Волонтёрство в психолого-педагогической деятельности

Волонтёрство в психолого-педагогической деятельности

План:

Вступ

I. Волонтерство як феномен цивілізованого суспільства.

II. Людські ресурси волонтерського руху.

III. Зміст, напрями та форми роботи добровільних помічників.

IV. Шляхи залучення добровільних помічників до соціальної діяльності.

V. Проблема раціонального використання волонтерів у соціальній сфері.

VI. Iз досвіду організації волонтерської роботи в ЦССМ.

Висновки

Література

Вступ

Cучасна ситуація в Україні характеризується соціально-психологічною,

економічною нестабільністю, зниженням рівня життя більшості населення,

девальвацією моральних норм і цінностей у суспільстві, зростанням

злочинності і насильства. Соціально-психологічні проблеми в Україні

відобразились на психологічному самопочутті різних верств населення. Ще

більш відчутно визначились категорії людей, які потребують соціально-

психологічної допомоги. Передусім, це молоді люди без жодного заняття,

дорослі безробітні, діти, які не отримують потрібної уваги з боку батьків

або не мають батьків, пенсіонери, інваліди та інші. На сучасному етапі

розвитку нашої країни висококваліфікованих психологів та соціальних

працівників в Україні не вистачає. Щоб вирішити дану проблему, необхідно,

по-перше, вивчити реальні потреби різних верств населення, по-друге,

визначити, апробувати та поширити методики соціально-психологічної роботи,

які допоможуть у реалізації цих проблем, по-третє, потрібна підготовка

висококваліфікованих спеціалістів, здатних професійно впроваджувати

розроблені концепції і програми соціально - психологічної роботи. [12]

Незаперечним також є і той факт, що потреби населення у соціальній

допомозі, психологічній підтримці і захисті зростають. Тому виникла

необхідність у залученні до соціально-психологічної роботи з різними

верствами населення добровільних помічників-волонтерів. Термін "волонтер" в

перекладі з англійської мовою означає "доброволець". Волонтер - це людина,

яка добровільно, не переслідуючи корисливих цілей, займається діяльністю на

користь суспільства, не отримуючи за це грошової винагороди. «Волонтер – це

стан душі” – так вважає Світлана Валентинівна Толстоухова – директор

Українського державного центру соціальних служб для молоді. “Зараз

волонтерство – потужний соціально-суспільний рух, спроможний прийняти на

себе частину повноважень державних соціальних установ. У західних країнах

левову частину тієї роботи, яку у нас виконують державні соціальні

працівники, виконують саме волонтери. Це стосується і підтримки сім’ї, і

роботи з інвалідами тощо. Проте аби громадські організації мали змогу

займатися подібним на рівні з державними, необхідна відповідна підготовка,

розгалужена мережа, філіали в регіонах. Ситуація, яка сьогодні склалася в

Україні – унікальна. Країна переживає пік громадської активності, коли

багато людей абсолютно безкорисливо, щиро бажають допомогти ближньому. У

країнах Європи подібне явище спостерігалося в 50-70х роках, тепер все

перетворилося просто на звичайну процедуру. Можливо, ми не маємо таких

потужних матеріальних, технічних можливостей, проте людський фактор

відіграє значно важливішу роль.” [1]

Волонтерський рух - це рух по наданню безкорисної допомоги тим, хто її

потребує. Під цим поняттям розуміють волонтерські дії як на місцевому, так

і на державному рівнях і, разом з цим, як двосторонні та міжнародні

програми. Волонтери відіграють різносторонню роль в розвитку та добробуті

країн. В рамках національних програм і програм ООН сприяють розвитку

гуманітарної допомоги, технічного співробітництва, пропаганди прав людини,

демократії та миру. Волонтерський рух також є основою діяльності

недержавних та міських організацій, професіональних асоціацій та

профспілок. Більшість компаній з раціонального використання ресурсів та

охорони навколишнього середовища не може обійтися без роботи волонтерів.

Мета нашого дослідження: з’ясувати особливості участі волонтерів у

соціально-педагогічній діяльності ЦССМ.

Об’єкт: волонтерська діяльність ЦССМ.

Предмет: зміст, напрямки, методи і форми волонтерської соціально-

педагогічної діяльності.

Завдення:

1. З’ясувати сутність понять волонтер, волонтерство, волонтерський рух.

2. Проаналізувати основні напрями і зміст соціально-педагогічної роботи

волонтерів.

3. Визначити основні ресурси волонтерства і дати їх характеристику.

4. Виявити оптимальні шляхи управління волонтерами в соціально

педагогічній роботі.

5. Вивчити досвід роботи з волонтерами в ЦССМ.

I.Волонтерство як феномен цивілізованого суспільства.

Початок розгалудження мережі центрів соціальних служб для молоді в

Україні припадає в основному на 1992-1993 рр. Інтенсивний розвиток та

специфіка роботи цих служб зумовлені вимогами часу, що водночас викликало

потребу у створенні багатопрофільної інфраструктури, складовою частиною

якої, поряд з професійними соціальними працівниками, змогли б стати

добровільні помічники – волонтери. Волонтерські служби при центрах

соціальних служб для молоді поступово стали одним із напрямів державної

молодіжної політики.

Волонтери не отримують матеріальної допомоги у вигляді заробітної плати,

проте вони мають дещо інше - розвиток власних здібностей, моральне

задоволення, відчуття власної необхідності тим, хто потребує допомоги,

відчуття, що вони приносять користь, отримують нові знання тощо. Скільки у

світі волонтерів, стільки і мотивів безкоштовної роботи. Волонтер – не

тільки інструмент впливу на об'єкт соціально-педагогічної роботи, а й сам є

об'єктом такої роботи. Тому соціалізація волонтера - не менш, а може й

навіть більш важлива проблема, ніж та соціально-педагогічна робота, яку він

виконує. [10]

Волонтерська діяльність є соціально-педагогічним явищем, оскільки її

розглядають як систему взаємовідносин між людьми, добровільне надання

соціальної та соціально-педагогічної допомоги людині людиною.

Добровільність - це широке коло можливостей саморозвитку, розширення

знань про інших людей, демонстрація свого піклування про інших,

випробування себе в нових умовах і обстановці, добра перспектива на

майбутнє. Це конкретний спосіб підвищити якість життя людини, яка відчуває

дискомфорт. Волонтери - це група людей, яка відчуває необхідність пошуку

нових шляхів для надання своєму життю суспільної цілі і цінності.

Волонтерські групи та загони об'єднують людей, які на добровільних

засадах беруть участь у соціально-психологічних програмах щодо попередження

негативних явищ у молодіжному середовищі, надання допомоги різним верствам

населення, соціальному становленню та інтеграції молоді у суспільство.

Волонтери - добровільні помічники фахівців соціально-педагогічної галузі,

надають їм безпосередню та вагому допомогу. Така діяльність добровольців

потребує не лише бажання та наявності вільного часу, а й певних знань з

психології, педагогіки, соціології, медицини, тощо. Волонтери повинні

володіти навичками спілкування з різними прошарками молоді, знайомитись з

кращим досвідом роботи волонтерів нашої країни та зарубіжжя. Організація

різних форм навчання волонтерів стає актуальним питанням сьогодення.

Так як більшість волонтерських угрупувань виникає стихійно та бере участь

в одноразових акціях чи заходах, існує нагальна необхідність розробки

системного підходу до залучення волонтерів, організації їх діяльності та

підтримки розвитку волонтерського руху. Головну роль у зміцненні позицій

добровольців та формуванні позитивного ставлення громадськості до їх

діяльності відіграє впровадження системи навчання волонтерів, про що

говорить досвід волонтерства інших країн.

Сьогодні послуги волонтерів потрібні для розв'язання проблем у соціально

- педагогічній, економічній, культурній, гуманітарній сферах. Генеральна

Асамблея ООН, приймаючи до уваги рекомендації Економічної і Соціальної

Ради, передані в резолюції 1997/44 від 22 липня 1997 р. на 52 сесії

прийняла рішення:

- проголосити 2001 рік "Роком волонтерського руху ";

- закликати уряди держав, волонтерські, громадські, урядові та неурядові

організації до співробітництва;

- намітити шляхи поліпшення роботи, співробітництва та популяризації

діяльності; волонтерських організацій;

- Об'єднаній організації волонтерів розробити програму роботи.

Ініціатива проведення МРВ 2001 підтримувалася наростаючим прагненням

людей запропонувати свої послуги в якості волонтерів. Для того, щоб

здійснити цю мету, необхідні визнання та допомога волонтерській роботі,

посилена пропаганда цього виду діяльності. Це потребує використання

“найкращої практики” роботи волонтерів, об’єднаної в єдину систему для

досягнення успішного результату.[4]

Отже, аналізуючи витяг загальної декларації волонтерів, можна сказати, що

волонтерство:

- це добровільний вибір, що виявляє особисті погляди і позиції;

- це активна участь громадянина у житті людських спільнот;

- сприяє покращенню якості життя, особистому росту та поглибленню

відчуття солідарності;

- сприяє реалізації основних людських потреб заради справедливості та

миру у суспільстві;

- сприяє більш збалансованому економічному та соціальному розвитку,

створенню нових робочих місць та професій. [6]

II. Людські ресурси волонтерського руху

Діапазон особистісних якостей людини дуже великий і широкий. У кожної

людини свій характер, індивідуальні психічні властивості, власний життєвий

досвід, який збагачується і нашаровується в процесі суспільної діяльності.

Людина прагне удосконалити себе, знайти своє призначення і місце в житті.

Волонтерська діяльність - це шлях самопізнання і самоперевірки. Тому у

добровільній роботі беруть участь різні категорії волонтерів.

Перший крок в роботі з волонтером, який приходить за власним бажанням

співбесіда, під час якої з'ясовується:

- як людина знайшла організацію;

- чому її зацікавила дана робота;

- де вона зараз працює і де працювала раніше, яка в неї освіта і досвід -

це поможе підібрати відповідну роботу для неї;

- необхідно дізнатись, чим би людина хотіла зайнятись, скільки часу

майбутній волонтер може витратити на роботу в організації;

- чи не має обмежень із здоров'ям;

- важливо зрозуміти: збирається людина весь час працювати волонтером,

прийшла з метою отримати оплачувану посаду. В останньому випадку краще

чесно розповісти про перспективи;

- чи є наявний досвід роботи волонтером, де. Чому пішов з попередньої

організації

У разі, якщо інтереси організації збігаються з інтересами потенційного

волонтера детальніше потрібно ознайомити з організацією, запропонувати

навчання, залучити роботи за конкретною програмою. Іноді робота,

запропонована волонтеру, дуже відповідальна, потребує професійних навичок.

Після навчання можна взяти волонтера на роботу з випробувальним терміном.

Відповідальність перед клієнтом, складність поставлених завдань потребують

практики і обережності у виборі людей.

Відповідно до віку, соціальної ролі та соціального статусу можна

виокремити наступні групи добровільних помічників.

Діти та підлітки. Для підлітків головною причиною участі у волонтерській

діяльності є можливість самоутвердитися в очах однолітків, батьків,

вчителів, бажання знайти нових друзів, можливість спілкування з

однолітками, можливість набути нових навичок і знань та проведення власного

дозвілля.

Професійна кваліфікація волонтерів-підлітків звичайно досить низька,

проте вони володіють іншими якостями та здібностями, тому ця категорія

волонтерів є незамінною у практичній діяльності.

По-перше, підлітки абсолютно мобільні; по-друге, у підлітків немає

комунікаційних проблем з дітьми і підлітками – об’єктами соціальної роботи.

Це дозволяє через волонтерів мати будь-яку інформацію для широкого кола

дітей та молоді, а також для груп ризику; по-третє, бажання підлітків

оволодіти новими знаннями та навичками дозволяє підключати їх до нових, ще

не розроблених програм, коли паралельно з роботою йде активне навчання,

пошук нових форм і методів.

Робота з ними потребує врахування кількох важливих правил:

- робота добровільного помічника не повинна заважати навчанню;

- робота не повинна бути одноманітною;

- у кожній справі, яку довірили дітям або підліткам, обов'язково має бути

місце для їх власної ініціативи і самостійних рішень, а також персонал

відповідальності;

- їх участь у волонтерському русі має бути погодженою з батьками і

учителями

- робота має бути безпечною для дитячої психіки, тому при роботі з

жертвами насилля, психічно хворими, помираючими не потрібно залучати дітей

- психологічний тренінг для них дуже важкий. Такого погляду додержується

багато спеціалістів, які працюють в цих сферах;

- потрібно чітко визначити засоби заохочення, ні в якому разі не обіцяти

більше ніж можна дати;

- необхідно демонструвати, по можливості, перспективи їхньої діяльності в

організації і обговорювати з ними плани на майбутнє;

- не можна переоцінювати можливості дітей, особливо вголос.

За умов дотримання цих правил кмітливі, швидкі, винахідливі помічники

забезпечені.

Волонтери-фахівці – це психологи, педагоги, соціальні педагоги, соціальні

працівники, юристи, лікарі, які надають консультативну допомогу соціальним

працівникам та іншим волонтерам або практично допомагають різним клієнтам

соціальних служб.

Практика дозволила виокремити три основних правила в роботі з

спеціалістами як волонтерами:

- професійні погляди обох сторін на дану проблему мають збігатися (в

кращому разі "не розбігатися");

- гнучкий графік для спеціаліста;

- забезпечення можливості професійної або наукової кар'єри. Дуже обережно

потрібно ставитися до пропозиції створення на базі організації

експериментального майданчика для перевірки наукової гіпотези, особливо,

якщо організація працює з інвалідами, дітьми, наданням психологічних

консультацій і т. п

Звичайно, це не означає відмову від усього нового. Але запропонувати

інших професіоналів цієї ж сфери, дати оцінку запропонованій методиці,

визначити випробувальний термін, відстежити результати - дуже потрібно.

3. Спонсори. Вони не обов'язково можуть підтримувати організацію

матеріально. Але керівники фірм можуть надати реальну методичну допомогу в

організації роботи і пошуку фінансів. Такий варіант часто називають

патронаж організації. Кращий спосіб організувати патронаж - створити

опікунську раду при організації, де опікунами будуть керівники різних фірм,

відомі в місті або країні особи: артисти, музиканти. Опікун не завжди

допоможе грошима, але спрацює його ім'я, він залучить інших, порадить, що

робити. Потрібно пам'ятати, що керівники багатьох фірм мають вищу

економічну освіту, величезний досвід роботи з фінансами, досвід управління.

Юрист фірми може надати безкоштовну консультацію або постійну юридичну

підтримку. Співробітники фірми можуть у вільний від роботи час виконувати

роботу не пов'язану з їх основною діяльністю. Деякі компанії оплачують

власним працівникам той час, який вони витрачають на допомогу благодійній

організації. У фірмі можна орендувати зал для проведення благодійних

заходів без орендної плати.

Принципи роботи з волонтерами з бізнесу такі ж самі, що і з іншими. Дуже

важливо поважати і враховувати їхні можливості, не вимагати від них більше,

ніж вони можуть зробити, заохочувати, в тому числі і подарунками, і листами

– подяками. Є тільки два доповнення щодо роботи з волонтерами -

бізнесменами. Перше: до них потрібно ставитися, як до рівних - не зверхньо,

не принижуючи себе. Друге: не можна вимагати коштів, якщо керівник фірми,

хтось із співробітників працюють в організації волонтером.

4. Чиновники. Люди, які працюють у державному апараті, наприклад у

міській адміністрації, також можуть бути волонтерами. Однак, перш ніж

залучити їх до цієї діяльності, слід з'ясувати, чи не призведе це до

конфлікту волонтера з начальством. Надійній варіант - керівництво дає

згоду на роботу свого працівника волонтером.

Чиновники місцевої адміністрації можуть бути волонтерами як приватні

особи.

5. Клієнти. Волонтерами можуть бути і ті, кому надається допомога –

клієнти конкретної організації, наприклад, пацієнти клініки або слухачі

виховного центру, батьки клієнтів, а також ті, хто був клієнтом раніше і

хоче працювати волонтером в різних програмах. Принципи роботи з волонтерами-

клієнтами такі ж, як і з дорослими. Слід пам’ятати про їх особисті потреби,

про те, що вони прийшли не тільки допомагати, а й отримувати допомогу.

6. Члени організації. Волонтери-члени громадських організацій надають

широкий спектр соціальних послуг різним категоріям населення. Проте

основний акцент у своїй діяльності роблять на матеріальній підтримці

окремих осіб, груп чи сімей: фінансовій допомозі, розподілі гуманітарної

допомоги підтримці матеріально не забезпеченої частини населення продуктами

харчування. Майже половина громадських організацій (49%) залучені саме до

таких видів соціальної роботи. До актуальних послуг належить сфера дозвілля

якою опікуються 28% громадських організацій, 22% - приділяють особливу

увагу питанням сексуального виховання молоді і планування сім’ї.

До соціальної роботи залучені дитячі та молодіжні організації, волонтери

жіночих організацій.

Досвід знаних громадських організацій продемонстрував, що для них

найголовнішим є:

віра в успіх, яку керівництво товариства або асоціації повинно постійно

підтримувати у своїх колег;

бачити, що завдання, які ставить перед собою організація або конкретна

програма, реальні і їх можна вирішити.

7. Студенти різних навчальних закладів різного типу в переважній

більшості працюють як волонтери в організаціях під час проходження

практики. У студентів-волонтерів особливі мотиви для добровільної

соціальної роботи. Насамперед їх цікавлять професійні проблеми. Вони можуть

бути як формальними – одержання заліку, проходження практики, так і

реальними – набуття фахових знань з майбутньої спеціальності, напрацювання

навичок спілкування з клієнтами. Студентів-волонтерів цікавлять тільки ті

види соціальної роботи, які безпосередньо пов’язані з майбутньою професією.

Вони віддають перевагу індивідуальній роботі або роботі в невеликих групах

– це дослідження або групове консультування тощо.

8. Батьки. Мотивація участі волонтерів-батьків в соціальній роботі –

бажання допомогти собі особисто, а разом з тим і іншим сім’ям з іншими

проблемами. Рівень кваліфікації батьків може бути різним, проте всі вони

мають великий життєвий досвід проживання та спілкування у кризовій сім’ї,

знання про можливості виживання в кризовій ситуації, і тому їхня допомога є

досить важливою. Спрямованість роботи волонтерів-батьків, як правило,

диктується їхньою особистою проблемою. Залучення волонтерів-батьків до

соціальної роботи – процес ланцюговий: через усвідомлення, що самі батьки

можуть допомогти своїм сім’ям, збільшується спектр сімей, які хочуть

об’єднатися для взаємної допомоги.[6]

Отже, волонтером може бути людина, будь-якої статі і віку, з будь-якою

освітою, чи без неї, яка спроможна відчувати означені потреби інших людей і

на добровільних засадах допомагати їм.

III. Зміст, напрями та форми роботи добровільних помічників.

Будь-які волонтерські групи при центрах соціальних служб для молоді діють

в межах соціальних програм, які реалізуються центрами, передбачені планами

робіт, завданнями, що покладені на центри державою. Тому потрібен

інструмент для оволодіння волонтерами змістом діяльності центру саме того

напрямку, в якому вони бажають працювати і до помагати, визначення власних

завдань, їх обсягу, методів та форм роботи. Центри, які залучають до роботи

волонтерів, повинні планувати систематичне їх навчання, наради,

інструктування, дискусії, семінари, "круглі столи", тренінги, що дозволяє

урізноманітнити форми ознайомлення волонтерів із змістом, напрямками,

особливостями, видами соціально-педагогічної роботи залежно від рівня

професійної підготовки до такої діяльності.

Сьогодні істотну роль у зміцненні статусу добровольців при центрах ССМ та

формуванні позитивного ставлення громадськості до їхньої діяльності

відіграє впровадження системи навчання волонтерів. Виходячи із специфіки

діяльності та завдань соціальних служб для молоді, використовуються досить

різноманітні форми навчання добровольців з метою формування в них знань,

умінь та навичок, наприклад:

- протягом року - школа волонтерів;

- протягом півріччя - тематичні волонтерські курси;

- протягом місяця - табір підготовки добровольців-помічників;

- протягом тижня - курси підвищення майстерності тощо. Становлення

волонтерського руху в Україні сьогодні відбувається за кількома основними

напрямками, які мають такі особливості:

1. Добровільна безкоштовна робота волонтерів у громадських та

некомерційних організаціях - надання допомоги різним категоріям населення у

будь-яких видах діяльності, навчання, розвитку. Таке спрямування діяльності

волонтерів будь-якого віку сприяє їх творчій та соціальній самореалізації,

саморозвитку та самоспостереженню.

2. Добровільна систематична або епізодична допомога державним установам

реалізовувати соціальну політику - допомога освітянським (шкільним та

позашкільним) закладам у навчально-виховній роботі, установам соціального

забезпечення в роботі з дітьми та молоддю з особливими потребами та людьми

похилого віку.

3. Волонтерська діяльність є наслідком творчого саморозвитку, навчання

інших тому, що сам добре знаєш, але ця діяльність не є професійною.

4. Педагогічно спрямована волонтерська діяльність, по суті, виступає і

механізмом розвитку особистості, її соціалізації і духовного становлення.

Цей напрямок розвивається в дитячих та молодіжних об'єднаннях (метою їх

створення є суспільно корисна діяльність), в різних групах при ЦССМ.[5]

Характерною особливістю волонтерського руху, який стихійно розвивається

при різних соціальних установах, організаціях та об'єднаннях в Україні, є

включення до добровільної діяльності молоді віком від 15 до 25 років.

Привертання уваги неповнолітніх, молоді, людей похилого віку є ефективним

засобом активізації саморозвитку особистості в діяльності і спілкуванні, як

культурному процесі. Якщо детальніше проаналізувати складові цього процесу,

то стає зрозумілим, що молоді волонтери завдяки соціально - педагогічній

діяльності набувають змістовно життєвих орієнтирів, оволодівають мистецтвом

життєдіяльності особистості шляхом:

- самовизначення;

- самоорганізації;

- самопізнання;

- саморегуляції та самореабілітації;

- самореалізації;

- самоосвіти та самовиховання.

Слід зазначити, що головною проблемою волонтерського руху в Україні

залишаються передусім труднощі організації волонтерської діяльності.

Організаторам волонтерського руху потрібно не тільки ознайомитись з

історією руху в інших країнах, організувати роботу і контроль, навчитися

складати робочі плани і ставити завдання для волонтерів, а й завжди

враховувати думку і досвід самих добровільних помічників.

Аналіз матеріалів обласних ЦССМ дозволив виявити основні напрями роботи

добровільних помічників:

1. Соціально-реабілітаційна робота, попередження та подолання негативних

явищ у молодіжному середовищі.

- робота з молоддю, схильною до асоціальної поведінки;

- профілактика та подолання вживання алкогольних напоїв;

- профілактика та запобігання тютюнопалінню;

- профілактика та запобігання вживанню наркотичних речовин;

- профілактика хвороб, що передаються статевим шляхом та ВІЛ/СНІДу;

- підтримка дітей та підлітків, що постраждали від морального, фізичного,

сексуального насильства;

- підтримка дітей та молоді, що перебувають у кризовому стані;

- соціальна робота з „дітьми вулиці”.

В цьому напрямку волонтерами центрів ССМ проводяться різноманітні бесіди,

диспути, лекції на різну тематику, організовуються вечори, концерти “За

здоровий спосіб життя”, проводяться рольові та творчі ігри з молоддю та з

“дітьми вулиці”. Розповсюджуються інформаційні листівки, буклети про

негативний вплив на організм вживання алкоголю, тютюну, наркотичних

речовин. Тут застосовуються як групові форми роботи, так і індивідуальні.

2. Соціальна опіка і захист найменше захищених категорій дітей та молоді.

- підтримка та сприяння розвитку творчих здібностей молодих інвалідів;

- соціальна допомога молодим сім’ям;

- соціальна робота з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими

батьківського піклування;

- соціальна підтримка військовозобов’язаної молоді;

- соціальна робота з жіночою молоддю;

- соціальна допомога самотнім матерям, неповним сім’ям, багатодітним

сім’ям;

- допомога у вирішенні соціальних проблем учнівської та студентської

молоді.

Організовуються концерти, конкурси, змагання, ярмарки, створюються

різноманітні луби за інтересами, проводяться благодійні акції, вечори.

Все це робиться для того, щоб такі категорії дітей та молоді відчули себе

потрібними в цьому суспільстві.

3. Соціальний супровід молоді, допомога її інтеграції у суспільство.

- сприяння самовихованню, самовизначенню та самовдосконаленню дітей та

молоді;

- формування та розвиток якостей творчої особистості;

- соціальна підтримка безробітної молоді, сприяння в працевлаштуванні;

- розвиток та підтримка обдарованих дітей та підлітків;

- організація змістовного дозвілля дітей та молоді як шлях профілактики

дитячої бездоглядності і правопорушень.[11]

Проводяться змагання, олімпіади, походи, екскурсії, конкурси творчих

робіт, тематичні дні, вогнища, свята, ярмарки, також іде залучення молоді

та підлітків до різноманітних гуртків та секцій.

До найбільш типових форм роботи з різними групами волонтерів належать:

лекція, як базовий метод при навчанні волонтерів у Всеукраїнській школі

волонтерів;

бесіда на заняттях для волонтерів для більш плідної взаємодії з групою,

для закріплення матеріалу та вивчення нового, для визначення настрою групи

тощо;

гра ділова на заняттях з різних напрямків соціальної роботи для

ефективного засвоєння матеріалу та набуття практичних навичок;

„мозковий штурм” на заняття волонтерів для стимулювання до вивчення тієї

чи іншої теми та більш ефективного навчання;

дискусія з волонтером або з групою волонтерів з найбільш актуальних

гострих питань, тем;

колоквіум як форма обговорення проблеми за участю більшості членів групи;

семінар практикум для волонтерів та працівників соціальних служб з метою

подальшого засвоєння теоретичних знань;

тренінг для волонтерів з метою більш ефективного вивчення тем навчання;

конференції для працівників та волонтерів ССМ з метою обміну досвідом та

напрацювання методик викладання та навчання волонтерів;

„круглий стіл” для волонтерів з залученням державних та громадських

структур з метою обговорення взаємодії з питань функціонування школи

волонтерів, розвитку волонтерського руху;

збори волонтерів різних центрів ССМ для обміну досвідом та напрацювання

нових форм роботи з різними категоріями молоді.

Отже, аналізуючи напрями і деякі форми роботи, слід відзначити, що

практично вся робота центрів ССМ допускає можливість залучення

волонтерів.[12]

IV. Шляхи залучення добровільних помічників до соціальної діяльності

У різних регіонах залучення людей до діяльності волонтерами відбувається

різними шляхами і на основі різних принципів. Найбільш розповсюджений

варіант – залучення студентів відповідних спеціальностей (соціальних

робітників, психологів, юристів, медиків) до соціальної роботи через

волонтерські групи. Так у м. Запоріжжі на добровільних засадах працюють 12

соціальних педагогів та психологів–студентів факультету соціальної

педагогіки та психології Запорізького державного університету. Волонтери

займаються статевою освітою підлітків у літніх таборах шкіл. У

Дніпропетровській області діє програма “Терези Феміди”, де задіяно

волонтерський молодіжний юридичний клуб. До складу клубу входять студенти –

правовики випускного курсу Дніпропетровського державного університету.

На базі Чернівецького ОЦССМ працюють волонтерські загони, де волонтерами

в переважній більшості є студенти педагогічного університету. Крім них, до

волонтерської роботи залучаються студенти педагогічного училища

держуніверситету та медпрацівники. У м. Вінниці волонтерами-студентами

філологічного факультету педагогічного університету розроблено тематичний

курс занять “Вивчаємо класичну літературу” для підвищення загального

культурного та інтелектуального рівня молоді з певними вадами розвитку, а

також проводяться заняття, спрямовані на ознайомлення з основами світових

релігій. У м. Луцьку волонтерську роботу проводять 25 волонтерів – студенти

медичного училища та психологічного факультету університету. Їхня

професійна підготовка, безперечно, вплинула і на характер та напрями

діяльності волонтерів. У м. Херсоні студенти ліцею журналістики, бізнесу і

правознавства проводять роботу з усіх напрямів соціальної роботи.

Безумовно, це досить продуктивний шлях залучення добровольців до

соціальної роботи. По-перше, він дозволяє досить просто вирішити саму

проблему участі студентів в соціальній роботі, причому в багатьох областях

центри соціальних служб для молоді підписали угоди про взаємодію з вищими

навчальними закладами. Реально студенти проходять навчальну практику в ССМ,

тобто мають “винагороду” у вигляді заліку по практиці. Але це не робота за

власним бажанням, а в певному розумінні – примусова участь у соціальній

роботі. Водночас факт залучення фахівців до соціальної роботи на етапі

навчання є позитивним явищем, оскільки соціальна робота – одна з професій,

де пряма передача досвіду “із уст в уста” є невід’ємною складовою в

оволодінні професією важливим мотивом участі фахівців у соціальній роботі

стала можливість для них підвищити свій освітній рівень.[8]

В усьому світі головним об’єктом волонтерства є недержавні організації:

дитячі, молодіжні, жіночі тощо. На Україні громадські організації ще

недостатньо включені в соціальну роботу. Хоча приклади плідного

співробітництва вже маємо. Так, у м. Чернівці волонтерські загони постійно

контактують з діючими молодіжно-громадськими організаціями – “Буковинські

гайди”, “У гармонії з природою”, дитячими організаціями “Паросток” і

“Веселка”.

Херсонська асоціація молодіжних організацій та неформальних об’єднань

“Фридом” організовує концерти по районах області із залученням спеціалістів

ХОЦССМ.

Члени Харківського міського дитячо-юнацького Центру моделювання “Ludus”

допомагають психологам ЦССМ проводити клубну роботу із підлітками на базі

клубів за місцем проживання, ділові ігри (у т.ч. на вулицях міста), вести

роботу клубу “Дебати”.

Як відомо значне місце у волонтерській соціальній роботі посідають

релігійні організації. На відміну від громадських релігійні організації в

Україні виконують значну за обсягами і різноманітну за напрямами соціальну

роботу. Однак їх діяльність дуже рідко збігається і дуже рідко

застосовується в роботі центрів соціальних служб для молоді. Наприклад, у

м. Житомирі до роботи клубу сімейного спілкування “Особлива дитина” для

дітей-інвалідів та їх батьків при ЖОЦССМ залучено 8 волонтерів легіону при

католицькому костьолі св. Софії. Вони здійснюють соціальний патронаж дітей

інвалідів вдома.

Взаємодія з релігійними організаціями багатьох конфесій, на нашу думку,

допоможе розширити й урізноманітнити соціальну роботу, яку виконують

волонтери. Певна пересторога у взаємодії соціальних служб для молоді з

релігійними організаціями, на наш погляд, обумовлена інерцією мислення і

здебільшого невиправданим острахом. При взаємній повазі до віросповідання

кожного з партнерів цього можна уникнути.

Для роботи волонтерами потрібна відповідна теоретична і практична база.

Так, протягом 1997-1998 рр. у м. Миколаєві під час реалізації програми

“Волонтер “Телефону довіри” пройшли курс підготовки “лекційні заняття,

рольові та психологічні тренінги, стажування на “Телефоні довіри”) 25

волонтерів, які після навчання отримали відповідні сертифікати.

У Криму в рамках програми “Рубікон” здійснюється підготовка групи

волонтерів-активістів природоохоронного руху з числа обдарованих школярів і

студентів з метою екологічної пропаганди на місцях через ЦССМ.

Харківським ОЦССМ укладено угоди з Харківським інститутом екології та

соціального захисту про спільну діяльність щодо створення і функціонування

“Школи волонтерів”, з громадською організацією Харківського міського дитячо-

юнацького Центру моделювання “Ludus” – про спільну діяльність щодо

соціальної та психологічної допомоги молоді за місцем проживання.

Коли організація залучає волонтерів, вони віддають частину вільного часу.

Якщо волонтеру робота здаватиметься нецікавою або якоюсь мірою

незадовільною, він робитиме щось інше в свій вільний час. Таким чином,

вміння розпізнати і забезпечити реалізацію головних мотивів - один з

найважливіших моментів волонтерської програми адже окрім "хорошої" роботи

організація не може запропонувати волонтерам нічого іншого. І хоча ця сфера

містить дуже багато важливих та складних моментів, їй все рівно

приділяється мало уваги. Якщо організація має цікаві та продуктивні обсяги

роботи добровільних помічників, вона не матиме складностей із їх

залученням та утримуванням. Але, як показує практика, чимало організацій

залучають волонтерів до нецікавих робіт і через це мають проблему. В таких

випадках персонал вважає помічників не надійними. І дуже рідко вдається

визначити, що проблема полягає саме у незадовільно му забезпеченні

реалізації головних мотивів. Розуміння мотивацій волонтерів - це головне

вміння для хороших керівників волонтерських програм. Знання про те, чому

люди роблять те, що вони роблять - необхідна передумова для того, щоб

допомогти їм реалізувати свої мотивації та попередити випадки, коли

мотивації можуть викликати певні ускладнення.

Типовий волонтер має досвід різноманітних мотивацій для роботи, починаючи

з альтруїстичних і до власної зацікавленості. Ці мотивації можуть

змінюватись протягом волонтерської діяльності. Волонтери знають, що їх

мотивація змінюється при переході від організації до організації, а також і

в межах однієї організації.

Добре організована волонтерська програма повинна створювати умови для

розвитку всіх різновидів залучення волонтерів до праці.

Волонтерські програми стають успішними тоді, коли добровільні помічники

працюють в тому напрямку, який вони шукали або хотіли б робити. Якщо їм не

дати такої роботи, наслідком буде ненадійність та низька працездатність.

Саме створення потрібних для волонтерства умов праці і є найголовнішим

пунктом успішної діяльності.

Також важливим моментом залучення добровольців до соціально-педагогічної

діяльності є надання інформації про неї у вигляді буклетів, листівок про

певні організації, публікації в пресі, інформація в Інтернеті тощо.

Отже існує 10 заповідей роботи з волонтерами, давно відкритих людьми, які

з успіхом створювали добровільні організації. Ці заповіді однаково працюють

і в Америці, і в Англії, і в Україні. Якщо їх дотримуватись, є надія, що

організація не втратить унікального людського потенціалу.

1. Плануючи реалізацію проектів, наперед необхідно визначити, де можуть

бути корисними волонтери, і у відповідності до цього проводити відбір

людей.

2. Приймаючи на роботу добровільних помічників, потрібно врахувати їх

інтереси, бажання, можливості, в тому числі і тимчасове навантаження, місце

проживання, фізичні можливості, освіту.

3. Хибною є думка, що волонтери можуть виконувати тільки "чорну" роботу,

а змістовну роботу повинні виконувати професіонали, яким це оплачується. По-

перше можна знайти волонтерів-професіоналів у даній галузі, а по-друге,

волонтерів можна і потрібно навчати для підвищення їхнього рівня.

4. Добровільних помічників треба набирати тільки у разі необхідності. Але

у випадку, коли людина приходить без запрошення, важливо не відштовхнути

її, навіть якщо зараз для неї немає роботи. Волонтер може підготуватися до

роботи, може виконувати окремі доручення - завжди знайдеться варіант, за

яким, навіть відмовившись від його послуг, можна зберегти його на майбутнє.

5. Потрібно пояснити новій людині, за якими принципами працює організація

чого вона прагне, хто за що відповідає.

6. Необхідно чітко формулювати обов'язки і відповідальність самого

добровольця вимоги до нього. Важливо розповісти не тільки про характер

роботи, але й про те, які функції треба буде виконувати, якщо людина до

цього не займалася такою роботою

7. Потреба волонтера у постійній подяці за виконану роботу, заохочення до

успіхів

8. Ставлення до волонтера як до колеги.

9. Забезпечення добровільному помічнику можливості просування в

організації отримання різного досвіду.

10. Необхідно запитувати думку самого волонтера з різних питань або

проблем організації і враховувати цю думку.[2]

V. Проблема раціонального використання волонтерів у соціальній сфері

Однією з головних проблем є раціональне використання волонтерів. Вивчивши

теоретичні аспекти і практичну діяльність державних і недержавних

організацій у цьому напрямку, можна побудувати теоретичну схему вирішення

соціально-психологічних проблем за допомогою волонтерів:

1.Інформація про необхідність вирішення проблеми.

2.Розробка проекту по вирішенню проблеми, визначення переліку робіт.

3.Визначення персоналу, який задіяний у проекті.

4.Розподіл переліку робіт серед персоналу і волонтерів.

5.Визначення вимог до волонтерів, що будуть залучатися до даної роботи.

6.Підбір волонтерів за власними критеріями.

7.Переконання волонтерів у необхідності й важливості тієї роботи, що їм

пропонується.

8.Навчання волонтерів з метою формування необхідних навичок.

9.Соціально-психологічна допомога конкретній людині з конкретною

проблемою.

10.Зворотний зв'язок.

Коротко зупинимося на кожній із зазначених позицій.

Інформація про необхідність вирішення проблеми. Практично будь-який

соціальний проект починається зі збору інформації про необхідність

діяльності в певному напрямі. Незалежно від наявності державної інформації

(про незахищені групи населення, кількість неповних сімей, кількість

інвалідів, прояв негативних явищ серед молоді) є потреба зробити аналіз

даної проблеми на місцевому рівні. Для розвитку програм з профілактики

негативних явищ серед молоді необхідна статистика, яка здебільшого

знаходиться у відділах у справах молоді, для програм по роботі з дітьми-

інвалідами - інформація про їх кількість, списки інвалідів, що складаються

на підставі даних відділів соціального забезпечення, інформації центральної

районної лікарні.

Дуже корисними для визначення актуальних проблем дітей і молоді можуть

бути результати соціологічного дослідження, рейтинги проблем, визначених

самою молоддю.

У більшості випадків цей етап роботи проходить без волонтерів, але на

етапі практичної реалізації проекту важливо, щоб кожний його учасник знав

про значущість, актуальність проблеми, до вирішення якої вони причетні.

Розробка проекту по вирішенню проблеми, визначення переліку робіт. На

підставі наявної інформації розробляється програма, спрямована на повне або

часткове вирішення проблеми. Практично всі проблеми, з якими стикаються

ЦССМ, громадські організації соціально-психологічного спрямування, є

соціально-психологічними і спричинені не окремими індивідами, а

суспільством. Тому претендувати на повне вирішення проблеми нереально.

Вирішувати соціально-психологічні проблеми необхідно на двох рівнях:

- формування соціальної політики для вирішення конкретної проблеми;

- надання індивідуальної допомоги конкретним особам, які потерпають від

цієї проблеми.

Завдання ЦССМ і громадських організацій - це, як правило, надання

індивідуальної допомоги конкретним людям.

Визначення персоналу, зайнятого в проекті. План реалізації конкретної

соціально-психологічної програми, конкретні заплановані заходи передбачають

наявність відповідного персоналу. Безумовно, координатор програми має бути

професіоналом такого напряму роботи. Для ЦССМ це, як правило, штатний

працівник центру. Для громадської організації він може бути і функціонером,

і волонтером.

Розподіл переліку робіт серед персоналу і волонтерів. Цей етап роботи

можливий тільки на підставі попереднього. У центрах ССМ, де загальна

кількість працюючих складає 2-3 людини, питання вирішується автоматично

методом винятку: не директор, не бухгалтер, отже - єдиний фахівець буде

керівником. У центрах, де штатним розкладом передбачені фахівці, запрошені

до роботи центру, можливе керівництво програмою запрошеним фахівцем. У

випадку з запрошеним фахівцем важливо, щоб він був не лише професіоналом,

але й хорошим організатором, який зміг би не тільки організувати роботу

волонтерів, а й викликати в них інтерес до цієї роботи, бажання

співпрацювати.

Визначення вимог до волонтерів, які будуть залучатися до даної роботи. До

різних груп волонтерів ставляться різноманітні вимоги. Так лікар-педіатр

повинен мати, з одного боку, високу кваліфікацію, з іншого - бути достатньо

мобільним і контактним. Співробітник міліції може бути діючим або у

відставці, основне його завдання – консультування. Психолог має

спеціалізуватися у галузі дитячої психології. Для студентів визначені такі

вимоги: одні мають бути майбутніми педагогами, інші - майбутніми

психологами. Для тих і для інших важлива наявність певних знань, хоча б

теоретичних. До того ж їм має бути більше 18 років, оскільки вони мають

відповідати за свої дії і за власну безпеку.

Підбір волонтерів за заданими критеріями. Практично зміст роботи на цьому

етапі полягає у визначенні місць, де можна залучити волонтерів. У нашому

випадку - це органи охорони здоров'я (педіатр і психолог), педагогічний і

психологічний факультети вищих навчальних закладів (III і IV рівнів

акредитації).

Для центрів, де діють постійні загони волонтерів, і громадських

організацій з фіксованим членством пошук волонтерів полегшується за рахунок

вже підготовлених добровольців.

Волонтерами можуть бути і молоді люди, які нещодавно виступали в якості

клієнтів. Так, у програмах по роботі з наркоманами часто беруть участь

колишні наркомани, їхні батьки. В роботі з сиротами доцільно використати

колишніх випускників інтернатних установ та ін.

Переконання волонтерів щодо необхідності і важливості тієї роботи, що їм

пропонується. В організаціях повинна проводитись робота з метою переконання

їх взяти участь у певному виді соціально-психологічної діяльності. Мотиви

волонтерської діяльності найрізноманітніші і використати їх необхідно у

повному обсязі.

Деякі центри соціальних служб для молоді пропускають цей етап, практично

поєднуючи його з попереднім. Існує думка, що волонтер готовий до будь-якої

роботи і немає потреби в чомусь його переконувати. Робота з волонтером є

індивідуальною. Кожен волонтер має знати свої завдання і бути готовим до їх

виконання.

Навчання волонтерів з метою формування необхідних навичок (психологічних,

медичних тощо). Навчання може мати індивідуальний або груповий характер.

Для підлітків, студентів, волонтерів-батьків це можуть бути теоретичні й

практичні курси. Саме тут виправдують себе школи волонтерів. Для фахівців

важливе не саме навчання, а введення їх у суть справи, докладне визначення

мети, завдань, режиму роботи, вимог до них як волонтерів.

Практично від навчання волонтерів у майбутньому залежить значна частина

успіху програми. Тут важливо підготувати волонтерів не лише у професійному

плані, а й у моральному. Досвід доводить, що значна частина волонтерів

розгублюється, втрачає впевненість в собі вже при першій зустрічі з

клієнтами, особливо з сім'ями дітей-інвалідів, з наркоманами,

безпритульними сім'ями, засудженими. Важливо, щоб волонтери мали

максимальну інформацію про об'єкт їхньої роботи, змогли спочатку

спостерігати за ними, і лише після цього вступати в прямий контакт.

Соціально-психологічна допомога конкретній людині з конкретною проблемою.

Етап безпосередньої допомоги є ключовим у всій роботі волонтера. Йому

присвячений весь попередній, досить довгий і нелегкий підготовчий шлях.

Тут треба зазначити, що підготовки потребують не лише волонтери, а й

клієнти. Наприклад, діти-інваліди і особливо їх батьки не завжди адекватно

сприймають волонтерську допомогу. Більшість з них звикли до певного

відчуження їх дітей, вважають, що все повинно бути так, як тривало багато

років. Діти вулиці теж нелегко йдуть на контакт, оскільки їх спосіб життя

ґрунтується на недовірі до оточуючих. Те саме практично можна сказати про

всі групи ризику. Тому все це потрібно враховувати у кожному конкретному

випадку і готувати "об'єкт".

Надання соціальної допомоги волонтером - процес багатогранний. Це може

бути масова робота волонтерів по проведенню дослідження або масового

заходу.

Може бути робота у невеликих групах: спільний турпохід волонтерів з

дітьми-сиротами, проведення ігротек на вулицях, коли волонтери можуть

підтримати один одного, отримати певну допомогу від керівника під час

реалізації програми.

Найвідповідальнішим видом волонтерської роботи є індивідуальний. Тому

включати в процес волонтера необхідно поступово: спочатку - колективна

робота, потім - в малих групах, і вже після цього - індивідуальна робота.

Зворотний зв'язок. Для кожної людини, котра виконує роботу, а тим більше

на добровільних засадах, важлива оцінка її діяльності. Для одних важливо

визнання цінності їх роботи ровесниками, для інших - професіоналами, для

третіх - керівниками програм тощо.

Тому в кожному соціальне - психологічному проекті необхідно передбачати

оцінку його ефективності. Зауважимо лише те, що кожен учасник проекту має

бути оцінений і оцінений об'єктивно. Це важливо не лише для волонтерів, а й

для розвитку конкретної програми.

Безумовно, наведені рекомендації мають загальний характер. У кожному

конкретному випадку вони можуть видозмінюватися. Головний висновок, який

слід зробити, це висловити пораду: необхідно ставитися до волонтерів як до

повноправних членів колективу, враховувати їх інтереси, розвивати їх

соціально - психологічні значущі прагнення, допомагати їм

самоутверджуватися. У цьому - запорука успіху волонтерської діяльності.[2]

VI. Із досвіду організації волонтерської роботи в центрах соціальних

служб для молоді

Залучення волонтерів до соціальної роботи є одним із завдань центрів

ССМ. З метою вивчення цього напряму діяльності були проаналізовані звіти

обласних ССМ про залучення волонтерів до соціальної роботи.

Певна робота щодо розвитку волонтерства в межах ЦССМ, безперечно

проводиться. Так, працівниками Чернівецького ОЦССМ та волонтерами з числа

студентів педагогічного факультету ЧДУ організовано постійне чергування

міському притулку для неповнолітніх дітей. Дніпропетровським ОЦССМ під час

проведення семінару директорів центрів ССМ області проведено ділову гру

“Мої права” для фахівців та волонтерів ЦССМ. У квітні 1998 р. зареєстровано

волонтерський клуб Дніпропетровського ОЦССМ “Юр-клуб”, створений з метою

підвищення правової освіти молоді області, задоволення і захисту їх

соціально-економічних та інших прав.

У Київському міському притулку для неповнолітніх притулку активно працює

загін волонтерів. У притулку працюють волонтери – студенти педагогічного

коледжу та Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова,

які двічі на тиждень проводять заняття для дітей молодшого віку, що не

відвідують школу.

Велика робота проводиться ЦССМ спільно з волонтерами у плані розробки

підготовки та розповсюдження друкованого агітаційного матеріалу серед

молоді та підлітків. З метою профілактики негативних явищ Дніпропетровським

ОЦССМ розповсюджено близько 15000 листівок, буклетів, пам’яток; з метою

профілактики та боротьби зі СНІДом Донецьким міськцентром СММ спільно з

міським Центром здоров’я і волонтерами розповсюджено 500 у міському

транспорті, а до Дня молоді Донецький ОЦССМ розробив і розповсюдив листівки

“Обережно! Наркотики!!!”, “СНІД” та інші, міськими та районними ЦССМ

Донецької області розроблені та розповсюджені пам’ятки “СНІД...”.

На сьогодні ЦССМ України ведуть активний пошук волонтерів з метою їх

навчання та подальшої роботи: Харківським ОЦССМ організовано роботу

експериментального майданчика “Школа волонтерів” на базі Інституту екології

та соціального захисту і економічного ліцею для відпрацювання соціальних

технологій для роботи з дітьми, підлітками та молоддю з груп ризику.

Викликає інтерес груповий тренінг у Львові, проведений для студентів-

волонтерів “Дозволь собі бути щасливим”. Слід зазначити, що волонтери

беруть активну участь у розповсюдженні профілактично-агітаційного матеріалу

під час різноманітних акцій та масових форм роботи, включаються в роботу

“Телефону довіри” та консультативних пунктів.

Реалізація широкого спектра програм дозволяє волонтерам побачити як їх

складність, так і їх привабливість. Водночас деякі можуть остаточно

визначитись, яким видом діяльності вони зможуть займатися у подальшій

роботі.

У Кримському РЦССМ діє навчально-консультативний пункт для сімей, де

виховуються діти з обмеженими фізичними можливостями. В його роботі беруть

участь волонтери, студенти-практиканти, Сімферопольського університету, які

володіють уже певними професійними знаннями і вміннями. Кожний ОЦССМ шукає

свої шляхи активізації волонтерського руху. Наприклад, Полтавським ОЦССМ

проведено обласний семінар-практикум “Сімейна психотерапія та

консультування в соціальній роботі”, в якому взяли участь спеціалісти

мережі ЦССМ, волонтери, психологи, котрі надають допомогу ЦССМ з даної

проблеми. Особливу увагу на семінарі приділено методикам психодіагностики

сімейної ситуації, сучасним концепціям сімейної психотерапії та деяким

методикам корекції сімейної ситуації. Проведено також тематичний семінар

“Соціальна робота з неблагополучними сім’ями” у Лохвицькому РЦССМ

Полтавської області.[4]

Взагалі під волонтерством зазвичай розуміють чотири різних види

добровільної участі в соціальній і благодійній роботі:

Волонтерство – безкоштовна допомога конкретного волонтера конкретній

особі, яка потребує реальної допомоги з боку іншої людини.

Волонтерська робота фахівців у плані організації діяльності гуртків і

клубів за інтересами.

Залучення дітей і молоді до роботи у самокерованих групах.

Доброчинна діяльність.

Сьогодні неможливо уявити діяльність структури ССМ міста Києва без

волонтерів.

Першим кроком участі молоді у реалізації соціальних програм на

волонтерських засадах була програма „Разом заради розвитку”. головним

мотивом для початку її впровадження була необхідність вирішити цілий

комплекс конкретних проблем., пов’язаних з Фестивалем дітей-інвалідів

„Повіримо у себе”.

Попередній досвід роботи з дітьми, які мають функціональні обмеження, та

їхніми батьками показав, що, як правило ці категорії досить ізольовані від

решти громади, при чому така ізоляція створюється з обох сторін: з одного

боку, досить часто люди уникають спілкування з такими дітьми і такими

сім’ями, з іншого – такі сім’ї не хочуть виставляти свої проблеми,

обговорювати їх з іншими.

У 1993-1994 рр. У Києві вже створились та структурувались громадські

організації, які об’єднали батьків дітей-інвалідів. Було визначено певну

систему роботи, поводиться засідання клубів, вечори, акції взаємодопомоги

таких сімей.

Соціальна служба для молоді в основному працює з громадськими

організаціями, які ставлять за мету соціалізацію дитини у дитячому

колективі шляхом розвитку самоврядування, самовизначення, проведення

спільних вправ. Як правило, це організації скаутського типу або ті, що

працюють за скаутськими програмами.

Розпочата волонтерська робота за дітьми-інвалідами мала непрогнозоване і

некероване продовження: члени дитячих організацій почали запрошувати дітей

з інтернатів до себе на спільні заходи, вечірки, походи і навіть на

спортивні та туристичні змагання, ігри.

Наступним проектом, який об’єднав молодь для волонтерської діяльності,

був проект „Діти вулиці”. Як правило, ці діти добровільно відмовилися від

державної або батьківської опіки. Спроби ізолювати їх, повернути в сім’ю,

інтернат або притулок були малоефективними – діти знову опинялися на

вулиці.

За 4 роки реалізації програми „Разом заради розвитку” сформувався великий

масив підлітків та молоді, які присвятили себе волонтерській діяльності.

Серйозною проблемою волонтерської роботи залишається психологічна

реабілітація волонтера у випадках, коли ані він, ані його команда, ані

соціальна служба не спроможні нічого змінити в долі конкретної людини або в

системі соціальних відносин та соціальної політики.

Особливу роль у розвитку волонтерського руху відіграють літні наметові

табори та збір-похід дитячих та юнацьких громадських організацій,

волонтерських загонів „молодь за здоровий спосіб життя”. В них вдається

поєднати самообслуговуючу працю, пісні біля вогнища, розвиваючі ігри,

практичні заняття та тренінги і польову роботу навколишніх селах.

Із досвіду Ніжинського ЦССМ. Спеціалістам міського центру ССМ доводиться

вирішувати різноманітні проблеми, пов’язані з потребами дитинства та

молоді. Так, у місті проживає 264 дітей-інвалідів віком до 16 років, на

диспансерному обліку перебувають 8107 дітей, інвалідів віком 16-30 років –

407. у багатодітних, малозабезпечених сім’ях, виховується 1428 дітей віком

до 16 років. За минулий рік 12 неповнолітніх народили дітей, а 27

неповнолітніх зробили аборти. Рівень безробіття по місту складає 12,36%. На

обліку в міському центрі ССМ знаходиться 93 сім’ї, що належать до категорії

педагогічно неспроможних. Занепокоєння викликає стан алкоголізації та

наркотизації молоді – 75% опитуваних вживають тютюнові і алкогольні вироби.

Існує також проблема доцільного проведення підлітками і молоддю дозвілля.

Провідними напрямами роботи міського ЦССМ стали: соціально-педагогічна

підтримка дітей-сиріт та дітей із багатодітних та малозабезпечених родин,

дітей-інвалідів та молодих інвалідів; робота з важковиховуваними, дітьми з

неблагополучних сімей; профілактика негативних явищ у молодіжному

середовищі; робота з творчою молоддю та інші. В полі зору спеціалістів

центру знаходяться молоді сім’ї, допризовна молодь, молоді матері-одиначки.

При центрі діють Служба знайомств, “Телефон довіри”, пункт обміну речей,

численні клуби. Звісно, що для результативного вирішення завдань центру

потрібні помічники-волонтери. За порівняно невеликий проміжок роботи

міського центру ССМ накреслився певний контингент його добровільних

помічників. Старшокласники і студенти навчальних закладів міста, гуртківці

і вихованці позашкільних закладів епізодично залучаються до певних видів

роботи (рознести запрошення, привітання, виступити з концертом тощо).

Батьки дітей-інвалідів, які об’єднані у клуб взаємодопомоги “Віра”,

виступають в якості волонтерів у роботі зі своїми дітьми. Постійними

помічниками у соціально-педагогічній роботі центру є організатори

вищезгаданих інтелектуального клубу “Кліо” та рок-клубу. Спонсорську

допомогу для проведення своїх заходів центр отримує від директора фірми

“Вавілон” (м.Ніжин) та фірми “Смак” (м.Київ). З відкриттям при НДПУ імені

М.Гоголя спеціальності “соціальна педагогіка та практична психологія” до

лав волонтерів приєдналися студенти й викладачі цього закладу. На їх основі

при міському та районному центрах ССМ формуються волонтерські загони,

розроблено відповідне положення. Спеціалістами міського центру створено

програму “Через волонтерство – до здорової нації”.

На допомогу спеціалістам приходять також викладачі вузу, надаючи їм

необхідне науково-методичну та практичну допомогу. Силами викладачів та

студентів спеціальності “соціальна педагогіка та практична психологія”

третій рік в університеті організуються благодійні акції “Допоможи

ближньому” по збору речей, дитячих іграшок і літератури, а також благодійні

імпрези, кошти з яких та зібрані речі передаються дітям-інвалідам, сиротам

та малозабезпеченим. [3]

Звичайно, всі ці реальні досягнення були б неможливі без формування

цільової молодіжної політики. Серед молодих людей є такі, які навчилися

розуміти проблеми інших, не чекають допомоги від когось і готові до

активної соціальної дії. Це свідчить, що формується саме те покоління, яке

буде спроможним побудувати власне життя, гідне людини.

Висновки.

Волонтерський рух є по суті частиною кожної цивілізації та будь - якого

суспільства. У загальному розумінні - це той внесок, який робиться людьми

на засадах добровільницької діяльності, без матеріального заохочення, для

добробуту і процвітання суспільства. Ця діяльність може набувати різних

форм: від повсякденних форм взаємодопомоги до спільних дій психологів та

соціальних працівників під час кризи.

Кожна людина, яка живе в суспільстві, намагається зайняти в ньому певне

місце, свідомо керуючись тими вимогами, які суспільство висуває до кожного

з його членів. Волонтерська діяльність дає людині можливість

самореалізувати себе, вдосконалити індивідуальні якості та властивості

особистості, відкрити внутрішні резерви людини. Тому ми вважаємо, що

волонтерську діяльність можна розглядати як соціально-педагогічну

діяльність. З одного боку, волонтери надають соціальну допомогу тим, хто її

потребує, а з іншого - вони починають розуміти свої особистісні недоліки та

проблеми, поступово їх долаючи і стаючи цілісними особистостями. В основі

волонтерства лежить розуміння себе та впевненість в своїх силах.

Сьогодні необхідність у волонтерстві зросла як ніколи. В зв'язку з

посиленням впливу на найбільш уразливі групи населення таких світових

проблем, як винищення довкілля, зловживання наркотиками, загроза поширення

СНІД/ВІЛ, постала нагальна проблема в тому, щоб волонтери взяли на себе

частину відповідальності за вирішення соціально-психологічних проблем

суспільства.

На даний момент в Україні більшість аспектів роботи волонтерів при її

неосяжності залишаються невизнаними, оскільки у багатьох випадках їх

діяльність здебільшого має неофіційний та неструктурований характер. Це

пов'язано ще й з тим, що волонтерство в нашій країні почало розвиватись 10

років тому, у той час, коли за кордоном воно має давню історію.

Ефективність волонтерської діяльності на належному рівні досліджена в

Канаді, Англії, Франції, Америці, Німеччині. Але ми не можемо повністю

перенести іноземний досвід волонтерської роботи в умови сучасної України.

Реальна соціально-педагогічна робота по наданню допомоги в нашій країні,

в основному, сконцентрована в системі центрів соціальних служб,

різноманітних громадських (дитячих, молодіжних, жіночих) і релігійних

організаціях. Актуальність вивчення теоретичних аспектів та практичних

шляхів залучення волонтерів до соціально-педагогічної роботи є важливою з

двох причин:

1) розширення соціально-педагогічної допомоги;

2) соціалізація дітей та молоді, які беруть участь в процесі надання

соціальної та психологічної допомоги тим, хто її потребує.

Зроблено спробу простежити за різними механізмами залучення населення до

волонтерської діяльності залежно від первинних мотивів включення в неї. Від

знання та розуміння мотивів волонтерської діяльності залежить ефективність

роботи добровільних помічників у соціально-педагогічній сфері. Знаючи, чому

людина прагне допомогти іншим людям, можна передбачити та попередити

випадки, коли мотиви можуть викликати певні ускладнення. Успіх

волонтерської діяльності полягає у створенні оптимальних можливостей для

кожного учасника, втіленні якомога більших мотиваційних потреб.

Людям, які керують волонтерськими програмами, потрібно пам'ятати про

велику відповідальність, яку вони несуть. Адже, з одного боку, вони

відповідають за самих волонтерів та їх дії, а з іншого - за клієнтів, яким

надається добровільна допомога. Коли рівень соціальних послуг, які

надаються волонтерами є нижчим, ніж загальноприйняті норми у суспільстві,

то особі, якій надається така допомога, завдається шкода. Тому кожен

керівник волонтерської програми повинен знати принципи роботи з

волонтерами, вміти правильно організовувати їх діяльність і підвищувати

рівень ефективності волонтерської роботи.

Зрозуміло, що за результати надання соціальних послуг клієнтам

відповідають не тільки керівники волонтерських угрупувань, але й самі

волонтери. Категорій добровільних помічників, залучених до соціальної

роботи, є багато. Тому це створює деякі труднощі у волонтерській

діяльності. Адже категорії добровільних помічників відрізняються не тільки

мотивами включення у волонтерську роботу, але й професійним рівнем

підготовки, тобто сформованістю певних знань, умінь і навичок. Особливої

обережності у волонтерській діяльності потребують діти, підлітки і клієнти,

які стали добровільними помічниками з тих чи інших причин.

Керівництво волонтерами включає роботу з людьми і тому вимагає

регулювання змін у методах роботи людей. Добровільницька діяльність

постійно раціоналізується, виникають нові форми, методи та підходи до даної

проблеми. Це пов'язано з тим, що розвиток суспільства не стоїть на місці.

Кожен день ми стикаємось з новими вимогами нашого суспільства. Тому ті, хто

займається проблемою волонтерської діяльності, повинні розробляти нові

технології раціонального використання волонтерів у соціально-педагогічній

сфері. Для добровільних помічників потрібно створювати оптимальні умови

праці, детально продумувати дії самих волонтерів, намагатись максимально

наближено передбачити ефективність надання волонтерами соціально-

педагогічних послуг.[7]

Отже, в результаті нашого дослідження ми з’ясували значення таких понять,

як: волонтер, волонтерство, волонтерський рух.

Аналізуючи звіти ЦССМ ми виявили основні напрями соціально-педагогічної

діяльності волонтерів:

1. Соціально-реабілітаційна робота, попередження та подолання негативних

явищ у молодіжному середовищі.

Тут здійснюється робота з молоддю, схильною до асоціальної поведінки;

профілактика вживання алкогольних напоїв, запобігання тютюнопалінню,

вживанню наркотичних речовин тощо.

2. Соціальна опіка і захист найменше захищених категорій дітей та молоді.

Який включає підтримку та сприяння розвитку творчих здібностей молодих

інвалідів, соціальну допомогу молодим сім’ям, самотнім матерям, неповним

сім’ям; здійснюється соціальна робота з військовозобов’язаною молоддю;

велика увага приділяється роботі з жіночою молоддю.

3. Соціальний супровід молоді, допомога її інтеграції у суспільство.

Здійснюється соціальна підтримка безробітної молоді, сприяння в

працевлаштуванні; розвиток та підтримка обдарованих дітей та підлітків та

організація їхнього дозвілля.

Вивчивши досвід діяльності волонтерів, ми побачили, що при центрах ССМ

створюються клуби для дітей та молоді за інтересами, клуби для батьків

дітей-інвалідів, організовуються чисельні вечори, благодійні концерти,

створюються пункти прийому речей, які передаються в дитячі притулки та

малозабезпечені сім’ї, проводиться розповсюдження буклетів, листівок з

профілактики негативних явищ в молодіжному середовищі.

Отже, волонтером може бути кожна людина незалежно від статі, віку,

расової приналежності, віросповідання, фізичних особливостей, соціального

та матеріального становища, а саме: діти і підлітки, спеціалісти, спонсори,

чиновники, клієнти, члени організацій, батьки, студенти. Кожний волонтер

прагне не тільки надавати допомогу людям, а й отримувати її.

Література:

1. Василенко К. Волонтер – це стан душі // Волонтер//2001, №10

2. Волонтерський рух в Україні: тенденції розвитку/К.: Академпрес,

1999

3. Волонтерство в соціально-педагогічній діяльності//Наукові записки

- №1,2, 2002р.

4. Голованова Т.П., Гапон Ю.А. Волонтерство в соціальній роботі як

феномен цивілізованого суспільства З,1996

5. Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та

молоддю, Київ УДЦССМ, 2001

6. Капська А.Й. Технологізація волонтерської роботи в сучасних

умовах, Київ-2001

7. Капська А.Й. Технології соціально-педагогічної роботи, К.:

УДЦССМ, 2000

8. Пинкус А., Манахан А. Практика социальной работы М.:”Союз”, 1993

9. Романенкова Л.А. О системе волонтёрской помощи в

Канаде//Практична психологія і соціальна робота//К., 1999-№6

10. Словник-довідник для соціальних працівників та соціальних

педагогів/за заг. ред. А.Й. Капської – К., 2000

11. Социальная работа. Теоретические основы подготовки социальных

работников М., 1992

12. Соціальна робота в Україні: теорія та практика, Київ УДЦССМ, 2001