Мета роботи - виклад на основі аналізу чинного законодавства головних засад управлінської діяльності та здійснення повноважень органами юстиції у сфері реєстрації/легалізації об'єднань громадян.

У процесі дослідження поставлених питань використовувалися наступні методи: загальнологічні методи наукового дослідження такі як: аналіз, узагальнення, аналогія, історико-правовий метод при аналізі тенденції розвитку і становлення державного управління в сфері державної реєстрації/легалізації об'єднань громадян.

Актуальне значення має розкриття місця і ролі державного управління органів юстиції у вирішенні проблем удосконалення існуючого механізму легалізації об'єднань громадян. Це питання у сучасних умовах набуває все більшого значення, оскільки безпосередньо впливає на забезпечення прав і свобод всіх громадян України.

У даній роботі державне управління юстицією розглянуто в площині питань реєстрації/легалізації об'єднань громадян, інших громадських формувань по вертикалі: Мін'юст - Департамент легалізації та регулювання діяльності бюро кредитних історій; головні управліннях юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі - структурні підрозділи, які виконують функції легалізації об'єднань громадян; - районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні управліннях юстиції - спеціалісти відповідних управлінь юстиції.

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЄЮ, ЛЕГАЛІЗАЦІЯ ОБ'ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН, РЕЄСТРАЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ, РЕЄСТРАЦІЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ, ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР ОБ'ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН ТА БЛАГОДІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ, РЕФОРМУВАННЯ ОРГАНІВ ЮСТИЦІЇ.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ,

СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

БО Благодійна організація

ГО Громадське об'єднання

НПО Неприбуткові організації

ЦК Цивільний кодекс

ЦПК Цивільний процесуальний кодекс

Мін'юст Міністерство юстиції України

Закон про державну

реєстрацію Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ЮСТИЦІЇ

1.1 Загальні положення державного управління юстицією

1.2 Основні етапи розвитку системи органів юстиції в Україні

1.3 Огляд повноважень органів юстиції з реєстрації/легалізації об'єднань громадян

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНО-ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ ОРГАНАМИ ЮСТИЦІЇ З ПИТАНЬ РЕЄСТРАЦІЇ ТА ПРИПИНЕННЯ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ І ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

2.1 Порядок придбання політичними партіями легального статусу

2.2 Повноваження органів юстиції з питань легалізації громадських організацій, реєстрації благодійних та інших неприбуткових організацій

2.3 Підстави, порядок і наслідки припинення об'єднань громадян

2.4 Ситуаційний аналіз здійснення повноважень з реєстрації/легалізації об'єднань громадян на прикладі Головного управління юстиції у Запорізькій області

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ РЕЄСТРАЦІЇ/ЛЕГАЛІЗАЦІЇ ОБ'ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН ОРГАНАМИ ЮСТИЦІ

3.1 Проблемні питання, що виникають під час здійснення повноважень органами юстиції з питань реєстрації/легалізації об'єднань громадян

3.2 Пропозиції та рекомендації щодо удосконалення механізму та діяльності органів юстиції при здійсненні реєстрації/легалізації об'єднань громадян

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. Приступаючи до вивчення шляхів удосконалення реєстрації/легалізації об'єднань громадян органами юстиції, управлінської діяльності та здійснення повноважень цими органами, необхідно, передусім, визначити, що ж таке управління? Цей термін став універсальним засобом характеристики певного виду діяльності, тобто сукупності дій, що здійснюються ради досягнення відповідних суспільно значущих цілей.

У самому широкому значенні управління означає керівництво будь-чим (або будь-ким). У подібному розумінні воно трактується і в наші дні. Однак обмежитися такою констатацією недостатньо.

Виникає потреба розкриття змісту цього керівництва, його функціонального значення. Управління є функція організованих систем різної природи, яка забезпечує їх цілісність, сприяє досягненню виконання певних задач, збереженню їх структури, підтримці режиму їх діяльності.

Управління по своїй суті зводиться до керуючого впливу суб'єкта на об'єкт, змістом якого є упорядкування системи, забезпечення її функціонування. Це цілеспрямований упорядкований вплив, що реалізується в зв'язках між суб'єктом і об'єктом і здійснюється безпосередньо суб'єктом управління. Крім того, управління реальне тоді, коли в наявності відоме підкорення об'єкта суб'єкту управління, керованого елемента системи її керуючому елементу. Отже, керуючий (що упорядковує) вплив - прерогатива суб'єкта управління. Такі основні риси, що характеризують загальне поняття управління.

Термін «державне управління» широко використовується у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі, а також в законодавстві багатьох країн.

Місце і роль державного управління визначаються наступними характеристиками:

державне управління - це конкретний вид діяльності по здійсненню єдиної державної влади, що має функціональну і компетенційну специфіку, що відрізняє його від інших видів (форм) реалізації державної влади;

державне управління - діяльність виконавчо-розпорядливого характеру. Основним напрямом її є виконання, тобто проведення в життя законів і підзаконних нормативних актів. Досягається ця мета використанням необхідних юридично-владних повноважень;

державне управління - прерогатива спеціальних суб'єктів, що узагальнено визначаються як виконавчо-розпорядливі органи державної влади або ж органи державного управління;

державне управління - підзаконна діяльність, здійснювана «на основі і на виконання закону»; вона вторинна по відношенню до законодавчої діяльності.

Така узагальнена характеристика державного управління, до якої можна додати і деякі інші специфічні його ознаки, в числі яких: вертикальність (субординарність, ієрархічність) системи виконавчо-розпорядливих органів; реалізація юридично-владних повноважень, що належать цим суб'єктам в адміністративному, тобто у позасудовому порядку; передбачена чинним законодавством можливість адміністративної правотворчості і т.п.

Процес реалізації завдань і функцій знаходить свій юридичний вияв у відповідних формах. Форми управлінської діяльності визначаються характером відносин у сфері управління. Вони складаються в процесі здійснення виконавчої та розпорядчої діяльності. Управлінська діяльність викликає різні наслідки: одні дії призводять до юридичних наслідків, інші - ні.

Форми управлінської діяльності прямо чи опосередковано обумовлені тими юридичними приписами, за допомогою яких держава регулює діяльність виконавчої влади.

Органи виконавчої влади обирають ті форми, які видаються за даних конкретних умов найбільш виправданими та ефективними. Це означає що в процесі управлінської діяльності відповідні органи виконавчої влади (посадові особи) на основі чинного законодавства самостійно встановлюють обов'язкові правила поведінки (норми права) з питань, що віднесені до їх компетенції. Під час практичного виконання завдань, покладених на апарат управління, вони реалізують розпорядчі повноваження, змістом яких є виконання вимог закону і організація застосування правових норм, а у передбачених законом випадках здійснюють адміністративну юрисдикцію.

Ця діяльність органів управління пов'язана з виданням правових актів, які тягнуть за собою певні юридичні наслідки, тобто ведуть до виконання, зміни або припинення адміністративних правовідносин між суб'єктом і об'єктом управління, і є правовими формами.

Здійснення виконавчої влади у правовій формі є виразом того, що повноваження, якими наділені управлінські органи, носять державно-владний характер з точно визначеним способом їх втілення в життя шляхом видання юридичних актів.

Встановлення та застосування норм права у процесі державного управління здійснюється державними органами через видання актів державного управління.

В юридичній літературі акти державного управління по-перше розглядаються у якості дії, по-друге як документ, по-третє як форма виконавчо-розпорядчої діяльності - це останнє розуміння акта найбільш розповсюджене.

Сьогодні потрібна така організації виконавчої влади, яка б забезпечувала істотне підвищення дієвості державного управління. Досягти такого становища неможливо без широкого використання наукових підходів до реформування всіх основних інститутів державного управління. Тому необхідним є суттєве поглиблення досліджень управлінської проблематики, а в межах юридичних наук - особливо її організаційно-правових аспектів.

Значної уваги заслуговує проблематика, пов'язана з виявленням особливостей державного управління в окремих сферах суспільного розвитку.

Окрім теоретичних питань, в даній роботі, у якості прикладу конкретного здійснення державного управління розглянута функціональна компетентність і особливості здійснення діяльності органами юстиції в сфері реєстрації/легалізації громадських об'єднань. Тим паче, що зміцнення правової держави - основне завдання органів юстиції.

Актуальне значення має розкриття місця і ролі органів юстиції у вирішенні проблем удосконалення існуючого механізму легалізації об'єднань громадян. Це питання у сучасних умовах набуває все більшого значення, оскільки безпосередньо впливає на забезпечення прав і свобод всіх громадян України.

У літературі висвітлювалися окремі проблеми створення та державної реєстрації (легалізації) об'єднань громадян - вітчизняними і зарубіжними авторами: О. Вінник, С. Зінченком, Н. Саніахметовою, М. Галянтичем, А. Бризгаліним, А. Ноздрачовим та іншими, однак необхідності комплексного дослідження це не зняло.

Великого прикладного значення набуває проблематика, пов'язана з якісним покращенням організації та діяльності системи органів юстиції, визначенням структурно-функціональних засад побудови цієї системи в сфері реєстрації об'єднань громадян.

Органи юстиції області представляють одну з гілок місцевої виконавчої влади, основним призначенням якої є участь в забезпеченні реалізації державної правової політики.

Діяльність органів юстиції - це діяльність, перш за все, направлена на виконання завдань зміцнення законності, організації захисту прав і законних інтересів громадян і їх об'єднань, підприємств, установ, організацій і держави.

У даній роботі державне управління юстицією розглянуто в площині питань реєстрації/легалізації об'єднань громадян, інших громадських формувань по вертикалі:

- Міністерство юстиції України (Мін'юст) - Департамент легалізації та регулювання діяльності бюро кредитних історій;

- головні управліннях юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі - структурні підрозділи, які виконують функції легалізації об'єднань громадян;

- районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні управліннях юстиції - спеціалісти відповідних управлінь юстиції.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в теоретичному дослідженні шляхів удосконалення реєстрації/легалізації об'єднань громадян органами юстиції на базі аналізу українського законодавства та існуючої практики та в обґрунтуванні нових наукових положень та пропозицій до законодавства щодо правового забезпечення таких умов створення та реєстрації громадських об'єднань, які сприятимуть попередженню правопорушень у процесі їх легалізації та створенню оптимальних умов ефективного функціонування.

Згідно з метою роботи визначені наступні основні завдання дослідження:

- дати загальну характеристику основних положень державного управління юстицією та визначити повноваження органів юстиції у сфері реєстрації/легалізації об'єднань громадян;

- проаналізувати компетенцію органів юстиції з питань легалізації об'єднань громадян на прикладі Головного управління юстиції у Запорізькій області;

- виявити державно-владні повноваження органів юстиції з питань реєстрації/легалізації та припинення громадських організацій і політичних партій;

- проаналізувати законодавство України, зарубіжних країн, іноземний досвід щодо створення та державної реєстрації об'єднань громадян для виявлення його недоліків та їхнього усунення, запропонувати й обґрунтувати найбільш оптимальні підходи до визначення сфери застосування законодавства про державну реєстрацію юридичних осіб та системи органів, що здійснюють державну реєстрацію об'єднань громадян;

- виокремити стадії державної реєстрації об'єднань громадян, виявити існуючі вади в процедурі державної реєстрації, запропонувати шляхи їх усунення, обґрунтувати відповідні зміни та доповнення до законодавства України;

- на основі проведеного дослідження сформулювати пропозиції та рекомендації щодо удосконалення механізму легалізації громадських об'єднань.

Об'єктом дослідження є повноваження органів юстиції у сфері реєстрації/легалізації об'єднань громадян та суспільні відносини між об'єднаннями громадян та державою, які складаються в процесі реєстрації/легалізації об'єднань громадян органами юстиції.

Предметом дослідження є діяльність органів юстиції у визначеній сфері в межах норм чинного законодавства, що регламентують процес реєстрації/легалізації об'єднань громадян органами юстиції, а також практика застосування цих норм.

Методи дослідження. У процесі дослідження поставлених питань використовувалися наступні методи: загальнонаукові (аналіз, синтез, індукція) й окремо-наукові (аналіз документів); історико-правовий метод при аналізі тенденції розвитку і становлення державного управління в сфері державної реєстрації/легалізації об'єднань громадян. Метод формально-логічного аналізу - при визначенні поняття державного управляння юстицією.

Використані також неформальні методи системного аналізу такі як метод сценаріїв для упорядкування існуючих проблем у сфері реєстрації/легалізації об'єднань громадян, збору інформації на базі Головного управління юстиції у Запорізькій області, встановлення взаємозв'язків проблеми з іншими проблемами, пошук можливих и ймовірних напрямків майбутнього розвитку та діагностичний метод на прикладі роботи Головного управління юстиції у Запорізькій області з метою вдосконалення форм та методів його роботи.

Крім того, використані такі загальнологічні методи наукового дослідження: аналіз, синтез, узагальнення, аналогія та спеціальні методи наукового дослідження, як формально-юридичний, системно-структурний. Методи аналізу і синтезу, системно-структурний застосовувалися для визначення призначення, цілей, принципів і задач процедури легалізації об'єднань громадян. Метод аналогії, формально-логічний, формально-юридичний і порівняльно-правовий методи використовувалися при характеристиці об'єднань громадян різних видів, що дозволило визначити переваги відповідного зарубіжного досвіду та обґрунтувати пропозиції щодо оптимізації вітчизняного законодавства. За допомогою історичного і діалектичного методів були виявлені переваги і недоліки нормативно-правових актів, які регулювали процеси створення та реєстрації об'єднань громадян, сформульовані пропозиції щодо вдосконалення нині діючої нормативно-правової бази у цій сфері. Порівняльно-правовий метод використаний з метою визначення шляхів подальшого розвитку державного управління у сфері реєстрації/легалізації об'єднань громадян.

Теоретичними джерелами дослідження слугували наукові досягнення провідних українських і закордонних вчених, зокрема, С.С. Алєксєєва, В.І. Борисової, А.В. Венедіктова, О.М. Вінник, В.М. Гайворонського, Є.П. Губіна, І.В. Єршової, О.П. Загнітка, Д.В. Задихайла, З.М. Заменгоф, І.Є. Замойського, С.О. Зінченка, Г.Л. Знаменського, Т.В. Кашаніної, В.М. Коссака, Н.Ю. Круглової, В.В. Лаптєва, П.Г. Лахно, К.К. Лєбєдєва, В.В. Луця, В.К. Мамутова, В.В. Мартем'янова, О.М. Олєйник, І.Г. Побірченка, О.П. Подцерковного, Г.В. Пронської, Б.І. Пугинського, Н.О. Саніахметової, В.О. Сємєусова, І.В. Спасібо-Фатєєвої, Ю.К. Толстого, Г.Ф. Шершеневича, Р.Б. Шишки, В.С. Щербини, О.С. Янкової та ін.

Емпіричну базу дослідження склали узагальнення практики Головного управління юстиції у Запорізькій області, а також спеціальна вітчизняна та іноземна наукова література, в якій досліджуються проблеми створення і легалізації об'єднань громадян.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що вперше після вступу в дію Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 16 березня 2006 року [1, с.96-99] проведено системне, комплексне дослідження наукових здобутків, законодавства та практики його застосування щодо створення та реєстрації об'єднань громадян, на основі якого обґрунтовано нові положення та пропозиції з удосконалення реєстрації/легалізації об'єднань громадян органами юстиції.

удосконалено:

? процедура реєстрації/легалізації об'єднань громадян органами юстиції;

? у концептуальному плані розкрита теоретична і практична сутність державної реєстрації об'єднань громадян органами юстиції як правового явища через визначення її цілей, систематизацію її завдань, класифікацію принципів, визначення стадій цього процесу;

? визначені та розмежовані юридичні факти виникнення об'єднань громадян та їх послідовність: створення (перший), реєстрація (другий), внесення до реєстру відомостей про реєстрацію (третій);

набуло подальшого розвитку:

? теоретичні і практичні аспекти понять, цілей, принципів, задач щодо процедур легалізації об'єднань громадян органами юстиції і запропоновані на цій основі оригінальні рекомендації.

Практичне значення отриманих результатів. Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що зроблені висновки і пропозиції відображають позитивні і негативні сторони при здійсненні реєстрації/легалізації об'єднань громадян органами юстиції та іншими органами виконавчої влади, на які відповідно до законодавства України покладені обов'язки з питань реєстрації/легалізації об'єднань громадян і визначають можливі шляхи вдосконалення законодавства та практики його застосування. Положення магістерської роботи та її ідеї можуть бути використані для внесення змін до нормативних документів, що регулюють питання державної реєстрації/легалізації об'єднань громадян. В практичній діяльності органів юстиції основні положення магістерської роботи можуть бути застосовані з метою подальшого її вдосконалення. В науці вони сприятимуть подальшим науковим дослідженням з питань реєстрації/легалізації об'єднань громадян.

Апробація результатів роботи. Результати дослідження обговорювалися на оперативних нарадах відділу реєстрації нормативно-правових актів, легалізації об'єднань громадян, правової роботи та правової освіти Головного управління юстиції у Запорізькій області. Прийнято участь у XVІ Міжнародній науковій конференції молодих науковців “Наука і вища освіта” Класичного приватного університету 17 квітня 2008 р. та здійснено доповідь на тему роботи. Висновки, що сформульовані в магістерській роботі, були опубліковані у тезах доповідей на конференціях: на XVІ Міжнародній науковій конференції молодих науковців “Наука і вища освіта” Класичного приватного університету [27, с. 95]. Тези доповіді представлені у додатку А.

Структура роботи. Магістерська робота складається із вступу, загальних висновків, трьох розділів, викладених на …. сторінках, а також списку використаних літератури з 44 джерел. Загальний обсяг роботи - ____ сторінок, в тому числі 2 рисунків.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ЮСТИЦІЇ

1.1 Загальні положення державного управління юстицією

Цей розділ роботи присвячено розкриттю такого поняття, як державне управління в його загальному розумінні та державному управлінню юстицією, як однієї з його складових, його основним ознакам і принципам та розглянемо основні повноваження органів юстиції насамперед у сфері реєстрації/легалізації об'єднань громадян.

Державне управління є функцією держави, якою володіють спеціальні органи, які являють собою систему органів державного управління, що діють від імені держави. Управління - це організуюча діяльність держави, що спрямована на виконання її завдань та функцій [2, с. 183].

Державне управління містить характеристики соціального управління, так як воно є його складовою частиною. Але державне управління має свої притаманні тільки йому одному риси, що являють нам його специфіку і дають нам право детермінувати його як окремий, самостійний вид управління.

Проявляють себе ці особливості в компонентах системи державного управління (суб'єкті, об'єкті, управлінському впливі) та інтегративних властивостях, що притаманні йому як системному управлінню.

Система спеціальних органів, що представляє державу, являє собою суб'єкт державного управління. Особливості цих органів, як безпосередніх суб'єктів державного управління полягають в тому, що вони утворюються державою, наділені державно-владними повноваженнями і здійснюють управлінські функції від імені держави.

Об'єкта ж, вирізняє те, що ним є організоване суспільство в цілому. Вплив на об'єкти розподіляється сферами державного управління суб'єктів.

Визначальними особливостями управлінського впливу є притаманний йому державно-владний характер, що виявляється у правовій, переважно адміністративно-правовій формі, та має безперервний характер.

Головна інтегративна якість системи - реалізація у повному обсязі загальнодержавних інтересів у сфері соціального управління.

Велика увага, в теорії адміністративного права приділяється дослідженню ознак державного управління, тобто його рисам.

Дослідники найчастіше виділяють п'ять ознак: виконавчо-розпорядчий характер; підзаконність; масштабність і універсальність; ієрархічність; безпосередньо організуючий характер.

Виконавчо-розпорядчий характер державного управління охоплює два взаємопов'язані напрями - виконавчу і розпорядчу діяльність.

Органи, які здійснюють державне управління, - це насамперед виконавчі структури. Найважливіші серед них містять цю ознаку вже у своїй назві. Ця ознака, як правило, закріплюється у нормативному порядку.

Розпорядча діяльність управлінських структур виявляється у прийнятті загальнообов'язкових приписів, в організації виконання цих приписів та у здійсненні контролю за цим процесом.

Підзаконність державного управління означає, що його найважливіші цілі, сфери, форми і методи впливу встановлюються на законодавчому рівні. Вся виконавчо-розпорядча діяльність ґрунтується на правових нормах. Саме вони створюють міцну правову базу для здійснення державного управління і визначають межі його виконавчого спрямування.

Масштабність та універсальність державного управління виявляється у здійсненні державою управлінської діяльності, впливу на всі сфери соціального життя через відповідні органи.

Ієрархічність державного управління - це наявність у органів, які його здійснюють, системи нижчих, підпорядкованих їм інстанцій.

Безпосередньо організуючий характер державно-управлінської діяльності полягає в організації спільної діяльності людей у процесі виконання і розпорядницької діяльності на різних рівнях.

Поняття державного управляння юстицією є похідним від поняття державного управління.

Поняття державного управляння юстицією, на мій погляд, можна сформулювати наступним чином. Державне управління юстицією - це діяльність держави, суттю якої є здійснення управлінського організуючого впливу шляхом використання повноважень органів юстиції через організацію виконання законів, здійснення управлінських функцій з метою забезпечення реалізації державної правової політики у відповідних сферах суспільного життя, створення умов для реалізації громадянами, їх об'єднаннями, підприємствами, установами та організаціями їх прав і законних інтересів.

На мій погляд, можна виділити наступні ознаки державного управління юстицією: виконавчо-розпорядчий характер; підзаконність; ієрархічність; безпосередньо організуючий характер.

Будь-яка система, у тому числі й управлінська розглядається в сукупності двох невід'ємних складових - суб'єкта та об'єкта.

Суб'єкт управління - система, наділена певною компетенцією і державно-владними повноваженнями, що дозволяють їй втілювати свою волю у форму керівних команд чи рішень, обов'язкових для виконання, тобто, це система, що управляє [3, с. 160]. Суб'єктами державного управління юстицією від імені держави виступають органи юстиції. Ознаки органів юстиції як суб'єктів державного управління такі:

- вони формуються державою (з волі держави);

- наділені державно-владними повноваженнями;

- здійснюють управлінські функції від імені держави;

- мають визначену систему.

Також до суб'єктів державного управління юстицією можна віднести керівників та керівний склад органів юстиції (посадові особи, службові особи, які наділені державно-владними повноваженнями).

Об'єкт управління - це система, яка підпорядковується владній волі суб'єкта управління і виконує його рішення, тобто система, якою управляють [3, с. 161].

Об'єктами, на які справляють вплив суб'єкти державного управління юстицією, є підвідомчі їм сфери державного управління, визначені законодавством. Однією з особливостей юстиції є багатооб'єктність в цій сфері управління. Вчені до об'єктів юстиції відносять нотаріальні контори, органи реєстрації актів цивільного стану, судово-експертні установи, адвокатуру, судові установи [4, с. 558].

Друга особливість юстиції зумовлена попередньою і полягає у різноманітності форм і методів управління, які застосовуються органами юстиції. Так, по відношенню до державних нотаріальних органів і органів реєстрації актів цивільного стану застосовується метод управління; по відношенню до органів адвокатури - метод регулювання. Щодо цих органів вплив органів юстиції має рекомендаційний характер та полягає в основному у вирішенні організаційних питань, оскільки більшість об'єктів у цій сфері є самостійними та незалежними у своїй практичній діяльності [4, с. 558 - 559].

Необхідно зазначити, що між суб'єктом і об'єктом державного управління не існує абсолютних меж: система, яка управляє, будучі суб'єктом відносно того чи іншого об'єкта, сама, в свою чергу, може бути об'єктом управління з боку іншого суб'єкта [3, с. 161]. Так, наприклад, головне управління юстиції в області, що здійснює управлінську діяльність у межах області, є суб'єктом управління щодо районних управлінь юстиції даної області, одночасно будучі об'єктом управління відносно Міністерства юстиції України, останнє, в свою чергу, є об'єктом управління з боку уряду.

Система органів, які здійснюють державне управління юстицією закріплена нормативно-правовим актом - Постановою Кабінету Міністрів України "Про систему органів юстиції" від 30.04.1998 № 592 [5, с. с.34-36] (із змінами і доповненнями від 05.07.2004).

На даний час існують три основні ланки у системі державних органів управління юстицією:

- Мін'юст;

- Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі;

- районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні управління юстиції.

Статус та повноваження Міністерства юстиції України визначені одночасно Указом Президента України "Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України" від 30.12.1997 N 1396/97 [6, с.42-44] і Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України" від 14.11.2006 N 1577 [7,с. 19-20].

За своїми ознаками Міністерство юстиції України відноситься до функціональних міністерств, оскільки здійснює заходи щодо забезпечення реалізації державної правової політики, політики у сфері адаптації законодавства України до законодавства ЄС та ін.

Мін'юст здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, а також районні, районні у містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції, підприємства, установи та організації, що належать до сфери його управління. У складі Мін'юсту Кабінетом Міністрів України можуть бути утворені урядові органи державного управління.

Статус та повноваження Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управління юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі визначено Положенням про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 14.02.2007 N 47/5 [8, с. 58-60].

Статус та повноваження районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції визначено Положенням про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні управління юстиції, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 14.02.2007 N 47/5 [8, с. 58-60].

1.2 Основні етапи розвитку системи органів юстиції в Україні

Історія органів української юстиції пов'язана з історією зародження української державності. Біля її витоків стояла Українська Центральна Рада. Наприкінці червня 1917 року у першому національному уряді -- Генеральному Секретаріаті -- було створено Генеральне секретарство судових справ (юстиції) на чолі з В. Садовським. Після проголошення Четвертим Універсалом Центральної Ради від 9 січня 1918 р. України "самостійною… суверенною державою Українського народу", Генсекретарство судових справ перейменовано в новому уряді -- Раді Народних Міністрів -- на Міністерство судових справ, яке очолив С. Шелухін. За гетьмана П. Скоропадського Міністерством судових справ здійснювалася практично вся правова політика.

15 липня 1918 р. Міністерство судових справ перейменовано на Міністерство юстиції. Під його керівництвом діяли 3 судові палати, 19 окружних судів і 112 міських та повітових з'їздів мирових суддів.

Головними завданнями тогочасного Міністерства юстиції були: здійснення управління судовими органами та пенітенціарною системою, вдосконалення судочинства в умовах перехідного етапу української державності, кодифікація законодавства, підготовка проектів кримінальних, кримінально-процесуальних та інших нормативних актів.

У цей період міністрами були М. Чубинський, О. Романов, А. В'язлов, В. Рейнбот.

У грудні 1918 року влада в Україні перейшла до Директорії. Міністерство юстиції очолювали В. Приходько, Г. Сиротенко, Д. Маркович, А. Лівицький. Саме тоді було закладено основу українізації судової системи. Підтвердженням цього є розроблений міністерством закон "Про відновлення гарантій недоторканності особи на території Української Народної Республіки", який можна назвати своєрідною предтечею прийнятої ООН Загальної декларації прав людини.

Радянський період української юстиції розпочався 28 листопада 1918 р. з утворенням при Тимчасовому Робітничо-Селянському Уряді України Відділу юстиції. 29 січня 1919 р. відділ перетворено на Народний комісаріат юстиції на чолі з кваліфікованим юристом О. Хмельницьким. 11 грудня 1919 р. в Харкові створено Комітет юстиції при Всеукраїнському революційному комітеті, а 19 січня 1920 р. його реорганізовано в Народний комісаріат юстиції України, який очолив політичний діяч Є. Терлецький. Тривалий час посади Наркома юстиції і Генерального прокурора обіймала одна особа. На цих посадах працювали М. Скрипник, В. Порайко, В. Поляков, М. Михайлик, А. Кисельов-Кеслер.

У 1936 році органи юстиції та прокуратури розділилися. Наркомами юстиції працювали Ф. Радченко (1936--1937 рр.) і М. Бабченко (1938--1947 рр.).

У 1946 році Народний комісаріат юстиції УРСР реорганізовано у Міністерство юстиції УРСР. Міністрами юстиції працювали Д. Панасюк, Ф. Глух, К. Згурська (1947--1970 рр.).

У 1963 році Мін'юст було ліквідовано, а його функції покладено на юридичну комісію при Раді Міністрів Української РСР та Верховний Суд УРСР, а на місцях - на обласні суди.

У 1970 році діяльність Міністерства юстиції поновлено. Вона регламентувалася відповідним Положенням, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 4 вересня 1972 р. Протягом 1970--1990 рр. Міністерство юстиції УРСР очолював В. Зайчук.

Підсумовуючи історичний екскурс радянського періоду діяльності Міністерства юстиції, треба акцентувати увагу на тому, що, як і інші республіканські міністерства, воно не було самостійним у здійсненні державного управління. Його роль зводилася переважно до функції передавальної ланки у багатоступеневій союзно-республіканській системі державного управління колишнього СРСР.

За роки незалежності України міністрами юстиції були В. Ф. Бойко (1990-1992 рр.), В. В. Онопенко (1992-1995 рр.), С. П. Головатий (1995--1997 рр.), С. Р. Станік (1997 -- 2002 рр.), О.В. Лавринович (двічі). Протягом 2005-2006 років посаду обіймали Р.М.Зварич (двічі) та С.П. Головатий. Постановою Верховної Ради України №10-VI від 18 грудня 2007 року на посаду Міністра юстиції України призначено Оніщука Миколу Васильовича.

Проголошення незалежності України, а відтак -- розбудова демократичної правової держави, впровадження політичної, економічної та правової реформ зумовили необхідність кардинальних змін у діяльності Міністерства юстиції.

Компетенція, функціональні повноваження та завдання Міністерства юстиції визначилися Положеннями про нього від 28 грудня 1991 року та 3 жовтня 1992 року. Однак з прийняттям нової Конституції України та поглибленням, у зв'язку із цим, процесів реформування в усіх сферах суспільно-політичного, соціально-економічного, духовного розвитку суспільства, виникла необхідність у розширенні повноважень Міністерства. Було внесено відповідні зміни до зазначених Положень. Тож робота Міністерства уже регламентувалася Положенням від 18 вересня 1996 року.

У 1997 році Міністерством юстиції України ініційовано розроблення нового Положення про міністерство, яке затверджено Указом Президента України від 30 грудня 1997 року № 1396/97.

У зв'язку з проведенням конституційної реформи та змінами і доповненнями до Конституції України, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року №2222-ІV, виникла необхідність у розробленні нової редакції положення про Міністерство юстиції, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 р. №1577.

Систему органів юстиції складають Міністерство юстиції України та його територіальні органи.

До сфери управління Міністерства юстиції належать органи нотаріату, науково - дослідні установи судових експертиз, підприємства, установи та організації.

Структуру центрального апарату Міністерства юстиції складають 14 департаментів, 8 управлінь, 4 самостійних відділи, Секретаріат Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини. Крім того, у складі Міністерства функціонує урядовий орган державного управління - Державний департамент з питань адаптації законодавства. Відповідно до Закону про внесення змін до законів України "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження" у складі центрального апарату міністерства створено Департамент державної виконавчої служби та відділи ДВС у структурі територіальних органів юстиції.

Міністр юстиції спрямовує і координує діяльність Державного департаменту з питань виконання покарань.

Міністерство юстиції здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, а також районні, районні у містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції, підприємства, установи та організації, що належать до сфери його управління.

Зазначені управління юстиції підпорядковані Міністерству і є його територіальними органами.

На 1 січня 2008 року функціонують 414 районних, 27 районних у містах, 89 міських (міст обласного значення), 73 міськрайонних управлінь юстиції.

Міністерство юстиції виконує завдання з визначальних напрямів нормотворчої роботи : розроблення проектів законів України, які безпосередньо випливають із положень Конституції України, та розроблення нових процесуальних кодексів України, що є одним із зобов'язань України перед Радою Європи; приведення законодавства у відповідність з новими Цивільним, Господарським та Сімейним кодексами України; укладення і ратифікація дво- та багатосторонніх міжнародних договорів про правову допомогу у кримінальних та цивільних справах, про видачу правопорушників (екстрадицію), про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання тощо; проведення верифікації підзаконних нормативно-правових актів на відповідність Конституції України та законам України.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5