Звісно, що основним процесуальним засобом доказу у судовому слідстві є допит. Саме у ході допиту обвинуваченого, потерпілого, свідка та інших процесуальних осіб з'ясовується найбільш важлива інформація. Від умілого проведення допиту у суді залежить постановлення законного та обґрунтованого вироку. Прокурору варто мати на увазі, що його недоробки у судовому слідстві не можуть бути виправлені в обвинувальній промові, оскільки судова промова є підсумком судового слідства, а не навпаки. Тому питання тактики судового допиту має пріоритетне значення.

На відміну від допиту на досудовому слідстві судовий допит має публічний характер.

Тільки детальне вивчення справи і тактично вміле проведення прокурором судового допиту може компенсувати неповноту та неточність показань допитуваних, що пов'язане з розривом у часі між кримінальною подією і судовим слідством.

Слід також враховувати, що в суді прокурор вперше бачить допитуваного і, звісно, дуже мало знає про його особисті властивості. Тому у суді державний обвинувач змушений одразу, “без розвідки”, переходити до предмету допиту, у зв'язку з чим втрачає можливість використовувати в тактичних цілях особисті властивості допитуваного.

Допит на досудовому слідстві має пошуковий характер. Судовий же допит є не стільки пошуковий, скільки перевірочно-переконливий. Пошукові проблеми у суді настають лише у ситуаціях відмови допитуваного від попередніх показань та висунення нових версій, які потребують підтверджуючої інформації або такої, що їх спростовує.

Види судового допиту:

Основний- допит підсудних, потерпілих і свідків, у якому беруть участь суд і інші суб'єкти судового слідства, найбільш важливий. Він починається з вільного викладу допитуваним всього, що відомо йому в справі. Допитуваного не варто квапити. Досвід свідчить, що якщо допитуваний вирішив говорити неправду, то у вільній розповіді він рідше ухиляється від правди, ніж у відповідях, де всю його увагу сконцентровано на поставлених питаннях. Зазначені помилки повинні бути враховані прокурором при виборі найбільш раціональних тактичних прийомів допиту конкретної особи.

Після дачі учасниками судового розгляду показань у формі вільної розповіді першим їх допитує прокурор, а потім інші учасники процесу і суд (ст.ст.300, 303, 308 КПК України). Суд протягом усього допиту підсудного і свідка учасниками судового розгляду має право задавати їм питання для уточнення або доповнення відповідей.

Додатковий - допит проводиться прокурором з дозволу головуючого в будь-який момент судового слідства, коли в ході основного допиту не з'ясовані окремі обставини, конкретні відомості або вони потребують уточнення і роз'яснення допитуваного.

Повторний - проводиться, коли виникне сумнів у правдивості і точності початкових показань. Він може бути проведений також у будь-який момент судового слідства, але краще відразу ж, як тільки з'явиться в ньому необхідність. При цьому варто враховувати, що особі, яка піддалася повторному допиту і до цього знаходилася в залі суду, відомі показання всіх інших свідків, потерпілих і підсудних, що може вплинути на зміст його показань. Тому прокурору важливо відмежувати, що допитуваний знав раніше у справі, від того, що йому стало відомо, під час судового процесу.

Специфічною формою судового допиту, яка не застосовується на досудовому слідстві, є перехресний допит. Особливістю його є те, що учасники судового процесу по черзі одному і тому ж самому допитуваному ставлять питання щодо будь-яких фрагментів його свідчень з метою їх уточнення, доповнення. У ньому можуть брати участь всі особи, що користуються правом допиту в суді. За загальним правилом, цьому допиту можуть бути піддані: підсудні, потерпілі, свідки й експерти. Можливість проведення перехресного допиту свідків передбачена ст.304 КПК України: "Кожен учасник судового розгляду має право задавати свідку додаткові запитання для з'ясування або доповнення відповідей, даних на запитання інших осіб”.

Учасники процесу звертаються до даного допиту після основного, коли виникне необхідність усунути неповноту і протиріччя в показаннях допитуваних. Тому цей допит є засобом для виявлення несвідомої помилки або недостатньої проінформованості допитуваного. Він може проводитись як у межах основного, так і щодо обставин, викладених допитуваним при додатковому або повторному допиті.

І хоча перехресний допит неможливо заздалегідь передбачати, прокурор повинен вдаватись до нього щоразу, як тільки допитуваний дасть нечіткі і суперечливі відповіді. Так, наприклад, якщо свідок на запитання прокурора відповів, що він добре бачив, як підсудний підбіг до потерпілого і сильним ударом у щелепу збив останнього з ніг, а захиснику з цього приводу показав, що він тільки бачив, як підсудний відіпхнув від себе потерпілого, то прокурор після закінчення основного допиту свідка повинен шляхом перехресного допиту уточнити його показання.

Шаховий допит (очна ставка) - це допит, при якому допитуваному та іншим учасникам процесу ставляться питання про ті самі факти і обставини, які досліджуються в даний момент в основному допиті. Ціль такого допиту -- негайно одержати підтвердження чи спростування свідчень допитуваного по деяким фактам свідченнями інших осіб, які приймають участь у цьому процесі. При проведенні шахового допиту повинні виконуватись наступні умови. По-перше, він може бути тільки відносно осіб, уже допитаних у суді і які знаходяться в судовому засіданні. По-друге, питання, що ставляться іншим особам, повинні переслідувати конкретну мету - підтвердження або спростування свідчень допитуваного та не уводити в бік від основного допиту.

Шаховий допит за змістом є очною ставкою. Вміле його використання прокурором у суді буде сприяти з'ясуванню причин істотних протиріч у показаннях свідків, потерпілих і підсудних, встановленню істини щодо спірних обставин.

Очна ставка в суді проводиться за тими ж правилами, що й у стадії досудового слідства з урахуванням особливостей, викликаних умовами судового розгляду. Якщо на досудовому слідстві очна ставка проводиться лише між двома особами, то на суді вона можлива між декількома особами, що знаходяться в залі і були вже раніше допитані. Очна ставка може бути проведена як уперше, так і повторно.

Суд має іноді значно більш можливості для успішного проведення очних ставок, ніж слідчий. У судовому засіданні можна одночасно досліджувати всі спірні обставини; перевірити докази, що підтверджують або спростовують показання допитуваних, використовуючи для цього також прийом кругових і комбінованих очних ставок.

Кругову очну ставку доцільно проводити тоді, коли в суді є суперечливі показання декількох осіб щодо одних і тих же спірних обставин.

Починати допит необхідно з особи, показання якої належить перевірити. Потім допитуються особи, що спростовують її початкові показання. Закінчується допит постановкою питання тій особі, з якої було розпочато дослідження спірних обставин.

Якщо в розпорядженні суду є показання декількох осіб, але вони викривають підсудного щодо різних етапів або епізодів злочинної діяльності, тоді значний ефект дає проведення в суді декількох таких, одна за одною, очних ставок між підсудними і свідками. Таку очну ставку, що складається з декількох очних ставок, називають комбінованою.

Прокурору необхідно при підготовці до очних ставок у суді:

заздалегідь вивчити спірні обставини справи, з'ясувати причину істотних протиріч у показаннях, характер взаємовідносин між допитуваними;

виходячи з їх поведінки в ході досудового і судового слідства, спробувати оцінити ступінь їх правдивості та в залежності від цього продумати черговість допиту;

намітити питання і визначити шляхом використання яких тактичних прийомів можна посилити позитивний вплив на учасників очної ставки, щоб нейтралізувати негативне, зміцнити і підтримати позитивне.

2. Тактичне значення підготовки до судового допиту

Допит у суді- це майже єдиний засіб дослідження злочину. Іноді навіть висновки експертиз, проведених на досудовому слідстві, перевіряються у судовому засіданні шляхом допиту експертів. Тому підготовка до допиту, а особливо до допитів підсудних, які заперечують обвинувачення та захищаються від нього шляхом неправдивих показань, займає головне місце у рамках загальної підготовки прокурора до підтримання державного обвинувачення.

Першим етапом вказаної підготовки є вивчення матеріалів справи. Матеріали досудового слідства надають прокурору готову модель події, що підлягає дослідженню, дій і взаємовідносин її конкретних учасників. Наявність вихідної моделі минулої події в матеріалах справи полегшує роботу прокурора щодо визначення меж використання допитів у суді і предмета конкретного допиту.

Разом з тим, як свідчить практика, це вивчення часто зводиться лише до ознайомлення з обвинувальним висновком і, рідше (якщо він, на думку державного обвинувача, недостатньо переконливий)- до вибіркового ознайомлення з окремими документами кримінальної справи. Це, безумовно, неприпустимо.

Вивчення справи -- це не стільки ознайомлення з її матеріалами, скільки аналіз прочитаного з метою з'ясування для себе того, чи всебічно розслідуваний інкримінований винному злочин, чи повна інформація про кожну із істотних сторін даного діяння, чи об'єктивно розглянуті обставини, які пов'язані з криміналом і його розслідуванням. Тільки ретельним аналізом матеріалів можливо оцінити якість окремих доказів і всієї, в цілому, бази доказів у справі, при виявленні помилок і упущень знайти інформаційні резерви для їх компенсації і намітити план їх тактично грамотного використання в суді.

Якщо при вивченні матеріалів справи з'ясовується, що в процесі судового допиту будуть потрібні знання в окремих областях науки, техніки, фінансової діяльності, мистецтва, то державному обвинувачеві необхідно вивчити відповідну літературу, документи, засвоїти спеціальну термінологію.

Державному обвинувачеві при підготовці до судового слідства необхідно:

ретельно вивчити усі без винятку матеріали справи;

сформувати на підставі їх вивчення уявлення про особливості особистості тих, хто був допитаний на досудовому слідстві і чиї показання у суді будуть мати принципове значення, про характер взаємодії вказаних осіб з іншими учасниками процесу, їх інтереси й імовірну позицію, яку вони можуть зайняти в суді;

визначити предмет допиту кожного із зазначених осіб, тобто коло обставин, про які їх треба допитати;

розробити уявні моделі процесу допиту, лінії своєї поведінки, прийоми допиту з урахуванням прогнозу розвитку ситуації під час допиту;

визначити перелік конкретних питань для з'ясування кожної з цих обставин, продумати і записати їх найраціональнішу та простішу для розуміння редакцію;

намітити тактично найкращу послідовність постановки питань, виділити з них “ударні”, перевірочні;

намітити тактично найкращу послідовність допиту основних учасників у справі і відповідно з цим підготувати пропозиції суду про порядок дослідження доказів;

вирішити які з наявних у справі доказів, включаючи речові, потрібно використовувати при складному допиті, в який момент та в якому порядку їх пред'являти, після чого зробити необхідні виписки з відповідних протоколів для їх відтворення у суді (із вказівкою аркушів справи);

вирішити - які фоно-, кіно- чи відеоматеріали (при їх наявності у справі) буде потрібно продемонструвати у суді, в який момент це найкраще зробити, подбати (через суд) про технічне забезпечення даної операції, продумати коментарі й оцінки до використаних матеріалів.

Упущення одного з цих питань вже чревато зниженням результативності судових допитів, а декількох -- може привести до його провалу. І навпаки, сумлінна і кваліфікована (відповідно до встановлених задач) програма може забезпечити успіх у якісному підтриманні державного обвинувачення.

При визначенні кола осіб, яких потрібно допитати, державний обвинувач не повинен вважати себе зв'язаним доданим до обвинувального висновку списком осіб, що підлягають виклику в судове засідання. У ньому можуть, з одного боку, бути зазначені особи, чиї показання не істотні для встановлення істини у справі, а з іншого боку -- не значитись ті, хто був допитаний на досудовому слідстві і чиї свідчення дуже важливі в суді. В останньому випадку прокурор повинен підготувати клопотання до суду про виклик і допит цих свідків, а також і тих, хто не був допитаний на досудовому слідстві, якщо з інших джерел відомо, що такі особи можуть дати цінні показання.

Крім того, оцінка при вивченні справи ступеню значимості показань кожного з допитаних дозволяє прокурору правильно зорієнтуватись при неявці викликаної у суд особи і дати обґрунтований висновок про можливість чи неможливість розгляду справи у відсутності цієї особи.

Велике тактичне значення має здатність державного обвинувача точно і лаконічно формулювати питання, намічати таку їх систему, яка б забезпечувала всебічне дослідження предмету допиту.

Тактичні вимоги до формулювання питань:

Питання повинно бути короткими, зрозумілими і такими, що не допускають двозначного тлумачення;

Задавати їх треба в прямій формі;

Формулюванням питань потрібно спонукати до розгорнутої, а не до односкладової відповіді типу «ні», «може бути», «напевно», «звичайно».

Питання не повинне бути навідним, містити інформацію, необхідну для відповіді.

Питання не може бути неетичним.

Варто уникати питань, що орієнтують на неконкретні відповіді.

При формулюванні питання треба враховувати рівень розумового і культурного розвитку допитуваного.

Успіх допиту багато в чому залежить від вибору найкращої послідовності питань. Як свідчить практика, спочатку краще всього ставити питання про обставини, які добре характеризують допитуваного, потім - про обставини нейтрального характеру. Таким чином, з ним установлюється психологічний контакт, знижується психічна напруга, яка неминуча при залученні його в діалог з приводу подій, що цікавлять суд. В останню чергу задаються питання, які торкаються інтересів допитуваного.

Питання допитуваному варто ставити спокійним і рівним голосом. Не можна задавати наступне запитання, не отримавши вичерпну відповідь на попереднє. Неповні або не зовсім чіткі відповіді уточнюються за допомогою додаткових запитань.

Прокурор повинен стежити, наскільки показання допитуваного відповідають його колишнім показанням і іншим доказам у справі, робити відповідні позначки у своїх виписках із протоколів допитів, підбирати необхідні записи матеріалів справи для постановки додаткових запитань. Але все це варто робити так, щоб у допитуваного не створювалося враження, що його не слухають.

Пред'явлення доказів

До числа ефективних тактичних засобів одержання правдивих показань відноситься пред'явлення допитуваному конкретних доказів шляхом оголошення окремих фрагментів показань, тих чи інших висновків експертів, ознайомлення з конкретними документами, результатами огляду речових доказів. При цьому важливо пам'ятати, що пред'явлення доказів як тактичний прийом припускає одночасне використання у випадках необхідності й інших, додаткових тактичних прийомів.

Докази можуть пред'являтись:

частково, і при цьому - у порядку наростання їх викривної сили (від слабкого до найсильнішого);

частково, і при цьому - починаючи із самого вагомого, значного, а потім - у любому порядку;

повністю - всією необхідною для викриття їх сукупності.

При допиті осіб, які мають жорстку установку на дачу неправдивих показань, найкраще використовувати перший варіант, оскільки і число пред'явлених доказів, і їх вагомість у викритті переконують допитуваного в безглуздості подальшого заперечення. Пред'явлення в цій ситуації спочатку найбільш вагомого доказу нераціонально, оскільки, якщо з його допомогою похитнути позицію допитуваного не вдається, інші, незначні аргументи вже не вплинуть на нього.

Пред'явлення першим найбільш вагомого доказу рекомендується при допиті осіб, що не мають стійкої установки на неправдиві показання, поводять себе не впевнено і здатні об'єктивно оцінити силу пред'явленого доказу. Тут вже успіх допиту забезпечується одним тактичним ударом, у крайньому випадку - двома. Пред'являти інші докази буде не потрібно.

Третій спосіб рекомендується для ситуацій, коли сукупність наявних доказів, з одного боку, установлює факти, які заперечуються допитуваним, а з іншого боку - переконливо спростовує всі його виправдувальні доводи.

Визначення послідовності допитів учасників судового розгляду

Розглядаючи тактичне значення послідовності допитів осіб, викликаних у суд, відзначимо, що на практиці склався певний стереотип черговості їх проведення.

Так, у суді прийнято, в першу чергу допитувати підсудних, потім - потерпілих, у третю чергу -- свідків. В цілому, це логічно і, з тактичної точки зору, найкращим чином забезпечує рішення всіх задач судового слідства. Цілком закономірно, коли слідом за оголошеним у суді обвинуваченням підсудний реалізує своє право на захист шляхом дачі показань. Після його показань стає зрозуміло, які факти, зв'язані з обвинуваченням, він заперечує і, отже, на доведеності яких моментів потрібно зосередити основні зусилля.

Далі допитуються потерпілі. Вони, як правило, займають більш чітку обвинувальну позицію. Якщо підсудні заперечують обвинувачення, то їх викриття першими починають потерпілі, потім свідки-очевидці і т.д.

Але мають місце і окремі тактичні маневри. Так, у справах про зґвалтування, де показання потерпілої мають вирішальне значення, черговість її допиту може варіюватись. Якщо вона на досудовому слідстві давала чіткі обвинувальні показання і відсутні підстави вважати, що у суді вона їх може змінити, то тактично краще запропонувати почати судове слідство з її допиту. Це може спонукати підсудного до визнання факту зґвалтування. Якщо подібні сумніви є, то судове слідство варто почати з допиту того підсудного, який визнавав свою вину частково або повністю на досудовому слідстві. Важливо, щоб він підтвердив показання, що давав на досудовому слідстві раніше, ніж потерпіла розпочне свідчити інше.

Цікаво відзначити, що при складанні списку осіб, які підлягають виклику в суд, слідчі не враховують його тактичного значення. Оскільки черговість допиту громадян у суді найчастіше механічно відтворюється за вказаним списком, (додаток до обвинувального висновку), то допущені в ньому тактичні помилки можуть негативно вплинути на викриття підсудних, особливо у справах про скоєння злочину у групі.

Одна з таких помилок полягає в тому, що обвинувачені у цьому списку вказуються за вагомістю ролей у групі - спочатку організатори, потім основні виконавці, а в кінці інші учасники групи. Подібна черговість тактично припустима, якщо обвинувачувані на досудовому слідстві визнали вину і не перешкоджали встановленню істини у справі.

В тих же випадках, коли усі або основні учасники злочину на досудовому слідстві не визнавали своєї вини, їх допит у зазначеній послідовності надає їм істотні тактичні переваги перед державним обвинувачем. Вони з самого початку створять негативний тон усьому судовому розгляду і спровокують на відмову від попередніх показань тих, хто раніше визнавав свою вину.

Розглянемо ситуацію, коли, наприклад, із чотирьох обвинувачених один визнає свою вину у скоєнні злочину групою у повному обсязі, другий - частково, а двоє інших вину не визнали. Тактично правильний наступний розподіл обвинувачуваних для допиту: першим повинен бути допитаний той, хто повністю визнав вину, другим -- який частково визнав її, третім -- менш розумний чи більш слабохарактерний з двох, що залишилися. Самий розумний і завзятий з них повинен допитуватись останнім.

Це обумовить, з одного боку, відразу ж визначити підтвердження обвинувачення і задати безконфліктний тон початку судового розгляду, а з іншого, визнанням у суді обвинувачення вплинути на співучасників, які його не визнають, і спонукати їх до визнання вини.

З декількох обвинувачених, які визнали вину на досудовому слідстві, першим у суді треба допитувати найобізнаного, який дає всебічні і детальні свідчення, щоб скоріше отримати максимум інформації про скоєння злочину, про винних осіб, а потім тільки закріплювати викладені факти показаннями з інших джерел.

В окремих випадках підсудних доцільно допитувати роздільно. Це особливо важливо у справах, де притягнуто неповнолітніх, що потрапили під вплив дорослих злочинців. Неповнолітні, як правило, цілком визнають свою вину і докладно розповідають про роль дорослих підмовників. Але подібно тому, як він (неповнолітній) підпав у свій час під вплив дорослого, так і в судовому засіданні під тим же впливом він може змінити раніше дані показання.

Загальна тактична черговість допитів свідків у суді повинна визначатись обсягом і характером інформації, що міститься в їхніх показаннях. При інших рівних умовах переважніше спочатку допитати очевидців злочину, і насамперед - найбільш обізнаних і незацікавлених в результаті розгляду справи, щоб всебічно висвітлити найважливіші обставини, пов'язані зі злочином.

При більш складних і суперечливих ситуаціях слід враховувати наступні тактично важливі обставини:

характер взаємовідносин свідка з підсудним та потерпілим;

інформаційна цінність свідчень конкретного свідка в порівнянні з показаннями інших;

вірогідність зміни ним у суді своїх попередніх показань, передбачуваний характер такої зміни та ступень її небезпеки для підтримання державного обвинувачення;

надійність і достатність інших доказів у справі для спростування можливої зміни ким-небудь із раніше допитаних осіб своїх свідчень.

З усього вищенаведеного стає зрозумілим, що підготовка державного обвинувача до судового процесу не тільки дуже відповідальна, але й об'єктивно складна. Вона допускає складання письмового плану, основну частину якого повинні містити розділи, присвячені проведенню судових допитів. Важко собі уявити не сплановані допити підсудних у багатоепізодних справах чи допит осіб, що раніше давали неправдиві показання.

А тим часом перевірка наглядових проваджень і судова практика свідчать, що державні обвинувачі не приділяють належної уваги підготовці до допитів, складанню письмових планів допитів. Безплановість неминуче приводить до того, що судові допити проводяться пасивно, поверхово, деякі обставини залишаються нез'ясованими, у зв'язку з чим судами приймаються невірні рішення.

Форма плану в одних випадках може бути простою, в інших-- складною. Все залежить від особливостей справи, вагомості попередніх показань особи, наявності чи відсутності у неї зацікавленості в результаті розгляду справи.

Якщо особа допитується по одному епізоду, обсяг плану буде невеликим.

Рекомендується у плані зазначати:

Короткий зміст показань конкретної особи на досудовому слідстві з вказівкою на аркуші справи;

Перелік обставин, що підлягають з'ясуванню;

3. Перелік питань до допитуваного. Вони повинні розташовуватися в найкращій тактичній послідовності, їхня редакція повинна бути чіткою, ретельно продуманою.

Спектр тактичних прийомів, які варто застосувати для найкращого проведення допиту.

Докази, що підлягають пред'явленню (у тому числі відео-аудіо матеріали).

Короткий зміст отриманих відповідей (хоча б щодо основних питань).

Примітка (заповнюється у ході судового допиту чи відразу ж після його завершення). У ній відмічається чи досягнута мета допиту. Якщо не досягнута або досягнута не повному обсязі, потрібно вказати - за допомогою яких інших джерел можна буде компенсувати інформаційні втрати, понесені на даному допиті. Відповідні задачі повинні бути відразу ж включені в плани наступних допитів інших осіб.

Якщо при вивченні справи прокурор конспектує показання обвинувачених, потерпілих, свідків, то в планах допиту кожного можна зняти пункт 1, щоб повторно не викладати зміст показань даної особи.

3. Стадії судового допиту і їх тактичне значення

Слід враховувати, що з особами, які підлягають допиту, прокурор знайомий тільки заочно - із матеріалів справи. Знаючи чи допускаючи. що з ким-небудь з них може бути складна тактична боротьба, прокурор повинен використовувати підготовчу стадію розгляду справи для поповнення свого уявлення про тих, хто буде допитуватись, очним вивченням їх особистих властивостей. Оскільки цю стадію допиту завжди проводить головуючий, прокурор повинен сконцентрувати свою увагу на поведінці і відповідях допитуваного.

Розпізнавання образу допитуваного припускає складання державним обвинувачем чіткого уявлення про того, з ким він має справу. Вирішити вказану задачу - значить отримати відповіді на питання:

чиє допитаний тим, за кого себе видає, чи відповідає його реальний вигляд тому, що демонструється зовнішніми аксесуарами;

який у нього моральний потенціал, які наміри, рівень освіти, інтелектуальний, професійний рівні, соціальний статус, характер темперамент, ступінь претендування на лідерство, життєві перспективи;

яке відношення до вчиненого, до правопорядку, чи має кримінальне минуле,

при яких обставинах, у якому фізичному, фізіологічному та психічному стані, в яких умовах сприймав подію, чи має психічні або фізичні недоліки.

Розпізнавання образу допитуваного завдяки невербальній інформації (жести, міміка та інше) створить передумови для рішення ряду важливих тактичних завдань, зокрема визначення державним обвинувачем прийомів встановлення і підтримання психологічного контакту з допитуваною особою, розпізнавання та подолання добросовісної омани, психологічної установки на дачу свідомо неправдивих показань.

Наприклад, коли допитуваний в момент викладення показань торкається рота рукою, як би прикриваючи його, то в більшості випадків це свідчить про те, що він каже неправду. Торкання до носу уявляє собою завуальований варіант попереднього жесту. Потирання вій в момент розповіді свідчить про підсвідоме бажання допитуваного уникнути погляду у свої очі того, хто допитує. Відтягування комірця характерно для людей, які говорять неправду і підозрюють що їх обман розкриється.

Звісно, що найважливішою передумовою успішного допиту є встановлення психологічного контакту з допитуваним. Побачивши перед собою велику аудиторію, допитуваний найчастіше відчуває сильне хвилювання, психічну напругу, що може виражатись як у підвищеній дратівливості, зайвій збудливості, так і, навпаки, у скутості, загальмованості. Усе це, звичайно, заважає встановленню з ним психологічного контакту і, як результат, проведенню повноцінного допиту.

У зв'язку з цим має велике значення уміння державного обвинувача швидко і непомітно нейтралізувати подібний психологічний стан допитуваного. Цього можна досягти рівним, спокійним, доброзичливим тоном, що починається з діалогу, ввічливим, поважним зверненням до допитуваного. Неприпустиме вживання при допиті таких вульгарних слів як «брешеш», “безглуздя”, “не кажи дурницю”, таких різких, безумовно дратівних термінів, як “винний”, “злочинець”.

Неетичним є звернення до допитуваного на «ти», навіть тоді, коли він є неповнолітнім. Завжди краще називати його ім'я та по батькові, чим вживати такі поняття як «свідок», «потерпілий», «підсудний», які навряд будуть пом'якшувати напруженість обстановки допиту. Установлений психологічний контакт необхідно підтримувати протягом усього судового засідання.

Тим часом практика свідчить про те що, державні обвинувачі іноді захоплюються боротьбою за інформацію, під час якої самі починають допускати брутальність, в зв'язку з чим руйнується психологічний контакт з допитуваним. В результаті допит може і не досягти своєї мети.

Однією з причин подібного зриву є вироблена з роками у деяких прокурорсько-слідчих працівників звичка “читати мораль” дорослій людині, вчити їх жити, давати їй публічно поради, що викликає конфронтацію.

Коли необхідний контакт встановлено, допит переходить у другу фазу - вільна розповідь допитуваного. Як правило це опис події злочину та пов'язаних з ним подій, що викладається в хронологічному порядку - від початку його здійснення і до кінця.

У ході вільної розповіді державний обвинувач продовжує вивчення допитуваного, спостерігаючи за його станом, ступенем володіння собою, рівнем хвилювання, за його мовою (її лексикою, точністю, образністю, упевненістю викладу, паузами). Важливо простежити і за тим, як по ходу розповіді допитуваного розкривається його відношення до учасників конфлікту, дії якої сторони він описує (сам того не помічаючи) м'яко, співчуваючи, виправдовуючи , а якої навпаки - жорстко, осудливо. Іншими словами, прокурор визначає - «на чиєї він стороні».

Крім того, прокурор повинен стежити за сюжетом розповіді, зіставляючи показання в судовому засіданні з показаннями, які давала особа на досудовому слідстві. Якщо він помічає зменшення обсягу попередньої інформації, то робить необхідні помітки, формулює питання, які потрібно буде задати з метою поповнення упущеного.

Після завершення вільної розповіді допитуваному ставляться питання. Спочатку коло питань до допитуваного ставить державний обвинувач. Зіштовхнувшись з фактом пригніченості, розгубленості допитуваного, прокурор повинний використовувати тактичні прийоми, спрямовані на встановлення з ним емоційного психологічного контакту. До їхнього числа відноситься «зняття психічної напруги» допитуваного і плавне «втягування» його в бесіду (діалог). Звичайно це досягається шляхом постановлення перед ним найпростіших питань, наприклад: як Ваше здоров'я? Як Ви себе в даний момент почуваєте? чи зрозумілі питання, що задаються? і т.п. Іноді корисно повернутись до з'ясування анкетних даних, попросити докладніше розповісти про свій родинний стан, про службову діяльність та інше. Відповідаючи на ці елементарні питання, допитуваний втягується в розмову, переборюючи хвилювання, жах перед судом і заспокоюється.

Після цього перейти до предмета допиту не складно, особливо якщо початкова фаза розмови буде йти м'яко, у спокійному, доброзичливому тоні. Питально-відповідна стадія судового допиту справедливо визнається самою складною через її насиченість безкомпромісною боротьбою сторін. У ній використовуються всі тактичні прийоми.

При дослідженні загальних положень тактики судового допиту потрібно зупинитись і на таких факторах, що мають істотне тактичне значення, як стать допитуваного, вік, рівень освіти, професія (робота), стан здоров'я (взагалі і, головне, на момент допиту), наявність чи відсутність судимостей, родинний стан, процесуальне положення (підсудний, потерпілий, свідок).

Дослідження розходжень статі допитуваних у плані тактичних вишукувань неодмінно приводить до порівняльного аналізу так званих «жіночої» і «чоловічий» психології.

При цьому в останній виділяють домінуючу властивість логічну, а в жіночої, навпаки -- емоційну.

Злочин і процедура його розслідування, включаючи судове слідство, набагато сильніше впливає на емоційну сферу жінок, чим чоловіків. Знаючи про це і зіштовхнувшись з необхідністю перебороти опір допитуваної для встановлення істини у справі, прокурор повинен використовувати в якості тактичних засобів вплив на її емоційну сферу таких моральних категорій, як честь, совість, любов, борг, відповідальність, гріх та інше. Об'єктивно жінці складніше, ніж чоловіку, устояти на неправдивій позиції, усебічно захистити її, так як жінка в соціальному житті більш моральна, людинолюбна (вона ж -- мати), більш критична до небезпечного і недозволеного, не потакає насильству, неправді. Тому переконливе спростування прокурором її неправдивих свідчень, доповнене вмілим емоційним впливом на її позитивні ціннісні установки, частіше приводять до відмови від неправди і дачі правдивих показань.

З цього випливає, що у ситуації, коли неправдиві показання дають декілька осіб тактично правильним буде почати допит цієї групи осіб з жінок.

І ще один важливий момент. Складні динамічні події, у тому числі і кримінальні, по-різному сприймаються жінками і чоловіками.

Жінка - очевидець бійки, - звичайно, дуже скупо описує її механізм, тому що, будучи за природою противницею насильства, не вміючи і не бажаючи дивитись на нього, вона сприймає лише деякі його фази (фрагментами, частинами). Але вона дуже добре буде пам'ятати прикмети учасників бійки - особливості росту, зовнішності, одягу, мови (галас, погрози тих що б'ються), тобто може дати дуже важливі свідчення для встановлення учасників конфлікту.

Чоловіки ж, більш спокушені до застосування насильства, якщо вони очевидці, а тим більше учасники бійки, то основну увагу приділяють її механізму, ходу, оцінюючи небезпеку насильницьких дій супротивників для себе чи своїх знайомих і вирішуючи, як цих дій запобігти. При цьому чоловіки лише загалом можуть повідомити про прикмети незнайомих учасників бійки.

Говорячи про вік допитуваних, різниця якого має тактичне значення, потрібно враховувати особливості ряду вікових груп: 1) малолітніх ( до 14 років) 2) неповнолітніх; 3) молодих людей (приблизно до 30-35 років); 4) людей зрілого віку (35-60 років); 5) людей похилого віку (приблизно від 60-75 років).

Взагалі тактичне значення віку допитуваного визначається ступенем соціальної зрілості суб'єкта тієї чи іншої вікової групи, його життєвим досвідом (великим, достатнім чи малим, а то і зовсім відсутнім -- у малолітніх), через призму яких вони оцінюють життєві колізії, включаючи і протиправні конфлікти і дають про них показання.

Допит малолітнього має масу особливостей. Одна з них полягає в тому, що дитині у віці 7-8 років ще не «під силу» (знанням) всебічно охопити та чітко описати побачене. Тому в структурі його допиту немає фази вільної розповіді (у допитах 8-10-літніх вона лише ледь намічається). Фактично він проводиться у формі питання-відповіді.

Всім відома характерна для дітей цього віку фантазійність, емоційна гіперболізація побаченого. Тому навідні питання небезпечні саме при допиті малолітнього та осіб з відставанням в сфері психічного розвитку, так як мають дію, що впливає на відповідь.

І ще суттєвий момент. Зовсім незвичний для малолітньої дитини обстановка публічного судового допиту подавляє її, заважає зосередитись і зрозуміти, чого від неї хочуть. Тому із найскладніших завдань, що виникають перед державним обвинувачем в таких ситуаціях, є зняття стресу у малолітнього допитуваного і встановлення з ним психологічного контакту. Звичайно, що допит малолітнього повинен проводитись в найпростішій, “гральній” формі, рекомендується, за можливістю, на його лексиконі. Тільки в цьому випадку питання буде правильно зрозумілим малолітнім, а це основа адекватної відповіді. У цьому державному обвинувачеві повинен допомогти педагог (вихователь) як фахівець в області дитячої психології.

Говорячи про допит малолітніх, будь то на досудовому слідстві чи в суді, хотілось би звернути увагу на одну дуже важливу проблему, яка вкрай рідко враховується на практиці,-- а чи завжди необхідно допитувати малолітнього по конкретній справі? Наведемо приклад.

В апеляційному суді Донецької області слухалась кримінальна справа стосовно 8 осіб, які діяли у банді і скоїли протягом 4 років на території Донецької області ряд розбійних нападів, зґвалтувань, умисних вбивств та інших тяжких злочинів.

За одним із епізодів Р, М, Т, Ж обвинувачувались в тому, що озброєні, у масках скоїли напад на А., який знаходився на подвір'ї свого будинку. Застосовуючи насильство, яке небезпечне для життя, Р. схватив потерпілого за шию та став душити, а М. почав бити А. битою по голові. Інші учасники банди проникли у будинок і напали на жінку та неповнолітню доньку Б., зв'язали їх та привели А. у житло. Від потерпілих вимагали гроші та цінні речі, при цьому на очах у малолітньої доньки били батьків битою і металевими трубами , припікали їх тіло гарячою праскою, придушували. Крім цього, Р., з метою задоволення своєї статевої пристрасті, почав скоювати стосовно малолітньої розбещенні дії, спричиняючи їй фізичний біль.

При розгляді справи у суді виникла несподівана колізія: інтереси всебічного доведення криміналу, скоєного бандитською групою, прийшли в гостре протиріччя з інтересами нормального, морального виховання малолітньої А. Чи потрібно допитувати дівчинку про вчинені стосовно неї знущання і розпусні дії? Чи виправданою би виявилась актуалізація в її усвідомленні деталей розпусних дій Р.? Чи не виникла б у дитини повторна психологічна травма, при спогадах про злочин, вчинений щодо неї та її батьків. Після обговорення цієї проблеми державний обвинувач заявив клопотання не допитувати неповнолітню А. у суді і оголосити показання, які вона давала на досудовому слідстві. Суд задовольнив клопотання прокурора.

Тому рекомендується враховувати морально-педагогічні аспекти судових допитів малолітніх і в складних ситуаціях прибігати до їх допитів лише у випадках крайньої необхідності

Кілька слів варто сказати про категорії людей похилого віку і старих. Основною життєвою цінністю для багатьох з них є особиста честь, особливо у тих , хто пережив війну, важкі роки післявоєнного періоду, і добре пом'ятають якого героїзму, самовіддачі все це зажадало. Саме честь в їхньому віці є мірилом в оцінці свого минулого і сьогодення. У віруючих людей вона доповнюється прагненням не скоїти гріха «перед Богом і людьми». Знаючи про цю психологічну домінанту, прокурор може використовувати категорії честі і гріха як засіб для емоційного впливу на допитуваного розглянутої віковий групи, які дають неправдиві показання. Уміло зіставляючи високу моральну оцінку прожитого життя з фактом навмисного перекручування істини, що підриває та ставить під сумнів вказану оцінку, прокурор може отримати успіх в одержанні правдивих показань.

Страницы: 1, 2