Финансовый контроль и его роль

Финансовый контроль и его роль

ЗМІСТ

стор.

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. Поняття фінансового контролю та його значення у забезпеченні

фінансової дисципліни

5

РОЗДІЛ 2. Організація і методи проведення фінансового контролю

10

РОЗДІЛ 3. Світовий досвід у сфері фінансового контролю держави

15

РОЗДІЛ 4. Роль фінансового контролю у забезпеченні фінансової дисципліни

20

РОЗДІЛ 5. Підвищення ролі фінансів в умовах переходу до ринкових

відносин 25

ВИСНОВКИ

30

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

33

ДОДАТКИ

35

ВСТУП.

Зміни, що сталися протягом останніх років в економіці та фінансових

відносинах України, впровадження нових принципів господарювання на основі

ринкових відносин, розвиток ділової ініціативи і підприємництва потребують

докорінної перебудови управлінських функцій держави, у тому числі

контрольних. Виходячи з реальної дійсності, питання фінансового контролю є

актуальним у наш час. Адже реформування народного господарства неможливе

без фінансової дисципліни, що може бути забезпечена саме фінансовим

контролем.

Недооцінка ролі фінансового контролю призводить до значних порушень

і зловживань у сфері фінансових відносин у державі, що і спостерігається в

останні роки. Україну у світовому співтоваристві сприймають як країну, яка

має високий рівень корупції. Цей фактор є одним із наслідків недосконалості

контролю з боку держави, в тому числі і фінансового контролю.

Отже, актуальність теми фінансового контролю полягає у сучасній

необхідності створення досконалої системи фінансового контролю в Україні

для забезпечення фінансової дисципліни під час проведення реформування

народного господарства, що може стати запорукою ефективності намічених

реформ у державі.

Питання фінансового контролю досліджувалось багатьма українськими

економістами, серед яких особливо необхідно виділити: Василика О.Д.,

Єпіфанова А.О., Кириленко О.П. Такі українські науковці, як Калюга Є.В.,

Мельничук В., Стефанюк І.Б., Шевчук В.О., даній темі присвятили чимало

своїх статей і видань. Взагалі ступінь вивчення теми фінансового контролю в

Україні ще не досить високий, деякі питання висвітлені неповно і мають

неоднозначне трактування.

Мета даної курсової роботи – висвітлення сутності фінансового

контролю та визначення його ролі у забезпеченні фінансової дисципліни.

Перед автором було поставлено наступні задачі:

. Розкрити поняття фінансового контролю та його значення у

забезпеченні фінансової дисципліни.

. Охарактеризувати організацію та методи проведення фінансового

контролю.

. Висвітлити світовий досвід у сфері фінансового контролю держави.

. Проаналізувати роль фінансового контролю у забезпеченні фінансової

дисципліни.

. Визначити шляхи підвищення ролі фінансового контролю на сучасному

етапі розвитку економіки України.

Предметом дослідження курсової роботи є фінансовий контроль як

елемент системи управління фінансами.

Серед джерел інформації було обрано законодавчі акти, що

регламентують сферу фінансового контролю в Україні (Закони України „Про

Державну податкову службу в Україні”, „Про Державну контрольну-ревізійну

службу в Україні”, „Про аудиторську діяльність”), підручники та учбові

посібники з теорії фінансів, статті і монографії з газет і журналів

(„Фінанси України”, „Вісник ПСУ”, „Банківська справа”).

При дослідженні даної теми використовувався метод аналізу, збір та

обробка наявної інформації щодо фінансового контролю, статистичний метод

прогнозування на основі лінії тренду.

Для оформлення роботи застосовувалися програми для ЕОМ, а саме

Microsoft Word XP та Microsoft Excel XP.

РОЗДІЛ 1.

ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ ТА ЙОГО РОЛЬ У

ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ФІНАНСОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ.

В побудові нової економічної системи в Україні одне з провідних місць

належить фінансовій сфері. Викликано це тим, що на базі фінансів і

управління ними формуються відносини між усіма суб’єктами економіки.

Оскільки кінцевим призначенням фінансових ресурсів є забезпечення

розширеного відтворення і задоволення суспільних інтересів та потреб, то

кожний громадянин і держава в цілому надзвичайно зацікавлені в їх

ефективному використанні. Звідси об’єктивно виникає потреба в управлінні

фінансовими ресурсами (які виражають суть фінансів), а відтак і фінансового

контролю.[16]

Метою фінансового контролю, перш за все, є зміцнення фінансової

дисципліни, забезпечення економії матеріальних, трудових і грошових

ресурсів, а також повного, своєчасного та доцільного використання грошових

коштів у суспільстві для досягнення ефективного результату. [19]

Зміст фінансового контролю визначається фінансовою діяльністю держави,

складовою частиною якої він є. Забезпечити своєчасне, найбільш ефективне,

повне збирання грошових коштів, сприяти їх збільшенню, допомогти знайти

нові джерела доходів – у цьому завдання і одне з основних призначень

фінансового контролю.

Не менш важливе завдання стоїть перед фінансовим контролем при

розподілі коштів, їх раціональному, доцільному, найбільш ефективному та

економному використанні. [17]

Порівняно з іншими складниками управлінської системи контроль посідає

центральне місце серед функцій менеджменту і відіграє інтегруючу роль,

оскільки є, з одного боку, результатом прогнозування та обліку, з другого -

передумовою аналізу та регулювання фінансових і грошово-кредитних процесів.

[21]

Фінансовий контроль є засобом розв’язання проблеми фінансової безпеки,

оскільки він може відвернути підрив: [20]

. Фінансового суверенітету держави;

. Цілісності фінансового простору;

. Єдності фінансової політики і фінансового механізму.

Отже, фінансовий контроль є важливим елементом управлінської

діяльності, організаційного керівництва, однією із форм втілення у життя

прийнятих державними і недержавними органами рішень. [13]

Визначення поняття фінансового контролю змінювалося з розвитком

суспільства. В більшості наукових джерел соціалістичного періоду фінансовий

контроль визначається як одна із сфер, ланок, форм, галузей контролю за

суспільним виробництвом і розподілом продуктів. З огляду на одержавленість

власності дане поняття пов’язувалось тільки з державним контролем

(Федосов).

Характерним також є ототожнення фінансового контролю з контрольною

функцією фінансів. Особливо це спостерігається в працях, виданих після так

званої перебудови. І.А.Бєлобжецький наголошує, що фінансовий контроль

виступає як результат практичного використання державою контрольних функцій

фінансів, тобто внутрішньо властивої їм риси – можливості служити засобом

контролю за виробництвом, розподілом і використанням сукупного суспільного

продукту і національного доходу, хоча і зазначає при цьому, що однозначно

трактувати поняття „контрольна функція фінансів” і „фінансовий контроль” не

можна. Такої ж точки зору дотримується і В.М.Радіонова. [16]

Різні погляди на поняття і суть фінансового контролю мають і сучасні

дослідники.

Так, О.Д.Василик трактує фінансовий контроль як функцію управління,

яка включає сукупність спостережень, перевірок за діяльністю об’єкта

управління з метою оцінки обґрунтованості й ефективності прийняття рішень і

результатів їх виконання. [5]

За О.П.Кириленко, фінансовий контроль – це один з елементів управління

фінансами; особлива діяльність по перевірці правильності вартісного

розподілу валового національного продукту, утворення і витрачання фондів

грошових коштів. [8]

Є.В.Калюга у своїй монографії „Фінансово-господарський контроль у

системі управління” стверджує, що фінансовий контроль ґрунтується на

використанні контрольної функції фінансів і виступає як один із проявів її

важливого значення в розширеному відтворенні. Фінансовий контроль являє

собою діяльність державних і громадських органів, спрямовану на перевірку

обґрунтованості процесів формування та раціонального використання коштів з

метою установлення вірогідності, законності й доцільності операцій. [7]

Воронова Л.К. пропонує таке визначення фінансового контролю:

„...фінансовий контроль – це діяльність державних органів і недержавних

організацій по забезпеченню законності, фінансової дисципліни і доцільності

при мобілізації, розподілі і використанні грошових коштів і зв’язаних з цим

матеріальних цінностей”. [17]

Фещенко Л. вважає, що під фінансовим контролем слід розуміти

багатоаспектну міжгалузеву систему нагляду державних, відомчих,

внутрішньогосподарських та аудиторських органів, які наділені контрольними

функціями, за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ,

організацій з метою об’єктивного оцінювання економічної ефективності цієї

діяльності, встановлення законності та доцільності фінансово-господарських

операцій, а також за процесом витрачання бюджетних коштів. Як об’єкт

фінансового контролю виступають грошові розподільні процеси формування та

використання фінансових ресурсів за рівнями і ланками народного

господарства країни та її регіонів. [19]

Оригінальне і, як на наш погляд, вичерпне визначення даного поняття

пропонує І.Стефанюк. Фінансовий контроль, на його думку, – це система

активних дій, що здійснюються органами державної влади, місцевого

самоврядування, суб’єктами господарювання та громадянами України, по

стеженню за функціонуванням будь-якого об’єкта управління в частині

утворення, розподілу та використання ним фінансових ресурсів з метою оцінки

економічної ефективності господарської діяльності, виявлення і блокування в

ній відхилень, що перешкоджають законному і ефективному використанню майна

і коштів, розширеному відтворенню виробництва, задоволенню державних,

колективних та приватних інтересів і потреб, та удосконалення управління

економікою. [16] Дане визначення досить оригінальне і найбільш точно

характеризує поняття фінансового контролю.

Російські вчені визначають дане поняття, як контроль законодавчих та

виконавчих органів влади усіх рівнів, а також спеціально створених установ

за фінансовою діяльністю усіх економічних суб’єктів (держави, підприємств,

установ, організацій) із застосуванням особливих методів. Він включає

контроль за дотриманням фінансово-господарського законодавства в процесі

формування та використання грошових засобів; оцінку економічної

ефективності фінансово-господарських операцій та доцільності проведених

розходів. [18]

Неоднозначність визначення поняття фінансового контролю науковцями

дає привід для того, щоб звернутися до законодавчих документів, які б могли

узгодити погляди на дане питання.

Оскільки вся фінансова діяльність у державі регламентується законами і

підзаконними актами, змістом фінансового контролю, у кінцевому рахунку, є

забезпечення виконання і додержання законів і фінансової дисципліни всіма

державними, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами.

При цьому фінансова діяльність не тільки повинна відповідати закону, але

бути доцільною. Таким чином, в перевірці законності і доцільності

проявляється суть фінансового контролю.

Правовою основою здійснення фінансового контролю є Конституція

України, в якій визначені принципи, основні права і обов’язки державних

органів і громадських організацій в галузі контролю. Головними нормативними

актами, що регулюють сферу фінансового контролю, є Закони України „Про

Державну податкову службу в Україні”, „Про Державну контрольну-ревізійну

службу в Україні”, „Про аудиторську діяльність”[17].

В Україні нормативно-правове поле фінансового контролю не досить

врегульоване, законодавча база у цій галузі відстає від економічної

реальності, завдань держави у фінансовій сфері. Про це свідчить те, що до

сьогодні залишається не прийнятим Закон України „Про фінансовий контроль в

Україні”, який повинен стати основним нормативно-правовим актом, що

регламентуватиме систему відносин фінансового контролю. [9]

Таким чином, можна зробити висновок про те, що фінансовий контроль є

однією з найважливіших ланок у системі управління, що забезпечує повне і

своєчасне використання фінансових ресурсів у суспільстві для досягнення

ефективного результату. Але, перш за все фінансовий контроль є засобом

розв’язання фінансової безпеки та суверенітету держави.

Спостерігається неоднозначність трактування поняття фінансового

контролю різними вченими України, що пояснюється як змінами суспільної

думки за останні роки, так і незавершеністю правової бази у цій сфері, а

саме відсутністю відповідного закону, який би узгодив погляди на це

питання. Однак, методи та організація фінансового контролю в Україні цілком

сформовані, про що і буде йтися у наступному розділі.

РОЗДІЛ 2.

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИ ПРОВЕДЕННЯ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ.

Державний фінансовий контроль вирішує складні та різноманітні завдання

в різних напрямах господарювання на різних рівнях управління. Цим

визначаються вимоги до його організації.

В організаційному плані фінансовий контроль можна поділити на

державний, відомчий, а також контроль місцевих органів самоврядування.

Державний контроль здійснюється на рівні центральних органів

державного управління. Сюди слід віднести Верховну Раду України, яка

здійснює фінансовий контроль при розгляді та затвердженні бюджету, а також

при затвердженні звіту про його виконання. Вона також контролює законність

і ефективність використання бюджетних коштів, доцільність витрат. Контроль

здійснюється через комісії Верховної Ради.

Від уряду контроль здійснює Міністерство фінансів України – його

центральний апарат і контрольно-ревізійна та податкова служби. Вони

здійснюють контроль за мобілізацією і використанням коштів бюджету, інших

фінансових інституцій, господарських органів.

Відомчий фінансовий контроль здійснюють фінансові служби міністерств,

відомств, підприємств, організацій і установ державної форми власності.

Даний вид контролю застосовується тільки по відношенню до підвідомчих

підприємств та організацій. В останній час масштаби даного виду контролю

значно скоротилися з появою підприємств нових форм власності. [8]

Фінансовий контроль органів місцевого самоврядування здійснюють

фінансові органи представницької та виконавчої влади місцевих Рад народних

депутатів насамперед через відповідні комісії Рад народних депутатів і

місцеві фінансові органи. Об’єктом фінансового контролю є місцеві бюджети,

позабюджетні фонди, господарсько-фінансова діяльність підприємств і

організацій комунальної власності. [4]

Крім зазначених видів ще існує громадський фінансовий контроль, який

здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові

організації), а також аудит, що представляє собою незалежний зовнішній

фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах. [8]

Аудит – це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку,

первинних документів та іншої інформації. Щодо фінансово-господарської

діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх

звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та

встановленим нормативам. [6]

За формами проведення розрізняють фінансовий контроль попередній,

поточний і наступний.

Попередній контроль є основним, який здійснюється на стадії

складання, розгляду і затвердження бюджетів, фінансових планів і кошторисів

витрат. Його мета – попередження неправильного і нераціонального

використання коштів, запобігання порушення законів, перекриття шляхів інших

порушень і крадіжок.

Поточний фінансовий контроль провадиться всіма фінансовими й

господарськими органами у процесі виконання бюджетів, фінансових планів і

кошторисів. Він дає змогу виявити і попередити незаконні витрати, порушення

фінансової дисципліни, забезпечити додержання норм витрат, запобігти

безгосподарності та непродуктивним витратам. При даному виді контролю

використовується аналіз, перевірка та обстеження діяльності підприємств і

організацій.

Наступний контроль здійснюється після завершення звітного періоду

або фінансового року. Його завданням є перевірка доцільності витрачання

державних фінансових ресурсів, законності здійснення фінансових операцій,

ефективності витрачання коштів, а в результаті вживаються заходи щодо

усунення порушень й притягнення винних до відповідальності. [6]

Методи фінансового контролю, як конкретні прийоми його проведення,

поділяються на документальні (ревізії, перевірки) і натуральні

(інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний обмір, контрольний запуск

сировини у виробництво тощо). [8]

> Ревізія – це метод документального контролю за фінансово-господарською

діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства

з фінансових питань, достовірністю обліку й звітності, а також в разі

виявлення спосіб документального викриття нестач, розтрат, привласнень та

крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових

зловживань. За наслідками ревізії складається акт. [6]

Ревізії є найважливішим методом фінансового контролю. При ревізії за

бухгалтерськими документами перевіряють діяльність об’єкта за повний

звітній період. Ревізії бувають повні, часткові, тематичні, комплексні.

За ступенем залучення інформації розрізняють ревізії загальні та

вибіркові. [4]

Повна документальна ревізія потребує перевірки всієї фінансово-

господарської діяльності.

При частковій ревізії перевіряються окремі ділянки фінансово-

господарської діяльності або окремі затрати, наприклад інвентаризація

товарно-матеріальних цінностей.

Тематична ревізія проводиться по кількох однотипних структурах, де

перевіряються одні й ті самі питання, наприклад перевірка фінансових

розрахунків підприємств і організацій, або перевірка установ охорони

здоров’я по дотриманню натуральних норм харчування і т.п.

Комплексна ревізія включає широке коло питань і дає змогу глибоко

перевірити діяльність організації, установи. Наприклад, Державне

контрольно-ревізійне управління, як правило, проводить комплексні ревізії

галузей освіти, охорони здоров’я, культури. При цьому ревізії поділяються

на планові й позапланові. Практика роботи показує, що основний контроль

ведеться по планах. Проте виникають ситуації, коли необхідна позапланова

ревізія. Наприклад, надходження сигналів про зловживання, але, як

правило, ці ревізії відбуваються на прохання слідчих органів, а останнім

часом – і за проханням власників. [6]

За методами ревізії поділяються на суцільні і вибіркові. При

суцільній перевіряються всі документи, або матеріальні цінності за весь

ревізований період, а при вибірковій – тільки частина документів на

вибірку за той чи інший період часу (квартал, місяць, декаду в кожному

місяці). [6]

> Перевірка – це обстеження і визначення окремих ділянок фінансово-

господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх

підрозділів. Наслідки перевірки оформляються довідкою чи доповідною

запискою.

> Обстеження на відміну від перевірки провадять за більш широким колом

питань. Його мета – визначити становище, що склалося в окремих напрямах

господарської діяльності об’єкта, що обстежується, і визначити

перспективи їхнього поліпшення і розвитку.

> Аналіз, як правило здійснюється регулярно по всьому колу питань

діяльності господарського суб’єкта. Його мета – встановити резерви

додаткового одержання коштів, скорочення витрат, поліпшення фінансового

становища. [4]

> Фінансовий моніторинг – це проведення постійного контролю за фінансовим

станом господарського суб’єкта.

Важливим для фінансового контролю є використання його різних

методів, до яких належать:

> Інвентаризація матеріальних цінностей і наявності грошових коштів;

> Зустрічні перевірки;

> Рахункової перевірки бухгалтерських звітів і балансів, а до недавнього

часу – й аналіз фінансово-господарської діяльності.

Метод інвентаризації матеріальних цінностей і наявності грошових

ресурсів використовується для перевірки відповідності даних бухгалтерського

обліку фактичній наявності грошових і матеріальних цінностей, і в разі

виявлення розходжень, вжиття заходів до ліквідації відхилень – лишки

оприбутковуються, нестачі відшкодовуються. Причому інвентаризація наявності

грошових коштів проводиться обов’язково методом раптової перевірки

наявності грошових коштів у касі підприємства, організації або установи.

Метод зустрічних перевірок потребує звірення записів у книгах і рахунках

бухгалтерського обліку перевіюваної організації або установи з даними

обліку організації, або установи, яка надає сировину, матеріали чи

продукцію організації, що перевіряється. Більш широко даний метод

застосовується при перевірці виконання робіт або послуг, що для організації

здійснюють інші юридичні чи приватні особи.

Метод рахункової перевірки бухгалтерських звітів і балансів

використовується для перевірки достовірності відображення у них звітних

показників; виявлення і усунення приписок та інших помилок, що спотворюють

показники виконання підприємствами державного замовлення; недопущення

незаконного або неправильного використання коштів; забезпечення виконання

обов’язків перед бюджетом і зміцнення звітної дисципліни. [6]

Використання всієї сукупності видів, форм і методів контролю має

надзвичайно велике значення для ефективного функціонування системи

фінансового контролю в цілому. Так, застосування всіх видів фінансового

контролю є важливим з погляду запобігання втрати контролю за діяльністю

певних секторів економіки та утворення неконтрольованих сегментів у

фінансовій сфері, а також з погляду попередження паралелізму та дублювання

при здійсненні контролю.

Отже, зазначені види, форми та методи здійснення фінансового

контролю в Україні дають змогу дійти висновку про його масштаби, рівень

значущості та корисності, відносно до здійснення різними органами влади та

управління. А також про цілком сформований характер, який відповідає

наближеній до ринкової економіки Україні. Питання лише в тому, чи можна

говорити про відповідність світовим нормам. Для цього необхідно, перш за

все, звернутись до зарубіжного досвіду у цій сфері.

РОЗДІЛ 3.

СВІТОВИЙ ДОСВІД У СФЕРІ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ

ДЕРЖАВИ.

Вивчення зарубіжного досвіду організації фінансового контролю може

стати корисним для вдосконалення вітчизняної системи контролю.

Основним міжнародним нормативним документом у сфері державного

фінансового контролю є Декларація про керівні принципи фінансового

контролю, яка була прийнята в жовтні 1977 року на ІХ конгресі INTOSAI -

міжнародної організації вищих органів фінансового контролю, що діє під

егідою ООН і об’єднує Незалежні державні органи фінансового контролю 174

країн світу, - у місті Ліма (Лімська декларація). У декларації йдеться про

компіляцію та систематизацію загальноприйнятих основних принципів контролю

за державними фінансами. Вона являє собою базовий, принциповий документ, що

враховує різні системи фінансового контролю (а саме: монократичну та

колегіальну), різне розуміння місця фінансового контролю в системі

державних функцій і гілок влади, а також різні рівні розвитку, яких

фінансовий контроль досяг в окремих регіонах. Хоча Лімська декларація, з

точки зору міжнародного права, не має обов’язкового характеру, не можна

недооцінювати її вплив на розвиток вищих органів фінансового контролю в

окремих країнах. [22]

Нині в зарубіжних країнах існують дві основні форми господарського

контролю - державний і аудиторський. Організаційна схема господарського

контролю в зарубіжних країнах має такий вигляд:

> Вищий орган державного фінансового контролю, який підпорядковується

парламенту і на який покладено контроль за витрачанням коштів

державного бюджету;

> Державні контрольно-ревізійні підрозділи міністерств і відомств,

які підпорядковуються як вищому органу державного фінансового

контролю, так і відповідному міністерству або відомству. Вони

здійснюють детальний контроль за правильністю витрачання державних

коштів;

> Незалежний аудиторський контроль, що проводить перевірку

достовірності звітних даних балансу, законності господарських

операцій та надає консультаційні послуги у сфері обліку та фінансів

недержавного сектора економіки;

> Податкове відомство, яке контролює надходження коштів до державного

бюджету.

Органи державного контролю в зарубіжних країнах здійснюють контроль

за витрачанням міністерствами та іншими органами управління коштів,

відпущених на їхнє утримання та реалізацію державних програм, здійснюють

оцінку їхньої результативності, перевіряють виробничо-фінансову діяльність

приватних фірм із виконання замовлень.

Наприклад, Головне контрольне управління Конгресу США контролює

здійснення різних державних програм у галузі науки і техніки, енергетики,

освоєння космосу, охорони навколишнього середовища, сільського

господарства, житлового будівництва та соціального розвитку, використання

природних ресурсів, транспорту. При цьому перевіряється законність,

доцільність та ефективність здійснених витрат. [10]

У деяких країнах створено спеціальні органи, які контролюють не лише

бюджетно-фінансові питання, а, по суті, всю роботу державного апарату. В

Японії, наприклад, таку функцію виконує Управління адміністративного

контролю при канцелярії прем’єр-міністра. В його завдання входить

підготовка пропозицій щодо вдосконалення системи і структури державного

управління, зміцнення службової дисципліни державних чиновників, боротьби з

корупцією, бюрократизмом, розробка проблем окремих верств населення, для

розв’язання яких потрібна взаємодія кількох відомств. [10]

Правомірне й раціональне використання державних коштів є важливою

передумовою правильного управління державними фінансами та дієвості

прийнятих відповідними установами рішень. Для досягнення цієї мети

необхідний ефективно діючий вищий орган фінансового контролю, незалежний

статус якого закріплений у відповідному законодавстві.

У країнах Європейського союзу існує чотири основних типи такого

органу, а саме:

1. Суд із судовими функціями або аудиторський суд (Франція, Бельгія,

Люксембург, Португалія, Іспанія, Італія, Греція). У Португалії та

Греції вищий орган фінансового контролю є складовою судової системи

і конституційно існує на паритетних засадах з іншими судами.

Наприклад, Аудиторський суд Бельгії було створено після

проголошення незалежності країни в 1830 році. Його очолює рада, 12

членів якої обирає парламент на шість років. Суд є незалежним від

парламенту та уряду і сам вирішує яким чином він буде

розпоряджатися бюджетними коштами, виділеними для його діяльності.

Сфера впливу суду поширюється на всі установи та відомства

федерального та регіонального рівнів, а також на підпорядковані їм

державні організації і підприємства. Однак Європейський суд

аудиторів, попри свою назву, не виконує функцій суду.

2. Колегіальний орган, який не має судових функцій (Нідерланди,

Німеччина, Австрія). На таких засадах функціонують Рахункові палати

Чехії, Польщі, Росії, України.

3. Незалежний орган, котрий очолює Генеральний контролер-аудитор

(Великобританія, Ірландія, Данія). Вищим органом фінансового

контролю Великої Британії є Національне управління аудиту (НУА).

Воно створене на початку ХІІ століття й очолює його генеральний

аудитор, якого призначає королева. Незалежність НУА забезпечується

тим, що воно отримує кошти, необхідні для роботи не від уряду, а

від палати громад парламенту. Ніхто не може вказувати управлінню як

воно має виконувати свої обов’язки.

4. Орган контролю у складі уряду, який очолює також Генеральний

контролер-аудитор (Швеція, Фінляндія). Як Швеція, так і Фінляндія

мають два контрольних органи: перший – вищий орган фінансового

контролю – здійснює детальні ревізії та звітує перед урядом, другий

– ще один контрольний орган з невеликим секретаріатом, очолюваний

членами парламенту і підзвітний йому. [14]

Поряд з інститутами зовнішнього контролю (вищих органів фінансового

контролю) у більшості країн діють також урядові контрольно-ревізійні

системи, які здійснюють внутрішній контроль. Перш за все це міністерства

фінансів (Німеччина, Канада, Японія, Швеція, Польща, Угорщина тощо).

Міністерства фінансів під назвою Державних казначейств функціонують у США

та Великобританії, як Міністерство фінансів та економіки – у Франції. Є

країни, де в системі виконавчої влади функціонує декілька фінансово-

контролюючих відомств. [15]

Системи внутрішнього контролю дещо відрізняються в європейських

країнах. Серед них можна виділити два підходи. Перший із них, який

використовується в таких країнах, як Франція, Португалія та Іспанія, можна

назвати „відповідальністю третьої сторони”. У країнах-членах ЄС, які

використовують такий підхід, Міністерство фінансів не лише відіграє ключову

роль у розробці проекту бюджету та розподілі коштів серед галузевих

міністерств, а й також має право безпосередньо втручатися на стадії

попереднього контролю через своїх службовців, які є при кожному галузевому

міністерстві. Так, Португалія має централізовану Генеральну фінансову

інспекцію, яка підпорядковується міністру фінансів і відповідає за

фінансовий контроль усіх бюджетних витрат урядових установ за фактом їх

виконання. Окрім Генеральної фінансової інспекції, галузеві міністерства

мають свої власні контрольовані підрозділи.

Згідно з іншим підходом, який використовується в Нідерландах і

Великобританії, відповідальність за контроль за витрачанням бюджетних

коштів покладається на керівника галузевого міністерства. Цей підхід має

назву „відповідальність керівництва”. У країнах, які використовують такий

підхід, кожне галузеве міністерство несе повну відповідальність за

витрачання власного бюджету й за запровадження відповідних перевірок і

контролю. Наприклад, Служба внутрішнього контролю міністерства фінансів

Великобританії не відповідає за безпосередній контроль за витрачанням

бюджетних коштів галузевими міністерствами, а відповідає за те, щоб у

кожній урядовій установі була запроваджена власна контрольна служба, яка

здійснює ефективний фінансовий контроль. [22]

Основною формою контролю недержавного сектора економіки в зарубіжних

країнах є аудиторський контроль. В основному аудиторство за кордоном – це

високомонополізована галузь сфери обслуговування. Так, у США діє 8 великих

аудиторських фірм із чималим штатом працівників, які встановили монополію в

галузі контролю звітності великих концернів. Аудиторський контроль

поширюється аж до утворення міжнародних аудиторських фірм, деякі з них

можна розглядати як транснаціональні корпорації. Це відомі аудиторські

фірми „Артур Андерсен”, „Маккінзі”, „Куперз енд Лайбранд”, „Пік Марвік

Мітчел”, „Артур Янг”, „Прайс Уотерхауз” тощо. У своїй роботі вони

використовують міжнародні норми аудиту та супутніх робіт.

Отже, в зарубіжних країнах чітко розмежовуються дві форми

господарського контролю – державний і аудиторський. Державний фінансовий

контроль здійснюється як вищими контрольними органами, що підпорядковуються

парламенту або президенту, функціями яких є контроль за формуванням та

ефективним витрачанням державного бюджету, так і контрольно-ревізійними

підрозділами міністерств та відомств, які перевіряють діяльність підлеглих

їм державних підприємств. Аудиторський контроль проводить перевірку

недержавного сектора економіки, тобто приватних фірм і концернів. [10]

Зарубіжний досвід організації фінансового контролю в цілому може

вплинути на вирішення основних українських проблем у цій сфері. Вивчення

їхніх досягнень і помилок безперечно допоможе на нашому власному шляху до

цивілізованого ринку та фінансового правопорядку. [15]

РОЗДІЛ 4.

РОЛЬ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ

ФІНАНСОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ.

Недооцінка ролі контролю у фінансово-господарській діяльності

негативно позначається на економіці. Це також призводить до того, що

практичні засади організації системного забезпечення здійснення державних

контрольних функцій стають недосконалими, викликаючи цілий ряд проблем.

[11]

Якщо аналізувати ефективність фінансового контролю в Україні, то

можна виявити низку серйозних проблем становлення державного фінансового

контролю.

Найважливіша з них – методологічна проблема, пов’язана з

недостатньою з’ясованістю природи внутрішнього та зовнішнього фінансового

контролю. Як показує світовий досвід, система дійового державного

фінансового контролю має складатися із двох незалежних, але однаково

важливих частин: внутрішнього державного фінансового контролю і незалежного

– зовнішнього. У нашій державі спостерігаються спроби штучного об’єднання

внутрішнього і зовнішнього фінансового контролю або їх субпідпорядкування,

що пояснюється нерозумінням суті питання. Взагалі зовнішній контроль, який

має здійснювати Рахункова палата, відсутній в Україні через рішення

Конституційного Суду, яке призупинило її діяльність. [14]

Наступна проблема полягає в тому, що сьогодні державний фінансовий

контроль, як урядовий, так і парламентський, не поширюється на доходи

Державного та місцевих бюджетів. В Україні такі функції покладені на

податкову службу, що є неправомірним, адже ця служба стежить за сплатою

податків, правильністю розрахунків, маючи свої власні функції.

Страницы: 1, 2