка, 2000.- 304 с.

2.Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Підопригора О.О. Цивільне право. Частина перша: Курс лекцій. - К.: НАВСУ, 2001. - 196 с.

3.Васильченко В.В. Визначення поняття спадкового права в об'єктивному значенні / Юридичний вісник. - 2003.- № 3.- С. 114-120.

4.Васильченко В.В. Римське спадкове право на тлі права сучасного. --Запоріжжя, 1999. - 135 с.

5.Гримм Д.Д. Лекции по догме римскаго права. -- Петроград. 1916. -- С. 409; Дорн Л.Б. Догма римскаго права. -- Казань. 1881. -- С. 599--600; Ефимов

6.Заіка Ю.О. Становлення і розвиток спадкового права в Україні: Монографія / МВС України НАВСУ.- К., 2004.- 279 с.

7.Заіка Ю.О. Деякі проблеми спадкового права // Вісник НАВСУ. - 2003. - №3.- С. 149-153.

8.Заіка Ю.О. Зміна черговості при спадкуванні за законом // Підприємництво, господарство і право. - 2004.- №7.- С. 12-14.

9.Заіка Ю.О. Про пріоритети спадкового права в новому ЦК України // Вісник прокуратури. - 2003.- №7.- С. 78-82.

10.Заіка Ю.О. Спадкування за законом за новим ЦК України // Вісник прокуратури. - 2003.- №7.- С. 15-17.

11.Заіка Ю.О. Усунення від спадщини за проектом нового ЦК України // Вісник НАВСУ.- 2000.- №4.- С.24-28.

12.Победоносцев К. Курс гражданского права. Ч. II. Права семейственные, наследственные и завещательные. -- СПб. 1896. -- С. 278. 13.Підопригора О.А. Основи римського приватного права: Підручник. - К.: Вентурі, 1997.- 36 с.

14.Про нотаріат. Закон України від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993.- № 39.- Ст. 383.

15.Синайский В.И. Основы гражданского права. Выпуск II. -- Рига, 1926. -- С. 6.- 464 с.

16.Фурса Є. Основні терміни спадкового права // Підприємництво, господарство і право. - 2003. -№3.- С. 40-43. 17.Фурса С.Я, Фурса Є.І. Спадкове право. Теорія та практика. Навчальний посібник. - К: Атіка, 2002 - 496 с.

18.Цивільне право України: Академічний курс: Підручн.: У 2 томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. - Т. 1. Загальна частина. - К.: Ін Юре, 2003.- 620 с.

19.Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера, Н.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - Кн. 2.- 640 с.

20.Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера, Н.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - 2-е вид., допов. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Кн. 2.- 640 с.

21.Цивільне право України / За ред. І.А. Бірюкова, Ю.О.Заіки. - К.: Істина, 2004.-224 с.

22.Цивільне право України: Навч. посіб. / Ю.В. Білоусов, С.В. Лозінська, С.Д. Русу та ін. - За ред. Р.О. Стефанчука. - К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. -448 с

23.Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. - К.: Істина, 2004. - 776 с.

24.Цивільний кодекс України: Офіц. видання. - К.: Концерн „Видавничий дім „Ін Юре”, 2004. -472 с.

24.Цивільний процесуальний кодекс України: Офіційне видання. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004.- 208 с.

26.Шевчук Л.В. Поняття заповідального відказу. - Вісник Чернівецького ун-ту. Вип. 48 - 1999.- С.48-51.