p align="left">У цьому контексті ст. 176 КК України, яка, на сьогоднішній день, забезпечує кримінально-правову охорону авторського права і суміжних прав, потребує вдосконалення. Адже, у КК України серед завдань Кримінального закону правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина стоїть на першому місці (ч. 1 ст. 1 КК України).

Отже, авторському праву і суміжним правам в Україні повинно бути віддано найвищий пріоритет кримінально-правової охорони, який має базуватись на засадах Конституції та загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Врешті-решт, Кримінальний закон повинен адекватно реагувати на такі масові посягання.

Одним з найбільш ефективних засобів захисту авторського права і суміжних покликана стати кримінальна відповідальність за їх порушення яка, передбачена ст. 176 Кримінального кодексу України. Вагомою причиною, яка призводить до неефективного застосування вказаної норми, є недостатнє наукове вивчення механізму кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав.

Свою негативну роль у кримінально-правовій охороні авторського права і суміжних прав, на наш погляд, відіграє і недосконалість ст. 176 КК України. Враховуючи, що з позиції правил законодавчої техніки зазначена стаття має суттєві вади, кримінально-правова характеристика встановлених нею складів злочинів виявляє ряд проблем, пов'язаних із можливістю неоднозначного, суперечливого визначення змісту їх юридичних ознак, відсутністю необхідних положень у кримінальному законодавстві, особливо щодо методики визначення розміру матеріальної шкоди, завданої порушенням авторського права і суміжних прав. [35]

Зважаючи на наведене, нагальною є необхідність вдосконалення кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав

Стаття 176 КК України присвячена захисту авторського права і суміжних прав. Вона має назву «Порушення авторського права і суміжних прав», до яких належать:

-- незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних;

-- незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації;

-- інше використання чужих творів, комп'ютерних програм і баз даних, об'єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права.

Об'єктом злочину є авторське право та суміжні права. [46, с.421]

Можна виділити три точки зору щодо родового об'єкта порушення авторського права і суміжних прав та його місця в Особливій частині КК України. Чи є родовим об'єктом зазначеного злочину конституційні права і свободи людини і громадянина?

Вказана думка видається цілком логічною, адже законодавець помістив порушення авторського права і суміжних прав у розділ V Особливої частини КК України «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина».

Зокрема, М.І.Мельник, І.О.Зінченко вважають, що родовим об'єктом злочинів, поміщених у розділ V Особливої частини Кримінального кодексу України, у тому числі делікту, передбаченого ст. 176 КК, є конституційні права і свободи людини і громадянина.

Російський науковець О.В.Козлов, визнає родовим об'єктом злочинів у сфері авторських і суміжних прав охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, які виникають з приводу реалізації особою основних прав і свобод. Видовим об'єктом вказаного злочину, на його думку, є суспільні відносини, що виникають з приводу реалізації громадянами конституційних прав і свобод. [31]

Подібна позиція є дещо незрозумілою, адже поняття «основні права і свободи особи» та «конституційні права і свободи особи» за своїм змістом є тотожними.

Проте, О.В.Козлов, вводячи поняття підвидового об'єкта злочину, визнає ним суспільні відносини, які виникають з приводу реалізації громадянами конституційного права на свободу творчості.

Подібну думку висловив і російський вчений Ю.В. Трунцевський, який вважає родовим об'єктом досліджуваного нами злочину авторське право і суміжні права як складову частину гарантованої Конституцією Російської Федерації свободи літературної, художньої, наукової, технічної та інших видів творчості, викладання. З такою думкою погодитись важко, адже злочинні дії можуть завдати шкоду праву на свободу творчості автора лише тоді, коли зловмисник посягнув на незакінчений твір, унеможлививши діяльність по завершенню творчої діяльності. В усіх інших випадках злочином порушуються конкретні майнові права автора та суб'єктів суміжних прав, які є складовою частиною авторського права і суміжних прав.

Інший російський вчений О.О.Коваленко визначає родовий об'єкт порушення авторських і суміжних прав як особу, яка є не лише біологічним індивідом, але і учасником суспільних відносин. Видовим об'єктом він вважає суспільні відносини, які складаються у сфері забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Обов'язковою ознакою злочину є потерпілий. Ним можуть бути автор - фізична особа, творчою працею якої створено твір та яка має особисті (немайнові) і майнові права на нього, а в окремих випадках його правонаступник (наприклад, спадкоємець) а також виконавець - актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, диригент, танцюрист або інша особа, яка виконує ролі своєю ж творчою діяльністю, в тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери, виробник, фонограм - фізична особа, яка вперше здійснила запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі.

3 об'єктивної сторони злочин передбачає суспільно небезпечні дії чи бездіяльність (наприклад, невизнання авторського права), їх наслідки у вигляді заподіяння матеріальної шкоди у великому розмірі (визначення цього розміру дається у примітці до ст. 176), а також причинний зв'язок між відповідними діями та їх наслідками.

Формами його прояву є:

1) незаконне відтворення творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, виконань, фонограм і програм мовлення;

2) незаконне розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а також виконань, фонограм і програм мовлення на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації;

3) незаконне тиражування виконань, фонограм і програм мовлення на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації;

4) інше використання чужих творів, комп'ютерних програм і баз даних, об'єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права.

Предмет злочину у різних формах цього злочину дещо відрізняється. Зокрема, у перших двох і четвертій його формах ним є твір науки, літератури, мистецтва, комп'ютерна програма, база даних, виконання, фонограма і програма мовлення, у третій - тільки виконання, фонограма і програма мовлення.

Твір - це оригінальний, як обнародуваний, так і необнародуваний, продукт творчої праці вченого, письменника, художника тощо. До творів належать: літературні письмові твори (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми тощо), їх сценічні обробки, а так само обробки фольклору, придатні для сценічного показу; лекції, проповіді та інші усні твори; музичні і драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу; аудіовізуальні твори; скульптури, картини, інші твори образотворчого мистецтва і фотографії; твори архітектури; твори прикладного мистецтва; ілюстрації, карти та інші твори, що стосуються географії, геології та інших галузей науки; переклади, аранжування, деякі інші переробки творів і обробки фольклору (похідні твори); наукові результати, зафіксовані на носіях наукової інформації у формі звіту, наукової праці, наукової доповіді, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо; інші твори, у т.ч. дизайн-проекти інтер'єрів приміщень, вивіски, емблеми та інші елементи візуальної інформації, рекламні буклети тощо.

Комп'ютерна програма - набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, яку читає машина, і які приводять її у дію для досягнення певної мети або результату. Це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному коді, включаючи підготовчі матеріали та аудіовізуальні відображення, одержані внаслідок розробки комп'ютерної програми.

База даних - це сукупність даних, матеріалів або творів у формі, яку читає машина.

Публічне виконання - подання творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю Та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час.

Фонограма - виключно звуковий запис будь-якого виконання чи інших звуків - грамофонні платівки, диски, магнітофонні касети та інші носії записів є примірниками фонограми. ; Програма мовлення - програма, яка містить певні передачі і може бути сповіщена шляхом ретрансляції або в інший спосіб.

Не визнаються об'єктами авторського права і, відповідно, предметом цього злочину повідомлення про новини дня та поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації, твори народної творчості, офіційні документи (закони, судові рішення тощо), державні символи та знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки), затверджені органами державної влади.

Виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом належать лише автору або іншій особі, яка має авторське право (зокрема, спадкоємцю).

Відтворення - це виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі, а також запис твору для тимчасового чи постійного зберігання в електронній, оптичній або іншій формі, яку читає машина.

Примірник - це результат будь-якого відтворення твору. Відтворення включає і репрографічне відтворення (репродукування) - факсимільне відтворення у будь-якому розмірі оригіналу або примірника графічного твору шляхом фотокопіювання або іншими технічними засобами, ніж видання. Репрографічне відтворення не включає в себе запис в електронній, оптичній чи іншій формі, яку читає машина.

Тиражування виконань, фонограм і програм мовлення на аудіо- відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації означає їх відтворення на вказаних носіях.

Розповсюдження твору передбачає його поширення шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здачі в найм чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору.

Під іншим використанням чужих творів, комп'ютерних програм і баз даних, об'єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права, слід розуміти, зокрема: публічне виконання і публічне сповіщення творів; публічний показ; будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією; переклади творів; переробки, аранжування та інші подібні зміни творів; здачу в найм після першого продажу, відчуження іншим способом примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина, - якщо такі дії заподіяли матеріальну шкоду автору. Слід мати на увазі, що автор має право дозволяти або забороняти використовувати свій твір й іншими способами, але за винятком випадків, визначених законом. Законом передбачені й інші випадки, за яких відтворення, розповсюдження та інше використання творів є незаконним.

До осіб, які мають авторське право або суміжні права, належать автор або виконавець у випадках, коли майновими правами володіють автор або виконавець, а також фізична чи юридична особа, якій було передано майнові права.

Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 176, сформульовано як матеріальний: злочин є закінченим з моменту настання матеріальної шкоди у великому розмірі. Це означає, зокрема, що ст. 176 охороняє лише майнові права автора. Звичайний плагіат, якщо ним не заподіяно зазначеної матеріальної шкоди автору, не є злочином і кваліфікується, як і деякі інші порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що не пов'язані із заподіянням матеріальної шкоди, за ст. 51-2 КУпАП. Крім того, захист авторського права здійснюється за допомогою норм не тільки кримінального та адміністративного, а й цивільного законодавства.

Готування до цього злочину не тягне за собою кримінальної відповідальності (див. ч. 2 ст. 14 КК України). Проте незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених контрольних марок для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів та фонограм кваліфікується за ст. 216 КК України.

Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктом злочину може бути будь-яка фізична особа -- як посадова, так і приватна, в тому числі і сам автор, якщо він приховав співавторство інших осіб у створенні твору науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних, виконання, фонограми чи програми мовлення.

Його суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Мотиви порушення авторського права і суміжних прав для кваліфікації злочину значення не мають. Спонукати до вчинення злочину можуть корисливість, кар'єризм або інша особиста зацікавленість.

Психічне ж ставлення винної особи до наслідків порушення авторського права і суміжних прав у вигляді завдання відповідним суб'єктам авторського права та (або) суміжних прав матеріальної шкоди у великому та/або особливо великому розмірі може бути як умисним, так і необережним. При цьому, необхідно встановити, що винна особа усвідомлювала незаконність вчинюваних нею дій із використання об'єктів авторського права та/або суміжних прав чи іншому порушення майнових та/або особистих немайнових прав авторів, осіб, які мають авторське право чи суб'єктів суміжних прав.

На думку російського ученого М. І. Вєтрова, суб'єктивна сторона злочину „порушення авторського права і суміжних прав” характеризується прямим або непрямим умислом. Особа усвідомлює суспільну небезпечність порушення авторського права і суміжних прав, передбачає можливість заподіяння у результаті цього матеріальної шкоди у великому та/або особливо великому розмірі і бажає настання таких наслідків або свідомо допускає їх настання. Мотивом злочину можуть бути корисливість, кар'єризм, заздрість.

Дану точку зору поділяє й інший російський учений, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист Російської Федерації (надалі - РФ), головний науковий співробітник Інституту держави і права Російської Академії Наук С. В. Бородін, додаючи, що винна особа усвідомлює суспільну небезпечність незаконного використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, так само як присвоєння авторства, передбачає можливість завдання внаслідок цих порушень матеріальної шкоди у великому та/або особливо розмірі потерпілим і бажає або свідомо допускає це або ставиться до цього байдуже.

На думку доктора юридичних наук, професора М. Й. Коржанського, порушення авторського права і суміжних прав вчиняється тільки умисно, будь-яка помилка у використанні об'єктів авторського права і (або) суміжних прав складу злочину не утворює.

Тезу про те, що суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 176 КК України, стосовно діяння характеризується умислом поділяють і інші вчені. Зокрема, С. О. Довгий зазначає, що суб'єктивна сторона «порушення авторського права і суміжних прав» характеризується умислом. Це означає, що винна особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає або свідомо допускає їх настання. Вчинення зазначених у ст. 176 КК України дій із необережності не утворює складу злочину і не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Слід зазначити, що у правозастосовчій практиці, у зв'язку із тим, що у диспозиції ч. 1 ст. 176 КК України кримінально-караним порушенням авторського права і суміжних прав визнається виключно умисне порушення даних прав, виникають певні складнощі.

Як зазначає В. Шаповал, представник правовласника - компанії «Майкрософт» у кримінальних справах про порушення авторських прав даної компанії на комп'ютерні програми, закон про кримінальну відповідальність передбачає відповідальність виключно за умисні порушення авторського права. Це означає, що у кожному конкретному випадку досудовому слідству необхідно довести, що порушник усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно небезпечні наслідки й бажав або свідомо допускав їх настання. [28]

Цілком природно, що у більшості випадків обвинувачений стверджуватиме, що діяв необережно, не передбачав настання суспільно небезпечних наслідків. У цьому аспекті, деякими ученими навіть висловлюються пропозиції щодо доцільності виключення із контексту диспозиції ч. 1 ст. 176 КК України слова „умисне” і криміналізувати як умисне, так і необережне порушення авторського права і суміжних прав.

Проблема доведення вини у вчиненні злочинного порушення авторського права і суміжних прав, на думку В. Шаповала, має ще один аспект. Оскільки на сьогоднішній день правоохоронні органи займаються боротьбою із правопорушеннями у сфері господарської діяльності, виявляється, що більшість порушень авторського права і суміжних прав допускають саме юридичні особи. Водночас, суб'єктами кримінальної відповідальності відповідно до ст. 176 КК України можуть бути виключно фізичні особи. [28]

При цьому, кримінальне законодавство України не пропонує чіткого та справедливого розв'язання цієї проблеми. Так, суб'єктами злочину «порушення авторського права і суміжних прав» у кожному конкретному випадку можуть визнаватись такі категорії осіб: співробітники, які безпосередньо працюють із неліцензійним програмним забезпеченням і встановлюють неліцензійне програмне забезпечення на комп'ютери, що підлягають продажу, або працюють продавцями неліцензійної продукції; системні адміністратори чи інші особи, у службові обов'язки яких входить установка програмного забезпечення на комп'ютери інших співробітників, налагодження і контроль; керівники підприємств.

Вбачається, що у випадку виявлення порушення авторських прав на комп'ютерні програми найбільш логічним було б притягати до кримінальної відповідальності керівників підприємств. Однак, як наголошує В. Шаповал, під час досудового слідства обвинувачення інколи пред'являється лише тим особам-працівникам, які мають спеціальні знання у галузі комп'ютерної техніки і програмного забезпечення. У той же час, такий підхід не завжди відповідає фактичним обставинам справи і принципам справедливості та наявності вини у їх діях. [28]

Як зазначає російський автор О. А. Дворянкін, у правозастосовчій діяльності порушення авторського права та (або) суміжних прав здійснюється, як правило, трьома суб'єктами:

1) виробником контрафактної продукції;

2) оптовим розповсюджувачем даної продукції;

3) безпосереднім розповсюджувачем (реалізатором), який і здійснює торгівлю контрафактною продукцією, її збут споживачам.

Таким чином, із суб'єктивної сторони щодо діяння порушення авторського права і суміжних прав даний злочин вчиняється виключно у формі умислу (прямого або непрямого), про що прямо зазначається у диспозиції ч. 1 ст. 176 КК України (умисне порушення авторського права і суміжних прав).

Зміст умислу винної особи на порушення авторського права і суміжних прав характеризується сукупністю тих об'єктивних ознак даного посягання, яке відбувається у її свідомості і мають значення для кваліфікації вчиненого.

Інтелектуальний момент умислу порушника авторського права і суміжних прав тут охоплює не лише фактичний бік діянь щодо порушення авторського права і суміжних прав, але й їх соціальне значення. Він включає усвідомлення винною особою:

а) ознак предмету злочину, передбаченого ст. 176 КК України, а через них і самого об'єкту даного злочину;

б) характер діяння, що вчиняється;

в) суспільну небезпеку та протиправність його поведінки, спрямованої на порушення авторського права і суміжних прав;

г) відсутність відповідного дозволу зі сторони суб'єктів авторського права та (або) суміжних прав на здійснення дій, передбачених ст. 176 КК України.

Вольовий момент умислу винної особи полягає у бажанні вчинити ці дії, тобто протиправно відтворити, розповсюдити, тиражувати або іншим чином використати твори науки, літератури та мистецтва, комп'ютерні програми, бази даних, виконання, фонограми, програми мовлення, а також порушити авторське право і суміжні права.

Слід зазначити, що необережне вчинення самого діяння «Порушення авторського права і суміжних прав» не підпадає під диспозицію ч. 1 ст. 176 КК України, а отже, не повинно тягти за собою кримінальної відповідальності за даною статтею КК України.

Із пропозиціями деяких дослідників про виключення слова «умисне» з контексту диспозиції ч. 1 ст. 176 КК України, на наш погляд, погодитись не можна. Як відомо, кримінальна відповідальність є найбільш тяжким видом юридичної відповідальності. Слід зазначити, що поряд із кримінальною відповідальністю за порушення авторського права та (або) суміжних прав, чинне законодавство України також передбачає й інші види юридичної відповідальності винної особи, зокрема, цивільну та адміністративну відповідальність.

Хоча КК України і не містить норми про подвійну форму вини, виходячи із теоретичних положень науки кримінального права, можна стверджувати, що із суб'єктивної сторони склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 176 КК України, характеризується подвійною формою вини, зокрема: умислом щодо самого діяння (вчинення порушення авторського права та (або) суміжних прав) та необережністю або умислом щодо спричинених таким діянням похідних (вторинних) наслідків (завдання матеріальної шкоди у великому розмірі).

При цьому, теорія кримінального права вважає, що злочини із подвійною формою вини в цілому вважаються умисними, якщо відповідно до викладеного у законі складу злочину вина особи щодо вчиненого нею діяння може бути лише у формі умислу, а щодо похідних (вторинних) наслідків - у формі як умислу, так і необережності. У той же час злочини з подвійною формою вини в цілому вважаються необережними, якщо відповідно до викладеного в законі складу злочину вина особи щодо вчиненого нею діяння може бути як у формі умислу, так і у формі необережності, а щодо похідних (вторинних) наслідків такого діяння - лише у формі необережності.

Таким чином, оскільки у диспозиції ч. 1 ст. 176 КК України склад злочину „порушення авторського права і суміжних прав” передбачає умисну форму вини щодо діяння (порушення авторського права і суміжних прав), а щодо його похідних (вторинних) наслідків (завдання матеріальної шкоди у великому та/або особливо великому розмірі) вина особи не є указаною (а отже, може бути як у формі умислу, так і у формі необережності), на наш погляд, у цілому, даний злочин слід вважати вчиненим умисно.

До наведеного слід додати, що суб'єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 176 КК України, окрім вини, характеризується певними мотивами і метою, які не впливають на кваліфікацію діяння винної особи як злочинне порушення авторського права і суміжних прав.

Як уже було зазначено нами вище, найтиповішими мотивами вчинення порушень авторського права і суміжних прав є корисливість і кар'єризм. Разом із тим, порушення авторського права і суміжних прав може бути вчиненим із найрізноманітніших мотивів, у тому числі тих, котрі не мають низинного, зокрема, корисливого мотиву.

Мета злочину у більшості випадків збігається із його мотивами, хоча іноді набуває і самостійного значення. Так, плагіат може бути здійснений із метою вступу до творчої спілки, захисту дисертації тощо. Слід мати на увазі, що мотиви та мета порушення авторського права і суміжних прав не мають значення для кваліфікації злочину, проте, вони враховуються судом при обранні виду та визначення розміру покарання за порушення авторського права і суміжних прав.

Кваліфікованими видами злочину є:

1) вчинення його повторно;

2) завдання матеріальної шкоди в особливо великому розмірі (цей розмір визначено у примітці до ст. 176);

3) за попередньою змовою групою осіб;

4) вчинення його службовою особою з використанням службового становища;

5) організованою групою;

6) якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі.

Відповідно до п.16 Постанови Пленума Верховного Суду України від 03.06.2005 №8 «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил», встановивши при розгляді справи про правопорушення, назване в ст. 345 Митного кодексу України (переміщення товарів через митний кордон України з порушенням прав інтелектуальної власності), що в діях винної особи є ознаки злочину, склад якого передбачений ст. 176 КК (порушення авторського права і суміжних прав), суддя має в установленому порядку поінформувати про це прокурор.

РОздІл 3. Основні напрямки вдосконалення ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ за ПОРУШЕННЯ АВТОРСЬКИХ ТА СУМІЖНИХ ПРАВ

3.1 Прогалини в законодавстві та заходи щодо вдосконалення цивільного законодавства про відповідальність за порушення авторських та суміжних прав

На наш погляд, глави Цивільного кодексу України (далі - ЦК), присвячені захисту права інтелектуальної власності, ще до кінця не відпрацьовані і не можуть надати надійного та ефективного захисту. Слід мати на увазі, що у Кодексі терміни «охорона прав» і «захист прав» не є синонімами. Під охороною прав треба розуміти правове регулювання суспільних відносин, що складаються у процесі створення, оформлення і використання результатів інтелектуальної, творчої діяльності у найширшому значенні. Під захистом прав у Кодексі слід розуміти встановлену відповідальність за будь-які посягання на права інтелектуальної власності, за будь-які їх порушення. Це відповідає загальновизнаним поглядам.

У ЦК України передбачено способи захисту прав інтелектуальної власності залежно від її виду. На нашу думку, такий підхід до захисту прав на одні і ті самі об'єкти не виправданий.

Відповідальністю за порушення права інтелектуальної власності можна визнати лише відшкодування збитків, завданих порушенням, включаючи втрачену вигоду. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність припускає також в окремих випадках вилучення котрафактних примірників творів, а також матеріалів і устаткування, що використовувалися для їх відтворення. При цьому варто мати на увазі, що суд має право прийняти таке рішення, але не зобов'язаний. От і вся цивільно-правова відповідальність за порушення права інтелектуальної власності. Стягнення прибутку (доходу), отриманого порушником внаслідок порушення авторських і суміжних прав, замість відшкодування збитків і виплати компенсації, до уваги не береться, оскільки останні є нічим іншим як різновидом відшкодування збитків.

Водночас, ст. 52 Закону передбачає, що при визначенні розмірів збитків, моральної (немайнової) шкоди суд зобов'язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право і (або) суміжні права, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. Така постановка питання, безперечно, заслуговує на повагу, однак на практиці її застосувати вкрай важко, а інколи й неможливо.

Перше питання постає в оцінці судом суті порушення, адже тут відіграють роль кілька чинників, кожний з яких може дуже сильно вплинути на остаточне рішення:

Суб'єктивна думка кожної людини (зокрема, судді) про те, що саме вважається тяжким порушенням, а що легким, адже визначення ступеня серйозності порушення авторських та суміжних прав прямо залежить від активності адвоката в судовому процесі, ставлення суспільства до правопорушення і від особистої думки суду.

Розмір завданої моральної шкоди, який і без того є дуже спірним питанням в будь-якому судовому процесі.

Найбільш складним питанням є визначення майнової шкоди, що була завдана особі внаслідок правопорушення. Тут очевидною є необхідність застосування відповідної категорії знань, що допоможе визначити конкретний її розмір. Тож доречним буде провести експертизу з цього питання. Однак, які питання треба поставити експерту? Про який, наприклад, стабільний прибуток може йти мова, якщо ринок інтелектуальної власності постійно змінюється і дуже сильно залежить від вподобань кожної людини окремо і суспільства загалом. [29]

Цілком резонно виникає запитання, як бути у тих випадках, коли порушення права інтелектуальної власності є, а збитків немає. Адже цивільно-правова відповідальність за порушення права інтелектуальної власності настає також і за дії, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав (пункт "д" статті 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права" в редакції від 11 липня 2001 р.). Цивільну-правову відповідальність передбачено також і за порушення особистих немайнових прав авторів. Закон на посталі запитання відповіді не дає.

Відповідно до загального принципу цивільного права -- немає шкоди, немає відповідальності. Але чи справедливим буде це принципове правило стосовно права інтелектуальної власності, -- адже правопорушення є, а відповідальності немає?

Ми вбачаємо, що обмежувати функцію цивільного права лише компенсаційним характером відповідальності за порушення означає нераціонально використовувати його можливості. Неправильно за умов ринкової економіки вважати метою цивільного права -- лише відновлення прав особи, чиї права порушено. Саме тому розмір відповідальності, як на мене, має відповідати розміру заподіяних збитків або завданої шкоди. Іншими словами, порушник не повинен лише повертати те, що вкрав. Адже якщо говорити про відповідальність у точному значенні цього слова, то її в такому разі немає. [27]

Позбавлення цивільного права каральної (штрафної) функції істотно обмежує його потенційні можливості. Порушник має, окрім відшкодування заподіяної шкоди або збитків, понести додаткове майнове позбавлення, "покарання". Він повинен нести додаткові невигідні майнові наслідки саме за вчинене ним правопорушення, а не тільки "виправити" те, що вдіяв за власними волею, помилкою, необачністю (провиною). Це проблеми порушника, але не відповідальність за порушення чужих прав. [50]

Щодо порушень права інтелектуальної власності, то відповідальність за них має бути саме у встановленні цих додаткових невигідних майнових наслідків, до того ж настільки суворих, щоб відбивали бажання порушувати ці права в майбутньому. Ці штрафні санкції можуть полягати в додаткових штрафах, і не тільки на користь бюджету, а й на користь самого суб'єкта права інтелектуальної власності. Закон має визначити, у яких випадках штраф стягується на користь бюджету, а в яких на користь суб'єкта права. Штраф має зростати відповідно до прогресивної шкали у разі його несвоєчасної сплати. [29]

Заходи щодо вдосконалення цивільного законодавства про відповідальність за порушення авторського права та суміжних прав:

- зважаючи на швидкий темп розвитку новітніх технологій, держава має оперативно реагувати виданням нормативних актів задля урегульованості сфери авторського права та суміжних прав;

- держава має забезпечити дієві заходи щодо реагування на виявлені правопорушення у сфері авторського права та суміжних прав. Так, здається необхідним створити чи то окрему систему судів, що будуть займатися виключно розглядами справ щодо порушень в галузі інтелектуальної власності, у т.ч. авторського права та суміжних прав, чи то провести навчання суддів судів загальної компетенції з питань захисту порушених прав суб'єктів інтелектуальної власності й таким чином налагодити чіткий механізм розгляду даних видів судових справ;

- важливу роль у вдосконаленні цивільного законодавства відіграє приведення нормативно-правових актів у відповідність один одному шляхом усунення протиріч.

Система правового захисту права інтелектуальної власності, закладена у чинному законодавстві України про інтелектуальну власність, не забезпечує надійного й ефективного захисту цієї власності. Вона вимагає радикального перегляду, в тому числі й подальшої демократизації -- вона має бути більш простою, доступною і зрозумілою для всіх осіб, які мають право інтелектуальної власності.

Має бути розроблена і прийнята єдина система захисту права інтелектуальної власності з урахуванням, безумовно, специфічних особливостей окремих результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

В основу зазначеної системи мають бути покладені такі принципові положення:

-- будь-які посягання на право інтелектуальної власності (крім кримінальних і адміністративних) визнаються цивільними правопорушеннями і спричиняють цивільно-правову відповідальність;

-- для захисту права інтелектуальної власності застосовуються як загальні цивільно-правові засоби, так і спеціальні, призначені для захисту права інтелектуальної власності;

-- до загальних цивільно-правових засобів захисту прав слід віднести: визнання прав; визнання правочинів недійсними; відновлення положення, що існувало до порушення права; припинення порушення права; примусове виконання зобов'язань у натурі; припинення або зміна правовідносин; відшкодування збитків; компенсація моральної шкоди; визнання акта державного органу або органу місцевого самоврядування незаконним.

Крім того, суд може здійснити захист прав іншими способами, передбаченими чинним законодавством. [51]

Слід зазначити, що ЦК України (п. 3 ст. 15) передбачає підстави для відмови у наданні захисту при наявності певних умов:

а) при діях, що здійснюються виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі, а також при зловживанні правом в інших формах;

б) при діях, що порушують моральні засади суспільства;

в) при використанні цивільних прав з метою обмеження конкуренції, а також при зловживанні становищем на ринку.

До спеціальних правових засобів захисту права інтелектуальної власності ЦК України відносить (ст. 432):

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, що використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування у засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Суд може прийняти рішення про застосування інших засобів захисту права інтелектуальної власності, що не суперечать чинному законодавству.

3.2 Прогалини в законодавстві та заходи щодо вдосконалення адміністративного та кримінального законодавства про відповідальність за порушення авторських та суміжних прав

Вітчизняний законодавець помістив адміністративне правопорушення «Порушення прав на право інтелектуальної власності» (ст. 51-2) до глави 6 Особливої частини Кодексу України про адміністративні правопорушення «Адміністративні правопорушення, що посягають на власність». У зв'язку з цим, Г.В. Корчевний слушно зауважив, що адміністративно-правовий захист інтелектуальної власності, що здійснюється Кодексом України про адміністративні правопорушення, майже нічим не відрізняється від механізму захисту права власності. Такий підхід є методологічно невірним, тому що власність й інтелектуальна - різні правові інститути.

Аналіз ст. 51-2 КУпАП дозволяє зробити декілька висновків критичного характеру:

- конструкція цієї статті виходить із пропрієтарної теорії права інтелектуальної власності. Це може призвести до вільного тлумачення. Наприклад, вільне використання об'єктів авторського права для створення нового твору може здійснюватися у межах, що відповідають меті такого використання. Але де чіткі правові критерії таких меж? Вони або визначені не досить чітко або їх зовсім нема. Отже, є можливість притягнути до адміністративної відповідальності через довільне трактування меж вільного використання твору. Цього правозастосовуючі органи повинні уникати.

Право і особливо розгляд питання про притягнення до адміністративної відповідальності не може засновуватися на апріорних критеріях;

- статтею 51-2 КУпАП охороняються буквально всі об'єкти права інтелектуальної власності, на це вказує “тощо”. Але передбачаючи адміністративну відповідальність за порушення, необхідно чітко зазначати об'єкти. У противному разі виникає загроза підведення під “тощо” й того, що не може і не повинно захищатися через встановлення адміністративної відповідальності;

- об'єктом правової охорони, по суті, є порушені використанням об'єкта правової охорони майнові права, а також і немайнові права. Але якщо можна погодитися із встановленими санкціями за перший вид порушення, то аж ніяк - з другими.

Так, додаткова міра покарання у вигляді конфіскації тут зовсім недоречна. Тож очевидно, що потребує чіткого розмежування відповідальність за порушення майнових прав та відповідальність за порушення особистих немайнових прав;

- ця стаття охоплює зразу декілька інститутів права інтелектуальної власності: авторське право, суміжні права, право промислової власності, та нові об'єкти цього права. Очевидно, що правові наслідки порушення майнових прав суб'єктів права інтелектуальної власності має різні економічні, соціальні та правові наслідки. [37]

Очевидно, що адміністративно-правовий захист прав інтелектуальної власності генезисно є ще молодим і формується на дезінтеграційних засадах. У силу цього виникає конкуренція правових норм. При виявленні правопорушення застосовувати норму Кодексу України про адміністративні правопорушення чи норми інших законів - питання не таке вже й просте. Тому різні органи можуть по-різному кваліфікувати одне й те ж правопорушення. Це не сприяє єдності практики застосування адміністративного законодавства, ні захисту прав інтелектуальної власності. То ж не дивно, що провадження у цих справах затягується, розгляд у судах по суті теж. У результаті суди приймають рішення про припинення справ у зв'язку із перебігом строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Також обсяг процесуальних гарантій при розгляді справи в адміністративному порядку значно вужчий, ніж у судовому. Так, не завжди передбачається особиста участь зацікавлених осіб чи їх представників у розгляді справи; не є обов'язковим колегіальний розгляд спору; законодавство може не регламентувати використання при розгляді справ в адміністративному порядку різних видів доказів, зокрема пояснення свідків, тощо; свідки та експерт, які залучаються до участі в адміністративному процесі, не попереджаються про відповідальність за надання неправдивих пояснень або відмову від них і т.п.

На наш погляд, істотне підвищення законодавцем розміру матеріальної шкоди у значному, великому та/або особливо великому розмірі, завданої суб'єктам авторського права та суміжних прав, на підставі положень ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб, не сприяє підвищенню ефективності кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав та запобіганню вчиненню злочинних порушень авторського права і суміжних прав. Навпаки, воно фактично заохочує злочинців до вчинення даних порушень, гарантуючи їм уникнення кримінальної відповідальності, якщо розмір матеріальної шкоди, завданий зазначеними діяннями суб'єктам авторського права та (або) суміжних прав, буде складати суму, яка є меншою від необхідної для притягнення до кримінальної відповідальності. [32]

П.П. Андрушко і А.М.Коваль вважають, що родовим об'єктом злочинів, передбачених ст. 176 «Порушення авторського права і суміжних прав» та ін. щодо порушень права інтелектуальної власності є право інтелектуальної власності. С.Я. Лихова, разом із П. Берзіним, відмовилась від висловленої нею раніше думки і також визнала родовим об'єктом вказаних вище злочинів право інтелектуальної власності.

Тому, цілком логічним було б об'єднання перелічених вище злочинів у одному розділі, який можна назвати «Злочини проти інтелектуальної власності». Саме так вирішили проблему місця кримінально-караного порушення авторського права і суміжних прав в особливій частині кримінального закону в Естонії та Болгарії. Законодавець Боснії та Герцеговини, Колумбії взагалі помістив в окрему главу лише злочини у сфері авторського та суміжних справ. [34]

У Федеративній Республіці Німеччині норми, які передбачають кримінальну відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав, є частиною спеціального кримінального права (“Nebenstrafrecht”) і містяться в Законі про авторське право. Особливої уваги охороні авторського права і суміжних прав надають в Італії, Польщі, Португалії та Франції, також помістивши кримінально-правові норми в закони (кодекси) про авторське право і суміжні права (інтелектуальну власність).

У вітчизняній науковій літературі немає особливих заперечень щодо виділення в Особливій частині КК окремого розділу «Злочини проти права інтелектуальної власності».

Однак, прихильники вказаної реформи вітчизняного кримінального закону недостатньо активно аргументують власну позицію. Зокрема, А.М. Коваль вірно вказавши, що авторське право і суміжні права не є виборчими чи трудовими правами і свободами людини, основною причиною подібних змін, проте, вважає необхідність підкреслення високої суспільної небезпеки злочинів проти права інтелектуальної власності та уваги, яку приділяє держава боротьбі з ними.

Як вбачається з аналізу ст. 176 КК України, на наш погляд, з позицій правил законодавчої техніки вказана стаття має істотні вади.

По-перше, юридичний склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 176 КК України, потребує вдосконалення шляхом вказівки у тексті диспозиції даної частини статті Кодексу на конкретних суб'єктів, яким повинна бути завдана матеріальна шкода у великому розмірі. Такими суб'єктами мають визнаватись відповідні суб'єкти авторського права та (або) суміжних прав.

По-друге, ст. 176 КК України однаковою мірою охороняє як авторське право, так і суміжні права. При цьому порушення авторського права не обов'язково тягне за собою порушення суміжних прав, зважаючи на що, дана стаття відповідно до правил законодавчої техніки повинна бути сформульована як «Порушення авторського права і суміжних прав».

По-третє, четверта форма вчинення даного злочину (інше умисне порушення авторського права і суміжних прав) може бути вчинена не лише шляхом активного діяння - дією, але і пасивним діянням - бездіяльністю винної особи. Останнє, наприклад, може мати місце у випадку порушення майнового права суб'єкта авторського права та (або) суміжних прав шляхом невиплати винагороди (пасивна поведінка винної особи у формі бездіяльності) за договірне використання об'єктів авторського права та (або) суміжних прав. З огляду на це слід змінити термін «дія», наведений у диспозиціях частин 2 та 3 ст. 176 КК України на більш загальний термін «діяння», що включає у себе як дію винної особи (активне діяння), так і її бездіяльність (пасивне діяння) стосовно порушення авторського права та (або) суміжних прав. Саме такий підхід вже знайшов своє застосування у ст. 146 Кримінального кодексу РФ (1996 р.). [34]

Порівняльний аналіз санкцій ст. 176 КК України з санкціями, встановленими за аналогічні порушення авторського права і суміжних прав у кримінальних законах зарубіжних країн, а також з вимогами міжнародно-правових норм дає змогу дійти висновку про необхідність посилення покарання за ст. 176 КК України.

Слід наголосити, що, виходячи зі ст.ст. 3, 41, 54 Конституції України права інтелектуальної власності у ієрархії соціальних цінностей повинні стояти на більш високому рівні цінностей, ніж право власності, що має відзначатися і на мірах охорони даних прав, зокрема кримінально-правовими засобами.

Також слід позначити, що порушення авторського права і суміжних прав, поєднані із вчиненням інших із наведених злочинів, значно посилюють як кримінальну відповідальність винних осіб, так і їх покарання.[33]

Подальше вдосконалення кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав має йти шляхом посилення покарання за ст. 176 КК України та виведення даного злочину із категорії злочинів середньої тяжкості до категорії злочинів тяжких та особливо тяжких злочинів (у випадку вчинення порушення авторського права і суміжних прав організованою групою, службовою особою з використанням службових повноважень щодо підлеглої особи, завдання даними діяннями матеріальної шкоди в особливо великому розмірі). [34]

У цьому випадку винуватих осіб практично неможливо буде вже звільнити від кримінальної відповідальності та покарання, наприклад, застосувавши акт амністії чи уклавши угоду про примирення з потерпілим автором чи суб'єктом суміжних прав. Тому за таких обставин знайде своє практичне застосування найважливіший принцип кримінального права - невідворотності кримінальної відповідальності та покарання за вчинене.

З іншого боку, на наш погляд, не можна не відзначити, що така ситуація одночасно сприяє істотному зміцненню кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав і дозволяє, хоча і штучним шляхом, застосувати достатньо суворі кримінальні покарання за порушення цих прав, виправивши таким чином ситуацію із проблемою м'якості та недосконалості покарань, які наразі встановлені за порушення авторського права і суміжних прав у відповідних санкціях ст. 176 КК України. [33]

Інститут кримінальної відповідальності за порушення авторського права і суміжних прав, звичайно, не повинен застосовуватись ізольовано від інших статей Кримінального закону, а за наявності для того підстав, саме у сукупності з низкою інших кримінально-правових норм. Вважаємо, що це додатково акцентуватиме увагу на непорушності авторського права і суміжних прав, неприпустимості посягань на них з боку правопорушників, і, таким чином, більш дієво охоронятиме ці права та запобігатиме вчиненню злочинів.

Варто додати, що в законі (не має значення, в якому) має бути норма, яка зобов'язувала б суд визначити у рішенні точні строки виконання рішення. У разі прострочки виконання рішення судом повинен накладатися штраф за прогресивною шкалою. Це нововведення має забезпечити ефективність виконання судових рішень й ймовірність їх виконання в повному обсязі взагалі.

ВИСНОВКИ

ХХІ ст. справедливо називають століттям інтелектуальної власності. Адже щодоби з'являються нові літературні, художні, музичні твори різноманітних жанрів та напрямів. Розпочався цей процес не сьогодні і принаймні вже понад два століття людство усвідомлює необхідність ефективної правової охорони авторського і суміжних прав.

Ще у 1886 р. з цією метою на рівні міжнародного співтовариства було прийнято Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів, у 1952 р. - Всесвітню конвенцію про авторське право, у 1961 р. - Римську конвенцію про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення, у 1971 р. - Женевську конвенцію про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм. Дані міжнародні акти проголошують необхідність створення національного режиму охорони прав авторів, інтересів виконавців, виробників фонограм.

В Україні підвищення уваги до охорони прав на інтелектуальну власність пов'язують зі здобуттям нею незалежності. Правовідносини в сфері інтелектуальної власності регулюються окремими положеннями Конституції України, Цивільного, Господарського, Митного та Кримінального кодексів, Кодексу України про адміністративні правопорушення та процесуальними кодексами, діють спеціальні закони. Крім того, Україна є учасницею багатьох міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності.

У період переходу нашої країни до ринкових відносин система законодавства перетерпіла кардинальні зміни. Це відноситься і до правових норм, що регулюють створення, правову охорону і використання продуктів інтелектуальної творчості, зокрема авторського права та суміжних прав.

В наш час новації складають більшу частину людського життя. Новації вже стають вигідним товаром, тому що їх можна на певних умовах передавати для використання іншим людям чи навіть продавати. Це часто призводить до виникнення правопорушень у сфері інтелектуальної власності, тому вона потребує охорони та захисту.

З'являються нові об'єкти, які охороняються авторським правом або суміжними правами, що є наслідком зміни ставлення до продуктів інтелектуальної діяльності людини, вона стало більш “ринковим”, а самі продукти інтелектуальної діяльності усе більш чітко здобувають риси товару (продукту інтелектуальної праці, створеного для функціонування його на ринку).

Особливо важливим для іміджу України, як країни, де дотримуються права та свободи громадян, - є прозора економічна діяльність, здатність держави швидко виявляти правопорушення та злочини і приймати ефективні заходи щодо попередження і припинення протиправної діяльності осіб, які їх вчиняють. Якщо у перехідний період поширення набуло порушення авторських і суміжних прав, що пояснюється об'єктивними і суб'єктивними факторами, то зусилля держави у даній сфері повинні бути спрямовані на захист саме цього сектору економіки. Значна частина порушень зумовлена появою на ринку інтелектуальної власності нових товарів - носіїв об'єктів авторського і суміжних прав, швидким моральним старінням і наявністю швидкісних каналів й технологій розповсюдження. З поширенням на пострадянському просторі індустрії шоу-бізнесу зміщуються й акценти у праві інтелектуальної власності. Більшої значимості набуває авторське право і суміжні права.

Як показує практика, значна частина правопорушень і злочинів у сфері інтелектуальної власності реєструється саме у цій галузі. Тому виникає питання, чому, а відтак - що робити: якими правовими та організаційними заходами запобігти порушенням? Тим більше, що внаслідок поширення порушень прав виробників фонограм зростає тиск на економіку України з боку розвинених країн світу.

У відповідності зі ст.41 Закону України “Про власність” об'єктами права інтелектуальної власності є здобутки науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт і інші результати інтелектуальної праці [9]. Нормативно-правове регулювання зазначеного інституту поряд із законодавством про власність здійснюється безпосередньо Законом України “Про авторське право і суміжні права”, у ст.1 в якій вказується, що дійсний Закон охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів і їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням досягнень науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм, організацій мас-медіа (суміжні права) [10]. Іншими словами, у законі прямо закріплений двуединий зміст авторського права і суміжних прав як різновиду права інтелектуальної власності і пріоритет у змісті особистих (немайнових) прав.

Конституція України гарантує свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості. Кожний громадянин України має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати їх без згоди, за винятками, встановленими законом.

В Україні право інтелектуальної власності відносно нове правове явище, яке хоча й побудоване на тих же засадах, що і в інших країнах, але ще не забезпечене належним чином ні матеріально, ні організаційно, ні кадрово. Не потрібно забувати і реалії перехідного періоду: значна криміналізація економіки, корупція, низька законослухняність населення, низький рівень достатку основної частини населення, зокрема молоді і проблеми її працевлаштування, що призводить до вимушеного придбання контрафактного товару. Здебільшого, як свідчить практика, порушниками авторських і суміжних прав є молоді люди, які обізнані у технічних особливостях копіювання носіїв. Крім того, ослабли публічно правові способи охорони прав інтелектуальної власності.

В силу того, що авторське право та суміжні права належать до предмета права інтелектуальної власності їхній правовий статус є таким само, як і статус будь-якого іншого права власності з притаманною йому ознакою недоторканості. Однак межі недоторканості будь-якого права інтелектуальної власності не можуть бути абсолютними. Прикладом тому є права авторів і виконавців на створені ними твори науки, літератури та мистецтва, коли автор, перебуваючи в договірних відносинах із видавництвом, театром та іншими організаціями-користувачами, припускає, що в ході підготовки твору до видання до нього будуть внесені відповідні зміни. Але редактор або режисер, довершуючи твір, не мають права без згоди автора порушувати його задум, особливості стилю тощо.

З іншого боку, недоторканість твору для автора може породжувати майнові наслідки, оскільки перекручення або спотворення театром п'єси під час постановки може знизити відвідуваність установи або призвести до виключення п'єси з репертуару театру. В свою чергу, це призведе до зменшення розміру винагороди автора або припинення її виплати. Такі умовності вносять деякі корективи в розуміння як недоторканості об'єктів авторського та суміжних прав, так і в саме поняття захисту авторських прав.

Зважаючи на вищевикладене можна дійти висновку, що об'єкти авторського права і суміжних прав прямо чи опосередковано захищаються цілим рядом правових інститутів, які у сукупності можуть забезпечити публічно-правову охорону інтелектуальної власності.

Чинне законодавство України щодо інтелектуальної власності заклало досить ґрунтовні засади правової охорони результатів інтелектуальної творчої діяльності. Проте, оцінюючи це законодавство в цілому позитивно, все ж не можна не відзначити його окремих недоліків.

Отже, цільної взаємоузгодженої системи норм про захист права інтелектуальної власності чинне законодавство України не містить. Істотним недоліком системи захисту інтелектуальної власності є також її занадто низька ефективність. Порушники права інтелектуальної власності не дуже бояться застосування до них встановлених чинним законодавством санкцій. Інколи доходи від неправомірного використання чужого твору чи об'єкта суміжного права перевищують встановлені санкції у сотні раз і з лихвою перекривають понесені витрати.

Потрібна більш жорстка система захисту прав інтелектуальної власності, застосування якої має назавжди відбити у порушника бажання використати неправомірно твір чи об'єкт суміжного права.

Недоліками існуючої системи захисту права інтелектуальної власної є також відсутність спеціалізованих судів і суддів, що зумовлює досить тривалі строки розгляду навіть не дуже складних справ з приводу порушення права інтелектуальної власності. Ще однією причиною недостатньої ефективності захисту права інтелектуальної власності є численні можливості уникнути відповідальності порушника за невиконання уже прийнятого судом рішення у справі на користь позивача, що дає йому можливість зволікати з виконанням довгі роки.

Україна відносно молода самостійна держава, тому маємо дещо неузгоджене законодавство, в якому нормативні акті, що регулюють одні й ті самі суспільні відносини містять в своїх нормах протиріччя. Проте, спираючись на досвід більш «дорослих» країн та власний історичний досвід, маємо подолати ці прогалини та неузгодження й привести національне законодавство у сфері авторського права та суміжних прав у відповідність до міжнародного законодавства. Таким чином, матимемо ще один «продукт» - результат творчої діяльності, з яким, будучи законодавчо забезпеченими, зможемо вийти на міжнародний ринок.

На думку експертів, створенню в Україні ефективної системи охорони інтелектуальної власності перешкоджають передусім недоліки правової системи країни. Значну роль відіграє і пануюча в суспільстві зневага до охорони прав інтелектуальної власності, відсутність належного інформаційного забезпечення діяльності в галузі охорони інтелектуальної власності. Водночас навіть серед експертів спостерігається певна недооцінка соціально-економічних механізмів охорони інтелектуальної власності.

На нашу думку важливим в забезпеченні авторського права та суміжних прав є своєчасне реагування законодавцем на створення нових суспільних відносин у цій галузі шляхом прийняття відповідних нормативних актів та впровадження механізму їх застосування на практиці.

Держава робить усе необхідне для надійної правової охорони інтелектуальної власності, але задовольнятися досягнутим немає найменших підстав, і законодавство надалі потребує внесення змін.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -1996. - № 30. - Ст.141. зі змінами та доповненнями

2. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886 р.). 31 травня 1995 р. Україна приєдналася до цієї конвенції у вигляді Паризького акта від 24 липня 1971 р., зміненого 2 жовтня 1979р

3. Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 р. Набула чинності для України 23 грудня 1993р.

4. Всесвітня конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 3794-ХІІ

5. Всесвітня декларація з інтелектуальної власності // Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права. - 2002. -№ 4. - С.14 - 18

6. Договір Всесвітньої організації нтелектуальної власності про авторське право, прийнятий Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 року та положення Бернської конвенції (1971 р.), на які містяться посилання у Договорі (Договір ВОІВ про авторське право) (1996)

7. Договір Всесвітньої організації нтелектуальної власності про авторське право, прийнятий Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 року та положення Бернської конвенції (1971 р.), на які містяться посилання у Договорі (Договір ВОІВ про авторське право) (1996)

8. Закону України “Про антимонопольний комітет України” // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 50. - Ст. 472

9. Закон України “Про захист прав споживачів” // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 30. - Ст.379

10. Закон України " Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 р. зі змінами та доповненнями

11. Закон України "Про захист інформації в автоматизованих системах"

12. Закон України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм "

13. Закон України „Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право.//Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 2, ст.16

14. Закон України “Про приєднання України до конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного витворення їхніх фонограм” Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 32. - Ст.265

15. Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 36. - Ст. 164

16. Кодекс України про адміністративні правопорушення зі змінами та доповненнями

17. Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності від 14 липня 1967 р. // Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы и практика. Том 1. Право интеллектуальной собственности. К., 1999. - С. 289-304; CD-ROM Компьютерное законодательство Украины // Бизнес-комплект Юрист-плюс

18. Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм // CD-ROM Компьтерное законодательство Украины // Бизнес-комплект Юрист-плюс

19. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р зі змінами та доповненнями

20. Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003р. зі змінами та доповненнями

21. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 03.06.2005 N 8 «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил» http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=index

22. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций. В 2 и. - Свердловск, 1972. - Т.1.:Основные вопросы общей теории социалистического права. - 371 с.

23. Базылев Б.Т. Сущность позитивной юридической ответственности // Правоведение. - 1979. - № 14.

24. Бахрах Д.Н. Административное право России. Учебник для вузов. - М.: Издательство НОРМА, 2000. - 640 с.

25. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. - М.:Городец издат, 2001

26. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. В.Т. Бусел. - Ірпінь.: Перун, 2001

27. Венедіктова І.В., Розгон О.В. Цивільно-правовий захист та охорона авторського права // ФП 2007-2 - http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-2/07vivoap.pdf

28. Відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності.// «ПАТЕНТБЮРО» Web-журнал «Інтелектус» Питання & Відповіді -http://www.patent.net.ua/intellectus/patentbureau_news/about_intellectual_property/980/ua.html

29. Вінаєва К.Авторські та суміжні права: аспекти цивільно-правового захисту //Юридична газета №17 (101) 26 квітня 2007 року - http://www.yur-gazeta.com/article/1172/

30. Галаган И.А. Административная ответственность в СССР: Процессуальное регулиро-вание. - Воронеж: Изд-во Воронежск. ун-та‚ 1976. 198 с.

31. Гулкевич В. Родовий об'єкт кримінально-карного порушення авторського права і суміжних прав //crime-research.ru

32. Гулкевич В. Характеристика незаконного відтворення та розповсюдження об'єктів авторського права і суміжних прав, як основних різновидів злочину, передбаченого ст. 176 КК України //crime-research.ru

33. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика: Наук. практ. вид.: У 4-х т. / За заг. ред. О.Д. Святоцького. - Т. 1.; Право інтелектуальної власності / С.О. Довгий, В.С. Дроб'язко, В.О. Жаров та ін.; За ред. М.В. Литвина, С.О.Довгого. - К., 1999. - С. 21-24.

34. Коваль А. Порушення авторського права і суміжних прав: кримінально-правові проблеми, які потребують свого вирішення //Юридична газета №15 (51) 18 серпня 2005 року - http://www.yur-gazeta.com/oarticle/1710/

35. Коваль А. Проблеми додаткової кваліфікації порушень авторського права і суміжних прав //Юридична газета №9 (45) 23 травня 2005 року - http://www.yur-gazeta.com/oarticle/1530/

36. Коваль А. Соціально-політичні передумови вдосконалення кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав Юридичний журнал №8/2005-http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1841

37. Коломойцев В.E. Аналітична оцінка процесу реформування форм власності в Україні.-- Луганськ, 2001. -- 349с.

38. Корчевний Г.В. Розвиток законодавства про адміністративну охорону авторського права і суміжних прав в Україні // Правова держава ОНУ ім. І.І. Мечникова. - Одеса: Астропринт, 2002. - № 5.

39. Корчевний Г.В. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності // Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління. Збірник наукових праць економіко-правового факультету ОНУ ім. І.І. Мечникова. - Одеса: Астропринт, 2002. - Т. 5.

40. Лінет Оуен. Купівля і продаж авторських прав на літературні твори. Практичний посібник для видавництв України. - К.: "Основи", 2005. -135с.

41. Липцик Д. Авторское право и смежные права / Пер. с фр.; Предисловие М. Федотова. - М., 2002. - С. 24-26

42. Лук'янець Д.М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку: Монографія. - К.: Інститут держави і права ім.. В.М.Корецького НАН України, 2010 - 136 с.

43. Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. - М.: Юрид.лит., 1985. - 132 с.

44. М.А. Близниченко, З.И. Марченко. Механизм защиты авторского права на объекты интеллектуальной собственности http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Pav/2008_2009/11-06.pdf

45. Науково-практичний коментар Кодексу України про адміністративні правопорушення: Науково-практичний коментар /Р.А.Калюжний, А.Т.Томзюк, О.О.Погрібний та ін.; - К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - 781 с.

46. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року зі змінами та доповненняями / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2010. - 1104 с.

47. Носков Е.А. Позитивная юридическая ответственность / Под общей редакцией Р.Л. Хачатурова. - Тольятти, 2003

48. Основи правової охорони інтелектуальної власності в Україні: Підручник /За заг. ред. О.А.Підопригори, О.Д.Святоцького. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін юре», 2003- 236 с.

49. Особливості визначення форми вини при вчиненні злочину «порушення авторського права і суміжних прав» у теорії кримінального права та практичній діяльності //Юридичний журнал №10/2005 - http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1950

50. Проблема законодавчого забезпечення охорони інтелектуальної власності в Україні. // Електронна адреса статті - http://www.fic.kiev.ua/EventsUA/200103221.htm

51. РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА І СУМІЖНИХ ПРАВ.// Видання Державного департаменту інтелектуальної власності „СВІТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ” № 24 (61) (огляд) від 12 липня 2002 р.

52. Середа Д.М. Деякі особливості розкриття злочинів, які пов*язані з порушенням права на інтелектуальну власність в Україні //crime-research.ru

53. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. -- Харків: Консум, 2001. -- 656 с. -http://www.lawbook.by.ru/theory/Skakun/cont.shtml

54. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. - К.Юрінком, 2001

55. Федулова Л. Нова роль інтелектуальної власності: виклик для України // Інтелектуальна власность. - 2008. - № 4. - С. 10-19

56. Якуба О.М. Административная ответственность. - М.: Юрид. лит., 1972. 152 с.

Страницы: 1, 2, 3