Виборча система України: сучасний стан і перспектива розвитку

Якщо проаналізувати результати, подані в таблиці, то можна прийти до такого висновку: якщо необхідно обмежити представництво найвпливовішої партії, то необхідно використовувати низьку величину n, а якщо збільшити її представництво, то високу.

Наступний спосіб розподілення місць полягає у використанні методу дільників. Цей спосіб полягає у тому, що число голосів, отриманих кожною партією, ділиться на ряд зростаючих чисел, після чого отримані частки розташовуються по убуванню. Та частка, яка по своєму порядковому місцю відповідає числу мандатів представляє собою виборчу квоту, а число рівних чи перевищуючих її часток, які має партія, вказує на те число мандатів, котрі вона отримала. Найбільш поширеним з таких процедур є метод д'Ондта, за якого використовуються дільники 1, 2, 3, 4, 5 і т.д. Цей метод є найбільш прийнятним для впливових партіях. Наступний метод - це метод Сен-Лаге , де використовуються дільники 1, 3, 5 і т.д. Використання таких дільників зменшує перевагу впливових партій, надаючи її малим. Інший - модифікований метод Сен-Лаге оперує дільниками: 1,4; 3, 5 і т.д. Цей метод зменшує превагу малих партій, надаючи її середнім. Існують і інші методи, приклади та назви яких приведені в таблиці 2.

Таблиця 2

Гіпотетичний розподіл місць між п'ятьма партіями з частинами голосів 48,5; 29,0; 14,0; 7,5; 1,0% при використанні різних методів розрахунку

Як видно з прикладів, приведених в таблиці, при використані різних методів розрахунку, отримуємо і різні результати. Так чим щільніші дільники один до одного, тим більше переваги отримують потужні партії. І навпаки, із зростанням різниці між дільниками зростає пропорційність, що вигідно середнім і малим партіям. Але із зростанням виборчого округу, специфічні ефекти застосування того чи іншого виборчого правила проявляються все менше, і тим пропорційніше стає результат.

У деяких виборчих системах зустрічається ще одна змінна - загороджувальний бар'єр - мінімальна кількість голосів, яку повинна набрати партія, що претендувати на участь у розподілі мандатів. Такий бар'єр вводиться в пропорційній системі для того, що зменшити фрагментацію партії, і відповідно парламенту. Їхня висота коливається від 1 (Ізраїль, Фінляндія) до 17 (Греція) Мельниченко В. Нам не потрібні блукаючі форварди від політики. Виборчі системи у світовій практиці.// Віче. - 1997. - п№3. - с. 81. Але окрім позитивних рис, вони мають і ряд негативних. По-перше, використання загороджувального бар'єру веде до того, що значна частина голосів виборців не враховується, адже багато маловпливових партія залишаються поза ними. По-друге, із-за довільного встановлення бар'єру виникає певного роду несправедливість, яка полягає в тому, що партія, яка набрала на 0,1% голосів більше за бар'єр потрапляє до парламенту, а та, яка набрала на 0,1% менше ні.

Закінчуючи розгляд пропорційних, можна зробити такі висновки. До позитивних рис пропорційної системи відносять більшу, порівняно з мажоритарною системою, відповідальність впливу різних політичних сил їхньому представництву в парламенті, а також послаблення лобіювання депутатами місцевих інтересів на шкоду загальнодержавним. Що ж до негативних рис, то, по-перше, голосування проводиться у багатомандатних округах, де змагаються списки кандидатів, висунуті партією і вона може привести як професіоналів так і не професіоналів. По-друге, необмежене використання пропорційної системи може призвести до дроблення і формування недієздатного парламенту (хоча цього можна уникнути завдяки використанню загороджувальних бар'єрів). Характерний приклад - польський Сейм 1989 - 1993 рр., де при загальній кількості в 460 депутатів в парламенті, однією з найкрупніших виявилася фракція Партії любителів пива, де нараховувалося півтора десятка депутатів.

Окрім пропорційної системи у світовій практиці зустрічаються змішані виборчі системи, за якої виборець отримує два голоси, що дозволяє йому одну частину депутатського корпусу обирати на основі пропорційної системи, а іншу на основі мажоритарної системи Див: Г.В. Голосов Преднлы электоральной инженерии: “смешанные несвязанные'' избирательные системы в новых демократиях. // Полис. - 1997. - №3. - с. 103. Вони можуть бути “незв'язаними” і “зв'язаними”. Перший різновид надає виборцям два голоси. Один з них він віддається за індивідуального кандидата в одномандатному окрузі, а інший за партійний список на загальнодержавному рівні. Подібна система діє в Україні.

“Зв'язана” виборча система діє в Німеччині. Суть її полягає в тому, що одна частина місць в парламенті заповнюється в одномандатних округах, а інша на основі пропорційного представництва. Але при цьому, наприклад, кількість отриманих партією “пропорційних” мандатів зменшується в залежності від того, наскільки вдалим був її виступ в одномандатних округах. Тому, наприклад, якщо одна партія отримала 10% голосів в одномандатному окрузі та 10% голосів за список кандидатів, а інша 10% голосів за список , але не отримала жодного мандата в за системою відносної більшості, домагаються рівного представництва в парламенті.

2. Генезис української електоральної системи.

Генезис української електоральної системи починається від часів Київської русі і триває по сьогоднішній день. З утворенням і зміцненням Київської держави принципи виборності набули загального характеру, хоча публічна влада ще не мала парламентських форм. Але посилення княжої влади та зміцнення позиції знаті з II половини ХІІ століття, а також монголо-татарська навала в першій половині ХІІІ століття призвели до послаблення ролі виборів. Подальший розвиток інституту виборності в Україні пов'язується з існування гетьманської держави, Запорізької Січі та Слобідської України. Їм притаманна одна й та сама форма державного правління - демократична республіка. У них всі державні інституції формувалися тільки шляхом виборів. Акт, що має назву “Правовий Уклад та Конституції відносно прав і вольностей війська Запорожського”, названий Конституцією України 1710 року гетьмана Пилипа Орлика, можна вважати першим нормативним актом писаного виборчого права України, оскільки він вперше фіксував принципи діяльності органів державної влади, порядок, термін і періодичність скликання вищого представницького органу тих часів - Генеральної Ради. Важливо зазначити, що з 1848 року українці Західної України могли брати участь у виборах до Австрійського парламенту. Вони обирались до нижньої палати непрямими виборами. У 1873 році виборча система змінюється: встановлюється майновий ценз, вибори відбуваються по куріях, що обмежує коло виборців. З 1896 року зменшується податковий ценз, але виборче право мали лише чоловіки, які сплачували по 8 крон безпосередніх податків. Вибори відбувалися по куріях і кожна курія посилала в парламент нерівномірну кількість депутатів: І - 1 від 28, ІІ - 1 від 64, ІІІ 1 - від 334, ІV - 1 від 11055, V - 1 від 69697. Важливо відмітити, що з 1919 року в Україні діяла мажоритарна система, яка передбачала вибори по одномандатним виборчим округам на основі абсолютної більшості. Вибори відбувалися на безальтернативній основі, тому українське суспільство не могло брати участь у реальних виборчих кампаніях, у світовому їх розумінні досить довгий час.

3. Політико - правовий аналіз сучасної виборчої системи України.

Задля визначення шляхів удосконалення існуючої в Україні виборчої системи необхідно проаналізувати її слабкі та сильні сторони, щоб знати, що саме треба змінити.

Змішана виборча система здебільшого застосовується у тих країнах, де відбувається пошук і становлення виборчих систем або існує необхідність досягнення компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого уряду.

В Україні застосовуються різні виборчі системи: при виборах Президента України та на місцевих виборах - мажоритарна, при виборах народних депутатів України - змішана.

У цьому зв'язку необхідно зазначити, що процес пошуку оптимальної виборчої системи в Україні відбувається в надзвичайно складних умовах перехідного суспільства. Основні параметри виборчих систем для кожного виду виборів у Конституції України не знайшли свого втілення. Це спричинило вирішення проблеми обрання моделі виборчої системи в рамках відповідних виборчих законів, процес напрацювання яких є вкрай динамічним за умов швидкого розвитку відповідних політичних процесів. Варто також зауважити, що протягом 90-х років минулого століття склалася практика проведення кожних наступних парламентських виборів за новим виборчим законом, який фіксував щоразу нову модель виборчої системи. Лише починаючи з 1997 р. змішана виборча система почала застосовуватися в Україні (згідно із Законом України «Про вибори народних депутатів України» від 24.09.1997 р.). Ця система збережена і в чинному Законі України “Про вибори народних депутатів України”.

Змішана система виборів народних депутатів України, що встановлена, має такі особливості: по-перше, застосовується принцип так званого «паралельного комбінування», тобто і за мажоритарною системою відносної більшості, і за пропорційною системою обирається однакова кількість народних депутатів України - 225, по-друге, багатомандатний округ визначено як загальнодержавний виборчий округ, по-третє, використовується принцип «жорстких» списків, коли до виборчого бюлетеня заноситься лише 5 перших прізвищ кандидатів у депутати, і виборець віддає свій голос за той чи інший виборчий список партії, виборчого блоку партій у цілому, по-четверте, при застосуванні пропорційної виборчої системи використовується відповідний «загороджувальний бар'єр», тобто для того, щоб взяти участь у розподілі депутатських мандатів, партія (блок) повинна набрати не менше ніж 4% голосів виборців від тих, які взяли участь у голосуванні.

Застосування змішаної виборчої системи при обранні складу парламенту України має на меті мінімізацію недоліків як мажоритарної, так і пропорційної виборчих систем За ред. М.І. Ставнійчук, М.І. Мельника / Коментар до Закону України “Про вибори народних депутатів України” - К.: Атіка, 2002 - с. 14.

Так, мажоритарна система досить результативна і проста у застосуванні. У той же час вона не завжди адекватно відображає у складі парламенту політичний спектр суспільства та призводить до втрати великої кількості голосів виборців, а це має своїм наслідком послаблення представництва в парламенті іноді значної кількості виборців.

Пропорційна система також має ряд недоліків: по-перше, вона передбачає неперсоніфіковані вибори - до виборчих списків партій ймовірно можуть бути включені маловідомі, некомпетентні, непопулярні політики, яких, так би мовити, «витягає» за собою перша п'ятірка кандидатів, по-друге, обтяжливою обставиною запровадження пропорційної системи є досить складний порядок підрахунку голосів виборців.

Разом з тим пропорційна система стимулює розвиток багатопартійності, оскільки при її запровадженні виборець обирає політичну платформу і програму майбутньої діяльності політичних партій і блоків Погорілко В.Ф., Фріцький О.В., Городецький О.В. та ін./ Конституційне праіво України. - К.: Наукова думка. - 1999. с. 324.

Використання «загороджувального бар'єра» не суперечить Конституції України. Розглядаючи справу про вибори народних депутатів України, Конституційний Суд України у своєму Рішенні № 1 рп/98 відзначив, що позбавлення списків кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій, що отримали менше чотирьох відсотків голосів виборців, права на участь у розподілі депутатських мандатів, є питанням політичної доцільності, і воно має вирішуватися Верховною Радою України. 4 - відсотковий загороджувальний бар'єр, який стримує фрагментацію парламенту. Однак, використання загороджувального бар'єра веде до недопредставленості у парламенті значної частини електорату, адже більшість партій не можуть його подолати, і подані за них голоси не враховуються при розподілі місць у парламенті.

Застосування змішаної системи, з одного боку, сприяє політичній структурованості суспільства та парламенту, формуванню сильних політичних партій та їх коаліцій, з іншого - саме ця система дозволяє зберегти певний зв'язок між депутатами та виборцями відповідного округу, регіону.

Розподіл мандатів за нинішньої виборчої системи відбувається наступним чином. Пропорційна система передбачає, що депутатські мандати розподіляються між політичними партіями пропорційно до кількості голосів, отриманих на виборах виборчими списками цих партій, з урахуванням загороджувального бар'єра (або виборчого порога).

Загороджувальний бар'єр, як відомо - це правило, згідно з яким політичні партії, виборчі списки яких не отримали встановленого відсотка голосів виборців, відсторонюються від участі у розподілі депутатських мандатів. Відповідно до частини 2 статті 76 цього Закону України “Про вибори народних депутатів України” загороджувальний бар'єр при виборах народних депутатів України за пропорційною системою становить чотири відсотки. Це означає, що до участі у розподілі депутатських мандатів допускаються лише ті кандидати у депутати, які включені до виборчих списків партій, що отримали чотири і більше відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Як вже зазначалося вище, для пропорційного розподілу депутатських мандатів у світовій практиці найчастіше застосовується метод виборчої квоти (виборчого метра) та метод дільника. Відповідно до частини 5 статті 79 Закону України “Про вибори народних депутатів України” для встановлення результатів виборів народних депутатів України у багатомандатному окрузі застосовується метод виборчої квоти, що вимагає дотримання такої послідовності дій:

І. Спочатку обчислюється виборча квота.

Виборча квота (або виборчий метр), тобто мінімальна кількість голосів виборців, необхідна для обрання одного депутата. У різних державах, як зазначалося нижче, застосовуються різні способи обчислення виборчої квоти (наприклад, методи Т. Хейра, Друпа, Гогенбах-Бішопа тощо).

У частині 5 статті 76 Закону України “Про вибори народних депутатів України” передбачено, що для обчислення виборчої квоти має застосовуватися метод Т. Хейра. Стосовно виборів народних депутатів України за пропорційною системою ця формула набуває такого вигляду:

q0=V : 225.

При цьому V - це сумарна кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчих списків партій, що подолали чотиривідсотковий загороджувальний бар'єр. Тобто голоси виборців, подані за виборчі списки партій, що не подолали загороджувального бар'єра, взагалі не враховуються при розподілі депутатських мандатів.

Визначається кількість депутатських мандатів, отриманих кожною партією, що подолала загороджувальний бар'єр, у першому наближенні. Для цього застосовується формула:

К. М. П. = К. Г. П.: В. К.,

де К. М. П.- кількість депутатських мандатів, що отримали кандидати у депутати відповідної партії, К. Г. П.- кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку цієї партії.

Перше наближення практично ніколи не дозволяє повністю розподілити всі депутатські мандати, оскільки завжди (чи майже завжди) після ділення залишаються дробові залишки.

Визначається кількість депутатських мандатів, отриманих кожною партією, що подолала загороджу-вальний бар'єр, у другому наближенні, шляхом врахування дробових залишків, не розподілених у першому наближенні.

При цьому діє правило найбільшого залишку: по одному додатковому депутатському мандату отримують партії, кандидати у депутати від яких мають більші порівняно з іншими дробові залишки після ділення у першому наближенні (частина 7 статті 79 Закону України “Про вибори народних депутатів України”). У разі, якщо дробові залишки у двох чи більше виборчих списках партій однакові, першим додатковий депутатський мандат отримує той виборчий список партії, за кандидатів у депутати від якої віддано більшу кількість голосів виборців.

Розподіл депутатських мандатів всередині виборчого списку політичної партії (блоку) здійснюється в порядку черговості таким чином: обраними депутатами від партій (блоків) вважаються ті кандидати у депутати, порядковий номер яких у виборчому списку партії (блоку) менший або дорівнює кількості мандатів, отриманих виборчим списком цієї партії (блоку).

За мажоритарною виборчою системою мандати отримують ті кандидати, які набрали найбільшу кількість у своєму виборчому окрузі.

Отже, позитивним моментом у виборчій системі є те, що виборці мають більші можливості вибору, ніж за багатьох інших систем. Цей фактор має місце через наявність у голосуючих одразу двох голосів.

До позитивного елементу виборчої системи слід віднести і те, що при виборах обирається майже повний склад парламенту. Тільки у наступних випадках вибори визнаються недійсними: у разі суттєвих порушень виборчого закону; якщо два або більше кандидатів наберуть найбільшу і водночас однакову кількість голосів; якщо в одномандатному окрузі вибудуть з голосування всі кандидати; в разі, хоча цього і не зазначено в законі, коли жодна з партій не подолає 4% бар'єр.

Щодо механізму нарізки одномандатних округів, що закладений у виборчому законі, то в загальних рисах він враховує позитивний досвід держав світу, однак запроваджене максимально допустиме відхилення кількості виборців в окрузі від середньої по країні (10%) є занадто великим і потребує зменшення.

Слід звернути увагу і на квоту, що запроваджена виборчим законом у зв'язку із застосуванням пропорційного елементу виборів. Це проста квота. За такої значної, як в Україні, величини загальнодержавного округу (225 мандатів) її специфічні властивості проявлятися не будуть і на розподіл місць у парламенті практично не впливатимуть. Однак, ця квота, як і всі інші, залишає нерозділеною невелику частину місць, а тому потребує застосування додаткової процедури. Запроваджений метод найбільших залишків, хоч і не є ідеально пропорційним, все ж з тієї самої причини майже не вплине на пропорційність розподілу мандатів.

Виборчий закон України встановивши змішану "незв'язану" виборчу систему, мінімізував ти самим недоліки як мажоритарної так і пропорційної систем Див. наприклад, За ред. М.І. Ставнійчук, М.І. Мельника / Коментар до Закону України “Про вибори народних депутатів України” - К.: Атіка, 2002 - с. 14. Однак, окреме використання названих елементів системи забезпечить пропорційність і персоніфікованість лише наполовину. Як видно з прикладів Болгарії, Угорщини, Грузії та Росії, найчастіше між голосами, що партія зібрала у різний спосіб, існує величезний розрив (у 2-12 разів). Тому говорити про пропорційність уже не можна. Так само не можна говорити і про персоніфікацію політики в Україні завдяки уніномінальній мажоритарній системі, бо більшість кандидатів, що внесені до партійних списків, невідомі своїм виборцям.

Недолік ми вбачаємо і у великому розміри виборчого бюлетеня для голосування за партійні списки, який вимагає затрат значних коштів, що для України є актуальною проблемою сьогодні.

4. Перспективи розвитку виборчої системи України.

Проаналізувавши сильні та слабкі сторони нинішньої виборчої системи України та дослідивши прийняті у світовій практиці електоральні правила, можна і необхідно використати набутий досвід та зроблені висновки для вдосконалення цих правил у нашій державі та підвищення ефективності національного законодавства в даній сфері.

Запровадження виборчим законом України змішаної мажоритарно-пропорційної системи є, як і у випадках розглянутих як приклад країн колишнього соцтабору, компромісом між політичними силами - з одного боку, а з іншого - проявом обережності законодавців. Спрацювало згадуване вже поширене міркування, що застосування одночасно мажоритарної і пропорційної виборчих систем дасть змогу поєднати позитивні риси їх обох. Однак досвід Болгарії, Угорщини, Грузії та Росії, що був проаналізований, дає підстави для сумнівів щодо правильності даного міркування.

Перший спосіб реформування виборчої системи - запровадити в Україні різновид поліномінальної мажоритарної виборчої системи. З трьох основних таких різновидів, що застосовуються у світовій практиці, найприйнятнішою, на нашу думку, є система єдиного голосу, що не передається (СЄГНП), оскільки система єдиного голосу, що передається мало сприяє посиленню позицій партій, а отже, і формуванню справді дієздатного парламенту, а система з обмеженою кількістю голосів надає, як вже зазначалося, значні переваги середнім за впливом партіям, ставлячи у невигідне становище найвпливовіші і маловпливові політичні сили. До того ж, СЄГП, система з обмеженою кількістю голосів, а також система простої більшості з кумулятивним голосуванням значно ускладнюють сам процес виборів і роблять його дорожчим. Система ж ЄГНП відкриває великі можливості для представництва навіть політичних меншин, але водночас, не будучи ідеально пропорційною, створює умови для посилення впливу окремих партій, що є значно кращими, ніж за пропорційної системи. Водночас, пропонована система гранично проста і зрозуміла виборцям, що певною мірою може посприяти підвищенню політичної активності українських громадян на виборах та призведе до обрання повного складу Верховної Ради.

За пропонованої системи механізм виборів виглядатиме наступним чином. Виборець маючи один голос, голосує в окрузі, величина якого становить 5 - 7 місць (зменшення величини виборчого округу негативно позначиться на втіленні у життя принципу представництва, а збільшення значно ускладнить процес вибору для голосуючих). Після підрахунку голосів переможцями стають кандидати, які набрали відносну більшість голосів. В разі, якщо два і більше кандидатів набрали однакову кількість голосів, то щодо них проводиться повторне голосування.

Другий спосіб - це запровадити пропорційну виборчу систему. На нашу думку, найоптимальнішою буде в цьому випадку буде пропорційна система з відкритими списками (перефериціями). Запровадження ж “чисто” пропорційної виборчої системи при формуванні парламенту в умовах української мультипартійності ускладнює формування робочої більшості у Верховній Раді, бо в Україні на сьогодні відсутня потужна політична сила, яка могла б нести відповідальність за прийняті парламентом рішення. В демократично розвинутих країнах подібні сили є продуктом двохрічного розвитку. В історії Україні такого періоду не було. Тож сформована в такий спосіб Верховна Рада, по-перше, не зможе ефективно працювати, бо не буде сформовано справжньої більшості; по-друге, це не зробить парламент відповідальним перед виборцями, бо більшість кандидатів не відомі електорату. Тому переконаний, що запровадження чистої пропорційної системи слід відкласти до того часу, поки кандидати, хоча б декількох партій матимуть принаймні підтримку 50 % голосів виборців.

Тому пропорційна система з відкритими списками є, на нашу думку, оптимальною виборчою системою в даний час. Ця система дасть більшу свободу вибору виборцям, зробить представництво більш особистим, ніж за пропорційної системи з жорсткими списками, що дасть змогу формувати парламент лише з тих особистостей, що відомі виборцям і користуються їхньою підтримкою. При даній виборчій системі роль партійних лідерів у формуванні списку партії зводиться нанівець, а роль народу, навпаки, зростає, що робить вибори справді демократичними.

Але запровадження подібної системи потребує детальних змін порівняно з існуючою виборчою системою. Необхідно децентралізувати виборчу систему, сформувавши виборчі округи в областях. На нашу думку, це дасть змогу враховувати як місцеві, так і загальнодержавні інтереси Орієнтовну величина виборчого округу треба встановити на рівні 18 мандатів (450:25=18) м. Київ та м. Севастополь включити до виборчих округів відповідних областей.. Але так як в кожній області буде неоднакова кількість виборців, то для рівної “ваги” голосів необхідно ряд мандатів від одного виборчого округу передати іншому.

Щодо виборчої квоти, то на нашу думку, квота Друпа буде оптимальним варіантом. За неї практично зникає проблема нерозподілених та додаткових мандатів.

За для стримування фрагментації партій, необхідно залишити загороджувальний бар'єр. Але, на нашу думку, при подібній виборчій системі загороджувальний бар'єр має залежати від деяких сталих величин. Наприклад, від кількості депутатів, яка необхідна для формування депутатської фракції (14) та кількості мандатів у парламенті (450). Тоді загороджувальний бар'єр становитиме 3,2%: кількість депутатів, що необхідна для формування депутатської фракції (14) ділиться на кількість мандатів у парламенті (450) (14:450*100=3,2). Але загороджувальний в цьому випадку є, на нашу думку, занадто малим і основної своєї функції (стримування фрагментації парламенту) не виконувати. Для його збільшення треба змінити один із параметрів, зазначених вище. Так наприклад, в разі якщо б збільшити кількість депутатів, необхідних для утворення депутатської фракції до 25, то бар'єр становив би 5,6%.

Тобто у виборчому законі необхідно встановити залежність виборчого бар'єру від кількості депутатів, яка необхідна для формування фракції. Це, по-перше, гарантуватиме партії, яка потрапляє до Верховної Ради України можливість утворити там свої фракції, і тим самим ефективно представляти інтереси своїх виборців, а по-друге, за такої методи виборчий бар'єр виглядатиме більш демократичним і не викликатиме критики з боку громадськості.

За пропорційної системи з перефериціями партійні виборці отримують більшу свободу вибору, представництво стане більш “особистим”, ніж за пропорційної системи з жорсткими списками і, завдяки встановленню високого виборчого бар'єру зменшиться фрагментація парламенту.

Однак, формування повного складу парламенту лише на пропорційній основі не відповідає результатам референдуму, що був проведений у 2000 р., зокрема у частині створення двопалатного парламенту. Адже одна палата в таких парламентах формується на основі пропорційного представництва, а інша на основі персоніфікованого представництва Див., наприклад: Телешун С. Нові перспективи Закону про вибори народних депутатів України: версії розвитку./ Право України. - 2001. - №1. - с. 86.

Та в Україні, сьогодні можна, не відмовлятися повністю від змішаної виборчої системи, запровадити таку її модифікацію, що поєднувала б у собі елементи пропорційності і мажоритарності, ставлячи їх у певну взаємозалежність, тобто запровадити “зв'язану” змішану виборчу систему.

За подібної системи механізм голосування і підрахунку голосів виглядатиме наступним чином. Кожен виборець має один голос і голосує в одномандатному окрузі за конкретного кандидата, які висуваються від партій. Переможець в кожному окрузі визначається за мажоритарною системою відносної більшості. Після цього підраховується кількість голосів (у відсотках), набрана кандидатами від тієї чи іншої партії в цілому по країні. Відповідно до частки отриманих кожною партією голосів визначається кількість місць, на які партія мала б право претендувати за пропорційної системи в країні (тобто, загальна кількість депутатських мандатів множиться на частку голосів, набраних кожною окремою партією). Потім кількість отриманих в одномандатних виборчих округах місць віднімається від кількості місць, на які партія могла б розраховувати за вказаних умов. Це число і буде кількістю місць, які партія отримає за пропорційною системою.

Слід зазначити, що дана система не передбачає обов'язкового рівного розподілу парламентських місць за пропорційним і мажоритарним принципом. Це означає, що кількість виборчих одномандатних округів в Україні може бути більшою або меншою за 225. Однак, певно, не варто суттєво відхиляти число округів від названого, бо тоді недоліки елементу системи, якому надається перевага (пропорційного чи мажоритарного), проявлятимуться відчутніше, ніж того нам хотілося б.

Очевидно, що пропонована система дозволяє справедливо (пропорційно) розподілити місця в парламенті, залежно від впливу кожної партії. Це є суттєвою її перевагою не тільки над уніномінальними мажоритарними системами, але і над існуючою в Україні моделлю виборчої системи, бо дає змогу реально втілити у життя конституційне право громадян на участь в управлінні державними. Крім того, на відміну від пропорційних систем, пропонована система забезпечує досить тісний зв'язок обраних парламентаріїв з виборцями, адже при її застосуванні політичний успіх партії залежить значною мірою від ставлення електорату до її кандидати. Тож у даному випадку політичні партії мають дбати перш за все про формування відповідальних та компетентних політиків-спеціалістів.

Позитивним фактором даної системи є і те, що вона, на відміну від пропорційних систем, має максимально просту і зрозумілу для виборців процедуру голосування, а також вона є, порівняно з існуючою виборчою системою, більш дешевою, що в умовах нестабільної економічної ситуації є неабиякою її перевагою для України. Також дана виборча система не призведе до разючого розриву між кількістю голосів, що партія отримує за мажоритарним і пропорційним принципами, як те спостерігалося в Угорщині і Грузії.

Отже, з пропонованих для України виборчих систем, на нашу думку, оптимальною буде пропорційна виборча система. Її запровадження прискорило б структуризацію політичної системи нашого суспільства, а також значно спростило б процедуру виборів. При цьому боротьба різних політичних програм і навіть ідеологій супроводжувалась би зменшенням кількості особистих двобоїв між кандидатами, характерними для виборів у одномандатних округах, і випадків використання “брудних” виборчих технологій. Хоча ці переваги частково дістають вияв навіть в умовах дії змішаної виборчої системи, однак витрати при використанні пропорційної виборчої системи є меншими.

Але не треба відмовлятися і від СЄГНП. Вона хоч і не є чисто пропорційною, але все ж таки відкриває великі можливості для представництва навіть політичних меншин, і водночас, не будучи ідеально пропорційною, створює умови для посилення впливу окремих партій. Також дана система забезпечує тісний взаємозв'язок електорату з кандидатами. Водночас, пропонована система гранично проста і зрозуміла виборцям, що певною мірою може посприяти підвищенню політичної активності українських громадян на виборах та призведе до обрання повного і дієздатного складу Верховної Ради.

Висновки.

На завершення викладу результатів цього наукового дослідження слід підсумувати їх та навести ряд найважливіших висновків.

Прийняття Закону України "Про вибори народних депутатів України" не зменшило актуальності та не зняло гостроти проблеми вибору та запровадження оптимальної виборчої системи, в нашій державі.

Даний нормативний-правовий акт, подібно до законодавства деяких інших країн колишнього соцтабору, закріпив в Україні модифікацію змішаної мажоритарно-пропорційної системи, що в сучасних умовах не може забезпечити утвердження принципу представництва та формування ефективно діючого парламенту.

Прогнозовані наслідки застосування, а також специфічні позитивні і негативні фактори поліномінальної мажоритарної системи єдиного голосу, що не передається, пропорційної та “змішаної” виборчої системи дають підстави вважати, що саме ці способи визначення результатів виборів є оптимальними для України, принаймні на час становлення її як розвинутої і справді демократичної держави.

Доцільною здається зміна і деяких інших виборчих правил, як-от: заміна простої квоти на квоту Друпа; зміна загороджувального бар'єру і “прив'язування” його до кількості депутатів, необхідної для формування депутатської фракції.

Однак все ж тики є ряд положень нинішнього виборчого закону, що варті збереження при зміні виборчої системи. А саме: механізм визначення величини та загальна формула нарізки виборчих округів; відсутність вимоги щодо обов'язкового певного відсотка явки виборців на голосування; положення, що закріплює принцип найбільших залишків для розподілу нерозділених на загальнодержавному рівні мандатів.

У кінці хотілося б зазначити, що дана дослідницька робота потребує продовження та розширення об'єкту вивчення із загальних і найважливіших виборчих правил до більш конкретних і порівняно менш значущих. Існуючі ж уже напрацювання можна і необхідно якнайскоріше використати для удосконалення виборчої системи України.

Список використаної літератури:

“Про вибори народних депутатів України” Закон України / Урядовий кур'єр. - 2001. - №. 201-202.

За ред. Ставнійчук М.І., Мельник М.І. / Коментар до закону України “Про вибори народних депутатів України”. - К.: Атіка, 2002.

Мазур О.Г. /Виборчі системи: світовий досвід. - Луганськ: вид-во Східноукраїнського державного університету, 1999.

Отв. Редактор - д.ю.н. Иванченко А.В./Избирательное право и избирательный процесс в Российской Федерации. Учебник для вузов. - М.: Издательство НОРМА, 1999.

Ставнійчук М.І. Вибори в Україні. - К. - 1998.

Таагепера Р., Шугарт М.С. Описание избирательных систем./ Полис. - 1997. - №3 - с. 122. 114-136.

Мельниченко В. Нам не потрібні блукаючі форварди від політики. Виборчі системи у світовій практиці./ Віче. - 1997. - №3. - с. 74-86.

Голосов Г.В. Пределы электоральной инженерии: “смешанные несвязанные'' избирательные системы в новых демократиях. / Полис. - 1997. - №3. - с. 102-113.

Телешун С. Нові перспективи Закону про вибори народних депутатів України: версії розвитку./ Право України. - 2001. - №1. - с. 85-86.

Лавринович О. Реформа виборчої системи і парламент України./ Право України. - 2001. - №1. - с. 97-98.

Долежан В., Василюк С. Оновлення виборчого законодавства: на користь чи на шкоду?/ ./ Право України. - 2001. - №3. - с. 35-38.

Погорілко В.Ф., Фріцький О.В., Городецький О.В. та ін./ Конституційне право України. - К.: Наукова думка. - 1999.

Страницы: 1, 2