Комерційні банки як учасники тендера в своїх заявках на участь в ньому пропонують свої умови щодо ціни купівлі-продажу та зворотної продажу-купівлі державних цінних паперів. Після закінчення тендера операцій РЕПО НБУ наступного робочого дня надсилає комерційному банку, який виграв тендер, повідомлення-підтвердження про намір укласти угоди на здійснення операцій РЕПО. Залежно від терміну дії операції РЕПО на позабіржовому ринку використовуються такі види операцій:

- нічне РЕПО (термін дії один день, процентна ставка є фіксованою на весь термін проведення операції );

- відкрите РЕПО (термін операції в угоді не визначається, кожна із сторін угоди може вимагати виконання операції РЕПО в будь-який час, але з обов’язковим повідомленням про завершення цієї угоди. Процентна ставка не є фіксованою і перераховується кожного разу);

- строкове РЕПО (термін операції чітко визначений, процента ставка є постійною протягом усієї операції РЕПО). Між учасниками операції РЕПО укладається договір, в якому передбачаються:

-термін;

-сума;

-ціна державних цінних паперів “прямого РЕПО” та “зворотнього РЕПО”, перелік цінних паперів, які беруть участь в операції РЕПО;

- зобов’язання продати державні ЦП із зворотнім викупом, яке має користуватися із зобов’язанням викупати ці державні цінні папери із зворотнім продажем, порядок встановлення маржі або процентного доходу.

Обов’язковою умовою укладання угоди РЕПО з метою мінімізації кредитного ризику є те, що державні цінні папери, куплені з використанням операції РЕПО мають перераховуватися через депозитарій на рахунок покупця із зміною права власності.

Після підписання договору на здійснення операції РЕПО банк-продавець надає на дату купівлі та на дату зворотної купівлі ДЕПО – повідомлення до депозитного НБУ про зміну права власності на державні цінні папери. Для забезпечення зобов’язань про зворотній викуп державних цінних паперів НБУ- покупець у першій частині операції РЕПО – отримує гарантійний внесок, з урахуванням ринкової оцінки державних цінних паперів, які є об’єктом операцій РЕПО. Цей внесок є захистом від потенційних збитків у разу різких коливань цін на державні цінні папери. Сума гарантійного внеску залежить від терміну укладеної угоди за операцією РЕПО, типу державних цінних паперів, які є предметом угоди, та суми очікуваного доходу за цими цінними паперами.

До 1997 року НБУ проводилися цільові кредитні аукціони. До участі в аукціоні допускалися комерційні банки, які обслуговували підприємства, що здійснювали структуру перебудову та санацію виробництва. Перелік таких підприємств визначався Кабінетом Міністрів України за домовленістю НБУ. Комерційні банки отримували від таких підприємств бізнес-плани, плани структурної перебудови, а також іншу документи, що давали можливість оцінити ефективність використання кредиту. За допомогою статистичних звітів підприємств за рік комерційні банки здійснювали аналіз їх діяльності, готували експертні оцінки доцільності здійснення кредитування та визначали реальність повернення кредиту.

Якщо після проведення такої роботи комерційний банк приймав рішення про кредитування підприємства, від надсилав заяву про свою участь в Аукціонний комітет НБУ. Цільові кредитні аукціони проводилися у такому ж порядку, що і закриті кредитні аукціони.

Економічна сутність кредитів НБУ полягає у тому, що на макрорівні через кредитування комерційних банків здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці, а на мікрорівні кредити НБУ сприяють підтриманню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рівні та зміні структури їхніх активів на користь кредитування своїх клієнтів.

2.4 Управління ресурсами комерційного банку

Управління банківськими ресурсами - це діяльність, пов'язана із залученням грошових коштів вкладників та інших кредиторів, визначенням розміру і відповідної структури джерел грошових коштів у тісному зв'язку з їх розміщенням.

Існує два рівні управління ресурсами комерційного банку:

* державний рівень (управління здійснюється через НБУ з використанням різних фінансових інструментів);

* рівень комерційного банку.

До інструментів, які застосовуються НБУ, відносяться:

1. Надання кредитів Національним банком України комерційним банкам, що безпосередньо впливає на розмір їх пасивів. При цьому велике значення має процентна політика НБУ: встановлена офіційна облікова ставка виступає фактором регулювання попиту на міжбанківський кредит.

2. Операції на відкритому ринку - операції з купівлі-продажу державних цінних паперів, що можуть збільшувати або зменшувати розмір пасивів комерційних банків.

3. Встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних банків:

• мінімальний розмір статутного фонду;

• співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою активів (з урахуванням ступеня ризику їх втрати);

• обов'язкові резерви - частина ресурсів, внесених на безпроцентний рахунок в НБУ за його вимогою. Вони обмежують можливості кредитування і депозитної емісії;

• показники ліквідності комерційного банку і максимального розміру ризику на одного позичальника;

• інші показники.

Інструменти НБУ можуть бути ефективними лише в умовах погодження їх з податковою політикою та чинним законодавством. Вилучення ресурсів Національним банком України для покриття бюджетного дефіциту тягне за собою зменшення ресурсів у комерційних банків.

В процесі управління ресурсами комерційний банк повинен вирішувати такі завдання:

1. Виконувати вимоги НБУ щодо дотримання встановлених економічних нормативів.

2. Не допускати наявності в банку коштів, які не приносять доходу, крім тієї її частини, яка забезпечує формування обов’язкових резервів.

3. Підтримувати певне співвідношення між власними і залученими коштами. Надмірна наявність залучених коштів збільшує ризик і підвищує потенційну загрозу неплатоспроможності банку. Переважне формування банківських ресурсів за рахунок власного капіталу веде до втрати певною групою акціонерів контролю над банком, зниження рівня виплати дивідендів та ринкової вартості акцій.

4. Забезпечувати одержання банком прибутку за рахунок залучення якомога “дешевших” ресурсів.

5. Забезпечувати взаємозв’язок і взаємоузгодженість між депозитними операціями і операціями по видачі позик за їх строками та сумами.

6. Особливу увагу в процесі організації депозитних операцій приділяти строковим депозитам, які в найбільшій мірі забезпечують підтримку ліквідності балансу банку.

7. Постійно намагатись, щоб резерви вільних (не залучених в активні операції) коштів на депозитних рахунках були мінімальними (резерв вільних банківських ресурсів визначається як різниця між залишками коштів на поточних та інших депозитних рахунках і величиною позичкової заборгованості).

8. Здійснювати заходи щодо розвитку банківських послуг і підвищенню якості та культури обслуговування клієнтів, що буде сприяти залученню вільних грошових коштів [43,с. 57].

При управлінні кредитними ресурсами на рівні комерційного банку останній складає плани, в яких прогнозуються надходження вкладів та їх вилучення. При цьому враховуються загальні економічні умови, сезонність, рух процентних ставок, потреби клієнтів (особливо великих) у коштах.

У процесі планування використовуються:

• макроекономічний аналіз;

• інформація від клієнтів.

2.5 Страхування вкладів на Україні та зарубіжний досвід

Важливе значення для стимулювання внесків має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягнути шляхом страхування депозитів. В України поки що система страхування депозитів не створена, але діє механізм, що певною мірою регулює основні моменти цієї проблеми.

Так, згідно з положенням НБУ “ Про порядок формування банківською системою України обов’язкових резервів”, резервування коштів, залучених від фізичних осіб має здійснюватися КБ шляхом викладання 17% залучених коштів в державні ЦП. Цей захід спрямований на забезпечення гарантії захисту вкладів населення у разі погіршення фінансового стану КБ, а також постає одним із шляхів сприяння активізації залучення коштів від фізичних осіб.

Порядок формування обов’язкових резервів встановлюється з метою забезпечення ефективного регулювання грошово-кредитним ринкам і обсягом грошової маси, запобігання втрати відповідної ліквідності комерційних банків та встановленням невідкладних зобов’язань щодо здійснення своєчасних розрахунків за дорученнями юридичних і фізичних осіб.

Обов’язкові мінімальні резерви - це один із активних інструментів за допомогою якого НБУ визнає потребу, здійснює регулювання грошової маси в обігу та страхування вкладів юридичних та фізичних осіб. Обов’язкові резерви гарантують КБ забезпечувати своєчасні платежі за вимогами клієнтів.

НБУ встановлює для КБ нормативи з формування ними обов’язкових резервів. КБ несе певну відповідальність за дотримання порядку формування обов’язкових резервів. Обов’язковому резервуванню підлягають усі кошти юридичних та фізичних осіб, залучені КБ як в національній так і в іноземній валюті.

Визначна сума коштів обов’язкових резервів повинна знаходитися на кореспондентському рахунку КБ та в касі банку. Рішення про зміни норм обов’язкових резервів приймає Правління НБУ.

КБ вкладають суму коштів обов’язкового резервування у державні ЦП і передають їх на зберігання у НБУ.

Створення резерву у вигляді ЦП вигідно для КБ тому, що від має гарантований дохід від придбання ЦП. Повернення внесків громадян, розміщених на банківських рахунках – є однією з важливих форм забезпечення стабільності банківської системи.З огляду на це можна навести приклад, як здійснюється страхування депозитів в західних країнах, зокрема на прикладі Канади.

Фінансовий ринок Канади – високорозвинутий і добре структурований. Він склався під впливом кредитних систем США і Великобританії. Систему захистів депозитів цього ринку загалом представляють Канадська корпорація страхування депозитів ККСД (Canada Deposit Insurance Corporation), Управління страхування депозитів Квебеку – УСДК (Quebec Deposit Insurance Board) і Корпорація страхування депозитів і паїв провінції Онтаріо КСДПО – (Ontario Share and Deposit Insurance Corporation). Ці та деякі інші інституційні установи (Канадський фонд захисту інвесторів – Canadian Investor Protection Fund) забезпечують виконання програм страхування депозитів та інвестицій населення і перебувають під контролем федеральної та місцевої влади[27,с. 54].

Провідною страховою корпорацією є ККСД. Гарантійний фонд ККСД формується з регулярних річних внесків у розмірі 0,1% від суми застрахованих депозитів, сплачуваних організаціями-учасницями. Передбачено, що уряд Канади може надавати допомогу великим банкам, якщо коштів гарантійного фонду виявиться недостатньо від відшкодування втрат вкладників. У рятувальних операціях щодо інших установ можуть брати участь приватний бізнес, фінансові та нефінансові компанії. За необхідності ККСД має законне право позичати кошти додатково до сформованого гарантійного фонду під процент. Отримані доходи використовуються для покриття накладних витрат. Окрім того, на консолідовані внески від застрахованих депозитів ККСД виплачує певну премією, чим посилює гарантію страхового покриття на випадок банкрутства застрахованої фізичної установи.

Членам Канадської корпорації страхування депозитів є лише банки, трастові компанії та іпотечні установи. Вони неодмінно виставляють у помітному місці рекламний знак із абревіатурою корпорації.

ККСД страхує тільки прийняті депозити своїх дійсних членів. До таких депозитів належать:

· ощадні та чекові рахунки;

· строкові депозити, зокрема гарантовані інвестиційні сертифікати (GICs) і боргові зобов’язання, видані іпотечними компаніями (дебентура);

· грошові перекази, переказані векселі, чи трати;

· акцептовані векселі та чеки;

· дорожні чеки, виписані на ім’я клієнтів.

Обов’язковою умовою для отримання страхового покриття є платоспроможність прийнятих депозитів на території Канади і внесення їх на банківські та інші рахунки лише у канадській валюті. При цьому строкові депозити повинні погашатися не пізніше, ніж через 5 років після внесення на рахунок, відкритий в організації, що страхується.

До депозитів та інвестицій, які пропонуються банками, трастами та іпотечними установами ККСД, але на страхуються в ній, належать:

· депозити в іноземній валюті (ощадні рахунки, чекові рахунки і строкові депозити у доларах США);

· строкові депозити з терміном погашення понад 5 років після дня внесення;

· дебентура, передана кліринговим банкам;

· облігації та боргові зобов’язання, емітовані урядом та корпораціями;

· інвестиції під іпотеку, в акції та взаємні фонди.

Згідно з законом максимум гарантованого покриття для прийнятих депозитів на власника банківського чи іншого рахунку в будь-який із застрахованих організацій становить 60000 канадських доларів (близько 50000 доларів США). Страхова сума виплати охоплює борг і процент. Інакше кажучи, вклади у різних фінансових установах страхуються окремо. Депозити, внесені у декілька відділень банку, трасту чи іпотечної компанії, які страхуються ККСД, окремому страхуванню не підлягають. Ці вклади підсумовують і вважають одним цілим вкладом даної установи.

ККСД забезпечує окремі страхові гарантії не лише для індивідуальних вкладів, а й для спільних депозитів (Joint Deposits), трастових депозитів (Trust Deposits) та пенсійних депозитів (Registered Plans).

Спільний депозит - це будь-який рахунок, відкритий на им2я двох чи більше осіб. Типовим прикладом є рахунок подружжя. Реєстраційна картка такого рахунку містить точну вказівку на осіб, яки мають право знімати гроші з рахунку і ставити свій підпис (будь хто із співвласників чи всі його співвласники); визнання відповідальності (спільно чи поодинці) за будь-який овердрафт; заяву про те, що спадкоємець чи спадкоємці зможуть за обопільною згодою анулювати рахунок у банку. Депозити, що у спільній власності, страхуються окремо від депозитів на певне им”я. Сума страхового покриття для усіх спільних депозитів не може перевищувати 60000 канадських доларів.

Трастовий депозит – це рахунок, який засвідчує намір його власника передати після смерті право власності на кошти зазначеному в рахунку спадкоємцеві. Депозити, передані в довірче управління (траст), страхуються окремо від депозитів, що перебуває в особистої власності довіреної особи, опікуна чи бенефіціара. За трастовою угодою одна особа видає іншій законне право власності, а остання обіцяє використати цю власність на користь третьої особи (бенефіціара). У разі ненавмисної розтрати довіреної власності опікуни притягуються до суду і несуть повну відповідальність перед беніфіціаром. Страхове відшкодування призначається за даними записів у книгах реєстрації депозитів, переданих у довірче управління, ідентифікації імені та адреси довіреної особи і бенефіціара установ, що застраховані в ККСД. У кожній із застрахованих установ усі прийняті депозити, що належать в одній особі опікуну чи бенефіціару, об’єднуються, і загальна сума страхується максимально на 60000 канадських доларів. Якщо трастовий депозит належить більше, ніж одному бенефіціару, то частка власності кожного з бенефіціарів виокремлюється із записів застрахованої організації. Установи, що страхуються ККСД, зобов’язані до 30 квітня кожного року вносити корективи за новими даними в інформацію про трастові депозити. Частка кожного бенефіціара страхується на суму щонайбільше 60000 канадських доларів.

Пенсійні депозити в Канаді представлени реєстрованими ощадними планами (Registered Retirement Savings Plans-RRSPs),реєстрованими прибутковими фондами (Registered Retirement Income Funds- RRIFs), та ощадними планами домогосподарств Онтаріо (Ontario Home Ownership Savings Plans – OHOSPs). ККСД страхує не всі пенсійні депозити, а лише ті, які внесені на ощадні рахунки чи в строкові депозити терміном до 5 років у канадський валюті відповідного ощадного плану ( RRSPs), чи пенсійного прибуткового фонду (RRIFs). Не страхуються пенсійні депозити, що є неплатоспроможними на території Канади, внесені в іноземної валюті, вкладені у взаємні інвестиційні фонди тощо. Максимум страхового відшкодування для депозитів, вкладених у пенсійні ощадні плани та пенсійні прибуткові фонди окремих установ - дійсних членів ККСД (включно й ті, що передані в довірче управління у вигляді самокерованого плану) становить 60000 канадських доларів за кожен депозит. При цьому внески у пенсійний ощадний план подружжя об’єднують із іншими спільними депозитами, що зберігаються в планах на ім'я чоловіка чи дружини, але не приєднують до депозитів у особистому пенсійному плані кожного з них.

У разі фінансового краху застрахованої установи не потрібно звертатися з позовом до ККСД, оскільки та письмово сповіщає застрахованих вкладників, де і коли вони можуть отримати страхове відшкодування збитку. Такі виплати проводяться упродовж двох місяців після оголошення застрахованої організації банкрутом. Страхове покриття на суму до 60000 канадських доларів складається з основного боргу і процентів. Після дати закриття судом збанкрутілої фінансової установи проценти не нараховуються і не виплачуються, крім надзвичайних випадків, коли ККСД виплачує власникам застрахованих рахунків відшкодування збитку через шість місяців. Що уникнути провалу реєстрованих ощадних планів, ККСД має право переводити застраховані пенсійні депозити на рахунки інших дійсних членів корпорації.

Корпорація страхування депозитів і паїв провінції Онтаріо поширює свій вплив лише на членів кредитних спілок і народних кас (каси обслуговують переважно франкомовне населення). Дійсні члени КСДПО зобов’язані виставляти у помітному місяці рекламний знак.

За характером діяльності КСДПО нагадує ККСД: страхуються ті ж рахунки у кожній окремій установі і на тих же умовах, засади відшкодування збитків вкладникам – такі ж. Проте мають місце і деякі особливості. Так, КСДПО, крім депозитів, гарантує страхове покриття паїв засновницького капіталу для членів кредитних спілок і народних кас, часток у прирості внесених депозитів членами спілки чи каси та пенсійних депозитів, вкладених в ощадні плани домашніх господарств провінції Онтаріо (OHOSP). Гарантія страхового відшкодування в розмірі 60000 канадських доларів, окрім основного боргу, охоплює проценти і дивіденди, яки належать власникові чи бенефіціару застрахованого рахунку.

Не страхуються: сейфові депозити; передані на зберігання цінні папері; будь-які інвестиційні вкладення у фонди пенсійних ощадних планів (яки не вважаються депозитами), прийняті кредитними спілками чи народними касами – членами КСДПО. Власниками застрахованих рахунків можуть бути фізичні особи, корпоровані і некорпоровані асоціації та товариства.

Діяльність Управління страхування депозитів у провінції Квебек зорієнтована на задоволення потреб у страхових послугах переважно франкомовного населення. Дійсними членами Управління є виключно фінансові установи, яки зареєстровані адміністрацією провінції Квебек і отримали від неї ліцензію. Відповідно УСДК гарантує страхове покриття для депозитів, внесених на рахунки застрахованих організацій цієї провінції. До найбільших серед застрахованих установ належить єдиний у Канаді ощадний банк (Montreal City and District Savings Banik).

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ БАНКІВСЬКИХ РЕСУРСІВ

Комерційні банки – це специфічні грошово-кредитні установи, які з’явилися в Україні в 1991-1992 р. головним компонентом їхньої діяльності є грошові кошти, а головною метою діяльності – отримання прибутку. Для досягнення цієї мети комерційні банки повинні вміти оптимізувати обсяги і структуру своїх грошових ресурсів, а основним джерелом банківських ресурсів є залучені й запозичені кошти.

Обов’язковим елементом банківських ресурсів є капітал комерційного банку. Оцінка його достатності передбачає розрахунок суми фактично наявного капіталу і визначення обсягу капіталу, мінімально необхідного для адекватного покриття ризиків, узятих на себе банком. При цьому рівень необхідного покриття визначається регулятивними нормами, порівнянням фактичного і необхідного обсягу капіталу, в результаті чого складається висновок про його достатність чи дефіцит. Удосконалення методу розрахунку достатності капіталу полягає у переході до агрегування всіх ризиків (кредитного, процентного, валютного, ринкового). Такий підхід дає змогу точніше оцінювати достатність капіталу і відповідно ступень покриття ризиків, які бере на себе банк.

Значення власних ресурсів банка складається насамперед у тім, щоб підтримувати його стійкість. На початковому етапі створення банку саме власні засоби покривають першочергові витрати, без яких банк не може почати свою діяльність. За рахунок власних коштів банки створюють необхідні їм резерви. Нарешті, власні ресурси є головним джерелом вкладень у довгострокові активи.

Структура акціонерного капіталу різних банків неоднорідна. Акціонерний капітал підрозділяється на власне акціонерний капітал, що складається з грошей отриманих від емісії простих і привілейованих акцій, надлишкового капіталу і нерозподіленого прибутку; банківські резерви, що складаються з резерву на випадок непередбачених витрат, резерву на виплату дивідендів, резерву на покриття непогашених боргів ; довгострокові зобов'язання банку.

Перед комерційним банком стоїть важлива задача - вибрати такий порядок формування власного капіталу, щоб при мінімумі витрат на устаткування і функціонування забезпечувати виплату достатніх дивідендів акціонерам, створюючи тим самим умови для подальшого розвитку комерційного банку.

При формуванні залучених і запозичених коштів комерційний банк повинен раціонально підходити до різноманітних їхніх джерел, оптимізувати їх, бо вони мають різний вплив на його фінансову стійкість, так як майже всі залучені й запозичені кошти є платними для банку.

Притягнуті засоби банків покривають понад 90 % усієї потреби в грошових ресурсах для здійснення активних операцій. Роль їх виняткова велика. Мобілізуючи тимчасово вільні засоби юридичних і фізичних осіб на ринку кредитних ресурсів, комерційні банки з їхньою допомогою задовольняють потребу народного господарства в додаткових оборотних коштах, сприяють перетворенню грошей у капітал.

Комерційний банк може випускати облігації для одержання запозичених коштів лише за умови повної оплати всіх випущених ним акцій. Поки що запозичення банками за рахунок випуску облігації в Україні не дістало розвитку. Причиною цього є незабезпеченість облігацій, нездатність багатьох недавно створених банків збільшити статутний капітал до обсягу норматив, встановленого НБУ, фінансові труднощі які виникають у більшості банків, а також зовсім недостатній рівень розвитку вторинного ринку цінних паперів.

Одним із джерел запозичення коштів банком є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують стійкі у фінансовому відношенні комерційні банки, що мають нерозміщені з якихось причин вільні ресурси. Ці банки для одержання доходу зацікавлені у розміщенні вільних ресурсів у інших банках. Значення ринку міжбанківських кредитів полягає в тому, що, перерозподіляючи надлишкові для деяких банків ресурси, цей ринок підвищує ефективність використання кредитних ресурсів банківської системи в цілому. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори встановлюють із боржниками ділові партнерські відносини[26, с. 58].

Здебільшого банкам вигідніше розміщувати кредитні ресурси в інші банки порівняно з кредитуванням підприємств і організацій, бо фінансово-кредитні інститути, як правило, відзначаються більшою надійністю. Разом із тим кризові явища в банківській сфері України багато в чому спричинені неповерненням окремими банками міжбанківських кредитів. Тому нині комерційні банки повинні дуже уважно підходити до вирішення питання про видачу міжбанківських кредитів, а в ряді випадків йти на зменшення дохідності активів, навіть мати надлишкову активність, але в Україні впровадження системи електронних розрахунків дало змогу здійснювати міжбанківське кредитування шляхом прямих контактів між банком-кредитором і банком-позичальником на договірних умовах і на чітко визначений термін. Досить активно останнім часом використовуються міжбанківські кредити для підтримання поточної ліквідності. Структуру залучених і запозичених коштів можна відобразити шляхом виділення групувань, що відповідають характеризуючи ознакам, які зустрічаються найчастіше. Така структура залучених і запозичених коштів наводиться в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1.

Структура залучених і запозичених коштів

Ознака	Групування
Щодо власників коштів	Юридичні особи	Фізичні особи
За ціною ресурсів	Платні	Безоплатні
За терміном зберігання	Строкові	До запитання
За формою залучення й запозичення	Депозитні рахунки	Цінні папери
З валютою рахунка	В національної валюті	В іноземній валюті

Звичайно, вказані характеризуючі ознаки можуть бути доповнені. Така деталізація необхідна для ефективної оптимізації структури банківських пасивів і може застосовуватися в умовах конкретного банку при визначені його фінансової стійкості.

У фінансових банківських рішеннях слід враховувати, що залежно від характеру рахунка, на якому зберігаються кошти клієнтів, можлива диференціація зазначених нижче стимулів (на прикладі найістотніших груп рахунків):

- кількість і якість банківських послуг;

- ціна послуг у цьому банку та в інших фінансово-кредитних установах;

- швидкість проведення операцій;

- чи клієнт користувався послугами цього банку раніше?

Таблиця 3.2.

Диференціація стимулів

Характер рахунка

Стимул для клієнта

Депозитні рахунки

1.Процентна ставка

2.Режим виплати процентів

3.Можливість капіталізації нарахованих процентів

4. Умови зміни процентної ставки.

Поточні рахунки

1. Швидкість проходження платежів

2. Комісія за розрахунково-касове обслуговування

3. Вимоги банку до оформлення платіжних документів.

Сучасна банківська практика в Україні свідчить, що можлива мотивація клієнтів банку не вичерпується наведеною вище системою і є можливості вдосконалення структури залучених коштів.

Комерційні банки в умовах конкурентної боротьби на ринку кредитних ресурсів повинні постійно піклується як про кількісний, так і про яісне поліпшення своїх депозитів. Вони використовують для цього різні

методи. При цьому банки дотримують кілька основних принципів

організації депозитних операцій. Вони полягають у наступному:

- депозитні операції повинні сприяти одержанню прибутку чи створювати умови для одержання прибутку в майбутньому ;

- депозитні операції повинні бути різноманітними і вестися з різними суб'єктами ;

- особлива увага в процесі організації депозитних операцій варто приділяти строковим вкладам ;

- повинен забезпечуватися взаємозв'язок і погодженість між депозитними і кредитними операціями по термінах і сумам ;

- організувавши свої депозитні і кредитні операції, банк повинен прагнути до мінімізації свої вільних ресурсів;

- банку варто вживати заходів до розвитку банківських послуг, що сприяють залученню депозитів.

Динамічний розвиток сфери банківських послуг, а також підсилення конкуренції комерційних банків за клієнта вже сьогодні з усією гостротою ставить проблему розширення операцій комерційних банків по відкриттю різного роду депозитних внесків. У цьому зв'язку цікавий досвід банків індустріально-розвитих країн у проведенні депозитної політики.

Особливу увагу варто приділити залученню засобів фізичних осіб, що по оцінках деяких фахівців складають 10 - 12 млрд. доларів. Щоб активізувати залучення заощаджень населення України в активний господарський оборот необхідно:

- упроваджувати нові види банківських вкладів, зручних для громадян;

- активніше залучати засоби громадян України в іноземній валюті (деяке збільшення обсягів притягнутих валютних внесків відбулося після появи анонімних валютних рахунків) ; вітчизняним фінансово - кредитним заснуванням доцільно відкривати рахунки для іноземних громадян ;

- розширити спектр додаткових послуг, що даються банками приватним особам - пріоритетними тут повинні стати надання трастових послуг населенню, до яких відносяться різні операції з цінними паперами, надання консультацій, оренда сейфів, оплата рахунків довірителя.

Вкладники повинні бути переконані в безпеці своїх заощаджень. Для цього варто розробити і прийняти Закон про банкрутство і ліквідацію банку, створити систему страхування депозитів, оформлення операцій шляхом фінансових зобов'язань, що мають реальну юридичну чинність, і, нарешті, що діє, систему розгляду і задоволення позовів у суд.

Виходячи з зазначеного, можна вважати, що у фінансовій стратегії комерційного банку, спрямованій на мотивацію суб’єктів ринку і збереження коштів у банку, слід застосовувати комплексний підхід. Тобто банк має створювати конкурентоздатні умови залучення коштів не лише для клієнта, а й забезпечити максимально можливий перелік послуг для тих суб’єктів ринку, з якими клієнт здійснює операції в процесі своєї діяльності. Акумуляція коштів кредиторів на строкових рахунках, яка зменшує частку грошових ресурсів, сконцентрованих на рахунках “до запитання” сприяє поліпшенню показників ліквідності та через них – фінансової стійкості банку.

Отже потрібним є відповідне законодавче забезпечення нормального функціонування Фонду страхування вкладів населення, оскільки чинне законодавство не передбачає повернення вкладів клієнтам у разу банкрутства банку. Одним із інструментів, який застосовується для страхування вкладів клієнтів, є використання обов’язкових резервних вимог. Ступень впливу цього виду монетарних інструментів на стан і розвиток ринку зазвичай розглядається як слабкий і не значний, а от такі непрямі монетарні інструменти, як наприклад, операції на відкритому ринку, аукціони рефінансування, валютні свопи, вважаються такими, що мають значний ступень впливу. Тому в багатьох західних країнах резервні вимоги розглядаються частіше як пасивний інструмент.

Вимоги максимальних резервів використовуються практично в усіх промислово-розвинутих країнах. Проте в застосуванні цього методу регулювання у різних країнах спостерігаються істотні відмінності, пов’язані з національними особливостями економіки кожної країни, наприклад, найвищий рівень спостерігається в Італії, Австралії (25%) та Іспанії (17%). В Японії, навпаки, норма мінімальних резервів за останні роки становила від 2,5 до 0, 125%. Банк Англії, що практично не використовує цього інструменту грошово-кредитної політики, встановлює норму на рівні 0,45% обсягу зобов’язань комерційних банків.

Слід зазначити, що чинне положення “Про порядок формування банківською системою України обов’язкових ресурсів” є, безумовно, прогресивним і відповідає меті банківського нагляду. Проте, розвиток банківської системи потребує вдосконалення й переоцінки системи економічних нормативів, що з часом приведе до подальшого зменшення резервних вимог узагалі.

Підсумовуючи сказане можна виділити важливе завдання комерційного банку – це підтримання постійного балансу між потребами в ресурсах і можливостями їх придбання в умовах, що забезпечують фінансову стійкість і задоволення інтересів партнерів та клієнтів. При цьому необхідним принципом є дотримання банком вимоги достатності ресурсів: обсяг мобілізованих на грошово-кредитному ринку засобів повинен бути не меншим, але й не більшим, ніж це потрібно для розміщення коштів у найприбутковіших операціях. Тому для кожного комерційного банку актуальною є розробка програми регулювання і розміщення ресурсів, визначення сфери найдоходніших вкладень коштів у кредити й інвестиційні проекти на певний період, аналіз виконання програм. При оцінці банківських операцій доцільно застосувати комплексний підхід, що враховує всю сукупність питань, які пов’язані з конкретною угодою і водночас відображають загальний стан ресурсного забезпечення банку.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Ресурсна база банку має найважливіше значення і є основним чинником успішної його діяльності, тому що формування ресурсів і надання кредитів знаходяться в тісному взаємозв'язку.

Перед комерційним банком стає важлива задача - вибрати такий порядок формування власного капіталу, що при мінімумі витрат на устаткування і функціонування забезпечував би виплату достатніх дивідендів акціонерам, створюючи тим самим умови для подальшого розвитку комерційного банку.

Притягнуті засоби банків покривають понад 90 % усієї потреби в грошових ресурсах для здійснення активних операцій. Роль їх виняткова велика. Мобілізуючи тимчасово вільні засоби юридичних і фізичних осіб на ринку кредитних ресурсів, комерційні банки з їхньою допомогою задовольняють потреба народного господарства в додаткових оборотних коштах, сприяють перетворенню грошей у капітал.

Комерційні банки в умовах конкурентної боротьби на ринку

кредитних ресурсів повинні постійно піклується як про кількісе, так і про якісне поліпшення своїх депозитів. Вони використовують для цього різні методи. При цьому усі банки дотримують кілька основних принципів організації депозитних операцій. Вони полягають у наступному:

- депозитні операції повинні бути різноманітними і вестися з різними суб'єктами ;

- особлива увага в процесі організації депозитних операцій варто приділяти строковим вкладам ;

- повинна забезпечуватися взаємозв'язок і погодженість між депозитними і кредитними операціями по термінах і сумам ;

- банку варто вживати заходів до розвитку банківських послуг, що сприяють залученню депозитів.

Динамічний розвиток сфери банківських послуг, а також підсилення конкуренції комерційних банків за клієнта вже сьогодні з усією гостротою ставить проблему розширення операцій комерційних банків по відкриттю різного роду депозитних внесків. У цьому зв'язку цікавий досвід банків індустріально розвитих країн у проведенні депозитної політики.

Найважливішим інструментом депозитної політики є відсоток, що банк сплачує вкладникам за приваблювані ресурси. Сплата відсотків по депозитних рахунках - основна стаття операційних витрат банку. Отже банк не зацікавлений у занадто високому рівні процентної ставки. Одночасно він змушений підтримувати такий її рівень, що був би привабливий для клієнтів. Тобто чим більший термін і сума депозитів, тим більший відсоток пропонує банк. Значення ринку міжбанківських кредитів полягає в тому, що, перерозподіляючи надлишкові для деяких банків ресурси, цей ринок підвищує ефективність використання кредитних ресурсів банківської системи в цілому. Крім того, наявність розвитого ринку міжбанківських кредитів дозволяє зосереджувати в оперативних резервах банків менше засобів для підтримки їхньої ліквідності.

- упроваджувати нові види банківських вкладів, зручних для громадян;

- активніше залучати засобу громадян України в іноземній валюті (деяке збільшення обсягів притягнутих валютних внесків відбулося після появи анонімних валютних рахунків) ; вітчизняним фінансово - кредитним заснуванням доцільно відкривати рахунка для іноземних громадян ;

- розширити спектр додаткових послуг, що даються банками приватним особам - пріоритетними тут повинні стати надання трастовых послуг населенню, до яких відносяться різні операції з цінними паперами, надання консультацій, оренда сейфів, оплата рахунків довірителя.

Вкладники повинні бути переконані в безпеці своїх заощаджень. Для цього варто розробити і прийняти Закон про банкрутство і ліквідацію банку, створити систему страхування депозитів, оформлення операцій шляхом фінансових зобов'язань, що мають реальну юридичну чинність, і, нарешті, що діє систему розгляду і задоволення позовів у суд.

Список використаної літератури

1. Васильченко З . М . Комерційні банки : реструктуризація та реорганізація . – Монографія. – К.: Кондор, 2004. – 528 с.

2. Висін в. В. Роль депозитів населення у формуванні ресурсної бази банку// Регіональна економіка.- 2007.- С41-44.

3. Вовчак О.Д., Рущишин Н.М. Банківська справа: Навч. Посібник. – Львів: „Новий Світ – 2000”, 2008. – 560с.

4. Вовчак О.Д., Скаско О.І., Стасів А.М. Банківський нагляд . – Львів: „Новий Світ-2000”, 2005. – 472с.

5. Герасимова Л. А. Інвестиційний потенціал банківської системи України// Актуальні проблеми економіки.- 2010.- №8.- С. 247-250.

6. Герасимович А .М. Аналіз банківської діяльності / А .М Герасимович , М.Д Алексеєнко // Підручник. - К. : КНЕУ, 2004 р. - 599 с.

7. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.

8. Гринько О. Л. Формування і розподіл банківських ресурсів на іпотечне кредитування// Фінанси України.- 2005.- №7.- С. 32-37.

9. Дзюблюк О. С. Оптимізація формування ресурсної бази комерційних банків// Банківська справа.- 2008.- №5.- С. 87-79.

10. Демківський А.В., Івасів Б. С. Основи банківської справи : Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2007.

11. Єпіфанов А . О ., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків : Навчальний посібник. - Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. - 523 с.

12. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20 вересня 2001 року № 2740-III (зі змінами і доповненнями).

13. Закон про цінні папери - Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.91 р. № 1201-XII.

14. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р.

15. Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 р.

16. Заруцька О. Л. Рівновага залучених та розміщених банкіських ресурсів як необхідна умова стабільного розвитку // Вісник Національного банку України.- 2007.- №4.- С. 20-27.

17. Заславська Н. Особливості формування ресурсного банківського сектору регіону та їх розміщення в реальній економіці // Вісник Національного Банку України.- 2009.- №4.- С. 56-59.

18. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків України: Затв. постановою Правління НБУ від 28.08. 2001 р. № 368.

19. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затв. Постановою НБУ №368 від 28.08.2001 р. зі змінами та доповненнями.

20. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.

21. Копилюк О. І, Музичка О. М. Теоретичні підходи до позкриття сутності банківських ресурсів// Формування ринкових відносин в Україні.- 2006.- №5.- С. 89-95.

22. Косова Т.Д. Циганов О.Р. Банківські операції : Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури 2008. – 372 с.

23. Косова Т. Д. Аналiз банкiвської дiяльностi [Текст] : нав-чальний посібник / Т. Д. Косова ; Мін-во освіти і науки України, Донецький держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. - К. :ЦУЛ, 2008. – 486 с.

24. Леончук І.Д. Операції центрального банку : Навч. посіб./ І.Д. Леончук ; Нац. банк України, Львівський банківський ін-т. -К.: Алерта, 2005.-144 c.

25. Любунь О . С ., Любун В. С ., Іванець І. В. Національний Банк України : основні функції, грошово-кредитна політика, регулювання банківської діяльності. – Київ: Центр навч. л-ри Ун-т екон. та права "КРОК", 2004. – 351 c.; С . 208-209.

26. Майба В. В. Ресурсна політика комерційних банків: аналіз динаміки та структури // Інвестиції: практика та досвід.- 2010.- №9.- С. 56-61.

27. Мельниченко А. О. Страхування депозитів як антикризовий метод банківської системи// Інвестиції: практика та досвід.- 2010.- №11.- С. 53-55.

28. Мещеряков А.А. Організація діяльності комерційного банку.- К.: ЦУЛ, 2007.- 608 c.

29. Міщенко В.І., Слав'янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції : Підручник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2007. - 796.

30. Мороз А. М. Банківські операції : Підручник. - 3-тє вид., перероб. і доп. / А .М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред. А .М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2008. - 608с.

31. Остапишин Т. П. Основи банківської спpави : Куpс лекцій / Міжpегіон. акад. упp. пеpсоналом; [Відп. pед. І. В. Хpонюк]. — К., 2001. — 106 с.

32. Павлюк С. М., Стефанов С. Є. Сутність ресурсів комерційного банку // Фінанси України.- 2004.- №12.- С. 78-85.

33. Положення Про кредитування, затверджене постановою НБУ від 28.09.95 №246.

34.Положення про порядок створення і реєстрації комерційних банків, затверджене постановою Правління НБУ від 21.07.98 за №281.

35. Прокопенко І .Ф., Ганін В. І ., Соляр В.В., Маслов С. І . Основи банківської справи : Навчальний посібник.- К.: Центр навчальної літератури, 2005.

36. Про затвердження Положення про вимоги щодо технічного стану та організації охорони приміщень банків України, затверджене постановою Правлінння НБУ від 24 січня 2008 р. за № 49/14740.

37. Про затвердження Порядку участі держави у капіталізації банків, затверджене постановою КМУ від 4 листопада 2008 р . № 960.

38. Про формування комерційними банками статутних фондів та резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями, затверджено постановою Правління НБУ від 24 червня 1998 р. за № 552.

39. Про залучення коштів комерційних банків до обов'язкових резервів, затверджене постановою Правління НБУ від 29.10.98 р. № 440.

40. Про затвердження Змін до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затверджее постановою Правління НБУ

від 17 серпня 2006 р. № 324.

41. Про затвердження деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затверджене постановою Правління НБУ від 17 травня 2004 р. за № 618/9217.

42. Романова М . І ., Устюгова Ж.В. Основи банківської справи : Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2007

43. Савлук С. М. Економічні засади аналізу руху власного капіталу банків // Формування ринкових відносин в Україні.- 2010.- №5.- С. 58-61.

44. Сизіна О. Л. Формування і використання ресурсної бази банку// Фінанси України.- 2006.- №3.- С.56-60.

45. Терещенко Г. М., Машкова М. М. Особливості ресурсного забезпечення банківського іпотечного кредитування//Фінанси України.- 2009.-№3.-С.78-86.

46. Ткачук Н. О. Фактори впливу на дохідність акціонерного капіталу банку після операцій злиття і проглинання// Банківська справа.- 2010.- №4.- С. 21-29.

47. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-ІV.

48. Чернявський К.М. Формування попиту на кредитні ресурси // Банківська справа.- 2008.- №1.- С. 34-39.

49. Якімлюк Я. Я. Фінансові ресурси комерційних банків// Ринок цінних паперів України.- 2006.- №11/12.- С. 33-36.

Страницы: 1, 2, 3