Споживче кредитування та його розвиток в Україні

Обсяги інформації, якою обмінюються кредитори за допомогою мережі кредитного Агентства (бюро), досить великий. Так в США, Бельгії, Бразилії, Великобританії, Японії, Німеччині, кількість звітів, що надаються перевищує чисельність населення.

У сфері надання інформаційних послуг, незважаючи на множинність кредитних Агентств (бюро), проте, має місце велика ступінь концентрації капіталу. Так, в США, Великобританії і Японії домінуючу роль грають двітри великих кредитних Агентства (бюро), що надають увесь комплекс інформації. У деяких країнах функціонує тільки одне таке універсальне кредитне Агентство (бюро) (Австралія, Німеччина, Аргентина, Бразилія, Фінляндія і Ірландія), інші ж в основному займають дрібні ніші, надаючи окремі види інформації.

Це пояснюється тим, що більш велика компанія здатна сконцентрувати в своїй базі даних максимальний обсяг достовірної і повної інформації, а також використати в своїй діяльності найбільш передові інформаційні технології.

На початку 1990 років почався процес розширення поля діяльності кредитних Агентств (бюро) на міжнародний рівень. Найбільші представники цього бізнесу поставили за мету перерости в транснаціональні компанії. Першим їх кроком на цьому шляху стало встановлення контролю або придбання національних кредитних Агентств (бюро) у ряді країн Латинської Америки, Європи і Азії. Найбільшим та найстарішим у світі є кредитне агентство "Дан енд Бредстрит" (Dan & Bradsteet) , база даних якого на сьогодні акумулює дані більш як 48 млн. компаній, 10 млн. з яких знаходяться у США. У багатьох країнах на шляху розвитку кредитних Агентств (бюро) стояла проблема захисту приватної інформації щодо потенційних позичальників. Тому на сьогоднішній день діяльність кредитного Агентства (бюро) практично у всіх країнах будується таким чином, щоб вона не порушувала особистих прав і свобод громадян. Законом визначений цілий ряд гарантій, таких як обмеження на доступ до даних, заборона на надання "білої" інформації (наприклад, в Фінляндії і Австрії), обов'язкове виключення індивідуальних даних через певний проміжок часу (7 років у США, 5 у Австралії), заборона на збір детальної особистої інформації такої як расова, релігійна приналежність, політичні погляди, тощо, право доступу, перевірки і виправлення інформації самим позичальником.

Так, у США діяльність кредитного Агентства (бюро) регулюється законом про достовірну оцінку кредитоспроможності, прийнятим в 1971 році. Згідно з цим законом, довідка про кредитоспроможність не повинна містити інформації про банкрутства, які відбулися більше як 14 років тому, про стягнення за рахунками більш ніж 7літньої давності, про зроблені більш 7 років тому арешти майна у зв'язку з несплатою податків, про позови і судові рішення більш ніж 7літньої давності, про випадки арешту, пред'явлення звинувачення або засудження більш ніж 7літньої давності, іншу негативну інформацію більш ніж 7літньої давності. Крім того, визначаються цілі надання інформації. При цьому закон дозволяє примусити Агентство (бюро) виправити будь-які невірні відомості щодо позичальника.

Діяльність німецького SCHUFA також повинна знаходитися в рамках, позначених спеціальним законом про захист даних і не порушувати банківську таємницю. У зв'язку з цим, банки перед подачею в SCHUFA інформації про фізичних осіб і їх заборгованість повинні отримати згоду зацікавлених осіб. Банки вирішують цю проблему таким чином, що при відкритті особового рахунку і наданні кредитів або гарантій вимагають від фізичних осіб підписання спеціальної угоди, яке вповноважує банк передавати інформацію про клієнтів, що мають розрахункові рахунки і що користуються споживчими кредитами. SCHUFA не збирає інформацію про дітей, прибутки, місце роботи і майновий стан фізичних осіб. При цьому позичальник володіє правом контролю над інформацією про себе.

Крім або замість приватних кредитних Агентство (бюро) у багатьох країнах існує інститут державної реєстрації кредитів Public credit registers (PCR). Ця організація історично створювалася для реєстрації операцій іпотечного кредитування і заставних під нерухомість. Однак на сьогодні цей інститут виконує в ряді країн функції кредитного Агентства (бюро).

Основна відмінність PCR від кредитних Агентств (бюро) полягає в тому, що надання інформації в базу даних є обов'язковим і не визначаться ніякою угодою, а встановлено відповідним правилом (крім Фінляндії і ШриЛанки, де участь є добровільною). При цьому вся інформація є стандартизованою (наприклад, кредити вище встановленого рівня, видані за визначений тимчасової інтервал) і містить в основному дані про кредит, а не про самого позичальника.

PCR в більшості країн керуються центральними банками. Так, у Франції, де немає приватного кредитного Агентства (бюро) функціонує "Центральне Агентство ризиків" при Банку Франції, куди всі кредитні організації зобов'язані надавати інформацію про позичальників і видані їм кредити понад двохсот тисяч франків. Центральне Агентство ризиків обробляє поступаючи дані і видає кожному з банків зведення про загальну суму кредитів, які отримали їх клієнти, в тому числі і в інших кредитних організаціях.

Створення в Україні надійної системи ідентифікації ділової та фінансової репутації компаній та приватних позичальників є однією з фундаментальних умов подальшого розвитку ринків кредитів та інвестицій, особливо в сфері кредитування малого та середнього бізнесу, іпотечного та споживчого кредитування.

З метою зниження кредитних ризиків, підвищення надійності роботи банківської системи НБУ в 2001 році створив “Єдину інформаційну систему обліку позичальників (боржників), які мають прострочену заборгованість за кредитами” – ЄІС “Реєстр позичальників” [22].

Створення Реєстру вирішило частину проблеми доступу до інформації щодо позичальників – банки отримали можливість ознайомитись з негативною інформацію про позичальника. Разом з тим це не надало можливості відслідковувати поведінку боржника на ринку за деякий період, і за межами Реєстру залишилась інформація щодо добросовісного позичальника.

Над вивченням міжнародного досвіду роботи кредитних бюро у 2002 – 2005 роках працювали Національний банк України, Асоціація українських банків, Центр “Економіка і право” АУБ, Українська Міжбанківська Асоціація Членів Europay International (EMA), Центр комерційного права. За підтримки Світового банку, USAID, фахівцями НБУ, Асоціацій – АУБ та ЕМА, Центру комерційного права були проведені (із залученням іноземних консультантів-представників кредитних бюро: Великобританії, США, Ісландії, Канади, Кіпру, Польщі тощо) конференції та семінари з питань перспектив впровадження в Україні Інституту кредитних бюро.

Ця робота надала можливість розробити та затвердити у 2005 році Закон України “Про організацію обігу та формування кредитних історій” [9], який вступив в дію з 1 лютого 2006 року та в якому враховується міжнародний досвід діяльності кредитних бюро.

Закон [9, с.2] визначає правові та організаційні засади формування і ведення кредитних історій, права суб'єктів кредитних історій та користувачів бюро кредитних історій, вимоги до захисту інформації, що складає кредитну історію, порядок утворення, діяльності та ліквідації бюро кредитних історій.

Метою цього Закону є врегулювання суспільних відносин, що виникають у сфері збору, оброблення, зберігання, захисту та використання інформації про виконання особами грошових зобов'язань, функціонування інституцій, пов'язаних з обміном інформацією про грошові зобов'язання та забезпеченням прав та інтересів суб'єктів кредитної історії.

Згідно Закону впроваджені наступні терміни:

бюро кредитних історій (далі Бюро) юридична особа, виключною діяльністю якої є збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію;

ведення кредитної історії діяльність Бюро із збирання, оброблення, зберігання, захисту, використання інформації, яка складає кредитну історію;

кредитна історія це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону;

користувач Бюро (далі Користувач) юридична або фізична особа суб'єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини та відповідно до Договору надає і має право отримувати інформацію, що складає кредитну історію;

суб'єкт кредитної історії будь-яка юридична або фізична особа, яка уклала кредитний правочин та щодо якої формується кредитна історія;

Принципами формування та доступу до інформації, яка складає кредитну історію, є:

забезпечення конституційних прав і свобод суб'єктів кредитних історій;

адекватність обсягів інформації цілям, для яких вони збираються;

значимість, всебічність, об'єктивність, повнота і достовірність інформації;

регулярність та безперервність надходження інформації;

цільове використання інформації;

строковість зберігання інформації;

конфіденційність інформації та її захист;

збір і надання інформації, що складає кредитну історію, виключно за згодою суб'єкта цієї кредитної історії;

незалежність Бюро.

Джерелами формування кредитних історій є:

відомості, що надаються Користувачем до Бюро за письмовою згодою суб'єкта кредитної історії відповідно до цього Закону;

відомості державних реєстрів, інформація з інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел за винятком відомостей (інформації), що становлять державну таємницю.

Бюро має право отримувати відомості та інформацію на договірних засадах. Органи або уповноважені особи (держателі, адміністратори державних реєстрів тощо) зобов'язані на запит Бюро надавати відомості з державних реєстрів в електронному вигляді (у форматі бази даних) у разі наявності письмової згоди суб'єктів інформації.

Користувачами Бюро можуть бути банки, небанківські фінансові установи та інші суб'єкти господарської діяльності, які надають послуги з відстроченням платежу або надають майно в кредит.

Кредитна історія містить таку інформацію:

1) відомості, що ідентифікують особу:

а) для фізичних осіб:

прізвище, ім'я та по батькові;

дата народження;

паспортні дані;

місце проживання;

ідентифікаційний номер згідно з Державним реєстром фізичних осіб платників податків та інших обов'язкових платежів (у разі наявності) (далі ідентифікаційний номер);

відомості про поточну трудову діяльність;

сімейний стан особи та кількість осіб, які перебувають на її утриманні;

дата і номер державної реєстрації, відомості про орган державної реєстрації та основний предмет господарської діяльності фізичної особи суб'єкта підприємницької діяльності;

б) для юридичних осіб:

повне найменування;

місцезнаходження;

дата і номер державної реєстрації, відомості про орган державної реєстрації;

ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (далі ідентифікаційний код);

прізвище, ім'я та по батькові, паспортні дані керівника і головного бухгалтера;

основний вид господарської діяльності;

відомості, що ідентифікують власників, які володіють 10 і більше відсотками статутного капіталу юридичної особи:

для фізичних осіб власників: прізвище, ім'я та по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер і місце проживання;

для юридичних осіб власників: повне найменування, місцезнаходження, дата і номер державної реєстрації, відомості про орган державної реєстрації, ідентифікаційний код;

2) відомості про грошове зобов'язання суб'єкта кредитної історії:

а) відомості про кредитний правочин та зміни до нього (номер і дата укладання правочину, сторони, вид правочину);

б) сума зобов'язання за укладеним кредитним правочином;

в) вид валюти зобов'язання;

г) строк і порядок виконання кредитного правочину;

ґ) відомості про розмір погашеної суми та остаточну суму зобов'язання за кредитним правочином;

д) дата виникнення прострочення зобов'язання за кредитним правочином, його розмір і стадія погашення;

е) відомості про припинення кредитного правочину та спосіб його припинення (у тому числі за згодою сторін, у судовому порядку, гарантом тощо);

є) відомості про визнання кредитного правочину недійсним і підстави такого визнання;

3) інформацію про суб'єкта кредитної історії, яка складається із сукупності документованої інформації про особу з державних реєстрів, інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел:

а) наявність заборгованості за податками та обов'язковими платежами;

б) рішення судів, що стосуються виникнення, виконання та припинення зобов'язань за укладеним кредитним правочином;

в) рішення судів та органів виконавчої влади, що стосуються майнового стану суб'єкта кредитної історії;

г) інші відомості, що впливають на спроможність виконання суб'єктом кредитної історії власних зобов'язань;

4) відомості про операції з інформацією, яка складає кредитну історію:

а) дата оновлення кредитної історії;

б) найменування Користувача, який надав інформацію до кредитної історії, у разі його згоди на це;

в) коментар суб'єкта кредитної історії у випадках, передбачених цим Законом.

Інформація для формування кредитної історії надається Користувачем до Бюро лише в разі наявності письмової згоди юридичної або фізичної особи, яка уклала кредитний правочин з Користувачем.

Користувач у разі укладення кредитного правочину та отримання письмової згоди суб'єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації щодо нього надає до Бюро інформацію:

1) про себе, що ідентифікує його як Користувача;

2) про суб'єкта кредитної історії.

Користувач зобов'язаний повідомити суб'єкта кредитної історії про назву та адресу Бюро, до якого передаватиме інформацію для формування його кредитної історії.

Бюро надають інформацію з кредитних історій у формі кредитних звітів. Кредитні звіти містять усю інформацію з кредитної історії, якщо інші обсяги інформації не передбачені Положенням Бюро або Договором.

Користувачі мають право звернутися до Бюро за отриманням кредитних звітів упродовж дії укладеного правочину між ним та суб'єктом кредитної історії, а також за наявності у Користувача письмової згоди суб'єкта кредитної історії на доступ до його кредитної історії.

Користувачі мають право звернутися до Бюро за отриманням кредитних звітів у разі звернення суб'єкта кредитної історії до них з метою укладення кредитного правочину, а також надання Користувачу письмової згоди на доступ до його кредитної історії.

Суб'єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що міститься у його кредитній історії, а саме:

1) кредитним звітом;

2) інформацією з реєстру запитів.

Бюро створюється у формі господарського товариства, cтатутний капітал Бюро формується виключно за рахунок грошових коштів засновників Бюро і має бути не менше п'яти мільйонів гривень. У назві Бюро обов'язково зазначаються слова "бюро кредитних історій". Предметом діяльності Бюро є виключно ведення кредитних історій, а також здійснення іншої діяльності, що має на меті реалізацію положень цього Закону. Бюро починає здійснення своєї діяльності з моменту отримання ліцензії.

На сьогоднішній день в Україні зареєстровані та розпочали своє функціонування перших 3 бюро кредитних історій, що повинно суттєво знизити ризики технологій масового споживчого кредитування населення:

1. ТОВ “Українське бюро кредитних історій” (засновники ЗАТ КБ “ПриватБанк” і іноземна компанія BigOptima Limited). Державна реєстрація ТОВ “Українське бюро кредитних історій” датована 6 червня 2005 року [48].

На сьогоднішній день ТОВ “Українське бюро кредитних історій” є єдиним реально діючим та може надати доступ до більш ніж 10 000 000 кредитних історій як фізичних, так юридичних осіб, що складає близько 40 % усього працездатного населення України.

2. Перше всеукраїнське бюро кредитних історій (засновники Асоціація українських банків, 30 банків і дві страхові компанії) [49].

3. Національне бюро кредитних історій — вже третє кредитне бюро в Україні [49]. Його засновники — Національна асоціація кредитних спілок України, міжнародна холдингова компанія Creditinfo Group, що спеціалізується на системах та інструментах кредитного менеджменту, а також інвестиційно-фінансова група «ТАС».

3.2 Нові види споживчого кредитування

Підвищення прибутковості кредитних операцій безпосередньо зв'язано з якістю оцінки кредитного ризику. У залежності від класифікації клієнта по групах ризику банк приймає рішення, чи варто видавати кредит чи ні, який ліміт кредитування і відсотки варто встановлювати.

У світовій практиці існує два основних методи оцінки ризику кредитування, що можуть застосовуватися як окремо, так і в сполученні з один одним [31, с.25]:

суб’єктивний висновок експертів або кредитних інспекторів;

автоматизовані системи скоринга.

Фінансовий скоринг – новий термін в практиці роботи комерційних банків України з споживчими кредитами населенню.

Через підвищення конкуренції і росту стимулів для кращих результатів кредитні й інші фінансові установи змушені шукати більш ефективні шляхи контролю над витратами. Агресивні маркетингові проекти по залученню нових клієнтів і необхідність швидко на них реагувати привели до росту автоматизації процесу експертизи і надання кредитів і страховок. Іншими словами, виникає приваблива перспектива поставити видачу кредитів на потік, використовуючи деякий математичний формалізм і накопичені статистичні дані.

У сфері роздрібного кредитування ризик-менеджерові тепер приходиться приймати такі рішення по наданню кредиту, за допомогою яких можна не тільки адекватно оцінити кредитоспроможність клієнта, але і зберегти витрати на низькому рівні, зменшуючи час, затрачуваний на один клієнта. Також для ідеального обслуговування клієнтів потрібно, щоб це автоматизоване рішення відмовляло в кредиті як можна меншому числу кредитоспроможних клієнтів і в той же час відсівало якнайбільше потенційних порушників

Ризик-менеджери залучаються для допомоги у виборі для привілейованого обслуговування "правильних" клієнтів, тобто клієнтів, що несуть найменший ризик. Навпроти, у відношенні до клієнтів, що демонструють негативне поводження (неплатежі, шахрайство), ризик-менеджери повинні застосовувати стратегії, що дозволяють не тільки ідентифікувати їх, але й ефективно вживати заходів, щоб мінімізувати подальші втрати.

Ключовим поняттям нової технології роботи кредитного ризик-менеджера є скоринг та скорингові таблиці.

Система скоринга для оцінки кредитоспроможності це, насамперед, той або інший вид математичної моделі, що дозволяє ставити конкретному потенційному позичальникові, кожний з яких описується рядом параметрів, у відповідність деяку величину, що оцінює кредитну якість позичальника.

Здебільшого, які б математичні розуміння не закладалися в підставу скорингової моделі, скоринг являє собою зважену суму факторів ризику кредитної якості позичальників:

S = a1 * X1 + a2 * X2 + ... + ak * Xk (3.1)

де S значення скоринга,

X1,X2...Xk параметри клієнта, що входять в оцінку його кредитної якості,

a1,a2...ak ваги, що характеризують значимість відповідних параметрів клієнта (фактори ризику його кредитоспроможності) для формування його кредитного скоринга.

Для зниження витрат і збільшення пропускної здатності системи скоринга, крім математичної моделі, необхідна її програмна реалізація. Необхідно також мати систему регламентів і процедур, що задають правила експлуатації системи скоринга.

Скоринг є одним з найбільш успішних прикладів використання математичних і статистичних методів у бізнесі, що у даний час широко застосовуються у всіх економічно розвитих країнах. Скоринг використовується головним чином при кредитуванні фізичних осіб, особливо в споживчому кредиті при незабезпечених позичках, та являє собою математичну або статистичну модель, за допомогою якої на основі кредитної історії «минулих» клієнтів банк намагається визначити, наскільки велика імовірність, що конкретний потенційний позичальник поверне кредит у визначений термін.

У західній банківській системі, коли людина звертається за кредитом, банк може мати наступну інформацію для аналізу [79, с.14]:

анкета, яку заповнює позичальник;

інформація на даного позичальника з кредитного бюро організації, у якій зберігається кредитна історія всього дорослого населення країни;

дані рухів по рахунках, якщо мова йде про вже діючого клієнта банку.

У самому спрощеному виді скорингова модель являє собою зважену суму визначених характеристик. У результаті виходить інтегральний показник (score); чим він вище, тим вище надійність клієнта, і банк може упорядкувати своїх клієнтів по ступеню зростання кредитоспроможності.

Інтегральний показник кожного клієнта порівнюється з якимсь числовим порогом, або лінією розділу, що, власне кажучи, є лінією беззбитковості і розраховується з відношення, скільки в середньому потрібно клієнтів, що платять у термін, для того, щоб компенсувати збитки від одного боржника. Клієнтам з інтегральним показником вище цієї лінії видається кредит, клієнтам з інтегральним показником нижче цієї лінії – не видається.

Усе це виглядає дуже просто, однак складність полягає у визначенні, які характеристики варто включати в модель і які вагові коефіцієнти повинні їм відповідати. Скоринг виділяє ті характеристики, що найбільш тісно зв'язані з ненадійністю або, навпаки, з надійністю клієнта. Скорингова модель не знає, чи поверне даний позичальник кредит, але знає, що в минулому люди цього віку, цієї ж професії, з таким же рівнем освіти і з таким же числом утриманців кредит не повертали. Тому скорингова система давати кредит цій людині не рекомендуватиме.

У цьому полягає дискримінаційний (не в статистичному, а в соціальному значенні цього слова) характер скоринга, тобто якщо людина по формальних ознаках близька до групи з поганою кредитною історією, то йому кредит не дадуть. Тому навіть при дуже високому ступені використання автоматизованих систем скоринга здійснюється суб'єктивне втручання у випадку, коли кредитний інспектор має додаткову інформацію, що доводить, що людина, класифікована як ненадійна, насправді «гарна», і навпаки.

У Великобританії найбільше часто використовуються наступні характеристики для оцінки кредитного ризику [75, с.32]:

Вік

Кількість дітей/утриманців

Професія

Професія чоловіка(і)

Доход

Доход чоловіка(і)

Район проживання

Вартість житла

Наявність телефону

Скільки років живе по даній адресі

Скільки років працює на даній роботі

Скільки років є клієнтом даного банку

Наявність кредитної картки/чекової книжки

В інших країнах набір характеристик, що найбільше тісно зв'язані з імовірністю дефолта імовірністю, що позичальник не поверне кредит або затримається з виплатою, буде відрізнятися в силу національних економічних і соціально-культурних особливостей. Чим більш однорідна популяція клієнтів, на якій розробляється модель, тим точніше прогнозування дефолта. Тому очевидно, що не можна автоматично перенести модель з однієї країни в іншу або з одного банку в іншій. Навіть усередині одного банку існують різні моделі для різних груп клієнтів і різних видів кредиту.

З метою побудови моделі спочатку виділяється вибірка клієнтів кредитної організації, про яких уже відомо, гарними позичальниками вони себе зарекомендували чи ні, іноді така вибірка називається «навчальною». Вона може варіюватися від декількох тисяч до сотні тисяч, що не є проблемою на Заході, де кредитний портфель банку може складатися з десятків мільйонів клієнтів. Вибірка підрозділяється на дві групи: «гарні» і «погані» ризики. Це виправдано в тім змісті, що банк при ухваленні рішення про кредитування на першому етапі вибирає з двох варіантів: давати кредит або не давати. При всій «дитячості» визначень «гарний»/«поганий», це саме ті терміни, що використовуються кредитними аналітиками.

Визначення «поганого» ризику може бути різним у залежності від політики банку, у Західній Європі «поганим» ризиком звичайно вважається клієнт, що затримується з черговою виплатою на три місяці. Іноді до «поганого» ризику відносяться клієнти, що занадто рано повертають кредит, і банк не встигає нічого на них заробити.

Таким чином, скоринг являє собою класифікаційну задачу, де виходячи з наявної інформації необхідно одержати функцію, що найбільше точно розділяє вибірку клієнтів на «поганих» і «гарних».

Методи власне класифікації досить різноманітні і містять у собі [68]:

статистичні методи, засновані на дискримінантному аналізі (лінійна регресія, логістична регресія);

різні варіанти лінійного програмування;

дерево класифікації або рекурсійно-партиційний алгоритм (РПА);

нейронні мережі;

генетичний алгоритм;

метод найближчих сусідів.

Традиційними і найбільш розповсюдженими є регресійні методи, насамперед лінійна багатофакторна регресія :

р = wo + w1x1 + w2x2 + … + wnxn , (3.2)

де р імовірність дефолта, w вагові коефіцієнти, x – характеристики клієнта.

Недолік даної моделі полягає в тім, що в лівій частині рівняння знаходиться імовірність, що приймає значення від 0 до 1, а перемінні в правій частині можуть приймати будьяк значення від –¥ до + ¥.

Логістична регресія дозволяє перебороти цей недолік:

log (p/(1p)) = wo + w1x1 + w2x2 + … + wnxn... (3.3)

Для застосування логістичної регресії необхідні набагато більш складні розрахунки для одержання вагових коефіцієнтів і, отже, більш могутня комп'ютерна база й удосконалене комп'ютерне забезпечення. Але при сучасному рівні розвитку комп'ютерної техніки це не є проблемою, і в даний час логістична регресія є лідером скорингових систем.

Перевага логістичної регресії ще й у тім, що вона може підрозділяти клієнтів як на дві групи (0 поганий, 1 гарний), так і на кілька груп (1, 2, 3, 4 групи ризику).

Усі регресійні методи чуттєві до кореляції між характеристиками, тому в моделі не повинні бути сильно корельовані незалежні перемінні.

Лінійне програмування також приводить до лінійної скорингової моделі. Провести абсолютно точну класифікацію на поганих і гарних клієнтів неможливо, але бажано звести помилку до мінімуму. Задачу можна сформулювати як пошук вагових коефіцієнтів, для яких помилка і буде мінімальною.

Дерево класифікації і нейронні мережі являють собою системи, що розділяють клієнтів на групи, усередині яких рівень ризику однаковий і максимально відрізняється від рівня ризику інших груп. Нейронні мережі використовуються головним чином при визначенні кредитоспроможності юридичних осіб, де аналізуються вибірки меншого розміру, ніж у споживчому кредиті. Але найбільш успішною областю їх застосування стало виявлення шахрайства з кредитними картками завдяки їх здатності виявляти нестандартні ситуації.

Генетичний алгоритм заснований на аналогії з біологічним процесом природного добору. У сфері кредитування це виглядає в такий спосіб: мається набір класифікаційних моделей, які піддаються «мутації», «схрещуються», і в результаті відбирається «найсильніший», тобто модель, що дає найбільш точну класифікацію.

При використанні методу найближчих сусідів вибирається одиниця виміру для визначення відстані між клієнтами. Усі клієнти у вибірці одержують визначене просторове положення. Кожен новий клієнт класифікується виходячи з того, яких клієнтів поганих або гарних більше довкола нього.

На практиці використовується комбінація декількох методів, і компанії зберігають свої скорингові моделі в найсуворішому секреті, тому складно сказати, який метод краще.

Ціль процесу розробки скоринг карт побудувати найбільш повний профіль ризику для кожного клієнта. Такий широкий підхід робить скорингкарти не тільки більш ефективними, але і менш сприйнятливими до змін в одній окремій області. Такий профіль ризику повинний містити в собі характеристики, що відбивають стільки незалежних типів інформації, скільки можливо.

Так, кредитна скорингкарта користувача повинна містити в собі:

демографічну інформацію про клієнта (вік, місце проживання, регіон і стаж роботи);

розділ кредитних характеристик, що відбивають володіння нерухомістю, професію, платоспроможність,деяку фінансову інформацію;

ступінь довіри клієнтові у відношенні погашення боргів (загальний коефіцієнт неповернення боргу);

а також іншу значиму для розгляду інформацію про існуючих позичальників.

Профіль позичальника також допомагає при наступному моніторингу скорингкарт по релевантності. Більшість аналітиків, що займаються вивченням ризиків, використовують щомісячні звіти типу "стабільність системи" або "стабільність чисельності клієнтів" для підтвердження ефективності застосування карт при поточній чисельності клієнтів. Ці звіти показують міри ефективності, виходячи лише з характеристик, використовуваних у скорингкарті. Загальний же профіль ризику більш реалістично відбиває поточні зміни чисельності, ніж при використанні обмеженої кількості перемінних зі скорингкарти. У найпростішій формі, ризикова таблиця складається з групи характеристик, що згідно статистики є прогнозуючими при поділі облікових записів на гарні і погані (табл.3.2).

Таблиця 3.2 Приклад ризикових таблиць скоринг-кредитування [31]

Кожному атрибутові ("Вік" це характеристика, "2325" атрибут) привласнюється рейтинг на основі статистичного аналізу з урахуванням різних факторів, таких як прогнозна сила характеристик, кореляція між характеристиками і вага характеристик. Загальний рейтинг кандидата це сума рейтингів усіх його атрибутів, що присутні у таблиці.

Нижченаведена табл. 3.3 являє приклад звіту, отриманого при скоринговому аналізі.

Таблиця 3.3 Результати скорингового аналізу [31]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8