Значення харчової промисловостi у соцiальному та економiчному розвитку України

Значення харчової промисловостi у соцiальному та економiчному розвитку України

[pic]

Зміст.

Вступна частина.

I. Значення харчової промисловості у соціальному та економічному розвитку

України.

II. Основні етапи розвитку харчової промисловості та їх сировинної бази.

III. Розміщення продуктивних сил Північно-Східного економічного району:

- Особливості і фактори розміщення;

- Сучасна географія рорзміщення харчової промисловості у Північно-

Східному економічному районі.

IV. Торгівля продуктами у регіоні та проблеми формування ринку

продовольчих товарів.

V. Перспективи розвитку харчової промисловості у Північно-Східному

економічному районі.

Заключна частина.

Додатки

Список літератури

[pic]

Вступна частина.

На сучасному етапі розвитку склалося важке економічне становище для

всього народного господарства України і особливо для харчової

промисловості, так як ця галузь дуже залежить від інших галузей –

машинобудівної, хімічної, нафтопереробної, і особливо платоспроможності

населення.

Харчова промисловість — одна з провідних структуроформуючих галузей не

лише агропромислового й промислового комплексів, а й усього народного

господарства України.

Питома вага цієї галузі в структурі виробництва предметів споживання

сягає 52,8 %, у загальному обсязі промислової продукції— 16,3%, а продукції

агропромислового комплексу — 33,5 %. Продовольчі товари становлять 68,1 %

загального виробництва товарів народного споживання у відпускних цінах,

63% загального обсягу роздрібного товарообороту та 61,5 % у структурі

особистого споживання матеріальних благ населенням країни.

Серед інших країн світу Україна має найбільш сприятливий природний,

людський, геополітичний і ресурсний потенціал для розвитку харчової

промисловості, раціональне використання якого забезпечило б їй провідне

місце на світовому й регіональних продовольчих ринках.

Останнім часом розвиток харчової промисловості в Україні

характеризується різким зниженням технологічного рівня виробництва,

спрацюванням знарядь праці, скороченням обсягів і асортименту продукції,

погіршенням її якості, затуханням інвестиційного та інноваційного процесів,

витісненням вітчизняних харчових продуктів з внутрішнього й зовнішнього

ринків продовольчих товарів, зменшенням обсягів надходження до бюджету та

валютних надходжень у країну від експортних операцій галузі тощо.

Взаємовідносини центру та регіонів завжди є доленосним для розвитку як

держави вцілому, так і окремих галузей промисловості. Вони не тільки

визначають державний устрій, а й справляють вирішальний вплив на добробут

народу. Відсутність у минулому виваженої регіональної політики призвела до

значних диспропорцій у територіальній струтурі української економіки,

неефективного використання переваг територіального поділу праці, природно-

ресурсного та науково-виробничого потенціалу регіонів, до надмірного

забруднення навколишнього середовища у багатьох містах і районах. В Україні

ще не створено правової бази, необхідної для досягнення регіонами

оптимальної економічної самостійності, немає чіткого розмежувавння

повноважень між ценральими та місцевими органами виконавчої влади й

органами місцевого самоврядування з питань управління соціально-економічним

розвитком регіонів. Слабкою є фінансово-економічна базабагатьох

адміністративно-територіальних одиниць. Усе це зумовлює необхідність вжиття

цілеспрямованих заходів державної регіональної економічної політики, які б

забезпечили ефективне регулювання процесів регіонального розвитку,

узгодження дій ценральних та місцевих органів виконавчої влади щодо

структірної перебудови економіки країни та послідовного впровадження

ринкових відносин.

Північно-Східний економічний район має розвинутий АПК, який постачає

основу сировинної бази для харчової промисловості. Частка у виробництві

подуктів харчування районом досить значна у загальноукраїнських масштабах.

I. Значення харчової промисловості у соціальному та економічному розвитку

України.

Ринкове трансформування народно-господарського комплексу України являє

собою процес зміни визначальних характеристик економічної системи, зокрема,

її елементів, зв(язків між ними та пропорцій розвитку. Причому це

стосується не тільки економіки в цілому, а й її підсистем галузевого рівня,

серед яких особливу роль відіграє харчова промисловість, прискорений

розвиток якої є одним з приорітетів державної соціально-еконеомічної

політики.

Система трансформування харчової промисловості має розглядатися з

таких точок зору:

. зміна структури управління галуззю;

. зміна структури галузі (співвідношення між групами суб(єктів

господарювання, виділеними за такими критеріями: форма власності,

організаційно-правова форма підприємництва, розмір, фінансове

становище і тип організаційної структури);

. зміна структурних галузевих ринків;

. зміна структури ресурсів, що споживаються галуззю;

. зміна структури асортименту, що виробляється галуззю;

. зміна структури створюваного галуззю валового внутрішнього

продукту.

Зміни у структурі управління галуззю повинні мати характер остаточного

відходу від прямого втручання держави у виробничо-господарську діяльність

її підприємств у зв(язку з їх приватизацією. Станом на 1 січня 1998р. в

системі міністерства АПК України повністю приватизовано масложирову,

миловарну, тютюнову, кондитерську, парфумово-косметичну, макаронну галузі,

зерноробні (без хлібоприймальних) підприємства, 98% підприємств молочної

промисловості, 93% цукрової, 88% підприємств Держкомрибгоспу. Отже, у

подальшому серед форм власності у вітчизняній харчової промисловості

домінує приватна (в різних видах) власність (виняток становить спиртова

підгалузь, що перебуває у власності держави).

Найбільш привабливими організаційно-правовими формами підприємництва

для новостворених малих та середніх підприємств харчової промисловості є

товариства з обмеженою відповідальність та закриті акціонерні товариства.

Водночас для великих промислових підприємств приорітетною формою

підприємництва є відкрите окціонерне товариство, оскільки саме така форма

дозволяє залучити значні обсяги фінансових ресурсів на фондовому ринку.

Пожвавлення процесу створення малих підприємств у харчової

промисловості зумовлене незначним розміром стартових інвестицій, високою

інвестиційною привабливістю даної галузі, значною місткістю ринку

продовольчих товарів.

Ефективне функціонування харчової промисловості значною мірою залежить

від структури ресурсів, які вона споживає. Доцільно окремо розглянути

структуру матеріальних (сировинних та енергетичних), фінансових і трудових

ресурсів. Основні стратегічні напрями зміни структури сировиннних ресурсів,

що споживає харчова промисловість України,Є мають стати: поліпшення якісних

показників сільськогосподарської сировини, яка використовується у

виробництві продуктів харчування, використання нетрадиційних видів

сировини, харчових добавок та ін; максимальне зменшенняч залежності від

імпортних сировинних ресурсів (насамперед таро-пакувальних матеріалів);

забезпечення комплексної переробки сировини та мінімізація її витрат.

До основних цілей соціально-економічного розвитку країни належить

зростання частки ВВП, створеної харчовою промисловістю (як галуззю з

порівняно невисоким оборотом капіталу, зорієнтованої на задоволення

кінцевого попиту). Структура цієї частки в процесі ринкових перетворень у

середньостроковій перспективі змінюватиметься (з урахуванням вихідних

припущень щодо здійснення урядом послідовної антиінфляційної політики,

одержання “державних” кредитів від міжнародних фінансових організацій,

легалізації економічних наслідків зменшення податкового тягаря) у таких

напрямах: стабілізація частки фонду оплати праці (за рахунок підвищення

продуктивності праці та ефективного оподаткування); скорочення частки

чистого податку на 3-4%; зростання питомої ваги валового прибутку і

нагромадження капіталу за його рахунок; поступове підвищення рівня

нагромадження основного капіталу (зокрема у вигляді нематеріальних

активів).

Основні напрямки системного трансформування харчової промисловості

України:

1. являє собою фонову інформацію для розробки ефективних економічних

стратегій підприємств галузі;

2. щодо організаційної, ресурсної та асортиментної структури галузі,

то вони можуть розглядатись як комплекс якісних стратегічних цілей.

Досягнення яких дозволяє у майбутньому подолати галузеву структурну

деформацію, що залишилася у спадщину від командно-адміністративної

системи управління.

II. Основні етапи розвитку харчової промисловості Північно-Східного

економічного району України та їх сировинної бази. Сучасний стан

галузі.

Сукупність галузей промисловості, підприємства яких виробляють

продукти харчування, а також мило, тютюнові вироби, парфумерно-косметичні

вироби та ін. До харчової промисловості належать три найбільші галузі:

харчо-смакова, м(ясо-молочна, рибна. Вона об(єднує більше 40 підгалузей і

виробництв, що поділяються на добувні (рибна, соляна, виробництво

мінеральних вод, переробка дикорослих культур) і обробні.

Фабрично-заводське виробництво харчових продуктів в Україні виникло у

другій половині ХІХст. Переважали дрібні, кустарні, напівкустарні

підприємства.

До 1917р. м(ясо-молочна промисловість тільки почала розвивиатись,

рибна – обмежується промислом у прибережній зоні Азовського і Чорного

морів. У 1940р. обсяг виробництва продуктів в УРСР майже в 6 разів

перевищив рівень 1913р. Основні потужності створювались у післявоєнний час.

Поліпшилась галузева структура харчової промисловості, зокрема зросла

питома вага м(ясо-молочної промисловості.

Як відомо після створення СРСР у країні почалася політика

індустріалізації. Це, звичайно відобразилось і на промисловості України. У

першій п(ятирічці в харчовій промисловості виникли нові галузі –

маргаринна, сироробна, комбікормова, хлібопекарська. Передбачалося

створення чималої кількості нових підприємств, зокрема у цукровій

промисловості планом першої п(ятирічки передбачалося будівництво 11 нових

підприємств. Але х часом виявилося, що сільське господарство не може

забезпечувати сировиною такий приріст потужності. Тому побудовано було лише

3. З них Лохвицький (1929р.) та Куп(янський (1937р.).

У післявоєнні роки, за роки четвертої п(ятирічки, значно збільшився

випуск продукції харчової промисловості. Так, довоєнний рівень по

виробництву цукру у 1950р. був перевищений на 4%, масла рослинного – на

85%, м(яса – на 25%.

Харчова промисловість при СРСР була галуззю спеціалізації республіки,

якій належала важлива роль у міжнародному обміні продовольчими продуктами.

Характерна особливість її розвитку – зростання концентрації виробництва,

створення заводів і фабрик оптимальних потужностей.

Після розпаду СРСР відбулася руйнація виробництва та економічнизх

зв(язків України з республіками, тому відбувся перерозподіл галузей по

території України.

III. Розміщення продуктивних сил Північно-Східного економічного району

України.

- Особливості і фактори розміщення;

До складу Північно-Східного економічного району входять Харківська

(31,4 тис км2, 3197 тис чол), Полтавська (28,8 тис км2, 1757 тис чол), і

Сумська (23,8 тис км2, 1431 тис чол) області. Він характеризується

сприятливими грунтово-кліматичними умовами для розвитку сільського

господарства, яке забезпечує сировинну базу для харчової промисловості.

У Північно-Східному економічному районі сформувалось чотири основних

економічних вузлів району: Харківський (Харків, Дергачі, Мерефа, Люботин,

Чугаїв, Пісочин та ін), Кременчуцький (Кремечук, Комсомольськ та приміські

селища Кременчука), Полтавський (Люботин, Миргород та ін. міста Полтавської

області) та Сумський (Суми і навколишні селища).

Природні умови і ресурси У районі вділо поєднуються рівнинна поверхня,

приятливий кліматичний режим, родючі грунти і значні запаси корисних

копалин. Район розташований у межах Дніпровсько-Данецької западини, яка в

рельєфі виражена придніпровською низовиною і полтавською рівниною.

Кліматичні умови характеризуються зростанням континентальності і

зменшенням кількості атмосферних опадів з північного заходу на схід.

Помірно холодна зима, середня температура січня –7…-8оС; часто посушливе

літо, середня температура липня +19…20 оС. Кількість днів з температурою,

що первищує 10 оС, становить 149-172. Річна сума активних температур

становить від 2600 оС до 3465 оС. територія району недостатньо зволожена

(за винятком північної та північно-західної частин). Річна кількість опадів

становить від 450 до 560 мм (у полтавській – 450-565, Сумській – 510-588,

Харківській – 495-570). Більша частина опадів випадає в теплий період року.

Для району характерні суховії, ерозійні процеси, значне промерзання грунту,

заболочення територій. Це, безумовно, позначається на територіальній

організації господарства.

У районі переважають чорноземи, цінні й родючі грунти. На півночі

виділяються мало- і середньогумусні чорноземи, які менш родючі, а також

підзолисті і боллотяні грунти.

Високоврожайні чорноземні грунти і сприятливі кліматичні умови дають

змогу району займати в Україні важливе місце у виробництві товарного зерна,

зокрема пшениці, кукурудзи, цукрових буряків, соняшника; розвивати

содівництво й овочівництво, м(ясо-молочне й м(ясне тваринництво.

Серед річок найбільше народногосподарське значення мають Днапро з

Кременчуцьким водосховищем, Дніпродзержинське і Червоноармійське

водосховища. Решта річок невеликі, маловодні: Ворскла, Сіверський Донець

(верхня течія), Десна, Сули, Псьол, Хорол. Водні ресурси достатньо

забезпечують лише полтавську і сумську області. У Харківській вони

недостатні.

Відомі джерела мінеральних вод у Полтавській (Миргородське,

Гоголівське) і Харківській (Березівське) областях.

Завдяки значному природно-ресурсному потенціалу район відіграє важливу

роль у народногосподарському комплексі України.

Населення Загальна чисельність населення 6384,4 тис. чол. – це понад

12% чисельності населення країни. Середня густота нижча від середньої в

Україні і становить приблизно 74,3 чол/км2 (середній показник по Україні –

86 чол/км2); найгустіше заселена Харківська область (101,8 чол/км2);

Сумська і Полтавська майже однаково (відповідно 60,2 і 60,9 чол/км2).

У містах Північно-Східного економічного району проживає 65,9%

населення, що на 2% менше, ніж в Україні в цілому. Найбільш урбанізованою є

Харківська область – 79,2%. Найнижча частка міського населення в

Полтавській області – 57,9%.

Однією з проблем Північно-Східниого економічного району –

територіальна нерівномірність розвитку. Основні промислові виробництва

зосереджені у Харкові, Полтаві, Сумах, Кременчуці, а багато малих міст і

селищ розвинуті недостатньо, особливо в Полтавській і Сумській областях.

- Сучасна географія розміщення харчової промисловості у Північно-

Східному економічному районі.

Північно-Східний економічний район має потужний агропромисловий

комплекс, який забезпечує сировиною харчову промисловість, адже більшість

галузей харчової промисловості переробляють сільськогосподарську сировину.

Основу АПК становить сільське господарство. Традиційне сільське

господарство ділять на дві галузі: рослинництво та тваринництво.

Рослинництво вважається провідною галуззю, бо, окрім продуктів харчування

та сировини для промисловості, воно виробляє корми для домашніх тварин.

Сільськогосподарські угіддя становлять 78% усієї площі району.

Рослинництво розвивається краще, ніж тваринництво. Сільське господарство в

основному спеціалізується на вирощуванні зернових культур, цукрових

буряків, соняшнику. Поблизу великих міст, особливо Харкова, розташовані

овоче-молочні господарства приміського типу. Розміщення основних галузей

сільського господарства ілюструє Додаток 1.

У рослинництві домінує виробництво зернових культур, особливо озимої

пшениці. Найбільш вирощувані технічні культкри – цукрові буряки та

соняшник. Картоплю і овочі вирощують скрізь, найбільше – поблизу великих

міст. Це стосується також садівництва та ягідництва.

За результатами вирощення основних видів рослинництва у 1998р.

(табл.1) Північно-Східний економічний район займає досить значні позиції.

Таблиця 1

Виробництво основних видів рослинництва у 1998р.

| |Зерно у |Цукровий |Насіння |Картопля |Овочі |

| |вазі після|буряк |соняшника | | |

| |доробки | | | | |

|Україна |26470,1 |15522,6 |2266,3 |15405,2 |5492,2 |

|Полтавська|1674,8 |1185,4 |121,3 |518,7 |316,5 |

|Сумська |988,5 |763,4 |22,1 |796,9 |116,1 |

|Харківська|1353,1 |699,4 |206,7 |655,1 |402,2 |

|Частка |15,2% |17,1% |15,5% |12,8% |15,2% |

|Північно-С| | | | | |

|хідного | | | | | |

|району | | | | | |

Найбільше значення у районі має цукрова промисловість. Вирощення

цукрового буряку у регіоні становить 17% від загальноукраїнського. Проте

щодо безпосереднього виробництва цукру регіон має ще більш значні показники

– понад 20% (табл 2). На території Північно-Східного економічного району є

59 цукрових заводів. Лохвицький цукровий комбінат (Полтавська обл) – одне з

найпотужніших підприємств галузі в Україні. До великих цуцкрових заводів

належать також Куп(янський, Орільський (Харківська обл.), цукрові заводи та

цукрорафінадний завод у м.Дружбі (Сумська обл.). (Додаток 2)

Тенденція до скорочення виробництва спостерігається і у цукровій

промисловості. У 1997р. порівняно з 1996 роком поставки цукрових буряків

зкоротилися на 23%. Впродовж останніх років знижується виробництво цукру.

Усе це зумовлено скороченнямченням посівних площ, зниженням врожайності

буряків та їх цукристості, а також відсутністю єдиної державної політики

щодо розвитку галузі.

Кількість цукрового буряку, вирощеного в Україні могла б вільно

задовольнити потреби внутрішнього ринку, але надмірний експорт буряків не

дає можливості цукровій галузі працювати на національній сировині.

Спостерігається закономірність, що кожного року вже до березня-квітня

місяця на цукрових підприємствах закінчуються запаси цукрових буряків, тому

вони вимушені переходити на імпортну сировину – цукрову тростину та

імпортний цукор-сирець. Але справа в тому що сезонний ввіз цукрової

тростини у цих місяцях іще не розпочатий, що призводить до дисбалансу у

виробництві цукру.

Таблиця 2

Звітні дані роботи цукрової промисловості у сезоні 1999р.

|Назва обласного |Прийнято буряку |Перероблено |Виготовлено |

|формування |на переробку, |буряку, тис т|цукру, т |

| |тис т | | |

|"Укрцукор" |14210,9 |13444 |1638892 |

|"Полтавацукор" |1102,9 |1056,4 |140885 |

|"Сумицукор" |615 |587 |76920 |

|"Харківцукор" |1431 |1345,4 |186261 |

Важливий напрямок виходу цукрової галузі з кризи — вирішення питання

кредитування та створення умов для її ефективного функціонування. Виникає

потреба в законодавчому врегулюванню врегулюванні всіх цих проблем. Так, у

червні 1999р. був прийнятий Закон “Про державне регулювання виробництва й

реалізації цукру”, основними положеннями якого є встановлення мінімальної

ціни та квотування виробництва та реалізації цукру.

Борошномельно-круп(яна промисловість по характеру та призначенню своєї

продукції відіграє важливу роль серед галузей харчової промисловості. Вона

має найбільш глибокі зв(язки з сільським господарством: об(єми виробництва

зернових культур, успішний розвиток зернового господарства безпосередньо

впливають на об(єми випуску продукції в галузі. (Вирощення зернових культур

відображено у Додатку 3). Як видно з даних таблиці 1, вирощення зерна у

Північно-Східному економічному районі знаходиться на високому рівні.

Полтавська область займає третє місце серед областей України по вирощенню

зернових культур (Одеська – 1845, Вінницька – 1858,7).

Значне скорочення обсягів виробництва, лібералізація цін на сировину,

матеріально-технічні ресурси й послуги призвели до підвищення собівартості,

а відтак і цін на зернову продукцію. Особливо зросли оптові ціни

підприємств борошномельно-круп'яної промисловості. Водночас калорійність

харчування населення зменшилася на 26,4 відсотка. Значно збіднів раціон

білково- й вітаміновмісних продуктів, овочів, фруктів тощо. Натомість понад

фізіологічні норми люди споживають хлібопродукти, питома вага яких у

структурі харчування сягає 44%.

З огляду на забезпечення населення продовольством, а тваринництва –

комбікормами, галузь хлібопродуктів — пріоритетна. Тому важлива науково-

технічна передумова подальшого розвитку галузі – сертифікація

сільськогосподарської сировини та харчових продуктів з борошна. Таким чином

можна буде ефективно визначити якість продукції, забезпечити ретельний

контроль за дотриманням економічних вимог, підвищити конкурентоспроможність

виробів.

Але матеріально-технічна база галузі хлібопродуктів не відповідає

сучасним вимогам, характеризується значною спрацьованістю обладнання. Це

негативно позначається і на економічних показниках. Приміром,

спрацьованість основних виробничих фондів у галузі сягає 48 відсотків, а

темпи оновлення їх основної частини значно відстають від потреби. Стосовно

основної частини вони становлять менше 56 відсотків на рік. Рівень

механізації праці на підприємствах не перевищує 50—60 відсотків.

Продуктивність праці в галузі в 2—3 рази нижча, ніж на споріднених

підприємствах у зарубіжних країнах з розвиненою економікою.

Для створення міцної матеріально-технічної бази на часі — активне

формування і нагромадження інвестиційного потенціалу, перетворення

амортизацій у найважливіший реноваційний ресурс, впровадження сучасних

технологій тощо. Нині найголовніше завдання підприємств галузі — поліпшення

їх фінансового стану. Визначальний чинник платоспроможності тут — стан

обігових коштів, які розпорошуються через постійне зростання дебіторської

заборгованості. отже, ефективне викорисгання коштів — пріоритетний напрямок

фінансової діяльності підприємств. Реалізувати його можна за допомогою

стабілізації виробництва. При зменшенні обсягів випуску продукції

ефективність використання обігових коштів неминуче погіршується. Це

зумовлено тим, що обсяги сировини, матеріалів, інших ресурсів і палива

зменшуються швидшими темпами, ніж обсяг випущеної продукції.

Нині керівники заготівельних і зернопереробних підприємств особливу

увагу мають звернути на норматив власних обігових коштів. Він має бути

орієнтиром для підтримання фінансового стану виробництва на рівні, що

забезпечить нормальний реалізаційний і відтворювальний цикли. Крім того

необхідна структурна перебудова з урахуванням наявного інвестиційного та

інноваційного потенціалів.

Кондитерська промисловість. В спадщину від СРСР Україні залишилось 28

кондитерських фабрик. Тобто фактично у кожній області діє свій виробник.

Але якщо раніше вони забезпечували солодощами 270 млн. населення СРСР, то

нині реальний ринок збуту скоротився у декілька разів. До того ж значно

впала купівельна проможність населення, а ринок перенасичений імпортними

товарами.

Фінансова криза восени 1998р. витіснила з українського ринку імпортні

кондитерські товари і дала можливість деяким національним виробникам

збільшити об(єми продукції.

Чимало факторів сприяло насиченості Північно-Східного економічного

району кондитерськими фабриками. Одними з найбільших в Україні є

“Харківська бісквітна фабрика”, Тростянецька кондитарська фабрика (“Крафт

Якобз Сушард Україна”), “Харківська кондитерська фабрика”.

Основним аргументом вітчизняного виробника в боротьбі за ринок збуту є

ціна. Але проблема полягає в тому, що практично у всіх виробництвах доля

імпортних інгридієнтів у випуску виробів (крім печива) складає 15-20%

фізичного об(єму, а при виробництві, наприклад, шоколаду, доходить до 40%.

Кондитери вимушені імпортувати какао-боби, жири, пальмове, арахісове,

кокосове масло, ароматизатори, упаковку.

Крім того, у боротьбі за споживача підприємства намагаються підвищити

якість продукції, зберігши доступні ціни, та збільшити асортимент своєї

продукції. Так, кількість найменувань продукції на “Харківська бісквітна

фабрика” становить 99, на “Крафт Якобз Сушард Україна” – 60 одиниць.

Відбувається постійний перерозподіл ринків збуту. Малі підприємства

витісняються кондитерськими “магнатами”. Зокрема у листопаді 1998р.

“Харківська бісквітна фабрика” викупила 51% статутного фонду “Харківської

кондитерської фабрики”.

Олійно-жирова промисловість – складна галузь харчової індустрії, що

складається з взаємопов(язаних виробництв олії, жирів, харчового масла,

маргарину. Олійно-жирова промисловість у якості вихідної сировини

використовує насіння маслічних культур – соняшнику, льну, бавовнику, сої,

гірчиці, арахісу, рапса, коноплі тощо. Розвиток олійного виробництва

оляйного виробництва суттєво впливає на розширення посівів олійних культур

у сільському господарстві, підвищення їх врожайності, збільшення жирності

насіння. Готова продукція галузі – олія – надходить до торговельної мережі

для задоволення попиту населення, а також є важливим напівфабрикатом -

обов(язковим компонентом при виготовлені широкого асортименту предметів

споживання – маргарину, майонезу, мила, стеаринових свіч, оліфи, парфумів.

Отже, важливе значення для олійно-жирової промисловості є об(єми

вирощеної сировини. В Україні найбільш поширеною сировиною даної галузі є

соняшник.

Складні часи переживає і олійножирова галузь. Як видно з даних Додатку

3, посіви олійних культур займають біля ј частини посівів технічних культур

у Семській та Полтавській областях, а у Харківській – більше 50%. Але у

1997р. на підприємтва галузі надійшло лише 25% насіння соняшнику поточного

врожаю, решту вивезено за межі держави. Цього року може повторитися

ситуація, коли через дефіцит сировини всі олійні заводи достроково

припинять роботу, а ціни на олію різко зростуть, що призведе до збільшення

експорту цієї продукції. Слід зазначити, що при вивезенні сировини замість

продукції держава втрачає значні кошти. Від переробки насіння соняшнику

прибуток втричі більший, ніж від його продажу за кордон. Для використання

цих резервів необхідно вжити термінових заходів щодо тарифного й

нетарифного регулювання експорту насіння соняшнику.

Перше місце в Україні за об(ємами виробництва маргарину займає

Харківський жирокомбінат. За об(єммами випуску товарів мойонезної групи

комбінат займає друге місце. При чому навіть у нинішніх кризових умовах

комбінат у 1999р. дав приріст виробництва: по маргаринах – на 50,7%,

майонезів – на 61% у порівнянні з 1998р. збільшення об(ємів дозволив

збільшити завантаження потужності виробництва до 60%. Загальний об(єм

виробництва у 1999р. становив 134,7 млн. грн., а балансовий прибуток -

13,7 млн.грн.

Тваринництво – друга пасля рослинництва важлива галузь сільського

господарства. Вона забезпечує населення цінними продуктами харчування –

молоком, маслом, яйцями, а харчову промисловість – сировиною. Тваринництво

поділяється на наступні галузі: скотарство, свинарство, вівчарство,

птахівництво, бджільництво, звірівництво тощо.

Скотарство є провідною галуззю тваринництва. Поголів(я рогатої худоби

на 100га сільськогосподарських угідь у Північно-Східному економічному

районі становить 55-65 голів. Загальне ж поголів(я рогатої худоби у

Харківській та Полтавській областях становить понад 900 тис. голів, - що

ненайвищий показник в Україні. У Сумській області поголів(я дещо менше (750-

900). В основному переважає молочно-м(ясний напрямок, а навколо великих

міст (Харків, Суми, Полтава, Кременчук) переважає молочний напрямок.

Тут зберігаються традиційні для району м(ясо-сальний і сальний

напрямок свинарства. поголів(я свинейна 100га орної землі у Полтавлькій та

Харківській областях становить понад 35голів, у Сумській – 30-35. поголів(я

свиней у Полтавській та Харківській області також наближається до

максимальго в Україні – понад 600тис. голів.

Тваринництво є сировинною базою для м(ясної промисловості. У торгівлі

харчовими продуктами м(ясо поступається лише хлібобулочним виробам.

Головними підприємствами цієї галузі є м(ясокомбінати, що зосереджені в

основному у великих містах, а також у районах розвитку тваринництва.

Найбільшими у Північно-Східному економічному районі є Харківський та

Полтавський.

За останні роки виробництво м(ясної продукції значно зменшилось

(таблиця 3). За даними таблиці вцілому у Північно-Східному економічному

районі у 1998р. порівняно з 1997р. виробництво м(яса скоротилося на 12,5%,

а порівнянні з 1990р. – на 61%.

Такий стан у галузі має декілька передумов. Однією з причин є

скорочення споживчого ринку, тому що у 90-х роках доходи населення значно

скоротилися, що призвело до зміни раціону. Так, споживання м(ясопродуктів

зменшилося, а збільшилося споживання хлібопродуктів та картоплі.

Молочна промисловість. Серед галузей харчової промисловості молочна

промисловість займає третє місце за обсячгами після М(ясної та

хлібопекарської. Молочно промисловість об(єднує такі основні виробництва:

маслоробне, сироробне, виробництво незбираного молока та молококонсервне.

На розміщення молокопереробних заводів впливає сировинний чинник та

наявність масового споживача. Так, вироблення продукції з незбираного

молока – пастеризованого молока, сметани, кефіру, ряжанки – розміщене у

великих містах, тобто орієнтоване на масового споживача. Виробництво масла,

сиру, молочних консервів зосереджено в невеликих містах і селищах, у

сільськогосподарських районах з розвинутим молочним тваринництвом.

З початку 90-х рр. кількісьт видоїного молока скоротилась майже у 32

рази. Зі зменшенням загальних надоїв змінилася і загальна структура

розподілу молочних ресурсів. Приватний сектор продає свій товар з минулою

інтенсивністію, але сільськогосподарські підприємства, продукція яких

складала у 1994р. 94,1% загального ринку молока, у 1997р. забезпечують

продукцією лише 64% ринку молока.

За даними таблиці 4 виробництво молока у Північно-Східному

економічному районі за період 1990-1998 рр. зменшилось на 49%. При цьому

об(єми продажу переробних підприємств знизилися у 7 раз.

Проблеми молочних підприємств почалися на початку 90-хх рр., коли на

сільськогосподарську продукцію були офіційно відпущені ціни та скоротились

дотації на неї: ціни на незбиране молоко піднялись у 5р. Наслідком

подорожчання було таке ж різке зниження купівельної проможності населення

та, як наслідок,– зменшення об(ємів споживання сільськогосподарської

продукції, що викликало штучний надлишок її. Для господарств утримання

молочного стада стало збитковим.

На фоні загального спаду виробництва у галузі деяким гігантамт

вдається нарощувати об(єми виробництва. Зразком такого господарства є ОАО

“Харківський молокомбінат”, що випускає молоко під маркою “Т-молоко”.

Добре розвинуті маслоробна і сироварна галузі. Найбільші

молококонсервні заводи – у Куп(янську (Харківська область) і Біликах

(Полтавська область). У Хоролі (Полтавська область) на основі молока

виробляється дитяче харчування.

На скорочення виробництва харчових продуктів вплинуло звуження

внутрішнього ринку продовольства через низьку купівельну спроможність

населення, а також втрата зовнішніх ринків. На роботі підприємств негативно

позначається імпорт продукції з консервантами, що подовжує термін її

зберігання. Тим часом з торговельної мережі витісняється якісна вітчизняна

продукція.

Отже, маючи потужну сировинну базу, харчова промисловість району за

обсягами виробництва поступається тільки машинобудуванню.

IV. Торгівля продуктами у регіоні та проблеми формування ринку

продовольчих товарів.

Визначальним елементом продовольчого ринку, активною силою, що рухає

весь ринковий механізм, є попит. Споживчий ринок продуктів харчування був і

буде завжди через те, що попит на продовольство є невід(ємним атрибутом

життєдіяльності населення. У макроекономічному плані до основних факторів

формування попиту на продовольство належать такі: чисельність населення,

тенденції розвитку демографічних процесів; рівень доходів населення;

професійна структура зайнятих у галузях господарства.

Чисельність населення України скорочується: 1991р. – 51,9 млн. чол,

1998р. – 50,5 млн. чол. Головними факторами зменшення чисельності населення

є перевищення смертності над народжуваністю та фактор зовнішньої міграції.

В структурі населення за статевою ознакою пеерважають жінки (53%),

потреба яких у харчових речовинах та енергії нижча, ніж у чоловіків. Рівень

урбанізації в Україні у 90-х рр. є стабільним. У міських поселеннях

проживає 68% всього населення, причому 49 міст мають населення понад 100

тис чоловік в кожному. Це створює територіальний розрив між концентрацією

міських жителів – споживачів продуктів харчування та сільською місцевістю,

де ці продукти в основному виробляються.

Важливим демографічним процесом є тенденція до збільшення частки

населення у віці старше працездатного в загальній його чисельності. Це

позначається на продовольчому ринку дуже специфічно, тому що у похилому

віці знижується енергетичний еквівалент харчового раціону, змінюється його

структура, знижується рівень платоспроможного попиту громадян.

Отже в Україні мають місце деякі демографічні фактори, що якісно

впливають на ринок продуктів харчування.

Важливим завданням є визначення частки регіону в загальнодержавному

продовольчому ринку. Для визначення частки регіону в доходах населення

використовуються результати бюджетних обстежень сімей. Відомості про

середній сукупний доход на 100 сімей, склад сімей по регіонах дали змогу

здійснити розрахунки сердньодушового сукупного доходу за 1997р. Помноживши

його на чисельність наявного населення відповідної області, отримуємо

“масу” сукупного доходу населення для кожної області й України в цілому. Це

дозволило розрахувати частку регіонів у сукупному доході населення країни.

Визначивши частку регіонів в країні за обсягом роздрібного товарообігу

(включаючи громадське харчування) та чисельності населення. (Таблиця 5)

Таблиця 5

Значення відносного потенціалу регіональних ринків (1997 р.)

|Область |Значення регіонального ринку |

| |відносно загальноукраїнського, %|

|Полтавська |3,5 |

|Сумська |2,8 |

|Харківська |6,4 |

Слід відмітити, що Північно-Східний економічний район займає середню

позицію відносно інших регіонів України. Його частка всередньому по

областям – 4,23%. Хоча Харківська область займає четверту позицію у

загальноукраїнському рейтингу за регіоними.

Пропозиція подуктів харчування на внутрішньому ринку залежить від

обсягів виробництва, сальдо експортно-імпортних операцій, зміни запасів,

обсягів витрат та виробничого споживання у самому сільському господарстві.

Як свідчить статистика у 90-х рр. Обсяги пропозиції продуктів харчування на

внутрішньому ринку України скоротились. Реальні доходи населення знизились.

Зростання цін призвело до відмови від купівлі частини продовольства і

збільшення його виробництва в особистих підсобних господарствах населення.

Серед багатьох функцій цін слід підкреслити їх регулюючу роль, вплив

на баланс попиту та пропозиції, споживання та виробництва. Територіальна

диференціація цін створює передумови для перерозподілу частини товарних

ресурсів в регіони з високою ціною за умови окупності витрат на

транспортування.

Для виявлення ступеню міжрегіональних відмінностей у роздрібних цінах

на окремі продукти харчування та продовольчий кошик із 22 продуктів

(борошно пшеничне, хліб пшеничний, вермішель, кріпа манна, яловичина,

свинина, кури, ковбаса варена, молоко, сир м(який та твердий, сметана,

масло вершкове, яйця, цукор, олія, картопля, капуста, морква, буряк,

цибуля, яблука) використані дані Держкомстату України про ціни у

торговельній мережі й на міських ринках за 1996-1997рр. по регіонах.

Розрахунок регіональних індексів цін у Північно-Східному екномічному

районі відносно середніх значень по Україні за період з січня 1996 по

грудень 1997 наведено в табл 6 (Додаток 4).

Вцілому Україні властивий дуже зачний ціновий градієнт для більшості

продуктів харчування ( картопля – 63,3; молоко свіже – 119,1; свинина –

47,2; сир твердий – 49,3% тощо), що є доказом низької територіальної

мобільності продовольчих ресурсів та невиправдано значних відмінностей у

рівнях доходів населення різних регіонів країни. Проте, як видно з даних

таблиці, ціни на продукти харчування у Сумській, Полтавській та Харківській

областях мають невелике відхилення від середнього значення по Україні.

Методом здешевлення продукції та прискорення обігу коштів є розширення

мережі фірмової торгівлі. Лише в Сумській області створено 152 фірмових

магазини й кіоски, з них — 23 торгують м'ясопродуктами, 49 — молоко-

продуктами, 25 — хлібом і хлібопродуктами, 22 — консервною продукцією.

Важливим є питання про співвідношення вартості набору з 22 основних

продуктів харчування та заробітної плати робітників і службовців по

регіонах України. Це один з найважливіших індикоторів рівня життя населення

з регіональног погляду. Розділивши середньомісячну заробітну плату на по

регіонах на вартість продовольчого кошика за цінами торговельної мережі у

відповідних регіонах за 1996 та 1997 рр., отримаємо результати, що

представлені на Додатку 5. Аналіз продовольчих кошиків дає підстави

стверджувати, що вищий рівень життя населення, порівнюючи із середнім в

країні, характерний для Києва (3,7) та Донецької області (3,1), а найгірша

ситуація в Закарпатській області (1,8). На фоні таких даних Північно-

Східний економічний район займає досить високу позицію (2,8). Порівняння

цих даних з підсумками 1996р. свідчить про стабільність місць регіонів у

ранжуванні при загальній тенденції до незначного зростання купівельної

спроможності населення.

Незважаючи на винятково сприятливі грунтово-кліматичні умови,

населення ще не повністю забезпечене високоякісними продовольчими товарами.

Останнім часом Україна втрачає зовнішні ринки збуту продовольчих товарів, а

внутрішній заповнений зарубіжними продуктами (нерідко низької якості), тим

часом як для їх виробництва є всі необхідні сировинні ресурси й виробничі

потужності.

Зокрема на ринку зерна склалася наступна ситуація. Як вже зазначалося,

Північно-Східний економічний район має всі природні передумови для

вирощування високоякісної пшениці та інших зернових культур. Та не зважаючи

на це, у 1999р. імпорт зерна у регіоні для забезпечення населення

хлібопродуктами склав 153 тис тон. (Полтавська обл. – 13 тис тон, Сумська

обл – 40 тис тон та Харківська – 100 тис тон). Полтавська область має

найменший показник іморту зернових в Україні, а Харківська – що

ненайбільший. Ця диференціація, безумовно, пов(язана з високим рівнем

урбанізації та значної частки промисловості у господарстві Харківської

області.

Розглянемо територіальні відмінності у рівнях споживання продуктів

харчування. Аналіз показників споживання на душу населення по регіонах

України в середньому за 1994-1996рр. (Таблиця 7 – Додаток 6) дозволяє

встановити, що в межах країни існують значні міжрегіональні контрасти у

рівнях споживання основних продуктів харчування.

Це дає підстави стверджувати, що в Україні відбівається об(єктивний

процес формування регіональних продовольчих ринків: територіальних частин

національного продовольчого ринку.

Розвиток регіональних ринків у 90-х рр. супроводжується зростанням їх

відносної автономності, що суперечить ідеї збалансованості розвитку

національного продовольчого ринку. Останнього можливо досягти на шляхом

споживання населенням регіону всіх вироблених на місці продовольчих

ресурсів, а шляхом задоволення платоспроможногопопиту населення за рахунок

продуктів харчування широкого асортименту і високої якості, вироблених у

найсприятливіших за природними і соціально-економічними умовами районах і

зонах з мінімальними витратамию

Але це, в свою чергу, передбачає відмову від адміністративних заборон

на вивіз продовольчих ресурсів із регіонів та активне формування ринкової

інфраструктури: мережі оптових рпродовольчих ринків у великих містах,

регіональних агропромислових бірж (як універсальних, так і

вузькоспеціалізованих з розміщенням останніх у районах високотоварного

виробництва відповідних видів продукції), маркетингових служб, розвиток

транспорту і зв(язку, що сприятиме посиленню територіальної мобільності

продовольчих ресурсів, збільшенню частки продукції, яка реалізується за

прямими зв(язками і цінами, які визначаються попитом і пропозицією.

.

V. Перспективи розвитку харчової промисловості у Північно-Східному

економічному районі.

Однією з проблем Північно-Східниого економічного району –

територіальна нерівномірність розвитку. Основні промислові виробництва

зосереджені у Харкові, Полтаві, Сумах, Кременчуці, а багато малих міст і

селищ розвинуті недостатньо, особливо в Полтавській і Сумській областях.

Відповідно забезпечення різних регіонів продуктами харчування відбувається

по-різному.

У розв'язанні продовольчої проблеми значне місце займає харчова

промисловість, яка є заключним ланцюгом у виробництві продовольчої

продукції. Вона має розгалужену структуру, потужний виробничий потенціал і

може практично повністю забезпечити потреби населення у високоякісних

продуктах харчування в широкому асортименті.

Внаслідок звуження ринків збуту незадовільно використовуються

виробничі потужності в ряді галузей харчової промисловості. Частину

потужностей окремих підприємств доводиться консервувати, а деякі з них

взагалі припинили виробництво. Тим часом ряд підприємств нарощують темпи

випуску продукції: у Сумській області — акціонерні товариства "Крафт Якобз

Сушард "Україна", "Сумський м'ясокомбінат", завод продтоварів та лікеро-

горілчаний завод, "Роменський завод ЗНМ".

Чимало заводів та фабрик змогли все ж таки знайти своє місце на

товарному ринку, підтримують рівень виробництва, залучають інвесторів для

модернізації виробництва й оновлення асортименту продукції. За рахунок

іноземних інвесторів на деяких підприємствах зросло виробництво

продовольчих товарів: макаронних виробів — в Сумській області; маргаринової

продукції —Харківській області.

Продуктивно працювати в умовах нинішнього українського ринку

підприємствам регіону допомагають іноземні інвестиції. Аналіз інвестиційної

політики свідчить: для залучення в Україну інвестицій необхідні чіткі й

прозорі дії в оподаткуванні, у системі мита, в ліцензуванні окремих видів

діяльності.

Харчова промисловість України — один з найбільших реципієнтів

інвестицій. Питома вага її в загальному обсязі іноземних інвестицій

перевищує 11 відсотків. Іноземні інвестори вже вклали кошти у розвиток

тютюнової, пивоварної та кондитерської галузей. У системі харчової

промисловості в Україні створено 20 спільних підприємств. Серед них —

акціонерне товариство: "Крафт Якобс Сушард Україна" (Тростянецька фабрика).

Як свідчить аналіз діяльності підприємств харчової промисловості,

уповільнення та невпорядкованість інвестиційного та інноваційного процесів

— головна причина сучасних кризових явищ у розвитку галузі, стримування

активного реформування й забезпечення сталого її функціонування в

перехідний період до розвиненої соціальне орієнтованої ринкової системи

господарювання.

Дефективна інвестиційна, інноваційна і в цілому екомічна політика щодо

розвитку вітчизняної харчової промисловості призвела до значного зменшення

виробництва продукції, обсяги якої знизилися в середньому за 1991- 1995

роки на 12 %, а 1996 року порівняно з 1995—на 7,2%

Один з головних стратегічних напрямків виходу харчової промисловості з

кризового стану, стабілізації та прискорення їі розвитку — знаходження

джерел залучення інвестицій з урахуванням галузевих особливостей, прийняття

ефективних управлінських рішень щодо розробки й реалізації інвестиційних

проектів, бо від масштабів та спрямування інвестицій залежить ефективність

діяльності харчових підприємств

Інтенсифікація інвестиційних процесів, спрямованих на оновлення

виробництва з метою підвищення якості, конкурентоспроможності продукції й

прибутковості підприємств не лише важливий фактор також спонукає зростання

економічного й соціального розвитку та підвищення життєвого рівня населення

Основні напрямки стимулювання вітчизняних та іноземних інвестицій у

харчову промисловість розробка регіональних програм стимулювання приватних

інвестицій, розвиток ринку цінних паперів, створення вільних економічних

зон, придбання іноземними інвесторами акцій вітчизняних підприємств

харчової промисловості, страхування інвестицій від некомерщйних ризиків,

концентрація внутрішніх ресурсів при централізованій підтримці з метою

реалізації пріоритетних інвестиційних проектів тощо

Капітальні вкладення треба спрямовувати передусім у стратегічні

галузі, зокрема, в цукрову, олійножирову, плодоовочеконсервну, лікеро-

горілчану, виноробну, соляну та інші, які можуть виробляти

конкурентоспроможну продукцію для внутрішнього й зовнішнього ринків 3 метою

створення економічної заінтересованості в інвестуванні харчової

промисловості України доцільно на два-три роки впровадити систему

пільгового оподаткування нових реструктурованих підприємств галузі, що

сприятиме прискореному зростанню обсягів виробництва високоякісних харчових

продуктів.

Сьогодні проблема забезпечення продуктами харчування населення, в силу

їх недостатнього виробництва, вирішується в напрямі кількісного збільшення

продуктів. Аналіз попиту за доходами показує, що із скороченням своїх

доходів споживачі розширюватимуть купівлю продуктів низької категорії

(коефіцієнт еластичності попиту на картоплю, капусту, столові буряки тощо

становить 0,3—0,35). Тому виробництво цих продуктів має більші шанси на

розширення. А тваринництво, садівництво, виноградарство, навпаки, чекають

застій і скорочення.

Але в майбутньому проблема забезпечення продуктами харчування населенн

повинна видозмінюватися в напрямі максимізації особистого споживання. Це

знаходить свій вияв у розробці раціональних норм харчування для різних груп

населення. При цьому характерною рисою тут є не тільки забезпечення

різноманітності продуктів при споживанні, але й стабільність споживання

деяких з них протягом всього року (фрукти, овочі тощо).

На практиці це означає перехід від сезонного споживання окремих

продуктів харчування до цілорічного їх споживання. Така постановка питання

породжує проблему тривалого зберігання, що в ряді випадків неможливо

зробити по багатьох продуктах.

Справа в тому, що по багатьох продуктах харчування склалися великі

сировинні зони (овочі, соняшник, пшениця, цукрові буряки, картопля тощо),

на базі яких були створені великі промислові підприємства.

В умовах централізовано-планової системи господарювання, яка

забезпечувала роботу сировинної зони для підприємства, ефект від масштабу

виробництва певною мірою досягався. З переходом до ринкових відносин у

роботі великих підприємств з'явився ряд труднощів, які знижують

ефективність їх діяльності — вони слабо реагують на зміни в споживацькому

попиті, нечутливі до новацій.

В цих умовах малі підприємства стають тією необхідною ланкою, робить

систему забезпечення населення продуктами харчування більш ефективною.

В умовах адміністративно-командної системи господарювання кожне

підприємство знало, що виробляти, кому, скільки і коли поставляти

продукцію, хто є постачальником сировини, обладнання та за якими цінами.

При ринкових відносинах рішення цих питань є справою кожного

підприємства. Це в свою чергу змушує підприємство самому формувати свою

господарську, і збутову політику.

Однією з умов ефективної діяльності підприємств харчової промисловості

в процесі перетворень відносин власності повинна бути свобода вибору різних

форм господарювання. Кожна з них має як свої переваги, так і певні

недоліки. Останні е результатом дії на підприємстві різних суб'єктивних та

об'єктивних факторів: рівня розвитку підприємств стану основних фондів,

матеріально-технічної бази та соціальної інфраструктури, екологічного

клімату в колективі, наявності потенційних власників — членів трудового

колективу, співвідношення сил формальної та неформальної влади і т.д. Але

всі організаційні форми підприємництва мають право на існування і повинні

довести свої переваги на практиці. Тільки при свободі їх вибору вони можуть

знайти належне їм місце в ринковій економіці.

Формування різних ринкових форм господарювання у харчовій

промисловості пов'язане в першу чергу з певними особливостями та специфікою

цієї галузі порівняно з іншими, тому що задоволення потреб населення

продуктами харчування — досить складна, багатопланова і незмінна проблема,

яка стоїть перед суспільством на всіх ступенях його розвитку. Це

зумовлюється рядом обставин: дефіцитом багатьох сировинних ресурсів, різним

ступенем розвитку галузей, які безпосередньо виробляють продукти

харчування, і пов'язаних з ними інших галузей, організацією надходжень

продуктів харчування до споживача та багатьма іншими причинами.

Серед усіх форм господарювання у харчовій промисловості найбільшого

поширення набувають акціонерні товариства. Нині АПК потребує значних

капіталовкладень, які, однак, при теперішній економічній кризі держава йому

надати не в змозі. Саме через акціонерні відносини можливе активне

залучення вільних коштів з інших галузей економіки, участь іноземних

інвесторів у фінансуванні АПК.

Сьогодні в україні потерігається загальна тенденція до монополізації у

хорчовій промисловості. Прикладом є підприємства Харківської області –

“Харківсбка бісквітна фабрика”, “Харківська кондитерська фабрика”,

Харківський пивзавод “Рогань”; Полтавлької області – Полтавський

холодокомбінат, Лубенський холодокомбінат, Полтавська кондитерська фабрика;

Сумської області – “Крафт Якобз Сушард Україна”. Ці підприємства збільшили

об(єми свого виробництва перш за все завдяки іноземним інвестиціям. Але

справа не в тому, що ці підприємства великі за розміром, адже створювались

вони при СРСР, але нині характер їх діяльності де в чом змінився. Великі

магнати харчової промисловості витісняють з українського ринку малі

підприємства. Зокрема, у Харківській області відбулась майже повна

монополізація пивоварної та кондитерської промисловостей. Такаж ситуація і

у Полтавській області на ринку молокопродуктів та у сумській – на ринку

кондитерських виробів.

Згідно з законодавчими актами України у харчовій промисловості є

об'єкти, які не підлягають приватизації. Серед них підприємства спиртової,

лікеро-горілчаної, соляної промисловості та деякі інші. Крім того, треба

зауважити, що, залишаючись неприватизованими, ці підприємства можуть

переходити на оренду і працювати, як орендні підприємства, оскільки засоби

виробництва є власністю держави. В цьому випадку оренда виступає не тільки

одним з проміжних шляхів до роздержавлення та приватизації, а й важливою

організаційною формою господарювання для підприємств тих галузей, які І не

підлягають приватизації.

Світовий досвід розвитку виробництва продуктів харчування показує, що

виробничі проблеми ефективніше вирішуються з розвитком малих підприємств.

Особливістю функціонування малих підприємств є спрямування діяльності на

конкретне виробництво якого-небудь товару чи надання послуг. Але

результативність роботи малих підприємств у виробництві продуктів

харчування буде досягнута тільки тоді, коли вони займуть належне місце і

становище в системі переробних підприємств.

Застарале обладнання – головна проблема усієї економіки України і,

звичайно, харчової промисловості. Проте, незважаючи на складну фінансову

ситуацію, на багатьох підприємствах ведуть реконструкцію й технічне

переоснащення виробництва, впроваджують нові вид високоякісної продукції в

сучасній упаковці. На Шосткинському молокозаводі введені в дію обладнання

для виробництва йогурту, майонезу згущеного молока з цукром, на Сумському —

морозива вафельних стаканчиках.

У харчовій промисловості завершується процес реформування форм

власності. Станом на 1 січня 1998 року в системі Мінагропрому повністю

приватизована олійножирова, миловарна, тютюнова, кондитерська,

пивобезалкогольна, молочноконсервна, парфумерно-косметична, макаронна

галузі, зернопереробні підприємства (без хлібоприймальної діяльності),

підприємства корпорації - "Дитяче харчування". Змінили також форму

власності 98 % підприємств молочної галузі, 93 -цукрової та 86 %

бурякорадгоспів, 88 — м'ясної галузі 78% підприємств Держкомрибгоспу.

Формування соціальне орієнтованої економіки вимагає вирішення

стратегічного завдання — створення в Україні потужної харчової індустрії

для забезпечення нормальної життєдіяльності населення, відновлення й

збереження його здоров'я, вдосконалення сільськогосподарського виробництва,

соціальної переорієнтації базових галузей промисловості країни, наповнення

фінансами державного бюджету. Виходячи з цього, розвитої харчової

промисловості має бути пріоритетним напрямком економічної політики держави.

Необхідні зорієнтувати цю галузь на одержання кінцевого результату

діяльності всього АПК, щоб забезпечити значне підвищення його ефективності,

стане на дійним джерелом поповнення державного бюджету і значних валютних

надходжень.

Для стабілізації становища в ряді галузей харчової промисловості

необхідно:

. оновити матеріально-технічну базу, модернізувати виробництво,

збільшити обсяги випуску конкурентоспроможної продукції й розширити

її асортимент, активізувати роботу щодо залучення іноземних

інвестиції та кредитів;

. забезпечити пріоритетність розвитку галузей здійсненням

державної фінансово-кредитної підтримки підприємств за рахунок

розширення видів їх кредитування, а також відновлення практики

передбачення в державному бюджеті коштів для кредитування

міжсезонних

. витрат підприємств цукрової, олійножирової, плодоовочеконсервної,

виноробної та інших галузей;

. продовжувати протекціоністську політику щодо вітчизняного

товаровиробника;

. створити оптові ринки продовольчих товарів, розширити мережу

фірмової торгівлі, а отже, зменшив кількість посередників при

реалізації продукції, завдяки чому буде знижено ціни й збільшено

обсяги її продажу;

. запровадити регулювання ринків зерна, цукру, олії алкогольних

напоїв;

. відновити традиційні й освоїти нові зовнішні ринку збуту, зокрема,

створити за кордоном постійно діючі представництва окремих галузей,

підприємств, регіонів;

. активізувати роботу щодо створення інтегрованих структур, до складу

яких повинні увійти переробні і сільськогосподарські підприємства,

фірмові магазини організації з матеріально-технічного забезпечення

й збуту продукції.

Заключна частина.

Нинішній соціально-економічний стан регіонів є наслідком загальної

кризи економіки. Незважаючи на потужний сировинний (сільсько-господарський)

потенціал, величезні можливості для стабілізаціїи і пожвавлення

господарської діяльності, в Україні не помітні суттєві зрушення.

Нераціональне і неповне використання економічного потенціалу зумовлене

рядом факторів, у тому числі – недостатньою увагою до регіональних проблем,

до наявних диспропорцій у розміщенні продктивних сил. Розробку і проведення

регіональної політики в країні ускладнює значна диференціація її соціально-

економічного простору. Внаслідок кризової витуації в економіці звужуються

фінансові можливості уряду і гостріше проявляється розрив у рівнях, темпах

розвитку, перевагах та можливостях окремих регіонів. Дифеоенціація

спостерігається і всередині Північно-Східного економічного району: Сумська

область за багатьма показниками поступається Полтавській та Харківській

областям.

Крім того, криза по-різному зачепила регіони у зв(язку з існуючими

диспропорціями в територіальній структурі національної економіки, в темпах

її переходу до ринкових відносин.

Загальна економічна криза, значний спад виробництва

сільськогосподарської продукції, заборгованість по заробітній платі та

пенсіях, бартеризація економічних відносин, нестача фінансових і

матеріальних ресурсів, їх подорожчання негативно впливають на результати

роботи підприємств харчової промисловості. Зокрема, у 1997р. в Україні

харчової продукції вироблено на 14,6 % менше, ніж 1996 року. Обсяги

виробництва скоротилися в усіх областях, крім Сумської. Значно зменшилося

виробництво цукру, олії, маргаринової продукції, хліба, хлібобулочних і

макаронних виробів, борошна, крупів, а також продуктів для дитячого

харчування. Внаслідок цього зменшилося споживання основних харчових

продуктів в розрахунку на душу населення.

На скорочення виробництва харчових продуктів вплинуло звуження

внутрішнього ринку продовольства через низьку купівельну спроможність

населення, а також втрата зовнішніх ринків. На роботі підприємств негативно

позначається імпорт продукції з консервантами, що подовжує термін її

зберігання. Тим часом з торговельної мережі витісняється якісна вітчизняна

продукція. Політика підтримки вітчизняного товаровиробника має активно

діяти в умовах формування ринку в Україні.

Отже раціональне розміщення харчової промисловості у Північно-

Східному економічному районі передбачає вирішення таких проблем:

. Комплексний і збалансований соціально-екномічний розвиток району,

який повинен забезпечуватися раціональним використанням природних,

географічних, демогрпафічних особливостей областей Північно-

Східного економічного району.

. Укладення економічно вигідних інтеграційних і кооперативних угод з

іноземними партнерами, пошуки іноземних інвесторів, можливостей

вільного обігу капіталів, товарів, ресурсів праці між областями

укономічного району.

. Економічна інвентаризація земельних рескрсів і водних джерел для

здійснення програми оздоровлення сільськогосподарських угідь і

водопостачання.

. Створення матеріально-технічної бази транспортування, зберігання і

реалізації продукції сільського господарства.

. Розвиток фермерства та інших форм приватного підприємництва на

селі.

[pic]

Література

1. “Основні напрями системного трансформування харчової промисловості

України” О.Дерев(янко – “Економіка України”, січень 2000р., стр 45

2. “Продовольчий ринок України: оцінка регіональних відмінностей”

Г.В.Балабанов – “Український географічний журнал”, 1999р. №1, стр. 19-26

3. Роздрібна торгівля України у 1996р. – Міністерство статистики України,

К1997р.

4. “Розміщення продуктивних сил України” за ред. Є.П.Качана – К 1998, стр

178-191, 282-294.

5. Заставний Ф.Д. “Географія України”, К 1994р., стр 364-367

6. Українська географічна енциклопедія, К 1993р.

7. “Бисквитка оживила сбыт, увеличив производство ”, “Бизнес” №46, 1998г.,

стр. 30

8. “Геграфія” навчальний посібник – Масляк П.О., К 1998р.

9. “Размещение производства продовольственніх товаров в СССР”, ред.

Воронова Е.Н., К 1979

10. “Розміщення продуктивних сил”, ред. В.В.Ковалевський, К 1998р.

11. “Кокурентоспроможність вітчизняних кондитерських виробів”, Т.Лагода,

Я.Юрик, “Економіка України”, лютий 1999р., стр. 44.

12. “Ринкові проблеми інвестування агробізнесу”, В.Радченко, “Економіка

України”, лютий 2000р., стр. 55.

13. “Роль регіонів у становленні національної економіки України”, Г.Дзісь,

“Економіка України”, жовтень 1999р., стр. 19,

14. “Сласти-мордасти”(рынок сахара), О.Руденко, “Бизнес”, 14 февраля 2000г.

15. “Мастер и маргарина”(рынок жировой промышленности), Л.Анастасьева,

“Бизнес”, 20 марта 2000г.

16. Український статистичний щорічник, 1998р.

17. “Україна у цифрах”, 1998р.

[pic]

?™?®???? ® ??S®???? ???©?®?-????????S????

©??®S????S?S ?? ???????S?S ?????????

?S?S™??S??? ? ???®?, ??S?????????? ???????,

??S??™?®??S?? ? ??©???? ?.?.

Оценка – 5.

-----------------------

[pic]

25%

[pic]

Таблиця 3

[pic]

Таблиця 4