Конституція України передбачає право кожного громадянина, а також іноземців та осіб без громадянства на звернення до суду щодо захисту своїх прав та на правову допомогу. Таке право не може бути обмежене за жодних обставин (ст. 64 Конституції). Водночас держава Україна дбає про захист життя та здоров'я її громадян, зокрема й за споживання продукції харчового, побутового, виробничо-технічного призначення та при наданні послуг. Основним параметром таких продуктів та послуг названо їхню якість (ст. 16 Конституції).

Особливе місце належить судовому захистові прав споживачів. Відповідно до Закону судовий захист споживчих прав громадян здійснюється через звернення споживачів до судів загальної юрисдикції та з позовами про захист прав на:

– безпечну та якісну продукцію;

– повну, достовірну та прозору споживчу інформацію;

– відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, заподіяної споживанням неякісної продукції або наданням неповної чи оманливої інформації, що перешкодило використанню продукції за її призначенням;

– відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок споживання неякісної або небезпечної продукції, отриманням неякісних послуг (зокрема й недоброзичливим ставленням персоналу), бездіяльністю державних і самоврядних органів захисту прав споживачів;

– на вчасне, достатнє й об'єктивне реагування державних та самоврядних органів (організацій) на виявлені / заявлені факти порушення споживчих прав.

Судовий захист споживчих прав здійснюється зазвичай в індивідуальній формі, тобто завдяки поновленню в правах позивача (співпозивача), що є безпосереднім споживачем продукції чи послуг або відшкодування збитків, заподіяних порушенням прав суб'єкта.

Водночас судовий захист тісно пов'язаний з іншими формами захисту. Зокрема, існує обґрунтований погляд {Молчанов), що моментом виникнення спору про право, а отже, розгляду в межах судового провадження, є відмова продавця (виконавця послуг) замінити товар (зменшити його ціну, відшкодувати збитки). З огляду на це слід зважати на безпосередній зв'язок судового захисту споживчих прав з самозахистом як безпосереднім пред'явленням претензій до продавця або виробника неякісної продукції. Це не підтверджується судовою практикою в справах про захист прав споживачів, оскільки українські суди, вирішуючи справи, керуються конституційним положенням про підсудність їм спорів щодо всіх правовідносин, котрі виникають у суспільному житті, - згідно з тлумаченням Конституційного Суду України {рішення в справі за зверненням жителів міста Жовті Води щодо офіційного тлумачення статей 55, 64,124 Конституції України). Однак такий розрив природних зв'язків вказаних форм захисту призводить до уникнення досудового (альтернативного) розв'язання спору про право, що негативно позначається на термінах розгляду щодо захисту споживчих прав, формування одноманітної доброї практики розгляду їх.

Непоодинокі судові справи стосуються оскарження дій і бездіяльності органів та організації державного захисту прав споживачів (адміністрування споживчих відносин) щодо забезпечення належної якості продукції та послуг на момент продажу (надання).

Загалом практика вирішення справ про захист прав споживачів досить одноманітна та не надто поширена, що зумовлено низкою чинників:

– недостатньо динамічний розвиток законодавства про захист прав споживачів;

– загалом правильне застосування судами першої інстанції законодавства щодо споживчих прав;

– значна реальна тривалість розгляду справ у судовій системі України з формальним дотриманням термінів вирішення справ, що, однак, нівелюється складною системою оскарження та виконання судових рішень;

– правова необізнаність населення, зокрема й брак достатньої підтримки освітніх і роз'яснювальних заходів у царині споживчих прав;

– істотна кінцева вартість юридичних послугу справах про захист прав споживачів, недостатній розвиток інститутів правової допомоги населенню.

Внаслідок таких обставин судовий захист прав споживачів не посідає належне вагоме місце в системі правових засобів із захисту прав споживачів, яке йому відведено згідно із законодавством. Поліпшення такої ситуації потребує докладного аналізу практики застосування судами України відповідного законодавства задля виявлення окремих проблем правозастосування.

Судовий захист прав споживачів здійснюється шляхом звернення споживачів до судів загальної юрисдикції в порядку позовного провадження та, як правило, в індивідуальній формі. Суди в переважній більшості випадків відмовляються приймати до розгляду позовні заяви щодо захисту прав невизначеного кола суб'єктів, що є нормальною практикою за розгляду споживчих справ у зарубіжних країнах і дає змогу суттєво заощадити судовий ресурс.

Судовий захист прав споживачів не посідає належне йому вагоме місце в системі правових засобів захисту прав споживачів через низку чинників, а саме недостатньо динамічний розвиток законодавства про захист прав споживачів; значну тривалість розгляду справ; труднощі виконання судових рішень; правову необізнаність населення; істотну кінцеву вартість юридичних послуг.

Категоріями справ щодо захисту прав споживачів є:

1) відшкодування збитків, заміна побутової техніки;

2) відшкодування збитків, заміна автомобілів;

3) відшкодування збитків, заподіяних наданням неякісних послуг, зокрема з договорів перевезення;

4) відшкодування збитків, заподіяних постачанням комунальних послуг неналежної якості;

5) справи за скаргами (адміністративними позовами) проти органів державної влади й місцевого самоврядування стосовно захисту справ споживачів.

Більшість спорів супроводжується вимогами про відшкодування моральної шкоди, що переважно задовольняли суди, однак знижуючи суми відшкодування.

Основними проблемами в суддівському правозастосуванні за розв'язання споживчих спорів є встановлення реальних правовідносин та належного нормативно-правового регулювання, зокрема й спеціального, що має застосовуватися до спірних правовідносин; розширення випадків присудження моральної шкоди всупереч передбаченим законодавством обставинам та довільне встановлення й обмеження її розміру; помилкове встановлення відповідача в справі; недостатня оцінка матеріалів справи та поверхове встановлення формальної істини, що призводить до упущення судами істотних обставин, помилкового встановлення правосуб'єктності сторін.

Набуття чинності новою редакцією закону «Про захист прав споживачів» спричинило структурні зміни в складі судового розгляду споживчих конфліктів - поширення справ, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих повідомленням недостовірної або неповної споживчої інформації, що позбавило покупця можливості використовувати товар відповідно до його цільового призначення або з належною за придбання метою. Проблемним є застосування в суді Закону щодо дистанційних контрактів, оскільки це вимагатиме від суддів спеціальних знань у галузі техніки та передання інформації й застосування відповідних експертиз, а отже, віддалення винесення остаточного рішення в споживчих справах. Враховуючи розширення споживчого законодавства поза норми Закону, особливе місце займають справи проти органів місцевого самоврядування та державної влади, що встановлюють критерії й умови надання послуг (продажу товарів). Такі спори розглядають у порядку адміністративного судочинства, однак суди повинні враховувати їх при вирішенні в подальшому справ щодо відповідальності виробників товарів (послуг) та відшкодування збитків, заподіяних нечесною практикою.

Судовий порядок захисту своїх прав споживачами полягає в тому, що споживач звертається з позовом про задоволення своїх вимог до суду. Споживач не зобов'язаний звертатися з претензією - це його право. Досудовий порядок розгляду вимог споживача передбачений з метою спонукання сторони самостійно врегулювати суперечки, що виникли між ними. Він дозволяє швидко поновити порушене право та уникнути судової тяганини.

Для вимог споживача відносно відшкодування моральної шкоди застосовується виключно судовий порядок їх пред'явлення.

Чинне споживче та процесуальне законодавство не містить суттєвих правових перепон у доступі до правосуддя щодо захисту прав споживачів, однак створює певні проблеми, зокрема для встановлення моменту виникнення спору про право, а отже - виникнення підстави звернення до суду. Там не менш наявні численні фактори соціального, економічного та гуманітарного характеру, серед яких:

– низька правова культура громадян;

– брак інформації про слухання справи, порядок її ведення та комфортних умов перебування в суді;

– режим роботи суду збігається з режимом роботи більшості підприємств;

– недостатнє фінансування судів призводить до того, що канцелярські витрати на порушення законодавства відшкодовують за рахунок громадян;

– порушення законодавчих вимог щодо звільнення від сплати державного мита.

Негативне ставлення споживачів до судового захисту своїх прав є наслідком тривалих термінів розгляду справи, порушення строків призначення справи до розгляду та власне розгляду, що спостережено в близько 20% справ; а також невеликих сум відшкодування збитків, суттєве зменшення обсягу моральної шкоди, присуджуваної до відшкодування; складнощами виконання судових рішень.

У результаті зазначеного вище частка споживчих справ, за даними судової статистики, надзвичайно мала й становить близько 0,5 % цивільних справ, що їх розглядають суди України за рік.

При застосування положень закону України «Про захист прав споживачів» певні складнощі викликає питання щодо підстав звільнення від відповідальності за порушення прав споживачів. Вирішуючи це питання, слід керуватися статтями 617, 1209 ЦК України, положеннями Закону, а також умовами договору, якими може бути передбачено підстави для звільнення від відповідальності.

Статтею 4 Закону передбачено обов'язки споживача користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватись умов, встановлених виробником товару в експлуатаційній документації, застосовувати передбачені виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду.

Статтею 16 Закону передбачено майнову відповідальність за шкоду, завдану дефектною продукцією або продукцією неналежної якості. Слід мати на увазі, що десятирічний строк, протягом якого споживач має право вимагати відшкодування шкоди, завданої товарами неви-значеного терміну служби (строку придатності), відраховується з дня реалізації товару, а не з дня його виробництва. При цьому виробник (виконавець, продавець) звільняється від відповідальності, якщо доведе, що:

1) шкоду завдано з вини споживача внаслідок порушення ним встановлених правил користування, зберігання чи транспортування продукції або дії непереборної сили,

2) він не вводив продукцію в обіг,

3) дефект у продукції виник внаслідок додержання виробником вимог законодавства або виконання обов'язкових для нього приписів державної влади.

Згідно з п. 6 ст. 10 Закону виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов'язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок непереборної сили. Ці положення закону слід враховувати при з'ясуванні питання щодо наявності підстав для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Враховуючи вказані проблеми, що виникають у судовому захисті прав споживачів, варто сформулювати такі рекомендації для різних суб'єктів аналізованого процесу:

1. Для суттєвого поліпшення стану захисту прав споживачів у судах певні зміни мають відбутися на законодавчому рівні. Зокрема, варто безпосередньо в Законі передбачити можливість колективних та абсолютних позовів про захист прав споживачів щодо конкретного виробника (продавця, виконавця), що мають подаватися та підтримуватися в судах громадськими організаціями й державними органами із захисту прав споживачів, тобто узаконити публічні позови в споживчих справах. Враховуючи недостатньо поширену практику діяльності споживчих товариств та асоціацій в інтересах окремих громадян, зусилля таких громадських організацій варто зосередити на вказаних публічних позовах, водночас щодо індивідуальних випадків - обмежитися наданням консультативної допомоги та безоплатних послуг населенню щодо представництва інтересів.

Слід розглянути можливість поширення наказового провадження на справи про захист прав споживачів, що має відбивати принцип презумпції вини виробника (продавця), що в останній редакції закону «Про захист прав споживачів» серйозно втратив позиції, оскільки тягар доведення заподіяної шкоди фактично перекладено на позивача в справі. Визнання очевидності вимог споживача щодо заміни товару, відшкодування збитків, визнання договору недійсним дасть змогу значно спростити процедуру судового захисту справ споживачів.

Обов'язковим є запровадження системи спрощеного розгляду споживчих справ, а саме більш стиснутою в строках можливістю винесення рішення без присутності сторін на етапі попереднього розгляду справи, визначення певних доказів як обов'язкових для конкретних видів правовідносин (надання товарів/послуг), спрощення процесу доказування.

Враховуючи непоодинокі випадки звернення до суду з вимогами замінити товар, відремонтувати його або повернути кошти, слід узаконити обов'язковий досудовий порядок врегулювання споживчого спору шляхом направлення та розгляду відповідних претензій (заяв) безпосередньо виробником (продавцем) товару (послуги). Задля цього, враховуючи можливість звернення з вимогами усно, слід передбачити ведення журналів скарг споживачів. Обов'язковими за такої процедури є відповідь виробника (продавця) та претензійні вимоги, відсутність чого даватиме право здійснити стягнення в обов'язковому порядку.

Зрештою, слід усунути окремі недоліки в матеріально-правовому регулюванні захисту прав споживачів, що дасть змогу зняти низку питань та недоречностей у судовому розгляді. Серед таких питань:

– визначити суб'єкта здійснення експертизи технічно складних товарів і порядку призначення (засад здійснення) та проведення такої експертизи, а так само й правовий статус експерта в галузі захисту прав споживачів;

– закріпити правові підстави для з'ясування питання про оцінку істотного недоліку, якого взагалі не можна усунути; а також вади, що може бути усунута, однак проявляється знову, але на її усунення необхідно менше вказаного законом терміну;

– визначити критерії оцінки істотного недоліку, який робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором, особливо за умови укладення договору в усній формі, на відстані та поза торговельними й офісними приміщеннями;

– внести суттєві зміни в порядок формування обмінного фонду, разом з порядком створення обмінного фонду, параметрами кількості та безпосереднього асортименту товарів, наявних в обмінному фонді, правовими засадами надання права тимчасового користування об'єктами обмінного фонду особами, що вимагають ремонту придбаного товару.

2. Безпосередньо в системі судового захисту прав споживачів судам слід чітко дотримуватися термінів розгляду справ передбачених чинним процесуальним законодавством. Неприпустимі вимоги продокази сплати державного мита в споживчих справах, у зв'язку з цим слід ураховувати, що до споживчих справ необхідно відносити не лише спори, на які безпосередньо поширює свою дію закон «Про захист прав споживачів», але й інші більш спеціалізовані нормативні акти.

Суддям слід докладати максимальних адекватних зусиль, однак без шкоди ефективності й оперативності розгляду справи, для визначення суттєвих обставин, встановлення фактів, що мають істотне значення для винесення рішення, - це необхідна передумова встановлення реальних правовідносин та належного нормативно-правового регулювання в справі.

Цінним є досвід призначення та проведення окремих видів експертиз у споживчих справах, зокрема стосовно присудження моральної шкоди. Судам слід визнати допустимість довідок і свідчень фахівців, що, однак, не мають статусу експерта, для вирішення спірних фактичних питань, а також направлення судом запитів до спеціалізованих споживчих інституції та наукових установ з метою з'ясування змісту нормативних приписів споживчого законодавства.

Судді в процесі захисту прав споживачів слід відігравати не лише роль арбітра, а намагатися бути медіатором та сприяти досягненню згоди сторонами спору, укладення мирової угоди.

Перспективним є введення інституту судового психолога, що є незалежним експертом та може визначити дійсний стан позивача (пост-раждалого) та сприяти визначенню реального обсягу моральної шкоди. Поряд з цим є неприпустимою практика значного зменшення відшкодування моральних збитків в умовах загального поліпшення умов життя на національному рівні.

Слід особливо наголосити на ролі Верховного Суду України в судовому захисті споживчих справ та висловити побажання якнайскоріше офіційно узагальнити практику застосування судами споживчого законодавства та висвітлення позиції Верховного Суду щодо нових споживчих відносин, зокрема відносин з товарного (споживчого) кредитування, справ, що стосуються надання споживчої інформації, періодичного публікування позицій і роз'яснень Верховного Суду України зі спірних питань застосування споживчого законодавства.

3. Для споживачів при зверненні по судовий захист своїх прав надзвичайно важлива якщо не відповідна базова правова освіта, то хоча б обізнаність щодо практичних основ ведення процесу, зокрема подання позовів та надання доказів, висвітлення фактів у судовому провадженні. З цією метою слід активізувати роботу місцевих органів самоврядування та виконавчої влади щодо роз'яснення громадянам положень споживчого права, видання освітніх матеріалів, надання безкоштовних консультацій та допомоги в судовому захисті прав.

Споживачам слід бути надзвичайно уважними за споживання товарів і послуг, уважно ставитися до збереження доказів придбання та стану товарів принаймні на час гарантійного терміну на річ, або якщо такий термін не встановлено - строку її придатності.

У будь-якому разі споживачам важливо займати активну й ініціативну позицію в обстоюванні своїх споживчих прав, реалізовувати надані юридичні можливості на етапі досудового владнання конфлікту з виробником (продавцем) товару. Слід не допускати необгрунтованого та зайвого звернення до суду з позовами, якщо не були вичерпані наявні можливості захистити свої права в позасудовому порядку.

Водночас необхідно створити відповідні прецеденти в наданні споживчої інформації, для чого споживачі повинні вимагати якомога повнішого висвітлення всіх споживчих властивостей товару в момент його продажу або надання послуги, вимагати відомостей про виробника, продавця продукції, склад харчових продуктів, наявність небезпечних або речовин, що потребують спеціальних поводження чи знань. Слід звертатися по адміністративний захист, а потім - до судів у випадку відмови надати таку повну, об'єктивну, прозору й зрозумілу інформацію.

Варто поширювати практику укладання письмових договорів продажу щодо товарів, які можуть бути небезпечними, мають конструктивні, технічні, функціональні особливості поводження та використання, а також за факту істотної ціни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про захист прав споживачів» (у редакції Закону №3161-IV від 01.12.2005).

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.1994 року № 172 «Про реалізацію окремих положень Закону України «Про захист прав споживачів».

3. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів».

4. Цивільний кодекс України № 435-15 від 16 січня 2007.

5. Блохина О.Ю. Процессуальные особенности рассмотрения судами дел о защите прав потребителей. -Тверь, 1999.

6. Молчанов Р. Квазіспоживач і квазіпозивач // Юридичний журнал. -2003. - № 4.

7. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: Підручник / Штефан М.Й. - К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2005.