Київ - 2000 Зміст 1. Поняття принципів і їх значення.............................................3 2. Принципи, які закріплені Конституцією України...............................4 3. Міжгалузеві принципи........................................................7 4. Принципи, закріплені законодавством про судочинство.........................9 Список використаної літератури................................................11

1. Поняття принципів і їх значення

Принципи цивільного процесуального права закріплюються в нормах права. Визначення в законодавстві принципів як загальних засад права (ст. 11 ЦПК) вплинуло на формування їх поняття в науці цивільного процесу. Вони розглядаються як основні (або правові) засади організації і діяльності суду, основні положення даної галузі права, які відображають її специфіку і зміст, або засади побудови процесу в цілому і всієї системи цивільних процесуальних дій і відносин відповідно до завдань правосуддя; як основні ідеї, положення, керівні засади з питань здійснення правосуддя в цивільних справах, закріплені в нормах права; як правові погляди народу на завдання і засоби діяльності суду по розгляду і вирішенню цивільних справ; як обумовлені базисом суспільства і виражені в змісті цивільного процесуального права суспільно- політичні, нормативно-керівні основи (засади) даної галузі права, які становлять її якісні особливості і виявляють демократизм, специфічні властивості процесуального права і відображають перспективи його розвитку. Значення принципів цивільного процесуального права полягає в тому, що в них відображені найбільш характерні демократичні риси і загальна спрямованість права та його найважливіших інститутів, у зв'язку з чим вони дають можливість пізнати суть цієї галузі права, її суспільний характер у цілому, а також окремих інститутів. Виконання завдань цивільного судочинства і його ефективність перебуває в прямій залежності від правильного застосування судами в справі норм матеріального і процесуального права, для чого необхідне пізнання їх змісту, регламентованих ними правил, їх спрямованості, місця в системі права, їх зв'язку з іншими нормами і юридичних принципів, які в них відтворюються. Принципи сприяють правильному пізнанню і застосуванню норм цивільного процесуального права, виступають основою для законодавчої практики, для підготовки, розроблення і прийняття відповідних їм за змістом правових норм і їх удосконалення. Принципи цивільного процесуального права тісно взаємопов'язані між собою і в сукупності становлять систему. Цивільний процес базується на загальноправових, міжгалузевих та галузевих принципах.

2. Принципи, які закріплені Конституцією України

1. Законність. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Судді при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону (ст. 129 Конституції). Основними засадами судочинства є законність (п. 1 ст. 129 Конституції). Громадяни зобов'язані неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ч. 1 ст. 68 Конституції). Принцип законності визначається, по-перше, тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до конкретних правовідносин. По-друге, здійснення правосуддя неможливе без додержання норм процесуального права. Вся діяльність суду підпорядкована чинному цивільному процесуальному законодавству і здійснюється у визначеному ним цивільному процесуальному порядку. Прийняте судом рішення по справі має бути законним і обгрунтованим (ст. 202 ЦПК). Гарантіями принципу законності є нагляд вищестоящих судів, право осіб, які беруть участь у справі, на оскарження судових рішень і ухвал, дія санкцій захисту і відповідальності. 2. Гуманізм. 3. Здійснення правосудця виключно судами. Правосуддя в цивільних справах виступає однією з форм державної діяльності — судової влади, яка здійснюється судами шляхом розгляду і вирішення цивільних справ у встановленому законом порядку. Конституція України (ст. 124) визначила, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Правосуддя здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції — територіальними і спеціальними. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається (ст. 125 Конституції). Цей принцип означає недопущенність втручання в здійснення правосуддя органів законодавчої і виконавчої влади як у формі вирішення і перевирішення судових справ, так і у формі впливу на суддів. Але захист цивільних прав здійснюється також в адміністративному і громадському порядку (ст. б Цивільного кодексу). Суд загальної юрисдикції в системі органів, які здійснюють захист цивільних прав, посідає окреме місце і має пріоритет. Він проявляється в перевазі над іншими формами, зокрема: а) суд приймає завершальне рішення по спору, якщо такий спір був розглянутий у попередньому позасудовому порядку (трудові спори, спори з договору перевезення з транспортною організацією та ін. (п. 2 ст. 136 ЦПК); б) суд перевіряє законність рішень товариського і третейського суду при розгляді питання про видачу виконавчого листа для примусового їх виконання (ст. 18 Положення про третейський суд); суд перевіряє законність і обгрунтованість рішень і постанов державних органів і посадових осіб, які були прийняті з державних, адміністративних, податкових та інших правовідносин у галузі управління (розділ III, підрозділ Б ЦПК); при об'єднанні кількох зв'язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі судові, а інші — арбітражному судові, всі вимоги підлягають розглядові у суді (ст. 26 ЦПК); тільки органові судового виконання надано право вживати заходів державного примусу, спрямованих на реалізацію суб'єктивних прав і виконання обов'язків, визначених рішеннями третейського і товариського суду, Комісії по трудових спорах адміністративних органів та ін. (ст. 348 ЦПК). 4. Принципи територіальності і спеціалізації побудови системи судів загальної юрисдикції проголошені ст. 125 Конституції України. Територіальними судами загальної юрисдикції відповідно до ст. 20 Закону України «Про судоустрій» виступають: Верховний Суд України, Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжрайонні (окружні), районні (міські) суди та військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів. Спеціалізованими судами будуть арбітражні суди, які здійснюють правосуддя в господарських відносинах (ст. 1 Закону України «Про арбітражний суд»). В Україні діють Вищий арбітражний суд України, арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя (ст. 5). 5. Принцип участі народу безпосередньо у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних, закріплений ст. 124 Конституції України, в цивільному процесуальному праві не реалізований. Розгляд цивільних справ у порядку цивільного судочинства провадиться професійними суддями (статті 16, 124-1 ЦПК), тоді як залучення народних засідателів до здійснення правосуддя надавало б судові України народного характеру, свідчило б про його демократизм, було б надійною гарантією встановлення об'єктивної істини у справі і правильного вирішення справ, забезпечувало б законність, переконливість, обгрунтованість і виховне значення судових рішень. Участь засідателів посилює довір'я до суду суспільства, є одним з інститутів оплоту свободи особи і пріоритету права, є тим демократичним ідеалом, при якому громадянин бере участь у здійсненні судової влади, яка не повинна цілком повністю перебувати в руках професіоналів, незалежно від їх кваліфікації і ступеню усвідомленої відповідальності. 6. Принципи виборності і призначуваності суддів визначений ст. 128 Конституції, за якою перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді судів загальної юрисдикції обираються Верховною Радою України безстрокове, в порядку, встановленому законом. 7. Принцип колегіальності і одноособовості розгляду цивільних справ відтворений в ч. 2 ст. 129 Конституції, за якою судочинство провадиться суддею одноособове, колегією суддів чи судом присяжних. Відповідно до ст. 124-1 ЦПК суддя одноособове розглядає всі цивільні справи, підвідомчі судові. В колегіальному складі суду розглядаються справи по спорах про визначення місця проживання і відібрання дитини, встановлення батьківства, виселення, у разі скасування рішення; постановленого одноособове суддею. Колегіально розглядається також справа, якщо в ній об'єднані вимоги, частина яких підлягає колегіальному розгляду. Суд касаційної або наглядної інстанції при скасуванні рішення може направити на новий розгляд у колегіальному складі суду будь-яку іншу справу у зв'язку з її складністю. Колегіальний розгляд цивільних справ провадиться в складі трьох суддів. У такому ж складі здійснюється розгляд справ у касаційному порядку, а в порядку нагляду — у складі не менше трьох суддів; у президії обласного, Київського міського судів — у складі більшості членів президії; у Пленумі Верховного Суду України — за наявності не менше двох третин складу Пленуму. При колегіальному розгляді справ судді користуються рівними правами з головуючим у судовому засіданні у вирішенні всіх питань, що виникають при розгляді справи і постановленні рішення (ст. 7 ЦПК). Питання, пов'язані з рухом справи у суді, діями суду по підготовці справи, з виконанням судових рішень вирішуються суддею одноособове, крім випадків, коли ці питання виникають у судовому засіданні під час розгляду справи у колегіальному складі суддів. Суддя при одноособовому розгляді справи діє від імені суду (статті 7, 16 ЦПК).

3. Міжгалузеві принципи

1. Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові. При здійсненні правосуддя судді незалежні, підкоряються тільки закону і нікому не підзвітні (ст. 129 Конституції України, ст. З Закону «Про статус суддів»). Вони вирішують цивільні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них (ст. 8 ЦПК). Отже, зміст цього принципу розкривається в поєднанні двох правил — незалежності суддів, підкоренні їх тільки законові. Незалежність суддів полягає в тому, що ніякі державні органи, політичні партії, громадські організації і посадові особи не мають права впливати на них, вказувати судові, як необхідно вирішити конкретну справу, розв'язати касаційну скаргу, протест у порядку нагляду або заяву про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Вони незалежні від осіб, які беруть участь у справі, від посадових осіб суду і прокуратури, які оскаржили чи опротестували судове рішення. Судді, які розглядали справу по першій інстанції, скаргу, протест по другій інстанції, незалежні також від вищестоящого суду, який не вправі вказати їм, як треба вирішити справу, скаргу, протест, яка має бути застосована норма матеріального права і яке рішення має бути постановлене при новому розгляді справи (статті 319, 341 ЦПК). Підкорення суддів закону означає, що вони повинні вирішувати справи на підставі законів України, відповідно до закону застосовувати норми іноземного права, а при відсутності закону, який врегульовує спірні відносини, застосувати закон, що регулює подібні відносини. Коли немає такого закону, суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України (ст. 11 ЦПК). Рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Суд обгрунтовує рішення лише на тих доказах, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 202 ЦПК). 2. Державною мовою судочинства в Україні є українська мова (ст. 10 Конституції). Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечує право повного ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових діях через перекладача і право виступати в суді рідною мовою (ст. 13 Закону «Про судоустрій»). На розвиток цього положення ст. 9 ЦПК встановлює, що особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою, а також користуватися послугами перекладача в порядку, визначеному ЦПК. Судові документи, відповідно до встановленого порядку, вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі на їх рідну мову або іншу мову, якою вони володіють. Якщо при розгляді справи були порушені правила про мову, якою ведеться судочинство, то рішення у всякому разі підлягає скасуванню (п. З ст. 314 ЦПК). 3. Рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129 Конституції). Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24 Конституції). 4. Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Закріплений п. 7 ст. 129 Конституції принцип гласності характеризує демократизм цивільного судочинства і сприяє здійсненню ним запобіжної і виховної функцій. Відкритий розгляд справ дає можливість громадянам безпосередньо знайомитися з роботою суду, а це підвищує його відповідальність за законне і правильне вирішення цивільних справ. Зміст принципу гласності цивільного судочинства полягає в тому, що розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. Закритий судовий розгляд також допускається за мотивованою ухвалою суду з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також забезпечення таємниці усиновлення. Рішення судів у всіх випадках проголошується прилюдно. До залу судового засідання не допускаються громадяни, молодші шістнадцяти років, якщо вони не є особами, які беруть участь у справі, або свідками (ст. 10 ЦПК). Гласність означає також відкритість усіх матеріалів справи для осіб, які беруть участь у справі, в їх праві знайомитися з ними, в обов'язковому їх інформуванні про час і місце судового засіданні і про виконання окремих процесуальних дій (статті 99, 189 ЦПК). Гласність судового розгляду полягає також у праві публікувати звіти і повідомлення про судові процеси в пресі, інформувати про них по радіо, телебаченню, в кіно та з використанням інших засобів масової інформації, обговорювати матеріали справи в трудовому колективі для визначення по ній думки з метою доведення її до відома суду (ст. 161 ЦПК). 5. Об’єктивна істина. Змістом цього принципу є відповідність висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи. Порушення принципу об'єктивної істини є безумовно, підставою для скасування рішення. 4. Принципи, закріплені законодавством про судочинство 1. Диспозитивність (латинське dispono — розпоряджаюся) полягає в наданій заінтересованим особам, які беруть участь у справі (ст. 5, 98 ЦПК), можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів, державних і громадських інтересів. Зміст диспозитивності розкривається в літературі неоднозначне. Диспозитивний характер мають права сторін, визначені ст. 103 ЦПК, за якою позивач може протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підставу чи предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю чи частково. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою в усякій стадії процесу, вимагати виконання рішення, ухвали, постанови суду. Диспозитивністю визначаються також права інших осіб, які беруть участь у справі. Треті особи, котрі заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами позивача (ст. 107 ЦПК). Прокурор може відмовитись від заявленої ним вимоги або змінити її (ст. 120 ЦПК). Органи державного управління, профспілки, підприємства, установи, організації і окремі громадяни, які захищають права інших осіб, користуються правами сторони, за винятком права закінчувати справу мировою угодою (ст. 122 ЦПК). Зміст принципу диспозитивності закріплений в інших правах осіб, які беруть участь у справі, та визначаються системою цивільних процесуальних правовідносин в наступних стадіях розвитку цивільного судочинства у справі. 2. Безпосередність судового розгляду. Суд при розгляді справи повинен, як правило, сприймати докази по справі з першоджерел і досліджувати їх безпосередньо. На нього покладений обов'язок заслухати пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, висновки експертів, ознайомитися з письмовими доказами і оглянути речові докази (ст. 160 ЦПК). Тому судове засідання по розгляду справи має розпочинатися і закінчуватися при незмінному складі суддів. Якщо в процесі розгляду справи відбувається заміна одного із суддів, то судовий розгляд розпочинається спочатку. Цим самим забезпечується встановлення об'єктивної істини в справі, правильне судження про права і обов'язки сторін спірних правовідносин. Безпосередній зв'язок суддів, які розглядають справу, з учасниками процесу і матеріалами справи забезпечує можливість досліджувати і сприймати фактичні матеріали справи, дозволяє повно і всебічно вникнути у всі її деталі, усунути сумніви щодо юридичних фактів, покладених в обгрунтування позову і заперечення проти нього. Сторонам процесу й іншим особам, які беруть участь у справі, безпосередність забезпечує можливість увійти в особисті зносини зі складом суду, давати йому пояснення по суті справи і з окремих питань, подавати свої доводи, міркування та заперечення, здійснювати всі інші процесуальні дії, спрямовані на з'ясування всіх матеріалів справи і правильне її розв'язання. Проте суд, який розглядає справу, в разі необхідності зібрати докази в іншому місці може доручити відповідному судові провести певні процесуальні дії (ст. 33 ЦПК), допитати свідків за місцем їх проживання або перебування (ст. 45 ЦПК). У таких випадках відбувається сприйняття і дослідження доказів, одержаних іншим судом (ст. 36 ЦПК). У стадії підготовки справи до судового розгляду суддя у невідкладних випадках провадить огляд місця (п. 9 ст. 143 ЦПК), про що складає протокол, який разом з іншими доказами може досліджуватися колегіальним складом у судовому засіданні (ст. 188 ЦПК). В таких випадках суд, який розглядатиме справу по суті, сприйматиме докази опосередковано. 3. Усність судового розгляду. Полягає в тому, що розгляд справи провадиться усно (ст. 160 ЦПК), процесуальна діяльність суддів і учасників процесу відбувається в словесній формі. Всі документи повинні зачитуватись в голос, за виключенням тих, які носять конфіденціальний характер або містять таємні відомості. Усна форма судового розгляду сприяє реалізації вимог принципу гласності і безпосередності. Завдяки словесній формі судді можуть краще і повніше сприймати факти справи, а особи, які беруть у ній участь, — реально і точно довести їх до відома суду, сприймати зміст дій всіх учасників процесу, висловлювати свої міркування, заперечення, спростування з метою встановлення дійсних обставин справи. Розгляд справи в усній формі дає можливість судові особисто і безпосередньо вступати в контакти з учасниками процесу в цивільній справі і сприймати фактичний матеріал у повному обсязі, який відтворюється тут же в судовому засіданні на очах судді і всіх присутніх, у процесі його розвитку. Усна форма дає більші можливості судові керувати розвитком процесу і прискорювати розгляд справи. Усна форма процесуальних дій, які виконуються при розгляді справи в судовому засіданні, оптимально поєднується з письмовою формою відображення і оформлення деяких з них — викладення вимог до суду у формі письмових заяв, скарг, протестів, подання, а владних суджень суду — в рішеннях, ухвалах, постановах. 4. Змагальність. Полягає в забезпеченні широкої можливості особам, які беруть участь у справі, відстоювати свої права і інтереси, позицію у справі. Змагальністю визначається весь процес відбору (подання, витребування, залучення) фактичного матеріалу, необхідного для розв’язання судом справи, встановлюються форми, методи і способи дослідження цього матеріалу, процесуальна діяльність суб’єктів доказування, її послідовність і правові наслідки. Утвердження своїх міркувань, оспорювання доводів противної сторони визначають зовнішню форму цивільного процесу, надаючи йому змагального вигляду – боротьби сторін перед судом. Змагальна форма процесу забезпечується активним процесуальним становищем суду, якому належить завершальне визначення предмету доказування, сприяння в збиранні при необхідності належних доказів.

Список використаної літератури

1. Конституція України, К.:1996. 2. Цивільно-процесуальний кодекс України. 3. Штефан М. Й. Цивільний процес. Підруч. для юрид. спеціальностей вищих закладів освіти: – К.; Ін Юре. – 1997.