Банки є однією з найважливіших структур ринкової економіки. Банківська діяльність суттєво підвищує ефективність суспільного виробництва, сприяє росту продуктивності суспільної праці. Банки відіграють вирішальну роль в забезпеченні зв’язку між виробниками продукції та її споживачами. Головна мета, яка стоїть перед банком, - забезпечення клієнтів послугами відповідно до їх потреб. Кредитно-банківська система за умов ринку відіграє важливу роль у підвищенні ефективності економіки країни. Через неї проходять гігантські обсяги грошових розрахунків та платежів господарських організацій та населення, вона мобілізує та перетворює в активно діючий капітал тимчасово вільні грошові кошти, заощадження та доходи юридичних та фізичних осіб.

При проведенні кредитної політики банки виходять з необхідності поєднання інтересів банку, його акціонерів та вкладників, а також суб’єктів господарської діяльності, враховуючи загальнодержавні інтереси.

В даний час банки є одним із головних інструментів здійснення економічних реформ, розвиток їхньої діяльності є важливою умовою виходу України з економічної кризи, покращення її економічного становища та добробуту суспільства в цілому. В цей самий час довіра населення до банків та їхньої діяльності серйозно похитнута. Це спричинено низкою подій, що зумовили банкрутство окремих банківських структур та часткову або повну втрату фізичними та юридичними особами своїх вкладів та заощаджень.

В зв’язку з цим при виборі конкретної банківської структури необхідно провести аналіз фінансового стану, що дозволить оцінити ефективність її комерційної діяльності, якість пропонованих послуг та ступінь довіри до неї, а порівняння з фінансовим станом інших банків дозволить зробити оптимальний вибір. Фінансовий стан банку - це комплексне поняття, яке відображає систему показників, які характеризують наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Основним критерієм забезпечення банками свого стабільного функціонування та уникнення надмірних ризиків є виконання економічних нормативів.

Саме тому для написання дипломного проекту було обрано тему: “Обґрунтування фінансової стійкості банківської установи на прикладі АКБ “Правекс-Банк" фінансового стану банку.

Для розкриття обраної теми було обрано АКБ “Правекс-Банк", що входить до групи найбільших банків України.

Правекс-Банк успішно продовжує проводити політику підвищення своєї конкурентоспроможності шляхом розширення спектра банківських послуг у всіх регіонах України, де активно працюють його клієнти, а також постійно розширюючи свою мережу відділень. Банк продовжує укріплювати позиції надійного стабільного фінансового інституту, здатного підсилити лідируючі позиції у роздрібному сегменті банківської системи України. Міцні позиції АКБ „Правекс-Банку” на українському ринку фінансових послуг стали можливими завдяки європейському менеджменту на всіх рівнях управлінської ієрархії, згуртованому колективу професіоналів, об`єднаному єдиною корпоративною культурою.

Метою даного курсової роботи є дослідження комерційної діяльності АКБ “Правекс-Банк", аналіз його фінансової стійкості та факторів, що на неї впливають, і як результат - розробка заходів щодо її покращення.

Розділ 1. Теоретичні принципи аналізу фінансової стійкості банківської установи

1.1 Сутність та теоретичні аспекти визначення фінансової стійкості банківської установи

Значення терміна “стійкість”, як правило, досить часто трактується залежно від контексту, використання аналітичних методів та рівня систем, що розглядаються. Такий підхід характеризується відсутністю строгої обґрунтованості та чіткості визначень і досить часто стає причиною змішання понять і невизначеності категорій.

У “Большом экономическом словаре" стійкість трактується як сталість, постійність, непідвладність ризику втрат і збитків. “Большой энциклопедический словарь" містить таке визначення: “Стійкість системи - спроможність системи відновлювати попередній (або близький до нього) стан після деякого збурення, яке виявляється у відхиленні параметрів системи від номінального значення". “Словник української мови” пояснює стійкість як здатність довго зберігати і проявляти свої властивості, не піддаватись руйнуванню і псуванню.В. Даль трактує стійкість як здатність "вистояти супроти чогось, встояти, успішно протистояти силі, витримати, не поступитися".

У більш широкому розумінні цей термін означає здатність системи виконувати свої функції всупереч дії ендогенних та екзогенних факторів.

В економічній літературі немає єдиного підходу до визначення поняття фінансової стійкості комерційного банку.

Нерідко його ототожнюють з такими економічними поняттями, як надійність, платоспроможність, ліквідність. Так, деякі автори стверджують, що фінансова стійкість банку визначається рівнем його ліквідності та платоспроможності. Слід зауважити, що ліквідність комерційного банку характеризує механізм перетворення фінансових чи матеріальних активів у грошові та своєчасного виконання зобов’язань, а платоспроможність визначається здатністю банку своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов’язання. Це дуже важливі складові, але врахування тільки їх під час визначення фінансової стійкості банку є, на нашу думку, недостатнім.

Можна виділити низку суттєвих, на наш погляд, недоліків, притаманних розглянутим визначенням фінансової стійкості комерційного банку. По-перше, методологія і практика визначення фінансової стійкості ще не повною мірою охоплюють основні аспекти цього процесу у взаємозв’язку і взаємообумовленості, а система показників, які використовуються, являє собою зведення особистих відокремлених характеристик, часто не пов’язаних між собою, що суттєво ускладнює визначення і забезпечення фінансової стійкості комерційного банку. По-друге, недостатньо повно враховуються фактори, що формують стійкість комерційного банку. По-третє, недостатньо розроблені методологічні аспекти формування фінансової стійкості комерційного банку і відсутні методичні підходи до прогнозування фінансової стійкості шляхом розроблення бізнес-плану комерційного банку.

В Указі Президента України "Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень" передбачається розробити і реалізувати "комплексну програму розвитку банківської системи України на 2001-2003 рр." [8]. Це потребує нових підходів і врахування нових факторів, що формують фінансову стійкість комерційного банку.

Одним із головних факторів розвитку економіки, реалізації і впровадження інвестиційних програм є кредитно-банківська система країни взагалі та комерційні банки зокрема. Злиття промислового і банківського капіталу у формі фінансово-промислових груп є основою розвитку економіки. Важливою якісною характеристикою кредитно-банківської системи має бути її стійкість. Досягти цієї якісної характеристики неможливо без забезпечення стійкості кожного окремого комерційного банку. Основна проблема стійкості комерційних банків пов’язана з нестабільною економікою України, яка робить тільки перші кроки у напрямку відкритого суспільства з метою знайти своє місце у світогосподарських відносинах. Ця проблема визначається насамперед стабільністю економічного середовища, яке оточує комерційний банк.

Таким чином, ринкова категорія "фінансова стійкість комерційного банку" відображає фінансовий стан банківської установи в існуючому середовищі. Звідси можливо виділити основні параметри фінансової стійкості комерційного банку. До них належать: соціально-політична ситуація в країні, її загальноекономічний стан, стан фінансового ринку, внутрішня стійкість банківської установи (рис.1.1).

Рис.1.1 Основні параметри фінансової стійкості комерційного банку

Соціально-політична ситуація в країні визначається рівнем соціальної стабільності в суспільстві, впливом опозиції, фінансово-економічною і соціальною політикою, політичною орієнтацією існуючого уряду. Загальноекономічний стан виражається такими параметрами, як стан платіжного балансу країни, інвестиційний клімат, стан реального сектору економіки, масштаби тіньової економіки, рівень оновлення виробничих потужностей.

Стан фінансового ринку визначається попитом і пропозицією грошової маси, темпами інфляції та інфляційними очікуваннями, вартістю і графіком обслуговування державного боргу, рівнем дохідності ринку цінних паперів, валютообмінним курсом національної валюти, грошовою емісією, спрямованістю грошово-кредитної політики Національного банку України.

Внутрішня стійкість банківської установи включає в себе такі параметри: рівень банківського менеджменту, якість банківської стратегії, достатність капіталу, рівень професійної кваліфікації персоналу.

Виділені параметри фінансової стійкості комерційного банку дають змогу провести систематизацію і класифікацію факторів, що її формують.

Різноманітність факторів, що впливають на формування стійкості комерційного банку, різниця в характері, напрямках і формах їх виявлення викликають необхідність систематизації факторів. При цьому така систематизація актуальна, по-перше, як методологічний інструмент для дослідження фінансової стійкості; по-друге, як методологічна основа для виявлення кількісних залежностей від факторів, що її формують, і побудови прогнозу розвитку; по-третє, урахування факторів необхідне під час розроблення конкретних пропозицій стосовно напрямків поліпшення стійкості.

Особливу увагу слід приділити виявленню екзогенних (зовнішніх) та ендогенних факторів (які залежать від функціонування самого банку) і визначити ступінь їх впливу на діяльність та стан комерційного банку. Одним з важливих факторів, що впливають на фінансову стійкість банку, є ситуація в економіці країни. При цьому важливо проаналізувати фактори макроекономічного і мікроекономічного рівнів. Так, необхідно враховувати інвестиційний клімат, стан платіжного балансу країни і рівень дефіциту державного бюджету. Податкова політика також істотно впливає на забезпечення фінансової стійкості банку. Потребують вивчення загальноекономічні фактори, до яких слід віднести такі, як зростання чи падіння виробництва, рівень зайнятості, криза платежів.

Важливе значення мають соціальні і політичні фактори. Причому в умовах подальшої соціальної і політичної стабілізації суспільства більш повне і послідовне врахування цих чинників повинно, з нашого погляду, відігравати зростаючу роль. Необхідно брати до уваги політику органів управління всіх рівнів, рівень життя, а також рівень довіри до банківського сектору.

Також важливо враховувати групу фінансових факторів, до яких входять: кредитна, процентна і валютна політика Національного банку, стан грошового ринку. Особливий вплив на стан грошового ринку чинить інфляція. В умовах поступового зниження інфляції має місце істотне зменшення ринкових процентних ставок, що призводить до скорочення маржі і відповідно до падіння доходів банків. Це вимагає зміни структури банківських балансів у напрямку підвищення частки довгострокових активів.

Наведені міркування стосуються вивчення екзогенних факторів, що впливають на досягнення комерційним банком фінансової стійкості. Разом з тим слід враховувати також і ендогенні фактори, які залежать від функціонування самого банку. Таким чином, залежно від характеру впливу факторів на стан фінансової стійкості комерційного банку їх можна підрозділити передусім на дві групи: ендогенні та екзогенні. До останніх, у свою чергу, слід віднести: економічні, соціально-політичні та фінансові (рис.1.2).

До економічних факторів можуть бути віднесені: стан економіки; інвестиційний клімат; стан платіжного балансу країни; рівень дефіциту державного бюджету; податкова політика. До соціально-політичних факторів слід віднести такі: соціальну стабільність; стійкість уряду; політичну стабільність. Фінансові фактори - це стан грошового ринку; кредитна, процентна і валютна політика НБУ; величина його валютних резервів. До ендогенних факторів належать: адекватність капіталу банку; якість активів банку; рівень менеджменту; рівень рентабельності; ліквідність балансу банку; платоспроможність банку. Наведені фактори є загальними для всіх комерційних банків й істотно впливають на досягнення ними стану фінансової стійкості.

Рис.1.2 Класифікація факторів, що формують фінансову стійкість комерційного банку

Сучасний рівень економічних знань з цих питань характеризується існуванням великої кількості різнорідних на рівні парадигми теорій, методологічних підходів і прикладних рекомендацій. Інтегральна характеристика фінансової стійкості не може бути обмежена групуванням певних кількісних показників, оскільки це якісна категорія. Виходячи з цього можна дати таке визначення фінансової стійкості комерційного банку - це спроможність банку як системи трансформування банківських ресурсів (персоналу, фінансових ресурсів, активів, обладнання та інформаційних технологій) з максимальною ефективністю і мінімальним ризи ризиком виконувати свої функції у ринковому середовищі попри вплив ендогенних та екзогенних факторів.

Щодо забезпечення фінансової стійкості банку необхідно виділити такі взаємопов’язані напрямки:

стійкість капітальної бази;

стійкість ресурсної бази;

організаційно-структурна стійкість банку;

комерційна стійкість банку.

Послідовно розглянемо складові фінансової стійкості комерційного банку.

Стійкість капітальної бази. Сукупність внесених засновниками та акціонерами власних коштів становить капітал комерційного банку. Обсяг зазначених коштів зростає у результаті ефективної банківської діяльності в процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових внесків з боку учасників банку. Треба відзначити, що провідна роль капіталу в забезпеченні фінансової стійкості банку зумовлена його функціями.

Стійкість ресурсної бази є важливою складовою фінансової стійкості комерційного банку й охоплює такі аспекти:

залежність діяльності банку від стану економіки країни в цілому;

контроль галузевих (відомчих) фінансових потоків;

ступінь інтегрованості у систему міжбанківських відносин;

зміст і рівень співробітництва банку із суб’єктами ринкової інфраструктури (банками, клієнтами тощо);

стабільність поповнення ресурсної бази банку;

концентрація вкладів фізичних осіб у загальному обсязі пасивів банку;

обслуговування коштів бюджету тощо.

Можливості формування ресурсної бази комерційного банку під впливом зрушень на макроекономічному та мікроекономічному рівнях, ситуації на грошово-кредитному ринку, структурних коливань у доходах юридичних та фізичних осіб і, як наслідок, змін у регулюванні банківської діяльності не залишаються стабільними. Функції управління активами та пасивами на практиці безпосередньо пов’язані між собою.

Організаційно-структурна стійкість банку - це адекватність структури банку обраній стратегії розвитку та ринковій кон’юнктурі. Організаційна структура, банківські операції та інші аспекти діяльності банку регламентуються структурно-функціональними нормами, які, у свою чергу, визначають організаційно-структурну стійкість банку. За результатами аналізу очевидної структурної суперечності між спеціалізацією та універсалізацією, проведеного фахівцями, можна робити висновок про накопичення пов’язаних між собою явищ, обумовлених унікальністю такого складного соціально-економічного об’єкта, як комерційний банк. Тому далі сучасний комерційний банк доцільно розглядати як систему.

Комерційний банк можна розглядати як систему управління, що трансформує ресурси та ризики зовнішнього середовища. У діяльності банку проявляється його подвійна соціально-економічна природа. З одного боку, це самостійний фінансово-господарський суб’єкт, діяльність якого спрямована на отримання прибутку від послуг, що надаються. З іншого боку, це кредитна інституція, ключовий елемент інфраструктури фінансово-кредитного сектора економіки. Роль комерційного банку як соціальної інституції слід розуміти з позиції його соціально-вартісного виміру на відміну від інших комерційних структур.

В Україні зберігається імперативний характер впливу держави та її органів на діяльність комерційних банків. Лише великі банки, їх керівництво здатні впливати на економічну політику уряду. Малі ж та середні за розмірами комерційні банки не в змозі впливати на економічне оточення.

Отже, держава та її органи цілеспрямовано впливають на комерційний банк у частині його взаємовідносин із зовнішнім середовищем, ухвалюючи закони і встановлюючи нормативи, обов’язкові для виконання комерційним банком, що істотно впливає на його діяльність. Комерційний банк як суб’єкт взаємовідносин із зовнішнім економічним середовищем є об’єктом як цілеспрямованого впливу з боку держави, так і випадкового впливу за наявності у нього можливості самостійно визначити пріоритетність своїх дій і рішень на основі власних цілей діяльності. Таким чином, центральній проблемі функціонування комерційного банку можна дати таке визначення: це проблема забезпечення стійкості діяльності комерційного банку, тобто здатність виконувати свої функції з максимальною ефективністю та мінімальним ризиком, витримуючи при цьому зовнішній вплив.

В основі комерційної стійкості банку лежить розвиненість його зв’язків з іншими суб’єктами ринкової інфраструктури (рівень взаємовідносин з державою, з іншими комерційними банками, з клієнтами, з дебіторами та кредиторами). Вона залежить від розмірів власного капіталу банку, інтенсивності зв’язків із ринком, потужності і стабільності кредитно-інвестиційного портфеля, характеру банківської експансії щодо розширення ринку банківських продуктів, широти міжбанківських зв’язків і довіри банків-партнерів. Підтримання банком фінансової стійкості дає змогу зберегти конкурентоспроможність на кредитному ринку. Проте це дуже складне завдання.

У підтримці фінансової стійкості комерційного банку зацікавлений не лише він сам, а й банківська система країни в цілому. Регулювання цього процесу перебуває у центрі управлінської діяльності центральних банків фактично всіх розвинутих країн.

Розробка методики аналізу банківської діяльності дозволяє визначити стан ліквідності, доходності і степеню ризику окремих банківських операцій, виявити джерела власних і залучених засобів, структуру їх розміщення на конкретну дату чи за деякий період, а також встановлює спеціалізацію і значимість окремих банків в банківській системі України.

Різні аспекти, що характеризують фінансову стійкість банку, нині стають об’єктом державного регулювання і в нашій країні. Так, згідно з Положенням про порядок формування банківською системою України обов’язкових резервів, затвердженим постановою Правління НБУ №333 від 26.12.1996 р., встановлено нормативи формування обов’язкових резервів грошово-кредитного ринку та обсягу грошової маси, запобігання втраті банками відповідної ліквідності. Обов'язкові резерви створюють гарантії для забезпечення своєчасних платежів за вимогами клієнтів, що характеризує найважливішу ознаку фінансової стійкості. Норму обов’язкових резервів встановлено на рівні 11% від суми залучених коштів незалежно від джерел та строків залучення вкладів і депозитів, а визначена сума коштів обов’язкових резервів повинна знаходитися на кореспондентському рахунку комерційного банку та в його касі. Дотриманню фінансової стійкості комерційного банку та зміцненню його відповідальності за цей стан сприятиме й Інструкція №10 Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затверджена постановою Правління НБУ №343 від 30.12.1996 р. Згідно із цим документом посилюються контрольні функції НБУ в ході нагляду за діяльністю комерційних банків, забезпечення їх фінансової стійкості, захисту інтересів їх вкладників та акціонерів.

Вказана інструкція розкриває принципи визначення узагальнюючої оцінки (рейтингу) фінансового стану комерційного банку. Система рейтингу включає такі складові:

1. Достатність капіталу - оцінка розміру капіталу банку з точки зору його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання платоспроможності.

2. Якість управління (менеджменту) - оцінка методів управління банком із точки зору ефективності діяльності, встановлення порядку роботи, методів контролю, дотримання існуючих нормативних актів та чинного законодавства. Якість активів - спроможність забезпечити повернення активів, аналіз позабалансових рахунків, а також вплив наданих проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку.

3. Доходність - оцінка банку з точки зору достатності його доходів для перспективи розвитку.

4. Ліквідність - спроможність банку виконати як звичайні, так і непередбачені зобов’язання.

Аналізуючи рівень фінансової стійкості банку, особливо важливо правильно вибрати необхідні аналітичні показники. Залишається предметом наукових дискусій корисність показника, що характеризує відношення залучених засобів (зобов’язань банку) до власного капіталу (тобто його платоспроможності). Не слід наділяти його універсальною здатністю оцінювати економічну незалежність, надійність і ліквідність банку. Поліпшення зазначених показників прямо не коригується зі зниженням припливу залучених засобів. Навіть за умови ізоляції від грошово-кредитного ринку і залучення депозитів в обсязі, меншому або навіть рівному капіталу, не можна виключити можливість різкого зменшення фінансової стійкості банку і його банкрутства.

Об'єктивну оцінку фінансової стійкості банку можна зробити лише на основі аналізу розміщення залучених засобів, здатності активів приносити доходність і підтримувати ліквідність. Відношення ж обсягу позичкових засобів до власного капіталу характеризує інший бік діяльності банку - рівень його активності в акумуляції тимчасово вільних засобів, що є для банку основним джерелом його кредитної та інвестиційної діяльності. Оптимальний обсяг залучених банком ресурсів визначається безпекою і доходністю їх розміщення, рівень яких через норматив достатності капіталу характеризується зваженими (з урахуванням ризику) активами. При зниженні якості кредитів та інших активів, що обертаються на ринку, банк змушений обмежувати приплив депозитів до рівня, адекватного їх реальній ефективності.

Загальне соціально-економічне і політичне становище на Україні призвело до крайньої нестійкості на фінансовому ринку, становище ускладнилось тим, що зростаюча неспроможність комерційних банків здійснювати платежі, видавати довгострокові кредити для розвитку реального капіталу незворотньо відобразиться на платоспроможності підприємств і спровокує подальший спад виробництва. У стані економічного спаду комерційні банки працюють з підвищеним ризиком. Про це свідчать найпоширеніші причини банкрутства банків:

невдалі пошуки учасників нового капіталу;

надання сумнівних кредитів;

невдала торгівля заставними цінними паперами;

операції по торгівлі облігаціями;

корупція в рядах вищого менеджменту;

некваліфіковане керівництво, яке не вміє вчасно розпізнати ризик втрати активів, зростання банківських видатків;

перевищення пропозиції над попитом;

неякісний аналіз інформації про ситуацію на фінансовому ринку і клієнтах банку.

1.2 Досягнення фінансової стійкості як умова ефективності діяльності банківської установи

У сучасних умовах низький рівень банківського менеджменту зумовлює погіршення надійності банківської діяльності і навіть банкрутство багатьох вітчизняних комерційних банків.

Специфіка управління комерційними банками країни така, що останні змушені працювати в умовах нестабільної економічної ситуації. Це відбивається на якості банківських продуктів і способах управління банківським портфелем. Серед факторів, що впливають на діяльність вітчизняних комерційних банків, слід виділити такі:

спад виробництва та нерентабельність багатьох підприємств - клієнтів банку;

інфляційні тенденції у грошово-кредитній сфері;

нерозвиненість фондового ринку;

значні коливання процентних ставок;

неплатежі з боку клієнтів банку та підприємств відносно один одного;

порушення фінансового законодавства;

відсутність повноцінної інформації про учасників ринку.

Разом з тим ефективне управління, що веде до успіху, допускає прогнозування та своєчасне передбачення можливих змін, пристосування до них і контроль за їх рухом. Акціонери, депоненти і працівники банку розраховують на такий рівень управління діяльністю банку, який зможе забезпечити безпеку фондів і заощаджень, а також прибутковість операцій. У зв’язку з цим поняття ефективного управління охоплює такі основні напрямки: стратегічне планування; маркетинг; управління технологічним розвитком; фінансовий контроль; підготовка кадрів. Розглянемо виділені напрямки докладніше.

Під стратегією комерційного банку розуміють вчення про найбільш ефективну його діяльність. Стратегічне планування - це розроблення поточних та перспективних планів і контроль за їх виконанням. Управління банком здійснюється на трьох основних рівнях: вищим керівництвом; керівниками філій і відділень; керівниками спеціалізованих функціональних відділів.

Планування являє собою вид діяльності, з допомогою якого банк визначає свою програму дій. Вироблення стратегії є кінцевим етапом планування і дає змогу найбільш повно використовувати наявні ресурси для досягнення намічених цілей з урахуванням прогнозних оцінок. Роль планування підвищується з посиленням конкурентної боротьби в банківській сфері. Схема організації планування подана на рис.2.3

Рис.2.3 Схема організації планування в комерційному банку

Оскільки банки є частиною економічної системи країни, важливо одержати прогноз розвитку економіки. Планування - це безупинний процес. У банку для управління цим процесом, як правило, створюється відповідний орган (у формі управління або відділу). Існують різні визначення поняття маркетингу. Так, Ф. Котлер дає таке визначення: “Маркетинг - вид людської діяльності, спрямованої на задоволення нужд і потреб за допомогою обміну” [172, с.47].

Таке формулювання, на наш погляд, є повним і всеосяжним, але стосовно банківської діяльності краще визначення, дане А.Д. Голубовичем, А.В. Ситніним і Б.Л. Хенкіним. Вони визначають маркетинг “як діяльність, пов’язану з визначенням потреб клієнтури банку, розробленням і впровадженням нових послуг і видів продуктів" [98, с.27].

Управління технологічним розвитком є найважливішою умовою забезпечення конкурентоспроможності і припускає насамперед широке впровадження інформаційних технологій у банківську справу й обслуговування клієнтів. Як справедливо відзначають А. Ліпис, Т. Маршалл, Я. Лінкер, “електронні банківські послуги є інструментами усієї банківської системи, що динамічно розвиваються” [325, с.11]. Інформаційні технології являють собою реальні можливості для полегшення й удосконалювання трудомістких процедур виконання фінансових операцій.

Під фінансовим контролем комерційного банку звичайно розуміють: контроль НБУ, внутрішній контроль і контролюючу роль законодавства.

Процес планування перспективних напрямків у діяльності банку має поєднуватись з процесом підготовки персоналу. Загальновідомо, що витрати на освіту є найвигіднішим розміщенням капіталу. Існують три основні напрямки підготовки персоналу з техніки банківських операцій:

у межах інституції (вивчення загальних основ банківської справи);

внутрішньобанківська діяльність з підвищення кваліфікації;

стажування в межах країни і за кордоном.

Важливою формою підготовки персоналу є проведення навчальних семінарів для ознайомлення з новими елементами банківської стратегії, що веде до диференціації продуктів і послуг і, як наслідок, до зниження витрат.д.еякі фахівці вважають, що великі комерційні банки “здатні створити свої власні школи (академії) зі спеціальною невеликою адміністрацією і штатом викладачів, у тому числі викладачів-сумісників із цих же кредитних установ" [47, с.33].

Банківська практика знає два основні підходи до оцінки діяльності комерційних банків. Перший з них передбачає аналіз системи показників досліджуваного банку і порівняння їх з аналогічними показниками першокласних банків. Другий підхід базується на проведенні рейтингової оцінки.

Важливо не тільки здійснити внутрішній аналіз діяльності банку, а й порівняти результати його роботи з результатами роботи інших банків, тобто провести рейтингову оцінку. Рейтинг банків - це система оцінки банківської діяльності, що заснована на фінансових показниках і даних балансу банку. Відомі такі методичні підходи до побудови рейтингів: індексний метод, номерна система і бальний підхід.

На наш погляд, найбільш узагальнену оцінку фінансового стану комерційного банку дає система рейтингу банку CAMEL.

Таким чином, за допомогою системи рейтингу CAMEL можна судити про фінансовий стан кредитної установи, її становище серед інших банків. В умовах глобалізації банківської діяльності дедалі більше вітчизняних комерційних банків виходять на міжнародні фінансові ринки для проведення своїх операцій. При цьому їх діяльність стає все тісніше взаємозв’язаною з діяльністю зарубіжних банків. Це обумовлює необхідність вивчення можливості використання наведених методів та підходів до оцінки надійності та стійкості комерційних банків країни. Позитивною якістю системи CAMEL є те, що вона враховує рекомендації Базельської угоди. Насамперед це стосується поділу капіталу банку на основний та додатковий залежно від його мінливості, зважування активів за ступенем ризику і визначення на цій основі відносних показників оцінки достатності капіталу.

Можливість застосування цієї методики в Україні визначається тим, що по-перше, розрахунок її показників базується на даних балансу комерційного банку, а по-друге, в показниках оцінки достатності капіталу українських банків використовуються рекомендації Базельської угоди, які також покладені в основу системи CAMEL. Але в умовах України поки що неможливе повноцінне використання наведених принципів і методів аналізу. Передусім це пов’язано з тим, що в нашій країні відсутні відповідні експертні установи, які б на професійному рівні здійснювали збір, узагальнення, систематизацію і публікацію матеріалів, котрі відображають діяльність комерційних банків. Деякі показники, які використовують у міжнародній практиці, не досить пристосовані для українських банків. Так, особливості формування початкового капіталу вітчизняними банками, структура сукупного капіталу, особливості побудови балансу і склад його окремих статей, інфляційні процеси, недостатність відповідних фондів кредитних ризиків - все це не дає змоги використовувати цю методику без адаптації до умов перехідної економіки України. У зв’язку з цим необхідне створення власної системи рейтингової оцінки комерційних банків на національному рівні з використанням зарубіжного досвіду.

1.3 Система показників для оцінки фінансового стану банку

Стійкий фінансовий стан банку формується в процесі всієї його комерційної діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об’єктивно здійснити не через один, навіть найважливіший, показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й усебічно характеризують становище банку.

Показники оцінки фінансового стану банку мають бути такими, щоб усі ті, хто пов’язаний із банком економними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійний банк як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з банком. У кожного з партнерів банку - акціонерів, інших банків, клієнтів, податкових адміністрацій - свій критерій економічної доцільності. Тому й показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожен партнер зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів.

Зрозуміло, що в доброму фінансовому стані заінтересований передовсім сам банк. Однак добрий фінансовий стан будь-якого банку формується в процесі його взаємовідносин з акціонерами, іншими банками, клієнтами та рядом інших юридичних та фізичних осіб. З іншого боку, безпосередньо від банку залежить міра його економічної привабливості для всіх перерахованих вище осіб, що завжди мають можливість вибору між багатьма іншими банками, спроможними задовольнити той самий економічний інтерес.

Відтак необхідно систематично, детально і в динаміці аналізувати фінансовий стан банку, оскільки від його поліпшення залежить економічна перспектива самого банку. Огляд методичної літератури з аналізу банківської діяльності та знайомство з діючою практикою свідчить, що сьогодні не існує єдиної системи показників, яка б в узагальнюючому вигляді характеризувала фінансовий стан банку. Кожний банк використовує самостійно розроблені методики, що включають в себе різні показники, які часто суттєво відрізняються.

Більшість методик поєднує чотири групи показників, що дають можливість оцінити фінансовий стан банку виходячи із:

оцінки фінансової стійкості;

оцінки ділової активності;

оцінки ліквідності;

оцінки ефективності управління.

1.3.1 Показники оцінки фінансової стійкості

Фінансова стійкість - одна з найважливіших характеристик фінансового стану банку - забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому.

В якості основних коефіцієнтів оцінки фінансової стійкості банку необхідно брати:

коефіцієнт надійності - показує рівень залежності банку від залучених коштів і розраховується:

, (1.1)

де К - власний капітал банку;

Зк - залучені кошти.

коефіцієнт фінансового важеля - розкриває здатність банку залучати кошти на фінансовому ринку:

, (1.2)

де З - зобов’язання банку.

коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів - розкриває достатність сформованого власного капіталу в активізації та покритті різних ризиків:

, (1.3)

де АЗАГ - загальні активи банку.

коефіцієнт захищеності власного капіталу - показує, яку частину капіталу розміщено в нерухомість (майно):

, (1.4)

де АК - капіталізовані активи.

коефіцієнт захищеності доходних активів власним капіталом - сигналізує про захист доходних активів (що чутливі до зміни процентних ставок) мобільним власним капіталом:

, (1.5)

де АНД - недоходні активи банку;

АД - доходні активи;

ЗБ - збитки;

коефіцієнт мультиплікатора капіталу - показує ступінь покриття активів акціонерним капіталом:

, (1.6)

де КА - акціонерний капітал.

Таблиця 1.1. Оптимальні значення коефіцієнтів, що характеризують фінансову стійкість банку

№ п/п	Назва показника	Оптимальне значення
1	Коефіцієнт надійності	Неменше 5%
2	Коефіцієнт фінансового важеля	В межах 1: 20
3	Коефіцієнт участі власного капіталу в формуванні активів	Не менше 20%
4	Коефіцієнт захищеності власного капіталу	Не менше 0,30
5	Коефіцієнт захищеності доходних активів власним капіталом	Більше 0,1
6	Коефіцієнт мультиплікатора капіталу	12,0 - 15,0

Страницы: 1, 2, 3, 4