p align="left">М.Т.Куц, В.Т.Калмиков вважають, що під грубим порушенням громадського порядку потрібно розуміти лише таке порушення правил поведінки в суспільстві, що спричиняє чи може спричинити суттєву шкоду нормальній діяльності організації, а також правам та інтересам громадян. Куц Н.Т. Преступления против общественного порядка и общественной безопасности. К.: КВШ МВД СССР. 1974. С.12.;

Калмыков В.Т. Хулиганство и меры борьбы с ним. Минск. Беларусь. 1979. С.19.

На мій погляд, більш правильною є друга точка зору, хоча вона і неповно розкриває поняття грубого порушення громадського порядку, адже при кваліфікації і встановленні ступеня суспільної небезпеки хуліганства вирішальним є не можливість спричинити шкоду суспільним відносинам, а реальне спричинення шкоди.

Крім того, грубість порушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчинення хуліганських дій, їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеня порушення їхніх прав та законних інтересів тощо. Таким чином, грубе порушення громадського порядку має місце тоді, коли йому заподіюється істотна шкода, коли хуліганство пов'язане з посяганням на інші правоохоронювані цінності, задля збереження яких підтримується громадський порядок, коли це зачіпає важливі інтереси чи інтереси багатьох осіб, коли відновлення порядку вимагає значних, тривалих зусиль. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Атіка, 2003. С.697.

Діями, що грубо порушують громадський порядок, закон визнає тільки ті, що відрізняються особливою зухвалістю або винятковим цинізмом.

Закон не розкриває змісту особливої зухвалості. Як і винятковий цинізм, особлива зухвалість є поняттям оціночним. Правильний висновок про наявність або відсутність особливої зухвалості хуліганства вимагає детального аналізу всіх обставин справи в кожному конкретному випадку.

Зухвалість в загальноприйнятому значенні - це недоречна сміливість і буйність, образлива грубість. Советское уголовное право. Особенная часть. М.: Юр.лит.1988. с.498. Але ознакою злісного хуліганства є не просто зухвалість, а особлива зухвалість.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №10 «Про судову практику у справах про хуліганство» у абз.1 п.5 зазначає, що «за ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла». Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. №10 // Вісн. Верхов. Суду України. - 2007. - №2.

Судова практика хуліганством за ознакою особливої зухвалості визнає хуліганство, вчинене у присутності великої кількості людей, пов'язане із приниженням національної гідності, насильством і знищенням майна, з демонстрацією вогнепальної зброї, безцільною стріляниною у повітря, вбивством у громадських місцях тварин. Советское уголовное право. Особенная часть. М.: Юрид. лит. 1988. С.498.

Щодо вирішення питання про наявність чи відсутність особливої зухвалості в хуліганських діях винних, що виразилось в насильстві над потерпілим, в юридичній літературі існують такі думки. Наприклад, С.С.Яценко вважає, що нанесення тілесних ушкоджень, що не потягнули розладу здоров'я, не може розглядатись як хуліганство. Яценко С.С. Ответственность за преступления против общественного порядка. К.: Вища школа. 1976. С.88.

Іншої точки зору притримуються П.С.Матишевський та М.Л.Наклович. Вони стверджують, що не можна визначати хуліганство особливо зухвалим залежно від наслідків. Особлива зухвалість хуліганства є результатом, насамперед, способу вчинення насильства, що являє собою небезпеку. Такий спосіб насильства є очевидним для потерпілого чи оточуючих і може лякати, тероризувати їх. Тому, правильним буде визнати хуліганство, яке виразилось в нанесенні з хуліганських спонукань потерпілому таких побоїв, які, хоч і не потягнули за собою розлад його здоров'я, але мали характер побиття. Матышевский П.С. Ответственность за преступление против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения. М.: Юрид. лит. 1964. С.91.

Наклович М.Л. Кримінально-правова боротьба з хуліганством. Л.: Вища школа. 1974. С.72.

На мою думку, остання точка зору є правильною, так як хуліганство вважається закінченим в момент вчинення хуліганських дій і для наявності об'єктивної сторони складу хуліганства настання шкідливих наслідків не вимагається. Тому, головним є виявлення способу насильства, його підвищеної небезпечності.

На практиці часто зустрічається хуліганство з ознаками особливої зухвалості, які свідчать самі про себе. Це наприклад, випадки скоєння хуліганських дій із застосовуванням насильства, що являє собою велику небезпеку для потерпілого. Або ж такі дії поєднуються із застосуванням чи спробою застосування предметів як знаряддя вчинення злочину у випадках, коли відсутні ознаки, передбачені ч.4 ст.296 КК України.

Часто хуліганські дії виражаються в умисному знищенні чи пошкодженні державного, колективного чи приватного майна. При вирішенні питання про оцінку цих дій не можна виходити з тяжкості спричиненої шкоди. Потрібно враховувати спосіб знищення чи пошкодження цього майна. Якщо знищення чи пошкодження майна носило характер буйства, то такі дії потрібно розцінювати, як особливо зухвалі, навіть у тих випадках, коли в результаті злочинних дій винного суттєва шкода і не була спричинена. Калмыков В.Т. Хулиганство и меры борьбы с ним. Минск. Беларусь. 1979. С.44.

Відмежування має проводитись за тими ж ознаками, за якими відмежовується хуліганство від злочинів проти особи. Знищення і пошкодження майна не з хуліганських спонукань, а з особистих не залежно від способу, не може бути визнане ознакою зухвалого хуліганства.

На думку С.К.Кидиралієвої, склад хуліганства цілком виключається, якщо знищення або пошкодження особистого майна на ґрунті особистих мотивів не супроводжувалось грубим порушенням громадського порядку. Кыдыралиева С.К. Хулиганство. Уголовно-правовые и криминологические вопросы. Фрунзе. Изд-во. Илим. 1981. С.с.67-68.

Особлива зухвалість може виражатись також у порушенні роботи транспорту, підприємств, установ, в зриві масових заходів. Але й тут необхідно враховувати характер хуліганських дій у всіх їх сукупності, а також особливості часу, місця, обставин, передбачуваності хуліганом наслідків своїх дій, їх тривалість, вчинення їх разом з групою осіб та інші. Куц Н.Т. Преступления против общественного порядка и общественной безопасности. К.: КВШ МВД СССР. 1974. С.21.

При вирішенні питання про визнання хуліганських дій винятково цинічними необхідно виходити з оцінки конкретних обставин справи в їх сукупності, враховуючи характер, час, місце та умови вчинення злочину.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №10 «Про судову практику у справах про хуліганство» в абз.2 п.5 зазначає, що «хуліганством, яке супроводжувалось винятковим цинізмом, можуть бути визнані дії, поєднані з демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності чи грубої непристойності, знущанням над хворим, дитиною, особою похилого віку або такою, яка перебувала у безпорадному стані, та ін.». Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. №10 // Вісн. Верхов. Суду України. - 2007. - №2. Тому, враховуючи вищевказане, можна зробити висновок, що цинічні дії винного свідчать про його зневажливе ставлення до загальноприйнятих норм моралі. Більшість юристів під виключним цинізмом розуміють у вищому ступені нахабну, безсоромну поведінку, що грубо ображає принципи моральності, благопристойності і принижує людську гідність. Наклович М.Л. Кримінально-правова боротьба з хуліганством. Л.: Вища школа. 1974. С.6.

Яценко С.С. Ответственность за преступления против общественного порядка. К.: Вища школа. 1976. С.86.

Калмыков В.Т. Хулиганство и меры борьбы с ним. Минск. Беларусь. 1979. С.41.

Винятковий цинізм може полягати у публічному скоєнні розпусних дій, непристойних жестах чи рухах тіла, в демонстративному задоволенні природних потреб чи появі оголеним на вулицях, в скверах, парках чи інших громадських місцях, в опоганенні портретів, пам'ятників і т.п. Але для наявності складу хуліганства за ознакою виняткового цинізму необхідно, щоб вище перерахованими діями був грубо порушений громадський порядок. В іншому випадку злісне хуліганство за ознакою виняткового цинізму виключається.

Для кваліфікації хуліганства за ч.1 ст.296 КК України достатньо наявності в діях винної особи однієї з цих ознак - особливої зухвалості або виняткового цинізму.

В кримінально-правовій літературі існує думка про те, що обов'язковою ознакою хуліганства є його публічність. Різні автори в поняття ознаки публічності хуліганства вкладали різний зміст. Так, Є.О.Фролов, А.К.Щедріна характер хуліганства обумовлювали вчиненням його лише в публічних місцях. Фролов Е.А., Щедрина А.К. Ответственность за хулиганство. Свердловск. 1957. С.11. На думку П.І.Гришаєва, публічність полягає в наявності сторонніх осіб - очевидців. Гришаев П.И. Преступления против порядка управления, общественной безопасности и общественного порядка. М.: ВОЗИ. 1957. С.с.61-62. Більшість авторів вважають хуліганські дії публічними, якщо громадяни спостерігають або за самими діями, або за їх наслідками (Н.Т.Куц, С.С.Яценко та інші). І така точка зору, на мій погляд, є правильною, так як хуліганство відноситься до тих злочинів, які можуть вчинятись у будь-яких місцях: парк, ресторан, кінотеатр, підприємство, установа тощо, а також в місцях індивідуального призначення: будинок, квартира, дача. У 72% випадків хуліганські дії вчиняються у громадських місцях. І, як показує слідчо-судова практика, у 84% прилюдно, тобто в присутності інших громадян. В такому випадку хуліганством порушується громадський порядок безпосередньо в момент його вчинення. Піщенко Г. Правові аспекти та відмінні особливості кримінально-караного хуліганства. Право України. 1997. №2. С.67.

Слід відзначити, що чинне законодавство, на відміну від КК 1927 року, не визнає ознакою хуліганства вчинення його «на підприємствах, в установах і в громадських місцях». Тому досі побутуюча серед частини практичних працівників думка, ніби відповідальність за хуліганство настає лише при вчиненні посягання в громадських місцях, є не чим іншим, як пережитком. Насправді ж порушення громадського порядку може вчинятися і в житлі громадян при відсутності інших осіб, і в безлюдних місцях тощо. Навроцький В.О. Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я: Лекції для студ. юрид.фак. - Львів, 1997. С.15.

Хуліганські дії можуть бути вчинені в будь-якому місці, частіше це відбувається в парках, на вулицях, в кінотеатрах, магазинах та інших громадських місцях. Як правило, такі дії відбуваються в присутності потерпілих та інших громадян. Але, часто хуліганські дії можуть вчинятись і в безлюдних місцях, особливо тоді, коли винний бажає таким чином уникнути виявлення злочину і покарання. Тому, наприклад, знищення газонів квітів, зривання афіш, перевертання лавочок, пошкодження дерматину на дверях квартир в момент їх вчинення, внаслідок відсутності очевидців і потерпілих, ні в кого не викликає почуття тривоги, збентеження, обурення. Вони з'являються, як тільки громадяни виявляють наслідки хуліганства. Піщенко Г. Правові аспекти та відмінні особливості кримінально-карного хуліганства. Право України. 1997. №2. С.67. Можливе вчинення хуліганства і по телефону, коли винний, наприклад, у нічний час періодично дзвонить потерпілим, порушуючи їх сон і цинічно ображає їх. Кримінальне право України: Особлива частина: підручник / Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, В.І.Тютюгін та ін.; За ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - 4-те вид., переробл. і допов. - Х.: Право, 2010. С. 365.

Тому, подібні дії визнаються хуліганськими, незалежно від того, вчинені вони публічно, чи у відсутності людей, оскільки ними все ж грубо порушується громадський порядок. Татарухин С.А. Квалификация преступлений судебной и следственной практики. К. 1995. С.196.

Тому, можна зробити висновок, що публічність і громадське місце не є обов'язковими ознаками хуліганства. І це, на мою думку, є правильним.

Питання про те, більш чи менш грубо порушується тими чи іншими діями громадський порядок, вирішується в кожному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Советское уголовное право. Особенная часть. М.: Юрид. лит. 1988. С.497. Так, наприклад, фактор часу має у ряді випадків певне значення для цього виду злочину: ввімкнення у дворі чи квартирі у нічний час на повну потужність радіо, магнітофонів (в умовах багатоквартирного будинку) може бути розцінено як хуліганство, а ті самі дії вдень не містять ознак цього злочину. При вирішенні питання про грубе порушення порядку, слід проаналізувати обстановку його вчинення, що характеризується наявністю або відсутністю людей, подіями, які відбуваються в місці вчинення злочину, та їх соціальною значимістю. Піщенко Г. Правові аспекти та відмінні особливості кримінально-карного хуліганства./ Право України. 1997. №2. С.67.

З об'єктивної сторони склад хуліганства є формальним, так як цей злочин вважається закінченим в момент вчинення хуліганських дій, вважає П.С.Матишевський, стверджуючи, що для складу хуліганства не вимагається настання шкідливих наслідків. Сам факт грубого порушення громадського порядку утворює закінчений злочин. Шкідливі ж наслідки, що настали, свідчать про підвищену суспільну небезпеку. Яценко С.С. Ответственность за преступления против общественного порядка. К.: Вища школа. 1976. С.65. В той же час, І.М.Даньшин, М.Л.Наклович вважають, що необхідною ознакою об'єктивної сторони хуліганства є наслідки. Слово «порушення», яке дається у визначенні хуліганства (ч.1 ст.296 КК України), вони трактують як таке, що свідчить про наслідки, необхідні для складу хуліганства. Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. М.: Юрид. лит. 1973. С.59.

Наклович М.Л. Кримінально-правова боротьба з хуліганством. Л.: Вища школа. 1974. С.38. На мою точку зору, законодавець слово «порушення» застосовує не для того, щоб вказати на наслідки хуліганських дій, а для того, щоб визначити дії, які слід кваліфікувати як хуліганство.

Отже, підводячи підсумки, можна сказати, що з'ясування об'єктивної сторони хуліганства викликає певні труднощі, оскільки законодавець не конкретизував її досконало в диспозиції статті 296 КК України. Однак, здійснивши аналіз цієї норми, можна дійти висновку, що обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є лише вчинення дії, тобто активної поведінки (вчинку) особи, в якій виражена зовні її воля. Сама ж дія полягає в грубому порушенні громадського порядку, яке супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Хуліганство може полягати у застосуванні насильства (побої, заподіяння тілесних ушкоджень) до потерпілих, знищенні або пошкодженні майна, безладній стрілянині, використанні сильнодіючих речовин з метою зірвати проведення масового заходу, проявах безсоромності, знущанні над безпорадними людьми тощо. Тобто хуліганство може виражатися у вчиненні дій, які передбачені іншими статтями Особливої частини КК України або КУпАП. Ознакою об'єктивної сторони хуліганства такі діяння стають з урахуванням місця, часу й обстановки, інших об'єктивних ознак, а також мотивів їх вчинення.

Грубість порушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчинення хуліганських дій, їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеня порушення їхніх прав та законних інтересів тощо.

1.3 Суб'єкт хуліганства

Суб'єкт злочину є одним із елементів складу злочину, без якого не може наставати кримінальна відповідальність.

Відповідно до ч.1 ст.18 КК України суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Кримінальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов.: (відповідає офіц. тексту).- К.: ПАЛИВОДА А. В., 2009. Отже, виходячи з цього визначення, не будь-яка особа може бути суб'єктом хуліганства. Особа може нести кримінальну відповідальність за вчинене нею хуліганство, якщо вона: 1) є фізичною особою, тобто людиною; 2) є осудною; 3) досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Зазначені ознаки визнаються загальними юридичними ознаками суб'єкта злочину. Вони належать до обов'язкових ознак будь-якого складу злочину, і відсутність однієї з них означає відсутність у діянні особи складу злочину. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Атіка, 2003. С.62.

Обмеження кола можливих суб'єктів злочину фізичними особами означає, що суб'єктами злочину за українським кримінальним правом не можуть бути юридичні особи. Визнання останніх суб'єктами кримінальної відповідальності не відповідає принципам кримінального права - особистої (індивідуальної) відповідальності особи за вчинений злочин та наявності вини. За злочинні діяння, що мали місце у процесі діяльності юридичної особи, відповідає винна фізична особа, яка вчинила такі діяння. Відповідальність юридичних осіб визначається засобами адміністративного чи цивільного права (застосування до установ, підприємств, організацій штрафних санкцій, заборона їхньої діяльності тощо).

Суб'єктом злочину не можуть бути померлі особи, які перед тим вчинили злочин, тварини, предмети чи сили природи.

Кримінальне законодавство виключає також кримінальну відповідальність малолітніх і можливість застосування заходів кримінального покарання до неосудних. Тому, суб'єктом хуліганства може бути лише фізична особа, яка є осудною і досягла встановленого законом віку.

У ч.1 ст.22 КК України прямо зазначено, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Цей вік прийнято називати загальним віком кримінальної відповідальності. У ч.2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності - чотирнадцять років - за окремі, прямо перелічені в законі, злочини. Серед цих злочинів знаходиться і хуліганство.

В основу зниження віку кримінальної відповідальності за злочини, перелічені в ч.2 ст.22 КК України покладено такі критерії:

1) рівень розумового розвитку, свідомості особи, який свідчить про можливість уже в чотирнадцять років усвідомлювати фактичні об'єктивні ознаки та суспільну небезпечність цих злочинів;

2) значна поширеність більшості з цих злочинів серед підлітків;

3) значна суспільна небезпечність (тяжкість) більшості з цих злочинів. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник / Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, В.І.Тютюгін та ін.; За ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - 4-те вид., переробл. і допов. - Х.: Право, 2010. С. 141.

На мою думку, встановлення мінімального віку кримінальної відповідальності за хуліганство з 14 років є вірним і науково обґрунтованим, оскільки суспільна небезпечність хуліганства є цілком очевидною і зрозумілою будь-якому неповнолітньому. І неповнолітній з 14 років повинен і може усвідомлювати цю суспільну небезпеку, яка міститься в його діях.

Як зазначає з цього приводу В.М.Бурдін, у старшому підлітковому віці, який починається з 14 років, неповнолітні стають ще більш самостійними, ще більш сформованими особами. В своїй поведінці вони керуються вже не тільки найпростішими правилами. Особи з цього віку здатні усвідомлювати більш складні суспільні явища та мати власну думку з приводу кожного з них. Такий рівень розвитку свідомості підкріплюється достатньо високими вольовими здібностями. Все це, в своїй сукупності, дозволяє твердити, що особи цього віку здатні усвідомлювати більш складні соціальні зв'язки та наслідки своєї поведінки, а також керувати нею в ситуації вибору. Наскільки глибокі ці знання в різних суспільних відносинах, які є об'єктами кримінально-правової охорони, встановити можна лише в кожному окремому випадку. Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні: Монографія. - К.: Атіка, 2004. С.45.

Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність за хуліганство, визначається саме до часу вчинення цього злочину. Тому при розслідуванні і розгляді кримінальної справи дуже важливо встановити точний вік особи (число, місяць, рік народження). У тих же випадках, коли відсутні документи, що підтверджують вік, необхідне проведення судово-медичної експертизи.

Малолітні віком до 14 років, а також особи, які вчинили хуліганство у віці від 14 до 16 років, не можуть бути суб'єктом злочину, а тому кримінальній відповідальності не підлягають.

Вивчені кримінальні справи дають підставу зробити висновок, що хуліганство вчиняють в основному особи у віці до 30 років (70%), причому тільки 2,7% засуджених за хуліганство становили підлітки у віці від 14 до 15 років включно. Разом з тим, досить значна кількість хуліганських проявів була вчинена особами в більш зрілому віці - старше 30 років (20,3%) і навіть 40 і 50 років (9,6%).

Характерна особливість, властива віковим групам від 31 року і старше, полягає в тому, що на цей вік припадає переважна більшість випадків так званого побутового хуліганства. По вивчених справах 22,1% загального числа засуджених складали особи, які скоїли побутове хуліганство. З цієї кількості 21,2% припадає на долю вікових груп від 31 року і старше.

Суб'єкт хуліганства характеризується не лише певним віком. Обов'язковою ознакою, яку повинна мати особа, що притягується до кримінальної відповідальності за хуліганство, як і за будь-який інший злочин, є осудність.

У ч.1 ст.19 КК України вказано, що осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Отже, осудність - це здатність особи під час учинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Кримінальний закон виходить з того, що тільки осудна особа може вчинити злочин і тому може нести кримінальну відповідальність. Це обумовлено тим, що злочин завжди є актом поведінки свідомо діючої особи.

Частина 2 статті 19 КК України вказує, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Здатність особи під час учинення хуліганства усвідомлювати свої дії означає правильне розуміння фактичних об'єктивних ознак цього злочину (об'єкта, суспільно небезпечного діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення). Здатність усвідомлювати свої дії повинна бути пов'язана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємопов'язані і тільки в сукупності визначають характер поведінки особи в конкретній ситуації.

Питання про осудність особи виникає тільки у зв'язку зі вчиненням нею хуліганства. Саме щодо нього необхідно з'ясувати здатність особи правильно оцінювати суспільно небезпечний характер вчинених хуліганських дій та керувати ними.

Стан осудності - це норма, типовий стан психіки людини, характерний для її певного віку. Як правило, стан осудності презюмується, бо він характерний для переважної більшості людей. Тому на практиці питання про встановлення осудності виникає тільки за наявності сумнівів у психічній повноцінності особи, яка вчинила хуліганство. Зі станом осудності пов'язане і досягнення (реалізація) мети покарання. Відповідно до ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Тільки осудна особа здатна правильно усвідомлювати сутність учиненого хуліганства, а тому розуміти обґрунтованість і справедливість призначеного покарання. Лише за таких умов призначене покарання багато в чому визначає подальшу поведінку засудженого, спонукає його не вчинювати нових злочинів.

Неосудність характеризується двома критеріями: медичним (біологічним) і психологічним (юридичним).

Медичний критерій неосудності означає наявність у особи хронічної психічної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану психіки. Психологічний (юридичний) критерій неосудності включає в себе інтелектуальну і вольову ознаки.

Інтелектуальна ознака вказує на нездатність особи усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій на момент вчинення нею хуліганства.

Вольова ознака полягає в нездатності особи керувати своїми діями, що передбачені законом як хуліганство.

Для визнання наявності юридичного критерію достатньо встановити одну із названих його ознак - інтелектуальну чи вольову. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Атіка, 2003. С.65.

Наявність лише одного медичного критерію не дає достатніх підстав для визначення особи неосудною. Їх необхідно розглядати в сукупності тому, що психічне захворювання саме по собі не свідчить про неосудність особи, наприклад, при деяких станах коли особа все ж може усвідомлювати свої дії і керувати ними. Лише наявність двох вище зазначених критеріїв, які органічно поєднуються, дає можливість зробити обґрунтований висновок про неосудність. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психологические аномалии. М.: Наука. 1987. С.113.

Необхідно також зауважити, що відповідно до ч. 3 ст. 12 КК України не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

Отже, з усього вище викладеного слідує висновок, що суб'єкт хуліганства є загальним. Ним є фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

1.4 Суб'єктивна сторона хуліганства

Суб'єктивна сторона - це внутрішня сторона злочину. Вона характеризується тими психічними (тобто, внутрішніми) процесами, які відбуваються в свідомості суб'єкта, характеризують його волю і які проявляються в самому злочинному діянні (у відношенні до того діяння яке особою вчинено). Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Днепропетровск: «Пороги». 1992. С.46.

Суб'єктивна сторона характеризується такими ознаками, як вина, мотив, і мета вчинення злочину.

Повне і всебічне встановлення ознак, що характеризують суб'єктивну сторону, є необхідною умовою правильної кваліфікації злочину, визначення ступеня суспільної небезпеки діяння і особи, що вчинила це діяння, а також індивідуалізації відповідальності.

Вина - основна і обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Стаття 23 КК України встановлює, що виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Це поняття в значній мірі досліджене також наукою кримінального права.

Відповідно до ст. 23 КК України, вина особи у вчиненні злочину може проявлятися у двох формах: умислу і необережності. Кожна з цих форм поділяться на два види: умисел - на прямий і непрямий; необережність - на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.

Хуліганство відноситься до таких злочинів, які вчиняються лише умисно. Такий висновок випливає з аналізу диспозиції ч.1 ст.296 КК України. Необережна форма вини при хуліганстві виключена. Якщо порушник вчиняючи ті чи інші суспільно небезпечні діяння, не передбачав, не міг і не повинен передбачати, що вони призведуть до порушення громадського порядку, то він не може нести відповідальності за хуліганство. Наклович М.Л. Кримінально-правова боротьба з хуліганством. Л.: Вища школа. 1974. С.46.

В юридичній літературі немає єдиної думки з питання, які власне види умисної вини можливі при хуліганстві. В певній мірі це пояснюється відсутністю вказівки на точну форму умислу в ст.296 КК України.

Одні вчені дотримуються думки, що хуліганство може бути скоєно лише з прямим умислом, тобто особа, що вчиняє хуліганські дії, усвідомлює їх небезпечний характер, передбачає, що в результаті її діяння наступають шкідливі наслідки, і, все ж таки, бажає вчинити ці діяння. Цієї точки зору дотримуються І.М.Даньшин, Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. М.: Юрид. лит. 1973. С.156. П.І.Гришаєв, Б.В.Здравомислов, Советское уголовное право. Особенная часть. М.: Юрид. лит. 1988. С.497. С.С.Яценко Яценко С.С. Ответственность за преступления против общественного порядка. К.:Вища школа. 1976. С.72. та інші.

Інші вчені вважають, що хуліганство може бути вчинене як з прямим, так і з непрямим умислом. Винний усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачає, що цими діями він грубо порушує громадський порядок і проявляє явну неповагу до суспільства, хоча не бажає, але свідомо допускає настання наслідків таких дій. Такої думки дотримуються М.Л.Наклович, Наклович М.Л. Кримінально-правова боротьба з хуліганством. Л.:Вища школа. 1974. С.48. С.К.Кидираліева Кыдыралиева С.К. Хулиганство. Уголовно-правовые и криминологические вопросы. Фрунзе: Изд-во. Илим. 1981. С.26. та інші. Вони вважають, що далеко не завжди винний прагне порушити громадський порядок. Швидше за все, його дії спрямовані проти тієї чи іншої особи.

Взагалі, хуліганство має так званий формальний склад злочину. Тобто, настання суспільно небезпечних наслідків не є обов'язковою ознакою складу хуліганства.

Для складу закінченого злочину досить звичайних для даного посягання наслідків. Встановлювати, доводити та доказувати їх величину, розміри немає потреби, і тому законодавець конструює склад цього злочину так, що злочинні наслідки мовби знаходяться за межами складу злочину, поза його обов'язковими ознаками. Цей злочин має наслідки, вони є, вони суспільно небезпечні, але до складу хуліганства вони не належать. Склад цього злочину є наявним у діях особи при будь-яких розмірах цих наслідків. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський М.Й. - К.: Атіка, Академія, Ельга-Н. 2001. С.11.

Видається, що ті, хто вважають можливим вчинення хуліганства з непрямим умислом, не враховують необхідність окремого встановлення вини до наслідків, які відносяться до основного об'єкта посягання, та до наслідків, які відносяться до додаткових факультативних об'єктів. При бажанні заподіяння шкоди конкретному потерпілому - заподіянні тілесних ушкоджень, образі, знищенні чи пошкодженні майна і т.п., відсутнє бажання виразити явну неповагу до суспільства й скоєне повинно кваліфікуватися не як хуліганство, а за статтями про злочини проти особи чи проти власності. Навроцький В.О. Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я: Лекції для студ. юрид.фак. - Львів, 1997. С.16.

Отже, можна зробити висновок, що хуліганство може вчинятись тільки з прямим умислом.

При розгляді суб'єктивної сторони хуліганства необхідно проаналізувати мотив цього злочину.

Мотивом злочину взагалі визнають ті внутрішні спонукання, якими керується суб'єкт при вчиненні злочину. Мотив - це рушійна сила злочину, це ніби внутрішня причина його вчинення. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Днепропетровск: «Пороги». 1992. С.57.

Встановлення мотивів і мети злочинної поведінки має вирішальне значення для відмежування хуліганства від суміжних складів злочинів, визначення ступеня суспільної небезпечності особи винного. Піщенко Г. Правові аспекти та відмінні особливості кримінально караного хуліганства. Право України. 1997. №2. С.68.

Як і будь-який умисний злочин, хуліганство вчиняється з певним мотивом. Хоча мотиви хуліганства є досить своєрідними, але їх відкидати не можна.

В літературі з питання мотивів хуліганства існують різні думки. Так, наприклад, Волков Б.С. вказує, що в основі хуліганського мотиву лежить розгнузданий егоїзм, а також вульгарне розуміння свободи, моральний анархізм. Волков Б.С. Мотив и квалификация преступления. Казань. 1968. С.74. Маяковський В.В. вважає, що хуліганський мотив - це прагнення до самоствердження особи невихованої, з низькою культурою, нестриманим егоїзмом, це прагнення до самоствердження хама, варвара, дикуна. Маяковский В.В. Хулиган. Избранные сочинения в 2-х т. М. 1982. Т.1. С.317. М.Й.Коржанський стверджує, що в основі хуліганських спонукань лежать озлобленість і незадоволеність, що сягають до безтямної люті і тупого відчаю, викликаного розбіжністю між рівнем домагань особи та наявними можливостями їх здійснення. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський М.Й. - К.: Атіка, Академія, Ельга-Н. 2001. С.462.

Хуліганські спонукання, таким чином, зводяться не до одного якогось мотиву, а до багатьох гамм мотивів. В конкретних злочинних проявах вони можуть виступати окремо, роз'єднано, але, в більшості, вони діють в поєднанні, у взаємодії. Ось чому для визначення сукупності хуліганських мотивів застосовується термін «хуліганські спонукання». Характеризуючи хуліганські спонукання, І.М.Даньшин зазначив, що для їх прояву характерна швидкоплинність, незначність, легковажність мотивації і наочність. Даньшин И.Н. О мотивах хулиганства. Правоведение. 1965. №2. С.174. Але, в чому б конкретно хуліганські спонукання не проявилися, всім їм обов'язково притаманна спільна риса - явна неповага до суспільства.

В юридичній літературі існує багато визначень поняття «явна неповага до суспільства». Так, Гришаєв П.І. і Здравомислов Б.В. під явною неповагою до суспільства розуміють очевидне для кожного зневажання громадськими інтересами і протиставлення винним своєї поведінки колективу і його інтересам. Советское уголовное право. Особенная часть. М.: Юрид. лит. 1988. С.497. С.С.Яценко зауважує, що мотив явної неповаги до суспільства характеризується усвідомленим спонуканням зневажливого ставлення до громадського порядку, неперсоніфікованого кола осіб, ігнорування існуючих в суспільстві елементарних правил поведінки, моральності, добропристойності. Таке ставлення проявляється у вчинках особи, стає відкрито вираженим, очевидним як для самого винного, так і для інших осіб. Мотив явної неповаги до суспільства, проявляючись у вчиненні дій, що грубо порушують громадський порядок, може характеризуватися комплексом ницих спонукань у вигляді прагнення протиставити себе суспільству, виявити грубу силу, п'яну хвацькість, пустощі тощо. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С.Яценко. - К.: А.С.К., 2006. С.610. На мій погляд, друге визначення більш ширше розкриває поняття явної неповаги до суспільства.

Чи є неповага до суспільства явною і який ступінь прояву неповаги, можна визначити, лише виходячи з конкретних хуліганських дій. Ступінь прояву неповаги до суспільства може визначатись цілим рядом обставин: нахабством чи цинізмом дій, особливостями часу, місця, обстановки скоєння хуліганських дій, їх способом та ін. Перераховані обставини можуть поєднуватись, виступаючи в сукупності, визначаючи тим самим підвищений ступінь прояву неповаги до суспільства. Одні і ті ж дії, вчинені різним способом, в різний час, в різних місцях чи в різній обстановці, можуть свідчити про більший чи менший ступінь неповаги до суспільства. Курс советского уголовного права. Т.5. С.14.

Для мотивів поведінки винного при хуліганстві притаманним є вчинення відповідних дій без видимого приводу чи використання незначного приводу для розправи з потерпілим. Посягання, як правило, вчиняється проти першого стрічного, кожного, хто «підвернувся під руку», як правило, хулігана й потерпілого раніше не пов'язували будь-які стосунки - наявність же особистих мотивів (помсти, заздрості, ревнощів) говорить про те, що має місце не хуліганство, а вчинення злочину проти особи. Навроцький В.О. Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я: Лекції для студ. юрид.фак. - Львів, 1997. С.17.

В процесі вчинення злочину, що розпочався за мотивом особистого характеру (помста, ревнощі тощо), останній може перейти в мотив явної неповаги до суспільства. Тим самим діяння може перетворитись із посягання на особу в злочин проти громадського порядку - хуліганство. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С.Яценко. - К.: А.С.К., 2006. С.611. Проте, особисті мотиви, як відмічає М.Т.Куц, носять другорядний, незначний, слабо виражений характер. Переважає ж завжди неповага до суспільства, що виражається в порушенні громадського порядку і є головним, вирішальним мотивом для кваліфікації злочинів за ст. 296 КК України. Куц Н.Т. Преступления против общественного порядка и общественной безопасности. К.: КВШ МВД СССР. 1974. С.с.14-15. Саме мотив явної неповаги до суспільства виступає одним із головних критеріїв відмежування хуліганства від суміжних злочинів. Відсутність у вчиненому мотиву явної неповаги до суспільства свідчить і про відсутність хуліганства, хоча б дії винного в тій чи іншій мірі порушували громадський порядок і характеризувались застосуванням насильства до потерпілого, знищенням майна тощо. Це підтверджується також судовою практикою.

Так, у постанові президії Івано-Франківського обласного суду від 31 травня 1996 року в справі С. зазначається, що, як вбачається із матеріалів справи, конфлікт між С. і потерпілим був викликаний неправильними діями останнього, який почав з'ясовувати причини відмови в задоволенні його прохання сісти в кафе за столик до С. та його знайомих, і в ході цього конфлікту С. заподіяв В. удар, від якого той упав на бетонну підлогу, вдарився головою й одержав смертельну травму. Падіння потерпілого було наслідком дій С. і суд встановив його вину щодо наслідку у формі необережності, тоді як хуліганство згідно із законом є умисними діями. Оскільки ж С. умисних дій, що грубо порушують громадський порядок і вражають явну неповагу до суспільства, не вчиняв, і конфлікт з потерпілим виник не з хуліганських мотивів, а у зв'язку з неправильною поведінкою останнього на ґрунті з'ясування взаємних стосунків, дії засудженого не містять складу злочину «Хуліганство». Президія обласного суду в цій частині справу закрила на підставі п.2 ст.6 КПК України за відсутністю в діях С. складу злочину і постановила вважати його засудженим лише за необережне вбивство. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С.Яценко. - К.: А.С.К., 2006. С.611.

В п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №10 «Про судову практику у справах про хуліганство» зазначається: «Суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій.

Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім'ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК України, що передбачають відповідальність за злочини проти особи...». Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. №10 // Вісн. Верхов. Суду України. - 2007. - №2.

Ігнорування суб'єктивної сторони вчиненого, зокрема, його мотиву, тягне неправильну кваліфікацію дій винного як хуліганства.

Страницы: 1, 2, 3, 4