Майнові права виробників фонограм (відеограм) можуть передаватися на підставі договору іншим особам. У договорі має бути визначено спосіб використання фонограм (відеограм), розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і строк використання фонограми (відеограми) тощо.

Майнові права виробників фонограм (відеограм) виникають із самого факту першої фіксації звуків (зображень) за допомогою технічних засобів у яку-небудь матеріальну форму, що дозволяє здійснювати їх сприйняття неодноразово, відтворювати або повідомляти незалежно від виконання виробником фонограми (відеограми) будь-яких формальностей. За виробником фонограми (відеограми) визнаються лише майнові права, у тому числі право на винагороду за будь-яке публічне використання фонограми (відеограми).

Як уже зазначалося, виробник фонограми (відеограми) може за договором передати свої майнові права іншій особі. Перехід права власності на примірник фонограми (відеограми) сам по собі ще не спричиняє уступки яких-небудь суміжних прав, що належать виробнику фонограми (відеограми). Проте якщо примірники правомірно опублікованої фонограми (відеограми) введені в цивільний обіг шляхом продажу, то можливе подальше розповсюдження без згоди виробника фонограми (відеограми) і без виплати йому винагороди. Власник примірника фонограми (відеограми) може ним розпорядитися на свій розсуд. Проте й у цьому випадку право здавання таких примірників фонограм (відеограм) у майновий найм, комерційний прокат залишається виключно правом виробника фонограми (відеограми). Зазначене право виробник може передати іншій особі за спеціальним договором.

Майнові права організації мовлення. Згідно зі ст. 455 ЦК України використанням передачі (програми) організації мовлення є:

1) здійснення (трансляція, ретрансляція) передачі (програми) організації мовлення;

2) записування (фіксування) передачі (програми) організації мовлення, якщо такс записування дає можливість сприйняття, відтворення та здійснення її за допомогою технічних засобів;

3) відтворення запису передачі (програми) організації мовлення;

4) представлення передачі (програми) організації мовлення публіці у місці, де встановлено вхідну плату.

Використанням передачі (програми) організації мовлення є також інші дії, встановлені законом.

Організації мовлення також мають виключне право дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції, фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення, публічне виконання своїх програм у місцях з платним входом. Зазначені організації мають право забороняти поширення на території України чи з території України сигналу із супутника, що несе їх програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався.

Організації мовлення мають право на одержання винагороди за будь-яке використання їх передач.

Організаціями мовлення є радіо- і телестудії, а також інші організації, що розповсюджують звуки і (або) зображення засобами без-провідного зв'язку (організації ефірного мовлення) або за допомогою того чи іншого виду наземного, підземного чи підводного кабелю провідникового, оптоволоконного чи іншого виду (організації кабельного мовлення).

Обмеження прав виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення. Обмеження суміжних прав полягає в тому, що:

-- допускається використання виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення без згоди виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення і без виплати їм винагороди;

-- їх фіксація, відтворення, передача в ефір і по кабелях;

-- доведення іншими способами до загального відома виконань, фонограм, відеограм та програм мовлення.

Таке використання виконань, фонограм, відеограм та програм мовлення може мати місце без згоди виконавців, виробників фонограм, відеограм та організацій мовлення і без виплати їм винагороди за умови, що це не завдає шкоди нормальному використанню виконань, фонограм, відеограм і передач організацій мовлення і не обмежує безпідставно законних інтересів виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення.

Такі обмеження допускаються у тих самих випадках, що передбачені Законом України «Про авторське право і суміжні права» про вільне використання творів науки, літератури і мистецтва (статті 21--25 Закону).

Зазначені обмеження суміжних прав (вільне використання виконань, фонограм, відеограм та програм мовлення) зумовлено тими самим чинниками, що й обмеження авторських прав. Обмеження суміжних прав має місце в інтересах суспільства, яке заінтересоване у вільному розповсюдженні інформації, сприянні розвитку науки, освіти тощо. Зазначені обмеження встановлені Законом і не підлягають будь-якому розширеному тлумаченню.

Подібні обмеження передбачаються законодавством багатьох зарубіжних країн, а також Римською конвенцією 1961 р.

Допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників:

1) публічне виконання фонограми (відеограми);

2) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі, в ефір;

3) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі, по проводах (через кабель).

Збір, розподіл і виплата винагороди здійснюється однією з організацій, що управляє майновими правами виробників фонограм, відеограм і виконавців на колективній основі, відповідно до угоди між цими організаціями. У зазначеній угоді має бути визначений розмір винагороди та її розподіл. Якщо цією угодою не передбачено інше, то винагорода поділяється між виробниками фонограм, відеограм і виконавцями порівну. Зазначена угода укладається між організацією, що управляє майновими правами виробників фонограм, відеограм і виконавців на колективній основі, і організаціями, що використовують фонограму чи відеограму.

Розмір винагороди і умови її виплати визначаються угодою між користувачем фонограми, відеограми чи об'єднанням таких користувачів, з одного боку, та організаціями, що управляють майновими правами виробників фонограм, відеограм і виконавців, з іншого боку.

Строки чинності майнових прав виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення. Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання. Майнові права виробників фонограм (відеограм) охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом зазначеного часу. Організації мовлення користуються наданими їм правами протягом 50 років від дати першого публічного сповіщення передачі.

Визначені строки охорони суміжних прав починаються з 1 січня року, наступного за роком, у якому мали місце юридичні факти, передбачені Законом.

До спадкоємців виконавця та правонаступників виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, передачі в ефір і по проводах (через кабель). До зазначених осіб переходить і право на одержання винагороди. Зазначені права переходять у межах частини строків, що залишились.

Права суб'єктів промислової власності, що випливають з охоронних документів

Права суб'єктів промислової власності щодо результатів їх науково-технічної творчості виникають лише на підставі державної реєстрації. Остання визнає заявлений результат об'єктом правової охорони і стверджує цей юридичний факт виданням охоронного документа (патенту чи свідоцтва). Охоронний документ визнає за заявником пріоритет заявленої пропозиції, авторство особи, яка її розробила, і право інтелектуальної власності на об'єкт правової охорони. Права, визначені охоронним документом, виникають у його власника від дати публікації про видачу охоронного документа.

Права власників патентів поділяються на дві групи: особисті немайнові і майнові права. До особистих немайнових прав патенто-власників належать право на авторство, право на назву об'єкта промислової власності і право на ім'я.

Право авторства полягає в тому, що автор заявленої пропозиції (винахідник, автор промислового зразка, селекціонер тощо) має право вимагати від будь-кого визнавати себе єдиним творцем об'єкта правової охорони. Право авторства виникає не з охоронного документа, що лише засвідчує наявність цього права, а з моменту створення об'єкта, що охороняється Законом. Тобто право авторства виникає ще до кваліфікації заявленої пропозиції об'єктом правової охорони. Саме з цього моменту виникає небезпека порушення права авторства. У сфері науково-технічної діяльності це інколи буває. Право авторства є абсолютним і виключним правом. Це право є також невідчужуваним, оскільки воно є суто особистим правом і не може бути передане будь-якій особі. Зазначене право належить творцю довічно і припиняється його смертю. Після смерті автора охороняється уже не право, а лише авторство як суспільно значимий інтерес, що полягає у визнанні творцем науково-технічного досягнення того, хто є дійсним його розробником.

Творець науково-технічного досягнення має право на ім'я, яке полягає в тому, що розробник цього досягнення має право вимагати, щоб його ім'я згадувалося кожного разу при використанні цього досягнення. Ім'я дійсного автора зазначеного досягнення має бути обов'язково вказане у патенті незалежно від того, хто буде заявником. Проте автор науково-технічного результату має право просити, щоб його ім'я не зазначалося в публікаціях про заявку та видачу патенту. Безперечно, патентовласник має право вимагати усунути помилки чи перекручення, що стосуються його імені.

Відповідно до п. 5 ст. 8 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» винахідник має право на присвоєння свого імені створеному ним винаходу (корисній моделі). На наш погляд, винахідник має право також і на присвоєння винаходу, корисній моделі спеціальної назви. Принаймні таке прохання не суперечить Закону.

За Законом України «Про охорону прав на сорти рослин» селекціонер сорту рослини (чи ІНШИЙ заявник) у заявці на видачу патенту на сорт обов'язково зазначає його назву. Назва має давати можливість ідентифікувати сорт, не повторювати назви або відрізнятися від назви вже існуючого сорту такого самого або близького ботанічного виду. Назва сорту не може складатися лише з цифр, за винятком випадків, коли це відповідає усталеній практиці найменування сортів, чи складатися виключно зі знаків чи зазначень, що вказують на вид, групу стиглості, якість, призначення, цінність, походження або технологію вирощування. Вона не повинна вводити в оману щодо властивостей, походження та значення сорту або щодо особи автора сорту, суперечити принципам суспільної моралі. У разі подання заявки на видачу патенту на один і той самий сорт в Україні і в інших державах назва сорту має бути однаковою.

При будь-якому використанні сорту будь-якою особою обов'язково має зазначатися назва сорту, під якою сорт занесено до Державного реєстру сортів рослин України.

Майнові права суб'єктів промислової власності, що випливають з охоронного документа. Зазначені права досить чітко регламентовані патентними законами України.

Майнові права винахідників та авторів промислових зразків, що випливають із патенту, досить близькі між собою, тому їх доцільно розглядати разом. Перш за все слід зазначити, що ці права виникають у патентовласників від дати наступної за датою їх державної реєстрації (ст. 465 ЦК України). Права, що випливають з патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи з деклараційного патенту на секретну корисну модель, діють від дати внесення інформації про нього до відповідного Реєстру.

Патент надає його власнику право використовувати об'єкт промислової власності на свій розсуд, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів. Патенти України мають чинність лише у межах території України.

Основною перевагою патентних законів України є те, що вони чітко й однозначно проголошують право інтелектуальної власності на об'єкт правової охорони. Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Цей конституційний принцип дістав своє відображення в ЦК України і в Законі України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».

Відповідно до Конституції України зміст права промислової власності характеризується тими самими правомочностями, що і звичайне право власності. Деякі фахівці вважають, що результат інтелектуальної діяльності не може бути об'єктом права власності, оскільки він не матеріальний, інші стверджують, що той самий результат творчої діяльності не може бути об'єктом права власності тому, що цим об'єктом не можна володіти. Не вникаючи у сутність цієї дискусії, відзначимо, що вона відображає лише різні підходи світової практики до цієї проблеми. Законодавство одних країн визнає результати інтелектуальної діяльності лише об'єктом виключного права на використання, інших -- об'єктом права власності. Слід зазначити, що ті країни, законодавство яких визнає творчі результати об'єктами права власності, нічого від цього не втрачають (США, Франція та ін.). Тому варто визнати позицію законодавця про визнання результатів науково-технічної діяльності об'єктами права власності виправданою. Творець має бути впевненим у тому, що творіння -- це його власність.

Але ж результат творчої діяльності -- це не матеріальна річ, а Конституція надає право творцю володіти цим результатом. І в цьому немає помилки -- об'єктом цивільного права може бути і безтілесна річ, тобто річ, що не має матеріальної субстанції. Таку конструкцію знало ще стародавнє римське приватне право. Нема чого її боятися і в наш час, адже під об'єктом цивільних прав розуміють матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини. Творчі результати і є ті самі нематеріальні блага. Якщо результати інтелектуальної, творчої діяльності можуть бути об'єктами цивільного права, то вони можуть бути також і об'єктами права власності -- одного із інститутів цивільного права.

Якщо ж творчий результат може бути об'єктом права власності, то, безперечно, він може бути й об'єктом володіння. Але особливість об'єкта інтелектуальної власності полягає в тому, що він має здатність до тиражування і його копією можуть володіти треті особи, що дає привід прихильникам теорії виключного права стверджувати, що цим результатом можуть володіти всі, хто забажає.

Є вдалим розв'язання цієї проблеми новим ЦК України, який визнав на творчі результати право інтелектуальної власності.

Результат творчої діяльності стає об'єктом правової охорони лише після його кваліфікації відповідним державним органом і лише після цього він може бути матеріалізований у певний матеріальний носій і сповіщений невизначеному колу осіб. До цього моменту творчий результат є об'єктом володіння тільки його творця, адже іншим особам він просто недоступний. Після його публікації ним може володіти будь-яка третя особа, але якщо вона володіє цим результатом правомірно, то лише від імені патентовласника. Інша правова ситуація буде суперечити цивільно-правовим засадам. Слід зазначити, що будь-яка третя особа може володіти творчим результатом без дозволу його творця, але користуватися не може. Проте і серед технічних рішень є такі, якими володіє виключно сам автор цього рішення. Йдеться про секрети виробництва (ноу-хау). Під цим поняттям розуміють знання та досвід науково-технічного, виробничого, організаційного, фінансового, торговельного чи іншого характеру, які, як правило, не можуть бути загальновідомими і придатними для використання у будь-якій сфері діяльності. Користуватися цим секретом може або сам його власник, або інша особа лише за його дозволом. Те ж саме і з володінням: ним володіє лише його власник.

Ноу-хау не є загальновідомим, якщо його зміст не розкритий настільки для невизначеного кола осіб, що настає можливість його використання. Отже, власником цієї інформації завжди є сам її автор. Він також може передати цей секрет третім особам і тоді вони здійснюють володіння від його імені.

Отже, об'єкти промислової власності (не матеріальні носії) можуть бути й у фактичному володінні їх творця. Суб'єкт права промислової власності позбавляється володіння лише тоді, коли науково-технічне досягнення гине, перестає існувати фізично, або він уступає його іншим особам.

Суб'єкт права промислової власності, як і будь-який інший суб'єкт права власності, має право на користування. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в п. 2 с

Проте не тільки економічна доцільність використання того чи іншого об'єкта промислової власності обмежує волю підприємця. Чинне законодавство про промислову власність України містить формальні обмеження. Таким обмеженням є, наприклад, вимога закону, щоб використання запатентованого рішення його патентовласником не нанесло шкоди патентним правам інших патентовласників. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в п. 2 ст. 28 чітко проголошує: «Патент надає його власнику виключне право використовувати винахід (корисну модель) на свій розсуд, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів». Така сама норма міститься і в інших патентних законах України.

Інше обмеження використання запатентованого рішення полягає у тому, що коли дане рішення не може використовуватися без використання запатентованого раніше рішення іншого патентовласника або використання без нього дає менший позитивний ефект, то, зрозуміло, що використання цього рішення може мати місце лише на підставі угоди з патентовласником раніше запатентованого рішення. Якщо такої угоди з патентовласником раніше запатентованого рішення досягти не вдається, спір розв'язується судом.

Майнові права інтелектуальної власності володільця патенту на секретний винахід або на секретну корисну модель чи промисловий зразок обмежуються Законом України. «Про державну таємницю» і відповідними рішеннями Державного експерта.

Власник патенту чи деклараційного патенту на об'єкт промислової власності, який визнано секретним, має право на одержання від державного органу, визначеного Кабінетом Міністрів України, грошової компенсації на покриття витрат за сплату зборів, передбачених чинним законодавством.

Для запобігання ненавмисного порушення патентних прав власник патенту може використовувати попереджувальне маркування із зазначенням номера патенту на продукті чи упаковці продукту, виготовленого із застосуванням об'єкта промислової власності.

Право розпорядження володільця патенту. Відповідно до Конституції України та чинних законів про промислову власність патентовласник має право розпоряджатися належним йому об'єктом промислової власності. Право розпоряджатися як одна із правомочностей власника патенту є юридично забезпечена можливість власника визначати правову долю об'єкта промислової власності. Оскільки об'єкти права промислової власності проголошені об'єктами права інтелектуальної власності, отже, і товаром, то патентовласник має право вчиняти будь-які цивільно-правові угоди, спрямовані на відчуження зазначеного об'єкта. Це можуть бути продаж, дарування, міна, оренда, прокат, найм тощо.

Патентовласник не завжди має економічну, фінансову чи будь-яку іншу можливість самому використовувати належний йому об'єкт промислової власності. У такому разі законодавство надає йому право розпорядитися об'єктом на свій розсуд. Передача патентних прав може здійснюватися різними способами у межах закону. Найчастіше така передача здійснюється у формі купівлі-продажу, а також міни. Проте як зустрічна плата за передачу патентних прав може виступати певний результат роботи або послуги. У такому разі тут можуть мати місце елементи договору підряду або послуги. Немає перешкод для безоплатної передачі патентних прав за договором дарування. Відчуження патентних прав можуть бути як юридичній, так і фізичній особі.

До набувача патентних прав останні переходять у повному обсязі. Відчужувач патенту не може деякі права залишити за собою, а решту передати набувачеві, тобто відчуження лише окремих правомочностей не допускається. Відчуження патентних прав, як і будь-яке інше відчуження можливе лише без будь-яких застережень. У договорі про відчуження не можуть визначатися сфери використання об'єкта промислової власності, територіальні чи часові обмеження. Набувач патентних майнових прав набуває їх у повному обсязі без будь-яких обмежень. Він стає власником патенту, отже, об'єкта промислової власності з усіма наслідками, які з цього юридичного факту випливають.

Безперечно, одним із способів розпорядження належними патентними правами є право власника патенту відмовитися від нього, тобто за своєю волею припинити його чинність.

Особливості використання селекційних досягнень. Використанням сорту є виробництво насіння з метою його відчуження, доведення до посівних кондицій для розмноження, продаж або інше введення в обіг, ввезення із-за кордону, збереження насіння для зазначених цілей, застосування як батьківської форми для одержання насіння.

Результатом селекційної діяльності в рослинництві є одержання насіння для розмноження сорту. Способи використання насіння такі самі як і об'єктів промислової власності.

До суб'єктів майнових прав на селекційне досягнення в рослинництві належать автор сорту і патентовласник. Автором сорту визнається громадянин, творчою працею якого цей сорт виведений. Володільцем патенту може бути будь-яка особа, яка правомірно володіє патентом.

Володілець патенту, який є автором сорту, може передати право на патент будь-якій фізичній чи юридичній особі, яка стає правонаступником володільця патенту. Якщо володілець патенту не є автором сорту, то він може передати право на патент з урахуванням умов, за яких це право було одержане від автора сорту.

Слід зазначити, що впровадження у виробництво сортів рослин і порід тварин допускається лише за умови, що вони допущені до впровадження в установленому порядку. Для цього сорти рослин мають бути включені до Державного реєстру сортів рослин України, допущених до господарського використання.

Патентні права на сорти рослин не поширюються на правовідносини, пов'язані з використанням запатентованого сорту:

-- у некомерційних цілях;

-- в експериментальних цілях;

-- як вихідного матеріалу для виведення інших сортів.

Автору сорту належить право авторства, що є невідчужуваним і охороняється безстроково.

Під використанням компонування інтегральної (топогрфії) мікросхеми (ІМС) слід розуміти:

-- копіювання компонування ІМС;

-- виготовлення ІМС із застосуванням даного компонування;

-- виготовлення будь-яких виробів, що містять ІМС;

-- ввезення таких ІМС та виробів, що їх містять, на митну територію України;

-- пропонування для продажу, продаж, зберігання у зазначених цілях та інше введення в обіг ІМС, виготовленої із застосуваннями даного компонування та будь-яких виробів, що містять такі ІМС.

ІМС визнається виготовленою із застосуванням зареєстрованого компонування, якщо при цьому використано всі елементи, що визначають компонування ІМС оригінальною.

Виключне право на використання компонування має строковий характер. Чинність свідоцтва визначається строком у 10 років від дати подання заявки до Установи або від дати першого використання компонування ІМС за умови, що від цієї дати до подачі заявки пройшло не більше двох років.

Власник патенту на об'єкт промислової власності чи деклараційного патенту, крім патентів (деклараційних патентів) на секретні винаходи та інші об'єкти промислової власності, має право подати до Установи для офіційної публікації заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого об'єкта промислової власності. У такому разі річний збір за підтримання чинності патенту зменшується на 50 відсотків, починаючи з року, наступного за роком публікації такої заяви.

Така публікація в офіційному бюлетені Установи має своєю метою сповістити громадськість про наявність такого запатентованого об'єкта промислової власності для якнайшвидшого використання цього об'єкта в народному господарстві України.

Кожна особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов'язана укласти із власником патенту чи деклараційного патенту договір про платежі. У договорі мають бути визначені строки і способи використання запатентованого об'єкта, розміри і порядок обчислення та виплати платежів за використання об'єкта. У разі виникнення спорів під час укладення такого договору останній вирішується в судовому порядку.

Якщо заяви про бажання використати об'єкт промислової власності до власника патенту не надійде, він може подати до Установи письмове клопотання про відкликання своєї заяви. У такому разі річний збір за підтримання чинності патенту сплачується в повному розмірі, починаючи з року, наступного за роком публікації такого клопотання.

Подання заяви та її розгляд і публікація здійснюються відповідно до Інструкції про розгляд і публікацію заяви володільця патенту України про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі) від 10 листопада 1995 р. Така сама Інструкція є і щодо промислових зразків.

Відповідно до чинного законодавства України про промислову власність патент надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати об'єкт промислової власності без його дозволу та вчиняти інші дії, що належать до кола виключних прав патентовласника. Проте законодавство встановлює ряд винятків із цього загального правила, коли такі дії не визнаються порушенням прав, що випливають із патенту.

Будь-яка особа, яка до подання заявки на видачу патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок чи компонування інтегральної мікросхеми до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету в інтересах своєї діяльності з комерційною метою добросовісно використала в Україні технологічне (технічне) вирішення, тотожне винаходу, корисній моделі чи промисловому зразку та компонування, зберігає право на безоплатне продовження його використання. Якщо зазначена особа здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, то вона також має право на безоплатне використання зазначеного об'єкта (право попереднього користування).

Право попереднього користування відоме законодавству багатьох країн. Про нього сказано і в Паризькій конвенції про охорону промислової власності. Воно може мати місце за наявності таких умов:

1) два різних автори незалежно один від одного створили два тотожні рішення. Безперечно, ці рішення створені абсолютно самостійно внаслідок власної добросовісної творчої праці;

2) зазначене науково-технічне досягнення реально використовується особою, яка претендує на право попереднього користування, або ця особа здійснила необхідні серйозні і значні приготування до використання зазначеного досягнення. Права на попереднє користування не виникає, якщо науково-технічне вирішення розроблене, але воно не використовується і підготовчі роботи до його використання не провадилися;

3) право попереднього використання виникає лише за умови, що використання чи приготування до використання має місце на території України. Отже, використання чи приготування до цього, здійснені за кордоном, не можуть бути підставою для виникнення права попереднього користування;

4) використання об'єкта чи приготування до його використання має бути здійснене до подання заявки на видачу патенту на тотожне науково-технічне досягнення іншою особою.

Як підкреслюється у чинному законодавстві про промислову власність, право попереднього користування має безоплатний характер. Суб'єкт права попереднього користування не повинен виплачувати будь-як винагороду патентовласнику. Але на відміну від патентовласника у разі використання такого самого досягнення третіми особами суб'єкт права попереднього користування не може йому заборонити подальше використання тотожного рішення. Обмеженим є також і обсяг користування -- він не може бути розширеним проти того, який склався до подання заявки на цей самий об'єкт.

Право попереднього користування не може відчужуватися. Воно може переходити до інших осіб лише разом з підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в якій було використано об'єкт, тотожний заявленому, чи здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.

Суб'єкт права попереднього користування не має права видавати іншим особам ліцензії на використання зазначеного об'єкта.

Право попереднього користування не засвідчується яким-небудь охоронним документом, що підтверджував би його права. У разі виникнення спору між патентовласником і суб'єктом права попереднього користування його розв'язують у судовому порядку. У такому разі тягар доведення права попереднього користування лежить на його суб'єктові.

Не є порушенням патентних прав використання запатентованого об'єкта промислової власності :

-- в конструкції чи при експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково перебуває у водах, повітряному просторі чи на території України, за умови, що запатентований об'єкт використовується виключно для потреб зазначеного транспорту;

-- без комерційної мети;

-- з науковою метою або в порядку експерименту;

-- за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо);

-- при разовому виготовленні ліків в аптеках за рецептом лікаря.

Використання об'єкта промислової власності в конструкції чи при експлуатації транспортного засобу іноземної держави можуть мати місце в корпусі, машинах, механізмах, обладнанні тощо за умови, що зазначений об'єкт використовується виключно для потреб цього транспортного засобу. Виробництво запатентованого продукту, пропозиція до продажу та продаж визнаються порушеннями патентних прав.

Не потрапляє під патентну охорону використання запатентованого об'єкта з науковою метою або в порядку експерименту. Проте слід зазначити, що випадає з патентної охорони лише наукове дослідження самого запатентованого об'єкта або експериментування з ним. Це дослідження може стосуватися будь-яких параметрів даного об'єкта -- його економічної чи іншої ефективності, впливу на навколишнє середовище тощо. Якщо запатентований об'єкт використовується за прямим своїм призначенням, то такі дії розцінюються як порушення патентних прав з усіма наслідками, які з цього випливають.

Не визнається порушенням патентних прав, тобто виводиться з-під патентної охорони, також використання запатентованого об'єкта за надзвичайних обставин -- при стихіях, катастрофах, аваріях, епідеміях тощо. За цих обставин законодавством допускається лише застосування запатентованих промислових об'єктів, тобто їх виробниче використання з метою ліквідації наслідків, що сталися внаслідок зазначених подій. Використання науково-технічного досягнення навіть в умовах дії стихійних сил, але не в зв'язку з ліквідацією наслідків, заподіяних цими подіями, визнається порушенням патентних прав. У разі використання запатентованого об'єкта промислової власності за таких екстремальних умов патентовласник має право на відповідну компенсацію.

Без дозволу патентовласника і без виплати йому винагороди допускається разове виготовлення ліків за рецептом лікаря. Це найчастіше стосується запатентованих речовин і штамів організмів рослин і тварин. Зазначена норма відома законодавству багатьох країн світу. Зазначений випадок виведення з-під патентної охорони об'єкта промислової власності стосується лише одноразового виготовлення ліків. Будь-яке інше виготовлення ліків, навіть за рецептами лікарів, визнається порушенням патентних прав.

Не визнається порушенням патентних прав введення в господарський обіг виготовленого із застосуванням запатентованого об'єкта продукту будь-якою особою, яка придбала його без порушення прав власника.

Продукт, виготовлений із застосуванням запатентованого об'єкта, вважається придбаним без порушення патентних прав власника патенту, якщо цей продукт був виготовлений і (або) після виготовлення введений в обіг власником патенту чи іншою особою за його спеціальним дозволом (ліцензією).

Ця норма містить так званий принцип «вичерпання прав», що відомий також законодавству багатьох країн. Йдеться про те, що виготовлений із застосуванням запатентованого об'єкта продукт, введений в обіг з дозволу патентовласника або ним самим, свій подальший обіг здійснює поза межами волі патентовласника. Наприклад, виготовлений із застосуванням запатентованого об'єкта холодильник за умови додержання вимог закону, придбаний будь-яким споживачем, виходить із-під патентної охорони патентовласника. Власник холодильника має право ним користуватися і розпоряджатися уже без будь-якого дозволу патентовласника.

Наведений виняток може мати місце за таких умов:

-- принцип «вичерпання прав» стосується тільки запатентованих

об'єктів, втілених в оречевлену форму -- пристрій, речовина, продукт, виріб тощо. Зазначений принцип не поширюється на запатентований спосіб;

-- продукт (промисловий виріб тощо) виготовлено із застосуванням запатентованого об'єкта;

-- зазначений продукт введений в обіг самим патентовласником або з його дозволу;

-- продукт введений в господарський обіг.

Разом з тим чинне патентне законодавство надає охорону добросовісному набувачу продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого об'єкта. Добросовісним набувачем такого продукту вважається будь-яка особа, яка придбала зазначений продукт, не знала і не могла знати, що він виготовлений чи введений в обіг із порушенням патентних прав. Використання такого продукту не тільки в особистих інтересах, а навіть з комерційною метою не є порушенням патентних прав.

Проте після одержання відповідного повідомлення патентовласника зазначена особа повинна припинити використання продукту або виплатити власнику прав відповідні кошти, розмір яких визначається в установленому порядку.

Обмеження прав власника патенту на сорт. Щодо прав володільця патенту на сорт, то вони такі самі як права власника патенту на об'єкт промислової власності. Адже селекційні досягнення за своїм правовим режимом прирівняні до винаходів. Використання прав, наданих патентом на сорт, здійснюється у межах, визначених законом. Будь-яка особа не може використати запатентований сорт без згоди володільця патенту. Проте права володільця патенту на сорт не поширюються на такі дії, що виходять за межі кола прав на об'єкти промислової власності: використання сорту як вихідного матеріалу для виведення інших сортів; розмноження у своєму господарстві для власних потреб зібраного матеріалу за умови належності сорту до визначених у ст. 47 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» ботанічних родів і видів.

Наведені винятки, а також використання сорту в некомерційних та експериментальних цілях не визнається порушенням патентних прав володільця патенту на сорт. Отже, використання сорту в особистих і некомерційних цілях, зокрема для особистого споживання, також не визнається порушенням патентних прав.

У сфері охорони прав на сорти рослин також діє принцип вичерпання прав. Якщо насіння, інший рослинний матеріал для розмноження введені в господарський обіг правомірно, то подальші цивільно-правові дії з цим матеріалом виходять з-під патентної охорони. Проте володільцю насіння та іншого матеріалу забороняється їх використання для розмноження зазначеного сорту, а також вивіз із території України цих матеріалів, якщо вони можуть бути використані для розмноження, в країну, в якій сорт не охороняється. Це правило не поширюється на вивіз насіння з метою переробки для наступного споживання.

Істотним обмеженням права на сорт є його примусове відчуження. За умови невикористання сорту володільцем патенту в Україні протягом перших трьох років, починаючи від дати прийняття рішення про видачу патенту і відмови володільця патенту від укладення ліцензійного договору, особа, яка бажає використати сорт, може звернутися до суду з позовною заявою про надання їй примусової невиключної ліцензії.

Обов'язки, що випливають з охоронного документа на об'єкт промислової власності, набувають чинності також від дати публікації в офіційному бюлетені відомостей про видачу охоронного документа. Основним з них є обов'язок сплачувати відповідні збори за дії, пов'язані з охороною об'єктів промислової власності.

Збори сплачуються відповідно до «Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності». Зазначене Положення затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 р. № 543.

Це Положення визначає термін і порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, а також розміри зазначених зборів згідно з додатком.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила сплати зборів, ніж цим Положенням, застосовуються правила міжнародного договору.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7