В трансформаційних процесах, які відбуваються в правовій системі України, надзвичайно важливим є поворот до ціннісного аспекту права, до його пріоритетної орієнтації на проблему прав людини.

Права й свободи громадян, відображені в Конституції України, практично не існують, маючи декларативний характер, позаяк відсутні реальні механізми впливу громадян на державу й чиновництво. Через це зберігається істотне відчуження між владою та народом. Але ж, права й свободи людини і громадянина - це та, можливо єдина, ціннісна система, яка здатна примирити людину з оточуючим суспільством та з державою, подолати їх взаємне відчуження.

Визнаючи права і свободи інших, людина вимагає до себе такого ж ставлення. Право людини на гідне існування, на повагу її як особистості, рівне як і право інших людей, стає єдиною цінністю, що пов'язує людину з правовим порядком. Не випадково апеляція до прав людини і громадянина - найпоширеніша форма легітимізації соціального протесту в сьогоднішній Україні.

Зараз ми стикаємось з тим, що «соціальна пам'ять суспільства орієнтується на інші соціальні норми й цінності, які колись регулювали взаємовідносини влади й суспільства. У свідомості народу сформувались соціальні стереотипи, яким відповідали усталені правові, соціальні, психологічні норми - регулятори суспільних відносин» [3, 134]. Але в наш час, політичну та правову культуру нації, може характеризувати те, якою мірою члени спільноти мають спільне почуття національної ідентичності і те, наскільки одиниці ідентифікуються з іншими членами тієї самої спільноти, зокрема, якою мірою вони мають взаємну довіру до своїх співгромадян, держави та закону.

У юридичній енциклопедії зазначено, що «загально соціальна цінність права характеризується передусім значенням для розвитку (прогресу) суспільства тих відносин, які закріплюються та захищаються відповідною правовою системою» [12, 368-369]. Також можна додати, що важливим є не тільки ціннісне значення права для розвитку суспільних відносин, а ще й для формування свідомості кожної людини та громадянина.

Без постійної тривалої та цілеспрямованої освітньої роботи, без виховання людей у дусі індивідуальної свободи й особистої незалежності, без орієнтації на власні культурно-ідеологічні цінності і традиції, без внутрішнього відродження людської душі, свідомості та мислення, психологічних звичок і навичок справа демократизації та оновлення усіх сфер суспільства не зрушить з місця, а, можливо, навіть зазнає невдачі.

Право і закон - невід'ємні складові повноцінного буття сучасної людини, її гідного існування. Але правосвідомість людини багато в чому визначається доступністю Закону та його моральною виправданістю. Тільки висловлений ясною мовою текст закону, тільки морально виправдане і ціннісно-орієнтоване право мають шанс бути зрозумілими, визнаними і включеними в систему життєвих і етичних орієнтирів людини.

Саме ціннісно-орієнтоване і усвідомлене людиною як справедливе, право здатне примирити кожного і з суспільством, та з самим собою. І тут влучними будуть слова поета І. Бродського, що не «може бути законів, що захищають нас від самих себе».

Розділ І

СУСПІЛЬНА ТРАНСФОРМАЦІЯ ЯК НЕВІД'ЄМНИЙ ПРОЦЕС ДЕРЖАВНО-ПРАВОВОГО РОЗВИТКУ

1.1 Аксіологічний аспект право творення

У наш час доволі гостро постає проблема формування національної правової системи. Це насамперед обумовлено ціннісним (аксіологічним) визначенням сучасного світового і національного правового руху, його напрямів, трансформаційних процесів у сфері права. Також, важливим стає усвідомлення сутності і пріоритетності загальнолюдських цінностей при формуванні і реалізації державної правової політики.

Зростання в суспільному житті ціннісного виміру реальних соціальних явищ і процесів обумовлене насамперед підвищенням їх ролі в сучасній соціальній взаємодії, в процесах державно-правового розвитку України та суспільної трансформації взагалі. Трансформація сучасних суспільних відносин стосується глибинних якісних економічних, політичних, юридичних, ідеологічних, культурних та інших змін. Тобто, вона зачіпає як матеріальні так і нематеріальні духовні аспекти суспільних відносин, які становлять собою певні складові системи цих взаємодій. Успішна соціальна трансформація неможлива без взаємопов'язаних кардинальних змін у всій цій структурі, а також неможливе підвищення адаптивної здатності українського суспільства до нових історичних умов. Розглядаючи суспільство як організм стає логічним, що духовно-культурні та ціннісні чинники відіграють важливу роль у процесі впливу на соціум в цілому, та на правову систему зокрема.

Суспільна трансформація, це не просте переймання західних моделей державно-правового розвитку. Окрім того, світова інтеграція, створення загального правового суспільства неможливі без національно-духовної ідентичності, сформованої на власних соціальних цінностях. При цьому не можна об'єднати суспільство, якщо цього не буде прагнути кожна людина, доки об'єднуюча ідея не пройде через свідомість і волю кожного індивіда. Тільки коли внутрішнє визнання об'єднуючої ідеї опанує все більшою і більшою частиною громадськості, тоді будуть зменшені політичні протиріччя. Тому з урахуванням прогресивних здобутків всесвітнього соціального руху і, безумовно, свого власного необхідно розробляти свою національну побудову правового руху.

Конкретний історичний процес, в тому числі і правовий, - це не завжди прогрес в усвідомленні свободи, а отже - не завжди соціальний розвиток. Також, історичний правовий рух - це розвиток певного правопорядку, основаного на цінності індивідуальної свободи, який можливий лише на основі збалансування індивідуальної і колективної свободи, приватних і публічних суспільних інтересів.

Дійсно, цей процес складається з історично спадкоємних елементів, але якісно різних. Як доводить всесвітній історичний досвід, зміни, зокрема в праві, законодавстві, управлінні, за певних умов можуть перетворити якість будь-якого соціального явища у свою протилежність - істинне стає хибним, корисне - шкідливим і навпаки [11, 83]. Зміни можуть бути пов'язані як із соціальним прогресом, розвитком, так і з регресом, хаосом, безладом, у певному розумінні рухом назад від досконалішого до менш досконалого. Тому і діапазон дії соціальних , в тому числі і правових, цінностей дуже широкий - від пріоритету публічних інтересів, суспільного блага, колективності на основі раціонального до панування приватноправових засад, пріоритету індивідуальної свободи волі, ірраціонального в пізнанні і перетворенні соціальної дійсності.

І до цього, мабуть доречною буде думка Гегеля, що «кожна епоха породжує такі специфічні обставини, становить собою таку індивідуальну якість, що в цю епоху необхідно і можливо приймати лише такі рішення, які випливають саме з цієї якості, яка проймає даний історичний стан» [2, 75].

1.2 Національна ідея та зміна суспільної парадигми

Одним з найбільш фундаментальних понять, яким оперують сучасні вчені та політики при розгляді й вирішенні проблеми національного, а разом з тим і правового розвитку, є поняття національної ідеї. Однак конкретний зміст, яким наповнюють це поняття у широкому вжитку, дуже розпливчастий. Нині у суспільній науці відсутнє чітке визначення національної ідеї. Це поняття часто ототожнюється з національною самосвідомістю, ідеологією державотворення тощо.

Національна ідея має своїм об'єктом націю або таку спільноту людей, яка прагне стати нею. В. Солдатенко і Ю. Левенець у колективній монографії «Українська ідея. Історичний нарис» зазначають, що «..в національній ідеї концентруються відповіді на найскладніші питання: задля чого живе нація, як вона реалізує себе в оточенні інших спільнот» [7, 112].

Бенедикт Андерсон у своїй роботі «Уявлені спільноти» дає наступне визначення нації: «це уявлена політична спільнота - при тому уявлена як генетично обмежена і суверенна.

Вона уявлена тому, що представники навіть найменшої нації ніколи не знатимуть більшості зі своїх співвітчизників, не зустрічатимуть і навіть не чутимуть нічого про них, і все ж в уяві кожного житиме образ їх співпричетності» [1, 22].

Питання щодо національної ідеї в контексті правотворення набуває, безумовно, важливого значення. Тому що ідеологія об'єктивно виконує функцію найвищої легітимізації всього, з чим вона має справу у змістовному аспекті уявлень про світ і місце людини в ньому. Це і певний суспільний устрій, соціальні відносини, типи поведінки, спосіб життя. Ідеологія виступає і як вольовий імпульс, що забезпечує тривалу організацію усього суспільного життя, і як джерело соціальної мотивації для окремої людини, соціальних груп, інститутів, суспільства в цілому.

Українське суспільство, повинно мати систему ціннісних орієнтацій, чітких ідеологічних координат, духовним і моральним ядром якої є українська національна ідея. Сутність української національної ідеї збігається із змістом національної мети: побудова незалежної, демократичної, правової, соціально справедливої і економічно ефективної держави. Єдиним гарантом забезпечення досягнення цієї мети є свідомі громадяни України, зусилля яких повинні бути з інтегровані національною ідеєю як об'єктивно необхідним в економічній структурі прогресотворчим чинником [8, 221].

Національна ідея згуртовує народ в одне ціле на базі соціально-політичних, морально-етичних та психологічних основ його менталітету та буття. Це прагнення до ідеального самовлаштування нації в усіх сферах життя на основі національної свідомості, ціннісних настанов нації, це духовний стан народу. Вищим проявом національної ідеї є розуміння політичної мети - державотворення, культурного, економічного, духовного розвитку [8, 39].

Важливим є й те, що трансформаційні процеси відбуваються сьогодні в Україні на тлі процесу глобалізації, тобто поширення по всій планеті спільних для всього людства ідей, культури, цінностей, способу життя та інше, з притаманним їм уніфікацією та стандартизацією. Що, звісно, не сприяє формуванню та зміцненню у свідомості громадян ідей патріотизму та національної ідеї.

Треба не відвертатися і від того факту, що багато людей в Україні взагалі досить байдужі до національної ідеї, а спроба поставити її понад усе може призвести тільки до активного її неприйняття цими людьми. Це, в свою чергу може, викликати зростання рівня конфронтації в суспільстві.

Зараз гостро відчутна потреба, мабуть, не стільки в національній ідеї, як такої, а в новій парадигмі суспільного розвитку, в новій цементуючій загальнонаціональній основі, яка б була здатна об'єднати всі елементи соціуму в єдине ціле і стала б не тільки духовним стрижнем суспільства, а й орієнтиром його розвитку.

Розділ ІІ

ЕТНОКУЛЬТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРАВА

2.1 Право як соціокультурний феномен

Право розвивається разом із суспільством і є феноменом культури, воно відображає етнокультурні особливості правового життя суспільства. Зрозуміти право кожного народу неможливо поза його культурно-історичним розвитком. Оскільки право формує не держава, а суспільство, етнічні особливості народу відображаються в праві. Можна сказати, що право має етнокультурний зміст. Етнокультурний зміст права є відображенням правового менталітету народу, його самобутнього праворозуміння, правової свідомості та правового мислення.

Розуміння права, його цивілізаційного й культурного рівнів, завжди визначалося станом правового мислення, правосвідомості. Воно опосередковується соціокультурними чинниками, припускає соціально-суб'єктивний, суб'єктивно-ціннісний і при цьому завжди конкретно-історичний підхід.

Рівень цивілізаційної ідентичності етносів у галузі права можна розкрити через поняття «традиційних прав». Саме ці традиції визначають право як феномен світової цивілізації (наприклад західні та східноєвропейські). Правова традиція, як зазначає у своїй статті Скакун О., це сукупність глибоко укорінених у свідомості людей уявлень про роль права в суспільстві, його природу, а також організацію та функціонування правової системи [7, 18].

Поняття прав, свобод та інтересів людини, їх гарантованість не є рівнозначними як на різних історичних етапах розвитку суспільства та держави, так і у різних країнах світу сьогодення. Ця нерівнозначність залежить не тільки від політичної, правової системи, економічного рівня, розвитку правової культури держави. Все це - об'єктивно зумовлений наслідок, а причиною, рушійним фактором є система цінностей, система пріоритетів нації, народу, держави.

Своєрідність українського правового менталітету, втіленого в його праві, полягає в тому, що він базується як на духовному підґрунті східноєвропейської цивілізації, так і на західних цінностях та ідеях.

До ознак східноєвропейської традиції вчені зачисляють такі: пріоритет колективних (общинних) інтересів над індивідуальними, нерозвиненість інституту приватної власності, панування регламентаційної соціальної етики й християнської релігії. Західну правову традицію вирізняють такі характерні риси: розвинений інститут власності, індивідуалістична соціальна етика та світський характер влади; вона укорінена в римському приватному праві, відчуває його вплив, як і вплив канонічного права; вона позначена високим рівнем правової культури, заснованої на принципах легалізму й пуританізму; дотримується загального поняття правової держави, що сформувалося під впливом філософії природного права [7, 20].

Кожен етнос має свою історію зародження, взаємодії, трансформації й виникнення нових форм. В основі етнокультурної ідентичності лежать - спільне походження, мова, традиції, психологія. Вони слугують істоками загальної культури етносу, трансформованими в праві. Таким чином, за допомогою так званого правового почуття відбувається усвідомлене оформлення й систематизація правових норм, які адекватно відображають рівень правової культури й правосвідомості етносу. У змісті правових норм можуть відбиватися уявлення про соціальну справедливість, бажання діяти згідно з релігійними, моральними, ідеологічними й іншими цінностями, ідеалами, переконаннями.

Правовий менталітет певної етнокультурної спільноти потребує втілення в праві. А право, щоб бути затребуваним, має втілювати правовий менталітет етнокультурної спільноти. Таким чином, правовий менталітет породжує самобутнє право, етнокультурний зміст права.

Ціннісно-нормативна сутність права забезпечує реалізацію етнокультурних особливостей суспільства. Будь-яка правова норма стає оцінкою типової повторюваної ситуації, зумовленою свідомою й вольовою поведінкою людей: чи відповідає ця ситуація свободі, справедливості, рівності, що утвердилася в правовій культурі даної етнічної спільноти.

2.2 Історичні передумови виникнення існуючого законодавства України

Для того щоб зрозуміти державно-правовий стан сьогодення доречним буде звернутися до історичного минулого українського народу, тому що сучасне українське державне відродження розпочалося в умовах, які не завжди сприяли змінам на краще.

Відомий український діяч Михайло Драгоманов визначав причини виникнення держави як такої, насамперед, як результат розвитку суспільства, розширення громад, що ставало історичною подією у житті різних народів. Ті чи інші держави формувалися під впливом особливостей географічних та демографічних умов тощо. Він відмічав вплив на цей процес класового розшарування населення, але вважав це лише одним з факторів державотворення, вага якого у різних країнах залежить від конкретних умов розвитку конкретної держави. У зв'язку з цим, цікавим буде звернутися до Конституції України 1996 року, де у розділі XI Місцеве самоврядування знаходять прямий відбиток ідеї М. Драгоманова щодо ролі територіальних громад [4, 52-55].

Найсуттєвішою ознакою держави М. Драгоманов вважав її служіння народу. Суть держави, на його думку, полягає в правах, якими володіють її громадяни: у свободі слова, забезпеченні працею, свободі організації союзів і товариств, національній свободі тощо.

У роботах Драгоманова ми бачимо надзвичайно сучасну ідею про те, що правова держава спрямована, зокрема, на забезпечення і захист природних і невідчужуваних прав і свобод людини.

Варте уваги й те, що саме правовий статус людини, тобто систему прав, свобод, характер обов'язків, покладених на людину в державі, Драгоманов вважав найважливішою ознакою, за якою поділяються держави на демократичні та недемократичні. Всі ці демократичні ідеї правової держави знайшли своє відбиття у конституційному проекті, що був розроблений Драгомановим у 1884 році і мав назву "Проект основаній Устава Українського общества "Вольний союз" - "Вільна спілка". Слід відмітити, що ще й досі багато настанов, закріплених у цьому проекті, не втратили свого значення, зокрема щодо визначення прав і обов'язків людини і громадянина.

Також пам'ятаючи про те, що державне й національне творення - це нерозривні процеси, можна зазначити, що реальна цінність права завжди пов'язана з цінностями держави. При цьому цінність права витікає не із його зв'язку з державою, взятою самою по собі, а з його зв'язку з особою. Вимірюється вона тим, чи забезпечує право, і якою мірою, гармонічний та прогресивний розвиток особи, розширення її свободи.

Якщо цінність права все-таки пов'язана з державою і пояснюється державою, то це припустимо лише тою мірою, якою вищою цінністю для держави є людина.

Питання, пов'язані з концепцією української правової держави, слід, мабуть, розглядати через призму української національної ідеї, суть якої на сьогодні полягає у тому, що саме право, як узагальнюючий вимір свободи, рівності і справедливості у суспільстві, повинно сприяти здійсненню людських ідеалів, пов'язаних з трактуванням людини, особистості, як найважливіших соціальних цінностей, не тільки з точки зору національних, а й світових реалій.

Саме така ідея права, правової держави органічно вплітається в українську національну ідею, про що переконливо свідчить уся історія розвитку вітчизняного права. Небагато існує народів, у яких з давніх часів повага до права, врегулювання суспільних відносин за допомогою правових норм стали нормою громадського життя, організації та здійснення державної влади. Достатньо згадати договори, які укладали князі між собою, а також з народом ще за часів Київської Русі, де визначалися права та обов'язки кожної із сторін, особливо у вирішенні основних питань внутрішньої та зовнішньої політики. Показовими у цьому відношенні є також договори Київської Русі з Візантією, які забезпечували саме на основі права відповідне правове регулювання міждержавних стосунків.

Великий вплив на розвиток правового світогляду в Україні справив Литовський статут, норми якого, особливо ті, що були присвячені регулюванню майнових відносин, сприяли розвиткові торгівлі, правовому розвитку суспільства в цілому. На розширення досвіду у розвитку правового статусу міст, застосуванні принципів міського самоврядування зіграло свого часу використання в Україні позитивних тоді положень магдебургського права, яке юридичне закріплювало права і свободи жителів міст, особливо торговельних і ремісничих центрів.

Саме завдяки цим надбанням, використанню у правовому розвитку країни як свого національного, так і досвіду інших країн, сталося так, що саме в Україні у тяжку годину відстоювання нею своєї національної незалежності з явився правовий документ безперечної значимості - Конституційний проект Пилипа Орлика 1710 року.

Тим самим було закладено ідею національного конституційного розвитку, яка була продовжена вже в інші часи, в конституційних проектах Георгія Андрузького, Михайла Драгоманова "Вольний союз '' - "Вільна спілка ", проекті "Основний закон Самостійної України", створеному групою членів Української Народної Партії, та інших. Лише після прийнятих у 1917 році універсалів Центральної Ради, а потім і Конституції 1918 конституційний процес в Україні набув загальнонаціонального значення.

Саме з цих позицій слід оцінювати історичну значимість таких актів Верховної Ради України, як Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року і Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Зазначені акти виконали найголовнішу установчу правову функцію - заклали необхідні правові підвалини для прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, здійснення на практиці докорінного реформування чинної в Україні правової системи з тим, щоб вона повністю відповідала відправним засадам побудови демократичної соціальної правової держави.

Цілком зрозуміло, що саме така держава відповідає державницькому змісту сучасної української національної ідеї. Український народ йшов до такої держави дуже довгим і важким історичним шляхом. І сучасне усвідомлення українським народом некласичності свого менталітету, позитивних і негативних його рис створює грунт для збереження й розвитку тих правових принципів і правил, що вкоренилися й стали частиною його буття, а також для запозичення досвіду сусідніх народів, який відповідає духові свого народу й часу, і водночас не допускає експансії будь-якої цивілізації. Сутність культури така, що вона стверджує себе через контакти з іншими культурами й через своє буття в інших культурах. Однак теза про несхожість цінностей різних культур має націлювати на ретельний добір цінностей інших правових культур та їх використання в умовах власної правової культури.

Розділ ІІІ

СУЧАСНІ АКСІОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПРАВА УКРАЇНИ

3.1 Роль соціальних цінностей у формуванні правосвідомості українців

Сучасні процеси суспільної трансформації, в тому числі систем державного права в світі, серед них і в Україні, пов'язані передусім з обумовленим утвердженням в суспільній свідомості та в загальній ієрархії соціальних цінностей ідей людяності, правового статусу особистості. Наприклад, в Україні лише нині конституційно закріплена (ч. 1 ст. 3) норма, відповідно до якої «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» [4, 3]. При цьому, як зазначається у ч. 1 ст. 34 Конституції України: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань» [4, 11].

Тим самим зростає роль оціночних суджень щодо певних об'єктивних явищ і процесів, реальних фактів, істинності, правдивості людських поглядів і переконань. Особливо це стосується юридичної, зокрема, судової практики, де на основі експертних оцінок дуже часто вирішують справи що зачіпають долі людей. Мабуть, тут буде доречною думка судді Апеляційного суду Харківської області Д. Луспеника, що юридичний факт - це синонім таких понять, як подія, результат, то щодо істини як синоніма факту, то тут не все так просто, як вважається, тут виникає багато запитань. Хоча б - у чиїх інтересах оцінюється той чи той факт? [6, 59]

Останнім часом більшість населення незалежної України сприймає сучасні демократичні цивілізаційні цінності лише як ідеї, пов'язані, головним чином з матеріальним добробутом, а не з порядком, заснованим на реальному визнанні державною владою суспільної свободи, природних і невідчужуваних прав і свобод людини. Йдеться про суспільний порядок, де кожна окрема людина має певну сферу свободи стосовно народу як колективного цілого, де кожний громадянин є вільним відповідно до більшості, яка формує політичну волю, і має певну автономію відповідно до держави, що виражає цю волю [5, 90]. Тому, як зазначає М. Цимбалюк, видається що провідні гуманітарні цінності здебільшого тлумачаться частиною населення України з точки зору їх безпосередньої користі в реальному житті, очікування автоматичного підвищення життєвого рівня, а право і державне управління - як необхідні і достатні умови забезпечення підвищення матеріального добробуту населення [10, 90].

Сьогодні необхідні не просто зміни соціальних цінностей, а передусім пошук самих соціальних цінностей, зокрема, ідей справедливості, свободи, демократії, права, державності, закону, управління, самоуправління тощо. Суспільне життя в котрий раз доводить, що через пізнання істини соціальних цінностей останні можуть стати ефективними спонукальними мотивами індивідуальної поведінки, в тому числі і в процесах суспільної трансформації. Це обумовлено насамперед тим, що соціальні цінності ґрунтуються на моральних закономірностях певного суспільства, що вони об'єктивно необхідні для існування будь-якої соціальної структури, його культурно-історичних традицій, що становлять нормоутворюючий фактор будь-якої системи регулювання, серед неї правової, як індивідуальної, так і колективної поведінки.

Реальна правова свідомість індивіда обумовлена не тільки і не стільки існуючими правовими теоріями, засобами їх передачі і механізмами інтеріорізації, скільки соціальними закономірностями та активністю особи в інтерсуб'єктних відносинах.

Склалася соціальна ситуація, що включає тиск економіки, соціальні, психологічні і інші суперечності, наявні засоби реалізації діючих законів, відношення громадян до правових заборон і розпоряджень.

Найгостріше питання про дисонанс між соціально бажаною і реальною правосвідомістю стоїть в суспільстві, яке знаходиться в стані переходу від однієї соціально-економічної моделі розвитку до іншої.

Сучасне українське суспільство, - пише у своїй статті О. Скакун, слабке в економічних і соціальних відносинах, не привчене розвитком приватної власності до напруженої праці і свідомій дисципліні, за великим рахунком виявилося неготовим восприняти демократичні перетворення, зокрема, в правовій сфері [7, 22].

Всі ці явища, безумовно, знаходять своє віддзеркалення як в масових процесах, так і в індивідуальній свідомості людей. Вони, безумовно, і є головними детермінантами формування правосвідомості.

3.2 Соціальна аномія

Наявний стан правосвідомості в умовах перехідного періоду пояснюється не тільки сукупністю реальних соціально-економічних причин і станом правової дійсності, не тільки психологічними особливостями вікової чи групової приналежності людей, але і історичними особливостями розвитку суспільства, масовою психологією його членів. Як доводить Е. Дюркгейм, засвоєння культури створює у членів певного угруповання почуття спільності, належності до однієї нації, одного народу, релігії. Водночас, згуртовуючи одних на основі якоїсь субкультури, вона протиставляє їх іншим, роз'єднуючи ці спільності, тому можуть виникати культурні конфлікти. Тут буде доречно сказати про соціальну аномію, яка має місто в сучасному українському суспільстві.

Аномія (від франц. anomie - відсутність закону, організації), соціологічне і соціально-психологічне поняття, що позначає етично-психологічний стан індивідуальної і суспільної свідомості, яка характеризується розкладанням системи цінностей, обумовленою кризою суспільства, суперечністю між проголошеними цілями і неможливістю їх реалізації для більшості. Виражається у відчуженості людини від суспільства, апатії, розчарованої в житті, злочинності.

Іншими словами, аномія - це щонайповніша розбіжність між декларованими цивілізаційними цінностями і соціально структурованими шляхами їх досягнення. Стосовно окремої особистості, аномія є ліквідацією моральних засад. При цьому особа позбавляється всякого відчуття спадкоємності, традиційності, звільняє себе від будь-яких зобов'язань.

Розвитку аномії, як феномена суспільної та індивідуальної свідомості, сприяють такі особливості соціальної структури, як:

- багатство як загальний символ успіху;

- істотне обмеження соціальних можливостей низів областю некваліфікованої, фізичної праці;

- зростаюча жорсткість соціальної структури, обмежуюча соціальну мобільність.

Таким чином, в правосвідомості певної частини українських громадян відбувається серйозна зміна відношення до права. Формування нігілістичного відношення до правовій дійсності у значної частини сучасників пов'язано з тим, що воно залежить, перш за все, від стану буденної свідомості суспільства, яке, не дивлячись на певну стихійність, в цілому адекватно відображає соціально правову ситуацію в Україні.

У правовій свідомості українців знаходять своє адекватне віддзеркалення негативні соціально-економічні і політичні процеси, які в цілому можуть бути охарактеризовані як стан суспільної аномії.

3.3 «Культурне запізнення»

Сучасна соціальна ситуація в Україні - це арена ціннісного конфлікту не тільки на рівні суспільної свідомості, але і на рівні свідомості індивідуального. У свідомості сучасників ця боротьба набуває особливо гострий характер. Вибір погляду на правову реальність громадянином знаходиться між взаємовиключними категоріями можливого і должного.

У наш час доречно також говорити про так зване «культурне запізнення».

«Культурне запізнення» виникає тоді, коли зміни в матеріальному житті суспільства випереджають трансформацію таких складових духовної культури, як суспільні цінності, традиції, переконання, норми, форми правління тощо. Отже, ми маємо явище тотальної недовіри та зневаги суспільства до системи права взагалі, що викликане насамперед відсутністю чітко сформульованої української національної ідеї. Політичні й економічні зміни, випереджаючи культурно-духовні, повертають суспільство на початкові рубежі, отже, приречені на невдачу.

Головне питання на яке зараз потрібно відповісти - що повинно тримати всю систему правових цінностей у нашому суспільстві? Адже сама собою не з'явиться структура етичних норм, здатних утримати кожного в межах раціональних механізмів соціальної дії. Лише ідеологічне оновлення може створити подібні системи норм і цінностей, які інтегрують суспільство.

Відразу слід зазначити, що історичний досвід суспільного руху людства доводить, що соціальні, в тому числі правові, цінності рухаються в своєму розвиткові відповідно до руху як об'єктивних умов, так і суб'єктивних чинників конкретно-історичного суспільства. А цей рух у своїй узагальненості, як відомо, не є висхідним лінійно-поступальним.

У наш перехідний період поряд з новими існують і старі цінності, що сформувалися під впливом офіційної пропаганди минулих років. Тут можна побачити прямий зв'язок з так званим «соціальним характером», який відіграє важливу роль у трансформації цінностей в сучасній правовій системі. У своїй роботі Е.Фромм пише: «Что такое социальный характер? Это конкретный результат динамической адаптации человеческого естества к условиям, существующим на данный момент в том или ином общественном строе. Изменение социальных условий неизбежно влечет за собой и изменения в социальном характере, то есть появляются определенные потребности и новые тревоги. Эти новые потребности являются причиной появления новых, свежих идей, вместе с тем помогая людям подготовится к их восприятию. Социальные условия оказывают влияние на идеологические явления, существующие в данном обществе, посредством социального характера, который в свою очередь не является результатом пассивной адаптации к социальным условиям; социальный характер представляется скорее, как результат активного приспособления на основе важнейших качеств человеческой природы, появление которых было обусловлено либо биологически, либо в процессе исторического развития» [9, 381-382].

За умов глибокої моральної кризи сучасного українського суспільства було б недоцільним орієнтуватися на якусь певну модель суспільного розвитку, пам'ятаючи, що наша країна вже достатньо заплатила за ідеологічні експерименти минулого і допущені при цьому помилки.

3.4 Європейські цінності та їх вплив на правову систему України

Одним з найвпливовіших на трансформаційні процеси у праві фактором, безумовно можна вважати ті зміни, які обумовлені роллю та місцем західних цінностей та міжнародного права взагалі, у сучасній правовій системі України.

Західні цінності пов'язані зі свободою дій і особистою відповідальністю, а також, вони, фігуруючи в ідеологічній свідомості, є при цьому регулятивними моделями соціальної дії. Але, якими б привабливими не здавалися так звані західні цінності і, навпаки, якого б осуду і зневаги не зазнали наші цінності. Все ж поспіх і необдуманість, відсутність чітких критеріїв при їх виборі, з огляду на ментальність і минуле українського народу, можуть спричинити і вже спричинили ідеологічні метаморфози.

Щодо міжнародного права, то воно є частиною національної системи права України. У процесі укладання державою різних міжнародних договорів (угод, конвенцій), підписання міжнародних декларацій, вступу до міжнародних організацій національне право збагачується завдяки міжнародному -- особливій галузі наддержавного права, що входить у його систему.

В Україні визнається пріоритет міжнародного права над національним, що випливає з Декларації про державний суверенітет України, Конституції України, Закону України «Про міжнародні договори України», закону про громадянство, цивільного та сімейного кодексів, підтверджується фактом її входження до Ради Європи. Відповідно до п. 2 ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» при розбіжності правил міжнародного договору України з правилами її внутрішньодержавного законодавства мають застосовуватися правила міжнародного договору. Добре це чи ні, але ці зміни (у тому числі і ціннісні) що відбуваються в Українському законодавстві, завдяки приєднанню до різних міжнародних договорів, дуже впливають на всю систему державного правотворення. А також, змінюється сприяння та відношення до права взагалі. В історичному розвитку право України ніколи не було національним, народним (воно не мало легітимізуючої функції) і зараз, законодавство України знов позбавлено можливості повернути закон до суспільства, до громадян.

Можна багато говорити про наявність загальної універсальної правової культури, про загальнолюдські цінності, але не можна забувати, що вони - плід розвитку правових культур багатьох етнічних спільнот, які спільними зусиллями створюють загальнолюдську культуру в її різних змістовних вимірах.

Європейські цінності, поспіхом нав'язані іншій культурі не тільки не сприяють об'єднанню різних культур, а, навпаки, створюють умови, що дестабілізують суспільство.

Висновки

Правове буття сучасної людини розширює віками сформовані межі національно-державних правових систем і набуває нового виміру. Окреслюються моральні, соціальні, економічні проблеми, пов'язані з евтаназією, інтернаціоналізацією усиновлення; проблеми альтернативного народження дитини; сурогатного материнства, донорства і трансплантації органів. Нові можливості трансплантології породжують гострі проблеми етичного і правового характеру. Таким чином, матриця морально-правових координат сучасної людини принципово змінюється протягом життя всього одного-двох поколінь.

Тому, питання щодо трансформації цінностей в правовій системі України набуває все більшої актуальності. По-перше, це обумовлено тим, що відсутність стійкої соборної правової свідомості негативно позначилася на політичному самовизначенні українського народу. По-друге, падіння «старого режиму» супроводжувалося найглибшою кризою світогляду людей. Донедавна діюча ідеологія перестала бути загальноприйнятою та обов'язковою. І Це призвело до кризи української правосвідомості. З марксизму-ленінізму радянське правознавство черпало уявлення про основні закономірності, цінності і принципи. Логічним тут буде те, що світоглядна основа, яка була зруйнована, повинна бути або знову аргументована і укріплена, або чимось замінена. А цього не відбулось. Тому ми і стикаємось з тим, що питання, які вважалися вирішеними безповоротно, знов стали відкритими. І на фоні загальної суспільної трансформації постає проблема цінностей у системі права України.

В контексті сучасного правотворення не останню роль відіграє питання щодо національної ідеї. Тому що ідеологія виконує функцію легітимізації всього, з чим вона має справу у змістовному аспекті уявлень про світ і місце людини в ньому. Національна ідея виступає як вольовий імпульс, що забезпечує тривалу організацію усього суспільного життя, і як джерело соціальної мотивації для окремої людини, соціальних груп, інститутів, суспільства в цілому. Зараз у великій кількості наукових та популярних виданнях можна побачити спроби щодо аналізу проблеми національної ідеї. Але у реальному житті ми стикаємося з тим, що українці досить байдужі до національної ідеї як такої. А нав'язувати її якимось чином, безумовно, безглуздо.

Важливим є розуміння того, що право є відображенням правового менталітету народу, його самобутнього праворозуміння, правової свідомості та правового мислення. В цьому його етнокультурний зміст. Право, яке не ґрунтується на правовому менталітеті народу, на соціальних цінностях, на моральних засадах суспільства ніколи не буде національним.

Дійсно те, щоб на землі щось виросло, потрібен культурний шар ґрунту. І такий шар є. Тому, зараз треба подивитися уважніше і зрозуміти, що Україна може мати власну національну правову систему, тільки на цей шлях треба встати і тоді, мабуть, це виникне.

Література

1) Андерсон Бенедикт Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму - К.: Критика, 2001. - 272 с.

2) Гегель Г. В. Ф. Философия права - М.: 1990. - С.75.

3) Ігнатов В.О. Імітація демократизації соціуму в Україні // Етносоціальні трансформації в Україні: Відп. ред. Б.В. Попов - К.: Український Центр духовної культури, 2003. - С. 134.

4) Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - Одеса: Маяк; РІНО, 1996. - 64 с.

5) Козюбра М. Правовий закон: проблема критеріїв // Вісник Академії правових наук України. - 2003. - №2-3. - С. 90.

6) Луспеник Д. Розмежування оціночних суджень та стверджень про факти при розгляді справ про захист честі, гідності та ділової репутації // Право України. - 2003. - № 12. - С. 59.

7) Скакун О.Ф. Часопис Київського університету права - 2004 - №4 - С.17-23

8) Українська національна ідея і сучасність. Під загальн. ред. проф. Г.І. Гончарука. - Одеса: Астропринт, 1999. - 256 с.

9) Фромм Э. Бегство от свободы. - Мн.: Харвест, 2004. - 384с. - С. 381-382.

10) Цимбалюк М. Цивілізаційна цінність права у демократичному суспільстві // Право України. - 2003. - №2. - С. 90.

11) Шелест Д.С., Юрченко М.М. Політико-правові основи етнодержавотворення в Україні. - Одеса: Астропринт, 1999. - 204 с.

12) Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред) та ін. - К.: «Укр. енцикл.», 1998. - Т.1: А-Г. - 672 с.: іл.