даному аспекті необхідно відзначити, що Міністерством юстиції і Департаментом конституційного законодавства і державного будівництва підготовлено Проект Закону "Про внесення змін до Закону "Про об'єднанні громадян", який пропонує ліквідовувати територіальні статуси громадських організацій. Введення в дію такого нововведення дозволило б громадським організаціям здійснювати свою діяльність на території всієї держави без створення місцевих осередків для здобуття статусу всеукраїнської [14, 195].

3. Нерівні умови діяльності неприбуткових і підприємницьких організацій.

Норми чинного законодавства створюють для організацій громадського суспільного сектора суворіші правила існування чим для підприємницьких організацій. Окрім дискримінаційних вимог при реєстрації, Законом "Про об'єднанні громадян" передбачається також вживання державою до громадських організацій таких санкцій як запобігання заборона окремих видів діяльності і розпуск.

4. Перспективне законодавство переважно не орієнтоване на захист інтересів громадського суспільного сектора.

Проект нового базового закону для некомерційних організацій - "Закону України про непідприємницькі організації" Верховна Рада України 2 червня 2005 року правильно направила на повторне друге читання, оскільки набирання чинності запропонованої редакції Закону може погіршити стан третього сектору в Україні.

Норми законопроекту жорстко регламентують діяльність непідприємницьких організацій і створюють нові можливості для державного втручання, що перечить принципам незалежності і непідлеглості діяльності непідприємницьких організацій державному сектору. Законопроект визначає структуру органів, документацію непідприємницьких організацій, порядок проведення зборів - питання, які організація повинна вирішувати самостійно в статутних документах. До того ж, такі положення характерні для підприємницьких структур, проте неприйнятні для організацій, що не має на меті здобуття прибули.

Пропонується ускладнена форма реєстрації непідприємницьких організацій, зокрема передбачено обов'язкове надання до органів реєстрації документа, який підтверджує придбання юридичної адреси (договір оренди, гарантійний лист, і тому подібне). Така норма спричинить непотрібні фінансові витрати для непідприємницької організації, тому що на практиці виявляється, що юридична адреса не має нічого спільного з реальним місцезнаходженням організації [14, 207].

5. Відсутній ефективний механізм податкового стимулювання для фінансування неприбуткових організацій з українських джерел.

Для розвитку громадянського суспільства необхідне впровадження податкових стимул-реакцій для залучення засобів в суспільний сектор. Такими стимул-реакціями можуть бути оподаткування власної діяльності неприбуткових організацій і надання податкових пільг для організацій, які здійснюють внески неприбутковим організаціям. Без залучення достатнього об'єму засобів з'являється питання про саму можливість існування третього сектора.

Відповідно п.7.11.3. Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій отримані у вигляді: "безоплатної або безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань; пасивних доходів; засобів або майна, які поступають таким неприбутковим організаціям, від проведення їх основної діяльності; дотацій або субсидій, отриманих з державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або в межах добродійної, гуманітарної допомоги або технічної допомоги, що надаються таким неприбутковим організаціям відповідно до умов міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, окрім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організаціям або через них їх одержувачам згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін".

Законодавство також створює легальні можливості для фізичних і юридичних осіб отримати податкові знижки через фінансову підтримку громадського сектора, проте даний механізм не залучає потенційних інвесторів (представників бізнесу-кругів). Причинами відсутності інтересу є:

· відсутність в чинному податковому законодавстві стимулів для перерахування коштів непідприємницьким організаціям платниками фіксованого податку. Таким чином вагома частина представників дрібного і середнього бізнесу позбавлена можливості отримати податкові пільги через допомогу неприбутковому сектору;

· включення добровільних відрахувань (до державного і місцевого бюджетів і до органів влади і установ, ними утворених) у відсоток суми прибули, яка може бути списана на добровільні пожертвування. Саме тому, більшість пожертвувань з цього відсотка поступають до державних і комунальних закладів, а не до адресата;

· оподаткування таких доходів громадських організацій як вступні і членські внески;

· встановлення нижньої межі суми пожертвувань, яку фізична особа повинна включити до складу податкового кредиту. Так відповідно п.5.3.2 Закону "Про податок на доходи фізичних осіб" від 22 травня 2003 року до складу податкового кредиту платник податку має право включити пожертвування або добродійні внески неприбутковим організаціям в розмірі, який перевищує два відсотки, але не є великим п'яти відсотків від суми його загального оподатковуваного податком доходу такого звітного року. Існування нижньої планки перешкоджає багатьом фізичним особам робити невеликі добродійні внески або пожертвування.

Таким чином, правова регуляція "третього сектору" має з боку держави елементи надлишкового контролю процесу їх реєстрації і діяльності при абсолютному ігноруванні можливостей громадського контролю.

3.2 Напрямки вдосконалення системи забезпечення діяльності громадських організацій
Перерахуємо основні напрями удосконалення системи забезпечення діяльності громадських організацій, зміни законодавства і державної політики, що стосуються в основному, по відношенню до громадських організацій [14].

1. Створення сприятливих умов для діяльності громадських організацій в Україні. Основним напрямом діяльності органів державної влади є створення і підтримка умов, сприяючих формуванню і ефективній роботі некомерційного сектора в Україні. За наявності сприятливих умов розвиток цивільної активності забезпечить саморозвиток інститутів цивільного суспільства - некомерційних організацій, які зможуть поступово розширювати сферу своєї відповідальності за вирішення актуальних для України завдань і проблем.

І ) Правові умови

Необхідно забезпечити законодавчу базу для функціонування некомерційних організацій і для забезпечення форм державної підтримки їх діяльності шляхом прийняття необхідних законодавчих заходів: При подальшому доопрацюванні перспективного законодавства (Проекту Закону "Про непідприємницькі організації", проекту Закона "Про об'єднанні громадян" і інших) необхідно забезпечити участь представників громадських організацій і врахувати їх пропозиції, оскільки недостатній облік державними органами інтересів і позиції суспільних ініціатив призводить до зниження якості державних рішень і створює додаткові бар'єри в реалізації державної політики динамічного розвитку України [25, 156].

Важливим кроком в цьому напрямі стало обговорення з громадськими організаціями законопроекту "Про об'єднанні громадян", підготовленого Мін'юстом, 6 лютого і 19 квітня в 2006 р., внаслідок чого були враховані деякі зауваження активної громадськості, проте багато важливих для організацій питань в проекті було вирішено не в їх користь. Необхідно закріпити практику залучення громадян до участі в розробці законодавства "суспільного сектора" і надавати суспільним інтересам належну увагу [20, 243].

До ухвалення Закону "Про непідприємницькі організації" і нову редакцію Закона "Про об'єднанні громадян" необхідно їх погоджувати і уніфікувати термінологію.

Враховуючи обмежені фінансові можливості громадських організацій, необхідно зменшувати витрати на реєстрацію: скоротити тарифи реєстраційних зборів і відмінити окрему плату за реєстрацію статуту організації.

Залучення засобів до суспільного сектора через податкове стимулювання, яке може здійснюватися двома способами.

Перший - це збільшення об'єму власної діяльності організації, яка не оприбутковується. Такий спосіб підвищення залучення засобів до неприбуткових організацій має істотні недоліки [20, 287]:

1) складність контролю за власною діяльністю неприбуткових організацій може привести до ухилення від оподаткування;

2) загроза для діяльності тих підприємницьких організацій, які можуть не витримати конкуренція.

Дієвішою стимул-реакцією для фінансування неприбуткових організацій є збільшення залучення засобів українських інвесторів через надання ним податкових пільг. Для ефективної дії податкового стимулювання потребує змін податкове законодавство:

- звільнити від оподаткування прибутковим податком членські і вступні внески громадських організацій;

- відмінити нижню межу суми пожертвувань, яку фізична особа повинна включити в склад податкового кредиту.

ІІ) Організаційні умови

Необхідно створити організаційні умови для реалізації розвитку громадських організацій шляхом наділу органів влади повноваженнями по її здійсненню і ресурсами.

Для виміру результативності політики, що проводиться, і здобуття постійної інформації про стан некомерційного сектора, необхідний моніторинг, з аналізом тенденцій його розвитку і чинників, що забезпечують це розвиток.

ІІІ ) Інформаційні умови

Важливою умовою розвитку громадських організацій і залучення їх до вирішення актуальних для України завдань є створення ефективної системи інформування громадян і організацій про діяльність органів державної влади і можливості участі в ній, а також висвітлення роботи громадських організацій в ЗМІ.

IV ) Інституційні умови

Основною умовою для стабільного розвитку громадських організацій є можливість доступу до ресурсів для здійснення статутних завдань.

Суспільно корисний характер діяльності громадських організацій не дозволяє фінансувати їх роботу за рахунок оплати послуг конкретними отримувачами благ. Тому основним джерелом фінансування громадських організацій є цільове фінансування їх діяльності через систему грантів і через субсидування витрат.

Для громадських організацій непосильною є конкуренція за ресурси (приміщення для офісів і заходів, що проводяться, і тому подібне) з комерційним сектором, що покриває свої витрати за рахунок споживачів своїх послуг. Неможливість фінансування інституційних витрат (оплата приміщень, персоналу, комунальних платежів, податків) є головним чинником, що обмежує розвиток громадських організацій України.

У цих умовах необхідно підтримувати діяльність громадських організацій через створення для них системи преференцій, що знижують їх витрати в порівнянні з комерційними структурами. У тому числі: встановлення пільг по податках, надання приміщень, що знаходяться в державній власності, повне або часткове субсидування витрат певних видів громадських організацій (організацій інвалідів, ветеранів, дитячих і молодіжних організацій, ресурсних центрів і центрів цивільної освіти і так далі). Для залучення громадських організацій до вирішення актуальних для краю проблем необхідно широко розвивати грантову систему фінансування діяльності некомерційних організацій за рахунок засобів державного бюджету.

2. Формування системи цивільної участі в управлінні справами держави. Істотний розвиток некомерційного сектора можливий лише при зростанні цивільної активності жителів України.

Необхідні умови для розвитку активності громадян передбачають [25, 184]:

а) становлення системи цивільної освіти, оскільки без розуміння основних принципів існуючої соціальної системи і можливих способів участі в ній громадяни не можуть усвідомлено брати участь в суспільній діяльності;

в) забезпечення механізму реалізації цивільній активності, у тому числі шляхом ухвалення закону про цивільну участь і створення організаційного механізму його забезпечення.

3. Залучення громадських організацій до розробки і реалізації соціально-економічної політики.

Для розширення участі громадських організацій в соціально-економічному житті країни необхідне підвищення ефективності взаємодії некомерційного сектора і органів державної влади дорогою активнішого залучення третього сектора у формування і реалізацію здійснюваною в Україні в різних сферах політики.

Даний напрям передбачає наступну діяльність органів державної влади [20, 297]:

а) залучення громадських організацій до розробки, обговорення і реалізації цільових програм і планів діяльності;

б) залучення громадських організацій до реалізації загальнодержавних, міжрегіональних програм і національних проектів;

в) розвиток системи державних грантів для громадських організацій;

г) формування соціального замовлення для державних потреб для конкурсної участі в його виконання громадських організацій.

4. Створення інфраструктури для діяльності і розвитку некомерційного сектора. Однією з основних функцій держави в будь-якій сфері економічного і соціального життя є створення і підтримка інфраструктури різних секторів економіки і соціальної сфери, наприклад, дороги, комунікації, підготовка кадрів, довідкові і сервісні служби і ін. На сьогоднішній день, держава практично не бере участь у формуванні і підтримці інфраструктури некомерційного сектора. Тому одним з напрямів політики розвитку громадських організацій повинна стати підтримка їх інфраструктури, у тому числі: а) створення структур, які забезпечать становлення нових громадських організацій через надання ним доступу до ресурсів, вчення, інформаційної і методичної підтримки. Іншим напрямом діяльності цієї структури стане підтримка ініціатив громадян і груп, як основи відтворення некомерційного сектора; б) підтримка і розвиток ресурсних центрів. Вирішення своїх завдань громадські організації можуть здійснювати спільно, спираючись на ресурси інфраструктурної організації - ресурсного центру, єдиною метою якого є сприяння діяльності інших громадських організацій. Ресурсні центри повинні діяти на постійній підставі і мати засоби для своєї діяльності не пов'язані із здобуттям грантів, оскільки грант - це фінансова підтримка конкретних проектів, а не поточна діяльність центру. Відсутність стабільності у фінансуванні ресурсних центрів приводить до втрати ними своїй меті. Введення практики держзамовлення на надання послуг ресурсного центру для громадських організацій може істотно змінити ситуацію і створити стимулюючу інфраструктуру некомерційного сектора; в) підтримка програм цивільної освіти.

Важливою складовою частиною інфраструктури для некомерційного сектора є наявність системи відтворення кадрів для громадських організацій. Можливості громадських організацій, що діють, недостатні для вирішення завдання, що є чинником, що обмежує їх розвиток. Необхідно організувати підтримку програм цивільної освіти, що реалізовуються в освітніх установах, організаціях додаткової освіти і в громадських організацій для [25, 200]:

- здобуття варіативних програм цивільної освіти;

- розширення кількості громадян, що мають знання, дозволяють їм реалізовувати свою цивільну активність, у тому числі і через участь в діяльності існуючих громадських організацій і створення нових;

- розробки нового вмісту регіонального освітнього стандарту, що включає компонент, пов'язаний з суспільно-корисною діяльністю некомерційного сектора.

5. Розвиток взаємодії громадських організацій з органами державної влади. Підвищення якості взаємодії органів державної влади і некомерційного сектора є важливим напрямом розвитку громадських організацій і вдосконалення державного управління.

Громадські організації і органи державної влади є природними партнерами, оскільки мають одні соціально значимі цілі, не пов'язані з витяганням прибули. Їх партнерство дозволяє кооперувати ресурси для вирішення загальних завдань. Пропонується наступна діяльність по даному напряму [20, 214]:

- вивчення успішних практик в організації взаємодії органів державної влади і некомерційного сектора;

- організація інформування і вчення службовців про специфіку діяльності громадських організацій і можливості співпраці з інститутами цивільного суспільства;

- підвищення відвертості в діяльності органів державної влади, активне залучення громадських організацій до процесу розробки, обговорення і реалізації рішень, що приймаються органами державної влади.

6. Сприяння участі населення в місцевій самоврядності. Більшість громадських організацій створюються і діють на локальних територіях на рівні місцевої самоврядності. Їх інтереси тісно пов'язані з потребами місцевого співтовариства і, в більшості своїй, замикаються на питання місцевого значення. У цих умовах активна участь громадських організацій в здійсненні місцевої самоврядності може стати істотним чинником не лише розвитку некомерційного сектора, але і становлення місцевої самоврядності в Україні.

7. Просування добродійності, сприяння розвитку волонтерства і підвищенню соціальної відповідальності бізнесу в Україні. Одним з джерел підтримки некомерційного сектора є добродійність, яка реалізується через [20, 295]:

- передачу засобів для діяльності громадських організацій і спонсорської підтримки інститутів цивільного суспільства;

- соціальну солідарність і допомогу громадянам, що мають потребу, і групам населення;

- добровільну безвідплатну працю і суспільну активність.

Розвиток добродійності це створення сприятливого середовища для активності громадян і громадських організацій. Заходи по реалізації даного напряму розвитку некомерційного сектора передбачають [20, 166]:

- підтримку корпоративної і приватної добродійності, у тому числі через проведення спеціальних акцій, направлених на створення позитивної мотивації по участі в добродійності;

- підтримку волонтерського руху, перш за все, серед молоді;

- введення системи соціальної звітності в бізнес структурах і організація діалогу між бізнесом-співтовариством і громадськими організаціями.

ВИСНОВКИ
Драматичне збільшення кількості організованих приватних некомерційних об'єднань в кожній частині світу є результатом великого тиску, криз, соціальних і технологічних змін. Ці зміни поставили під сумнів роль держави в однаковій мірі в капіталістичних, соціалістичних і таких, що розвиваються країнах світу, і відкрили дорогу альтернативним інституційним підходам, які б могли на потреби населення реагувати гнучкіше і ефективніше. Виявилось, що суспільні організації стали ідеальними кандидатами для виконання цієї ролі. Приводом для цього є їх корисність, витікаюча з їх відносної гнучкості, здатності підключати енергію простих людей, що має приватний характер, і чуйної довіри.

Третій сектор став впливовою економічною силою. У 22 країнах (Нідерланди, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Бельгія, Австрія, Франція, Фінляндія, Великобританія, Австралія, США, Ізраїль, Японія, Чехія, Угорщина, Словаччина, Румунія, Аргентина, Перу, Бразилія Колумбія, Мексика, виключаючи релігійні організації) у 1995 році в некомерційному секторі працювало на повну ставку 19 мільйонів чоловік, що загалом складало 5% трудящих, і кожна десята людина була зайнята в секторі по наданню послуг.[12, 126]

Якби ми порівняли третій сектор з економікою держави, то він був би восьмим, найсильнішим в економічних відносинах, держава в світі. У США в нім працює 8% людей, а в Ірландії, Бельгії і Голландії він складає вже 11-13%.[12, 211]

Не дивлячись на динамічність і зростання, третій сектор залишається ранимою екосистемою, крихкою, в недостатній мірі укоріненою і легитімізірованной, а що є найбільшою іронією - це те, що його власний успіх часто стає для нього загрозою. Таким чином перед третім сектором стоять завдання і перешкоди, що мають принаймні чотири різні форми:

· завдання легітимності,

· завдання ефективності,

· завдання збереження,

· завдання кооперації.

Завдання легітимності.

Не дивлячись на зростаюче значення третього сектора в світовому контексті і всупереч зростаючій тенденції урядів перекласти на плечі третього сектора соціальні функції, третій сектор залишається в суперечливому положенні. Переважаюча двохсекторна модель соціального життя, що розраховує лише на державу і бізнес, є в більшості країн настільки домінантною, що не дає можливість розпізнати масштаб і розміри «третього сектора» приватних некомерційних організацій. Навіть у США, де концепція некомерційного третього сектори вже довгий час була визнаною, основні фактографічні дані про сектор були відсутні до початку 80-х років. І сьогодні третій сектор експліцитно не фігурує в статистичних даних про доходи держави і його дійсний характер і роль сприймаються лише частково. У інших державах інформованість про третій сектор ще менша.

У офіційній економічній статистиці сектор систематично ігнорується, зрідка згадується в дебатах про суспільну політику, не помічається у пресі і в суспільній освіті і є сліпою плямою в академічному дослідженні. У багатьох країнах світу громадські організації обертаються в правовому вакуумі. Наприклад, в Японії можливість створити некомерційну організацію не вважається правом, а привілеєм, який відповідні міністерства можуть на свій розсуд приділити або в ній відмовити.

Так само проходить реєстрація некомерційної організації в Гані, де вона обумовлена згодою Міністерства по соціальному забезпеченню, а в Єгипті закон HQ 32 від 1964 року дозволяє свавільно заборонити некомерційну організацію. Подібні, або навіть ще серйозніші правові труднощі, супроводжують можливості підтримки добродійних організацій. У Південній Африці в зіставлення принципам підтримки добродійності, ввело державу так званий філантропічний податок. У Франції для створення фонду необхідно отримати дозвіл Державної Ради, а в об'єднань є обмеження у придбанні фінансових коштів, які б могли забезпечити їм довготривалу підтримку.

Окрім проблем з правовою легітимністю останнім часом в секторі виникло і безліч патологічних проявів, що зіпсували репутацію третьому сектору. Такими з'явилася серія скандалів в США і у Великобританії, пов'язана із зарплатами і винагородами, незаконне використання МВО як проміжна ланка в посередництві при здобутті фінансових коштів з суспільних джерел для політиків в Бразилії, як і використання фондів в цілях податкового шахрайства в Центральній і в Східній Європі.

Для подолання цих проблем потрібно буде зробити декілька кроків:

В першу чергу нам потрібно масивно розширити інформацію про третій сектор, систематичним способом помістити його на економічну карту світу і інтегрувати його в методи, за допомогою яких готується і підсумовується державний бюджет.

Іншим необхідним кроком є додаток зусиль для здійснення утворення громадськості, направленого на пізнання третього сектора і його внесок у розвиток суспільства. Якщо третій сектор хоче знайти підтримку в громадськості, то йому недостатньо сподіватися лише на свою діяльність, що добре проводиться. Він повинен здійснити кроки, що дозволяють йому активно протистояти негативній думці про нього, яке про нього створюється засобами масової інформації і ті, які хочуть його дискредитувати.

Третій крок - це оптимізація правового середовища для діяльності некомерційних організацій. У законодавстві має бути чітке і без всяких сумнівів закріплено право на об'єднання. За умови, якщо громадські організації діють відповідно до встановленого законодавства, то повинні в максимальній мірі спроститися останні процедури, що дозволяють отримати правовий статус і вигідний податковий режим як для них самих, так і для тих, що підтримують їх.

І, нарешті, потрібно здійснити кроки, що ведуть до забезпечення відповідальності і підзвітності («accountability») організацій третього сектора. Необхідно розвивати власні етичні кодекси і системи підзвітності.

Завдання ефективності.

Третій сектор буде зобов'язаний підвищувати свої вимоги до ефективності управління і направляти свої зусилля на поліпшення якості власних систем управління. Це є умовою для професійного виконання і зростання. У більшості країн освіта менеджерів для некомерційного сектора обмежилася лише тим, що його кинули «напризволяще».

Таке відношення навіть прагнули виправдати мол специфічним характером некомерційних організацій - їх надією на допомогу добровольців і відкиданням ригідних професійних норм. Якщо третій сектор хоче легітимувати свою діяльність у вирішенні основних проблем суспільства, то повинен буде змінити подібне відношення.

Він повинен направляти своє зусилля на менеджмент некомерційних організацій. А це у свою чергу зажадає хоч би двох видів діяльності:

1) Підсилити тренінг некомерційних менеджерів в цілях поліпшення їх здатності в управлінні, що є особливо важливим для цього сектора. Ми були свідками такої діяльності в Центральній і Східній Європі, де зусилля, витрачені на її виконання, принесли вражаючі результати.

2) Поряд з культивуванням індивідуальних здібностей некомерційних менеджерів необхідно створити і інфраструктуру мережі установ, яка б дала можливість зберігати ефективність некомерційних організацій. Такі установи здатні представляти джерела інформації, тренінг, підтримувати в третьому секторі його здатність змобілізуватися і загальну моральну підтримку. Інфраструктурні організації такого типа грають головну роль в бізнесі, в такій же мірі вони могли б розвиватися і в третьому секторі.

Завдання збереження.

Ослаблення закордонної фінансової допомоги останніми роками оголював неспростовність фінансової кризи в третьому секторі. Вся більша кількість організацій вимушена докласти зусилля до здобуття постійно шматка пирога, що зменшується. Оскільки процес демократизації в різних частинах світу просувається вперед, активісти третього сектора опиняються у вищих позиціях влади і замінюють традиційних чиновників, проти яких вони колись з такою непохитністю виступали. Вони залишають свої громадські організації, тим самим, ослабляючи їх людський капітал.

Таким чином, третій сектор стає жертвою свого власного успіху. Іронією є те, що доки третій сектор значною мірою сприяє демократизації, в близькому майбутньому може демократія, що розвивається, ослабити силу третього сектора. В першу чергу найбільше зусилля необхідно направити на зміцнення приватної філантропії. Це не повинно бути єдиним джерелом підтримки, але приватна філантропія є головною умовою незалежності третього сектора.

Ослаблення закордонної підтримки має бути компенсоване зростанням домашньої підтримки. Це вимагає поширення такої концепції приватного дарування, яка би поширювалася не лише на багатих, але і вважалася б моральним обов'язком всіх соціальних шарів. Це означає також і нове відношення до нього з боку бізнесу і бажання частини організацій третього сектора знаходити дорогу до фірм і бізнесу.

Третій сектор проте не повинен був би виявитися в пастці, сподіваючись лише на приватну філантропію. Вона є лише одним з довготривалих джерел підтримки і ніде в світі не носить переважаючий характер. Навіть у США лише 11% зобов'язано філантропії (у це входить і загальна підтримка з боку окремих осіб, фірм і фондів). У Західній Європі ця цифра ще менше і представляє всього 5% або 10%. Приблизний прибуток, отриманий філантропією, складає близько 10% всього прибутку третього сектора. Останні засоби потрібно буде знаходити в інших джерелах, включаючи засоби, виручені за продаж продукції і послуг. Одночасно повинен увійти до ужитку і концепту, що рахує кар'єру третього сектора за повноцінне особисте бачення, а не лише за пересадкову станцію на шляху до державної служби. У цьому сенсі повинна була б виникнути і професійна підготовка до такої кар'єри.

Завдання кооперації.

Це завдання зіставляє третій сектор в трьох різних напрямах: у співпраці усередині третього сектора, в співпраці з бізнесом і в співпраці з державою. Поряд з конфліктами, що існують між державою і третім сектором, для їх взаємин характерні залежність і співпраця.

Пропонується система позначена як «влада за допомогою третьої сторони», в якій уряд значною мірою спирається на інші соціальні установи.

Перш за все, це стосується некомерційних груп, що надають послуги, оплачувані урядом. У всіх західноєвропейських країнах уряд функціонує як «зборщика податків» також і для третього сектора. Однозначний уряд є переважаючим домінантним джерелом фінансування некомерційних організацій, який складає в Ірландії і Бельгії 77% доходів третього сектора, 64% - в Германії і майже 60% - в Голландії. Такий порядок не є випадковим. Навпаки, це результат цілеспрямованої політики по відношенню до третього сектора, витікаючої з німецького принципу субсидування, голландської практики «опори» (тобто організація суспільних функцій в допомогу освіті, медичному обслуговуванню і соціальному забезпеченню і суспільною підтримкою для останніх установ у відповідності, наприклад, з розділенням по релігійному, етнічному принципу і тому подібне).

Така політика виявилася і в недавній децентралізації системи соціального забезпечення (welfare) у Франції. Там у великій мірі використовувалися громадські організації як реалізатори послуг, що надавалися, на договірній основі. Таке положення, природно, викликає побоювання по відношенню незалежності третього сектора. Щоб уникнути втрати незалежності ми, проте, не повинні відкидати підтримку з боку уряду, а постаратися зробити все для того щоб поряд з нею існували і інші джерела підтримки.

Більш ніж сто п'ятдесят років тому приїхав француз Алексис де Токвілл (Tocqueville) в Сполучені Штати, щоб зрозуміти, як там діє демократія. Він прийшов до висновку, що для неї головною умовою є система приватних об'єднань, що діє, яку б сьогодні позначили під поняттям приватного некомерційного сектора. «Серед законів, пануючих в людському суспільстві», - написав Токвілл, - «існує один що здається точнішим і зрозумілішим, ніж всі інші. Якщо люди хочуть стати цивілізованим або якщо вони такими будуть, то повинне підвищитися уміння суспільного об'єднання і покращати в такому співвідношенні, в якому збільшується рівноправ'я умов». Здається, що опісля півтора століття одночасно з ослабленням традиційних регульованих зобов'язань, люди стають доступніші новим формам «взаємного об'єднання» і на світовому рівні почалася справжня «революція об'єднання». Зростання інтересів, що послідувало, до некомерційних організацій відкриває ворота об'ємним резервуарам людського таланту і енергії, хоча одночасно і створюється небезпека складних ситуацій і суперечок.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України: Офіц. текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч.посібник /Авт.-упоряд. М.І. Хавронюк. - К.: Парламентське вид-во. - 2007.

2. Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 1 грудня 1998 р. // Закони України: Офіційне видання. - Т.16. - 1999.

3. Закон України «Про об'єднання громадян” від 16 червня 1992 р. //Закони України: Офіційне видання. - т.3. - 1996.

4. Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / О.М. Ващук; НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. -- К., 2004.

5. Алимов Д.А. Конституционное право на объединение: механизм обеспечения и пределы ограничения. Диc. канд.юрид.н. - Ростов-на Дону, 2001.

6. Беседін В.Ф. Державне регулювання економіки. -- К., 2000.

7. Боренько Я. Плюралізм як основна риса американської системи груп інтересу // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. - 2002. - Вип. 4.

8. Бродель Ф. Структуры повседневности: возможное и невозможное / Пер. с франц. М.: Прогресс, 1986.

9. Быков С. В. Социальная политика государства: Учеб. пособие. - М., 2002.

10. Введення в соціальну роботу: Навч. посіб. / Т. В. Семигіна, І. М. Грига, О. С. Шевчук. -- К.: Фенікс, 2001.

11. Ганслі Т. М. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. - К.:Основи, 1996.

12. Гаєва Н.П. Взаємодія органів державної влади та об'єднань громадян // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип.17. - К., 2002.

13. Гаєва Н.П. Конституційні основи об'єднань громадян в Україні // Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика / Відп.ред. В.Ф.Погорілко: Монографія. - К.: ІДП НАН України: А.С.К., 2003

14. Гаєва Н.П. Проблеми правового забезпечення діяльності громадських організацій. // Правова держава. - вип.11.- К.: Юридична книга, 2000.

15. Гідденс Е. Соціологія. - Киів: Основи, 1999.

16. Громадські об'єднання у Львівській обл. Інформ Статистичний довідник. Львів, 1998.

17. Гурне Б. Державне управління. - К.: Основи, 1993.

18. Довідник громадських организаций України. - К., 1997.

19. Додіна Є.Є. Адміністративно-правовий статус громадських організацій в Україні. Дис...канд.юр.н.: Одеса, 2002.

20. Іванова О. Л. Соціальна політика: теоретичні аспекти. -- К.: Академія, 2003.

21. Конституційне право України (за ред.В.Ф.Погорілка). - К.: Наукова думка, 2007.

22. Куклина И.А. Неправительственные организации и гражданское общество // Право Украины. - 2002. - № 4.

23. Лойко Л. Типологічне позиціювання національних організацій в інституціональній структурі громадянського суспільства // Політичний менеджмент. - 2005. - № 5 (14). - C.51-60

24. Луман Н. Глобализация мирового сообщества // Социология на пороге XXI века: основные направления исследований. -- М.: РУСАКИ, 1999.

25. Лысенко В.В. Общественные объединения как форма реализации конституционного права на объединение в Украине: Дис. ... канд. юрид. наук. - К., 2001.

26. Макаренко О.В., Рудник Б.Л. и др. Государство и негосударственные общественные организации: формы поддержки и сотрудничества. - М.: Сигнал, 1997.

27. Максименко О.М. Організаційно-правове забезпечення форм співпраці громадських організацій та органів місцевого самоврядування // Правова держава: Щорічник наукових праць ІДП НАН України. Вип. 13. - К., 2002.

28. Максименко О.М. Правові основи регулювання джерел фінансування громадських організацій як засіб забезпечення їх статутної діяльності // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип..16.- К.: ІДП НАН України, 2002.

29. Марченко Г. И. Этнос как объект и субъект политики: социальные основы национальной политики // Вестник МГУ. Сер. 12. Политические науки. - 1997. - №5.

30. Международная защита прав и свобод человека: Сборник документов. - М., 2002.

31. Митрохин В.И. Социальное партнерство. - М., 1998.

32. Наука і соціальні проблеми суспільства: Міжнар. наук.-практ. конф. Харків, 18-19 червня 1998 р.-Харків, 1998.

33. Новічков Г.В. Громадські об'єднання і рухи // Політологія: Підручник / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. - 2-ге вид., перероб і доп. - К.: Видавничий центр „Академія”, 2001. - С. 286 - 295

34. Новикова С.С. Социология: история, основы, институционализация в России. - М.: Московский психолого-социальный институт; Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 2000. - 464 с.

35. Общественные организации в политической системе /Отв.ред. проф. Ц.А.Ямпольская. - М.: Наука, 1998.

36. Онищенко О.С. Шляхи реформування в Україні громадянського суспільства // Правова держава: Щоріч. наук.праць ІДІП НАН. Вип.13. - К., 2002.

37. Органи державної влади України /За ред. В.Ф.Погорілка: Монографія. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2002.

38. Основи демократії: Навч.посібник / За заг. ред А.Колодія. - К.: вид-во „Ай-бі”, 2002.

39. Попова І.М. Соціальна політика і парадокси буденної свідомості // Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення: Збірник наукових статей. - К.: НВФ "Студцентр"/ НІКА-Центр, 1998.

40. Пригожин А.И. Современная социология организаций: [Учебник). -- М.: Интерпракс, 1995. -- 295 с. -- (Программа обновления гуманитарного образования в России).

41. Принципи законів про громадські організації. - К.: Центр інновацій та розвитку, 1998.

42. Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави. - К: Атіка., 2006.

43. Радіонов І.Ф. Макроекономіка. -- Х., 2004.

44. Скакун О.Ф. Теория государства и права. - Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000.

45. Скрипнюк О. Вплив інститутів громадянського суспільства на становлення і розвиток демократичного політичного режиму // Право України. - № 5. - 2001.

46. Солдатов С.А. Общественные организации в Российской Федерации (политико-правововое и институционное исследование). - М., 1994.

47. Социальный маркетинг для общественных организаций. Практическое пособие, под ред. Кристофера Вудс Эбнера и др. М.: Центр развития образования.- 2001,- с. 91.

48. Шинелева Л.Т. Общественные общественные организации и власть. - М.: „Дашков и К”, 2002.

49. Официальный сайт государственного комитета статистики Украины, http://www.ukrstat.gov.ua

50. http://magazines.russ.ru/nz/2003/2/grazh.htm Гражданское общество: в поисках определения. Беседа с Борисом Хлебниковым и Владимиром Якимцом.

Страницы: 1, 2, 3, 4