Однією із відчутно значущих соціальних проблем для України є злочинність. В умовах реформування соціального життя та економіки країни її небезпечність збільшується, особливо у стратегічно важливих сферах громадського життя. Поширення організованої злочинності, що укоренилися практично в усіх сферах функціонування держави, завдає непоправної шкоди її розвитку. Воно негативно впливає на формування і діяльність органів державної влади, підриває довіру громадян до неї, до авторитета демократичних інститутів і цінностей. Воно загрожує національній безпеці України в цілому та ускладнює відносини України з іноземними державами.
Зростання злочинності в Україні, особливо організованої, насильницької та корисливої, що спостерігається в останні роки, викликано переломним періодом розвитку України і деякими іншими негативними чинниками. Це ставить перед державою серйозні завдання боротьби з таким явищем. Необхідно добиватися припинення зростання злочинності, а потім й її істотного скорочення. З цією метою вживаються політичні, економічні, організаційні, законодавчі та інші заходи.
Організована злочинність стає сьогодні суттєвим фактором посилення соціальної напруги і дестабілізації громадських відносин, заважає оздоровленню економіки, упорядкуванню споживчого ринку, сприяє деформації нових форм економічних підприємницьких відносин. Набирають силу небезпечні процеси зростання загальнокримінальної та економічної злочинності, лідерів злочинних групувань з корумпованими посадовими особами органів влади та управління, правоохоронних органів.
Актуальність теми даної курсової роботи визначається тим, що юридичною базою боротьби зі злочинністю є кримінальне законодавство. Щоб це законодавство було досить ефективним, необхідно правильно його застосовувати. Однак для цього слід ґрунтовно вивчати це законодавство, з тим щоб добре знати і застосовувати в практичній діяльності його норми.
Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є вчинком людини. Саме тому йому притаманні всі ті об'єктивні і суб'єктивні особливості, що характеризують поведінку людини: фізичні властивості - той чи інший рух або утримання від нього, використання фізичних, хімічних, біологічних та інших закономірностей навколишнього світу; психологічні властивості - прояв свідомості і волі, певна мотивація поведінки, її цілеспрямованість.
При цьому, оскільки інтереси і потреби суспільства постійно розвиваються, відповідно змінюється на певному етапі суспільного розвитку й оцінка поведінки людини як антисоціальної, злочинної. Тому поняття злочину не може бути незмінним: воно завжди повинно відповідати конкретному етапу розвитку суспільства, потребам та інтересам, притаманним саме цьому етапу. З огляду на це, вивчення і правильного тлумачення поняття закінченого та незакінченого злочину є важливим питанням у вивченні кримінального законодавства.
Предметом дослідження є сукупність понять, які виникають при тлумаченні сутності закінченого та незакінченого злочину.
Об'єктом дослідження курсової роботи є закінчений та незакінчений злочин у системі кримінального законодавства.
Метою даної курсової роботи є визначення сутності та тлумачення поняття закінченого та незакінченого злочину та його складових.
Для досягнення визначеної мети, ми поставили перед собою ряд наступних завдань:
· визначити, що є метою злочину та його ознаками;
· висвітлити поняття закінченого злочину та його складу з моменту закінчення;
· проаналізувати сутність поняття незакінченого злочину;
· дати характеристику готуванню до злочину, замаху на злочин та добровільної відмови при незакінченому злочині.
Джерельною базою нашого дослідження виступає ряд законодавчих та інших нормативно-правових актів, спрямованих на боротьбу з організованою злочинністю. Зокрема, це Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30.06.93 з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1993. - №35. - С. 358., Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.92 з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1992. - №22. - С. 303., Закон України «Про прокуратуру» Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.91 з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1991. - №53. - С. 793., Закон України «Про Службу безпеки України» Закон України «Про Службу безпеки України» від 25.03.92 з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1992. - №27. - С. 382., Закон України «Про міліцію» Закон України «Про міліцію» від 25.12.90 з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1991. - №4. - С. 20., Закон України «Про адвокатуру» Закон України «Про адвокатуру» від 19.12.92 з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1993. - №9. - С. 62., Закон України «Про статус суддів» Закон України «Про статус суддів» від 15.12.92 з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1993. - №8. - С. 56., Указ Президента України «Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян», Указ Президента України «Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією», Кримінально-процесуальний Кодекс України., Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 року. Кримінальний кодекс України; Кримінально-процесуальний кодекс України. - К. : Ин-юре, 2008. - 496 с.
Методологічноюбазою нашої курсової роботи виступає ряд посібників, підручників, наукових праць та статей з кримінального права написаних провідними правознавцями України. Зокрема, Романюк Б.В., Андрусів Г.В., Бантишев О.Ф. «Кримінальне право України. Загальна частина», посібник, який представлений у формі відповідей на питання, компактно викладено навчальний матеріал з курсу загальної частини кримінального права України для вищих юридичних навчальних закладів. Романюк Б.В., Андрусів Г.В., Бантишев О.Ф. Кримінальне право України. Загальна частина: Посібник для підготовки до іспитів. - Видання 2-е, стереотипне - К: Видавець Паливода А.В., 2003. - 124 c. Романюк Б.В., Андрусів Г.В., Бантишев О.Ф. «Кримінальне право України. Особлива частина», навчальний посібник, у якому викладено навчальний матеріал з курсу Особливої частини кримінального права України. Іванов Ю.Ф. «Кримінологія», навчальний посібник у якому висвітлюються основні теоретичні і практичні питання Загальної та Особливої частин кримінології на основі сучасних характеристик злочинності в Україні, досвіду боротьби з нею в умовах реформування й розбудови державно-правової системи. Іванов Ю.Ф. Кримінологія: Навчальний посібник. - К: Видавець Паливода А.В., 2006. - 264 c. Савченко А.В., Кузнецов В.В., Штанько О.Ф. «Сучасне кримінальне право України», курс лекцій, у якому викладено основний матеріал з кримінального права України з тлумаченнями та прикладами з сучасних обставин. Савченко А.В., Кузнецов В.В., Штанько О.Ф. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій - К: Видавець Паливода А.В., 2006. - 636 c. Штанько О.Ф., Кузнєцов В.В., Савченко А.В., Андрушко П.П., Джига М.В. «Сучасне кримінальне право України: нормативно-правові документи та судово-слідча практика», хрестоматія, у якій вперше подано саме в такій послідовності основні нормативні акти зі сфери кримінального законодавства, Рішення Конституційного Суду України, ухвали Верховного Суду України, узагальнення судової практики, нові постанови Пленуму Верховного Суду України з питань застосування кримінального законодавства. Штанько О.Ф., Кузнецов В.В., Савченко А.В., Андрушко П.П., Джига М.В. Сучасне кримінальне право України: нормативно-правові документи та судово-слідча практика: Хрестоматія. - К: Видавець Паливода А.В., 2005. - 496 c. Крім цього у курсові роботі нами використано ряд статей таких авторів як Джужа О., Голосніченко Д., Кирилюк А., Журавльов В.П., Закалюк А.П. та інші.
Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. В першому розділі роботи «Закінчений та незакінчений злочин» розглядаються загальні поняття, ознаки та мета злочину. В другому розділі «Закінчений злочин» детально аналізуються поняття закінченого злочину та склад злочину з моменту закінчення. В третьому розділі «Незакінчений злочин» розглядається тлумачення понять незакінченого злочину, готування до злочину, замах на злочин та добровільна відмова при незакінченому злочині.
Розділ 1. Закінчений та незакінчений злочин
Дії людини складаються з вчинків. Вчинок - це головний елемент людських взаємовідносин, в якому проявляється особистість людини, її гарні й погані якості, ставлення до суспільства, до оточуючого світу. Вчинки поділяються на правомірні і неправомірні. Правомірні - тобто ті, які відповідають нормам моралі і нормам права, вимогам закону. Протилежною правомірній поведінці є неправомірна, тобто та, яка суперечить закону. Неправомірна поведінка проявляється в правопорушеннях, як це випливає з самого терміна діях, які порушують право, закон. В свою чергу правопорушення поділяються на кримінальні злочини та проступки. Костенко О.М. Організована злочинність: Юридична дефініція та модель протидії / Проблеми боротьби з корупцією і організованою злочинністю. -Т. VII. - К., 1998. - С. 72.
Кримінальне право як наукова дисципліна вивчає, головним чином, злочин і покарання. Злочин і покарання - це дві сторони всього кримінального права і законодавства. Саме ці дві кримінально-правові інституції визначають і утворюють зміст, характеристику, особливості, завдання та потребу кримінального законодавства, кримінально-правової охорони, кримінального правосуддя. Савченко А.В., Кузнецов В.В., Штанько О.Ф. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій - К: Видавець Паливода А.В., 2006. - С. 403.
Важливу роль у характеристиці суб'єктивної сторони злочину грає мета. Мета - це уявлення про бажаний результат, якого прагне особа, що визначає спрямованість діяння. Мета як психічна ознака характерна для будь-якої свідомої вольової поведінки людини. В її основі лежать потреби, Суб'єктивна сторона злочину - інтереси людини. Однак, коли йдеться про мету злочину, її зміст визначається антисоціальною спрямованістю. Мета - уявлення про суспільно небезпечний наслідок злочину, про ту шкоду, яка настане для охоронюваних кримінальним законом відносин і яка, проте, є для нього бажаною. З огляду на це, мета дозволяє визначити, чому особа вчиняє злочин, заради чого, до якого результату спрямована її суспільно небезпечна діяльність. Звідси очевидно, що, по-перше, про мету злочину можна говорити лише у разі вчинення умисних злочинів. При цьому мета може бути тільки в злочинах, вчинюваних з прямим умислом, тому що вона є свідченням бажання певного наслідку. По-друге, суб'єктивна сторона містить у собі не всі мотиви і мету, а тільки ті з них, що визначають суспільну небезпечність, антисоціальну спрямованість діяння, впливають на ступінь його тяжкості або ступінь суспільної небезпечності особи винного. Мета є самостійною психологічною ознакою суб'єктивної сторони, але вона взаємозалежна з мотивом, і лише у єдності мета і мотив можуть дати повне уявлення про спрямованість поведінки особи, наприклад, корисливий мотив і корислива мета в таких злочинах, як крадіжка, грабіж, шахрайство. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. Вид. 3-тє, перероб. та допов. / За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. - К.: Юридична думка, 2004. - С. 441.
Мета може бути різною, наприклад, мета незаконного збагачення, мета приховати інший злочин, мета насильницької зміни конституційного ладу, мета збуту підроблених цінних паперів тощо.
На відміну від вини мета в структурі суб'єктивної сторони є факультативною ознакою, тобто такою, які в характеристиці суб'єктивної сторони різних злочинів може відігравати різну роль.
Залежно від законодавчого опису суб'єктивної сторони конкретних злочинів мета може виконувати роль: 1) обов'язкових, 2) кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак або 3) ознак, що пом'якшують чи обтяжують покарання. Там само. - С. 452.
Обов'язковими ознаками мета виступає у тих випадках, коли законодавець передбачає їх у диспозиціях статей: або прямо вказує на них, або вони однозначно випливають із характеру діяння. У ст. 185 Кримінального кодексу (КК) закон прямо не називає корисливу мету, але саме діяння - крадіжка, визначена як таємне викрадення чужого майна, внутрішньо вимагає її як обов'язкову. Якщо законодавець передбачає конкретний мотив або мету як обов'язкову ознаку складу злочину, то відсутність їх у конкретному випадку виключає цей злочин. Так, якщо при здійсненні певних дій відсутній хуліганський мотив, то склад хуліганства, передбачений у ст. 296 КК, відсутній. Не може бути шахрайства (ст. 190 КК) без корисливих мотиву і мети. Оскільки певні мотиви і мета впливають на ступінь тяжкості злочину, законодавець може вказати їх у деяких складах як кваліфікуючі або особливо кваліфікуючі ознаки, тобто такі, що підвищують суспільну небезпечність певного складу.
У визначенні поняття злочину, поданого в ст. 11 Кримінального кодексу України названо дві ознаки злочину винність та суспільна небезпечність.
Суспільна небезпечність діяння - це перш за все, його об'єктивна властивість заподіювати шкоду або ж створювати загрозу заподіяння шкоди тим об'єктам, які охороняються законом.
Поняття суспільної небезпечності діяння в нормотворчій діяльності своєрідно очолює ієрархію критеріїв криміналізації і декриміналізації. Крім того суспільна небезпечність діяння є критерієм класифікації злочинів у кримінальному законі та теорії кримінального права. Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України. - 2-ге вид., переробл та доповн. // Відп. ред. С.С. Яценко. - К.: А.С.К., 2002. - С. 582.
Законодавець визначає злочином не самі по собі об'єктивно суспільно небезпечні діяння, а дії вольові, тобто такі, що знаходяться під контролем свідомості та волі особи, - дії винні. При цьому від суб'єктивних ознак залежить не тільки ступінь суспільної небезпечності діяння, а насамперед, визнання самого діяння суспільно-небезпечним. Так, легке тілесне ушкодження злочином визначається тільки тоді, коли воно вчинене умисно; необережне заподіяння такого ушкодження злочином не вважається; тільки умисний обман покупців тягне кримінальну відповідальність тощо.
Суспільна небезпека як ознака будь-якого злочину має характер і ступінь. Про характер суспільної небезпеки можна судити за значущістю суспільних відносин, на які спрямований злочин. Наприклад, злочини проти життя набагато небезпечніші, ніж злочини проти особистої власності.
Характер суспільної небезпеки залежить і від змісту шкоди, яка заподіяна злочином. Шкода може бути матеріальна, моральна, ідеологічна. Про характер суспільної небезпеки можна судити і по особливостях способу посягання: насильницький чи ненасильницький. Наприклад, розбій суспільно небезпечніший від крадіжки, навмисне вбивство з особливою жорстокістю небезпечніше навмисного вбивства без обтяжуючих обставин (ст. 94 КК).
Характер суспільної небезпеки залежить і від форм вини. Так, навмисні тяжкі тілесні пошкодження небезпечніші від тяжких тілесних пошкоджень, вчинених по необережності Савченко А.В., Кузнецов В.В., Штанько О.Ф. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій - К: Видавець Паливода А.В., 2006. - С. 472.
У процесі застосування кримінально-правових норм суспільна небезпечність діяння є критерієм: кваліфікації злочинів (відмежування злочинів від інших правопорушень; відмежування злочинів від діянь, що через малозначущість не є суспільно небезпечними; розмежування злочинів як таких); індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання. При цьому показником рівня суспільної небезпечності злочину є санкція відповідної статті Кримінального кодексу.
Характер суспільної небезпечності діяння складає його якість. Визначається він суспільною цінністю об'єкта посягання, а також злочинними наслідками, способом вчинення злочину, мотивом і формою вини.
Ступінь суспільної небезпечності діяння складає її кількість і визначається, головним чином, способом вчинення злочину та розміром заподіяної шкоди. Ступенем суспільної небезпечності відрізняються злочини одного виду. Наприклад, ступінь суспільної небезпечності простої крадіжки (ч. 1 ст.185 КК) значно менша крадіжки з проникненням в житло (ч. З ст.185 КК). Суспільно небезпечніший від крадіжки, навмисне вбивство з особливою жорстокістю небезпечніше навмисного вбивства без обтяжуючих обставин (ст. 94 КК). Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України. - 2-ге вид., переробл та доповн. // Відп. ред. С.С. Яценко. - К.: А.С.К., 2002. - С. 590.
Злочин характеризується певним ступенем суспільної небезпечності. За деяким його рівнем злочин втрачає свої суспільні властивості і перестає бути злочином. Так згідно з ч.2 ст. 11 КК не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого законом, але через малозначність не має суспільної небезпеки.
Малозначність вчиненого діяння в ч.2 ст. 11 КК розуміється такою, що кримінальна відповідальність та покарання в цьому випадку була б занадто великою та зайвою, не відповідною вчинку. Малозначність діяння позначає незначний обсяг посягання на важливий об'єкт або посягання на незначний, малоцінний об'єкт. Частина 2 ст. ІІ КК підкреслює відсутність злочину в діяннях, які не мають властивості суспільної небезпечності, закріплює принцип економії кримінальної репресії, застосування засобів громадського впливу. Романюк Б.В., Андрусів Г.В., Бантишев О.Ф. Кримінальне право України. Загальна частина: Посібник для підготовки до іспитів. - Видання 2-е, стереотипне - К: Видавець Паливода А.В., 2003. - С. 54.
Протиправність діяння - обов'язкова, невід'ємна ознака злочину. Таким чином може бути визнано лише таке діяння, яке позначене в законі, передбачене законом.
Кримінальна протиправність - це криміналізація діяння кримінальним законом. Визнати діяння злочином - правомочність Вищого органу законодавчої влади України.
Таким чином, протиправність є форма виразу суспільної небезпечності та закріплення її в законі, законом. Протиправність є юридичне відбиття в законі суспільної небезпечності злочину, оскільки протиправним може бути визнано лише суспільно небезпечне діяння.
Протиправність - це забороненість діяння кримінальним законом. Але в чинному КК не всі передбачені ним діяння мають ознаку суспільної небезпечності. (Наприклад: самовільне будівництво житла.) Разом з тим не всі суспільно небезпечні вчинки визнаються злочинами і набувають протиправності. Визнати певний шкідливий вчинок злочином повною мірою залежить від волі законодавця. Для цього він враховує багато суспільних чинників, а саме: розповсюдженість таких діянь, тяжкість їх наслідків, можливість забезпечення ефективної боротьби з ними, негативні наслідки їх караності та деякі інші. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. Вид. 3-тє, перероб. та допов. / За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. - К.: Юридична думка, 2004. - С. 502.
Винність діяння. Згідно зі ст. 3 КК злочином може бути визнано тільки винне діяння, тобто вчинене навмисно чи необережно. Невинне заподіяння суспільно небезпечної шкоди злочином не визнається.
Цивілізоване, демократичне кримінальне законодавство ґрунтується на суб'єктивних підставах і рішуче відхиляє об'єктивну осудність. Кримінальній відповідальності підлягає винна особа. Саме винність діяння є його головним внутрішнім змістом, бо якраз в цьому знаходить вихід лиха воля злочинця. Тому і в провинність особі можна поставити лише такі дії та їх наслідки, які охоплювались її умислом, намірами, які вона передбачала, або могла усвідомлювати та передбачати.
Визнання діяння злочином значить, разом з тим, визнання і його покарання, не має покарання без злочину, так не має і злочину без покарання.
Видом та розміром покарання, встановленого законом за той чи інший злочин, відбивається оцінка суспільної небезпечності злочину, визначається його тяжкість, дає підстави віднести його до того чи іншого класу, групи в певній класифікації. Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року. // За ред. М.І.Мельникова, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2003. - С. 230.
Отже, для того щоб конкретне діяння було визнано злочинним, воно повинно містити повний комплекс відповідних ознак. Аналіз ч. 1 ст. 11 КК показує, що в ній чітко закріплені три ознаки злочину: суспільна небезпечність діяння, винність і передбаченість діяння в законі про кримінальну відповідальність. Перші дві ознаки - суспільна небезпечність і винність - є матеріальними, що розкривають як зовнішню, так і внутрішню соціально-психологічну природу злочину. Третя - передбачення діяння КК - формальна, що відбиває юридичну, нормативну природу злочину, тобто його протиправність.
Названі нами головні ознаки злочину не вичерпують усіх його суспільних властивостей. Велику роль відіграють норми моралі. Сила держави - армія, міліція, суд, тюрма - ніщо в порівнянні з силою громадського осуду. Саме тому закони слабкі, якщо слабкі моральні засади суспільства.
Розділ 2. Закінчений злочинПоняття закінченого злочину сформульовано у ч. 1 ст. 13 КК. Згідно з нею закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК. Тобто, закінченим злочином вважається діяння, коли винний виконав усі дії, що утворюють об'єктивну сторону конкретного складу злочину, досяг бажаного результату, заподіяв шкоду об'єкту злочину. Тільки наявність усіх об'єктивних і суб'єктивних ознак у вчиненому діянні дозволяє визнати його закінченим злочином.Поняття закінчений злочин відоме теорії кримінального права та кримінальному законодавству з другої половини XIX ст.В. Д. Спасович визначав закінчений злочин на підставі ст. 12 «Уложения» 1845 pоці, яке вказувало, що «Преступление почитается совершившимся, когда в самом деле последовало преднамеренное виновным, или иное от его действий зло». Критикуючи це нормативне визначення, автор зазначав, що воно невиправдано розширено розглядає наслідки діяння, включаючи до нього ті, які не охоплювались умислом винного. «Зло непреднамеренное, произошедшее от деяния, может быть рассматриваемо или как совершенно случайное, тогда оно не может быть вменено подсудимому, или как происшедшее от неосторожности...», що не може розглядатись, як стадія виходячи із висловленої з того, що стадії злочину наявні виключно при вчиненні умисних злочинів. Даючи власне визначення закінченому злочину, він писав, що «совершение преступления будет тогда, когда преступник произвел в мире внешнем ту перемену, которая составляет цель его деяния». Савченко А.В., Кузнецов В.В., Штанько О.Ф. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій - К: Видавець Паливода А.В., 2006. - С. 547.Критикуючи цю позицію, М. С. Таганцев вказував, що пов'язувати момент закінчення треба не з досягненням чи недосягненням злочинцем мети, яку він визначав для себе перед скоєнням злочину, а з нормативним визначенням злочину. Однак, визначаючи поняття закінченого злочину, ані закон, ані автор не розглядали видів злочинів залежно від моменту їх закінчення. Савченко А.В., Кузнецов В.В., Штанько О.Ф. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій - К: Видавець Паливода А.В., 2006. - С. 556.Не робив цього і В. В. Владимиров, який визначав закінчений злочин, як такий, коли «умысел преступника осуществлен в действительности». Курс кримінології: Загальна частина: Підручник: У 2 кн. / За ред. О.М. Джужи, П.П. Михайленка, О.Г. Кулика та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи. - Кн.1. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - С. 128.О. Ф. Юстяківському належить чи не перше у національній кримінально-правовій теорії, визначення закінченого злочину. Він поєднав момент закінчення з наявністю у вчиненому діянні всіх елементів складу конкретного злочину. Там само. - С. 133.Першим, хто зробив спробу диференціації закінчених злочинів на види, був Л. С. Бєлогриць-Котляревський. Він поділяв закінчені злочини на матеріальні і формальні. При цьому пов'язував ці види з конкретизацією поняття закінченого злочину в диспозиції конкретної норми: там, де норма конкретно визначає всі ознаки злочину, має місце матеріальний склад злочину, там, де формулювання незрозуміле, неточне, - формальний. Там само. - С. 139.Як вже зазначалось, законодавство Російської імперії визначило поняття закінченого злочину в «Уложении о наказаниях» 1845 p. Однак вже кримінальне законодавство 1903 р. від цього відмовилось.Кримінальне законодавство перших років радянської влади -«Руководящие начала» 1919 pоку - присвятило цьому питанню спеціальну норму (ст. 17), яка визначала: «Преступление считается оконченным, когда намерение совершающего преступление осуществилось до конца» Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. Вид. 3-тє, перероб. та допов. / За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. - К.: Юридична думка, 2004. - С. 563.. Як і дефініції, застосованих дореволюційним законодавством, так і це пов'язувало момент закінчення з суб'єктивними характеристиками злочинця, а не з наявністю в діянні ознак складу злочину, визначених відповідною кримінально-правовою нормою.Подальше кримінальне законодавство часів СРСР - КК РСФРР та УСРР 1922 р., «Основные начала» 1923 p., КК УСРР 1927 p., Основи 1958 р. та КК УРСР 1960 р. взагалі не визначали поняття закінченого злочину.Слід зауважити, що в перші роки радянської влади висловлювались навіть про необхідність відкинути питання про стадії злочину через те, що революційне право взагалі не повинно розглядати питання про наслідки злочину. Подібна «ура-революційність» добре відома не тільки кримінальному праву тих часів, а й іншим галузям науки і культури. її хибність і навіть шкідливість також добре відомі, як відомі, на жаль, і наслідки її впровадження в життя.Глибинна теоретична розробка проблеми закінченого злочину почалась у кримінально-правовій науці в повоєнні роки. Щоправда, і до того часу це питання не залишалось поза увагою наукової думки. В одному з перших підручників із загальної частини кримінального права зазначалось, що «преступление считается оконченным тогда, когда совершенное субъектом действие содержит в себе все признаки состава данного преступления». Підручник не розглядав видів закінчених злочинів відповідно до моменту їх закінчення, хоча і виділяє як окремий вид «усічені» злочини - такі, в яких момент закінчення злочину перенесений на таку стадію в розвитку злочинної діяльності, на якій вона ще не досягла по суті свого повного завершення.Так само розглядалось це питання і в підручнику 1939 р. і в наступних його виданнях (1943 та 1948 pp.) Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. Вид. 3-тє, перероб. та допов. / За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. - К.: Юридична думка, 2004. - С. 572.У навчальному посібнику з кримінального права для юридичних інститутів (1952 р.) всі злочини за моментом закінчення поділялись на матеріальні і формальні залежно від необхідності чи не настання шкідливих наслідків.М. Д. Шаргородський визначав закінчений злочин залежно від передбачення чи ні законом необхідності настання соціально шкідливих наслідків. Він не називав конкретних видів закінчених злочинів, хоча і робив відповідну диференціацію.У післясталінські часи з'явились два монографічних дослідження в яких разом з повним комплексом проблем стадій на рівні теоретичних узагальнень розглядалось і поняття закінченого злочину.Першою з них була монографія професора М. Д. Дурманова «Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву». Автор уперше в теорії радянського кримінального права поставив питання про наявність подвійного змісту в самому понятті «закінчений злочин», коли, з одного боку, це розглядається в контексті поняття закінченого злочину в законі, а з іншого, - відносно конкретного діяння в судовій практиці. При цьому автор, даючи визначення поняття закінченого злочину, пов'язує його з наявністю всіх ознак об'єктивної сторони того злочину, на вчинення якого скерований умисел винного. Він детально розглядав види закінченого злочину, поділяючи всі злочини за моментом закінчення на матеріальні - ті, момент закінчення яких законодавець пов'язує з настанням суспільно небезпечних наслідків; формальні - ті, момент закінчення яких законодавець пов'язує з виконанням суспільно небезпечного діяння, незалежно від того, чи настали в подальшому наслідки чи ні; усічені - момент закінчення яких переноситься на ранню стадію розвитку злочинної діяльності. При цьому автор висловлювався негативно щодо використання зазначених термінів і пропонував інші, надзвичайно складні за граматичною конструкцією, які, до речі, не прижилися в теорії кримінального права.Другою працею була монографія І. С. Тишкевича «Приготовление и покушение по уголовному праву». Автор пов'язував момент закінчення злочину з моментом виконання суспільно небезпечних дій, скерованих на спричинення шкоди суспільним відносинам, хоча навіть така шкода насправді і не була спричинена. Виділялись три вказаних види закінчених злочинів (хоча також робилась невдала спроба надати їм іншу назву). При цьому, визначаючи поняття усіченого злочину, він розглядав його, як різновид формального злочину. Савченко А.В., Кузнецов В.В., Штанько О.Ф. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій - К: Видавець Паливода А.В., 2006. - С. 490.А. А. Піонтковський визначав закінчений злочин таким чином: «Преступление является законченным тогда, когда совершенное виновным деяние содержит все признаки состава преступления, описанные в диспозиции уголовного закона». Не називаючи видів злочину за моментом закінчення (матеріальні і формальні), він, проте, давав визначення, які фактично відповідають саме цим видам. Глибинно розглядались поняття і зміст усічених злочинів, їх місце в загальній системі злочинів за моментом закінчення. Там само. - С. 497.Українські вчені-криміналісти переважно дотримувались тих самих поглядів, що й їх російські колеги.Приміром, у фундаментальній роботі «Уголовное право Украинской ССР на современном этапе» автори визначали закінчений злочин таким чином: «Преступление считается оконченным, если полностью выполнен предусмотренный законом состав преступления». Вони також виділяли три види злочинів відповідно до моменту закінчення - матеріальні, формальні та усічені.П. С Матишевський визначав закінчений злочин як такий, що містить «усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК». При цьому автор визначав лише два види злочинів за моментом закінчення - матеріальні і формальні. Він не виділяв як окремий вид усічені злочини, вважаючи, що він охоплюється поняттям формального злочину. Там само. - С. 512.М. Й. Коржанський, не заперечуючи тричленної схеми поділу злочинів за моментом закінчення, проте відмовляється від терміна «усічені злочини», пропонуючи визначати їх як «скорочені».За класичною схемою розглядають питання закінченого злочину та видів злочинів за моментом закінчення і автори підручника «Кримінальне право України. Загальна частина».Згідно зі ст. 13 КК України злочин вважається закінченим, коли він містить у собі всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України (cт. 13 ч. 1 КК).Однак це є надзвичайно загальним. На рівні конкретної кримінальної справи для визначення моменту закінчення злочину врахуванню підлягають також положення Загальної частини КК, які є додатковими (хоча і не останніми) показниками, що визначають закінчення злочину. Наприклад, для визнання злочину закінченим для підбурювача або організатора, крім загальних характеристик злочину, який ними вчинено у співучасті, потрібна наявність і спеціальних характеристик, що визначають ці види співучасників (ст. 27 КК). Це питання ще недостатньо вивчено в нашій науковій літературі і підлягає додатковому аналізу. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / За ред. Ю. В. Александрова, В. І. Антипова, М. В. Володько та ін. - К.: Правові джерела, 2002. - С. 259.Чинний КК, так само, як і попередній, не містить загального поняття складу злочину. Склад злочину - це своєрідна юридична абстракція, що встановлена наукою кримінального права. її формулювання базується на законодавчому визначенні підстави кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 2 КК), матеріально-формальному понятті злочину (ст. 11 КК) та теоретичному узагальненні ознак складів злочинів, що передбачені нормами Особливої частини КК.Злочин, як реальний факт, не може служити підставою кримінальної відповідальності, оскільки містить у собі деякі ознаки, що не впливають на відповідальність.Тому тільки сукупність вказаних у законі ознак, суттєвих для визначення суспільної небезпеки та характеру певного виду злочину, утворює склад злочину, факт встановлення якого і є підставою для кримінальної відповідальності та кваліфікації злочину за певною статтею КК.Ст. 2 КК як підставу кримінальної відповідальності визначає факт «вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбачений цим Кодексом». Законодавче визначення підстави кримінальної відповідальності надає можливість виділити такі характерні риси складу злочину.По-перше, відомо, що кожне суспільно небезпечне діяння володіє різноманітними ознаками об'єктивного й суб'єктивного характеру. Але при цьому кримінальним законом повинні бути закріплені, насамперед, стійкі, постійні й типові для більшості діянь ознаки. Оскільки поняття складу злочину як підстави кримінальної відповідальності тісно пов'язане з поняттям злочину як суспільно небезпечного діяння, ці ознаки повинні у своїй сукупності визначати рівень суспільної небезпеки діяння взагалі, а кожна з них окремо - впливати на ступінь суспільної небезпеки зокрема.По-друге, склад злочину - це законодавче поняття про злочин і вказує лише на ті його ознаки, що закріплені в законі про кримінальну відповідальність.Відповідно до ст. 3 КК «законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права». Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року. // За ред. М.І.Мельникова, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2003. - С. 195. Тобто, ознаки складу злочину встановлюються лише кримінальним законом, а не будь-якими іншими законодавчими актами. Виняток становлять нормативно-правові акти, що наповнюють кримінально-правові норми з так званими бланкетними диспозиціями відповідним змістом, уточнюють ознаки окремих складів злочинів (прикладом можуть бути ознаки складів злочинів, передбачених статтями 247 та 274 КК) Там само. - С. 695..Виходячи із законодавчих положень, наука кримінального права визначила, що склад злочину утворюють чотири елементи: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.Кожен з елементів складу злочину характеризують певні ознаки. Так, до ознак об'єкта злочину, крім суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, віднесено предмет злочину. Об'єктивну сторону характеризують: дія (бездіяльність), злочинні наслідки, причиновий зв'язок між дією (бездіяльністю) та наслідками, що настали, час, місце, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину. Суб'єкт злочину: осудність, вік, з якого настає кримінальна відповідальність, посадове становище, відношення до військової служби тощо. Суб'єктивну сторону: вина, мотив, мета та емоційний стан.З цих ознак, що наповнюють правовий зміст елементів складу злочину, обов'язковими, тобто необхідними, є ознаки складу злочину, що притаманні всім злочинам без винятку. Відсутність таких ознак свідчить про відсутність певного елементу складу злочину і, відповідно, самого складу злочину. До таких обов'язкових ознак складу злочину відносяться: а) суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом; б) злочинна дія (бездіяльність); в) ознаки загального суб'єкта (фізична особа, осудність, вік, з якого настає кримінальна відповідальність); г) вина (умисел або необережність). Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / За ред. Ю. В. Александрова, В. І. Антипова, М. В. Володько та ін. - К.: Правові джерела, 2002. - С. 264.Таким чином, в межах загального поняття складу злочину всі ознаки, що характеризують елементи складу, поділяються на дві групи: уже розглянуті нами необхідні (обов'язкові) ознаки, і другу групу складають факультативні (необов'язкові) ознаки.Факультативними (необов'язковими) є ознаки, що притаманні не усім, а тільки окремим складам злочину. До таких ознак віднесені: а) предмет злочину; б) злочинні наслідки, причиновий зв'язок між дією (бездіяльністю) і наслідками, що настали, місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину; в) ознаки спеціального суб'єкта (службове становище, державно-правове становище тощо); г) мотив, мета та емоційний стан. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / За ред. Ю. В. Александрова, В. І. Антипова, М. В. Володько та ін. - К.: Правові джерела, 2002. - С. 272.У тих випадках, коли названі ознаки вказані безпосередньо у законі про кримінальну відповідальність, вони стають обов'язковими для даного складу злочину і підлягають встановленню та доказуванню. Так, склад злочину, передбаченого ст. 148 КК, має місце тоді, коли підміна чужої дитини вчинювалася з корисливих або інших особистих мотивів. Склад одержання хабара (ст. 368 КК) є лише за умови, що суб'єктом такого діяння виступає службова особа. Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року. // За ред. М.І.Мельникова, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2003. - С. 703. Розподіл ознак на обов'язкові та факультативні має сенс тільки на рівні загального поняття про склад злочину, а для конкретного складу (крадіжки чи зґвалтування) усі описані в законі ознаки є важливими та обов'язковими.Окремі елементи та ознаки складу злочину отримали своє законодавче визначення безпосередньо у законі про кримінальну відповідальність (зокрема, суб'єкт злочину - у ст. 18 КК, осудність - ст. 19 КК; вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, - ст. 23 КК); а інші, такі, як об'єкт, об'єктивна сторона, предмет, спосіб, знаряддя, мотив, законодавчого визначення не мають і визначаються кримінально-правовою наукою. Там само. - С. 215-221.Теорією кримінального права ознаки складу злочину, за логічним характером понять, що використовуються для опису цих ознак, поділяються на позитивні й негативні.Перші виражені позитивними поняттями. Вони вказують на наявність певних якостей, властивостей злочину, що обов'язково повинні бути присутні в нього (наприклад, ч. 3 ст. 133 КК передбачає відповідальність за зараження венеричною хворобою, що спричинило тяжкі наслідки).Другі - негативними поняттями, що вказують на відсутність певних якостей або властивостей (наприклад, ч. 1 ст. 122 КК визначає умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження як таке, що не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених уст. 121 КК).
Главная