Звільнення від покарання

Що ж до звільнення від покарання осіб, що захворіли на психічну або іншу тяжку хворобу, то у разі їх одужання, вони повинні бути направлені для відбування покарання.

При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру (тобто до хворих на психічну хворобу), зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в частині 5 статті 72 КК України, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру (частина 4 статті 84 ККУ). Отже, особам, які звільнені від покарання у зв'язку із захворюванням на іншу тяжку хворобу в разі їх вилікування строк лікування у строк відбутого покарання не зараховується.

Особи, звільнені від покарання у зв'язку з захворюванням на психічну або іншу тяжку хворобу, не можуть бути примушені для подальшого відбування покарання, якщо закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 та 80 ККУ, або у наявності є інші підстави для звільнення від покарання. Особи, звільнені від подальшого відбування покарання, мають вважатися такими, що мають судимість на загальних підставах [10, 89], крім осіб, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру.

РОЗДІЛ ІV

Правове регулювання звільнення від покарання в зв'язку з хворобою в Російській Федерації

Проблема звільнення засуджених від покарання у зв'язку із хворобою з кожним роком стає в Російській Федерації все більш гострою.

Стан здоров'я багатьох осіб, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі, вкрай незадовільний. Згідно з даними на 1 січня 2005 року, у кримінально-виконавчій системі Російської Федерації знаходиться 92 тисячі ув'язнених, хворих туберкульозом у відкритій формі. Більше 17 тисяч хворих туберкульозом у відкритій формі знаходиться в ізольованих ділянках звичайних виправних колоній, а понад 3 тисячі перебували в загальній масі засуджених, збільшуючи тим самим ряди хворих.

На цей момент у кращу сторону ситуація, на жаль, не змінилася. Як відзначає А. Санніков, захворюваність туберкульозом в місцях позбавлення волі у всіх країнах світу звичайно «багаторазово перевищує аналогічні показники серед усього населення».

У кримінально-виконавчій системі країни функціонують 119 лікарень різного профілю й 64 лікувальні виправні установи. Для осіб, що страждають відкритою формою туберкульозу, не вистачає 10 тисяч ліжок у лікарнях місць позбавлення волі й 20 тисяч ліжок - у виправних колоніях [11, 356].

Додамо до армії хворих туберкульозом 2700 Віл-інфікованих засуджених і чимале число страждаючих іншими тяжкими хворобами.

При цьому в місцях позбавлення волі медичне встаткування, як правило, застаріло, воно часто виходить із ладу. Внаслідок цього виявлення нових хворих туберкульозом часто відбувається із запізненням. Не вистачає й медикаментів.

Тільки 10-12 % засобів, необхідних для фінансування медичної служби місць позбавлення волі, забезпечується державою. Начальник медичного управління Мін'юсту РФ А. Коновець відзначає, що «недостатнє забезпечення установ лікарськими засобами не дозволяє проводити комплексне лікування хворих туберкульозом і психічними розладами. В установах найчастіше відсутній мінімально необхідний набір лікарських препаратів». Згадаємо також про недостатнє харчування засуджених у місцях позбавлення волі. А. Коновець пише: «Різко знижує результативність лікувального процесу й зводить нанівець зусилля медичних працівників недостатнє харчування засуджених, котре по калорійності значно нижче встановлених мінімальних норм. Продукти харчування, які містять в собі білок, в добовому раціоні становлять менш 40 % від необхідної кількості, що забезпечує нормальну життєдіяльність організму. Хронічне недоїдання, заміна продуктів харчування на біологічно менш коштовні приводить до росту випадків дистрофії засуджених» [12, 10].

У кримінальному кодексі РФ 1996 року також є стаття «Звільнення від відбування покарання у зв'язку із хворобою» (стаття 81 КК РФ), однак зміст її ширше, ніж зазначений у заголовку. Вона передбачає не тільки звільнення від покарання через хворобу, але й звільнення від кримінальної відповідальності, а також заміну одного покарання іншим. І всі ці варіанти об'єднані однією підставою - захворюванням особи, що скоїла злочин. Таким чином, зміст статті 81 КК РФ не відповідає її назві.

У статті 81 КК РФ мова йде про звільнення особи, що скоїла злочин, «від покарання». Але це не означає, що мається на увазі звільнення від всіх кримінальних покарань. Виключення становлять наступні покарання, виконання яких не залежить від наявності захворювання в засудженого: позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю; позбавлення спеціального, військового або почесного звання, класного чина й державних нагород. Представляється, що в Законі повинно бути прямо сказано про це.

Необхідно відзначити, що стаття 81 КК РФ розрізняє два види захворювань: психічний розлад, що позбавляє особу можливості усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними (частина 1 статті 81 КК РФ), і захворювання іншою важкою хворобою, що перешкоджає відбуванню покарання (частина 2 статті 81 КК РФ).

Найчастіше подібні захворювання є хронічними, але можуть бути й тимчасовими.

У кримінальному законодавстві деяких країн звільнення від покарання можливо тільки при наявності хронічного захворювання. Так, у пункті 6 статті 59 кримінального Закону Литовської республіки визначено, що звільнення від покарання можливо тільки при наявності невиліковного важкого захворювання засудженого.

Перелік захворювань, наявність яких є підставою для звільнення від покарання через хворобу, затверджений Наказом міністра внутрішніх справ СРСР від 30 жовтня 1987 року № 213 «Про порядок подання засуджених до звільнення від відбування покарання через хворобу» (зі змінами, внесеними Наказом МВС СРСР від 11 квітня 1991 року № 119). Цей Наказ був погоджений з Міністерством охорони здоров'я СРСР.

Як обґрунтовано відзначає А.С. Михлин, «регламентація цього питання у відомчому акті представляється правильною, тому що успіхи медицини постійно міняють погляди про вагу й виліковність захворювань, характер їхнього плину, що повинно приводити в міру необхідності до зміни Переліку» [13, 38].

Необхідно відзначити, що при розробці згаданого Переліку не були враховані особливості різних покарань, які відбувають засуджені. Хоча зовсім очевидно, що характер і вага захворювання, що є підставою звільнення від покарання через хворобу особи, позбавленої волі, повинні істотно відрізнятися від характеру й ваги захворювання, наявність якого дозволяє звільнити засудженого від покарання у вигляді виправних робіт. До речі, специфіка різних видів покарань, від відбування яких можливе звільнення через хворобу, недостатньо докладно відбита в статті 81 КК РФ. Тут спеціально виділені тільки покарання, що відбувають військовослужбовці, а в іншому тексті мова йде про безособове «покарання».

Відповідно до встановленого Порядку, висновок про наявність важкого захворювання дається лікарською комісією, думка якої оцінюється судом, що вирішує питання про звільнення захворілої особи від відбування покарання.

У частині 1 статті 81 КК РФ визначено, що особа, у якої після здійснення злочину наступив психічний розлад, що позбавляє її можливості усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними, звільняється від покарання. У наведеному приписанні допущені неточності.

Насамперед, особа в описаному стані не підлягає кримінальній відповідальності. Тому про звільнення від покарання не може бути й мови. А немає осуду - немає й покарання, від якого можна звільнити особу, що скоїла злочин.

Даний висновок підтверджується порівняльним аналізом частин 1 і 2 статті 81 КК РФ із частиною 4 тієї ж статті. В останній частині визначено, що «особи, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у випадку їхнього видужання можуть підлягати кримінальній відповідальності й покаранню». Зовсім очевидно, що кримінальну відповідальність можуть нести тільки ті особи, які не засуджувалися. До того ж у частині 4 статті 81 КК РФ встановлено, що особи, перераховані в частинах 1 і 2 цієї статті КК РФ, можуть підлягати кримінальній відповідальності й покаранню, якщо не минули строки давності, передбачені статтями 78 і 83 КК РФ. Нагадаємо, стаття 78 КК РФ регламентує звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з перебігом строків давності [14, 354].

У світлі наведених доводів представляється помилковою позиція Судової колегії Верховного Суду РФ, яка думає, що в подібних ситуаціях здійснюється звільнення від покарання. Верховний Суд Північної Осетії - Аланії, визнавши доведеним здійснення Джанхотовим суспільно небезпечних діянь, передбачених частиною 2 статті 209, частиною 3 статті 126, частиною 3 статті 102 і іншими статтями КК РФ, 30 квітня 1998 року звільнив його від кримінальної відповідальності на підставі статті 19, частин 1 і 4 статті 81, пункту «б» частини 1 статті 97, пункту «б» частини 1 статті 99 КК РФ і застосував до нього примусові заходи медичного характеру з лікуванням у психіатричному стаціонарі загального типу. Заступник Голови Верховного Суду РФ у своєму протесті порушив питання про скасування розглянутого рішення у зв'язку з неправильним застосуванням Закону. Судова колегія по кримінальних справах Верховного Суду РФ 26 січня 1999 року цей протест задовольнила, визначення Верховного Суду республіки Північна Осетія - Аланія скасувала й справу передала на новий судовий розгляд. Колегія вказала, що відповідно до частини 1 статті 81 КК РФ особа, у якої після здійснення злочину наступив психічний розлад, що позбавляє її можливості усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними, звільняється від покарання. Але в розглянутому випадку особа не засуджувалася й покарання їй тому не призначалося. Як можна звільнити від покарання, якого не було ?!

Особи, про які згадує частина 1 статті 81 КК РФ, ще не стали перед судом, тому що вони не можуть нести кримінальну відповідальність внаслідок свого психічного розладу. Вони були осудні на момент здійснення злочину, але потім втратили можливість оцінювати суть кримінальної відповідальності й виконувати або відбувати покарання, піддаватися мірам карально-виховного характеру. А.В. Наумов справедливо відзначає, що «фактично зазначені особи мають всі ознаки, що відносяться як до юридичного, так і до медичного критерію неосудності (стаття 21 КК РФ)», але потім він обмовляється: «однак вони не можуть бути визнані такими внаслідок того, що, як відомо, стан неосудності встановлюється на момент здійснення особою злочину, а зазначені особи занедужали психічним розладом вже після здійснення злочину». Чи не гра це в слова ? Є фактичні підстави для визнання особи неосудною, але такою вона не є, тому що розглянуті ознаки неосудності виникли після здійснення злочину. Представляється обґрунтованим поширення поняття неосудності й на момент рішення питання про кримінальну відповідальність [15, 411].

Не можна ті самі обставини - медичний і юридичний критерії неосудності - брати в основу визначення різних правових категорій. Неосудність, обумовлена на момент здійснення злочину, безумовна; безумовна також неосудність, що виникає згодом, після здійснення особою діяння, у результаті виникнення хронічного, невиліковного психічного захворювання. Тимчасове захворювання психічною хворобою розглянутої категорії осіб тягне їхнє звільнення від кримінальної відповідальності до моменту видужання.

У тексті частини 1 статті 81 КК РФ допущена ще одна неточність. Тут мова йде про особу, що не усвідомлює «фактичний» характер своїх дій. Це вказівка помилкова. Особа іноді в стані усвідомлювати «фактичний» характер своїх дій. Людина, що страждає тяжкою душевною хворобою, може, наприклад, розуміти, що якщо палаючий сірник покласти на папір, то він займеться яскравим світлом, буде тепло й весело. Ще приємніше запалити стіг соломи. Однак суть в іншому: така особа не усвідомлює суспільної небезпеки своїх дій. Така ж неточність допущена й у частині 1 статті 21 КК РФ, що регламентує неосудність.

Як вже відзначав автор курсової роботи, якщо тяжка душевна хвороба в розглянутому варіанті невиліковна, особа, нею страждаюча, безумовно звільняється від кримінальної відповідальності.

Інша справа, якщо подібним захворюванням вражається особа, що відбуває покарання. У подібній ситуації застосовується звільнення від не відбутої частини строку покарання.

Звільнення від кримінальної відповідальності або відбування покарання осіб, що занедужали психічною хворобою, можливо лише в тих випадках, коли така хвороба носить важкий характер, а не є психозом, неврозом або яким-небудь іншим відносно неважким психічним розладом. Тому що не всякий психічний розлад сполучений з тим, що хворий перестає усвідомлювати суспільну значимість своїх дій або керувати ними [16, 412].

Відповідно до частини 1 статті 101 КВК РФ у кримінально-виконавчій системі для медичного обслуговування засуджених організуються лікувально-профілактичні установи: лікарні, спеціальні психіатричні й туберкульозні лікарні, медичні частини. Наприклад, у м. Смоленську для лікування осіб, що страждають психічними хворобами, функціонує лікарня, розрахована на 3200 засуджених.

При звільненні від покарання особи внаслідок її душевного розладу вирішальне значення має характер захворювання, його вага. Таке звільнення не пов'язане ні з вагою скоєного злочину, ні з якими-небудь іншими обставинами. Якщо це хронічна душевна хвороба, то яким би не був за своїм характером злочин, скоєний засудженим до захворювання, він вже не може відбувати покарання, піддаватися карально-виховному впливу. Також не має значення для рішення питання про дострокове звільнення психічно хворого строк відбутого вже ним покарання, його поведінка, наявність порушень режиму.

У Перелік захворювань, що є підставою для подання засуджених до звільнення від відбування покарання, включено шість видів і кілька підвидів психічних розладів, від шизофренічних психозів до розладу особистості (психопатії).

Про поширеність тих або інших психічних захворювань у певній мірі можна судити за результатами одного з досліджень, присвяченого звільненню від покарання розглянутої категорії осіб. З 122 звільнених від покарання через хворобу 82 страждали шизофренією, 21 - епілепсією, 19 - органічним ушкодженням головного мозку - травматичною етимологією.

Необхідно відзначити, що в ряді випадків ця категорія хворих не піддавалася в період слідства судово-психіатричній експертизі. В одних випадках у них були відсутні які-небудь виражені психопатологічні прояви, в інших - злочини були скоєні хворими в період тривалої ремісії, що не виключає осудності. Згодом під впливом несприятливої ситуації, пов'язаної з фактом позбавлення волі, у них виявилися явні ознаки душевної хвороби.

Суд, звільняючи особу у зв'язку із психічним розладом, може призначити примусові заходи медичного характеру (частина 1 статті 81 КК РФ). Вибір виду таких заходів (від амбулаторного примусового спостереження й лікування в психіатра до примусового лікування в психіатричній спеціалізованій установі) залежить від ваги захворювання й від небезпеки хворого для суспільства (статті 97-104 КК РФ).

Дострокове звільнення від не відбутої частини строку покарання засуджених, захворілих після здійснення злочину іншою важкою хворобою, передбачене частиною 2 статті 81 КК РФ. Цей вид звільнення від відбування покарання має принципові відмінності від звільнення від покарання внаслідок психічного розладу [17, 320].

Особа, що занедужала «іншою важкою хворобою», залишається в здоровому розумі й може піддаватися ряду заходів карально-виховного впливу. У частині 2 статті 81 КК РФ говориться про захворювання особи «після здійснення злочину іншою важкою хворобою, що перешкоджає відбуванню покарання». Отже, подальше відбування покарання стає недоцільним і суперечним принципу гуманізму. Які критерії крім захворювання покладені в основу такого звільнення від відбування покарання, у Законі не зазначено.

На практиці при вирішенні питання про дострокове звільнення від покарання осіб, що занедужали іншою важкою хворобою, враховується також, яку частину строку відбув засуджений (чим більше цей строк, тим більш ймовірним стає звільнення) і його дисциплінованість.

Особи, що навмисно заражають себе важкими хворобами, наприклад туберкульозом, а також особи, що займаються самолікуванням, не можуть розраховувати на звільнення від покарання через хворобу, тому що особи, що занедужали іншою важкою хворобою, звільняються достроково, тобто до остаточного досягнення цілей покарання, відповідне рішення повинно прийматися особливо обережно й обдумано. Не можна забувати й про те, що в місцях позбавлення волі є спеціальні лікувально-профілактичні установи, у деяких з яких можуть утримуватися важко хворі засуджені, що не втратили у зв'язку із захворюванням небезпеки для суспільства.

Очевидно, що звільненням від не відбутої частини строку покарання деякі засуджені, хворі важкою хворобою, можуть поставити себе у безвихідне положення, якщо в них, наприклад, немає постійного місця проживання, рідних або близьких. А серед осіб, позбавлених волі, таких чимало.

За даними 10-15-річної давності, у чоловічих колоніях загального режиму 4 % засуджених не мали постійного місця проживання, у в'язницях - 7,5 %, у колоніях строгого режиму - 11 %, у колоніях особливого режиму - 23 %. Ще гірше були справи в жіночих колоніях. У жіночих колоніях загального режиму - 15,5 % засуджених не мали постійного місця проживання, а в колоніях строгого режиму - 33,5 %.

Є всі підстави думати, що в цей час число бездомних, позбавлених волі, збільшилося. Одним з виродливих наслідків розвитку ринкових відносин у країні є збільшення числа бурлак, що не мають певного місця проживання - бомжів. У чималій мірі це явище викликане й розпадом СРСР, у результаті якого багато росіян були змушені покинути територію колишніх союзних республік. Багато хто з них стали біженцями, що не мають житла. Є й інші причини, що породжують це явище.

Необхідно звернути увагу на те, що в частині 2 статті 81 КК РФ мова йде про осіб, що занедужали після здійснення злочину «іншою важкою хворобою». Отже, якщо особа, що страждає важкою хворобою, вчинила злочин (хвороба не перешкодила цьому), то вона не може розраховувати на дострокове звільнення від покарання через хворобу.

Звільнення від покарання через хворобу здійснюється лише в тих випадках, коли є підстави думати, що звільнений не скоїть злочину знову.

Як визначено в частині 4 статті 81 КК РФ особи, звільнені від кримінальної відповідальності й покарання внаслідок захворювання, у випадку їхнього видужання можуть підлягати кримінальній відповідальності й покаранню, якщо не минули строки давності залучення до кримінальної відповідальності (стаття 78 КК РФ) або давності виконання Вироку (стаття 83 КК РФ). Отже, у частинах 1 і 2 статті 81 КК РФ встановлені два види звільнення від кримінальної відповідальності й покарання: безумовний при невиліковності хвороби й умовний при лікуванні особи від захворювання. Проте в ряді досліджень розглянутий вид звільнення від кримінальної відповідальності або покарання помилково визначається тільки як умовний. Необхідно підкреслити, що в численному числі випадків звільнення від покарання через хворобу застосовується до осіб, що страждають хронічними й в основному невиліковними хворобами. Тому найчастіше застосовується безумовне дострокове звільнення від покарання через хворобу [18, 414].

Відповідно до частини 4 статті 81 КК РФ, зазначені особи можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності або покарання. Іншими словами, при вирішенні подібних питань стан здоров'я особи не визначає обов'язкове її звільнення від кримінальної відповідальності або покарання. Однак якими додатковими критеріями повинен керуватися суд, у Законі не зазначено. Це ускладнює реалізацію судом припису частини 4 статті 81 КК РФ. Нагадаємо, що КК РФ, регламентуючи всі види умовного осуду й умовного звільнення від покарання (статті 74, 79 і 82 КК РФ), встановлює певні вимоги протягом випробного терміну до поведінки осіб, до яких ці інститути застосовувалися. Недотримання даних вимог перерахованими особами є підставою для скасування умовного осуду й умовного звільнення від покарання.

Суду доцільно було б надати право накладати на осіб, перерахованих у частині 4 статті 81 КК РФ, такі, наприклад, обов'язки: не ухилятися від курсу лікування, не міняти без належного дозволу місця проживання.

Відповідно до частини 4 статті 81 КК РФ випробний термін розглянутих видів умовного звільнення від кримінальної відповідальності й покарання дорівнює строку давності притягнення до кримінальної відповідальності (стаття 78 КК РФ) або строкам давності відбування покарання (стаття 83 КК РФ).

У статті 81 КК РФ не вирішене питання про те, які наслідки повинні наступити при скоєнні звільненими через хворобу особами нових злочинів.

Представляється, що до покарання за новий злочин необхідно в подібних випадках приєднувати невідбуту частину строку покарання, від відбування якої особа була звільнена через хворобу.

Отже, в основу звільнення від покарання осіб, що занедужали іншою важкою хворобою, покладено три критерії:

а) медичний (наявність важкої хвороби);

б) кримінально-правовий (враховуються характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного засудженим злочину, вага призначеного судом покарання, наявність колишніх судимостей);

в) кримінально-виконавчий (враховується частина строку покарання, відбута засудженим, і його поведінка протягом цього періоду).

Факультативним критерієм є облік соціально-побутових умов, у яких виявиться засуджений після звільнення від покарання через хворобу, наприклад, такі обставини, як відсутність у нього постійного місця проживання або інших близьких йому осіб, які можуть за ним доглядати.

У частині 3 статті 81 КК РФ визначено, що військовослужбовці, що відбувають арешт або утримання у дисциплінарній військовій частині, звільняються від відбування покарання у випадку захворювання, що робить їх негідними до військової служби. Це єдина підстава для звільнення військовослужбовців від подальшого відбування названих покарань. Не відбута частина покарання може бути замінена їм більш м'яким видом покарання.

Розглянуте звільнення військовослужбовців від покарання безумовно. Тому їхнє видужання не може привести до скасування звільнення від виконання покарання, про що свідчить частина 3 статті 81 КК РФ. Захворювання засуджених даної категорії може бути й нетяжким. Важливо інше - воно перешкоджає несенню військової служби. Таким захворюванням, наприклад, може бути перелом ноги, який призвів до кульгавості.

Разом з тим у частині 1 статті 51 Федерального Закону від 28 березня 1998 року № 53-ФЗ «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що звільненню з військової служби підлягають у тому числі військовослужбовці, що проходять військову службу за контрактом на військовій посаді, для якої штатом передбачене військове звання до старшого прапорщика або старшого мічмана включно, або ті, що проходять військову службу за призову, у зв'язку з визнанням їх військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби. Отже, як непридатність до несення військової служби, так і обмежена придатність до неї й сполучене із цим звільнення з військової служби є підставами для звільнення особи, що відбуває арешт на гауптвахті або перебуває в дисциплінарній військовій частині, від покарання або заміну цього покарання іншим, більш м'яким. Особа, що не є військовослужбовцем, позбавлена можливості відбувати ці покарання. Таким чином, існує колізія між приписами частини 1 статті 1 і частини 3 статті 81 КК РФ. Нагадаємо, що відповідно до частини 1 статті 1 КК РФ кримінальна відповідальність, а отже, і звільнення від неї або її складових частин, наприклад, покарання, регламентується тільки КК РФ.

Частиною 3 статті 81 КК РФ передбачена можливість як звільнення від покарання у вигляді арешту або утримання в дисциплінарній військовій частині розглянутої категорії осіб, так і заміна невідбутої частини цих покарань іншим, більш м'яким, покаранням. У яких випадках варто застосовувати звільнення від невідбутої частини строку покарання, а в яких - заміну, Закон не визначає, що ускладнює рішення цього питання на практиці. Імовірно, при цьому необхідно враховувати термін військової служби, якість цієї служби, характер захворювання [19, 522].

Військовослужбовець може відбувати покарання у вигляді обмеження по військовій службі (статті 51 КК РФ). Однак у частині 3 статті 81 КК РФ про можливості звільнення військовослужбовця, що відбуває це покарання, або про заміну невідбутої частини строку іншим, більш м'яким, покаранням внаслідок визнання засудженого негідним (або обмежено придатним) до військової служби, не згадується.

Цей пробіл у Законі можна заповнити розширювальним тлумаченням частини 3 статті 81 КК РФ. Якщо можна звільнити від покарання хворого військовослужбовця, що відбуває покарання в дисциплінарній військовій частині, то тим більш припустиме таке звільнення при відбуванні менш тяжкого покарання - обмеження по військовій службі. Саме тому в частині 1 статті 148 КВК РФ передбачена можливість звільнення від покарання у вигляді обмеження по військовій службі або його заміні військовослужбовцеві, що звільняється з військової служби внаслідок захворювання. Ця норма кримінально-правового характеру необґрунтовано включена в КВК РФ, тоді як її місце - у КК РФ.

У частині 2 статті 174 КВК РФ визначено, що засуджені військовослужбовці, які відбувають покарання під час проходження військової служби, у випадку виникнення передбачених законодавством Російської Федерації підстав для звільнення з військової служби можуть бути у встановленому порядку достроково звільнені судом від покарання із заміною невідбутої частини покарання більш м'яким видом покарання або без такої. Відповідно до частини 1 цієї статті мова йде про обмеження по військовій службі, арешт й утримання в дисциплінарній військовій частині. Таке звільнення з військової служби, наприклад, може бути здійснене відповідно до пункту «е» частини 1 статті 51 Закону РФ «Про військовий обов'язок і військову службу». У зазначеній нормі визначено, що військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби у зв'язку з набуттям законної сили Вироку суду про призначення військовослужбовцеві покарання у вигляді позбавлення волі.

Складовою частиною виконання обов'язкових робіт (стаття 49 КК РФ), виправних робіт (стаття 50 КК РФ) і обмеження волі є участь засуджених у трудовому процесі. Внаслідок цього виникає проблема звільнення осіб, що відбувають ці покарання, не тільки при їхньому захворюванні психічним розладом або іншою важкою хворобою, але й при втраті ними працездатності або при досягненні ними пенсійного віку, а також при наявності вагітності в жінок.

Звернемося насамперед до пункту 7 статті 175 КВК РФ, у якому визначено, що у випадку визнання осіб, що відбувають перераховані покарання, інвалідами І або ІІ групи, орган, що виконує покарання, начальник установи або органа, що виконує покарання, вносять подання до суду про дострокове припинення виконання покарання.

Якщо ж у жінки, що відбуває розглянуті покарання, наступає вагітність, то, відповідно до припису частини 8 статті 175 КВК РФ, у суд вноситься подання про відстрочку відбування нею покарання від дня надання їй відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами. Треба звернути увагу на те, що розглянуті приписи статті 175 КВК РФ носять кримінально-правовий характер і їх варто було б помістити в КК РФ.

А як вирішує цю проблему КК РФ? У відповідності зі статтею 49 КК РФ обов'язкові роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами І і ІІ групи, вагітним жінкам, жінкам, що мають дітей у віці до восьми років, чоловікам і жінкам пенсійного віку.

Розширювальне тлумачення цієї норми приводить до висновку про те, що особи, які стали інвалідами в процесі відбування такого покарання, які досягли пенсійного віку, а також зазначені категорії жінок відповідно до частини 4 статті 49 і частини 2 статті 81 КК РФ підлягають достроковому звільненню від відбування покарання.

Приписи частини 8 статті 175 КВК РФ про відстрочку виконання обов'язкових робіт для вагітних жінок від дня надання їм відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами суперечать частині 4 статті 49 КК РФ. До них необхідно застосовувати не відстрочку, а звільнення від відбування обов'язкових робіт [20, 360].

Як визначено в статті 50 КК РФ, виправні роботи складаються з обов'язкового виконання засудженим протягом строку, певного у Вироку суду, трудових функцій і утримання із заробітку засудженого в дохід держави сум у розмірі, встановленому Вироком суду в межах від 5 до 20 %. У частині 4 тієї ж статті зазначено, що у випадку важкої хвороби засудженого, перешкоджаючої відбуванню покарання, кримінально-виконавча інспекція направляє в суд подання про звільнення його від відбування покарання. Разом з тим у Законі обійдене увагою питання про звільнення від відбування виправних робіт осіб, що стали інвалідами І і ІІ групи. А вони не можуть в обов'язковому порядку залучатися до праці.

У частині 2 статті 81 КК РФ говориться про можливості звільнення від покарання осіб, що занедужали важкою хворобою, яка перешкоджає відбуванню покарання. Перешкоджає відбуванню покарання, наприклад, інвалідність І й ІІ групи. Тому це й визначено в частині 7 статті 175 КВК РФ. Більше того, на думку автора курсової роботи, до причин, що перешкоджають виконанню виправних робіт, відноситься також досягнення засудженим пенсійного віку.

Як визначено в частині 5 статті 53 КК РФ, обмеження волі не призначається особам, визнаним інвалідами І і ІІ групи, вагітним жінкам, жінкам, що мають дітей у віці до восьми років, і особам, що досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям, що проходять військову службу за призовом.

Отже, настання в засудженого інвалідності в процесі відбування покарання у вигляді обмеження волі, досягнення ним пенсійного віку, є підставами для його звільнення від відбування покарання відповідно до частини 2 статті 81 КК РФ.

Такий висновок пояснюється тим, що обмеження волі припускає обов'язкове залучення засуджених до праці. До того ж вони відбувають це покарання, перебуваючи на власному утриманні. У частині 3 статті 51 КВК РФ зазначено: одяг, білизна й взуття здобуваються засудженими самостійно. Харчування також оплачується засудженими за власні кошти (частина 4 статті 51 КВК РФ).

Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 58 КК РФ колонії-поселення є місцями позбавлення волі. Однак там відсутні дві обов'язкових для режиму місця позбавлення волі ознаки, встановлені в статті 82 КВК РФ: охорона й ізоляція засуджених. По суті, режимні правила обмеження волі майже тотожні режимним правилам позбавлення волі (статті 50 і 129 КВК РФ). У колоніях-поселеннях засуджені також перебувають на своєму утриманні.

У місцях позбавлення волі склалася практика, відповідно до якої, перш ніж передати матеріали в суд про дострокове звільнення через хворобу, хворих поміщають на стаціонарне лікування, що проводиться в спеціальних медичних установах, які перебувають у веденні Мін'юсту РФ, а в деяких випадках і в медичних установах органів охорони здоров'я. У тому випадку, якщо це лікування не має позитивних результатів, засуджений піддається огляду спеціальною відомчою лікарською комісією для виявлення в нього важкої хвороби, що перешкоджає відбуванню покарання. У висновку комісії повинні бути зазначені: діагноз, значимість захворювання, результати проведеного лікування й передбачуваний кінець хвороби. Крім того, лікарі повинні вказати, чи перешкоджає тяжке захворювання можливості відбування засудженим покарання. Для суду цей висновок має характер рекомендації. Якщо в результаті огляду комісія прийде до висновку про те, що захворювання не передбачене в Переліку хвороб, що дають підставу для постановки питання про звільнення від подальшого відбування покарання, про це повідомляється засудженому під розписку.

У статті 81 КК РФ є серйозний пробіл: у ній не вирішена проблема звільнення від додаткового покарання у зв'язку із хворобою. Цей недолік повинен бути ліквідованим шляхом розширювального тлумачення даної статті.

Зовсім очевидно, що особи, що занедужали хронічною душевною хворобою, повинні звільнятися не тільки від основного, але й від додаткового покарання. Цілі додаткового покарання в подібних ситуаціях недосяжні.

Питання про звільнення засудженого, хворого іншою важкою хворобою, від додаткового покарання повинно вирішуватися з урахуванням конкретних обставин справи. У ряді випадків звільнення таких осіб від додаткових покарань, наприклад, від штрафу, позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, необґрунтовано.

ВИСНОВКИ

Відомо, що неосудні особи не підлягають кримінальній відповідальності за вчинені ними суспільно небезпечні діяння (частина 2 статті 19 ККУ). Не підлягають покаранню і особи, які вчинили злочин у стані осудності, але до винесення судом Вироку захворіли на психічну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними (частина 3 статті 19 ККУ).

Разом з тим психічна хвороба може виникнути і під час відбування покарання. Це питання регулюється статтею 84 КК України.

Стаття 84 КК України передбачає три види звільнення від покарання за хворобою:

а) у зв'язку з захворюванням особи під час відбування покарання на психічну хворобу (частина 1 статті 84 ККУ);

б) у зв'язку з захворюванням на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання (частина 2 статті 84 ККУ);

в) у зв'язку з визнанням військовослужбовців, засуджених до службових обмежень, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, непридатними до військової служби за станом здоров'я (частина 3 статті 84 ККУ).

При звільненні від покарання особи, яка захворіла на психічну хворобу під час відбування покарання, вирішальне значення має характер психічного захворювання. Вичерпний перелік захворювань, які є підставою для направлення в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затверджуються Міністерством охорони здоров'я України.

Обов'язковою умовою цього виду звільнення є тяжкість психічного захворювання: воно позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До таких осіб можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК України.

Особа, яка захворіла на іншу тяжку хворобу, на відміну від психічно хворої, усвідомлює небезпечність вчиненого і адекватно сприймає виправно-трудовий вплив. Тому в основу звільнення таких хворих покладена впевненість суду в тому, що тяжко хворий значною мірою втратив свою суспільну небезпечність, а тому є впевненість в тому, що він не вчинить нового злочину. Причому Закон має на увазі такі види тяжких хвороб, які об'єктивно перешкоджають відбуванню покарання. Якщо осуджений захворів на тяжку хворобу, але вона не перешкоджає відбуванню покарання, то немає підстав для його дострокового звільнення. Крім того, такий вид звільнення від покарання застосовується лише в тих випадках, коли тяжке захворювання виникло під час відбування покарання і подальше відбування покарання може призвести до серйозного погіршення здоров'я або до інших тяжких наслідків. При вирішенні питання про застосування частини 2 статті 84 КК України суд ураховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.

Відповідно до частини 4 статті 84 КК України у разі одужання психічно хворих (частина 1 статті 84 ККУ), а також осіб, які захворіли на іншу тяжку хворобу, вони повинні бути направлені для подальшого відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами частини 5 статті 72 КК України, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

Військовослужбовці, засуджені до покарання у виді службових обмежень, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, звільняються від покарання у разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Н.В. Чернишова. - К.: Атіка, 2003. - С. 178.

2. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. - С. 233.

3. Стаття 1 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року.

4. Кримінальне право України: Підручник / М.І. Мельник. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - С. 484.

5. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов. - К.: Кондор, 2005. - С. 389.

6. Стаття 364 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року.

7. Стаття 58 Конституції України № 254к/96-ВР від 28 червня 1996 року.

8. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. - К.: Кондор, 2004. - С. 410.

9. Пункт 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1973 року № 8 «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу».

10. Стаття 89 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року.

11. Уголовное право. Общая часть: Учебник для вузов / С.В. Дьяков. - М.: Просвещение, 1993. - С. 356.

12. Коновец А. Необходима полнокровная медицинская служба // Преступление и наказание. - 1999. - № 7. - С. 10.

13. Михлин А.С. Досрочное освобождение от отбывания наказания // Преступление и наказание. - 1999. - № 8. - С. 38.

14. Уголовное право. Общая часть: Учебное пособие / Н.И. Ветров. - М.: Юнити, 1997. - С. 354.

15. Уголовное право Российской Федерации: Учебник для вузов / В.П. Кашепов. - М.: Инфра, 1999. - С. 411.

16. Уголовное право Российской Федерации: Учебник для вузов / В.П. Кашепов. - М.: Инфра, 1999. - С. 412.

17. Курс уголовного права. Общая часть: Учебник для вузов / Н.Ф. Кузнецова. - Т. 1: Учение о преступлении. - М.: Зерцало, 1999. - С. 320.

18. Уголовное право Российской Федерации: Учебник для вузов / В.П. Кашепов. - М.: Инфра, 1999. - С. 414.

19. Курс уголовного права. Общая часть: Учебник для вузов / Н.Ф. Кузнецова. - Т. 1: Учение о преступлении. - М.: Зерцало, 1999. - С. 522.

20. Уголовное право. Общая часть: Учебник для вузов / С.В. Дьяков. - М.: Просвещение, 1993. - С. 360.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України № 254к/96-ВР від 28 червня 1996 року // http://zakon.rada.gov.ua.

2. Кримінальний кодекс України № 2001-V від 28 грудня 1960 року // http://nau.com.ua.

3. Кримінальний кодекс України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року // http://zakon.rada.gov.ua.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1973 року № 8 «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу» // http://nau.com.ua.

5. Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року № 3/6 «Про затвердження нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Державного департаменту України з питань виконання покарань» // http://nau.com.ua.

6. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року / За реакцією М.І. Мельника та М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, 2001. - 1104 с.

7. Уголовное право зарубежных стран: Учебник / Ф.М. Решетников. - М.: Наука, 1989. - 493 c.

8. Уголовное право. Общая часть: Учебник для вузов / С.В. Дьяков. - М.: Просвещение, 1993. - 540 с.

9. Уголовное право. Общая часть: Учебное пособие / Н.И. Ветров. - М.: Юнити, 1997. - с. 444.

10. Уголовное право Российской Федерации: Учебник для вузов / В.П. Кашепов. - М.: Инфра, 1999. - 521 с.

11. Курс уголовного права. Общая часть: Учебник для вузов / Н.Ф. Кузнецова. - Т. 1: Учение о преступлении. - М.: Зерцало, 1999. - 570 с.

12. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Н.В. Чернишова. - К.: Атіка, 2003. - 288 с.

13. Уголовное право зарубежных государств: Учебное пособие / Под редакцией И.Д. Козочкина. - М.: Омега, 2003. - 576 c.

14. Кримінальне право України: Навчальний посібник / О.М. Омельчук. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 297 c.

15. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. - 328 c.

16. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. - К.: Кондор, 2004. - 512 c.

17. Кримінальне право України: Підручник / М.І. Мельник. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 680 c.

18. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов. - К.: Кондор, 2005. - 480 c.

19. Санников А. Медико-социальные проблемы в уголовно-исполнительных системах различных стран // Преступление и наказание. - 1999. - № 3. - С. 66.

20. Коновец А. Необходима полнокровная медицинская служба // Преступление и наказание. - 1999. - № 7. - С. 10.

21. Михлин А.С. Досрочное освобождение от отбывания наказания // Преступление и наказание. - 1999. - № 8. - С. 38.

22. Наумов А.В. Общая характеристика осужденных // Преступление и наказание. - 2002. - № 1. - С. 71.

23. Михлин А.С. Досрочное освобождение от отбывания наказания // Преступление и наказание. - 2002. - № 1. - С. 76.

24. Петрухин И. Освобождение от отбывания наказания по болезни // Преступление и наказание. - 2002. - № 2. - С. 35.

25. Івашкович І. Вдосконалюваємо кримінальне законодавство // Право України. - 2003. - № 9. - С. 40.

Страницы: 1, 2