Розділ 3. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ІЗ ЗАПОДІЯННЯ МАТЕРІАЛЬНОЇ ТА МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТОК А
ДОДАТОК Б
ДОДАТОК В

ВСТУП
Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасного українського права. Шкода, спричинена внаслідок правопорушення, адміністративного делікту, злочину, зловживання правом, має бути відшкодована у випадках і в розмірах, установлених законодавством.

Історія розвитку законодавства щодо відшкодування майнової і моральної шкоди сягає давнини. Практично до початку ХХ ст. за вказані правопорушення існувало досить суворе покарання, яке, здебільшого, було кримінально-правовим.

Можна зазначити, що в різні періоди розвитку української держави, починаючи від славної Київської Русі і закінчуючи здобуттям незалежності, український народ, а зокрема кожна особа, мала право на відшкодування завданої шкоди, чи взагалі була позбавлена цього права.

Разом із формуванням і розвитком давньоруської держави складалося і розвивалося законодавство Київської Русі. Виникнувши на основі звичаєвого, що мало місце у східних слов'ян ще у додержавній період, законодавство було поставлене під службу державі, послідовно відстоювало і захищало інтереси князів, бояр та інших категорій заможного населення. Про це свідчить перший юридичний звіт, яким був “Устав” і “Закон руський”. Останній захищав власність багатих від спроб її привласнення бідними і в основу його було покладено принцип поділу людей на вільних і залежних.

З формуванням козацького республіканського ладу складається своєрідна правова система у Запорізькій Січі. Козаки не визнавали дій статутів та магдебурзького права на своїй території. Правосуддя в Запорізькій Січі відбувалося відповідно до стародавніх звичаїв, ”словесного права і здорового глузду”. Гордість української нації - запорізьке козацтво, для яких честь і гідність інколи шанувалась набагато більше життя. Вільний дух козака зводився до принципу “життя віддати, а честь не посоромити”.

Перший державний нормативний акт України - конституція П. Орлика (1710 р.) важливе місце відвела захисту честі та гідності від різних порушень. Можна сказати, що конституцією впроваджувався порядок судового розгляду спорів з приводу захисту честі та гідності. Все це свідчило про високий рівень державності того періоду.

За часів радянської влади відносини між державою і особою будувалися згідно з марксистською доктриною - від держави до людини, в якій держава мала необмежену владу. Особа за своїм правовим становищем у такому суспільстві не могла бути рівноправним суб'єктом права, а про відшкодування завданої шкоди, не могло бути й мови. Історія розвитку нашої держави затьмарена періодами масових репресій і свавілля, де проблема відшкодування шкоди, на мій погляд, досягала межі апогею, тобто шкода не тільки не відшкодовувалася, а й кожна особа була позбавлена своїх прав.

Із проголошенням України незалежною, суверенною, демократичною і правовою державою, - де людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю, кожна людина, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних переконань, статі майнового стану, повинна почувати себе в безпеці і захисті. Адже саме демократична держава бере на себе обов'язок гарантії та захисту прав і свобод, законних інтересів. Тому що держава вважається демократичною не тільки прийнявши ряд гарантій захисту прав і свобод, а й у випадку порушення цих прав, вона сприяла тому, що вони були відновлені і на правопорушника була покладена відповідальність за заподіяння шкоди. Кожен день нам приходиться ставати свідками порушення прав і свобод людини і громадянина, це явище безперервне, але в протиріччя цьому нашим основним завданням, як майбутнім юристам, є правильне тлумачення, роз'яснення, повідомлення громадян про те, що кожна людина має право на відшкодування завданої майнової чи моральної шкоди, і не можна боятися чи цуратися цього права. Адже, як показав час, що минув після прийняття Конституції України, проголошені в ній права і свободи, гарантії їх захисту набувають все більшого реального наповнення.

У законодавстві передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню, - шкоду матеріальну і шкоду моральну. Стаття 16 чинного Цивільного кодексу України (від 16 січня 2003 р.), в якій ідеться про захист цивільних прав та інтересів судом, передбачає право кожної особи звернутися до суду за захистом свого/особистого немайнового або майнового інтересу, способами захисту якого є, поряд з іншими, відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Слід зазначити, що, на відміну від відшкодування матеріальної шкоди, відшкодування моральної шкоди є порівняно новим інститутом, адже цивільне право колишньої тоталітарної держави такого способу захисту прав та інтересів громадян не передбачало. Його вперше в національному законодавстві було введено Законом України «Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій» від 6 травня 1993 р. № 3188-ХП. Цим Законом до ЦК 1963 року відшкодування моральної шкоди було введено (статті 6, 7 та 440 і) як новий спосіб захисту цивільних особистих прав.

До речі, Верховний суд України, з огляду на новизну цих норм та на необхідність узагальнення практики і надання рекомендацій судам, неодноразово звертався до питань застосування судами такого способу захисту інтересів особи, як відшкодування майнової шкоди. Зокрема, Пленум Верховного Суду України 31 березня 1995 р. прийняв постанову № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», яка була уточнена постановою Пленуму Верховного Суду від 25 травня 2001 р. № 5.

Отже, можна зазначити, що проблема відшкодування шкоди не просто актуальна, вона є надзвичайно болючою для більшості населення будь-якої країни. Нам доводиться спостерігати, скільки людей звертається до суду за захистом свого порушеного права. Тільки хотілося б, щоб кількість заяв, поданих до суду, відповідала кількості розглянутих ,а в результаті прийнятих правильних рішень, щодо відшкодування заподіяної шкоди. Тому, що весь механізм відшкодування шкоди потребує значного доопрацювання, тому що, за статистикою, розмір відшкодування шкоди дуже мізерний. А кількість людей, які не знають, що існує наявність права на відшкодування такої шкоди взагалі існує, в результаті чого людина в демократичній державі почуває себе не захищеною.

Даною темою займалися такі науковці: Борисова В.І, Дзера О.В, Панченко М.І, Підопригора М.А, Харитонов О.Є, Шевченко М.Я, та багато інших.

Основною метою даної роботи, є аналіз механізму відповідальності за завдану шкоду, як матеріального так і морального характеру, передбачену цивільним правом.

За для реалізації поставленої мети необхідно вирішити ряд завдань:

- визначити поняття відповідальності за заподіяну шкоду;

- аналіз підстави виникнення зобов'язань, щодо відшкодування шкоди;

- визначення суб'єктів, на яких покладена відповідальність за заподіяння шкоди;

- проаналізувати в чому полягає особливість матеріальної і майнової шкоди;

- дослідити чинного законодавства, яке регулює питання, щодо відповідальності за заподіяну шкоду.

Об'єктом дослідження даної роботи є ті суспільні відносини, які виникають у сфері заподіяння шкоди. Предметом дослідження є права та свободи громадян, які були порушені внаслідок протиправних посягань, нанесення збитків, фізичного болю, страждання, яких фізична особа зазнала у зв'язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, душевних стражданнях, приниженні честі, гідності, а також ділової репутації.

Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ

1.1 Особливості цивільно-правової відповідальності

Як правило, сторони добровільно виконують свої цивільно-правові зобов'язання належним чином. Але якщо Ви, наприклад, домовилися з однокласником, що він придбає для Вас якусь річ (диск, відеокасету тощо) протягом тижня, і не просто домовились, але й передали йому для цього власні гроші, а він не виконав свого зобов'язання, то, звичайно, Вам це не сподобається. Є багато різноманітних засобів впливу на порушника, але з точки зору цивільного законодавства у цьому випадку слід говорити про невиконання укладеної Вами угоди. З метою запобігання подібних правопорушень та усунення їх наслідків використовується цивільно-правова відповідальність.

Цивільно-правовою відповідальністю визнається одна із форм юридичної відповідальності, суттю якої є застосування встановленого цивільним законодавством заходу примусового впливу (санкції) до порушника цивільних прав та обов'язків. Причому цей вплив полягає у покладенні на порушника насамперед невигідних наслідків здебільшого майнового характеру - відшкодування збитків, сплату неустойки (штрафу, пені), відшкодування шкоди.

Як і всі види відповідальності, цивільно-правова відповідальність має свої особливості, головними із яких є:

1) майновий характер;

2) компенсаційний характер (мета цивільно-правової відповідальності полягає у поновленні порушених майнових прав кредитора,"! її розмір за звичайних умов має відповідати розміру завданих збитків);

3) додатковий характер для порушника, оскільки, як правило, боржник не звільняється від виконання зобов'язання в натурі.

Важливе значення для цивільно-правової відповідальності має її форма, під якою розуміють форму прояву тих додаткових обтяжень, що накладаються на правопорушника. Серед цих форм вирізняється відшкодування збитків. Зумовлено це тим, що здебільшого наслідком порушення цивільних прав є саме збитки. Тому ця форма відповідальності має загальне значення і застосовується у всіх випадках, якщо законом або договором не встановлено інше.

Під збитками розуміють ті негативні наслідки, які настали для потерпілого від цивільного правопорушення. Вони складаються з реальної шкоди та витраченої вигоди. Реальна шкода - це зменшення наявного майна потерпілого. Вона включає до себе витрати, зроблені кредитором для відновлення свого порушеного права, та конкретну втрату або пошкодження його майна. Втрачена вигода - це можливе збільшення майна потерпілого, яке не відбулося внаслідок правопорушення. Вона відображається в неодержаних кредитором доходах, які він одержав би, якби зобов'язання було виконане боржником належним чином. Цивільне законодавство закріплює принцип повного відшкодування збитків, і тому за загальним правилом відшкодовуються як реальна шкода, так і втрачена вигода.

У зобов'язаннях формою відповідальності може виступати також неустойка (штраф, пеня) - грошова сума, яку боржник має сплатити кредитору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. При цьому збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою. Законом чи договором можуть бути передбачені такі випадки: коли допускається стягнення тільки неустойки, але не збитків; коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку; коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки.

У цивільному праві відшкодовується також моральна шкода, яка полягає в душевних і фізичних стражданнях потерпілого. Причому відшкодовуватися можуть і суто душевні страждання. Однак право на компенсацію моральної шкоди виникає лише у випадках, зазначених законом або договором. Розмір відшкодування визначається судом, але не може бути менше від п'яти мінімальних розмірів заробітної плати. Моральна шкода відшкодовується у грошовій або іншій матеріальній формі незалежно від відшкодування майнової шкоди.

Отже, за загальним правилом шкода, заподіяна особі чи майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, котра заподіяла шкоду, у повному обсязі. Слід зазначити, що організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.

Присуджуючи відшкодування шкоди, судовий орган зобов'язує особу, відповідальну за шкоду, відшкодувати її в натурі (надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ та ін.) або цілком відшкодувати заподіяні збитки [47].

Згідно з англійським правом вимагати компенсації моральної шкоди за відсутності фізичних страждань або матеріальної шкоди не можна. Такі позови навіть не приймаються до розгляду. Тут діє принцип, сформульований лордом Венслідалом: «Моральні страждання і турботи право не може оцінити і не може претендувати на їх компенсацію, якщо укупі з ними не йдеться про іншу шкоду».

Проте після англійської правової реформи 1970 р. було визнано, що ряд деліктів, таких як зваблювання, зрада, переманювання нареченого (нареченої), порушення обіцянки одружитися, є підставою для компенсації моральної шкоди, і навіть не потрібно доводити зв'язок моральної шкоди з фізичними стражданнями.

В Англії і США існує можливість компенсації моральної шкоди у випадках порушення принципу «privacy», суть якого зводиться до недоторканності приватного життя особи, зокрема у випадках порушення права на усамітнення, втручання у приватні справи позивача, тощо.

Поділ цивільно-правової відповідальності на окремі види відбувається за різними критеріями. Наприклад, залежно від характеру розподілу відповідальності між декількома боржниками розрізняють: дольову, солідарну, субсидіарну.

Дольова відповідальність має місце, якщо кожний із боржників несе відповідальність перед кредитором лише у тій долі, яка припадає на нього відповідно до законодавства чи договору. Дольова відповідальність має значення загального правила і застосовується завжди, якщо у зобов'язанні є декілька боржників, однак їх субсидіарна або солідарна відповідальність не встановлена. Долі, що припадають на боржників, визнаються рівними, якщо законодавством або договором не передбачено інше.

Солідарна відповідальність характеризується тим, що в разі її застосування кредитор вправі притягти до відповідальності як усіх боржників разом, так і кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Більш того, кредитор, який не одержав повного задоволення від одного з солідарних боржників, має право вимагати недоодержане з решти солідарних боржників. При цьому солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки зобов'язання не погашено повністю. Отже, ця відповідальність застосовується за принципом: «один за всіх і всі за одного» і є найвигіднішою для кредитора. Зазначимо, що боржник, який виконав солідарне зобов'язання, має право зворотної вимоги (регресу) до кожного з решти боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено законом або договором. Законом, зокрема, встановлено, що особи, які спільно заподіяли шкоду, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Субсидіарна відповідальність застосовується у випадку, коли в зобов'язанні беруть участь два боржники, один із яких є основним, а другий -додатковим (субсидіарним). Субсидіарний боржник несе відповідальність перед кредитором додатково до відповідальності основного боржника. Кредитор має право висувати вимогу до субсидіарного боржника не одразу, а лише в тому випадку, якщо цю вимогу не задовольнив основний боржник. Класичним прикладом виникнення субсидіарної відповідальності є договір гарантії, за яким гарант зобов'язується перед кредитором погасити заборгованість боржника, якщо він не зробить це самостійно. У разі задоволення вимоги кредитора субсидіарним боржником він отримує право регресу до основного боржника [48].

Другим важливим чинником для поділу цивільно-правової відповідальності на окремі види є підстави виникнення відповідальності. Відповідно до цього розрізняють договірну та позадоговірну відповідальності.

Договірна відповідальність завжди являє собою санкцію за порушення договірного зобов'язання, тобто виникає на підставі цивільно-правового договору. Позадоговірна відповідальність настає у випадку, якщо санкція застосовується до правопорушника, котрий не має договірних відносин з особою, якій завдано шкоди. Наприклад, за недоліки проданої речі перед покупцем - фізичною особою, що відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» визнається споживачем, відповідають як її продавець, так і виготовлювач. Але продавець несе перед споживачем договірну відповідальність (підстава - договір купівлі-продажу речі), а виготовлювач - позадоговірну (підстава - Закон України «Про захист прав споживачів»).

Цей приклад ілюструє і юридичне значення розмежування відповідальності на договірну і позадоговірну. У першому випадку (договірна) форми й розмір відповідальності встановлюються як законом, так і договором. У другому (позадоговірна) -лише законом.

1.2 Зобов'язання щодо відшкодування шкоди
Проблема відшкодування моральної та майнової шкоди заподіяної особі (останнім часом - не лише фізичній, але і юридичній), є однією з найважливіших у цивілістиці. Кожна особа у правовій державі має відчувати свою правову та соціальну захищеність а повага до захисту особистості повинна бути в такому суспільстві нормою повсякденного життя. Наче і не забуваємо ми, що особисті та майнові права людини, її здоров'я та життя нерозривно пов'язані з такими поняттями, як рівність, свобода, справедливість, недоторканість особи тощо: однак дедалі частіше ми стаємо свідками того, що наче і захищена людина, і права її відновлено, а все ж залишається гіркий присмак чогось такого, що обов'язково треба доробити. Поголосивши в Конституції України (ст. 3). Життя і здоров'я людини найвищою соціальною цінністю, держава тим самим взяла на себе обов'язок забезпечити всім громадянам захист їх здоров'я і життя, інтереси усіх сферах та процесах їх діяльності [21]. Цей обов'язок, насамперед, полягає в законодавчому закріпленні правових норм, що визначають умови і порядок реалізації конституційного права громадян на відшкодування майнової та моральної шкоди, юридичні засоби охорон даного права, а також юридичні засоби захисту цього права у випадку його порушення. Вже більше року діє Ц.Н. України, який регулює загальні підстави відповідальності за завдану як майнову школу (ст. 1166) так і моральну школу (ст. 117) [22]. Зокрема, зазначається, по-перше, що майнова шкода завдана неправомірним рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної та юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особи, яка її завдала, а по-друге, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2. ст. 167 (випадки завданої школи джерелом підвищеної небезпеки, внаслідок незаконного судження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як заподіяного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт тощо). Але саме практичні аспекти реалізації такого відшкодування і спричинюють цілу низку консервативних і проблемних питань, які і стали приводом для проведення 14-15 лютого 2005 року консультаційною фірмою “Вертан”, благодійним фондом “Правове суспільство” та юридичною фірмою “Професіонал” за інформаційної підтримки “Юридичної газети” семінару-практикуму “Відшкодування моральної та майнової шкоди згідно з законодавством України”.

Загалом на сучасному етапі розвитку світової спільноти проблема прав і свобод людини є все ж таки однією з найактуальніших, оскільки у цьому напрямі прийнято низку міжнародних нормативно-правових актів, котрі визначають людину найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод - головним обов'язком демократичної держави [31] Саме закріплення за державою обов'язку забезечепння прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутися до суду з метою їх захисту та відновлення, а також за компенсацією шкоди завданої таким порушенням. Однак сам механізм такого відшкодування у судовому порядку поки потребує значного доопрацювання, поза як, за статистикою, ще існують такі приклади, коли людина, незаконного засуджена по позбавлення волі строком на 5 років, фактично із понівеченою ні за що долею, отримує відшкодування у розмірі трохи більше $1000. Чи є шлях подолання негативних явищ у відшкодуванні майнової та моральної шкоди, чи можливе вирішення проблемних питань безпосередньо у судовому порядку? Саме про це розмірковували судді Верховного Суду України Василь Гуменюк, Віктор Маринченко, Олександр Терлецький, суддя ВГСУ Борис Грек, експерти з питань моральної шкоди Сергій та Олена Вологай, які у своїх доповідях вивчали та аналізували аспекти відповідальності за шкоду майнову, завдану внаслідок недоліків товару і неправомірного засудження та ушкодження здоров'я тощо [24].

Відшкодування шкоди регулює глава Ц.К. стаття 1166 Ц.К. визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної та юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної та юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоду звільняється від її відшкодування. Якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями відшкодовується у випадках, передбачених Ц.К. З позиції автора М.І. Панченка зобов'язання внаслідок заподіяння шкоди називають делікатним (від лат. delictum - правопорушення) Воно виникає там, де заподіював шкоди і потерпілий не перебуває між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від наявних між сторонами зобов'язальних відносин [45].

Зобов'язання щодо відшкодування шкоди (деліктне зобов'язання) - це таке цивільно-правове зобов'язанням, а яким потерпілий (кредитор) має право вимагати від заподіювача шкоди (боржника) відшкодування в повному обсязі протиправно завданої шкоди шляхом відшкодування її в натурі або відшкодування завданих збитків.

У цій формі виражена формула генерального делікту: “Хто зі своєї вини заподіяв іншому шкоду, зобов'язаний її відшкодувати”. Щодо - принципів інституту відшкодування шкоди то вони появляються в таких ідеях:

а) генерального делікту;

б) повного відшкодування завданої шкоди.

Передбачений у ст. 11 ЦК факт завданої цієї шкоди в юридичній літературі розглядається як делікт, а принцип, на якому ґрунтується саме відшкодування, як “принцип генерального делікту”.

Що стосується принципу повного відшкодування завданої шкоди, то, як вже зазначалось, він тісно пов'язаний з попереднім принципом генерального делікту. Принцип повного відшкодування означає, що обсяг обов'язку відшкодувати шкоду визначається розміром цієї шкоди. На випадки завдання моральної шкоди принцип повного відшкодування не поширюється, оскільки вона не піддається грошовій оцінці. Однак її відшкодування можливе поряд з відшкодуванням майнової шкоди. - так вважає докір юридичних наук В.І. Борисова [46].

Отже, деліктне зобов'язання - це різновид цивільно-правових зобов'язань і тому йому властиві ті самі структурні особливості, що характеризують кожне зобов'язання. Такими структурними елементами є суб'єкт об'єкт та зміст.

Суб'єктами деліктних зобов'язань можуть бути будь-які учасники цивільних правовідносин.

Кредитор - це особа якій заподіяно шкоду (потерпілий). Ним може бути будь-який громадянин України (дієздатний, недієздатний, неповнолітній, який не досяг 15 років, іноземець та особа без громадянства. Ним може бути також організація незалежно від того, чи користується вона правами юридичної особи чи ні.

Боржник - це особи, яка відповідає за заподіяну шкоду. Як правило, нею є заподіював шкоди. У деяких випадках, передбачених законодавством, боржник виступає не заподіював шкоди, а особи винна зі поведінку заподіювача за шкоду заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15 років, несуть відповідальність його батьки (усиновителі) опікун або навчальні і виховні та лікувальні заклади під наглядом яких перебував неповнолітній, якщо не доведуть, що шкода сталася не з його вини. Громадянин виступає як боржник за умови, що він є деліктоздатним, тобто здатним відповідати за свої дії. Деліктоздатність громадян за чинним цивільним законодавством України настає з 14 років організація вважається деліктоздатною за умови, що вона користується правами юридичної особи.

Об'єктом деліктних зобов'язань є відшкодування, яке боржник зобов'язаний надати потерпілому. Воно полягає у поновленні майнової сфери потерпілого в натурі (надати річ того самого року і якості, виправити пошкоджену річ і т. ін.) або в повному відшкодуванні заподіяних збитків. При укладенні здоров'я та заподіяння смерті відшкодування здійснюється у формі грошової компенсації втраченого заробітку, а також інших витрат.

Зміст делікатного зобов'язання становить право кредитора та обов'язок боржника. Обов'язком боржника є вчинення дії, за допомогою який майнова сфера була б поновлена до такого рівня, в якому вона перебувала до її порушення, а право кредитора - одержати таке відшкодування [47].

Ознаки зобов'язання щодо відшкодування шкоди:

1) правова форма реалізації цивільно-правової відповідальності заподіювача шкоди або засіб захисту потерпілого;

2) основні функції - поновлення майнового становища потерпілого, що було до завдання шкоди, а також виховно-запобіжний вплив;

3) засоби відповідальності, реалізовані через це зобов'язання, не вживають безпосередньо на правопорушника, а діють через обмеження його майнових інтересів;

4) зобов'язання виникає за наявності передбачених законом умов і, як правило, лише за наявності протиправної поведінки.

1.3 Підстави виникнення зобов'язань щодо відшкодування шкоди
Підстави виникнення зобов'язань - це правопорушення, тобто протиправна винна поведінка заподіювача шкоди:

1) наявність шкоди у потерпілого;

2) протиправність поведінки заподіювача шкоди;

3) причинний зв'язок між поведінкою заподіювача шкоди і завданою шкодою.

4) Вина заподіювача.

1. Наявність шкоди у потерпілого - вона може бути майновою та (або моральною.

Майнова шкода може бути у вигляді позитивних збитків та упущеної вигоди.

Особиста немайнова (моральна) шкода раніше не відшкодовувалася. Проти збитково вирішення питання висувалися два основних заперечення:

а) відшкодування моральної шкоди не притаманне соціальні стичній відомості і праву;

б) моральну шкоду не можна ні оцінити, ні відшкодувати у грошовій формі. Що стосується моральної шкоди, то тут найбільш важливий аспект запобігання порушенням. Тому в цьому разі має йтися не про відшкодування, а про цивільно-правову відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Відповідно до статті 1167 Ц.К. моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2. цієї статті [48].

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної та юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) у інших випадках встановлених законом.

Окремо у статті 168 ЦК урегульоване відшкодування моральної шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи. Вона може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів, а якщо завдана смертю фізичної особи, то відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (установленим), а також особам які проживали з нею однією сім'ю.

2. Протиправність поведінки заподіювача шкоди - порушення норм права суб'єктивного права потерпілого.

Закон передбачає низку обставин, наявність яких виключає протиправність поведінки заподіювача шкоди:

а) діє щодо здійснення права і виконанні обов'язку - наприклад, дії організації епідеміологічної служби щодо знищення тварин, які створюють небезпеку зараження і поширення інфекційних захворювань діяльність конспектів з гасіння пожежі;

б) згода потерпілого на заподіяння шкоди. Вона виключає протиправність поведінки заподіювача шкоди за наявності трьох умов: згода добровільна, стосується тих благ, якими потерпілий може повністю розпоряджатися самостійно, відповідає вимогам закону про порядок здійснення цивільного права;

в) протиправність поведінки самого потерпілого (у деяких випадках). Це - заподіяння шкод у разі здійснення особою права на самозахист.

Шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Якщо у випадку здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована собою, яка її завдала. Якщо такої школи завдано способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним загадкам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію (ст. 1169) [49].

Від необхідної оборони слід відрізняти крайню необхідність. Це стан, коли особа заподіюючи шкоду, що загрожує інтересами держави або суспільства, особистості чи правам діючої або іншої особи, завдає шкоду значно меншу. Якщо небезпека зазначеним інтересам і правам не може бути усунуто іншими шляхами. І засобами (наприклад, іншому автомобілю). У разі необхідної оборони включаються і цивільно-правова, і кримінальна відповідальність. У разі крайньої необхідності кримінальна відповідальність вимагається. Однак цивільне право не передбачає автоматичного звільнення заподіювача шкоди від майнової відповідальності. Можливі три варіанти вирішення питання.

а) Загальне правило - шкода. Завдана особі у зв'язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правом чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність), відшкодовується особою, яка її завдала. Особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред'явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла (ч. 1 ст. 1171 ЦК).

б) ч.2. ст. 1171 ЦК надає суду право, враховуючи обставини, за яких завдано шкоди у стані крайньої необхідності, покласти обов'язок її відшкодування на особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоду;

в) суд вправі зобов'язати особу, що завдала шкоду, а також особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоду;

г) суд вправі зобов'язати особу, що завдала шкоду, а також особу, в інтересах якої діяла вказана особа, відшкодувати шкоду в певній частині або збільшити їх від відшкодування шкоди частково або у повному обсязі (ч.2 ст. 1171)

3. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і завданою шкодою. Вирішення питання про встановлення причинного зв'язку ускладнюється тим, що закон передбачає у ряді випадків відповідальність одних осіб за дії інших відповідальність юридичної особи за її працівників, відповідальність батьків за дії малолітніх дітей тощо. Тоді причинний зв'язок складається з двох або більше ланок: перша виражає зв'язок поведінки, безпосереднього заподіювача із завданою шкодою; друга - зв'язок між поведінкою безпосереднього заподіювача і діями відповідальної особи.

4. Вина заподіювача шкоди. Норми цивільного права не встановлюють різного обсягу від того: заподіяна шкода умисно чи з необережності (на відміну від кримінального права) - в обох випадах шкода відшкодовується у повному обсязі. Форма вини потерпілого може мати значний лише у тому випадку якщо йдеться про змішану відповідальність.

На відміну від кримінального права, діє презумпція винності - заподіював шкоди вважається винним, поки не доведе, що діяла невинно. Оскільки встановлена презумпція невинності правопорушника, то позивач у заподіянні шкоди. І, навпаки, на відповідача поденний тягар доказування того, що його вина з завданні шкоди відсутня.

У випадках, передбачених цивільним законодавством, обов'язок відшкодування, як виняток із загального правила може бути покладений на заподіювача шкоди незалежно від наявності його вини, тобто і за випадкове заподіяння (відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки) [50].

Розділ 2. ВИДИ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ
2.1 Відшкодування майнової шкоди
Цивільний кодекс України передбачає два способи відшкодування майнової шкоди: відшкодування в натурі (на особу, яка заподіяла шкоду, накладається обов'язок надати річ такого ж роду і якості, усунути за свій рахунок пошкодження та ін.) або повне відшкодування завданих збитків.

Вибір конкретного способу відшкодування належить потерпілому. Якщо відшкодовувати шкоду в натурі неможливо або це не відповідає інтересам потерпілого. То збитки відшкодовують шляхом виплати відповідної грошової компенсації. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Під збитками розуміють: понесені потерпілим витрати; вартість знищеного чи пошкодженого майна; неотримані доходи.

У пункті 9 Постанови Пленуму ВСУ “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами по відшкодування шкоди” від 27 березня 1992 р. передбачено, що у разі неможливості відшкодування школи в натурі потерпілому збитки відшкодовуються в повному обсязі відповідно до реальної вартості на час розгляду справи про втрачене майно або робіт, які необхідно виконати, щоб усунути негативні наслідки неправомірних дій особи, яка завдала шкоду [22].

Захищаючи інтереси потерпілого власника в умовах інфляції, Пленум ВСУ в Постанові “Про судову практику в справах по позовам про захист права приватної власності” від 22 грудня 1995 р. у п. 12 підкріплює, що коли виконання рішення суду буде затримано з вини боржника і за цей час ціни на майно збільшаться, кредитор вправі пред'явити з цих підстав додаткові вимоги про відшкодування збитків [23]. На практиці найбільш поширений спосіб відшкодування шкоди - відшкодування завданих збитків. В такому разі спочатку до суду подається позовна заява.

Одним із спеціальних деліктів є відповідальність за шкоду, завдану працівником юридичної або фізичної особи. ЦК України у ч. 1 ст. 1172 передбачає, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівникам під час виконання ним своїх трудових (службових обов'язків).

Порівнюючи із загальними умовами успішної відповідальності, цей вид спеціального факту наділений певними особливостями.

Насамперед протиправність діяння полягає в тому, що особа повинна вчиняти не просто протиправне діяння (діло або бездіяльність), а вчиняти його за таких умов:

1) коли між нею та відповідною юридичною чи фізичною особою є трудові (службові) правовідносини;

2) коли шкода завдається безпосередньо під час виконання трудових (службових) обов'язків.

Наявність між працівником та юридичною чи фізичною особою трудових правовідносин, а також строк виникнення чи припинення цих правовідносин визначається трудовим договором (контрактом), наказом про прийняття на службу, про переведення на тимчасову робот в дану організацію, актом обрання на виборну посаду, а також наказами керівного органу або рішенням суду та іншими юридичними актами, якими оформляється введення особи до числа працівників певної юридичної чи фізичної особи. Це означає, що лише за таких умов особа може визнаватися працівником юридичної або фізичної особи. Якщо говорити про службові правовідносини, характерні для різних видів службовців, то підставою їх виникнення буде відповідний адміністративний акт. При цьому в ЦК України передбачається, що протиправне діяння може вчинятися не лише за наявності між особами трудових (службових) правовідносин, а й за наявності між ними цивільно-правових підрядних відносин. (ч.2. ст. 1172 ЦК УКРАЇНИ), або ж правовідносин участі (членства) у підприємницьких товариствах чи кооперативах (ч. 3. ст. 1172 ЦК УКРАЇНИ) [34].

Під поняття “виховання трудових (службових) відносин” слід розуміти, що особа здійснює обумовлену трудовим договором (контрактом), іншими локальними чи адміністративним актом роботу, як правило, на території юридичної чи фізичної особи протягом робочого часу. При цьому працівник (службовець) може здійснювати трудові (службові) відносини як поза межами юридичної чи фізичної особи (наприклад, відрядження), так і в неробочий час (наприклад, понадурочні роботи), і тому ці ознаки є факультативними [49].

Основною ознакою є те, що працівник (службовець) виконує роботу, доручену йому згідно із зазначеними розпорядчими актами, незалежно від того, має вона одноразовий, тимчасовий чи настійний характер.

При цьому, якщо протиправне діяння здійснюється не з наявності трудових (службових) правовідносин, а з цивільних правовідносин підряду, до уваги береться те, що особа має діяти за дорученням замовника. Коли протиправне діяння здійснюється з правовідносин участі (членства) у підприємницьких товариствах (ч.3. ст. 1172 ЦК України), 10 необхідною передумовою є здійснення підприємницької чи іншої діяльності від імені товариства.

Певними особливостями у цьому спеціальному делікті наділена шкода, а точніше шкода, що завдається працівником внаслідок виконання ним трудових обов'язків. Її слід відмежовувати від шкоди, яку працівник завдав третім особам внаслідок виконання покладених на нього трудових обов'язків.

По-перше, за шкоду, завдану працівником, немає підстав застосовувати цивільну деліктну відповідальність. Тут слід застосовувати норми трудового права щодо відшкодування матеріальної шкоди.

По-друге, коли шкода завдається протиправними діями працівника тертім особам, тоді мають застосовувати правила ч.1 ст. 1172 ЦК Укр

Що стосується причинно-наслідкового зв'язку, то у цьому виді деліктних зобов'язань він може мати складний характер, тобто треба доводити не лише те, що шкода завдана внаслідок протиправного діяння, а й те, що це протиправне діяння було наслідком неналежного виконання чи невиконання працівником (службовцем) або іншою особою покладених на нього трудових (службових) чи інших обов'язків [51].

Проте найсуттєвішою особливістю цього деліктного зобов'язання є те, що проходить відмежування особи, яка ефективно завдала шкоду, та особи, яка має нести деліктну відповідальність.

Так, безпосереднім заподіювачем шкоди за ст. 1172 ЦК УКРАЇНИ вважається:

1. працівник (службовець);

2. підрядник;

3. учасник (член) підприємницького товариства чи кооперативу.

Страницы: 1, 2, 3, 4