Вибори народних депутатів України 2002 року: правозастосовча практика судів та виборчих комісій

Доводиться констатувати невтiшний висновок про те, що за умови вiдсутностi належного правового регулювання вiдповiдних процедур можливiсть реалiзацiї виборцями та кандидатами свого права на звернення до суду залежала вiд того, яку правову позицiю займе суд у питаннi прийнятностi чи, навпаки, неприйнятностi процесуальної форми самого звернення [28, 64-65].

Проте не лише апеляцiйнi суди розглядали вiдповiднi справи про встановлення фактiв порушення. Наприклад, Соснiвським районним судом Черкаської областi за скаргою кандидата М. було встановлено факт використання кандидатом К. для фiнансування передвиборної агiтацiї, крiм коштiв свого виборчого фонду, iнших коштiв [1, 96].

Коротко зупинимося на проблемi встановлення в судовому порядку факту пiдкупу виборцiв або членiв ВК кандидатом, а також на його прохання або за його дорученням іншою особою. Вiдповiдно до вимог пункту 9 частини третьої статтi 49 Закону, встановлення судом такого факту є пiдставою для скасування рiшення про реєстрацiю кандидата (кандидатiв) вiдповiдною ВК. Нагадаємо, що статтею 157 Кримiнального кодексу України (далi - ККУ) встановлено кримiнальну вiдповiдальнiсть за перешкоджання насильством, обманом, погрозами, пiдкупом або iншим чином вiльному здiйсненню громадянами свого виборчого права [29,157]. Дослiдження проблематики правової вiдповiдальностi за порушення виборчого законодавства не є предметом даного дослiдження. Попри це зробимо припущення, що, використовуючи таку конструкцiю норми статтi 157 ККУ, законодавець мав на меті пiдкреслити велику ступiнь суспiльної небезпеки цих дiянь, у тому числi пiдкупу, а тому передбачив застосування саме кримiнальної вiдповiдальностi за перешкоджання вiльному волевиявленню виборців. Стосовно злочинних дiянь, якi охоплюються саме ознакою „iншого чину”, фахiвцi вважають, що це, зокрема, може мати наслідком незаконне звiльнення працiвника з роботи з мотивiв його участi (неучастi) у виборчому процесi, участi громадянина у передвиборнiй агiтацiї або його власної позицiї щодо певної партiї (блоку) чи кандидата, обмеження конституцiйних прав i свобод особи з мотивiв, що пов'язанi iз виборами тощо [15,139]. Таким чином, можемо констатувати наявнiсть досить широкого кола можливих пiдстав, за якими винна особа може бути притягнута до кримiнальної вiдповiдальностi.

Разом з тим незрозумiлою є логiка законодавця, який серед усiх складiв злочинiв, визначених статтею 157 ККУ, обрав лише пiдкуп як пiдставу для скасування реєстрацiї кандидатiв у разi встановлення факту пiдкупу судом. Враховуючи положення частини першої статтi 3 Конституцiї України про те, що людина, її життя i здоров'я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються найвищою соцiальною цiннiстю в державi, такi дiяння, як насильство чи погроза несуть в собi значно бiльшу соцiальну небезпеку, нiж пiдкуп [15, 148].

Наявнiсть кримiнальної вiдповiдальностi зумовлює необхiднiсть обов'язкового проведення дiзнання, досудового слiдства та подальшого судового розгляду кримiнальної справи. Факт вчинення пiдкупу може бути встановлений лише вироком суду. Така процедура значно ускладнює можливiсть практичного застосування цiєї вiдповiдальностi у швидкоплинному виборчому процесi. Мiж iншим, слiд нагадати, що перед початком виборчого процесу 2002 року провiднi українськi правознавцi й суддi висловлювали свої сумнiви вiдносно того, що санкцiї статтi 157 ККУ будуть широко реалiзовуватись пiд час пiдготовки та проведення виборiв. Серед низки можливих причин незастосування статтi 157 ККУ називалися вiдсутнiсть сталої судової практики при розглядi цiєї категорiї справ у зв'язку iз проведенням виборiв раз на чотири роки (до того ж - за новим Законом), а також досить незначний строк дiї нового ККУ i, як наслiдок, обмежений масив практики застосування кримiнального закону судами.

Що стосується процедури встановлення факту пiдкупу судом, то, на перший погляд, ситуацiя видається доволi нескладною з точки зору правових аспектiв її розв'язання: такi факти мають встановлюватися судом при розглядi кримiнальної справи; встановлення вироком суду факту пiдкупу матиме, вiдповiдно, преюдицiальне значення для розгляду вiдповiдних питань виборчими комiсiями та визначення „подальшої долi” суб'єктiв виборчого процесу.

Вiдповiдно до положень статтей 18, 157 ККУ пiдкуп може бути вчинений фiзичною осудною особою, яка досягла певного вiку, а вчинення цього дiяння членом виборчої комiсiї, групою осiб чи iншою службовою особою є квалiфiкуючою ознакою цього злочину [16, 95-98].

У той самий час досить складним видається порядок встановлення факту пiдкупу виборцiв або членiв виборчих комiсiй партiєю (блоком) у зв'язку з тим, що партiї є юридичними особами i, таким чином, не можуть бути притягненi до кримiнальної вiдповiдальностi. Виборчi блоки полiтичних партiй не мають статусу юридичних осiб і також не можуть бути притягненi до кримiнальної вiдповiдальностi, але й залучення їх як сторiн у цивiльному судочинствi обмежується положеннями статтi 102 ЦПК, вiдповiдно до яких сторонами у цивiльному процесi можуть бути громадяни та юридичнi особи. Отже, змушенi констатувати значнi суперечностi в законодавствi:

· з одного боку, визнання пiдкупу, у разi встановлення цього факту в судовому порядку, є пiдставою для скасування рiшення про реєстрацiю кандидата (кандидатiв);

· з iншого боку, кримiналiзацiя дiяння „пiдкуп”, що обмежує можливiсть встановлення факту пiдкупу лише у порядку розгляду кримiнальної справи, фактично робить неможливим встановлення факту пiдкупу з боку партiй чи виборчих блокiв полiтичних партiй.

Таким чином, є всi пiдстави стверджувати, що передбачена кримiнальна вiдповiдальнiсть за вчинення пiдкупу та можливiсть застосування до кандидатiв вiдповiдних санкцiй, якi полягають у скасуваннi їхньої реєстрацiї, є не дiєвим механiзмом запобiгання подiбним порушенням, а превентивним заходом [16, 102]. Аналiз судової практики пiдтверджує такий висновок.

Виникає iнше питання: чи передбачена дiючим виборчим та цивiльним процесуальним законодавством можливiсть встановити рiшенням суду сам факт пiдкупу при розглядi цивiльної справи з подальшим порушенням кримiнальної справи та передачею вiдповiдних матерiалiв до правоохоронних органiв для проведення слiдства. Слiд також мати на увазi, що навiть наявнiсть факту злочину ще не є достатньою пiдставою для притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi, адже дiяння може бути скоєне неосудною особою. Але у такому випадку негативнi наслiдки для кандидата у виглядi скасування його реєстрацiї можуть настати виключно у випадку скоєння пiдкупу ним самим, що майже неймовiрно. У разi ж теоретичної можливостi встановлення факту пiдкупу iншою особою, наприклад за дорученням кандидата, наявнiсть такого доручення - злочинного умислу - може бути встановлена лише в порядку розгляду кримiнальної справи [4, 105-107]. Спробуємо дослiдити правову позицiю судiв щодо цiєї проблеми.

Ухвалою апеляцiйного суду Київської областi за заявою довiреної особи кандидата П. про встановлення факту пiдкупу виборцiв кандидатом П. визначено, що за перешкоджання здiйсненню виборчого права шляхом пiдкупу передбачена кримiнальна вiдповiдальнiсть, а тому такi заяви не можуть бути розглянутi в порядку цивiльного судочинства. Верховний Суд України у рiшенні за скаргою В. зазначив, що, вiдповiдно до положень пункту 9 частини третьої статтi 49 Закону, на перiод до дня виборiв можливiсть встановлення факту пiдкупу виборцiв покладена на суд. З точки зору Верховного Суду України, викладеної у рiшеннi за розглядом скарги кандидата В. на постанову ЦВК, що стосується встановлення фактiв пiдкупу виборцiв, якi мали мiсце в ходi проведення виборiв, Закон можливiсть встановлення таких фактiв безпосередньо судом не передбачає. Наявнiсть дiяння пiдкупу та винуватiсть особи, яка його вчинила, встановлюються в ходi досудового слiдства i лише пiсля цього - судом. Отже, вiдповiдно до позицiї Верховного Суду України, чинне законодавство не передбачає можливiсть встановлення навiть самого факту пiдкупу в порядку розгляду цивiльної справи [1, 25-26].

На думку авторiв, дещо iнша позицiя висловлена у рiшеннi апеляцiйного суду Черкаської областi у справi за скаргою кандидата Г. на бездiяльнiсть ОВК № 201 напередоднi повторних виборiв, тобто пiсля набуття чинностi новою редакцiєю глави 30-В ЦПК. Судом зазначено, що факти порушень виборчого законодавства та пiдкупу встановлюються мiсцевим судом, куди заявник може звернутися з вiдповiдною скаргою.

До суду відповідно до глави 30-В ЦПК (у старiй редакцiї) з заявами про встановлення факту пiдкупу зверталися також ОВК. Наприклад, в ухвалi апеляцiйного суду Одеської областi за матерiалами заяви ОВК № 134 вказано, що дана комiсiя звернулась до суду iз заявою про встановлення факту пiдкупу виборцiв кандидатом К. На жаль, ухвала не дає можливостi оцiнити правову позицiю суду щодо встановлення факту пiдкупу у процесi розгляду цивiльної справи через те, що у зв'язку iз пропуском належних строкiв заява ОВК була залишена судом без розгляду [1, 27-28].

В iншому випадку, рiшенням ОВК № 197 до прокуратури було направлено заяву кiлькох кандидатiв про скоєння пiдкупу iншим кандидатом Т. Зазначене рiшення ОВК було оскаржене Т. до апеляцiйного суду Черкаської областi та визнано незаконним. У судовому рiшенні вказується на безпiдставнi дiї ОВК щодо направлення заяви до правоохоронних органiв з огляду на вимоги частини двадцять першої статтi 56 Закону, яка передбачає вичерпний перелiк пiдстав, коли заяви або скарги надсилаються ВК до правоохоронних органiв для перевiрки та реагування.

Критично оцiнимо iнше положення Закону: вiдповiдно до вимог частини шостої статтi 56 заборонено проводити передвиборну агiтацiю, що супроводжується наданням виборцям грошей чи безоплатно або на пiльгових умовах товарiв, послуг, робiт тощо. За диспозицiєю це порушення подiбне до тих, якi визначенi вiдповiдними положеннями статтi 49, але не тотожне. Крiм того, Законом не було встановлено, якi саме органи (ВК, суд чи прокуратура) надiленi повноваженнями встановлювати факти вчинення цього порушення [8, 258-261].

Розглянемо також iнші процесуальні особливості судового розгляду виборчих спорiв. Вiдповiдно до вимог ЦПК скарги, що подаються в порядку розгляду справ, якi виникають з адмiнiстративних правовiдносин, мають бути оплаченi державним митом, розмiр якого встановлюється Декретом Кабiнету Мiнiстрiв України „Про державне мито”, а у разi несплати держмита, суд залишає скаргу без розгляду на пiдставi вимог частини першої статтi 139 ЦПК [24,46-47]. Цiлком зрозумiло, що у вихiднi днi, коли відбуваються вибори, немає можливостi здiйснити таку оплату через те, що Законом не передбачається робота банкiвських установ у вихiднi днi. Аналiз судової практики свiдчить, що iнодi питання стосовно неоплачення скарг виникали пiд час судового розгляду. Зокрема, в ухвалi апеляцiйного суду Донецької областi, яким вiдмовлено у прийняттi заяви М. на рiшення ОВК № 41, однією з пiдстав для вiдмови у прийняттi заяви є вiдсутнiсть документа про сплату державного мита [1,28].

Розглянемо ще один цiкавий аспект: представництво iнтересiв ВК при розглядi у судi виборчого спору. Статтею 24314 ЦПК встановлено вимогу щодо обов'язкового виклику у судове засiдання представника вiдповiдної ВК. Логiчно було би припустити, що у разi оскарження, наприклад, рiшення ВК представник цiєї комiсiї у судовому засiданнi буде доводити правомiрнiсть прийняття оскаржуваного рiшення. Але, виявляється, що були й iншi випадки. Так, при розглядi апеляцiйним судом Запорiзької областi скарги С. на постанову ОВК № 82 представник ОВК не заперечував проти задоволення скарги та стверджував, що оскаржувана постанова була прийнята комiсiєю всупереч дiючому законодавству [12, 147].

Особливостi розгляду спорiв виборчими комiсiями

Положеннями статей 22, 23, 24, 29, 68, 72 Закону до повноважень ВК вiднесено розгляд заяв, скарг та звернень. Разом iз тим, законодавством не встановлений процедурний порядок розгляду виборчих спорiв, який би передбачав, зокрема:

· окремi стадiї розгляду справ комiсiями;

· обов'язковий виклик заiнтересованих у справi сторiн;

· забезпечення принципу диспозитивностi заiнтересованих сторiн;

· надання заiнтересованим особам права викласти свою позицiю та надати власнi докази

на засiданні ВК;

· гарантiї невiдкладного отримання заiнтересованими особами засвiдчених копiй рiшень

ВК, прийнятих за пiдсумками розгляду спорiв [8, 361-364].

Крiм того, слiд зауважити, що строки подання заяв та звернень на розгляд ВК Законом не встановленi, що призводило до розгляду, в окремих випадках формально, звернень i заяв про порушення, якi за своїм змiстом фактично були скаргами на рiшення, дiї чи бездiяльнiсть ВК нижчого рiвня, i часом такi рiшення скасовувалися. Неврегламентованість щодо строків подання заяв і звернень та, подекуди, фахова непiдготовленiсть членiв ВК у поєднаннi iз невизначенiстю законодавства в окремих питаннях створювали нерiвнi умови для суб'єктів виборчого процесу. У зв'язку з цим доцiльними є пропозицiї багатьох фахiвцiв щодо суттєвого обмеження перелiку питань, спори з яких можуть розглядатися ВК [10, 78].

Зазначимо, що обсяг правозастосовчої практики судiв та ВК щодо даної категорiї справ не є значним. Разом iз тим, проаналiзуємо окремi рiшення апеляцiйних судiв та ВК вищого рiвня стосовно порядку формування та органiзацiї роботи ВК, а також правового статусу (прав, обов'язкiв та повноважень) членiв ВК. Так, положеннями законодавства про мiсцевi вибори передбачено, що у разi одночасного проведення парламентських та мiсцевих виборiв порядок утворення ДВК визначається Законом „Про вибори народних депутатiв України” [27,16]. Хоч аналiз Закону України „Про вибори депутатiв мiсцевих рад та сiльських, селищних, мiських голiв” і практика його застосування не є предметом даного дослiдження, нам доведеться зупинятися на окремих особливостях цього нормативно-правового акта.

Згадаємо, що Законом України „Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” обмежується право близьких родичів кандидатiв у депутати бути членами ВК, хоча Закон України „Про вибори народних депутатів України” такого обмеження не передбачає. Ця обставина стала визначальною при прийняттi ЦВК рiшення за скаргою громадянина А., кандидата на посаду мiського голови, який оскаржував рiшення вiдповiдної ОВК про включення до складу ДВК рiдної сестри iншого кандидата на посаду мiського голови. У задоволеннi скарги було вiдмовлено на тiй пiдставi, що обмеження стосовно родинних зв'язкiв мiж кандидатом та членом ДВК не передбачено Законом України „Про вибори народних депутатів України” i, таким чином, вони не є пiдставою для дострокового припинення повноважень члена ДВК [17, 64-65].

У схожій ситуації апеляцiйний суд Донецької областi розглянув скаргу уповноваженої особи партiї „К” П. на рiшення ОВК № 45, яким було достроково припинено повноваження члена ДВК вiд цiєї партiї А. на тiй пiдставi, що її чоловiк зареєстрований кандидатом до мiської ради. У даному випадку суд дійшов висновку, що рiшення ОВК стосовно припинення повноважень члена ДВК А. було законним та обгрунтованим, а тому у задоволеннi скарги було вiдмовлено. Тобто у прийнятті рішень у схожих спорах ЦВК та суд керувалися положеннями різних законів.

Доводиться констатувати, що судова практика стосовно розгляду скарг на рiшення ОВК про утворення ДВК не є однаковою у схожих справах. Так, апеляцiйний суд Донецької областi розглянув скарги виборцiв С. та Л. на рiшення ОВК № 53 та № 54 про утворення ДВК. Вiдповiдно до цих рiшень ОВК до складу ДВК не були включені представники партiї „К”, у тому числi на тiй пiдставi, що у заявах окремих осiб про участь у роботi ДВК номери ДВК були вписанi iншою особою, у деяких заявах не було вказано час їх складання або не зазначено мiсце проживання запропонованих до складу ДВК осiб. Заявники просили суд визнати цi недолiки несуттєвими та скасувати постанови ОВК. Своїми рiшеннями суд вiдмовив у задоволеннi скарг заявникiв iз посиланням на вимоги частини п'ятої статтi 21 Закону щодо внесення пропозицiй до складу ДВК.

Разом з тим апеляцiйний суд м. Києва при розглядi скарг кандидата Л. на рiшення ОВК № 217 про включення до складу ДВК представникiв кiлькох кандидатiв, партiй та блокiв, у поданнях яких були допущенi схожi помилки (вiдсутнiсть дати складання заяв, iнформацiї щодо партiйностi кандидатур до складу ДВК, деяких пiдписiв), задовольнив скарги кандидата Л. лише частково: своїм рiшенням визнав помилки та неточностi у поданнях до складу ДВК несуттєвими та зобов'язав вiдповiдну ОВК виправити зазначенi порушення [12, 150-156].

Частиною шостою статтi 26 Закону, зокрема, встановлено, що члени ВК зобов'язанi виконувати рішення виборчої комісії та обов'язки, покладенi на них згiдно з їх розподiлом у комiсiї. На жаль, законодавчо питання щодо необхiдностi визначення у ВК розподiлу обов'язкiв не було врегульоване. Лише у методичних рекомендацiях ЦВК зазначається, що ВК на першому засiданнi здiйснюють розподiл обов'язкiв мiж окремими членами комiсiї та затверджують цей розподiл своїм рiшенням. У цьому ж документi є й приблизний порядок розподiлу обов'язкiв у ВК. Крiм того, частиною восьмою статтi 26 Закону встановлено заборону членам ВК агiтувати за чи проти партiй (блокiв), кандидатiв та публiчно оцiнювати дiяльнiсть суб'єктiв виборчого процесу пiд час виконання ними своїх обов'язкiв.

Нечiтке визначення поняття „час виконання обов'язкiв члена ВК”, вiдсутнiсть взаємозв'язку цього поняття iз поняттям „строк повноважень члена ВК”, а також нерозумiння окремими суб'єктами виборчих перегонiв того факту, що залучення членiв ВК до участi в агiтацiйних заходах може лише зашкодити iнтересам певної партiї (блоку) чи кандидата, призводили до конфлiктних ситуацiй[8, 83-87]. Питання розподiлу функцiональних обов'язкiв мiж членами ВК, належного виконання членами комiсiй своїх обов'язкiв постали пiд час розгляду окремих справ у судах та ВК. Так, рiшенням ОВК № 118 було достроково припинено повноваження декiлькох членiв ДВК, якi представляли одного кандидата, з пiдстав їхньої участi в агiтацiї на користь цього кандидата. Зазначимо також, що рiшенням цiєї ж ОВК було достроково припинено повноваження голови ДВК внаслiдок невиконання ним своїх повноважень: голова комiсiї вiдмовився внести змiни до виборчих бюлетенiв на пiдставi телефонограми ОВК та факсової копiї рiшення ЦВК, вимагаючи, щоб ОВК надала оригiнальний примiрник рiшення ЦВК.

Апеляцiйний суд Київської областi розглянув скаргу кандидата в народнi депутати П. на дiї члена ОВК № 98 У., яка прийняла вiд довiрених осiб iншого кандидата звернення про перевiрку дотримання законодавства. Разом iз цими довiреними особами вона склала акт про безоплатне надання виборцям послуг з боку кандидата П. У рiшеннi суду зазначається, що рiшення про розподiл обов'язкiв мiж членами ОВК не приймалось i в перелiку прав та обов'язкiв члена ОВК не зазначено право члена комiсiї приймати звернення щодо перевiрки фактiв порушення законодавства, а у разi наявностi порушення - складати акти. Судом також наголошено, що перевiрка фактiв порушення виборчого законодавства щодо надання кандидатом - заявником скарги безоплатно послуг та товарiв, вiднесено законом до компетенцiї правоохоронних органiв. Крiм того, поширивши акт про порушення законодавства, член ОВК У. дала публiчну оцiнку дiям кандидата-заявника, що заборонено законом. У пiдсумку скаргу було судом задоволено, а дiї члена ОВК У. визнанi неправомiрними [1, 57].

Схожу правову позицiю щодо прав та обов'язкiв членiв ВК зайняла й ЦВК при розглядi скарги громадянина Б. на постанову ОВК № 73 про скасування реєстрацiї Б. кандидатом у народнi депутати. Троє членiв цiєї ОВК склали акт про використання Б., який, за матерiалами справи, є керiвником районної державної адмiнiстрацiї та головою районної ради, службового автомобiля пiд час ведення передвиборної агiтацiї, а також залучення своїх пiдлеглих до розповсюдження агiтацiйних матерiалiв. У мотивувальнiй частинi постанови ЦВК зазначається, що у вiдповiдному рiшеннi ОВК не сформульовані пiдстави складання членами комiсiї акта про порушення, а також вiдсутнє посилання на результати перевiрки факту порушення законодавства з боку Б. правоохоронними органами. Позицiя ЦВК у цiй справi була однозначною: ОВК при виявленнi фактiв порушення була зобов'язана звернутися до правоохоронних органiв з вимогою щодо перевiрки цих фактiв. Скаргу громадянина Б. було задоволено, а постанову ОВК про скасування його реєстрацiї скасовано. Слiд зазначити, що вiдповiдно до положень статтi 23 Закону саме ОВК здiйснює в межах територiї відповідного одномандатного виборчого округу контроль за додержанням та однаковим застосуванням виборчого законодавства, а до правоохоронних органiв ВК звертається у разi визнання необхiдним проведення перевiрки зазначених у скарзі обставин (частина десята статтi 29 Закону)[ 12, 159].

Судова практика iз розгляду виборчих спорiв виокремила ще одну нагальну проблему: можливість захисту порушених прав членiв ВК, у тому числi в судовому порядку. Так, апеляцiйний суд м. Севастополя, розглянувши матерiал за заявою Ф. щодо оскарження рiшення ОВК № 225, встановив, що вiдповiдною постановою ОВК Ф. було увiльнено вiд виконання обов'язкiв голови ДВК з оплатою її працi. Вiдповiдно до позицiї суду, згідно із статтею 29 Закону, можуть бути оскарженi рiшення ОВК, пов'язанi iз виборчим процесом. У даному випадку заявник оскаржує постанову ОВК не як суб'єкт виборчого процесу; предметом оскарження є рiшення ВК, що не стосується виборчого процесу. Таким чином, на думку суду, подiбний спiр має розглядатися в порядку позовного провадження, а тому у прийняттi заяви Ф. Вiдмовлено [1, 62]. Проаналiзуємо цю ситуацiю. Положеннями статтi 29 Закону передбачено можливiсть оскарження рiшень ВК з боку виборцiв. Але у конкретнiй справi заявник Ф. оскаржувала постанову ОВК не як виборець, а як член ВК нижчого рiвня, чиї права, на її думку, порушено. Крiм того, положеннями частини четвертої статтi 26 Закону саме до повноважень ОВК вiднесено розгляд питання щодо затвердження рiшення ДВК про виконання членами ДВК їхнiх обов'язкiв з оплатою працi протягом усього перiоду повноважень ВК. Таким чином, немає пiдстав стверджувати, що вiдповiдне рiшення ОВК не стосується виборчого процесу.

Списки виборцiв

Випадкiв оскарження у судовому порядку неправильностей у списках виборцiв, а саме: невключення, неправильне включення та виключення громадян iз спискiв виборцiв пiд час чергових виборiв було небагато. I це не є дивним з огляду на значнi суперечностi щодо порядку оскарження такого роду порушень, передбаченого законами України „Про вибори народних депутатів України” та „Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”.

Порядок оскарження неправильностей у списках виборцiв регламентовано положеннями частини десятої статтi 31 Закону. Вiдповiдно до цих положень, громадянин має право направити скаргу до ДВК або безпосередньо до мiсцевого суду за мiсцезнаходженням ДВК. Частиною десятою статтi 31 Закону визначенi також строки подання та розгляду цiєї категорiї скарг. За змiстом положень цiєї статтi, наприклад, ДВК уповноваженi розглядати скарги та вносити своїм рiшенням змiни до спискiв виборцiв не пiзнiше дня, що передує дню голосування. Тобто, у день голосування ДВК не мають повноважень розглядати скарги щодо неправильностей у списках, а лише мiсцевий суд може розглянути по сутi та прийняти рiшення з цього питання. Але Законом України „Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” встановлено iнший порядок оскарження неправильностей у списках виборцiв. Положеннями частини четвертої статтi 22 та частини другої статтi 26 цього Закону встановлено, що ДВК у день виборiв зобов'язана негайно розглянути вiдповiднi заяви виборцiв, а суд, у свою чергу, розглядає скарги на неправильностi у списках, якi поданi не пiзнiше, нiж за три днi до дня виборiв [8, 79-82].

Зважаючи на те, що вiдповiдною постановою ЦВК було затверджено форму спискiв виборцiв i єдинi списки виборцiв були використанi для проведення виборів депутатів місцевих рад та народних депутатів України, рiзний порядок оскарження неправильностей у списках значно ускладнив можливiсть використання заiнтересованими особами судового порядку оскарження та звiвся до того, що ДВК за старою традицiєю просто включали додаткових виборцiв до спискiв на пiдставi даних про їхнє мiсце проживання.

Деякi справи щодо спискiв виборцiв все ж були розглянутi судами. Так, Зарiчний районний суд м. Суми розглянув скаргу виборця Т. на неправомiрнi дiї голови ДВК № 201 одномандатного виборчого округу № 159 щодо вiдмови у видачi йому вiдкрiплювального посвiдчення. Своїм рiшенням суд частково задовольнив скаргу та зобов'язав ДВК негайно розглянути заяву Т. про видачу посвiдчення.

Iнше судове рiшення стосується як оскарження неправильностей у списках виборцiв, так i належного строку подання скарг. Заводський районний суд м. Миколаєва у день чергових виборiв розглянув скаргу виборця К. на дiї ДВК № 41 ОВО № 128 щодо невключення до списку виборцiв 182-х студентiв. Суд залишив скаргу без розгляду на тiй пiдставi, що, вiдповiдно до рiшення, строк на подачу такої скарги, який становить 7 днiв, вже сплив. Не аналізуючи це рiшення суду по сутi, лише зазначимо, що положеннями частини десятої статтi 31 Закону передбачено особливий порядок оскарження неправильностей у списках виборцiв, згідно з яким такого роду скарги розглядаються мiсцевими судами в день виборiв невiдкладно, але не пізніше часу закінчення голосування.

Передбачення Законом можливостi оскарження неправильностей у списках виборцiв у судовому порядку стало однiєю iз багатьох важливих новел виборчого законодавства. Саме тому через певну iнертнiсть у сприйняттi суб'єктами виборчого процесу та членами ДВК правового змiсту положень Закону та у поєднаннi iз суперечливiстю двох виборчих законiв, частина ДВК вносила змiни до спискiв виборцiв у день чергових виборiв власними рiшеннями, а ще частiше - за особистим рiшенням керiвникiв ДВК. Часом це створювало складностi для кандидатiв у депутати, а подекуди - i трагедiї. Так, апеляцiйний суд Харкiвської областi за пiдсумками розгляду скарги кандидата Г. скасував рiшення ОВК № 180 про визнання обраним кандидата Д. та встановив факти незаконного голосування на деяких дiльницях, на яких у день голосування змiни до спискiв виборцiв вносились рiшенням ДВК, що не передбачено Законом. Оскiльки на п'яти ВД кiлькiсть незаконних доповнень до спискiв виборцiв перевищила 25% загальної кiлькостi виборцiв на кожнiй iз них, рiшенням суду результати голосування на цих дiльницях у подальшому не були врахованi при встановленнi результатiв голосування в ОВО в цiлому, а обраним депутатом було визнано саме Г.

Вимоги Закону щодо внесення змiн до спискiв виборцiв у день голосування виключно за рiшенням суду або на пiдставi вiдкрiплювального посвiдчення повноцiнно та масштабно були реалiзованi вже пiд час проведення промiжних виборiв народного депутата, коли мiсцевим судом м. Мелiтополя Запорiзької областi протягом дня голосування було розглянуто та задоволено 232 скарги, пов'язані із неправильностями у списках виборцiв [12, 160-173].

Реєстрацiя кандидатiв у депутати та скасування рiшень про реєстрацiю кандидатiв

Процедура та вимоги до реєстрацiї кандидатiв досить чiтко виписанi у Законi. За даними авторiв цього огляду, не багато виникало проблемних ситуацiй щодо вiдмови у реєстрацiї кандидатiв в одномандатному виборчому окрузі. Дещо по-iншому виглядає ситуацiя з реєстрацiєю кандидатiв у багатомандатному виборчому окрузi (далi - БВО).

Так, пiсля подання до ЦВК документiв для реєстрацiї спискiв кандидатiв у БВО вiд партiй та блокiв, у реєстрацiї усього списку було вiдмовлено лише блоку полiтичних партiй „За Вітчизну” на тiй пiдставi, що висування кандидатiв цим блоком вiдбулося з порушенням вимог Закону, а саме:

· з усiх чотирьох партiй, що утворили цей блок, лише одна партiя провела свiй з'їзд у строки, визначенi законом;

· у матерiалах з'їздiв окремих партiй серед спискiв можливих партiй-партнерiв для блокування не були зазначенi назви тих партiй, якi у подальшому утворили блок полiтичних партiй „ЗВ”, а вiдповiднi посилання на утворення блоку з iншими партiями були вiдсутнi [28, 211; 223].

Таким чином, можна зробити висновок, що вiдмова у реєстрацiї цього блоку партiй стала наслiдком недбалостi вiдповiдальних за належне оформлення документацiї осiб, що, у свою чергу, свiдчить про недостатню правову культуру учасникiв полiтичного життя країни.

Досить цiкавим для аналiзу є масив рiшень ВК та судiв щодо скасування рiшень про реєстрацiю кандидатiв у депутати. Стаття 49 Закону визначає перелiк пiдстав, у разi виникнення яких ВК вищого рiвня вправi приймати рiшення про скасування реєстрацiї кандидатiв. Найчастiше справи цiєї категорiї порушувалися з таких пiдстав:

· подання кандидатом суттєво недостовiрних вiдомостей;

· використання кандидатом, який займає посаду в органах державної влади та мiсцевого самоврядування, для проведення передвиборної агiтацiї службового транспорту, зв'язку, а також залучення до проведення агiтацiйних заходiв своїх пiдлеглих;

· встановлення судом факту певного роду порушень:

а) пiдкуп виборцiв або членiв виборчих комiсiй;

б) надання виборцям або членам виборчих комiсiй грошей чи безоплатно або на пiльгових умовах товарiв, робiт, послуг, цiнних паперiв, кредитiв, лотерей, iнших матерiальних цiнностей;

в) використання для фiнансування передвиборної агiтацiї iнших коштiв, крiм коштiв свого виборчого фонду [8, 49-52].

Аналiзу процесуальних особливостей встановлення фактiв пiдкупу, надання товарiв чи послуг, а також використання коштiв поза межами виборчого фонду присвячено окремий роздiл. Наразi видається за доцiльне зупинитися на фактичних обставинах цього виду справ та дослiдити правову позицiю, яку займали ВК вищого рiвня та суди при розглядi вiдповiдних скарг та заяв .

Безумовно, найбiльшою за обсягом є практика рiшень судiв вищої iнстанцiї та ВК вищого рiвня щодо розгляду скарг на вiдповiднi постанови про скасування реєстрацiї кандидатiв у народнi депутати у зв'язку iз суттєвою недостовiрнiстю поданих кандидатами вiдомостей, у тому числi вiдомостей про доходи та майно. Нагадаємо, що вiдповiдно до положень пункту 8 частини першої та пункту 8 частини третьої статтi 49, ЦВК та ОВК скасовують рiшення про реєстрацiю кандидата у депутати у разi виявлення суттєво недостовiрних вiдомостей про кандидата.

Слід визнати чiткість та послiдовність правової позицiї, якої дотримувався Верховний Суд України пiд час розгляду скарг окремих кандидатiв у БВО на вiдповiднi рiшення ЦВК про скасування реєстрацiї. Так, вища судова iнстанцiя вважає, що питання про суттєву недостовiрнiсть вiдомостей про кандидата має бути пов'язане з наявнiстю умислу цiєї особи, що спрямований на введення в оману ВК та виборцiв стосовно вiдомостей, якi виключають можливiсть обрання його народним депутатом або можуть мати вплив на результати виборiв. На думку Верховного Суду України, виключають можливiсть обрання особи народним депутатом недостовірні відомості про вiк, громадянство, час проживання в Українi, про наявнiсть чи вiдсутнiсть судимостi за вчинення умисного злочину тощо. До того ж, суттєва недостовiрнiсть вiдомостей, що можуть позначитися на результатах виборiв, може полягати в поданнi завiдомо неправдивих бiографiчних даних, даних про майновий стан за умови, що внаслiдок їх оприлюднення у виборцiв сформується помилкова думка стосовно чесностi, порядностi, квалiфiкацiї, моральностi, економiчної незалежностi та майнової спроможностi кандидата [7,44].

Iнформацiя щодо майнового стану кандидатiв, подана в їхнiх декларацiях, мала конфiденцiйний характер, не пiдлягала опублiкуванню, а тому, вiдповiдно до позицiї Верховного Суду України, не могла вплинути на результати виборiв. З огляду на те, що закон не мiстить критерiїв суттєвої недостовiрностi вiдомостей, зазначено в одному з рiшень Верховного Суду України, у кожному конкретному випадку це питання повинно вирiшуватися стосовно кожного кандидата iндивiдуально, для уникнення чисто суб'єктивного пiдходу, а висновок ВК про недостовiрнiсть вiдомостей має грунтуватися на результатах комплексного вивчення всiєї iнформацiї та обставин, що зумовили подачу недостовiрної iнформацiї.

За даними юристів, всi скарги учасникiв перегонiв на постанови ЦВК про скасування реєстрацiї з пiдстав суттєвої недостовiрностi про доходи та майно кандидатiв були задоволенi рiшеннями Верховного Суду Украни. Цiкаво дослiдити правову позицiю, якої дотримувались апеляцiйнi суди при розглядi скарг кандидатiв на рiшення ОВК про скасування реєстрацiї з тих же пiдстав [10, 138].

На жаль, доводиться констатувати, що iнодi рiшення апеляцiйних судiв не вiдповiдали позицiї, яку зайняла вища судова iнстанцiя, не завжди скасовувалися вiдповiднi постанови ОВК про зняття з реєстрацiї кандидатiв, що фактично створило нерiвнi умови та можливостi громадянам, якi були зареєстрованi кандидатами у БВО та ОВО. Так, апеляцiйний суд Харкiвської областi задовольнив скаргу кандидата В. на постанову ОВК № 170 про скасування його реєстрацiї, вказавши у своєму рiшеннi, що розбiжностi мiж поданими кандидатом вiдомостями та даними податкової адмiнiстрацiї не можуть вважатися суттєво недостовiрними та бути пiдставою для скасування реєстрацiї. У рiшеннi цього суду за скаргою М. на постанову ОВК № 169 зазначається, що наявнi неточностi у поданiй iнформацiї про доходи та майно М. допущенi ним неумисно та без мети приховування. Схожу правову позицiю стосовно вiдсутностi умислу на введення в оману виборцiв поданням кандидатами неточних даних про доходи та майно зайняв апеляцiйний суд Сумської областi пiд час розгляду скарги Л. на рiшення ОВК № 158. При розглядi скарги Ш. на постанову ОВК № 225 апеляцiйний суд м. Севастополя взяв до уваги вiдсутнiсть вини заявника скарги та мотивiв подання ним недостовiрних вiдомостей і задовольнив скаргу.

Апеляцiйний суд Миколаївської областi при розглядi скарги К., рiшення про реєстрацiю якого кандидатом було скасовано ОВК № 133 на пiдставi суттєвої недостовiрностi вiдомостей про доходи та майно, комплексно оцiнив матерiали справи, врахувавши, у тому числi, й вiдсутнiсть умислу К. щодо приховування доходiв своєї сiм'ї. Суд не погодився iз доводами ОВК, яка оцiнила розбiжності у вiдомостях про доходи кандидата, виходячи iз порiвняння таких розбiжностей з мiнiмальною зарплатою та неоподатковуваним мiнiмумом доходiв громадян. На думку суду, потрiбно враховувати вартiсть усього майна кандидата та його сiм'ї і на пiдставi цих вiдомостей робити висновок про суттєвiсть розбiжностей. Затосовуючи такий пiдхiд, суд визнав несуттєвим невiдображення кандидатом доходу вiд продажу автомобiля у сумi 21 500 грн, що становить, вiдповiдно, лише 4% його сукупного доходу та майна [12, 176-189].

У рiшеннях апеляцiйного суду Київської областi можна вiдстежити пiдхiд щодо визначення певних кiлькiсних критерiїв, за якими тi чи iншi розбiжностi у даних про майно та доходи кандидатiв визнавалися суттєво недостовiрними. За такого пiдходу були розглянуті скарги декiлькох кандидатiв на постанови кiлькох ОВК про скасування реєстрації та вирiшено вважати суттєво недостовiрними вiдомостями, зокрема, такi:

· незазначення кандидатом у декларацiї пайового внеску її чоловiка до статутного фонду приватного пiдприємства у розмiрi 30 000 грн;

· незазначення кандидатом зарплати у розмiрi 737,19 грн, зарплати членiв сiм'ї у розмiрi 3 229,68 грн, та автомобiля ЗАЗ;

· незазначення кандидатом зарплати у розмiрi 546,19 грн та внескiв до статутних фондiв пiдприємств у розмiрi 4 000 грн;

· незазначення кандидатом суми коштiв на банкiвському рахунку у розмiрi 5 439,43 грн.

Разом iз тим апеляцiйний суд Київської областi у своєму рiшеннi не визнав суттєво недостовiрними такi вiдомостi, як незазначення кандидатом у декларацiї зарплати у розмiрi 217,28 грн.

Зазначимо також, що вiдповiдно до положень частини другої статтi 44 Закону достовiрнiсть вiдомостей, внесених до декларацiї про доходи та майно кандидатiв, перевiряються за зверненнями ЦВК та ОВК органами Державної податкової адмiнiстрацiї (далi - ДПА) не пiзнiше як за 30 днiв до дня виборiв. Насправдi ВК при перевiрцi вiдомостей, зазначених у декларацiях, не завжди дотримувалися цiєї вимоги в частинi строкiв здiйснення перевiрки. Подiбне порушеня вимог стосовно строку подання звернення ОВК до органiв ДПА стали пiдставою для вiдмови апеляцiйним судом Київської областi у задоволеннi скарги кандидата П. на рiшення ОВК № 98. У рiшеннi суду зазначається, що вiдповiдний запит щодо додаткової перевiрки декларацiї iншого кандидата П. до органiв ДПА було направлено ОВК 21 березня, а повiдомлення про порушення отримано 29 березня, тобто з порушенням встановлених законом вимог щодо строку здiйснення перевiрки декларацiй кандидатiв. На подiбнi порушення строкiв перевiрки декларацiй органами ДПА вказувалось i у рiшеннях апеляцiйного суду Тернопiльської областi у справах за скаргами кандидатiв Ч. та Г. на рiшення, вiдповiдно, ОВК № 167 та № 165.

Хоча масив судової практики та рiшень ВК щодо скасування рiшень про реєстрацiю кандидатiв на пiдставi суттєвої невiдповiдностi даних про доходи та майно кандидатiв є найбiльш широким, судами та комiсiями розглядалися також спори з iнших пiдстав, якi стосуються припинення статусу кандидатiв у депутати. Так, апеляцiйний суд Закарпатської областi залишив без задоволення скаргу Х. на рiшення ОВК № 70 про вiдмову йому у реєстрацiї кандидатом. Заявник у поданих до ОВК документах не вказав данi про освiту, натомiсть зазначив вiдомостi щодо часу вступу та закiнчення школи та технiкуму. Суд, посилаючись на положення Закону України „Про освiту”, яким встановленi певнi освiтнi рiвнi, визнав рiшення ОВК обгрунтованим та законним, а також вказав, що данi про роки вступу та закiнчення навчальних закладiв не є iнформацiєю про набуту особою освiту певного рiвня, визначеного чинним законодавством [1, 187-203].

Страницы: 1, 2, 3