Рефераты

Злочинність неповнолітніх та її особливост

Злочинність неповнолітніх та її особливост

Курсова робота з правознавства

Злочинність неповнолітніх та її особливості. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність

Вступ

Право на захист дитинства від експлуатації та насильства (ст. 52 Конституції) - означає встановлення відповідальності за вчинення будь-якого насильства над дитиною та її експлуатацію. Кримінальний кодекс України містить ряд статей, що передбачають судову відповідальність: за умисне убивство матір'ю своєї новонародженої дитини і залишення без допомоги малолітнього, який знаходиться у небезпечному для життя стані; за зловживання опікунськими правами та залишення підопічних дітей без догляду і допомоги; за зґвалтування неповнолітньої або малолітньої; за статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості; за розбещення неповнолітніх; за мужолозтво з неповнолітніми; за викрадення чужої дитини; за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, пияцтво, заняття жебрацтвом, проституцією, азартними іграми, а також використання неповнолітнього з метою паразитичного існування; за доведення неповнолітнього до стану сп'яніння.

Цитуючи слова Наталії ШЕСТАКОВОЇ, начальника відділу нагляду за додержанням законів про права неповнолітніх Генеральної прокуратури України можна аналізувати нинішнє становище неповнолітніх в Україні та тенденцію скоєння злочинів під впливом дорослих осіб:

- Аналіз стану злочинності серед неповнолітніх, статистичні показники поточного року свідчать, що криміногенна ситуація у молодіжному середовищі дедалі ускладнюється. Неповнолітніми скоюється все більше жорстоких, зухвалих злочинів -- навмисних вбивств, тяжких тілесних ушкоджень, розбійних нападів. Водночас ефективність діяльності органів державної системи профілактики правопорушень серед неповнолітніх, основним з яких є служби у справах неповнолітніх, залишається вкрай низькою.

Порушуючи вимоги ст. 4 Закону України «Про органи і службу у справах неповнолітніх» більшість служб у справах неповнолітніх АР Крим, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Львівської, Одеської, Сумської, Харківської, Чернігівської, Черкаської областей неналежним чином виконують покладені на них обов'язки щодо організації та координації заходів, спрямованих на попередження бездоглядності та правопорушень у молодіжному середовищі. Вони фактично не забезпечують контроль за проведенням виховної роботи у навчальних, позашкільних закладах, за місцем проживання. Облік неповнолітніх, які потребують невідкладного соціального захисту чи профілактичного впливу, здійснюється не в повному обсязі, виховна робота з такими дітьми проводиться нерідко формально, епізодично, що зумовлює її низьку результативність. Не налагоджено належну взаємодію щодо вирішення цих питань з органами кримінальної міліції у справах неповнолітніх, освіти, громадськими та молодіжними організаціями. Зокрема, лише у трьох областях -- Донецькій, Одеській та Сумській прокурорськими перевірками виявлено близько 300 неповнолітніх правопорушників, засуджених до умовних мір покарання, які на обліку в службах у справах неповнолітніх не перебували, профілактичні заходи щодо них не вживалися.

Багатьма службами у справах неповнолітніх не використовуються надані законом повноваження щодо соціального захисту підлітків, особливо тих, які перебувають у неблагополучних сім'ях, не вживається заходів щодо запобігання злочинності та правопорушенням з боку цієї категорії осіб. Така байдужість та бездіяльність нерідко призводить до трагічних наслідків, через безвихідь спонукає дітей до скоєння тяжких злочинів. Зокрема, у с. Чорноголова Великоберезнянського району Закарпатської області мешкала неблагополучна сім'я Савка, глава якої систематично пиячив, перебуваючи у нетверезому стані, знущався над дружиною і дітьми. Про те, що відбувалось у цій родині, було відомо органам місцевого самоврядування, службі та кримінальній міліції у справах неповнолітніх, але жодним державним органом не було вжито заходів до захисту дітей, вилучення їх з небезпечного оточення, притягнення до відповідальності сімейного дебошира, що стало основною причиною скоєння тяжкого злочину -- неповнолітній син убив свого батька. Подібні факти мали місце і в інших областях України.

Проте і з тими неповнолітніми, які перебувають на обліку, профілактична робота проводиться часто формально або не проводиться взагалі. Так, з лютого минулого року на обліку у Свердловській міській службі у справах неповнолітніх Луганської області перебувала Калашнікова, яка ухилялася від навчання, вживала алкогольні напої. За період перебування на обліку дівчинку жодного разу не відвідали працівники служби, коло її знайомих не з'ясовували. Це сприяло тому, що Калашнікова у липні минулого року, перебуваючи у нетверезому стані, вчинила замах на умисне вбивство своєї матері.

Незважаючи на поширеність правопорушень серед підлітків, які не зайняті ні навчанням, ні працею, службами у справах неповнолітніх не вживається дієвих заходів до їх працевлаштування, не контролюється діяльність органів державної служби зайнятості з цих питань. Зокрема, на обліку у службах зайнятості торік перебувало понад 110,5 тис. випускників середніх загальноосвітніх шкіл та професійно-технічних закладів, з яких працевлаштовано близько 28 тис., у т. ч. за допомогою служб у справах неповнолітніх усього 2,5 тис. Недостатньо займаються проблемою працевлаштування неповнолітніх та контролем за виконанням підприємствами та організаціями законодавства про їх працю більшість служб у справах неповнолітніх Закарпатської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Черкаської та інших областей.

За статистичними даними, кожен одинадцятий неповнолітній скоює злочинні дії у нетверезому стані. Переважна більшість тяжких злочинів проти особи -- навмисних вбивств, тяжких тілесних ушкоджень -- вчинено підлітками на ґрунті пияцтва чи наркотичного збудження, однак службами у справах неповнолітніх не приділяється належної уваги профілактиці негативних проявів у молодіжному середовищі. Перевірки з цих питань практично не проводяться, не виявляється ініціативи щодо притягнення до відповідальності дорослих осіб, які залучають підлітків до вживання наркотиків, алкоголю. Торік до адміністративної відповідальності за порушення правил торгівлі спиртними напоями притягнуто судами тільки 152 працівників торгівлі, а за доведення неповнолітніх до стану сп'яніння -- лише 7 дорослих осіб. І це при тому, що за вказаний період працівниками міліції складено понад 10,8 тис. адміністративних протоколів щодо неповнолітніх порушників антиалкогольного законодавства. Така бездіяльність органів державної системи профілактики негативно позначилася на стані злочинності серед неповнолітніх: у минулому році кількість засуджених підлітків, які скоїли злочини у стані алкогольного сп'яніння, зросла на 259 осіб, особливо у Вінницькій, Запорізькій, Київській, Кіровоградській, Херсонській, Чернівецькій областях, м. Києві. У стані наркотичного збудження торік скоїли злочини близько 500 неповнолітніх: найбільше у столиці, а також у Донецькій і Одеській областях.

Служби у справах неповнолітніх багатьох областей залишаються осторонь вирішення проблеми організації дитячого дозвілля. Перевірки стану виховної роботи за місцем проживання неповнолітніх практично не проводяться, питання діяльності дитячих гуртків, клубів, спортивних секцій здебільшого не контролюється. Разом з тим, триває процес комерціалізації дитячого дозвілля, що позбавляє дітей з малозабезпечених сімей можливості відвідувати такі заклади. Так, у Вінницькій області відсоток дітей, охоплених організованими формами відпочинку, становить лише 10,5, у Закарпатській -- 10,6, у Хмельницькій -- 13,5. Водночас на цьому тлі з'явилося безліч комерційних комп'ютерних клубів, де підлітки за плату мають доступ до ігор, зміст яких ніким не контролюється і які, як правило, пропагують культ насильства і жорстокості. Втім, порушення вимог чинного законодавства України, спрямованого на зміцнення моральних засад суспільства, розвиток духовності та формування здорового способу життя громадян, незайнятість дітей та підлітків корисними і змістовними видами дозвілля негативно позначається на стані злочинності та бездоглядності у молодіжному середовищі. Зокрема, група неповнолітніх мешканців м. Полтави протягом двох місяців минулого року скоїла ряд розбійних нападів та навмисних вбивств. У ході слідства з'ясовано, що підлітки виховувалися у неповних сім'ях, не вчилися і не працювали, а весь вільний час проводили у міському кінотеатрі «Алмаз», де розміщений комп'ютерний клуб. Репертуар ігор, що пропонувався неповнолітнім, становили жахи, катастрофи, бойовики тощо. Не забезпечують дієвого контролю за станом роботи за місцем проживання неповнолітніх та діяльністю дитячих позашкільних закладів більшість служб у справах неповнолітніх АР Крим, Дніпропетровської, Донецької, Луганської, Львівської, Кіровоградської, Одеської, Харківської, Херсонської та інших областей.

Поширеність порушень законодавства у діяльності служб у справах неповнолітніх на місцях пояснюється певною мірою тим, що службами обласних державних адміністрацій, Державним комітетом молодіжної політики, спорту і туризму України не вживається достатніх рішучих заходів до забезпечення належного контролю за роботою підпорядкованих органів. Перевірки проводяться переважно формально, поверхово, посадові особи, які допустили порушення закону, до відповідальності практично не притягуються. Водночас лише торік органами прокуратури виявлено близько 2 тис. порушень закону у діяльності служб у справах неповнолітніх, для їх усунення внесено понад 1,8 тис. документів реагування, за наслідком розгляду яких притягнуто до відповідальності понад 300 працівників цих органів, порушено 6 кримінальних справ.

Тож необхідно вжити конкретних заходів до усунення виявлених порушень закону та недопущення їх надалі. Для цього слід забезпечити безумовне виконання вимог законодавства, спрямованого на проведення профілактичної роботи в молодіжному середовищі, усунення причин і умов, які сприяють бездоглядності та правопорушенням серед дітей та підлітків, координацію і контроль за діяльністю усіх причетних до цих питань органів і відомств.

Організувати повний, достовірний облік неповнолітніх правопорушників з метою охоплення кожного з них профілактичним впливом. Систематично проводити перевірки стану виховної роботи у навчально-виховних та позашкільних дитячих закладах за місцем проживання, стану додержання трудового законодавства щодо неповнолітніх. Вживати дієвих заходів до посадових осіб, які порушують права та інтереси дітей і підлітків.

Нині в Закарпатті більше двох тисяч дітей, позбавлених батьківського піклування. Справжніх сиріт серед них всього одна третина. Ця статистика не враховує дітей, покинутих заробітчанами. Своїх батьків вони не бачать роками, а родичі чи знайомі не завжди стають добрими опікунами. Діти змушені йти на вулицю, де зазвичай, потрапляють під вплив дорослих злочинців. Жебракування, крадіжки, навіть торгівля легкими наркотиками - єдиний спосіб вижити для малолітніх бродяг. Подекуди, дорослі наставники, з цією метою, вивозять їх далеко за межі області. Трапляються випадки, коли дітей у подібне рабство продають самі батьки. Лише цього року через втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність було арештовано понад 200 осіб.

За словами Івана ДОКІЄНА, начальника кримінальної міліції у справах неповнолітніх УМВС області, підліткова злочинність має корисливий характер, вирізняється зухвалістю, цинізмом. Неповнолітні часто скоюють злочини у стані алкогольного сп'яніння. Зокрема, 49 підлітків порушували закон під дією спиртних напоїв.

Масового характеру набувають випадки, коли бездоглядними стають діти при живих батьках. Останні в пошуках заробітку фактично втрачають свою дитину. Чим вона живе, з ким дружить, чому рідко приходить додому, пропускає заняття - батькам байдуже. Тільки розводять руками, коли дізнаються від правоохоронних органів, що їхнє "чадо" має причетність до низки злочинів.

Особливо це стосується неблагополучних сімей. Саме тут виникає проблема втягнення неповнолітніх до злочинної діяльності. Дитина, покинута напризволяще, стає ласим шматочком для дорослого злочинця.

Останнім часом у суспільстві відбулися і тривають глибокі зміни, які тим чи іншим чином впливають на криміногенну обстановку. Особливо це стосується причин і умов злочинності неповнолітніх. Так, кожен 8--9 злочин в Україні вчинюється неповнолітніми. Близько 11% серед осіб, які беруть участь у скоєнні злочинів, -- неповнолітні. Поширення злочинності серед них випереджає її загальне зростання, а кількість підлітків, що вчинили злочин повторно, за останні роки збільшилась більш як на 19%. Майже кожен другий злочин скоюється підлітками у групі; частіше з особливою жорстокістю і цинізмом. Відбувається процес «омолодження» злочинності, збільшення числа підлітків жіночої статі. Боротьба зі злочинністю неповнолітніх є необхідною ланкою у низці заходів з викорінення злочинності у цілому. Тому запобігання таким злочинам повинно посідати одне з головних місць у подоланні цього негативного явища. Багато процесів, які нині відбуваються у суспільстві і впливають на зростання злочинності, взагалі не досліджені. Потребують теоретичного і практичного розроблення причини і умови злочинності неповнолітніх, співвідношення біологічного і соціального у формуванні антисуспільної установки у свідомості неповнолітніх на основі подій і процесів, які реально відбуваються у нашій країні. Слід також систематизувати існуючі заходи впливу на неповнолітніх як тих, що вже вчинили злочин, для їх перевиховання, так і схильних до скоєння останніх. Неабияке значення у подоланні злочинності неповнолітніх має розроблення оптимальної структури державних органів і громадських формувань, які покликані боротися з вказаним негативним явищем. Нині багато з цих органів зазнали серйозних змін і скорочень, а названі формування взагалі перестали діяти. У боротьбі зі злочинністю неповнолітніх необхідний тиск на протилежну сторону, забезпечення переваги запобігання над процесом соціальної дезінтеграції. З'ясування питання про кількісний вираз і про кількісну оцінку даного соціального «зла» і протилежного йому позитивного потенціалу -- справа не проста. Але від неї не можна ухилитися; і слід знайти підходи до максимально можливого вирішення цього питання. Має бути якнайповніше врахований весь контингент неблагополучних за тими чи іншими характеристиками неповнолітніх, взяті до уваги активні умови, ресурси запобігання злочинності, а також своєчасне, повне і правильне застосування всіх норм права, спрямованих на запобігання правопорушенням неповнолітніх і створення останнім нормальних матеріальних та інших умов життя, охорону прав й інтересів. Ефективність запобігання даному негативному явищу залежить насамперед від своєчасного виявлення і усунення причин злочинності неповнолітніх та умов, що цьому сприяють, а також виявлення неповнолітніх, зважаючи на поведінку яких можна очікувати скоєння злочину і вжиття відповідних запобіжних заходів. Як свідчить практика, вказані причини і умови у багатьох регіонах України глибоко не аналізуються і особливості їх у запобіганні даного виду злочинності не враховуються. Нерідко працівники правоохоронних органів обмежуються лише поверховим вивченням даних статистики, без ретельного дослідження причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми, без встановлення причинного зв'язку між ними. Звертаючи увагу на загальні показники, які характеризують злочинність неповнолітніх (динаміку, питому вагу тощо), не можна не враховувати також Її структурні особливості: які види злочинів переважають у загальному обсягу злочинів такої категорії, число яких злочинів за видами збільшується і яка кількість скорочується. Особливо слід вивчати особистість такого злочинця. Адже пояснити сьогодні причини і умови злочинності неповнолітніх тільки соціальною обстановкою -- значить не лише знову прямувати шляхом радянської науки, а й перешкоджати успішному її подоланню.

Основні характеристики злочинності

Хоча злочинність - це соціально-правове історично обумовлене явище, однак це і збірне поняття, тому що містить у собі сукупність (суму) конкретних злочинів, скоєних у певний період часу в даному суспільстві (державі). Тому злочинності, як усякому соціальному явищу, можна дати кількісну і якісну характеристику.

Кількісні характеристики злочинності

Кількісна характеристика являє собою число доконаних злочинів (стан злочинності), а також число осіб, що зробила злочини. Дані показники звичайно виражаються в абсолютних цифрах. Однак у соціальній практиці нашої країни цифри злочинності значний період часу не публікувалися. Про стан злочинності можна було судити або по вибіркових цифрах, або по відносній (процентній) порівнянності різних видів злочинності, що не дозволяло мати уявлення про справжнє положення справ. Тим часом, цифра злочинності нерідко використовується як доказ переваги системи правління й, тим більше, суспільного лада однієї країни над іншою. Приховання цифри злочинності в нашій країні (до 30-х рр. вона публікувалася) мало саме такий зміст. Хоча саме по собі число злочинності говорить далеко не про те, що хочуть сказати маніпулюючи цифрою політики або ідеологи. У реальному житті, країни з високим рівнем життя мають настільки ж високу цифру злочинності. Кількісна характеристика (стан злочинності), по-перше, відбиває стан самого явища й, по-друге, орієнтує для організації роботи з боротьби з нею.

На практиці, для визначення стану злочинності загальна її цифра, наприклад за рік поточний, порівнюється із цифрою злочинності за рік минулий, за п'ятиліття - з п'ятиліттям, що передує даному. Чим більш тривалі періоди стану злочинності порівнюються між собою, тим з більшим ступенем вірогідності можна виявити її закономірності, що дуже важливо для створення способів боротьби зі злочинністю.

Стан злочинності - це й цифра окремих її видів. На практиці, для визначення цифр злочинності, які найбільше тривожать суспільство, в багатьох країнах виділяється група злочинів, що як лакмусовий папірець відбиває стан злочинності. Якщо в США, наприклад, виділено дев'ять видів злочинів, що відносяться до найбільш тяжких (так звана індексна злочинність), то в нашій країні в категорію найбільш тяжких злочинів входить трохи більша кількість, ніж у США (тому будь-яке порівняння стану злочинності в різних країнах у значній мірі умовне). Стан злочинності оцінюється й більш традиційно: у загальній їхній цифрі виділяються особливо тяжкі (або просто тяжкі) злочини, злочини середньої ваги й злочини, що не представляють великої суспільної небезпеки (малозначні). Межа між ними рухома. При цьому, багато чого залежить від позиції законодавця, що вводить у законодавство нові види злочинів або відмінює ті, що раніше відносилися до злочинів.

Стан злочинності оцінюється і її за видами: по цифрі організованої, професійної, рецидивної злочинності, злочинності неповнолітніх, посадових осіб тощо. Нерідко для визначення стану злочинності, користуються даними про судимість. Варто мати на увазі, що це спотворює картину злочинності не тільки тому, що тут мова йде про особи, а не про кількість злочинних діянь (осіб може бути менше, ніж скоєних злочинів, і навпаки, хоча значно рідше), але й тому, що в дані про судимість не включаються цифри скоєних, однак не розкритих злочинів, а також дані про кількість малозначних злочинів, що не дійшли до суду й припинених у стадії розслідування, з передачею на перевиховання громадськості або без передачі.

Крім того, у дані про судимість обґрунтовано не включаються особи, справи про які припинені провадженням, внаслідок недоведеності участі обвинувачуваного в злочині. Тому, найбільш точні дані про стан злочинності можуть бути отримані при підсумовуванні цифр про судимість, про число осіб, переданих на виправлення й перевиховання громадськості, чиї справи не розглядалися в суді, і даних про число нерозкритих злочинів.

Важливий показник стану злочинності - її індекс або коефіцієнт, що обчислюється з кількості злочинів (і числа осіб) розраховуючи на 1000, 10 000 або 100 000 чоловік населення в цілому або відповідних суспільних чи вікових груп. Без цього, у зв'язку з рухом (міграцією) населення, змінами в адміністративно-територіальному розподілі, змінами вікових груп і т.д., не можна одержати правильну порівняльну картину стану злочинності в різних місцевостях країни, не говорячи вже про зіставлення даних про злочинність по різних країнах і періодам часу. Необхідно підкреслити, що коефіцієнт злочинності - найбільш об'єктивний показник стану злочинності. При порівнянні, скажімо, положення справ у різних країнах, висока цифра злочинності в одній країні може супроводжуватися більш низьким коефіцієнтом злочинності на 100 000 населення. І навпаки. У цей час, наприклад, абсолютна цифра злочинності в Росії стрімко зростає і досягла 2,2 млн. Як по цифрі, так і по інших параметрах такого сплеску злочинності Росія (і країни СНД), включаючи дореволюційний період, ще не знала. Однак коефіцієнт злочинності на 100000 населення як був, так і залишається нижчим, ніж у багатьох інших країнах. Для порівняння, округляючи цифри, необхідно зазначити, що в Росії в цей час коефіцієнт вийшов на цифру близько 9 000, а в США ця цифра - 5 500. У ФРН і того більше. Навіть у такому “еталоні” благополуччя, яким вважається Японія, коефіцієнт десь близько 1 200.Сказане - не спроба заспокоєння суспільної думки, а лише констатація фактів і база для міркувань про те, наскільки складна проблема злочинності, і як не можна легковажно підходити до її оцінки навіть тоді, коли цифри заколисують або навпаки - тривожать. Очевидно, що до оцінки злочинності, треба підходити комплексно, з огляду на всі її складові та їхні особливості. Як і вплив на всі процеси, що відбуваються в суспільстві.У цьому зв'язку, при характеристиці стану злочинності варто враховувати її рух, динаміку, від одного періоду часу до іншого, рух видів злочинності. Злочинність ніколи, у жодній країні, у жодній соціально-політичній системі не була величиною незмінною. Вона, підкоряючись своїм внутрішнім закономірностям і, в той же час, відбиваючи глибинні протиріччя у розвитку суспільних відносин, то злітає вгору, викликаючи паніку в людей, то падає вниз, то стабільно тримається якийсь період часу на одному рівні. Пояснення цьому процесу найрізноманітніші. Якщо вчені намагаються знайти якісь об'єктивні закономірності динаміки злочинності, то практики (особливо це характерно для нашої країни) прагнуть нерідко пояснити ці цифри так, як їм вигідно. Стандартне пояснення правоохоронних органів: упала цифра злочинності - ми домоглися зниження; зросла цифра - шукаються об'єктивні причини, аж ніяк не задовольняючі владу, яка звалює всю відповідальність за ріст на правоохоронні органи, виходячи з того, що, якщо вони домоглися зниження, то вони ж не повинні допускати ріст злочинності, хоча очевидно, що це від них не залежить. Однак така ситуація влаштовує всіх, крім населення, природно, і тих, хто хоче зрозуміти істину. Люди ж, що працюють у правоохоронних органах, стають жертвами, відповідальними за маніпуляцію зі статистикою на догоду політичним лідерам, що бажають бути краще сусіда, не витрачаючи зайвих сил. І хоча нині відкриття статистики зменшило можливості для зловживань, старі стереотипи мислення ще діють. Якісні показники злочинності. Якісні показники злочинності - це її структура і характер. Структура злочинності - це питома вага й співвідношення різних видів злочинів у загальному їхньому числі, за певний період часу, на певній території. Від того, яка структура злочинності, повинне залежати й визначення головних напрямків боротьби з нею.

Виділяються наступні показники структури злочинності:

а) співвідношення тяжких, менш тяжких і малозначних злочинів;

б) співвідношення навмисних і необережних злочинів;

в) співвідношення й питома вага груп злочинів, виходячи з диференціації по розділах Особливої частини Кримінального кодексу;

г) питома вага й співвідношення 6-8 найпоширеніших злочинів (наприклад, грабежів, злочинів проти життя й здоров'я, хуліганства, крадіжок і т.п.);

д) питома вага рецидивної, організованої, професійної, групової злочинності;

е) питома вага злочинності неповнолітніх.

Можна було б ще більш досконало диференціювати показники структури злочинності, але важливо не це, а те, щоб було зрозуміло в принципі, що ж таке структура злочинності. Тут необхідно зазначити, що існує характер злочинності, тому що якісні показники, будучи самостійними, у той самий час невідривні один від одного, при поясненні найбільш, мабуть, типових рис злочинності як негативного соціального явища.

Характер злочинності визначається числом найнебезпечніших (тяжких) злочинів у структурі злочинності, а також тим, яка характеристика особистостей тих, хто скоює злочини. Таким чином, характер злочинності виявляється через її структуру. При цьому, структура й характер злочинності не є незмінними й залежать, насамперед, від історичних, політичних, суспільно-економічних умов життя суспільства (наприклад, від стану економіки та економічних характеристик конкретних територій - промислова, сільськогосподарська та ін., від стану міжнаціональних відносин, а також національних особливостей, традицій, звичаїв, від рівня міграції, вікового складу населення, його культури тощо), а також від змін у кримінальному законодавстві, стану правозастосовної практики й т.ін.

Серед статистико-демографічних характеристик злочинності істотне значення має розподіл її на чоловічу та жіночу

Кримінальна статистика свідчить про те, що жіноча злочинність завжди була відносно стабільною й становила в середньому 10-15% від загальної кількості скоєних злочинів. Характер же її визначався роллю жінки в соціальному житті, її соціально-психологічними особливостями, фізичними можливостями, станом (вагітністю, наприклад). В останні роки, жіноча злочинність стала більш інтенсивною, жінки частіше стають співучасницями в злочинах чоловіків, у тому числі тяжких. Дослідження з усією очевидністю показали неспроможність пояснення жіночої злочинності біологічною схильністю. У той же час, статус жінки, її роль у різних сферах виробництва та соціальних відносин, як і її фізичні можливості, накладають свого роду обмежувальні рамки на коло та обсяг її діяльності, у тому числі й антигромадського характеру. Саме цим пояснюється перевага жінок-злочинниць в окремих сферах, наприклад, у торгівлі, оскільки й відсоток працюючих у цій галузі чоловіків нижчий, ніж жінок

Структура злочинності не може бути повністю охарактеризована, без виділення злочинності неповнолітніх. Остання, у свою чергу, може бути поділена на злочинність малолітніх і підліткову. Якщо підліткова (від життя, досвіду) усіма прийнята як злочинність не вище віку неповноліття, то про молодіжну злочинність (молодіжний вік) єдності думок немає. Тут можна сказати лише про те, що такий поділ існує, не вдаючись у спірні питання. Злочинність осіб до 18 років, маючи багато загального зі злочинністю взагалі, характерна своїми особливостями, що й виділяє її в особливий феномен.

У цьому зв'язку, варто підкреслити, що проблема віку злочинців у кримінології - важлива проблема. Вік і соціально, і фізично, й розумово (при осудності, природно) накладає відбиток на поведінку людини, у тому числі злочинну. Вік робить людину й найбільш вразливою для злочинності (скажімо, малолітніх, підлітків або, навпаки, осіб похилого віку). Кримінальне законодавство пов'язує вік і з наслідками злочину (зниження покарання неповнолітнім, зм'якшення покарання особам похилого віку).

Структура злочинності не може бути зрозуміла, без виявлення особливостей рецидивної злочинності - теж досить своєрідного й специфічного її зрізу, що робить злочинність ще більш небезпечним для суспільства явищем. У науці розрізняються три поняття рецидивної злочинності: а) законодавче (кримінально-правове); б) кримінологічне; в) пенітенціарне. Перше - це повторне здійснення злочину, після засудження за скоєння злочину за умови, якщо судимість не погашена або не минули давні строки. Друге - сам факт скоєння другого або більше злочинів, незалежно від того, чи був винен засуджений за перший злочин. Третє - повторне перебування злочинця в місцях позбавлення волі.

При визначенні правових наслідків для особи, які вчинили другий і більше злочинів, визначальне значення має, звичайно, перший вид рецидиву. У той же час, кримінологічне визначення поняття рецидиву дає більш точну характеристику власних особливостей злочинця, стійкості антигромадських поглядів, навичок, звичок та ін. Пенітенціарне визначення найбільш утилітарне, але воно важливе для аналізу роботи виправно-трудових установ.

На практиці ми зустрічаємося зі спрощеним підходом і оцінкою рецидиву: якщо збільшився відсоток рецидивної злочинності в загальній масі злочинів - значить справи погані. При цьому, однак, упускається з виду, що оцінка рівня рецидиву не може бути однозначною, внаслідок складності явища і його місця в структурі злочинності. Уявімо собі, що в якій-небудь області було скоєно 1000 злочинів. Вчинили їх 1000 злочинців. З них рецидивістів було 250 (25%). На наступний рік, у цій самій області скоєно знову 1000 злочинів. Рецидив склав 20%, а через рік, він знизився до 10%. Зрозуміло, що, хоча рецидив зменшився на 15%, на стільки ж зросло число так званих первинних злочинців - із числа тих, хто раніше злочинів не вчиняв. Можливо також, що ті рецидивісти, які вибули з даної області, могли виявити себе десь в іншому місці.

Продовжимо приклад, дещо змінивши вихідні дані. В області було скоєно 1000 злочинів, рецидив становив 25%. На наступний рік, число злочинів збільшилося до 1200, а відсоток рецидивістів залишився той самий. Ще через рік злочинів стало 1500, а рецидив зменшився до 20%. Яка повинна бути оцінка? Знову виявимо обережність, тому що скорочення відсотка рецидиву відбулося на тлі загального збільшення числа злочинів; число ж рецидивістів (в абсолютному вирахуванні) не зменшилося, а збільшилося. Виходить, у цілому, незважаючи на зниження відсотка, справи стали гіршими, ніж були раніше.

Таким чином, можна зробити висновок, що при загальному скороченні кількості злочинів і осіб, їх що вчинили, ріст частини рецидиву не завжди є показником поганої роботи органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, як і не завжди підтверджує погіршення стану злочинності.

Ідеальний варіант, що свідчить про справжнє поліпшення справи боротьби зі злочинністю, - це зменшення кількості скоєних злочинів і числа осіб, що їх вчинили, при одночасному зниженні рецидиву (причому краще, якщо не тільки у відсотковому відношенні, але й в абсолютних цифрах).

Для того, щоб повною мірою уявляти собі структуру злочинності, необхідно мати дані про стан організованої, професійної та групової злочинності. Якщо вчинення злочинів у групах (або групами) так чи інакше статистикою вловлюються (в останні роки особливо), то з організованою злочинністю справа складніша. Частково організована злочинність перебуває в груповий, але лише частково. Зокрема тому, що вона - явище куди більш складне, ніж групова злочинність. Сьогодні ще ніхто не визначив, що відносити до організованої злочинності. Якщо виходити з того, що є в законі, то лише в статті про бандитизм згадується про організованість. Відповідно тлумачення даного поняття можна знайти в наукових коментарях. Однак це не повною мірою відповідає глибині поняття, тому що бандитизм - найбільш проста форма організованості. Причому організованою може бути звична нам загальнокримінальна злочинність, злочинність посадовців - найбільш складний вид, що йде коріннями в економіку (особливо тіньову), управління, правоохоронну систему, і змішана, коли посадовці використовують загальнокримінальну злочинність (або навпаки). Як би це не було складно (у розумінні виявлення й визначення), однак без виходу на організовану злочинність і визначення її розмаху уявити собі справжню структуру злочинності неможливо.

Для визначення частки професіоналів серед загальної маси осіб, що скоюють злочини, необхідно виходити з того, що в загальнокримінальній злочинності професіоналізм досить чітко спостерігається серед злочинного контингенту, осіб, що вчиняють насильницькі й корисливо-насильницькі злочини.

У нинішніх умовах, необхідно проводити розмежування між організованою та груповою злочинністю, що завжди, за всіх часів являла собою підвищену суспільну небезпеку (у тому числі групова злочинність неповнолітніх). Необхідно враховувати її питому вагу, поширеність, а також власні кількісні і якісні характеристики. Виявлення цих її властивостей дозволить більш глибоко зрозуміти, як і чому з'являються різні форми співучасті в злочинах, яка соціально-психологічна атмосфера існує в злочинних групах (що означає можливість пошуку шляхів до їхнього розкладання та ліквідації).

Структура і характер злочинності не однакові в різних країнах і навіть усередині регіонів, що начебто б відносяться до однієї і тієї ж адміністративно-територіальної одиниці (звідси починається проникнення в так звані територіальні розходження злочинності). Ці розходження визначаються економічними, соціальними, демографічними, національними особливостями. Неоднозначна структура і характер злочинності в містах і сільській місцевості. Досить сказати, що транспортних злочинів у містах значно більше, ніж у сільській місцевості. Кишенькові крадіжки, за перевагою, - теж міський злочин тощо. У той самий час, міста різні: це промислові центри, портові міста, курортні, забуті (провінційні) і т.ін. І скрізь структура та характер злочинності різні. У сільських районах, що примикають до великих міст, злочинність інша, ніж у віддалених від міст поселеннях. Все це має найважливіше практичне значення, тому що визначає напрямки боротьби зі злочинністю.

Латентна злочинність

Уявлення про злочинність як явище були б неповними, якщо не мати на увазі її латентності, тобто прихованості, невиявленості, неявної її частини, інформація про яку в державні органи не надходила й, отже, у статистику не потрапила. Існує кілька визначень латентності (латентної злочинності). Одні автори вважають, що латентна злочинність - це сукупність злочинів, що залишилися невиявленим, невідомими органам внутрішніх справ і суду (Булатов Г., Майоров Н.). На думку інших, латентним варто вважати злочин, схований від одного з органів, якому, за законом, надане право розслідувати або розглядати справи про скоєні злочини (Шляпочніков А.С., За брянський Г.І.). Хоча ці визначення й відрізняються один від одного, але в них наголос робиться на те, що злочини не зареєстровані у відповідних державних органах. Однак справа в тому, що є злочини, інформація про які (повною мірою або частково) надходить у правоохоронні органи, але вона, з різних причин, не реєструється. Так буває при прихованні органами міліції злочинів від обліку. Інформація надійшла і зникла - а злочин скоєний. Можуть бути й інші ситуації. Ймовірно, латентною варто вважати злочинність, відомості про яку не потрапили в офіційні звітні дані. І отут ми стикаємося із суб'єктивними оцінками латентної злочинності (цифрою латентних злочинів). Експертні оцінки цієї цифри найрізноманітніші й досить відмінні одна від одної. Обережні експерти вважають, що співвідношення зареєстрованих і латентних злочинів становить приблизно 1:3 або 1:5. Менш обережні говорять про співвідношення 1:10, а то й більше. Західні вчені, наприклад вчені США, вважають, що якщо офіційна цифра злочинності в їхній країні дорівнює 13-15 млн., то латентна - 30 млн. і дещо більше. У нас у країні такі оцінки не виводилися. Ми, звичайно, нічим від інших країн не відрізняємося, і латентність у нас настільки ж велика, особливо якщо врахувати існуючу багато років практику «прикрашання» стану злочинності.

У той же час, говорячи про латентну злочинність, варто мати на увазі, що деякі її види більш латентні, інші - менш. Це залежить як від особливостей конкретних видів злочинності, так і від позиції держави та поведінки населення, що не завжди ставить компетентні органи до відома про скоєні злочини. Так, найменш латентні тяжкі злочини, зокрема, вбивства. Їх реєструється в Росії приблизно 10-150 тисяч на рік. Однак навіть дана цифра при такій динаміці не є справжньою. Зокрема, тому що чимало вбивств кваліфікується наслідком (і проходить у судах), як тяжкі тілесні ушкодження, наслідком яких стала смерть. Робиться це для того, щоб вирівняти показники. Тисячі людей у рік зникають без звістки й перебувають у розшуку. Вибіркові дослідження показують, що приблизно половина з них були вбитими.

Найбільш латентні крадіжки, переважно не дуже великі, і розкрадання, особливо в системі кооперації та приватних фірм. Хуліганство - теж керований злочин, цифри якого стрибають, залежно від різних, далеких від інтересів боротьби зі злочинністю, міркувань. Приклади можна було б продовжити.

Тим часом, боротьба зі злочинністю може бути успішною лише тоді, коли відоме справжнє положення справ. До речі, приховуючи злочинність, органи міліції й суду обкрадають і себе: вони втрачають можливості просити в держави засоби, необхідні для боротьби із злочинністю. А несумлінних політиків і керівників це влаштовує двічі: не треба витрачати зайві гроші й можна спитати за неправду (ними ж ініційовану) і за неналежну роботу. Так сфера боротьби зі злочинністю стає ареною для політиканства та обману населення. Мабуть, латентність завжди буде високою. Занадто багато інтересів - політичних, корисливих, кар'єристських тощо - стикаються в цій, здавалося б специфічній, проблемі. Населення ніколи не буде знати справжню цифру злочинності. Однак, в інтересах справи, необхідно осягати, за допомогою наявних методів і засобів, ту цифру злочинності, яка хоча б наближалася до справжньої. У конкретних регіонах це цілком реальне завдання.

Виявляти латентність злочинності можна за допомогою науково організованих опитувань населення, передбачуваних потерпілих від злочинів (такий метод називається методом віктимологізації). Саме в цьому випадку можна встановити (хоча б приблизно) співвідношення між зареєстрованою та незареєстрованною злочинністю.

Відомості про рівень прихованих тілесних ушкоджень можна одержати в бюро судово-медичної експертизи, у клініках і лікарнях, травмпунктах.

Про розміри розкрадань, наприклад будівельних матеріалів, можна судити на основі аналізу співвідношення потреб у них населення, необхідних для індивідуального будівництва з фактичною витратою будівельних матеріалів. Якщо в районі стоїть підприємство, недобудоване, через недостачу дахового заліза, а навколо частина будинків покривається даховим залізом, можна дійти висновку - іде велике розкрадання, яке повинні виявляти компетентні органи. Перехід на ринкові відносини істотно збільшило латентність злочинності у всіх сферах виробництва та розподільних відносин.

Методом виявлення латентної злочинності може бути й метод експертних оцінок. У необхідних випадках, можна запрошувати експертів, для зіставлення їхніх думок.

Страницы: 1, 2, 3


© 2010 Современные рефераты