В кримінальному судочинстві існує понад 20-ти різних видів процесуальних документів: це постанови, протоколи, ухвали, подання, обвинувальні висновки, вироки, скарги, протести, вказівки, повістки, зобов'язання, повідомлення, доручення, заперечення, клопотання, заяви, пояснення, описи тощо.

Кожен вид процесуального документа незалежно від розповсюдження має свій зміст, значення, структуру.

Вирок серед всіх процесуальних актів посідає особливе місце як документ виняткового значення. Тільки вироком суду особа може бути визнана винною і піддана кримінальному покаранню.

1.Вирок як процесуальний документ

Вирок -- рішення суду першої інстанції про винність чи невинність, відданої до суду особи (п. 12 ст. 32 КПК).

Своєрідною рисою вироку є те, що він відноситься не тільки до теперішнього часу, а й одночасно звернений у минуле і майбутнє, оскільки в ньому реконструюються події, що мали місце в минулому, а призначеним судом покаранням прогнозується на майбутнє досягнення певної мети.

Серед всіх процесуальних актів вирок посідає особливе місце як документ виняткового значення. Тільки вироком суду особа може бути визнана винною і піддана кримінальному покаранню.

Вирок постановляється іменем (ім'ям) України.

Постановлення вироку детально регламентовано законом -- гл. 28, ст. ст. 333--335, 446 КПК.

Виноситься вирок виключно в нарадчій кімнаті при додержанні таємниці наради суддів (ст. 322 КПК). Висновки в ньому повинні бути суворо визначеними, чіткими, категоричними.

Виправдувальний вирок виноситься у випадках: коли не встановлена (відсутня) подія злочину, якщо у вчинках підсудного немає складу злочину, не встановлена його участь у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 6, ст. 327 КПК).

Недоведеність участі особи у вчиненні злочину за своєю юридичною силою, за наслідками, рівнозначна доказом невинності. Обвинувальний вирок не тільки стає таким з призначенням реального покарання, а й без такого (коли на момент розгляду справи в суді вчинок втратив суспільну небезпечність, особа перестала бути суспільно небезпечною) чи із звільненням від покарання (із закінченням строку давності, внаслідок амністії, помилування). Можуть бути вироки з умовним засудженням, відстрочкою виконання.

Усі вироки оголошуються прилюдно в залі судового засідання, незалежно від того, чи розглядалась справа в закритому, чи відкритому судовому засіданні (ст. ст. 20, 34 КПК).

Також негайно оголошується вирок підсудному, видаленому із залу засідання за порушення порядку (тимчасово чи на весь період розгляду справи). В останньому випадку вирок може бути оголошений за місцем тримання засудженого під вартою. З цією метою він може також бути доставлений до залу судового засідання (ст. 272 КПК).

Вироки Верховного Суду України оскарженню і опротестуванню в касаційному порядку не підлягають і набирають чинності з моменту проголошення. Виправдувальний вирок і вирок, за яким підсудний звільняється від покарання, чи при обранні йому покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, завжди виконується негайно в залі судового засідання після його проголошення. Підсудний тут же звільняється з-під варти, якщо він був попередньо заарештований (ст. ст. 342, 401 КПК).

Вирок, який набрав чинності, підлягає виконанню на усій території України та за її межами, якщо щодо цього є певні міжнародні угоди.

2.Структура і зміст вироку

Вирок повинен складатися з вступної, описово-мотивувальної і резолютивної частин.

Водна частина вироку містить наступні дані: що вирок винесений ім'ям Російської Федерації; дату і місце постановлення вироку; найменування суду, який постановив вирок, склад суду, дані про секретаря судового засідання, обвинувача, захисника, потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач і про їх представників ; прізвище, ім'я та по батькові підсудного, дата і місце його народження, місце проживання, місце роботи, рід занять, освіта, сімейний стан та інші дані про особу підсудного, що мають значення для кримінальної справи, а також пункт, частина, стаття, передбачають злочин, у вчиненні якого обвинувачується підсудний.

При цьому датою постановлення вироку слід вважати день підписання вироку складом суду.

На підставі п. 4 ст. 304 КПК України по кожній справі повинні бути з'ясовані і зазначені у вступній частині вироку прізвище, ім'я та по батькові підсудного, дата і місце його народження, місце проживання, місце роботи, рід занять, освіта, сімейний стан та інші дані про особу підсудного, що мають значення для кримінальної справи. До "інших даних про особу підсудного, що мають значення для справи", відносяться такі відомості, які поряд з іншими даними можуть бути враховані

судом при призначенні покарання, визначення виду виправної колонії та вирішенні інших питань, пов'язаних з постановою вироку. Це, зокрема, дані про наявну у підсудного інвалідності, наявності у нього державних нагород, почесних, військових та інших звань, про колишні судимості. При цьому відносно осіб, раніше судимих, у вступній частині вироку повинні міститися відомості про час засудження, карному законі, міру покарання, утримання в місцях позбавлення волі, підставі та часу звільнення, не відбутої частини покарання за попереднім пріговору363, її вигляді і розмірі.

Якщо судимості зняті або погашені, суд не має права вказувати їх у вступній частині вироку.

Відповідно до ст. 73 КПК України при розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню, зокрема, подія злочину, винність підсудного у вчиненні злочину і мотиви злочину. З урахуванням цих вимог описово-мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити опис злочинного діяння, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу його здійснення, форм вини, мотивів, цілей та наслідків злочину. Якщо злочин скоєно групою осіб за попередньою змовою або організованою групою, у вироку повинно бути чітко зазначено, які конкретно злочинні дії вчинені кожним із співучасників преступленія.

Опис злочинного діяння не обмежується характеристикою місця, часу, способу вчинення злочину, форми вини, мотивів, цілей, які переслідував обвинувачений, і наслідків злочину, він має містити всі обставини вчинення злочину, що характеризують його суспільну небезпеку, необхідні для правильної кваліфікації вчиненого, що можуть вплинути на покарання, а також в чому саме вони висловилися.

Викладені у вироку висновки суду щодо кваліфікації злочину за тією чи іншою статтею кримінального закону, його частини або пункту повинні бути мотивовані. Визнаючи підсудного винним у скоєнні злочину за ознаками, належать до оціночних категорій (тяжкі або особливо тяжкі наслідки, великий або значної шкоди, істотну шкоду, відповідальне посадове становище підсудного і інші), суд не повинен обмежуватися посиланням на відповідний ознака, а зобов'язаний привести в описово - мотивувальній частині вироку обставини, що послужили підставою для висновку про наявність у скоєному зазначеного прізнака.

При викладенні обставин втягнення неповнолітнього у вчинення злочину (ст. 150 КК ) суд в описово-мотивувальній частині вироку зобов'язаний вказати, у вчинення якого саме злочину обвинувачений втягнув неповнолітнього, а також навести докази, на яких грунтується висновок суду про вчинення ним дій щодо залучення неповнолітнього у злочинну діяльність.

У справі відносно декількох підсудних або у справі, за яким підсудний обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, суд повинен обгрунтувати кваліфікацію щодо кожного підсудного і щодо кожного злочину.

Описово-мотивувальна частина вироку повинна містити в собі мотивування зміни судом обвинувачення, якщо така мало місце.

Вирок може бути заснований лише на тих доказах, які були предметом дослідження безпосередньо у судовому засіданні. Поряд з іншими даними вирок повинен містити не тільки докази, на яких грунтуються висновки судна, але і мотиви, з яких суд відкинув інші докази.

Неприпустимі випадки, коли вироки грунтуються на таких докази, про дослідження яких відсутні відомості у протоколі судового засідання, або коли зміст деяких відомостей (наприклад, свідчення підсудного, свідка), на які робиться посилання у вироку, не відповідає, а іноді суперечить змісту тих же відомостей, зафіксованих у протоколі судового засідання.

Обставини злочинного діяння місце, час, спосіб вчинення злочину, форму вини, мотиви і наслідки злочину повинні бути підтверджені доказами. Суд в описово-мотивувальній частині вироку зобов'язаний привести підстави, за якими він не погодився з пред'явленим органами слідства звинуваченням.

Якщо підсудний обвинувачується у вчиненні кількох злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону, і звинувачення в здійсненні деяких з цих злочинів не підтвердилося, суд в описово-мотивувальній частині вироку наводить мотиви визнання підсудного винним в одних злочинах і виправдання за звинуваченням в інших злочинах.

У випадках, коли підсудному поставлено вчинення злочину, що складається з декількох епізодів і підпадає під дію однієї статті кримінального закону (наприклад, кілька крадіжок або кілька епізодів продовжуємо злочинної діяльності), і звинувачення в здійсненні деяких з них не підтвердилося, то, якщо це не тягне зміни кваліфікації скоєного, суду достатньо в описово-мотивувальній частині вироку з приведенням належних мотивів сформулювати висновок про визнання звинувачення в цій частині необгрунтованим.

Якщо підсудний здійснив одну злочин, який помилково кваліфіковано кількома статтями кримінального закону, суд в описово-мотивувальній частині вироку повинен вказати про виключення помилково поставлений підсудному статті кримінального закону, навівши відповідні мотиви.

Якщо в ході судового розгляду суд виніс ухвалу (постанову) про закриття справи по деяких із статей, за яким підсудному раніше було пред'явлено звинувачення, в описово-мотивувальній частині вироку необхідно зазначити, що справу за обвинуваченням підсудного у вчиненні інших злочинів припинено окремим визначенням (постановою ).

У вироку вказується, які обставини, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання доведені при розгляді кримінальної справи відповідно до вимог ст. 73 КПК України і враховані судом при призначенні покарання.

У тих випадках, коли та чи інша обставина, передбачене в законі як обтяжлива покарання (наприклад, настання тяжких наслідків у результаті вчинення злочину), вказано в диспозиції статті кримінального закону в якості одного з ознак злочину (зокрема, смерть потерпілого при звинуваченні підсудного у вбивстві), воно не має додатково враховуватися як обтяжлива покарання при мотивуванні призначення покарання за цей злочин.

Суд повинен конкретизувати ті обставини, які покладені в основу прийнятого ним рішення про призначенні покарання, а не обмежуватися загальної посиланням на особу винного. Недостатньо переконливою визнається застосовувана на практиці наступна мотивування

призначення покарання - "… виходячи з особи винного, його відношення до праці, наявності двох малолітніх дітей, неправильної поведінки потерпілій, а також характеру і тяжкості злочинних дій, скоєних на грунті пияцтва". У такому вигляді вона не дає відповіді на питання, як саме характеризувався обвинувачений, у чому полягало неправильне поводження потерпілої, розглядав чи суд стан сп'яніння винного як обставина, обтяжлива його наказаніе.

Мотивування призначення покарання у вигляді позбавлення волі, якщо санкція кримінальної закону передбачає й інші покарання, не пов'язаних з позбавленням волі; застосування умовного засудження; призначення покарання нижче найнижчої межі, передбаченої кримінальним законом за даний злочин, переходу до іншого більш м'якого покарання; призначення колонії -- поселення, виховній колонії або виду виправної колонії з відступом від загальних правил, а також вирішення питань, пов'язаних з відстрочкою виконання вироку, не може обмежуватися вказівкою на те, що, наприклад, суд ухвалив "… до уваги всі обставини справи, конкретну обстановку, у якій мала місце подія, особливості особи потерпілою, її поведінка ". Суд, який розглядає справу по першій інстанції, зобов'язаний у вироку привести переконливі докази про необхідність вибору одного з вищевказаних рішення. При цьому вказати, які саме обставини справи він мав на увазі, в чому, продовжуючи наш приклад, … висловилися конкретна обстановка, особливості особистості і поведінку потерпілої.

У кожному випадку застосування ст. 64 КК суд зобов'язаний вказати, які саме обставини ним визнаються винятковими і у поєднанні з даними про особу підсудного враховуються при призначенні покарання. Причому у вироках повинні системно класифікуватися обставини, одні з яких відносяться до категорії пом'якшуючих, а інші - до категорії обтяжуючих покарання, так щоб було зрозуміло, на яку сукупність обставин судом зроблено акцент при призначенні покарання.

Суди повинні мотивувати непризначення додаткового покарання, коли його застосування за законом обов'язково або альтернативно.

Якщо судимості в обвинувачуваного зняті або погашені, однак їх наявність у минулому має значення для призначення йому виду виправної установи, суд в описово-мотивувальній частині вироку

вказує, що підсудний раніше відбував покарання у вигляді позбавлення свободи.

У всіх випадках повинна бути мотивована у вироку застосування смертної кари на основі встановлених обставин скоєного злочину і даних, з вичерпною повнотою характеризують підсудного.

При постановленні обвинувального вироку без призначення покарання (коли діяння втратило суспільну небезпеку або особа, яка його вчинила, перестала бути суспільно небезпечною) в описово-мотивувальній частині вироку суд зобов'язаний мотивувати прийняте рішення з приведенням конкретних обставин, що підтверджують висновки суду.

У вироку необхідно привести всебічний аналіз докази, на яких суд заснував висновки, при цьому повинні отримати оцінку всі докази, що викривають, так і виправдовують підсудного. У випадках, коли у справі є декілька висновків експертів, які містять різні висновки по одних і тих же питань, суду слід дати у вироку оцінку кожному з них у сукупності з іншими доказами у справі і привести мотиви, з яким він погодився з одним із висновків і відкинув інші.

Суд має вказувати у вироку, чому одні докази їм визнані достовірними, а інші відкинуто. У справі відносно декількох підсудних або у справі, за яким підсудний обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, вирок повинен містити аналіз доказів щодо кожного підсудного і по кожному звинуваченням.

Посилаючись у вироку на показання допитаних у справі осіб, висновок експерта (спеціаліста), протоколи слідчих і судових дій та інші документи, які підтверджують, на думку судна, ті чи інші фактичні обставини, суд зобов'язаний розкрити їх зміст. Наприклад, не тільки перерахувати прізвища потерпілих, свідків, а й викласти суть їх свідчень.

В описово-мотивувальній частині вироку повинні знайти повне викладено результати оцінки висновку експерта (спеціаліста).

Суд зобов'язаний вказати, які факти встановлені висновком експерта (спеціаліста), а не обмежуватися лише посиланням на його заключеніе380.

В описово-мотивувальній частині вироку повинно бути також відображене відношення підсудного до пред'явленим звинуваченням та дано оцінку доказам, наведеним ним на свій захист. У разі зміни підсудним показань, даних ним при провадженні дізнання чи попереднього слідства, суд зобов'язаний ретельно перевірити ті та інші його свідчення, з'ясувати причини зміни показань і дати їм оцінку в сукупності з іншими зібраними у справі доказами.

При постановленні виправдувального вироку в його описово-мотивувальній частині вказується істота пред'явленого обвинувачення, викладаються обставини справи, як вони встановлені судом, аналізуються докази, що обгрунтовують висновок суду про невинність підсудного, наводяться мотиви, з яких суд відкинув докази, представлені стороною обвинувачення, мотиви рішення в щодо цивільного позову. Включення в виправдувальний вирок формулювань, що ставлять під сумнів невинуватість виправданого, не допускається.

У разі постанови виправдувального вироку щодо особи, що обвинувачувався у вчиненні декількох злочинів, кваліфікованих однією або кількома статтями (пунктами, частинами статей) кримінального закону, суд повинен в описово-мотивувальній частині вироку з наведенням мотивів сформулювати висновок про визнання обвинувачення необгрунтованим по кожній статті ( пункту, частини статті, епізоду звинувачення) із зазначенням відповідної основи виправдання, передбаченого законом.

Суд зобов'язаний привести мотиви у вироку, що обгрунтовують повне або часткове задоволення позову або відмову в ньому, указати з приведенням відповідних розрахунків розміри, у яких задоволено вимоги позивача, і закон, на підставі якого вирішено цивільний позов.

Після описової частини слід резолютивна, що у обвинувального вироку дещо відрізняється від резолютивної частини виправдувального вироку.

Резолютивна частина будь-якого вироку починається вказівкою на прізвище, ім'я та по батькові підсудного. У ній має бути відображено рішення по пред'явленому цивільним позовом, про відшкодування шкоди і про

речові докази, а також вказівку про розподіл судових витрат, про порядок і строк касаційного оскарження і опротестування вироку.

Це єдине, що є спільного у обвинувального і виправдувального вироків. Крім зазначених даних резолютивна частина обвинувального вироку повинна містити рішення про визнання підсудного винним за конкретним пункту, частини, статті КК ; вид і розмір покарання, призначеного підсудному за кожне злочин, у вчиненні яких він визнаний винним; остаточна міра покарання, що підлягає відбування (або рішення про звільнення підсудного від відбування покарання); вид виправної установи, в якому повинен відбувати покарання засуджений до позбавлення волі, і режим даного виправного закладу; тривалість випробувального терміну за умовне засудження та обов'язки, які покладаються при цьому на засудженого; рішення про додаткові видах покарання; рішення про зарахування часу попереднього утримання під вартою, якщо підсудний до постанови вироку затримувався в порядку ст. ст. 91, 92 КПК України, був укладений під утримую, домашнього арешту, або він знаходився в медичний або психіатричний стаціонар; рішення про запобіжний захід відносно підсудного до вступу вироку в законну силу.

Крім того, у резолютивній частині вироку може бути зафіксовано рішення суду про позбавлення особи спеціального, військового або почесного звання, класного чину і державних нагород, якщо таке рішення ухвалене судом.

Якщо підсудний обвинувачується у вчиненні кількох злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону, і звинувачення в здійсненні деяких з цих злочинів не підтвердилося, суд у резолютивній частині вироку формулює рішення про визнання підсудного винним за одними статтями і про виправдання по інших статтях.

Відповідно до закону покарання у вироку у всіх випадках має бути позначена таким чином, щоб при його виконанні не виникало ніяких сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом. У зв'язку з цим судам надолужити мати на увазі, що в резолютивній частині обвинувального вироку повинні бути вказані: вид і розмір не тільки основного, а й додаткового покарання, призначеного засудженому за кожний злочин, визнане доведеним; основна і додаткова міра покарання, що підлягає відбування засудженим за сукупністю злочинів і, у відповідних випадках - пріговоров.

Призначаючи додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, суд повинен чітко обговорити розмір конфіскації щоб уникнути неясностей або сумнівів при виконанні вироку.

Зокрема, якщо суд постановляє конфіскувати частину майна, у вироку повинно бути точно вказано, яка саме частина (1 / 2, 1 / 3 і т.д.) усього майна засудженого підлягає конфіскації або конкретно перераховані конфіскованого предмети. При цьому заміна конфіскації майна грошовою сумою, рівною вартості цього майна, не допускається.

Суди повинні мати на увазі, що при конфіскації всього майна засудженого конфіскація звертається на особисту власність засудженого і на його частку в загальній власності і не може бути обернена на частку інших осіб, що володіють майном разом з засудженим на праві спільної власності. При цьому повинні бути враховані права і законні інтереси членів родини засудженого, спільно з ним проживали.

При призначенні покарання за певні злочини нижче найнижчої межі санкції закону в резолютивній частині вироку повинно бути зазначено, що це покарання визначається за відповідною статтею (частини, пункту статті) із застосуванням ст. 64 КК.

При постановленні обвинувального вироку без призначення покарання (коли діяння втратила суспільну небезпеку або особа, яка його вчинила, перестала бути суспільно небезпечною) в резолютивній частині вироку суд зобов'язаний визнати підсудного винним і вказати, що відповідно до закону покарання йому не призначається.

При наявності у засудженого до позбавлення волі неповнолітніх дітей, які залишаються без нагляду, в резолютивній частині обвинувального вироку повинно бути також зазначено про передачу їх під опіку родичів або інших осіб або установ і яких саме.

Висновки, викладені в резолютивній частині вироку, не повинні суперечити даними, що містяться в описово-мотивувальній його частині.

У резолютивній частині виправдувального вироку повинні міститися також вказівки про скасування запобіжного заходу, заходів забезпечення конфіскації майна, роз'яснення порядку відшкодування шкоди, пов'язаної з кримінальним переслідуванням та інші рішення суду, які відповідно до закону підлягають відображенню в цій частині пріговора.

У резолютивній частині виправдувального вироку слід вказати, за яким з передбачених законом підстав підсудний виправданий по кожній статті (пункту, частини статті) кримінального закону.

При постановленні виправдувального вироку щодо особи, що обвинувачувався у вчиненні декількох злочинів, кваліфікованих однією статтею (пунктом, частиною статті) кримінального закону (наприклад, кілька епізодів крадіжок або продовжуємо злочину), коли підстави виправдання по них різні, в резолютивній частині вироку повинно бути точно вказано, за яким з передбачених законом підстав і у здійсненні будь злочинів підсудний виправданий.

Вирок повинен бути складений в ясних і зрозумілих висловах. Виходячи з цього, у вироку неприпустимо вживання неточних формулювань, використання пропущених скорочень і слів, не прийнятних в офіційних документах, а також вироку захаращення описом обставин, що не мають відношення до даного справі. Наведені у вироку технічні та інші спеціальні терміни, а також вираження місцевого діалекту повинні бути роз'яснені.

Огляду на те, що у всіх випадках вирок проголошується публічно, суду при складанні вироку слід уникати викладу в ньому не викликаних необхідністю формулювань, в подробицях, що описують способи вчинення злочинів, пов'язаних з виготовленням наркотичних засобів, вибухових речовин і т.п., а також зазіхають на статеву недоторканність громадян або моральність неповнолітніх.

Необхідно неухильно дотримуватися вимог закону про те, що виправлення у вироку повинні бути обговорені і застереження підписані всіма суддями в нарадчій кімнаті до проголошення вироку. Чи не обумовлені і не підписані суддями виправлення, що стосуються істотних обставин (наприклад, кваліфікації злочину, виду і розміру покарання, розміру задоволеного цивільного позову, виду виправної колонії), є підставою для скасування вищою судовою інстанцією вироку повністю або у відповідній частині.

Висновки

Вирок -- рішення суду першої інстанції про винність чи невинність, відданої до суду особи (п. 12 ст. 32 КПК).

Постановлення вироку детально регламентовано законом -- гл. 28, ст. ст. 333--335, 446 КПК.

Вирок повинен складатися з вступної, описово-мотивувальної і резолютивної частин.

Використана література

1. Кримінальне судочинство. Карпенко. Київ, 2008

2. Правове діловодство. Данилович. Львів, 2005

3. КПК України від 2001 р.