Кредит грає важливу роль в економіці України, особливо в період становлення в ній ринкової інфраструктури і здійснення структурної перебудови народного господарства. Він сприяє прискоренню роздержавлення власності, допомагає швидшому перерозподілу грошових коштів, який дає можливість в стислі терміни здійснити переорієнтацію виробництва і оздоровити економіку.

Сьогодні в Україні функціонують підприємства, організації і господарські суспільства, засновані на різних формах власності. Це створює різнобій і складнощі в організації кредитних відносин між банками, з одного боку, і підприємствами, організаціями і суспільствами з іншою. В умовах ринкової економіки змінився характер кредитних договорів, коли активну роль стали виконувати обидва їх суб'єкта на паритетних основах, що вимагає зміцнення правового поля діяльності кредитора і кредиту утримувача.

Наявність товарного виробництва і грошей об'єктивно зумовлює існування і функціонування кредиту. З розвитком товарного виробництва кредит стає обов'язковим атрибутом господарювання. Виробництво продуктів як товарів означає, що в процесі відтворення відбуваються відрив моменту відчуження товару від отримання грошового еквівалента, відносне відділення руху грошової форми вартості від товарної форми, виконання грошима функції засобу платежу і виникають кредитні відносини. Якщо рух товарних потоків випереджає грошові, тоді споживачі матеріальних цінностей на момент їх оплати не мають достатніх грошових коштів, що може зупинити нормальний рух процесу відтворення. Коли ж рух грошових потоків випереджає товарні, то в учасників виробничого процесу накопичуються тимчасово вільні грошові кошти. Виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей в круговороті оборотних коштів і потребою в постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів на користь прискорення процесу відтворення. Ця суперечність може бути прибрана за допомогою кредиту, який має можливість одержувати кредиту утримувачем грошові кошти, потрібні для оплати матеріальних цінностей і послуг, або придбати їх з розстрочкою платежу.

Отже, кредит є об'єктивною вартісною категорією, складовою частиною товарно-грошових відносин, а його необхідність викликана існуванням товарно-грошових відносин.

Неодмінною економічною передумовою існування кредиту є функціонування виробників на основах комерційного розрахунку. Кредитні відносини між суб'єктами не можуть виникнути, якщо авансовані у виробничу сферу грошові кошти не здійснюють круговороту або якщо той, хто хоче скористатися кредитом, не має постійного доходу. Вартість, яка передається кредитором одержувачу кредиту, віддається тільки на певний час, а потім вона повинна бути повернена з виплатою відсотка. Тобто, за кредитною угодою кредиту утримувачу переходить в тимчасове користування тільки споживча вартість грошей або речей без зміни їх власника. Засоби кредиту утримувача повинні вивільнятися в розмірі, що забезпечують повернення кредитору не тільки кредиту, але і відсотків за користування їм. Без отримання кредитором від позичальника доходу у вигляді відсотка у кредитора зацікавленості не позичатиме гроші. Варто відзначити, що у ряді випадків кредит може бути повернений кредитору третьою особою гарантом, поручителем або страховиком, якщо позичальник не в змозі сам це зробити. Якщо надана в позику вартість до кредитора не повертається, то кредит втрачає свою економічну суть.

1. РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Стан і розвиток банківського кредитування в сучасних умовах

Кредитна політика це діяльність банку як кредитора, що здійснює розміщення позикового капіталу відповідно до власних і суспільних інтересів.

До елементів кредитної політики відносяться мета і завдання кредитної політики; вибір напряму кредитування; технологія здійснення кредитних операцій; контроль в процесі кредитування.

Мета кредитної політики виражає кінцевий результат діяльності банку, витікає з його призначення задовольняти потреби клієнтів в отриманні додаткових грошових коштів. Ці засоби, одержані на поворотній основі, забезпечують життєдіяльність підприємств, організацій, інших юридичних і фізичних осіб, створюють умови для безперервності виробничого процесу. Банк, будучи партнером своїх клієнтів, допомагає розвитку діючих і нових організацій, виробництву нових продуктів, сприяє виконанню державних програм з розвитку галузей народного господарства, нових виробництв і регіонів. При цьому банки реалізують і свої власні цілі як комерційне підприємство інтереси отримання прибутку.

Завдання кредитної політики мають більш приватний характер:

-вони можуть бути пов'язані з поліпшенням складу банківських кредитів

-необходимостью прискорення їх оборотності, підвищення питомої ваги забезпечених позик і т.д.

Вибір напряму кредитування витікає з мети кредитної політики, забезпечує її виконання. Цей елемент є частиною стратегії банку. Банки можуть концентрувати свої зусилля на кредитному обслуговуванні організацій певних галузей народного господарства, спеціалізуватися на кредитуванні головним чином фізичних осіб, міжбанківських кредитах, більшою мірою розвивати міжнародні кредитні операції і ін.

Не менш важлива в кредитній політиці і технологія здійснення кредитних операцій. Досвід показує, що банки не можуть порушувати певні правила, допускати вільності відносно економічних і юридичних норм, це неминуче приводить до негативних наслідків. Банки в цих випадках не можуть затребувати свої кредити, добитися своєчасного отримання позикового відсотка і т.п.

Істотним елементом кредитної політики є і здійснюваний банком контроль в процесі кредитування. "Золоте" правило "довіряй і перевіряй", повинно бути узято на озброєння будь-яким банком як кредитним інститутом.

Кожний з перерахованих елементів тісно пов'язаний з іншими. Порушення одного з них неминуче приводить до утруднень або до збитків від кредитної діяльності. Банк, наприклад, не може ставити мета кредитування, не здійснюючи спостереження, контроль, перевірку того, як вона реалізується. Позика може бути добре оформлена, проте якщо мета або напрям кредитування були вибрані невірно, то це негативно позначиться на ефективності кредитної операції.

Банк, будучи самостійною кредитною установою, здійснює свою кредитну політику з урахуванням ряду чинників. Чинники, що впливають на кредитну політику, можна умовно розділити на зовнішні і внутрішні.

До зовнішніх чинників відносяться: політичні і економічні умови; рівень розвитку банківського законодавства; стан міжбанківської конкуренції; ступінь розвиненості банківської інфраструктури і ін. Нестабільність політичної ситуації в країні може стримувати кредитні вкладення банків, сприяти відпливу капіталів за межу.

Кредитну політику банку багато в чому визначає характер його спеціалізації. Банк може спеціалізуватися не на кредитних, а інших (наприклад, валютних) операціях; тоді і кредитна політика буде менш масштабною, стриманою. Якщо банк спеціалізується на обслуговуванні потреб певної галузі, то його кредити виявляться пов'язаними більшою мірою з нею, а не з організаціями інших галузей.

Важлива дія на кредитну політику надає Методи регулювання кредитних операцій наявність у банку спеціально навченого персоналу. Персонал, зайнятий на кредитних операціях, повинен володіти знаннями не тільки техніка їх оформлення. Він повинен володіти методами економічного аналізу кредитоспроможності клієнтів, ефективності заходу, що кредитується, оцінки застави, інших форм забезпечення поворотності кредиту. Персонал, що працює з позичальниками, найбільш кваліфікована частина банківських кадрів, що пройшли спеціальне навчання правилам, стандартам і технології здійснення кредитних операцій.

Кредитні відносини і ринок кредитних ресурсів -есть органічна комора ринкової економіки. Ринок забезпечує умови для цілеспрямованого руху кредитів у сфері національної економіки, де вони можуть бути використані найефективніше. У командній економіці колишнього СРСР через банки проводився розподіл виділених державою кредитів на підставі централізованого плану. У ринковій економіці кредитні відносини реалізуються шляхом діяльності незалежних конкуруючих між собою комерційних кредитних установ, саме існування яких прямо залежить від кредитоспроможності їх клієнтів.

Важливим стимулом для банків є конкурентна боротьба за залучення кредитних засобів на ринку кредитних ресурсів. Комерційні банки є самостійними і незалежними в проведенні кредитної політики.

Слід зазначити, що на відміну від грошового обороту (безготівкового і наявного) у сфері кредитування відсутні детальні, централізований розроблені Національним банком України (НБУ) інструкції.

Купуючи ресурси на вільному ринку кредитних ресурсів і продаючи їх підприємствам (фірмам), комерційні банки здійснюють прямий вплив на розвиток національної економіки. За рахунок кредитів на підприємствах забезпечується організація як поточного господарського обороту, так і розширене відтворення основного капіталу (основних фондів), створення додаткових виробничих потужностей і цілих промислових об'єктів.

Об'єми кредитування народного господарства, з одного боку, не повинні перевищувати певну критичну межу, за якою починається посилення інфляційних процесів, а з іншого боку, повинні забезпечувати стимулювання розвитку національного виробництва.

Ефективність проведення кредитної політики визначається правильним вибором параметрів кредитних відносин, серед яких найважливішими є - величина позикового відсотка; умови доступності позики для вітчизняних господарських суб'єктів; рівень кредитного ризику; період надання позики і тому подібне. Параметри кредитування повинні будуватися так, щоб стимулювати кінцеві результати господарської діяльності товаровиробників.

У Україні в сучасних умовах актуальною є проблема реформування системи кредитування суб'єктів господарської діяльності. Йдеться, в першу чергу, про орієнтацію банківського сектора на першочергове кредитування пріоритетних в народногосподарському плані виробництв. Для виходу української економіки з кризи кредитні відносини повинні бути підпорядковані пожвавленню інвестиційній і інноваційній діяльності, фінансовому забезпеченню структурних перетворень і економічному зростанню.

1.2 Формування кредитних ресурсів комерційних банків і напряму їх використання

Комерційні банки займають особливе місце в ринковій економіці у зв'язку з покладеними на них суспільно-корисними функціями. Тісними нитками вони переплетені зі всіма суб'єктами ринкових відносин, акумулюючи і перерозподіляючи тимчасово вільні грошові кошти підприємств, організацій, установ, населення і держави.

Як кредитна установа банк працює в основному не з своїми, а з чужими грошима, це підсилює його відповідальність за найбільш раціональне, з позицій самого банку і його клієнтів, розміщення сформованих ресурсів. Комерційні банки зберігають внески багатьох людей, які можуть їх вилучити у разі потреби. Банки можуть відмовити в кредиті або надати його приватним обличчям і діловим колам, вони мають найпряміше відношення до задоволення потреби суспільства в грошах. Вони сприяють накопиченню капіталу не тільки активно втручаючись на всі боки господарському життю, але і безпосередньо беручи участь в діяльності функціонуючого капіталу, або здійснюючи контроль за ним. Завдяки банкам діє механізм розподілу і перерозподілу капіталу по сферах і галузях виробництва, який в значній мірі забезпечує розвиток народного господарства залежно від об'єктивних потреб виробництва.

Фінансуючи додаткові потреби підприємств промисловості, транспорту, сільського господарства в інвестиціях, розширенні виробництва, банки мають можливість впливати на створення прогресивної відтворювальної структури народного господарства.

Таким чином, інтереси банків переплітаються з інтересами суспільства, а належне виконання банками перерахованих найважливіших суспільних функцій припускає регулювання їх діяльності з боку держави. Особливе значення має регулювання діяльності банку з приводу формування і розміщення банківських ресурсів, оскільки, як кредитний інститут, банк оперує в основному чужими грошима. У той же час банки є комерційними структурами, що діють в ринкових умовах а, отже повинні мати в своєму розпорядженні певну самостійність в управлінні своїми ресурсами. Відмічене пояснює необхідність управління пасивами комерційного банку як на макро так і на мікро рівні.

На кожному з цих рівнів використовуються як адміністративні, так і економічні методи.

До адміністративних методів відносяться прямі обмеження або заборони, що встановлюються Національним банком відносно кількісних і якісних параметрів діяльності банків. При використанні адміністративних методів дії найширше застосовуються наступні інструменти:

- квотування окремих видів пасивних і активних операцій;

- введення стель (або лімітів) на видачу різних категорій позик і залучення кредитних ресурсів;

- обмеження на відкриття філіалів і відділень і т.д.;

- лімітація розміру комісійної винагороди, тарифів на надання різних видів послуг, процентних ставок;

- визначення номенклатури операцій, видів забезпечення, а також переліку банків, допущених до окремих видів операцій і т.д.(так зване контингентування). Національний банк управляє пасивами комерційних банків, використовуючи два набори інструментів.

Перша група інструментів:

- це операції Національного банку на грошовому ринку. Національний банк здійснює ці операції в трьох сферах грошового ринку. Це ринок кредитних ресурсів, ринок цінних паперів і валютний ринок.

Національний банк може проводити: політику збільшення пасивів комерційних банків; політику кредитної експансії, або зменшення пасивів; політику кредитної рестрикції.

На ринку кредитних ресурсів Національний банк використовує два інструменти:

- встановлення лімітів кредитів, що надаються комерційним банкам і уряду;

- змінення рівня дисконту, тобто відсотка, який стягує Національний банк за кредити, що надаються їм.

Перший інструмент ефективний тим, що він відразу надає дію на формування пасивів комерційних банків. Але цей інструмент має і вельми істотний недолік. Він не враховує об'єктивної потреби господарства в грошових ресурсах, із-за чого може виникати або перекредитование господарства, що веде до інфляції, або не до кредитування, що веде до виникнення неплатежів.

Другий інструмент - дисконт - має економічний характер, оскільки враховує закон попиту і пропозиції, що діє на ринку кредитних ресурсів. Збільшуючи дисконт Національний банк зменшує попит на кредитні ресурси і, тим самим, зменшує розмір вільного резерву комерційних банків і їх потенційну можливість створювати нові пасиви. Знижуючи дисконт Національний банк збільшує попит, а, отже, і розмір вільного резерву комерційних банків, що приводить до зростання грошових коштів на пасивних рахунках комерційних банків. Дисконтна політика Національного банку України в даний час організовується через регулювання облікової ставки (ставки рефінансування комерційного банку). Її підвищення скорочує попит на кредит Національного банку України з боку акціонерного банку, а зниження стимулює об'єми кредитування комерційного банку. Облікова ставка є орієнтиром при встановленні депозитного відсотка, що впливає на вартість кредитних ресурсів банка і їх доступність для клієнтів при розміщенні ресурсів в позикові операції. В цілях регулювання об'єму кредитних ресурсів Національний банк України визначає і змінює умови кредитної політики і кредитів під облік і заставу векселів.

Операції на ринку цінних паперів є найбільш використовуваним інструментом управління пасивами в країнах з розвиненими ринковими відносинами. Це пов'язано з тим, що банки, будучи кредиторами держави і, виконавцями державного бюджету, володіють крупними портфелями цінних паперів. У вітчизняній практиці цей інструмент регулювання об'єму ресурсів комерційних банків ще не одержав розвитку, оскільки ринок державних цінних паперів в Україні почав формуватися по суті лише з березня 1995г. Не дивлячись на це, багато банків живо відреагували на переваги, закладені в ОВГЗ. Розширюючи об'єми продажів через закриті аукціони, НБУ, як генеральний агент МФУ по емісії ОВГЗ, робить вплив на об'єми банківських ресурсів, вільні до розміщення на кредитному ринку. На макроекономічному рівні при цьому розв'язуються наступні 3 завдання:

1. поповнюються доходи бюджету;

2. скорочуються емісійні каналу покриття дефіциту бюджету;

3. скорочуються вільні резерви комерційних банків, а, отже, і об'єми кредитних ресурсів, що дозволяє використовувати операції з ОВГЗ для регулювання грошового обороту країни.

Національний банк може виступати на фондовому ринку як продавець і покупець. Продаючи цінні папери комерційним банкам або їх клієнтам, Національний банк зменшує вільні резерви комерційних банків і, тим самим, скорочує їх емісійні можливості по створенню нових депозитів. Купуючи цінні папери, Національний банк збільшує вільні резерви комерційних банків, а, отже, і їх можливості по створенню нових грошей на пасивних рахунках.

Така ж картина спостерігається і на валютному ринку. Національний банк, будучи найбільшим власником валюти, продає її комерційним банкам, проводячи політику кредитної рестрикції, або купує валюту у банків, проводячи політику кредитної експансії.

Другий набір інструментів грошово-кредитного регулювання зв'язаний з використанням норм і нормативів, що встановлюються Національним банком, і обов'язкових для виконання комерційними банками. До таких нормативів, перш за все, відноситься норма обов'язкових резервів комерційних банків, що підлягають зберіганню в Національному банку України.

Вона встановлюється від розміру привернутих ресурсів комерційних банків. У нашій країні ця норма неодноразово змінювалася.

Виходячи з цього, Національний банк, проводячи політику кредитної експансії, може зменшити цей норматив, і, тим самим, комерційні банки дістануть великі можливості створювати нові гроші на пасивних рахунках. Навпаки, проводячи політику кредитної рестрикції

Національний банк може збільшити норматив, скоротивши таким чином, можливості комерційних банків створювати( гроші на пасивних рахунках. Так само можуть використовуватися і інші нормативи, обов'язкові для виконання комерційними банками. В даний час норма обов'язкових резервів складає 16% (1.02.2000г.) від привернутих в національній і іноземній валюті

Важливим інструментом управління пасивами на макро - рівні є встановлення комерційним банкам ряду нормативів, що регламентують їх діяльність по залученню і розміщенню банківських ресурсів. Оскільки об'єктом розгляду даної дипломної роботи є управління пасивами на рівні комерційного банку, а не на макро - рівні ми вкажемо лише ті нормативи, які обов'язкові для дотримання комерційними банками в частині формування їх ресурсної бази.

1.3 Види кредитів комерційних банків і умови їх видачі підприємствам

В даний час найпоширенішим видом кредиту є банківський. При такому кредитуванні підприємство виступає тільки в ролі позичальника. Банківський кредит класифікують за такими ознаками:

1. Цільова спрямованість.

2. Термін кредиту.

3. Вид процентної ставки.

4. Валюта кредиту.

5. Види обслуговування.

Залежно від мети кредит може надаватися на:

- фінансування оборотного капіталу;

- фінансування основного капіталу;

- викуп приватизованого підприємства.

Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесення платежів до бюджету і позабюджетних фондів.

Не можуть одержати кредити підприємства:

- проти яких збуджено справа про банкрутство (окрім кредитування підприємств фінансової санації);

- під увязнені ними контракти, які не передбачають захист позичальника від можливих втрат, пов'язаних із затримками в постачаннях товарів;

- коли вони мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.

Залежно від терміну розрізняють: короткостроковий, середній терміновий, довгостроковий кредити.

Залежно від процентної ставки підприємства можуть одержувати кредити з плаваючою і фіксованою процентною ставкою.

Позики з фіксованою процентною ставкою підприємствам надаються переважно за умов стабільної економіки. Іноді такі позики підприємство може одержати і за умов інфляції, але тільки на дуже короткий термін. Через економічну нестабільність підприємствам, як правило, надаються позики з плаваючою процентною ставкою. Ставки по таких позиках залежать від рівня процентної ставки на міжбанківські кредити і офіційної облікової ставки Національного банку України. Підприємства переважно намагаються одержати в банках позики з фіксованою процентною ставкою

Підприємства можуть одержувати в банках кредити, як в національній, так і в іноземній валюті. Для отримання кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів підприємство повинне мати відповідний дозвіл Національного банку України.

Кредитування в іноземній валюті має особливість, яка полягає в тому, що прогнозовані надходження в національній валюті, яких достатньо для купівлі іноземної валюти сьогодні, не можуть вважатися надійним джерелом погашення кредиту, бо можливі різкі зміни валютного курсу. Тому прогноз грошових потоків підприємства здійснюється в іноземній валюті.

Видача підприємству позики в іноземній валюті, як і в національній, здійснюється банком тільки за відсутності простроченої заборгованості за раніше виданими позиками, незалежно від того, в якій валюті їх було надано.

Кредит в іноземній валюті може бути використаний підприємством на фінансування капітальних вкладень, придбання-устаткування, сировини, матеріалів. Зокрема, підприємство може передбачити часткове використання виданого кредиту на такі цілі:

- оплата комісійних за виконання банком платежів або інших операцій з валютою, які здійснюються відповідно кредитному договору підприємства з іноземною фірмою;

- оплата витрат, на відрядження, працівників підприємства за межу у межах встановлених нормативів, коли необхідність відряджень підтверджується контрактом;

- уплата мита, страхових і митних внесків, які встановлені державою - експортером і віднесені за умовами контракту на імпортера; оплата транспортних витрат у межах діючих тарифів або документально підтверджених витрат на транспортування експортної продукції.

Часом банки відмовляють підприємству у видачі кредитів в іноземній валюті. Так, банк може відмовити підприємству в позиці для спекулятивних операцій, оскільки такі операції мають надвисокий ступінь ризику.

Підприємства можуть одержати різноманітні види кредитів і послуги кредитного характеру.

Терміновий кредит - це кредит, який надається повністю негайно після укладення кредитної угоди. Погашається він або періодичними внесками, або одноразовим платежем в кінці терміну.

Кредитна лінія - це згода банку надати кредит протягом певного періоду часу в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлену суму.

Кредитна лінія відкривається, як правило, на рік, але її можна відкрити і на коротший період. Відкрита кредитна лінія дає можливість сплатити за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені в кредитній угоді, що полягає між підприємством і банком. Протягом терміну дії кредитної лінії підприємство може коли-небудь одержати позику без додаткових переговорів з банком і інших формальностей. Проте за банком зберігається право відмовити підприємству в позиці в межах затвердженого ліміту, якщо банк виявить погіршення фінансового стану позичальника. Через це кредитну лінію відкривають підприємствам із стійким фінансовим положенням і доброю репутацією. На прохання підприємства ліміт кредитування можна переглядати.

Розрізняють два види кредитних ліній: сезонну і постійно відновлювальну. Сезонну кредитну лінію відкривають через періодичну браки оборотних коштів, пов'язаних з сезонністю виробництва або з необхідністю створення запасів товарів на складі. Така лінія може бути відкрита, наприклад, цукровому заводу для формування запасів цукрового буряка або овочевій базі для створення запасів овочів на зиму. Кредити овочевій базі і цукровому заводу погашаються за рахунок виручки від реалізації продукції. Погашення боргу і відсотків здійснюється одноразовим платежем. У разі відкриття сезонної кредитної лінії банк у обов'язковому порядку вимагає від підприємства забезпечення.

Відновлювальна кредитна лінія може бути відкрита підприємству, тоді, коли воно відчуває постійний брак оборотних коштів для відновлення процесу виробництва в заданому об'ємі.

Відновлювальна кредитна лінія надається на термін, який не перевищує один рік. Особливість відновлювальної кредитної лінії полягає в тому, що підприємство, погасивши частину кредиту, може одержати нову суму, але в межах відповідного ліміту і періоду дії кредитної угоди. У зв'язку з цим підприємство повинне примусити банку основні фонди або надати якусь іншу гарантію.

В даний час комерційні банки України відкривають кредитні лінії, як правило, сільськогосподарським підприємствам і підприємствам переробних галузей народного господарства.

Овердрафт - короткостроковий кредит, що надається банком надійному підприємству понад залишок його засобів на поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку.

Для підприємства в комерційному банку може відкриватися спеціальний позичковий рахунок - контокорент (итал. сonto. corrente - поточний рахунок) - єдиний рахунок, на якому враховуються всі операції підприємства. На контокорентному рахунку відображаються, з одного боку, погашення кредиту банка і інші платежі з доручення підприємства, з іншого - засоби, які поступають на користь підприємства (виручка від реалізації продукції, наданий кредит і інші надходження). Контокорент - це поєднання позикового рахунку з поточним, і він може мати дебетове і кредитове сальдо.

Підприємство може підтримувати комерційні відносини багато партнерів, і в нього постійно виникають грошові зобов'язання і вимоги. Банк бере на себе здійснення розрахунків за поточними вимогами і зобов'язаннями підприємства і з цією метою відкриває йому контокорентний рахунок. Грошові зобов'язання, які має підприємство, можуть в певний час перевищувати його фінансові можливості. У зв'язку з цим виникає потреба в отриманні контокорентного кредиту.

Якщо підприємство використовує контокорентний кредит без згоди з банком або виходить за встановлені межі кредиту, то цю частину кредиту називають терміном «овердрафт».

По дебетовому сальдо контокорентного рахунку банк за використані їм засоби платить підприємству відсотки, як правило, у розмірі ставки на внески до запитання. По кредитовому сальдо - навпроти, підприємство платить банку відсотки в розмірі, передбаченому кредитною угодою. Відкриваючи контокорентний рахунок підприємству, банк визначає ліміт кредиту, який може бути протягом року переглянутий за згодою сторін. Ліміт кредитування може бути збільшений, якщо підприємство переконає банк в доцільності такого рішення (плановане збільшення об'ємів виробництва і тому подібне)

Ліміт кредиту за контокорентним рахунком залежить від розміру необхідного кредиту, можливості підприємства погашати його, щоденного об'єму реалізації продукції, міри довіри банку до свого клієнта.

Коли підприємство робить перевитрати за контокорентним рахунком, то банк може:

- переглянути ліміт кредиту (за наявності об'єктивних причин);

- стягнути штраф;

- відмовити у контокорентному кредиті.

Використання контокорентного кредиту пов'язане з великими витратами для підприємства. Відсотки за користування позикою за контокорентним рахунком є найвищими в банківській практиці.

Контокорентний кредит може використовуватися для:

- фінансування придбання засобів виробництва, готової продукції, виробничих запасів;

- подолання тимчасових фінансових труднощів.

Характерні особливості контокорентного кредиту:

- встановлення ліміту кредитування;

- можливість відміни кредитної угоди коли-небудь.

З іншого боку, контокорентний кредит має певні переваги для підприємства-позичальника:

- відсотки за кредит налічуються лише за фактичні дні користування;

- кредитними засобами підприємство може скористатися коли-небудь без укладення додаткової кредитної угоди.

Кредит під облік векселів (обліковий кредит) - це короткостроковий кредит, який банківську установу надає пред'явнику векселів, враховуючи (скупа) їх до настання терміну виконання зобов'язань за ними і плативши пред'явнику номінальну вартість векселів за мінусом дисконту.

Переваги такого кредиту для підприємства:

- гарантія того, що кредити, які надає підприємство своїм контрагентам, можуть бути рефінансовані в банку за вигідною процентною ставкою;

- в зв'язку з наявністю солідарної відповідальності за векселем, банки не вимагають додаткових гарантій від підприємств;

- такий кредит покращує умови ліквідності суб'єкта господарювання. Надання облікового кредиту здійснюється на підставі поданої підприємством заяви на дисконтування векселів. Банк ретельно перевіряє репутацію підприємства-векселедавця, а також підприємства-пред'явника векселя. Коли їх фінансовий стан є позитивним, банк дисконтує векселі. При цьому він залишає за собою право повернути ті векселі, які викликають підозру.

Розмір і термін дії вексельного кредиту залежить від терміну пред'явленого векселя. Термін, на який видається вексель, не може перевищувати 90 днів.

Погашення вексельного кредиту здійснюється в день оплати векселя платником (трасантом). Коли трасант неплатоспроможний, відповідальність за зобов'язаннями несе пред'явник векселі і інші особи, що мають солідарну відповідальність за цим векселем.

Всі операції з обліку векселів здійснюються банком на підставі договору, поміщеного з підприємством-власником векселя.

Для укладення договору про облік векселів підприємство подає в банк такі документи:

- заява;

- оригінали векселів, що пропонуються до дисконтування;

- два ксерокопії кожного векселя (лицьова і зворотна сторона);

- реєстр векселів;

- копії засновницьких документів фірми-власника векселя;

- баланс і звіт про фінансові результати за останній звітний період;

- довідка про операції за основним поточним рахунком пред'явника векселя;

- документ, що підтверджує товарний характер векселя.

При позитивному рішенні банк і власник векселя укладає договір. Предметом договору є порядок і умови придбання банком прав за векселем через його оплату до настання терміну платежу.

Зміст договору:

1.Предмет договору.

2.Права і обов'язки сторін.

3.Порядок розрахунків (вказівка термінів переліку банком пред'явнику облікової вартості векселів).

4.Відповідальність сторін (наголошуються штрафні санкції у разі невиконання банком і пред'явником умов договору).

5.Особливі умови (наголошується порядок зміни умов договору, рішення суперечок між банком і пред'явником векселя).

6.Термін дії договору.

7.Юридичні адреси і реквізити сторін.

Дисконтуючи вексель в банку, власник векселя робить іменний індосамент на користь банку, указуючи реквізити індосанта. Передавальний напис підписує керівник і головний бухгалтер, юридичні особи-індосанта і підтверджують його друком.

До кредитних гарантійних послуг, що надаються підприємствам банками, належать:

- акцептний кредит;

- авальний кредит.

Акцептний кредит - це позика, яка передбачає акцептацію банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, що підприємство надає в розпорядження банку вексель до терміну його оплати.

Особливість акцептного кредиту полягає в тому, що банк дає підприємству не гроші, а гарантію сплатити вексель в певний термін. При цьому банк стає першим боржником і з економічного погляду виконує умовне зобов'язання, тобто здійснює оплату векселя лише тоді, коли підприємство не виконує свої зобов'язання.

Акцептний кредит має короткостроковий характер і використовується для фінансування оборотних коштів підприємства і переважно у сфері зовнішньої торгівлі. Цей кредит дешевше для підприємств як порівняти з дисконтним, оскільки вони платять банку лише комісійні за акцепт векселя.

На відміну від дисконтування векселів акцептний кредит надається векселедавцю (платнику за векселем) - звідси і його інша назва - векселедаваемого - і виступає як гарантійна послуга. У світовій банківській практиці ця операція здійснюється за класичною схемою: кредитна угода оформляється з використанням перевідного векселя, де одержувач засобів указує платника, який повинен акцептувати вексель, тобто дати згоду здійснити платіж. Підприємство виставляє вексель на банк, тобто банк стає трасатом. Банк акцептує вексель при умові, що до настання терміну платежу за векселем підприємство внесе в банк суму, необхідну для його погашення. Позичальник (векселедавець) може використовувати акцептуючий банком вексель як платіжний засіб для придбання товарів, оплати своїх зобов'язань перед іншими кредиторами, розрахунків з іншим банком.

Дисконтування векселя може бути здійснено в банку, який його акцептував. В цьому випадку банк стає не тільки гарантом, але і безпосередньо кредитором підприємства. Оскільки умовою акцептуючого кредиту є грошове покриття суми векселя позичальником до настання терміну погашення векселя, банки ставлять високі вимоги до надійності підприємств. Якщо підприємство не виконало свої зобов'язання перед банком-гарантом, банк згідно з вексельним правом виставляє зворотну вимогу до векселедавця з наступним примусовим стягненням боргу з підприємства-позичальника. За надання акцептного кредиту банк стягує акцептну комісію.

У зв'язку з ненадійним фінансовим станом більшості підприємств в Україні акцептний кредит не придбав широке застосування.

Може існувати інша схема надання кредиту. Наприклад, в Росії поширена практика, відповідно якій підприємство укладає угоду з банком. Згідно з угодою підприємство одержує прості векселі, виписані банком на нього. Ця схема відрізняється від класичної. Банк фактично є боржником, а не трасатом, як в класичному варіанті, і за відмови клієнта перерахувати необхідну суму повинен право не регресної вимоги, а вимоги згідно з укладеною угодою. Ця схема є простішою для суб’ктів господарювання.

Авальній кредит - це позика, коли банк бере на себе відповідальність за обязательствами підприємства у формі поручительства або гарантії. Підприємства - получателя платежу, як і за акцептного кредиту, одержує від банку-гаранта умовне платіжне зобов'язання. Якщо власник векселя вносить протест у зв'язку з несплатою векселя, банк-аваль погашає всю суму векселя за платника.

По кредиту, аваля, банк одержує комісійні, розмір яких залежить від виду вимог, що випливають з гарантії, а також терміну дії гарантії. Крім того, за наданий кредит стягується відсоток за діючими ставками.

Принципова різниця між авальним і акцептним кредитами полягає в характері відповідальності банку. За надання кредиту, аваля, без огляду на його суть як вексельного поручительства, банк несе тільки субсидіарная (додаткову) відповідальність, тобто вимога може бути обернена на нього тільки за невиконання її підприємством. По акцептному кредиту банк несе солідарну відповідальність і вимогу, на вибір кредитора, може бути обернений як на підприємство, так і на банк.

Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, еластичнішою формою вексельного кредиту є позики, що видаються під заставу векселів. Банки можуть відкривати підприємствам спеціальні позикові рахунки і відображати на них суму наданої позики, забезпечену прийнятими векселями. Позики оформляються без вказівки терміну або до настання терміну погашення векселів, що приймаються в заставу.

Векселі приймаються (депонуються) як забезпечення не за їх повною вартістю, а за 60 - 90% їх номіналу залежно від кредитоспроможності підприємства, що примушує векселі, і надійності самих векселів.

Погашення позики під векселі робить саме той, хто користується кредитом, після чого банк повертає йому векселі на суму погашеного боргу. Якщо від самого підприємства гроша не поступають, то на погашення позики обертаються суми, які поступають в оплату векселів.

До послуг кредитного характеру, що надаються банками підприємствам, належить факторинг - система фінансування, за умовами якої підприємство-постачальник товарів переуступає короткострокові вимоги за торговими операціями комерційному банку. Факторингові операції включають: кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; ведення бухгалтерського обліку клієнта, зокрема обліку реалізації продукції; інкасацію заборгованості клієнту; страхування його від кредитного ризику.

У основу факторингової операції покладений принцип придбання банком рахунок-фактура підприємства-постачальника за відвантажену продукцію, тобто передачу банку постачальником права вимагати платежів з покупця продукції.

Згідно з конвенцією про факторингові операції 1988 роки операція вважається факторинговою тоді, коли вона задовольняє принаймні два з чотирьох умов.

1.Наявність кредитування у формі оплати позикових зобов'язань.

2.Облік дебіторської заборгованості підприємства - постачальника.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5