Висновок експерта як джерело доказів

В заключній частині повинні містится науково обгрунтовані відповіді на поставлені слідчим або судом запитання, які повинні повністю витікати з дослідницької діяльності експерта.

На кожне поставлене експерту запитання повинна бути дана змістовна мотивована відповідь або відповідь про неможливість вирішення цього запитання. Висновок є кінцевою ціллю всього дослідження, яке проводив експерт. Наяність висновків в цьому джерелі доказів - одна з суттєвих ознак, яка дозволяє відрізнити висновок експерта від інших джерел доказів, отриманих за участю спеціаліста.

Самі висновки являють собою констатацію виявлених в процесі дослідження фактів або висновок про певні факти. Крім того висновки експерта повинні логічно витікати з дослідження, грунтуватися на положеннях лише тієї науки, спеціалістом в області якої він є і не допускати різноманітного тлумачення, також є неприйнятними невизначенні, двохзначні висновки.

Орлов Ю.К зазначає, що висновок експерта необхідно відрізняти від пояснень і коментувань, які можуть бути винесені у заключну частину висновку. Основна відміність полягає в тому, що відомості, які наводяться експертом складають компонент сеціальних знань екперта, а не встановлюються в процесі даного експертного дослідження.

Для того, щоб остаточно завершити етап викладення відомостей отриманих в процесі дослідження, експерт в структурі свого висновку, повинен довести ланцюжок свої висновків до етапа на якому подальше розуміння висновку експерта, не вимагає спеціальних знань.

Тому, щоб висновок експерта був істинним необхідно дотримуватись наступних вимог:

1. Більшість положень або відомостей, які використовує або на які посилається експерт повинні відповідати досягненням науки і бути перевіреними практикою.

2. Відомості про обставини справи отримані з матеріалів справи повинні бути достовірними.

3. Сам висновок повинен бути даний без порушення законів логічного мислення. Бурков И.В., Мурзиков А.В. Заключение эксперта как вид доказательств. - М.: «Транзит - Икс», - 2001г. с. 49

Висновки експерта можуть мати різну логічну форму. На сьогодні існує велика кількість таких форм, однією з яких є стверджувальні і заперечні висновки.

Зміст висновку експерта тісно пов'язаний з його структурою і формою і обмежений рамками зання, яке отримує експерт, в процесі проведеного ним дослідження.

Основним змістом висновку експерта є висновки, які зробив експерт по результатам своїх досліджень. Висновки представлені у вигляді відповідей на запитання поставлені експертові слідчим або судом в постанові або ухвалі про призначення експертизи. Об'м завдання, виражений у формі запитання, визначає об'єм експертного дослідження, який визначає зміст висновку експерта. Зміст відповідей повинен відповідати сутності поставлених перед експертом запитань. Разом з тим відповідно до ст. 200 КПК якщо при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі на них вказати в своєму висновку.

Зміст висновку експерта повинен відображати зміст усіх елементів експертного дослідження. Зокрема, до них можуть належати: експертний огляд, порівняльне дослідження, експертний експеремент, оцінка отриманих результатів і формулювання висновків. Тим самим в рамках свого дослідження експерт може здійснювати різноманітні дії, факт, зміст і результат проведення яких він повинен викласти у висновку експерта.

Висновок експерта повинен бути підписаний експертом, експертами, які здійснювали дослідження і надали його результати. Якщо існують креслення, схеми, фотографії і доповнюючі тексти, різні довідкові та ілюстраційні матеріали, які забезпечують наглядність, підвищують переконливість висновків, доповнюють, уточнюють процес дослідження, то вони також виступають складовою частиною висновку, додаються до нього і підписуються експертом або експертами.

У зв'язку з тим, що в змісті свого висновку експерт не лише дає відповідіна поставленні запитання, але існують і проміжні данні (висновки), доя яких він приходить шляхом власних досліджень і які на відміну від кінцевих висновків не дають відповіді на поставлені слідчим запитання, а виступають посиланням для наступного висновку, то виникає запитання про правовий статус цих проміжних висновків.

Актуальність даного питання зазначають Бурков І.В., Мурзіков А.В. пояснюється тим, що не рідко в процесі дослідження виникає необхідність використання тих чи інших відомостей, що містяться в окремих частинах висновку експерта і в зв'язку з цим виникає запитання про можливість їх викоритсання в процесі доказування по кримінальній справі.

Серед процесуалістів не має единої думки стосовно того чи надавати таким висновкам доказове значення. Так, Бородін С.В., Паліашвілі А.Я. не визнають за ними доказового значення. Інші, наприклад, Пєтрухін І.Л. вважає, що доказове значення мають встановлені експертом окремі ознаки співпадання або відмінності. Ці ознаки він називає проміжними фактами і розглядає їх як непрямі докази.

В процесі свого дослідження експерт виявляє ознаки і властивості, приходить до певних проміжних висновків. Всі ці відомості утворюють фактичну базу висновку експерта. Висновки експерта з точки зору логіки завжди повинні розглядатися спільно з аргументами, які його обгрунтовують, при цьому створюється ланцюжок послідовних пропозицій, де початкові обгрунтовують наступні. Звідси випливає, що доказом є весь документ в цілому, з викладенням в ньому відомостей, які обгрунтовують викладені в ньому висновки, а не лише кінцеві відповіді експерта на поставлені запитання.

Бородін С.В., Паліашвілі А.Я. наголошували на тому, що висновок експерта необхідно розглядати як:

1. Документ в якому експерт фіксує процес дослідження і його підсумки;

2. Власне як результат дослідження, тобто відповіді експерта на поставлені йому запитання, де висновки є змістовно невід'ємними від проведеного дослідження, оскільки логічно завершують ланцюжок експертного доказування.

В даному випадку як зазначає Ейсман А.А. висновок експерта зроблений ним на основі проведеного дослідження виступає доказом по справі. Але ці дві складові частини єдиного цілого, дві сторони одного поняття висновку експерта, розмежовувати їх і розглядати окремо можна лише умовно. Самі по собі висновки без іншої частини цього документа не будуть доказами в процесуальному розумінні, у зв'язку з тим, що їх не можна перевірити і оцінити.

Джерелом доказів по справі виступає весь документ вцілому, тобто всі висновки експерта, в якому містяться наведені в ньому відомості і отримані в прроцесі експертного дослідження дані, направлені на вирішення поставлених запитань. А тому ці проміжні висновки і проміжні відомості самі по собі відірвано від кінцевих висновків не можуть виступати доказами в кримінально - процесуальному значенні.

Проте проміжні висновки і проміжні відомості можуть бути використані слідчим або судом без кінцевих висновків і незалежно від них, наприклад для прийняття рішення про проведення слідчих дій, для висунення версій і т.д. Повне заперечення значення проміжних відомостей і висновків може спричинити невикористання тієї важливої інформації, яка може міститися у відомостях і висновках, які повідомляються експертом.

Процесуальне оформлення результатів єкспертного дослідження має важливе значення, у зв'язку з тим, що висновок екперта безпосередньо вивчається, оцінюється і використовується суб'єктами доказування, як правило автономно без участі експерта. Правильне оформлення процесуального документа є гарантією об'єктивності і достовірності висновку експерта, а порушення правил офоррмлення може спричинити сумніви стосовно достовірності результатів експертного дослдіження. У зв'язку з тим, що вірне складення і оформлення цього документа пов'язано, перш за все з можливістю оцінки результвів експертного дослідження, то на думку Притузової В.А., це питання доказового значення висновку експерта.

Висновок експерта - це єдина установлена зконом процесуальна форма, в якій можуть викладатись результати дослідницької діяльності експерта. В межах цієї форми можуть існувати різні особливості складання експерного висновку.

Висновок експерта повинен бути даний в письмовій формі, що випливає з ст. 200 КПК України так як це забезпечує чіткість формулювань, підвищує почуття відповідальності експерта за свої висновки, виключаючи можливість помилок і неточностей, полегшує оцінку висновку експерта на досудовому слідстві та в суді.

Саме висновок експерта необхідно розглядати не лише як джерело доказів але й як процесуальний документ, до якого висуваються чітко визначені вимоги, недодержання яких може спричинити втрату доказового значення висновку експерта. До цих вимог можна віднести:

1. Наукова обгрунтованість викладених у висновку висновків експерта, їх аргументованість і преконливість.

2. Певна послідовність, ясність, чіткість, конкретність, простата викладу процесу дослідження і тих висновків до яких висновків прийшов експерт. Так, Педенчук А.К. зазначає, що експерт в процесі опису результатів свого дослідження не повинен захоплюватися надмірним використанням спеціальних термінів, користуватися без необхідності спеціальними словами.

3. Грамотність і культура оформлення висновку експерта, ступінь довіри до кожного документа, а особливо доказу, багато в чому залежить від того наскільки охайно і грамотно цей документ оформлений, його зовнішній вигляд.

В ч.1 ст. 67 КПК України законодавець закріпив суд, прокурор, слідчий або особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності керуючиь законом.

Оцінка висновку експерта відбувається також у відповідності з цими вимогами, але з урахуванням тих особливостей, які властиві даному джерелу доказів. Так в ст. 75 КПК України закріплено, що висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим. Враховуючи особливий характер цього виду доказів, в основі якого лежать відомості, одержані в процесі експертного дослідження з використанням спеціальних знань, а також враховуючи те, що слідчий або суд безпосередньо не приймають участі у формуванні висновку експерта, а експерт самостійно складає письмовий висновок, тому відповідно до ст. 75 КПК України , незгода з ним особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Відповідно до ч. 2 ст. 67 КПК України ніякі докази для суду, прокурора, слідчого й особи, яка провадить дізнання не мають наперед встановленої сили. А тому висновок експерта не має ніяких переваг над іншими доказами і оцінюється як і будь - які інші докази по кримінальній справі. Наявність певної специфіки, яка пов'язана з використанням експертом спеціальних знань, наявністі відомостей отриманих в процесі експертного дослідження і т. ін. зовсім не означає, що характер цього виду доказів утворює підстави для некритичного відношення до даного джерела доказів або надання йому особливого доказового значення.

Оцінка доказів являє собою розумову, логічну діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, захисника та суду, що приводить їх до переконання про допустимість, належність, достовірність, значимість кожного доказу та достатності їх сукупності для встановлення обставин справи, що мають значення у справі. Оцінка доказів матеріалізується у процесуальних документах, в судових промовах, здійснюваних в процесі судових дебатів, які фіксуються в протоколі судового засідання.

Поцесуальний закон закріпив низку принципів на основі яких судом, прокурором, слідчим, особою, яка провадить дізнання здійснюється оцінка доказів на основі цих принципів здійснюється і оцінка висновку експерта. До них належать:

1. Суд, прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання вільні в оцінці доказів. Ніякі докази немають наперед встановленої сили. Свобода в оцінці доказів гарантується законом (незалежність судді, процесуальна самостійність слідчого та особи, яка проводить дізнання, додержання таємниці наради суддів підчас винисення вироку тощо);

2. Оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду. Суд при оцінці доказів не пов'язаний з висновками, зробленими в обвинувальному висновку.

3. Оцінка доказів має грунтуватися на розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та бути викладена у формі мотивованого висновку про, те чому деякі докази покладені в основу рішення, а деякі відхилені.

4. Під час оцінки доказів, особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суд керуються законом та правосвідомістю. Тертишник В.М. Науково - практичний коментар До Кримінально - процесуального кодексу України. - К.: А.С.К., 2002. - с. 317- 318

Наслідки оцінки висновку експерта можуть бути як позитивними так і негативними. При позитивних результатах оцінки висновку, висновок експерта може бути використаний для доказовості того чи іншого факту і обставини, для отримання нових доказів або перевірки вже наявних доказів, для визначення напрямку подальшого розслідування по справі.

Наслідки негативної оцінки залежать від підгрунття на якому здійснюється оцінка висновку експерта. Це може бути призначення додаткової або повторної експертизи чи допит експерта.

В тому випадку коли по справі здійснено декілька експертиз, висновки яких суперечать один одному, слідчий або суд мають право віддати перевагу одному із висновків, але при цьому зазначивши мотив незгоди з відхиленим висновком, чи призначити нову експертизу для усунення протирічь у висновках попередніх експертиз. Слідчий або суд не мають права визнавати результати експертизи недостовірними з послідуючим заміненням висновку експерта своїм баченням питань, вирішення яких вимагає наявності спеціальних знань. Але в той же час, не згода з висновком експерта, не обов'язково тягне за собою призначення повторної експертизи, так як відповідно до чинного КПК України, висновок експерта є не обов'язковим для слідчого і суду.

Про те далеко незавжди висновок експерта може бути відхилено в силу одного лише факту невідповідності його іншим матеріалам справи. Протиріччя між висновком експерта та іншими матеріалами справи свідчать або про недостовірність експертизи, або про неповноту чи недостатність проведеного слідства. В обох випадках необхідним є подальше ретельне дослідження обставин, що становлять предмет доказування.

Встановлення достовірності висновку експерта судом, прокурором, слідчим, особою, яка провадить дізнання відбувається на основі оцінки вступної, дослідницької і заключної частин висновку, який дає експерт. Так, Михеєнко М.М. зазначав: “Нерідко під висновком експерта розуміють тількі відповіді експерта (заключну частину) на поставлені йому слідчим або судом запитання. Разом з тим вступна і дослідницька частина висновку експерта як документа також мають важливе доказове значення. Їх оцінка дає змогу слідчому прокурору, суду, а також потерпілому, обвинуваченому, захиснику та іншим заінтересованим учасникам процесу правильно оцінити кваліфікованість, обгрунтованість і повноту відповідей експерта, їх придатність для встановлення обставин, які входять до предмета доказування в справі”.

Так, лише в процесі оцінки всіх складових частин висновку експерта, та його оцінки в сукупності з іншими матеріалами справи стає можливим визначити достовірність висновку. Встановити наявність або відсутність у висновку помилок допущених експертом в процесі дослідження. Наявність експерних помилок у висновку експерта не лише спричиняє втрату доказового значення висновку експерта, але й в разі його використання слідчим як джерела доказів, може спричинити повернення справи судом на додаткове розслідування. Тому в процесі оцінки висновку експерта слідчий повинен орієнтуватися, що таке експертна помилка і які види експерних помилок існують.

Зокрема під експертною помилкою необхідно розуміти невірне судження або дії експерта, які об'єктивно відобразилися в порушені законів логіки, кримінально - процесуального закону, послідовності використання рекомендованих процедур при дослідженні об'єкта, їх невірному застосуванні, які не дозволяють досягти намічених цілей (у вигляді істинного висновку) або бездіяльність якщо вона допущена з необережності.

Так Бєлкин Р.С. поділив експертні помилки на:

1. Процесуальні коли мова йде про порушення і недотримання експертом процесуального режиму і процедури експертного дослідження, які виникають тоді коли експерт вийшов за межі своєї компетенції і охопив питання правового характеру, дав висновок по питанням вирішення яких не вимагає спеціальних знань, зробив висновки обгрунтувавши їх не результатами дослідження, а матеріалами справи.

2. Гносеологічні, які допускаються при пізнанні сутності, властивостей, ознак об'єктів експертного дослідження. Вони в свою чергу поділяються на фактичні та логічні. Логічні помилки пов'язані з порушенням в змістовних мисленевих актах законів і правил логіки. Фактичні (предметні), які виникають в результаті викривленого уявлення між предметами об'єктивного світу;

3. Діяльністні (операційні), коли порушується послідовність рекомендованих процедур, неправильно використовуються засоби дослідження. Шулекин В.М. Актуальные причины возникновения экспертных ошибок / http://www.univ.crimea.ua

Крім того в процесі оцінки висновку експерта слідчий повинен звертати увагу на недопущення експертом наступних недоліків у висновку експерта (ці недоліки можуть не вплинути на достовірність висновку експерта, але неможливість оцінки висновку експерта слідчим або судом може спричинити призначення повторної експертизи):

1. Підсумки у висновку експерта науково необгрунтовані;

2. Підсумки не випливають з обставин справи;

3. Обставини справи викладаються надто фрагментарно;

Отже, істотними недоліками тут позначаються висновки експертів щодо викладення обставин справи, які повинні дати коротке але повне уявлення про її суть і містити необхідні для підсумку комісії матеріали, однак нерідко ці обставини викладаються настільки коротко, що перевірити висновок експертизи неможливо, неможливо зробити висновок про правильністьпідсумків комісії.

В ч. 4 ст. 77 КПК України закріплено: ”Якщо питання, поставлене перед експертом, виходить за межі його компетенції або якщо надані йому матеріали недостатні для дачі висновку, експерт у письмовій формі повідомляє орган, що призначив експертизу, про неможливість дати висновок”.

Повідомлення експерта про неможливість вирішення поставленого перед ним завдання, також підлігає оцінці по правилам ст. 67 КПК УКраїни не дивлячись на те, що такий висновок не має статусу джерела доказів і тому не може бути покладений в основу обвинувачення або слугувати підставою для визнання особи невинною, внаслідок того що в ньому відсутні фактичні дані, про обставини справи, які підлягають встановленню. Повідомлення про неможливість дати висновок повинно бути аргументованим і містити причини, які виключають можливість дачі висновку. Тобто зазначення причин, на підставі яких експерт обгунтовує, що поставлене запитання не відповідає його компетенції, а при недостатній кількості матеріалів, зазначити конкретні документи, предмети, речовини, які необхідні йому для відповіді на поставлені запитання. Крім того в даному випадку, повинні бути враховані компетенція експерта, якість і повнота матеріалів наданих на дослідження, використання експертом сучасних методів і методик дослідження.

Під методами і методикою діяльності експерта необхідно розуміти систему дій і операцій з вирішення теоретичних завдань. Вони формуються та базуються на відповідних наукових методиках, характері і властивостях об'єкта діяльності, досвіді вирішення конкретних практичних завдань.

В юридичній літературі виділені і досить повно розкриті елементи оцінки висновку експерта. Основними з них є:

1. Аналіз дотримання процесуального порядку підготовки, призначення і проведення експертизи;

2. Аналіз відповідності висновку експерта завданню;

3. Оцінка повноти висновку експерта;

4. Оцінка особи експерта;

5. Оцінка матеріалів наданих на експертизу;

6. Оцінка наукової обгрунтованості висновку експерта;

7. Оцінка висновку експерта в сукупності з іншими матеріалами справи.

Але деякі питання оцінки висновку експерта до цього часу залишаються суперечливими. Так, на сьогодні не має єдиної думки стосовно оцінки “ймовірного” висновку експерта.

Такі процесуалісти як Михеєнко М.М. Строгович М.С., Притузова В.А., Петрухін І.Л вважають неможливим використання ймовірних висновків в якості доказів. Так, Михеєнко М.М. зазначає: “Експерт на підставі проведених ним досліджень встановлює нові фактичні дані і викладає їх у своїх відповідях, і саме ці дані є доказами в справі, якщо вони сформульовані в категоричній формі, а не є припущенням. Ймовірний висновок експерта не може бути покладений в основу вироку”. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. - 2 - ге вид., перероб. і доп. - К.: Либідь, 1999 с. 150

Інші автори, наприклад, Рахулов Р.Д. не відносять ймовірні висновки до доказів, але визнають право експертів на дачу таких висновків.

Такі ж процесуалісти як Чельцов М.А., Чельцова Н.В., Вінберг А.І. та інші обгрунтовують допустимість ймовірних висновків експерта. Так, на думку Орлова Ю.К. перехід ймовірності в достовірність відбувається поступово. Достовірність може бути представлена теоретично як дуже висока ступінь ймовірності іншими словами ймовірність - це зазвичай неминуча сходинка всякого пізнання. Орлов Ю.К. допускає дачу висновку експерта в передбаченій формі при дотриманні певних вимог, однією з яких є висока ступінь ймовірності встановленого факту, а також прирівнює ймовірний висновок експерта до непрямих доказів.

В даному випадку необхідно зазначити, що точка зору про поступовий перехід ймовірності в достовірність є неприйнятною при вирішенні обставин конкретної кримінальної справи. Поняття “висока ступінь ймовірності” ще не дає підстави вважати певний факт встановленим однозначно, що в свою чергу не дозволяє сто відсотково використовувати цей факт при доказуванні обставин кримінальної справи.

Є також недопустимим суміщення понять ймовірний висновок і непрямі докази.

Ймовірний висновок не являє собою встановлений факт, а є лише припущенням про нього, його існування, що в свою чергу спричиняє різноманітне тлумачення цього факту. Ймовірний висновок не встановлює фактичних даних, а містить більш менш обгрунтовану версію про існування цих даних. При ймовірному висновку коли експерт не зміг пояснити властивості і ознаки пердмету дослідження, прийти до певного висновку, в кримінальній справі не з'являється нового доказу, у зв'язку з тим, що експертиза призначається для того, щоб пояснити з точки зору необхідних спеціальних знань виникаючі у слідчого або суда припущення про факти і обставини справи. Завдання експерта полягає в дачі категоричного висновку на основі якого слідчий або суд можуть зробити достовірний висновок. Достовірність знання повинна бути зрозуміла лише однозначно без усяких ступенів достовірності, інакше вона може містити в собі елементи припущення та ймовірності.

Таким чином вимога категоричності висновку експерта є обов'язковою умовою допустимості цього виду доказів, а ймовірний висновок не володіє цією властивістю.

Досить часто вимогу категоричності висновку експерта ототожнюють з вимогою достовірністю висновку. Але сама вимога категоричності висновку експерта не рівнозначна вимозі достовірності висновку експерта. Це пояснюється тим, що достовірність доказів не входить в зміст поняття допустимості доказів, а знаходиться за межами цього поняття. Висновок експерта, який містить певний категоричний висновок, буде допустимим, але це не означає, що він буде достовірним. Слід наголосити на тому, що поняття “ймовірний висновок” не досить вдале оскільки досить часто поняття ймовірності пов'язують з поняттям достовірністі, а це в свою чергу іноді дає привід необгрунтовано ототожнювати категоричний висновок з достовірним. Категоричність висновку являє собою логічну форму вираження експертом своєї думки. Тому з точки зору допустимості доказів мова може йти про дачу висовку експерта в категоричній формі або в формі припущення, але не про вирогідне або достовірне значення висновків.

Отже, оцінка висновку експерта судом, прокурором, слідчим, особою, яка провадить дізнання спрямована на встановлення відповідності висновку таким правовим вимогам як належність, допустимість і достовірність доказів. Відповідність висновку експерта цим вимогам є обов'язковою умовою для надання висновку експерта доказового значення і як наслідок використання його для призупинення слідства по кримінальній справі п. 2 ч. 1 ст. 206 КПК України, для закритя кримінальної справи ст. 212 КПК України, використання висновку експерта в процесі складання слідчим обвинувального висновку.

3. Значення висновку експерта в кримінальному судочинстві.

Чинний КПК України закріпив, що єдиним способом отримання висновку експерта є проведення експертизи. Так, відповідно до ст. 1 Закону України “Про судову експертизу” судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває в провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду. Закон України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 року

Розрізняють такі процесуальні види експертизи: одноособова і комісійна, первинна, додаткова і повторна.

Експертиза як правило проводить одним експертом (одноособово). Але при необхідності може бути призначена комісійна експертиза. Комісйна експериза призначається у випадках, коли є потреба провести дослідження за участю декількох експертів - фахівців у одній галузі знань. Комплексна експертиза призначається у випадках, коли є потреба провести дослідження за участю декількох експертів, які є фахівцями у різних галузях знань. Постанова Пленуму Верховного Суду № 8 від 30. 05.97 “Про судову практику в кримінальних і цивільних справах”

Після отримання висновку експерта матеріали експертизи по-даються обвинуваченому для ознайомлення, про що складається протокол.

У випадку заявленого клопотання обвинуваченого, підозрювано-го, а також на свій розсуд (якщо матеріали експертизи не відповідають матеріалам справи), у випадках, передбачених ст. 75 КПК, слідчий вмотивованою постановою може призначити додат-кову або повторну експертизу.

Додаткова і повторна експертизи можуть бути призначені тільки після проведення первинної (основної) експертизи.

Закон називає як підстави призначення додаткової експертизи недостатню ясність або неповноту експертного висновку, а повтор-ної -- необґрунтованість висновку експерта або сумніви в слуш-ності проведення експертизи та її висновків.

Основна відмінність додаткової експертизи від повторної по-лягає в тому, що при додатковій експертизі експертом вирішуються питання, що раніше з -якихось причин не були вирішені, а при пов-торній -- заново вирішуються питання, на які вже отримано відповіді.

Відповідно до Закону України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 року судово - експертна діяльність в Україні здійснюється державними спеціалізованими установами та відомчими службами, до яких належать:

1. Науково- дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров'я України;

2. Експертні служби Міністерсва внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України.

Судово - психіатрична експертиза.

Судово - психіатрична експертиза призначється, коли вирішення кримінальної справи залежить від визначення психічного стану особи на час вчинення нею певного діяння (бездіялбності) щодо її спроможностіусвідомлювати значення своєї поведінки внаслідок психічної хвороби або тмчасового розладу душевної діяльності.

Ознаками такої поведінки можуть бути немотивовані, неадекватні чи неконтрольовані дії особи в момент вчинення протиправного діяння або в процесі провадження у справі.

Судово - психіатрична експертиза обов'язково призначається:

Для визначення психічного стану обвинуваченого за наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності (п. 3 ст. 76 КПК України).

Щодо особи, яка у зв'язку зі своїми психічними вадами нездатна правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати показання про них (ст. 69 КПК України).

Судово психіатрична експертиза в судовому засіданні може мати характер амбулаторного обстежання, якщо питання про її проведення виникло від час судового слідства.

Коли під час дослідження в судовому засіданні висновку судово - психіатричної експертизи з'ясується , що для визначення психічного сиану підсудного є тривале спостереження за ним в умовах стаціонару, суд за мотивованою пропозицією експерта може вирішити питання про поміщення підсудного у відповідний медичний заклад.

Для встановлення рівня загального розвитку неповнолітнього, ступеня його розумової вдсталості та для з'сування питання, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою він міг керувати ними, може бути проведена відповідно до вимог ст. 433 КПК України судово - психіатрична, психологічна або комплексна психологічно - психіатрична експертиза.

Судово - медична експертиза.

Судово - медична експертиза призначається у випадках, коли для вирішення питань, що виникли у справі, необхідні знання в галузі медецини. Призначення судово медичної експертизи є обов'язковим: Постанова Пленуму Верховного Суду № 8 від 30. 05.97 “Про судову практику в кримінальних і цивільних справах”

1. Для встановлення причн смерті (п. 1 ст. 76 КПК України).

2. Для встановлення тяжкості й характеру тілесних ушкоджень (п. 2 ст. 76 КПК України).

3. Для встановлення статевої зрілості потерпілої у справах про злочин, передбачений ст. 152 КК України (п. 4 КПК України);

4. Для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність, а відповідних документів не має і їх неможливо одержати (п. 5 КПК України);

5. Щодо осіб, які у зв'язку зі своїми фізичними вадами не здатні правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про них показання (ст. 69 КПК України).

У науково-дослідних та експертно-криміналістичних установах і підрозділах органів внутрішніх справ сьогодні проводяться такі експертизи як: дактилоскопічна, трасологічна, почеркознавча, технічне дослідження документів, експертиза матеріалів, речовин і виробів, балістична, дослідження холодної зброї, портретна (ототожнення точності за ознаками зовнішності), біологічна, експертиза продуктів харчування, ґрунтознавча, ботанічна, автотехнічна, по-жежнотехнічна, вибухотехнічна, фоноскопічна, дослідження аудіо-та відеозаписів, судово-бухгалтерська, фототехнічна.

Почеркознавча експертиза.

Основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, цифрових записів (далі-рукопис) і підпису. Цією експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (встановлення факту виконання рукопису в незвичних умовах або в незвичайному стані виконавця, навмисно зміненим почерком, з наслідуванням (імітацією) почерку іншої особи, визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком).

Орієнтовний перелік вирішуваних питань:

1. Чи виконано рукопис певною особою?

2. Чи виконані декілька рукописів однією особою?

3. Чи не виконано рукопис навмисно зміненим почерком?

4. Чи не виконано рукопис в незвичних умовах?

5. Чи не знаходилась особа, яка виконала рукопис, в незвичайному стані?

6. Чи не володіє особа, яка виконала рукопис, навиками написання спеціальними шрифтами?

Використання під час доказування висновку експерта - почеркознавця, необхідно мати на увазі, що категоричні відповіді на запитання ідентифікаційного характеру можуть розглядатись як установлення достовірних фактів (наявність або відсутність тотожності). При вірішенні діагностичних завдань формулюються тільки ймовірні висновки позитивного характеру. Категоричне встановлення експертом віку, статі, націоеальності повинно розглядатися як необгрунтоване. Оцінка доказового значення результатів діагностичного дослдіження може бути різною: негативний висновок має значення встановленого факту, до позитивного висновку додаються деякі застереження ситуаційного характеру, а іноді він формулюється в ймовірній формі. І не може мати доказового значення по справі. Експертизи в судовій практиці: Навч. Посібник / В.Г. Гончаренко, В.Є. Бергер, Л.П. Булиги та ін. - К.: Либідь, 1993 - с. 20

Авторознавча експертиза.

Основним завданням авторознавчої експертизи є ідентифікація автора тексту. Авторознавчою експертизою можуть також встановлюватись (найчастіше в імовірній формі) деякі соціально-біографічні риси автора тексту (його рідна мова, рівень освіти, володіння науковим, діловим або іншим функціональним стилем мови та ін.).

Під час перевірки наукової обгрунтованості й мотивованості висновку експерта - авторознавця слідчому (суду) слід враховувати, що дослідження має бути проведене в смежах компетенції судово - аувторознавчої експертизи і згідно з вимогами її методики. Експерт, який вирішує питання про авторство, повинен незалежно від своєї спеціальності, базової вищої освіти мати спеціальні знання в галузі судового авторознавства і досвід проведення авторознавчих експертиз.

Портретна експертиза.

Завданням портретної експертизи є ідентифікація особи (трупа) за фотознімком (фотокарткою, негативом, кінострічкою).

Головним завданням трасологічної експертизи є ідентифікація або визначення родової (групової) належності індивідуально визначених об'єктів за матеріально-фіксованими слідами-відображеннями їх слідоутворюючих поверхонь.

Трасологічною експертизою можна також встановлювати факти, які належать до просторових, функціональних, структурних, динамічних і деяких інших характеристик процесу слідоутворення, а також особливостей слідоутворюючих об'єктів. Можна навести наступний перелік питань на які експерт повинен дати відповідь у своєму висновку при проведені трасологічної експертизи слідів рук.

Орієнтовний перелік вирішуваних питань:

1. Чи залишені сліди рук даною особою?

2. Чи залишені сліди рук, вилучені в різних місцях, однією особою?

3. Чи є на даному предметі сліди рук та чи придатні вони для ідентифікації або визначення родової (групової) належності?

4. Якою рукою і якими пальцями руки залишено сліди?

5. Які особливості мають руки людини, що залишила сліди (відсутність пальців, наявність шрамів тощо)?

6. Якими ділянками поверхні долоні залишено сліди?

7. В результаті якої дії залишено слід (захват, торкання тощо)?

Оцінка висовку експерта судово - трасоогічної експертизи має метою встановлення можливості наступного викоритсання цього висновку як джерела доказів. Тому необхідно щоб висновок експерта базувався на результатах дослідження об'єктів зібраних з додержанням відповідних процесуальних вимог. Дослідження має бути виконаним з використанням науково обгрунтованих, достовірних методів та методик.

Оцінка висовку експерта судово - трасоогічної експертизи охоплює також аналіз ілюстративних матріалів, що додані до висновку, з точки зору їхньої наочності, відповідності опису в дослідницькій частині.

Дослідження холодної зброї.

Головне завдання експертизи - встановлення належності до холодної зброї саморобних ножів, кинджалів, кастетів та подібних за призначенням предметів. Крім того, експертизою може вирішуватися питання про спосіб виготовлення зазначених предметів, зокрема, чи використовувалося для їх виготовлення заводське обладнання.

Не можуть бути об'єктами експертизи екземпляри стандартного військового спорядження (багнети, кинджали, кортики, шаблі та ін.).

До числа головних завдань балістичної експертизи належать:

1. встановлення конкретного екземпляра вогнепальної зброї за слідами на стріляних кулях, дробу, картечі, гільз;

2. визначення виду системи (моделі) та калібру вогнепальної зброї і боєприпасів;

3. визначення технічного стану зброї, боєприпасів і придатності їх до стрільби;

4. встановлення можливості пострілів без натискання на спусковий гачок та інші.

Орієнтовний перелік вирішуваних питань:

1. Чи вистрілена куля (дріб, картеч) з даного екземпляра зброї (пістолета, рушниці, обріза та ін.).

2. Чи відстрілені дані гільзи зі зброї, наданої для дослідження?

3. Чи вистрілені дані кулі (гільзи) з одного екземпляра зброї?

4. Чи справна дана зброя? Якщо ні, то які вона має несправності? Чи виключають ці несправності можливість пострілу та інші? Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз / затверджені наказом міністерства Юстиції України від 08.10.98 № 53/5

Дещо спеціфічною є оцінки висновку судово - балістичної експертизи про неможливість установлення фактичних обставин, що цікавлять слідчого або суд. Аналізуючи підстави неможливості вирішення експертом поставлених перед ним запитань, викладені у висновку, необхідно з'ясувати, чи можна за допомогою нових доказів установити окремі факти, відшукати потрібні об'єкти чи порівняльні зразки.

Грунтознавча експертиза.

Головними завданнями ґрунтознавчої експертизи є:

1. виявлення на предметах-носіях мікронашарувань (часток) ґрунтового походження, визначення їх природи, а також встановлення спільної родової (групової) належності з наданими зразками;

2. встановлення походження ґрунту на предметах-носіях з певної ділянки місцевості (іншого місця події);

3. встановлення механізму утворення ґрунтових нашарувань.

Орієнтовний перелік вирішуваних питань:

1. Чи є нашарування ґрунту (об'єктів ґрунтово-мінерального походження) на предметі-носії (зазначається, на якому саме)?

2. Чи мають порівнювані об'єкти (нашарування на предметі-носії та ґрунт з місця події) спільну родову (групову) належність?

3. Чи походять дані об'єкти (зазначаються, які саме) з певної ділянки місцевості (іншого місця події)?

4. Який механізм утворення даних ґрунтових нашарувань?

5. Які ознаки, що вказують на особливості місця їх походження, мають нашарування на даному об'єкті?

Висновки експерта при проведенні судово - грунтознавчої експертизи можуть бути категоричними на рівні встановлення індивідуальної тотожності джерела походження - конкретної ділянки місцевості. Доказова цінність такого висновку велика, однак при порівнянні його з іншими обставинами справи слід враховувати розмір цієї ділянки, інакше можуть виникнути помилки в процесі доказування.

Оцінка висновків про родову (групову) належність не дає підстав для індивідуалізації об'єктів, але відомості про деякі ознаки грунтів можна використати при побудові версій, вироблені тактики проведення слідчих дій.

Судова хіміко-фармацевтична експертиза.

Судова хіміко-фармацевтична експертиза призначається у ви-падках, коли для розв'язання питань необхідні спеціальні знання в сфері фармакології (фармацевтичні або хіміко-фармацевтичні знання в галузі лікарських засобів).

Експертом у цьому випадку може виступати спеціаліст у галузі лікарських засобів, що має вищу фармацевтичну або хіміко-фармацевтичну освіту і необхідний досвід роботи за фахом. Хіміко-фармацевтична експертиза нале-жить- до нових видів експертиз. Й поява обумовлена потребами слідчої і судової практики, особливо в сфері боротьби з нарко-манією і розслідуванням відповіднихЗлочинів.

Ця експертиза найчастіше призначається в зв'язку з установленням фактів немедичного вживання сильнодіючих, наркотичних, психотропних, отруйних засобів та їхніх аналогів. Необхідно вра-ховувати, що багато таких злочинів, як грабежі, крадіжки, а нерідко і шахрайські та інші тяжкі злочини, вчиняються з використанням названих засобів як знаряддя злочину або наркоманами, яких на-раховується в Україні близько одного мільйона чоловік. Поширення набувають амфітамін та інші стимулятори. Слідчі органи виявляють підпільні лабораторії з виготовлення нових, раніше невідомих на-ркотичних препаратів. Все це обумовлює необхідність проф-есійного підходу до розслідування відповідних злочинів і встанов-лення істини.

Чи можливе сьогодні проведення одерологічної експертизи.

Проблемним є питання про можливість використання як доказів запахових слідів та результатів вибірки за допомогою собаки-шукача.

Прибічники одорологічного методу обґрунтовують свої виснов-ки встановленими наукою фактами щодо стабільності та індивіду-альності основного складу запахових речовин, які виділяються лю-диною, безперервності відділення їх від людини і відносної стійкості шлейфу запахового сліду. Пропонується вилучене з місця події та законсервоване джерело запаху або запаховміщуюче повітря прилучати до справи як речовий доказ, а після виявлення підозрюваних осіб вилучати у них зразки запаху та проводити перевірку з метою встановлення можливості єдиного джерела по-ходження запахових слідів за допомогою собаки-шукача, фіксуючи хід та результати цих дій в окремих довідках. Останні додаються до кримінальної справи як докази, про які йдеться у ст. 83 КПК України, тобто як документи.

В.І. Старовойтов, відхиляючи подібні пропозиції, стверджує, що одорологічні дослідження, здійснювані з використанням собаки -- детектора запаху, сьогодні повноцінно можуть виконуватися тільки за участю експертів, а результати таких досліджень повинні відо-бражатися у висновку експерта, і не інакше. “Ідея організації судово-одорологічної експертизи,-- зазначає він,-- остаточно зможе реалізуватися тільки тоді, коли буде подолано психологічний бар'єр несприйняття собак-біодатчиків як засобу в криміналістичному дослідженні запаху людини”.

Заперечуючи використання одорологічного методу в доказу-ванні у кримінальних справах, декотрі науковці стверджують, що індивідуальність та стабільність запаху людини ще не доведені, а на підтвердження цієї тези наводять приклад, коли собака-шукач плутала зразки запаху ідентичних близнюків. Однак цей приклад лише підтверджує, що стабільність запаху людини обумовлюється стабільністю його генетичних даних. Схожість запахових характе-ристик ідентичних близнюків не спростовує висновок про індивіду-альність запаху людини, так само як і схожість їх зовнішнього виг-ляду не спростовує висновку про те, що всі люди мають індивіду-альну зовнішність. Особливості ідентичних близнюків -- виняток із правила, а не його спростування. Запах людини є її хімічним підписом, він глибоко індивідуальний.

Без сумніву й те, щоостаннім часом одорологічний метод значно вдосконалено: з'ясовані причини помилок, що були раніше, вдос-коналено спосіб вилучення, консервування, збереження та концентрування зразків, запаху та запахів-слідів, запропоновано попе-реднє випробування рівня чутливості біодетектора, до методики дослідження включено повторення вибірки за попередньої зміни первісного розташування об'єктів у вибірковому ряді, а також зміна вихідного запаху та застосування біодетекторів-дублерів.

Проблема полягає, мабуть, не в тому, як будуть оформлені хід та результати одорологічного дослідження за допомогою біодетектора (ця проблема легко вирішується), а в надійності використовуваних методів аналізу запахів-слідів, достовірності отримуваних при цьому висновків.

Визначити достовірність результатів дослідження можна лише тоді, коли є реальна можливість повністю контролювати сам процес дослідження, крок за кроком перевіряти кожну з його стадій.

Однак одорологічне дослідження, як і раніше, подібне до дії “чорного ящика”: маємо результат, але не знаємо механізму його отримання. В одорологічній вибірці з допомогою собаки порівняння дійсно є, але немає ні ознак, за допомогою яких вирішується пи-тання тотожності, ні відомої методології аналізу таких ознак, ні встановлюваного співвідношення індивідуальних властивостей досліджуваного -- замість всього цього є ні багато, ні мало, а лише реакція біодетектора на особливості джерела запаху. Тертишник В.М. Науково - практичний коментар До Кримінально - процесуального кодексу України. - К.: А.С.К., 2002. - с. 354

В будь-якому дослідженні, а в процесуальному тим паче, досліднику, так само як і всім іншим учасникам процесу, слід було б насамперед вирізнити ідентифікаційні ознаки, а потім за допомогою їх здійснити необхідне порівняльне дослідження; встановити відношення подібність -- розбіжність. Але необхідних приладів для такого дослідження поки що немає. Біодетектор залишає нас у невіданні щодо ідентифікаційних ознак та процесу одорологічної іден-тифікації. Це не дозволяє здійснити послідовний і безперервний контроль за процесом вилучення інформації та отримання кінцевої системи знань.

Єдина причина, через яку сьогодні утруднене використання запахових слідів як речових доказів,-- це недостатній розвиток на-уково обґрунтованих та апробованих інструментальних методик ідентифікації запахових слідів за допомогою технічних засобів, які забезпечують можливість контролю та фіксації ходу досліджень, практичне перевіряння достовірності висновків. Відомо, що в будь-якому пізнанні або дослідженні результат буде правильним, істин-ним, якщо істинним є сам процес дослідження або пізнання. Саме тому він повинен бути перевірним та контрольованим.

Отже сьогодні висновок експерта - як джерело доказів набуває особливого значення оскільки дозволяє з'ясувати ті обставини предмету доказування, встановлення яких було б неможливим без використання спеціальних знань експерта.

Разом з ти експерт виконує профілактичну діяльність, яка знаходить своє відображення в процесуальній і непроцнсуальній формах. У першому випадку висновок експерта, в якому зазначені обставини, що сприяли вчиненню злочинів, надсилаються слідчому для організації і здійсненні ним заходів профілактичного характеру. При непоцесуальній формі профілактики матеріали у конкретній кримінальній справі або узагальнення експертної практики у вигляді повідомлення або довідки надсилаються безпосередньо відомству, підприємству, організації від яких залежить вжиття профілактичних заходів. Галаган В.І. Проблеми вдосконалення кримінально - процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України: Монографія. - К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. с. 88

Висновок.

В процесі написання курсової роботи було з'ясовано, що висновок експрта - це письмовий документ, складений в результаті дослідження експертом, якому передбаченим КПК України порядком було доручено провести експертизу і дати відповіді на поставлені йому запитання. В даному документі грунтовно та об'єктивно висвітлюється хід і результати проведених досліджень, даються відповіді на поставлені завдання, робляться висновки за проведеним дослідженням та експертним пізнанням. Висновок експерта має значення джерела доказів по справі.

Висновок експерта як окреме джерело доказів в кримінальному судочинстві повинен відповідати як загальним правовим вимогам, які висуваються кримінально - процесуальним законодавством до доказів (належність, допустимість, достовірність) так і володіти особливими ознаками, які випливають найбільш суттєвих особливостей форми і змісту висновку експерта.

У зв'язку з особливостями отримання висновку експерта, складності і довготривалості проведення експертизи, вимога про належність висновку експерта повина складатися з двох обов'язкових ознак:

3. Інформаційності;

4. Суттєвості і значимості.

Ознаками, що випливають з найбільш суттєвих особливостей форми і змісту висновку експерта є:

1. Наявність і використання спеціальних знань експерта - як необхідний елемент висновку експерта;

2. Проведення експертного дослідження і дача висновку лише по його результатам;

3. Безпосередньо висновок експерта - як окремий процесуальний документ, що має чітко визначену структуру і зміст;

4. Експерт - особа, яка формує дане джерело доказів процесуальний статус, якої закріплений в чинному КПК України;

5. Проведення експертизи - як єдиний спосіб визначений законом для отримання висновку експерта.

Особливості структури і змісту висновку експерта досить яскраво проявляються в наступних вимогах:

1. В певній структурі, об'ємі і характері наявних відомостей для справи, тобто висновку експерта.

2. В правильному складанні і оформленні цього джерела доказів.

В ст. 200 КПК встановлені основні елементи висновку експерта.

Разом з тим структура висновку експерта чітко не визначена в законі, а була сформована в процесі експертної і судової практики. Внаслідок чого до цього часу виникають запитання стосовно того яким повинен бути об'єм викладення ходу і результатів дослідження, розміщення і компонування питань, які викладаються, правил і порядку опису процесу дослідження у висновку експерта.

Саме висновок експерта необхідно розглядати не лише як джерело доказів але й як процесуальний документ, до якого висуваються чітко визначені вимоги, недодержання яких може спричинити втрату доказового значення висновку експерта.

Висновок експерта - як джерело доказів набуває сьогодні особливого значення оскільки дозволяєвикористовувати передові досягнення науки і при їх допомозі з'ясувати ті обставини предмету доказування, встановлення яких було б неможливим без використання спеціальних знань експерта.

Список використаної літератури.

1. Кримінально - процесуальний кодекс України від 28.12. 1960 в редакції від 03.04.2003

2. Закон України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 року

3. Постанова Пленуму Верховного Суду № 8 від 30. 05.97 “Про судову практику в кримінальних і цивільних справах”

4. Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз / затверджені наказом міністерства Юстиції України від 08.10.98 № 53/5

5. Бурков И.В., Мурзиков А.В. Заключение эксперта как вид доказательств. - М.: «Транзит - Икс», - 2001г. с. 151

6. Галаган В.І. Проблеми вдосконалення кримінально - процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України: Монографія. - К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. с. 300

7. Жеребкін В.С. Логіка: Підручник. Київ - Харків. - 1993. - с. 358

8. Експертизи в судовій практиці: Навч. Посібник / В.Г. Гончаренко, В.Є. Бергер, Л.П. Булиги та ін. - К.: Либідь, 1993 - с. 197

9. Марчак В.Я. Доказове значення судово - психологічної експертизи у кримінальному процесі // Науковий вісник Навсу, 2001 № 7

10. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. - 2 - ге вид., перероб. і доп. - К.: Либідь, 1999 с.536

11. Тертишник В.М. Науково - практичний коментар До Кримінально - процесуального кодексу України. - К.: А.С.К., 2002. - с. 1056

12. Шулекин В.М. Актуальные причины возникновения экспертных ошибок / http://www.univ.crimea.ua

Страницы: 1, 2