Курсовая: Правові відносини

Курсовая: Правові відносини

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. Ю. ФЕДЬКОВИЧА

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

П Р А В О В І В І Д Н О С И Н И:

поняття, склад, елементи, види.

(курсова робота)

Студента ІI курсу

очної форми навчання

Сатоніна В.І.

Ч Е Р Н І В Ц І - 1999

ПЛАН

ВСТУП.

І. Правові відносини:

а) загальна характеристика правових відносин;

б) ознаки.

ІІ. Складові елементи правових відносин:

а) суб’єкти правових відносин, юридичні властивості суб’єктів, види суб’єктів;

б) об’єкти правових відносин, види об’єктів;

в) суб’кти права і юридичні обов’язки.

ІІІ. Види.

ВИСНОВОК

Список літератури.

І. ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ:

а) загальна характеристика правових відносин.

В суспільстві існує багато різних відносин: економічні, моральні, політичні,

юридичні, культурні, духовні та інші. Отже ______ суспільство є сукупністю

відносин наслідок взаємодії людей. При цьому всі види і форми відносин,

виникаючих в суспільстві, являються суспільним або соціальними.

Право являється офиційним державним регулятором суспільних відносин. В цьому

його головне завдання. Регулюючи ті або інші відносини. вогно тим самим

надає їм правову форму, в наслідок чого ці відносини набувають повне

значенння і особливий вид - стають правовими, одягаються в правову оболонку.

Саме за допомогою такої нормативної дії державна влада переносить визначені

відносини під свій юридичний захист, надаючи їм стабільність,

упорядкованість, стійкість ___ напрямок. Хз учасники наділяються

правосуб’єктністю, юридичними правами і обов’язками. Ці відносини стають

підконтрольними і управляючими.

Заборонити одні дії, дозволяють другі, заохочуючи інші, встановлюючи

відповідальність за порушення своїх принципів, право аким шляхом вказує

необхідні суспільні корисні варіанти поведінки суб’єктів, сужаючи чи

розширяючи сферу їх суспільних бажань і цілей.

Любі відносини набувають характерних правових відносин лише в тому випадку,

якщо вони виникають на основі і у відповідності з нормативними правами і не

протерічять волі держави.

Отже правові відносини можна визначити, як суспільні відносини, врегульовані

правом. При цьому регулюючі відносини не втрачають свого фактичного змісту,

а лише змінюються, набуваючи нові додаткові якості.

Держава не може при допомозі правових засобів свавільно змінювати початковий

характер тих або інших відносин, а також творити нові. Державашляхом видачі

законів може лише усокрити розвиток відомих відносин.

Право - не творець, а лише регулятор суспільних відносин. «Право само по

собі нічого не творить, а лише санкціонує суспільні відносини....

Законодавство лише фіксує, виражає економічні споживання».

Правові відносини в юридичній науці виділяються ще в якості однієї з

найважливіших категорій. Вони служать юридичним формам взаємодії учасників

різнобічних суспільних відносин. Одночасно правові відносини є необхідною

умовою і неопосередкованим завданням ціленаправлення правової дії на

суспільні відносини. Вони надають найбільш значний, стійкий мта стабільний,

незалежний від випадковостей суспільний зв’зок.

По мірі закінчення правових відносин в процесі правового регулювання

суспільних відносин виникають необхідні умови для досягнення вищих цілей

соціального розвитку особистості, найбільш повного задоволення її

матеріальних та духовних потреб в нерозривному зв’язку з конкретними

інтересами суспільства.

Ще правові відносини можна визначити як врегульовані нормативно-правові

суспільні відносини, учасники яких являються носіями суб’єктів права і

юридичних обов’язків, які гарантуються державою.

б) ознаки

Найбільш характерні ознаки правових відносин як особливого вида суспільних

відносин містяться в слідуючому:

1. Вони виникають, зникають або змінюються тільки на основі правових норм,

які неопосередквано породжують правові відносини і реалізуються через них.

Між цими явищами існує причино-наслідковий зв’язок. Нема норми - нема і

правових відносин. Вони представляють собою деяке єдинстов, цілісність. В

них ще встановлюються спроби забезпечення і охорони правових відносин

порушення. Зв’язок правових відносин з правовими нормами, які знаходяться на

законодавчих актах держави виражаються в тому, що дані відносини в цілому і

їх структура являється необхідною частиною в суспільній системі правового

регулювання суспільних відносин. Саме в правових відносинах викладається

ціль правових норм.

Суб’єкти правових відносин взаємно пов’язані між собою юридичними правами та

обовєязками, які в правовій науці прийнято називати суб’єктивними, цей

зв’язок і є правовідношення, в рамках якого права однієї сторони відповідає

обов’язок іншої, і навпаки. Їх можна назвати зустрічними. Учасники правових

відносин виступають по відношенню один до іншого, як управомочені і

правозобов’язані особи.

Правовідносини - це завжди двох сторонній зв’язок. Тому, що сама норма права

носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось

управомочує і когось на щось зобов’язує. Крім того, в більшості правових

відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок.

3. Правовідносини - це завжди двох сторонній зв’язок. Тому, що сама норма

права носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на

щось управомочує і когось на щось зобов’язує. Крім того, в більшості

правових відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок.

Правовідносини - це завжди двох сторонній зв’язок. Тому, що сама норма права

носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось

управомочує і когось на щось зобов’язує. Крім того, в більшості правових

відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок.

Правовідносини - це завжди двох сторонній зв’язок. Тому, що сама норма права

носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось

управомочує і когось на щось зобов’язує. Крім того, в більшості правових

відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок.

Правовідносини - це завжди двох сторонній зв’язок. Тому, що сама норма права

носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось

управомочує і когось на щось зобов’язує. Крім того, в більшості правових

відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок.

3.Правові відносини мають вольовий характер. По-перше тому, що через норми

права в них відображається державна воля. По-друге, в силу того, що навіть

при наявності юридичної норми правові відносини не можуть автоматично

з’явитися, а потім функціонувати волі його учасників, в крайньому випадку,

одного з них. Необхідний вольовий акт, який дає початок явищу.

4.Правовідносини, як правило, на базі якого вони виникають, охороняються

державою. Інші відносини такого захисту не мають. Хоча, далеко не у всіх

правових відносинах держава зацікавлена і здавалося, не повинна їх захищати,

але інтерес держави стоїть в тому, щоб ці соціальні явища правильно рішалися,

винні несли покараня,тому вона вона держе в полі свого бачення, забезпечуючи

увагу виникаючих по цьому поводу юридичних форм і процедур, право громадян.

Охорона злочинності і правопорядку визначає і охорону правових відносин і

робить правовий порядок як наслідок законності.

5. Правові відносини явяються особою різновидністю суспільних відносин. Це

означає, що вони являють собою різнобічні зв’язки, які виникають між людьми і

організаційними формами взаємодії соціальних груп, класів в процесі їх

економічного, соціального, політичного, духовного життя і діяльності. Їх

основу складає закономірність розвитку суспільства.

«....Правові відносини так само як і форми держави не можуть бути ні з самих

себе, ні з так званого суспільного розвитку людського духа.... навпаки вони

кореняться в матеріальних життєвих відносинах»

В деяких випадах важливе значення має і примусова сила державного апарату.

Правові відносини тримають в собі можливість застосування державного примусу

в цілях реального забезпечення суб’єктивних прав і виконує юридичні

обов’язки.

Крім того держава може першкоджати виникненню різних негативних з точки зору

приписів соціального розвитку життєвих зв’зків або відносин. Воно формулює

відповідні правові заперечення, намагаючись з їх допомогою зруйнувати подібні

відносини, встановити конкретну міру відповідальності осбі за участь в цих

відносинах.

Правові відносини як форма існувуання права займає важливе місце в правовому

регулюванні суспільних відносин. Подібно тому, як не можливо в практичній

діяльності вважати думку об’єктів самим об’єктом, неможливо і юридичні

формули поведінки суб’єктів права, вирощених на мові законодавчих актів,

вважати дійсним правом.

Цінність і значення правових відносин, як форми права заключається в їх

реальності. Саме з правовими відносинами пов’язана дійсність права.

Відповідної реальної поведінки людей-суб’єктів права - в процесі реалізації

ними своїх юридичних прав і обов’язків юридичному змісту законів являється

окремим завданням правового врегулювання. Тільки реальні правові відносини

можуть розглядатися в якості крітерія істини при оцінці відповідальностф

юридичних законів об’єктивним закономірностям життя суспільства і

відповідальності сформульованих законодавцем правових норм і втілених в

дійсність. Правові відносини являються правовою діяльністю практики,

практичної діяльності наділених розумом і волею людей, соціальних груп,

класів і т.п. По реалізації ними своїх індивідуальних і суспільних цілейі

задач. Таким чином ефективність права може бути вимірене тільки на основі

відношення змісту юридичних актів з їх реальним втіленням в дійсність і в

кінцевому рахункуз тими реальними успіхами суспільного розвитку, які

закладені законодавцем.

КНИГА

Отже правові відносини можна визначити як врегульовані правом і які

знаходяться під захистом держави суспільні відносини, учасники яких

виступають в якості носіїв взаємодоповнюючих один одного юридичних прав і

обов’язків.

ІІ. СКЛАДОВІ ЕЛЕМЕНТИ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН:

а) суб’єкти правових відносин, юридичні властивості суб’єктів, види суб’єктів;

Елементи правових відносин складають визначені зв’язки, сукупність права і

обов’язківу суб’єктів. Вона різнобічна і визнаена, як характером так і ціллю

задля якої держава приймає це врегулювання, якщо в суспільних відносинах дії

особи взаємно пов’язані і держава намагається ці відносини закріпити.є то

вона наділяє сторони взаємними правами обов’язками. Якщо не відносини

такого роду, то держава намагається зруйннувати негативний зв’язок,

прекратити дані відносини. в цьому разі держва встановлює заборону на таку

діяльність, притягуючи до такої відповідальності або обидві сторони даних

відносин.

Під елементами правових відносин розуміють сукупність складаючих його

елементів і способів їх взаємодії. До елементів правових відносин відносять:

1. суб’єктів правових відносин;

2. об’єктів правових відносин;

3. змістовні правові відносини.

1. Суб’єкти правових відносин - це учасники правових відносин, що мають

суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

Суб’єкти правових відносин - це правоздатні суб’єкти суспільного життя, які є

носіями юридичних прав і обов’язків.

Для того, щоб бути суб’єктом права організація або індивіди повинні володіти

правосуб’єктивністю. У державних і громадських організаціях

правосуб’єктивність знаходить свій вираз у компетенції її органів, тобто в

сукупності права і обов’язків, що надаються їм для для виконання відповідних

функцій. Що ж до право-суб’єктивності індивидів, то юридичною передумовою

найбуття статусу суб’єкта правовідносин є наявність у нього

правосуб’єктивності , дійєздатність.

Під праводієздатністю розуміють обумовлену нормами права здатність суб’єкта

мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. У людини правоздатність

виникає з моменту її її народження і припиняється зі смертю.

В сучасному цивілізаційному суспільстві немає і не може бути людей не

наділених спільною правоздатністю. Вона витікає з міжнародних пактівпро

права людини, принципів гуманізма, свободи, справедливості. Обов’язком

кожної держави - належним чином гарантувати і захищати цю якість.

Головне в діяєздатності - не право, а принципіальна можливість або здатність

їх мати.

Вперше поняття правоздатності було оформлено і введено в практику буржуазними

кодексами ХІХ ст. (франц. громадянський кодекс 1804р.; герман. громадянське

уложення, 1894р.). Відмінність правоздатності від суб’єктивного права в

тому, що вона:

а) невід’ємна від особи- не можна людину лишити правоздатності або відграничити;

б) не залежить від кола, віку, професії, національності, майнового стану або

інших життєвих обставин;

в) невід’ємна - її не можливо віддати іншим;

г) по відношенню до суб’єктивного права, вона первинна;

д) субєєктивне право - конкретне, а правоздатність - абстрактна.

Всезагальність правоздатності зводиться до того, що державна влада з самого

початку наділяє всіх своїїх громадян спільними особливостями - юридичною

можливостю бути носієм відповідних прав і обов’язків.

Правоздатність організацій, юридичних осіб виникає в час створення і

регістрації тієї чи іншої організації і припиняється в час її ліквідації.

Дієздатність - це закріплення в законодавтсві і забезпечити державну

можливість субєєктам здійснити свої права і обов’язки особистими діями.

Дієздатність залежить від віку і психічного стану особи. Дієздатність настає

в повному обсязі з настанням повноліття по досягненню 18 річного віку.

Дієздатністю не володіють мололітні діти до 14 років і душевнохворі особи,

які можуть мати право. По можливості їх реалізувати. За них виступають їх

законні представники - батьки, опекуни і т.п.

Дієздатність буває: повна, часткова і обмежена. Повна з 14річного віку, а

обмежена, коли особа обмежена в дієздатності за рішенням суду. У деяких

випадках до складу правосуб’єтивності разом з праводієздатністю включається

ще деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну відповідальність за

скоєні правопорушення. Ніхто не може бути обмеженим у правовій дієздатності,

інакше як у випадку передбаченому законом.

Суб’єктами права можуть бути:

1. Фізичні особи:

а) громадяни даної держави;

б) іноземні громдяни;

в) біпатриди;

г) апатриди.

2. Організації та об’днання:

а) громадські організації;

б) підприємтва;

в) державні установи;

г) установи та їх посадові особи.

3. Соціальні спілки:

а) держава вцілому;

б) народна нація;

в) адмінстративно-територіальні одиниці;

г) трудові колективи.

В своїх взаємовідносинах і відносинах з громадянами юридичні особи діють, як

єдиний суб’єкт, внутрішня структруа якого не має значення для вступаючим з

ним в правовідносини.

Юридичні особи і громадяни беруть участь у відносинах, які регулюються

різними галузями права. Однак умови при яких організації можуть бути визнані

юридичними особами, порядок їх вининкнення, зупинка і суспільні принципи

вступу у майнові відносини визнає громадянським законодавством.

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремити майно,

можуть від свого імені набувати майнові і особисті немайнові права і

обов’язки, бути позивачем і відповідачем в суді.

Різні суб’єкти вступають у правові відносин и насамперед з метою задоволення

певних своїх інтересів і потреб. Для досягнення поставлених цілей суб’єкти в

рамках правових відносин шляхом реалізації своїх прав і обов’язків здійснює

певні дії, чим досягається результат - об’єкти правових відносин, за ради

якого відбулися правові відносини.

2. Об’єкти правових відносин дуже різноманітні ними можуть бути:

-матеріальні, духовні та інші блага, за вийнятком предметів вилучених з

цивільного обігу;ї

-також особа може вступати вступати в правові відносини в інтересах

здійснення визначених дій. Отже об’єктом правових відносин можуть виступати

як самі ці дії, та і їх наслідки;

-поведінка учасників правових відносин може бути напрвалена на саме

суб’єктивне право. Це має місто в тих випадках, коли фізична особа, юридична

особа домагається визнання за ними факта належності в них того або іншого

юридичного права.

Деякі автори згідні з тим, що об’єктом правових відносин є те, що воно

направлене або на що дії, різні матеріальні і вольові об’єкти. Під

матеріальними об’єктами розуміють вцілому матеріальні та духовні блага, під

юридичним - поведінка зобов’язаної особи. З цими двома видами об’єктів можна

погодитись, що ж до вольового об’єкта правових відносин, то воно визначене

спірне.

Отже об’єкт правових відносин визнається не те, що направлені дії сторін, а

фактично їх волдя як об’кт дії з боку держави.

Питання про об’єкт право розглядає громадянське право. Правова наука

використовує термін «Об’єкт» ще в одному значенні. В цьому разі мова іде про

об’єкт, на який право може діяти. Право неопосередковане дії на вольову

поведінку суб’єктів. Отже ____ діяльність суб’єктів служить об’єктом

правової дії. Оскільки суспільні відносини являються наслідком такої

діяльності, то в кінцевому рахунку об’єктом правової дії виступають самі

суспільні відносини.

Коло можливих правових відносин визначається законом. Об’єктами правових

відносин можуть бути:

1.Матеріальні балга:

а) засоби виробництва.

2. Немайнові особисті блага:

а) життя;

б) свобода.

Характерні для кримінально-процесуальних правових відносин

3.Продукти харчової творчості:

а) твори літератури;

б) наукові твори.

Все, що являється наслідком інтелектуальної праці.

4. Гроші та цінні папери:

а) облігації;

б) гроші.

5. Наслідок поведінки суб’єктів:

а) ремонт побутової техніки;

б) будівництво будинку.