Примусове виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів в Україні забезпечується діяльністю не лише державних виконавців, а й участю інших суб'єктів. Основними суб'єктами виконавчого провадження є сторони -- стягувач та боржник. Без них правовідносини у виконавчому провадженні втрачають свій сенс.

Сторони є головними та обов'язковими учасниками виконавчого провадження, що мають особисту заінтересованість у наслідках виконавчих дій.

Саме по собі рішення суду чи іншого юрисдикційного органу (посадової особи) про стягнення з однієї особи на користь іншої не робить даних осіб сторонами виконавчого провадження автоматично. Сторони з'являються лише після його відкриття, тобто після винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.

Стягувач - сторона виконавчого провадження, право вимоги якої підтверджене рішенням суду чи іншого юрисдикційного органу, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ та відкрито виконавче провадження.

Боржником є особа, обов'язок якої -- виконати певні дії, підтверджені рішенням суду чи іншого юрисдикційного органу, чи сторона, яка зобов'язана виконати відповідне рішення суду чи іншого органу. Боржником є зобов'язана особа, проти якої застосовуються передбачені законом заходи примусу.

Як право стягувача на виконання, так і обов'язок боржника по виконанню підтверджується не судовим рішенням і прирівняними до нього актами, а виконавчими документами, що повинно бути відображено при визначенні боржника у виконавчому провадженні.

Застосування примусових заходів не може вважатися характерною ознакою визначення боржника, оскільки подібні заходи застосовуються не лише до нього. Крім того, боржник як процесуальна фігура з'являється раніше того моменту, як до нього можуть бути застосовані заходи примусу, і останні взагалі не застосовуються, якщо він виконує обов'язок добровільно.

Слід зазначити, що стороною виконавчого провадження (як стягувачем, так і боржником) можуть виступати фізичні особи, юридичні особи, фізичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності, а також держава.

Процесуальне становище стягувача і боржника є різним в силу того, що одна сторона є зобов'язаною, а інша стосовно першої має безспірні матеріальні права, які підлягають примусовій реалізації.

2. Організація Державної виконавчої служби

Стаття 124 основного Закону нашої держави - Конституції України закріпила, що судові рішення ухвалюються іменем України та є обов'язковими до виконання на всій території України. Добре, коли таке рішення, що набрало законної сили, виконується добровільно і порушене право людини відновлюється, але на практиці частіше буває так, що задля встановлення справедливості необхідно застосовувати примусове виконання рішень. До того ж примусовому виконанню підлягають не лише рішення судів, а й рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень у передбачених законом випадках, рішення комісій по трудових спорах, виконавчі написи нотаріусів, визнані у встановленому порядку претензії тощо. І тут на допомогу приходить державна виконавча служба України, яка входить до системи органів юстиції України.

До системи органів Міністерства юстиції входить державна виконавча служба, завданням якої є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів відповідно до законів України. Вона утворена і функціонує згідно із Законом України від 24 березня 1998 p. "Про державну виконавчу службу".

Органами державної виконавчої служби є:

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних. Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції;

районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

22 липня 2005 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до законів України "Про державну виконавчу службу" та до Закону України "Про виконавче провадження" від 23 червня 2005 року № 2716, підписаний Президентом України 15 липня цього року.

Цей Закон на вищому державному рівні поставив крапку у процесі реформування системи органів державної виконавчої служби.

Постановою КМУ утворено у складі Міністерства юстиції України на базі органів державної виконавчої служби Департамент державної виконавчої служби як урядовий орган державного управління.

Тож, з 22 липня 2005 року система органів державної виконавчої служби України функціонує на принципово нових засадах.

Законом визначається правовий статус Департаменту державної виконавчої служби та порядок призначення і звільнення його керівних та інших працівників.

Департамент державної виконавчої служби є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства юстиції України, на яке покладається реалізація єдиної державної політики у сфері примусового виконання рішень.

Відповідно до Типового Положення про урядовий орган державного управління, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2000 р. № 386, урядовий орган державного управління діє у складі міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади і підпорядковується йому.

Функціональне призначення урядового органу державного управління полягає у тому, що він:

у межах своєї компетенції бере участь у реалізації державної політики у відповідній підгалузі або сфері діяльності центрального органу виконавчої влади;

здійснює в установленому порядку управління окремими підгалузями або сферами діяльності, зокрема в межах, визначених центральним органом виконавчої влади, управління майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади;

виконує відповідно до законодавства контрольно-наглядові функції у відповідній підгалузі або сфері діяльності;

здійснює регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних та юридичних осіб;

узагальнює практику застосування законодавства, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення і вносить їх на розгляд керівника центрального органу виконавчої влади;

здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Департамент державної виконавчої служби, як урядовий орган, утворюється Кабінетом Міністрів України.

До складу Департаменту державної виконавчої служби входять:

державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя;

державна виконавча служба у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах.

До внесення змін до Закону України "Про державну виконавчу службу" організацію діяльності державної виконавчої служби здійснювало Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби, який був структурним підрозділом самого Мін'юсту. З 22.07.2005 року Департамент державної виконавчої служби самостійно та безпосередньо здійснює керівництво органами державної виконавчої служби та контроль за їх діяльністю, добір кадрів, методичне керівництво діяльністю державних виконавців, підвищення їх професійного рівня, фінансове та матеріально-технічне забезпечення органів державної виконавчої служби, розглядає скарги на дії державних виконавців, організовує виконання рішень відповідно до закону, надає роз'яснення та рекомендації щодо виконання державними виконавцями рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до змін, передбачених Законом, контроль за законністю виконавчого провадження здійснюють Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби, Департамент державної виконавчої служби та державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя. Контроль за діяльністю державних виконавців здійснюють Департамент державної виконавчої служби та державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя..

Також Закон визначив питання порядку призначення і звільнення керівних та інших працівників органів державної виконавчої служби.

Зміни, що відбулися у системі органів державної виконавчої служби, вибудували чітку схему ієрархічної підпорядкованості та виключили можливість подвійного підпорядкування регіональних та територіальних органів державної виконавчої служби одночасно Департаменту державної виконавчої служби та територіальним управлінням юстиції.

Департамент державної виконавчої служби, регіональні та територіальні органи державної виконавчої служби утримуються за рахунок державного бюджету.

Основним завданням регіонального органу державної виконавчої служби є участь у реалізації державної політики у сфері примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб). Регіональний орган державної виконавчої служби організовує своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень у порядку, встановленому законодавством, здійснює керівництво підпорядкованими органами державної виконавчої служби, методичне, організаційне, фінансове та матеріально-технічне забезпечення їх діяльності, контролює діяльність підпорядкованих органів державної виконавчої служби, координує їх роботу, та ін.

До складу регіональних органів державної виконавчої служби входять територіальні органи державної виконавчої служби (державна виконавча служба у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах).

Основним завданням територіального органу державної виконавчої служби є здійснення передбачених законодавством України заходів щодо своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Безпосереднє примусове виконання рішень судів, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом здійснює державний виконавець, який є представником влади.

Державним виконавцем може бути громадянин України, який має юридичну освіту, здатний за своїми особистими і діловими якостями виконувати покладені на нього обов'язки.

Таким чином, всебічне реформування діяльності органів державної виконавчої служби сприятиме підвищенню ефективності діяльності єдиного в Україні органу примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) - Державної виконавчої служби, зміцненню її організаційно-правової структури і, як наслідок, забезпеченню гарантій захисту прав і охоронюваних законом інтересів громадян та юридичних осіб у процесі виконавчого провадження.

3. Повернення виконавчого документа стягувачеві

Згідно ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві:

1) за письмовою заявою стягувача;

2) якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

3) якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення, одержати певні предмети, що повинні бути передані йому від боржника згідно з рішенням;

4) у разі якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснює авансування витрат на проведення виконавчих дій, якщо їх авансування передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа;

5) якщо в результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо з'ясувати місцезнаходження боржника -- юридичної особи, місце проживання боржника -- фізичної особи (за винятком виконавчих документів, зазначених у частині першій статті 42 цього Закону), а також виконавчих документів, за якими мають бути стягнені грошові кошти чи інше майно, та інших виконавчих документів, які можуть бути виконані без безпосередньої участі боржника;

6) якщо у боржника відсутнє майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу, або майно, визначене виконавчим документом, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Про наявність обставин, зазначених у пунктах 2-6 частини першої цієї статті, державний виконавець складає акт.

У разі повернення виконавчого документа з підстав, встановлених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску із звітом державного виконавця про його використання.

Про повернення виконавчого документа і авансового внеску стягувачеві державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, і може бути оскаржена до суду в 10-денний строк.

Повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав, передбачених пунктами 2-6 частини першої цієї статті, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання в межах строків, встановлених статтею 21 цього Закону.

Згідно ст. 40-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ та прийняття цієї апеляційної скарги до розгляду.

Виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених пунктами 2-6 частини першої статті 40 цього Закону, повертається до суду або іншого органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Про повернення виконавчого документа державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, і може бути оскаржена до суду в 10-денний строк.

4. Особливості виконання рішень у разі відкриття кількох

виконавчих проваджень щодо одного боржника

Згідно ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного й того самого боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат на виконавче провадження.

Якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті у кількох органах державної виконавчої служби, виконання вимог цієї статті забезпечується в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

З метою реалізації вимог цієї статті Департаментом державної виконавчої служби формуються відповідні банки даних про відкриття виконавчих проваджень у підрозділах державної виконавчої служби.

5. Порядок організації і проведення публічних торгів

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про державну виконавчу службу” державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів та інших органів відповідно до законів України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України „Про виконавче провадження”.

Згідно зі ст. 5 Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Одним із заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на майно боржника (ст. 4 Закону).

Стаття 66 Закону України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІV « Підготовка та проведення прилюдних торгів по реалізації нерухомого майна» визначає що спеціалізована організація проводить прилюдні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається початкова вартість майна, що виставляється на торги, за незалежною оцінкою. У разі якщо нерухомість за вказаною ціною не буде реалізована на перших торгах, то на повторних торгах початкова ціна, за якою вона реалізується, знижується не більше, ніж на 30 відсотків.

До заявки додаються:

1) копія виконавчого документа;

2) копія акта арешту майна;

3) документи, що характеризують об'єкт нерухомості;

4) копії документів, що підтверджують право власності або право користування нерухомим майном;

5) копія рішення про відведення земельної ділянки.

Акт про проведення прилюдних торгів затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби і є підставою для видачі відповідним органом свідоцтва про право власності.

Це свідоцтво є підставою для видачі відповідним органом акта про право власності на земельну ділянку в порядку, передбаченому законодавством.

Порядок проведення прилюдних торгів з продажу арештованого державними виконавцями нерухомого майна боржників визначається Міністерством юстиції України.

Визначення спеціалізованих організацій для реалізації арештованого державними виконавцями майна провадиться відповідно до Положення про умови і порядок проведення тендерів (конкурсів) з визначення спеціалізованих організацій для реалізації арештованого державними виконавцями майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2003 р. № 136/5 і зареєстрованого в Мін'юсті України за № 1036/8357 (із змінами і доповненнями).

Відповідно до Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. № 74/5 і зареєстрованої в Мін'юсті України за № 865/4158 (із змінами і доповненнями) передача арештованого майна на реалізацію спеціалізованим організаціям здійснюється на конкурсній основі після його вилучення у боржника та проведення його оцінки.

Слід зазначити, що відповідно до положень Закону України “Про виконавче провадження”, якщо передане торговельним організаціям майно не буде продано протягом двох місяців, воно підлягає переоцінці. У разі коли в місячний строк після переоцінки майно не буде продано, державний виконавець повідомляє про це стягувача і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою непроданого майна.

Порядок реалізації арештованого майна затверджено наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 р. № 42/5 та зареєстровано в Мін'юсті України за № 480/3773 (із змінами і доповненнями).

Відповідно до пункту 1.2 цього Порядку реалізація арештованого майна здійснюється державним виконавцем шляхом його продажу на комісійних і інших договірних началах та шляхом продажу на аукціоні.

Згідно з пунктом 3.1 цього Порядку, відділ державної виконавчої служби укладає з організатором аукціону договір, яким доручає реалізацію майна організатору аукціону за визначену винагороду за надані послуги з реалізації арештованого майна. Розмір винагороди визначається за погодженням сторін.

Аналогічна норма передбачена Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 р. № 68/5 та зареєстрованим у Мін'юсті України 2 листопада 1999 р. за № 745/4038 (із змінами і доповненнями).

Так, згідно з пунктом 3.1 згаданого Тимчасового Положення, відділ державної виконавчої служби укладає із спеціалізованою організацією договір, яким доручає реалізацію майна спеціалізованій організації за визначену винагороду за надані послуги з реалізації арештованого майна. Розмір винагороди визначається за погодженням сторін.

Порядок реалізації заставленого майна регламентований Законом України “Про заставу” та Положенням про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 р. № 1448.

В проекті закону який внесено у травні 2007 р. «Про ріелторську діяльність» в ст.17 передбачене наступне. Прилюдні (публічні) торги - продаж майна, за яким його власником стає покупець, що у ході торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Організація прилюдних (публічних) торгів, аукціонів та конкурсів з реалізації нерухомого майна - це ріелторська послуга, яка надається суб'єктами ріелторської діяльності та полягає у здійсненні дій та заходів з підготовки та проведення прилюдних (публічних) торгів, аукціонів та конкурсів за дорученням замовників (споживачів) ріелторських послуг.

Умови і порядок проведення прилюдних (публічних) торгів, аукціонів та конкурсів з продажу квартир, будинків, підприємств як цілісних майнових комплексів, інших приміщень, земельних ділянок, а також іншого нерухомого майна визначається законодавством України.

6. Процесуальні особливості і методика звернення стягнення на

майно юридичних осіб

В главі 6 Закону України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІV йдеться про процесуальні особливості і методику звернення стягнення на майно юридичних осіб.

Готівка в національній та іноземній валюті, яка знаходиться в касах або інших сховищах боржника -- юридичної особи, підлягає невідкладному вилученню після її виявлення та складення відповідного акта державним виконавцем. Копія акта вручається представнику боржника -- юридичної особи.

Вилучена готівка в національній валюті не пізніше наступного дня здається в установу банку для перерахування на рахунок стягувача для покриття боргу за виконавчими документами, на виконавчий збір та на покриття витрат на проведення виконавчих дій. Готівка в іноземній валюті у той же строк здається державним виконавцем банку або іншій кредитній установі, що мають право продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України, для реалізації її в розмірі, необхідному для покриття боргу, сплати виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

Державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника -- юридичної особи, що знаходяться у фінансових установах, в порядку, передбаченому цим Законом. Якщо даних про наявність у боржника -- юридичної особи рахунків і вкладів у банках чи інших фінансових установах немає, державний виконавець одержує такі дані у податкових органів, які зобов'язані надати йому необхідну інформацію у 3-денний строк.

Не підлягають стягненню в порядку, передбаченому цим Законом, кошти, які знаходяться на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України “Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки”.

Якщо після накладення державним виконавцем арешту на кошти боржника -- юридичної особи у банках чи інших фінансових установах боржник умисно не виконує судове рішення і відкриває нові рахунки у банках чи інших фінансових установах, державний виконавець направляє до відповідних правоохоронних органів матеріали про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.

У разі відсутності у боржника -- юридичної особи коштів, достатніх для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне боржникові -- юридичній особі на праві власності або закріплене за ним (за винятком майна, виключеного з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно.

На зазначене майно накладається арешт, і воно реалізується в такій черговості:

1) у першу чергу -- майно, яке безпосередньо не використовується у виробництві (цінні папери, кошти на депозитних та інших рахунках боржника, валютні цінності, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше майно, готова продукція (товари);

2) у другу чергу -- інші матеріальні цінності, які безпосередньо не використовуються у виробництві;

3) у третю чергу -- об'єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для здійснення виробництва.

У разі накладення арешту на майно третьої черги, що належить боржнику -- юридичній особі, державний виконавець у 3-денний строк повідомляє власника або уповноважений ним орган, до сфери управління якого належить майно, та у разі необхідності -- Фонд державного майна України про накладення арешту на майно боржника -- юридичної особи, а також дані про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, і про розмір вимог стягувача.

На пропозицію відповідного органу управління чи Фонду державного майна України державний виконавець за рахунок коштів на фінансування Державної виконавчої служби публікує у пресі повідомлення про звернення стягнення на майно боржника -- юридичної особи.

У разі накладення арешту на майно підприємств-боржників, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, державний виконавець у 3-денний строк повідомляє Фонд державного майна України про накладення арешту на майно підприємств-боржників, а також дані про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, і про розмір вимог стягувача.

Отримавши повідомлення відповідного органу управління чи Фонду державного майна України про вчинення цими органами дій щодо порушення справи про банкрутство боржника -- юридичної особи, державний виконавець звертається до суду із заявою про відстрочку виконання відповідно до статті 33 цього Закону. У разі порушення судом провадження у справі про банкрутство боржника -- юридичної особи державний виконавець виносить постанову про зупинення виконавчого провадження, крім виконання провадження по зверненню стягнення на заставлене майно.

У випадку реорганізації (злиття, приєднання, розділення, виділення, перетворення) боржника -- юридичної особи стягнення за виконавчими документами звертається на кошти та інше майно тієї юридичної особи, на яку відповідно до закону покладено відповідальність за зобов'язаннями боржника -- юридичної особи.

У випадку ліквідації боржника -- юридичної особи, в тому числі внаслідок визнання боржника банкрутом, виконавчий документ передається до ліквідаційної комісії або арбітражного керуючого для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законодавством порядку. У разі направлення виконавчого документа до ліквідаційної комісії або арбітражного керуючого арешт з майна боржника знімається за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований.

При направленні виконавчого документа до ліквідаційної комісії або арбітражного керуючого виконавче провадження підлягає закінченню у порядку, встановленому цим Законом.

7. Розмір відрахувань із заробітної плати та інших доходів

боржника

Стаття 70 Закону України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІV визначає розмір відрахувань із заробітної плати та інших доходів.

Розмір відрахувань із заробітної плати та інших видів доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків.

Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати встановлюється законодавством про працю.

Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до повного погашення заборгованості:

у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, та збитків, заподіяних злочином, - п'ятдесят відсотків заробітної плати боржника;

за всіма іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - двадцять відсотків.

Загальний розмір усіх відрахувань при кожній виплаті заробітної плати не може перевищувати п'ятдесяти відсотків заробітної плати, яка належить до виплати працівникові, в тому числі при відрахуванні за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей, у цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесяти відсотків.

Правила, встановлені цією статтею, застосовуються також при зверненні стягнення на належні боржникові стипендію та доходи, зазначені в статті 69 цього Закону.

Звернення стягнення на пенсію здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відрахування із заробітної плати боржника, який за вироком суду відбуває покарання без позбавлення волі, провадиться з усієї суми заробітної плати без урахування стягнень за вироком.

Із засуджених, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, а також з осіб, які знаходяться в наркологічних відділеннях психіатричних диспансерів та стаціонарних лікувальних закладах, відрахування провадиться з усієї заробітної плати без урахування відрахувань на витрати по їх утриманню в цих закладах.

На допомогу по державному соціальному страхуванню, виплачувану у разі тимчасової непрацездатності та інших випадках, і допомогу по безробіттю стягнення може бути звернено тільки за рішеннями про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника.

8. Практичне завдання

1. 1 травня 2002 р. державний виконавець вчинив опис майна боржника Карпенка за рішенням суду про відшкодування шкоди, заподіяної майну іншого громадянина. Опису підлягало майно на суму 7 300 грн. Під час проведення опису майна державний виконавець включив у акт опису наступне майно: набір м'яких меблів (5400 грн.), стільці (4 штуки за ціною 100 грн. за один стілець), жіночу шкіряну куртку (1300 грн.).

Боржник не згодний з діями державного виконавця з ряду питань: 1) до набору м'яких меблів входить диван, на якому боржник спить; 2) до опису виявилися включеними всі наявні в квартирі стільці; 3) куртка, включена до опису, належить дочці боржника.

Варіант задачі: боржник є засудженим. Чи зміниться порядок захисту його прав?

Відповідь

Перелік видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами надається в Додатку Закону Закону України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІV.

Стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на такі види майна та предмети, що належать боржникові на праві власності чи є його часткою у спільній власності, необхідні для боржника, членів його сім'ї та осіб, які перебувають на його утриманні. В цей перелік входять пункт 1:

ж) меблі -- по одному ліжку та стільцю на кожну особу, один стіл, одна шафа на сім'ю (крім меблевих гарнітурів, на які може бути звернене стягнення);

з) всі дитячі речі.

Таким чином, речі які наведено в умовах задачі, а саме - набір м'яких меблів, стільці, жіноча шкіряна куртка, не всі можна було включати до опису стягнення. З цього переліку необхідно виключити жіночу шкіряну куртку, три стільця і диван з набору м'яких меблів, не враховуючи засудженість боржника.

2.Скласти постанову про закінчення виконавчого провадження по постанові про адміністративне правопорушення про накладення штрафу.

"ЗАТВЕРДЖУЮ"

Начальник органу державної

виконавчої служби _________

___________________________

управління юстиції

"____"______________ року

ПОСТАНОВА

про закінчення виконавчого провадження

"___"______________ року м._________________

Мною, державним виконавцем ________________________________ органу державної виконавчої служби ______________________________________

______________________________________________ управління юстиції, при примусовому виконанні________________________________________,

(назва документа)

виданого "___"_______________ року _______________________________

(назва органу чи посадової

_____________________________________________________________

особи, яка видала документ)

_____________________________________________________________,

про ______________________________________________________________

(резолютивна частина документа)

____________________________________________________________

_____________________________________________________________

встановлено:

_____________________________________________________________

(обставини, визначені ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження")

_____________________________________________________________

Ураховуючи викладене, керуючись статтею 39 Закону України

“Про виконавче провадження”,

ПОСТАНОВЛЯЮ:

1. Виконавче провадження з примусового виконання ____________

_____________________________________________________________

_______________________________________________________

ЗАКІНЧИТИ.

2. Копію постанови направити сторонам та ____________________

_____________________________________________________________

(назва органу чи посадової особи, що видав виконавчий документ)

_____________________________________________________________.

3. Постанова може бути оскаржена до _________________________

_________________________________ суду в 10-денний строк з моменту її одержання.

Державний виконавець ____________(_________)

Список літератури

1. Закон України "Про державну виконавчу службу" від 24.03.1998 р. № 202/98-ВР

2. Закон України “Про заставу” від 2.10.1992 р. №2654-ХІІ

3. Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.99 року N 606-XIV

4. Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. № 74/5

5. Конституція України від 25.06.1996 р. № 254к/96-ВР

6. Наказ МВС і МЮ України «Про затвердження Інструкції про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів» від 25.06.2002 N 607/56/5

7. Наказ МЮ України «Про затвердження Інструкції про проведення виконавчих дій» N 74/5 від 15.12.99

8. Наказ МЮ України «Про затвердження Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень» від 20.05.2003 N 43/5

9. Наказ МЮ України «Про затвердження Примірного положення про відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі» від 12.06.2007 № 384/5

10. Наказ МЮ України «Про затвердження Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна» N 68/5 від 27.10.99

11. Положенням про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 р. № 1448.

12. Проект закону «Про ріелторську діяльність» внесено у травні 2007 р

13. Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 р. № 68/5

14. Фуpса С.Я., Щербак С.В. Виконавче провадження в Україні. Навч. посіб. -- К., 2002. - С. 111.

15. Штефан М.Й., Омельченко M.П., Штефан С.М. Виконання судових рішень: Навч. посіб. -- К., 2001. -- С. 19.