Сучасна банківська система України та її роль у сучасній економіці країни

В той же час мертва точка прибутковості банку, що показує, яка мінімальна доходна маржа повинна бути для покриття всіх витрат, після якої можна заробляти прибуток, з 3 копійок за 2006 рік знизилась до 2 копійок на гривню робочих активів за підсумками 2007 року і залишилась на даному рівні і у 2008 році. Це сталось завдяки швидшому зростанню непроцентних доходів у порівнянні з неробочими активами при незначному рості непроцентних витрат. Надзвичайно низькі значення мертвої точки прибутковості пояснюються високою ефективністю управління, а їх зменшення - ефективною роботою по випереджаючому зростанню непроцентних доходів порівняно до аналогічних витрат.

Що стосується іншого операційного доходу, то протягом розрахункового періоду він залишався стабільним і дуже низьким, а саме 0,2 копійки на одну середньорічну гривню активів. Це свідчить про те, що банк практично не надає нетрадиційних послуг і не має інших доходів.

З тих же позицій, виходячи із рівня досягнутої рентабельності по чистому прибутку, дається оцінка ефективності управління банком.

Рентабельність активів банку, яка характеризує рівень їх окупності чистим прибутком, з 1,5% у 2006 році з кожним наступним аналізованим роком зростала на 0,1%, а тому в 2008 році її значення склало 1,7%. І хоча як значення рентабельності активів, так і їх приріст є дуже малими, проте стабільними.

Як і рентабельність загальних активів, так і рентабельність доходних активів протягом розрахункового періоду стабільно зростала з річним приростом 0,2%. Тому значення даного показника з 2,4% у 2006 році зросло до 2,8% у 2008 році. Це пояснюється стабільним ростом кредитної та інвестиційної активності, а також пропорційним ростом середньорічних доходних активів та чистого прибутку.

Рентабельність загального капіталу, як і статутного капіталу, характеризує діяльність банку з точки зору ефективності управління по розміщенню активів, тобто їх можливості приносити доход. Дані таблиці 2.9 свідчать про те, що обидва показники протягом аналізованого періоду стабільно зростали. Так, рентабельність загального капіталу протягом 2006 - 2008 років зросла з 10,4 до 14,7%, відповідно рентабельність статутного капіталу зросла з 22,8 до 38,8%. Слід також зауважити, що поступовий ріст даних показників свідчить про відсутність операцій з високим рівнем кредитного ризику, а також про кваліфіковано сформовану структуру активів банку. Показник рентабельності банку по витратах є в найбільшій мірі узагальнюючим. Дані таблиці 2.9 показують, що протягом аналізованого періоду даний показник незначними стабільними темпами зростав (у 2006, 2007 та 2008 роках значення даного показника відповідно становили 18,6%, 19,4% та 20,0%), що також свідчить про стабільну та ефективну політику управління банком.

Продуктивність праці - розмір доходу і чистого прибутку на одного середньорічного працівника, порівняно до інших вищерозглянутих показників, що характеризують ефективність управління банком, в практиці банківської діяльності застосовується в меншому ступені, на відміну від інших галузей економіки цей показник не входить в перелік основних, а тільки додатково розкриває роль персоналу в результатах діяльності. За розглянутий період значення даного показника як по доходу, так і по чистому прибутку аналогічно попереднім показникам зростали, проте у 2008 році у порівнянні з 2007 роком ріст був дещо меншим. Так, продуктивність праці по доходу з 2006 по 2007 рік зросла на 27977 тис. грн., а з 2007 по 2008 - на 20930 тис. грн., відповідно продуктивність праці по чистому прибутку зросла на 5089 тис. грн. та 3864 тис. грн. Це пояснюється тим, що прибуток та чистий доход у 2008 році зросли дещо менше, ніж середньорічна чисельність працюючих. Високі значення та ріст даних показників також підтверджують стабільну та ефективну політику управління банком.

В цілому, як свідчать дані табл. .2.9, за три роки не відбулося різкої зміни в рівнях показників, що характеризують ефективність управління банком. Для переважної більшості показників спостерігаються тенденції покращення, що є ознакою стабільної роботи банку, навіть в умовах не передбачуваних і незалежних від банку змін на фінансовому ринку України протягом останніх років.

Загальний рівень рентабельності по доходу (табл. .2.9) показує розмір балансового прибутку на 1 гривню доходу. У 2006 році значення даного показника склало 19 копійок, у наступному 2007 році його значення (показника) зросло на 2 копійки і становило 21 копійку, а у 2008 - ще 1 копійку і становило 22 копійки на 1 гривню доходу. В той же час тенденція зростання даного показника свідчить про те, що структура доходів, яка склалася, забезпечує зростання прибутку і ефективність наданих послуг і банківських операцій, що здійснюються.

Дані тієї ж таблиці (коефіцієнт окупності витрат доходами) свідчать про те, що 1 гривня витрат банку у 2006 році приносила 1 гривню 35 копійок доходу, протягом наступних двох років даний коефіцієнт дещо знизився (на 2 копійки) але залишився стабільним - 1,33 гривні доходу на 1 гривню витрат. Це свідчить про достатньо ефективне витрачання коштів.

Чиста процентна маржа, яка у 2006, 2007 та 2008 роках мала відповідні рівні 4,5%, 3,9% та 4,5%, розкриває не тільки рівень доходності активів від процентної різниці, але й характеризує ефективність контролю банку за доходними активами і дешевими ресурсами. Вказана різниця є головним видом надходжень для підтримки ліквідності, платою за ризики по кредитних, інвестиційних та лізингових операціях. Вказане низьке значення та коливання рівня процентної маржі підвищує ризикованість банківських операцій і одночасно знижує ефективність управління.

Чистий спред, що знаходився на рівні 6,0% за 2006 рік, 6,2% за 2007 та 6,3% за 2008 рік, показує не тільки підвищення рівня доходності від процентних операцій, але й характеризує, яка різниця склалася між ціною придбання ресурсів і ціною від розміщення їх в активи (головним чином в кредитний портфель). Тому значення та динаміка даного показника характеризує ефективність діяльності банку з позитивної сторони.

2.2 Аналіз показників ліквідності банку

Третім етапом аналізу фінансового стану банку є аналіз його ліквідності Ліквідність комерційного банку - це можливість і здатність банку виконувати свої зобов’язання перед клієнтами і різними контрагентами в аналізованих періодах. Банк вважається ліквідним, якщо він має можливість залучити грошові кошти за прийнятою ціною в той час, коли вони потрібні. Це означає, що банк повинен в будь-який час задовольнити вимоги своїх клієнтів про зняття грошових коштів з їх рахунків. Ліквідність балансу як ступінь покриття зобов’язань активами і ліквідність самих активів забезпечується дотриманням насамперед обов’язкових економічних нормативів Національного банку України. Взяті нами ці та ряд інших, найбільш суттєвих показників (алгоритм розрахунку та економічний зміст яких наведено в табл. .2.9), дають можливість достатньо повно розкрити ліквідність балансу банку.

Наведений у табл. .2.10 алгоритм розрахунку та економічний зміст показників призначений для оцінки показників ліквідності банку та його здатності перетворювати активи в грошову готівку для погашення термінових зобов’язань (на дату складання балансу) та зобов’язань найближчого періоду перед клієнтами за їх поточними, депозитними, ощадними рахунками, а також перед кредиторами, інвесторами та акціонерами.

Вихідні дані, що необхідні для розрахунку основних коефіцієнтів, що характеризують ліквідність банку наведено в табл. .2.7

Таблиця 2.10. Алгоритм розрахунку й економічний зміст показників, що о характеризує ліквідність балансу банку

За допомогою формул наведених у табл. .2.11 розрахуємо та занесемо в таблицю 2.1 основні показники, що характеризують ліквідність банку.

Таблиця 2.11. Розрахунок основних показників ліквідності банку

Як свідчать дані, наведені в розрахунковій таблиці 2.11, банк не зміг забезпечити за розрахунковий період необхідний рівень коефіцієнтів миттєвої ліквідності, встановлений НБУ на рівні не менше 0, 20. Так, у 2006 та 2007 роках значення даного показника становило 0,13, а у 2008 році дещо знизилось, а саме до 0,12. Це пояснюється високою часткою зобов’язань банку в депозитах усіх видів.

Що стосується коефіцієнта загальної ліквідності, то його значення протягом аналізованого періоду дещо перевищували норму НБУ, встановлену на рівні 1. Проте, динаміка даного показника протягом аналізованого періоду свідчить про тенденцію до зменшення загальної ліквідності банку (2006 рік - 1,15; 2007 рік - 1,14; 2008 рік - 1,13), що змушує керівництво банку до пошуку та впровадження заходів щодо підвищення як коефіцієнта миттєвої ліквідності, так і коефіцієнта загальної ліквідності.

За розрахунковий період забезпеченість робочих активів високоліквідними, як і у випадку з коефіцієнтом миттєвої ліквідності, була нижчою встановленої нормативної вимоги НБУ, а саме 0, 20, але в даному випадку протягом аналізованого періоду спостерігається зростаюча тенденція даного показника (коефіцієнта). Так, якщо у 2006 році значення коефіцієнта співвідношення високоліквідних до робочих активів складало 0,06, то у 2007 році значення даного коефіцієнта становило 0,08, а у 2008 - 0,10, що свідчить про намагання керівництва банку забезпечити необхідний рівень аналізованого показника.

Про підвищення забезпеченості доходними активами всіх зобов’язань банку свідчить коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов’язань, який з 2006 по 2008 рік зріс відповідно з 0,69 до 0,71, що дозволило вкластись у межі встановлені НБУ на рівні 0,7 - 0,8. Також значення даного коефіцієнт означають, що частка погашення зобов’язань банку за рахунок повернення доходних активів є досить високою і протягом аналізованого періоду зростає.

Як видно з таблиці 2.11, коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих кредитів і залучених депозитів протягом аналізованого періоду досить стрімко спадав. Так, якщо у 2006 році значення даного показник становило 1,18, то у 2007 році воно склало 1,10, протягом наступного 2008 року спад був ще стрімкішим і значення показника склало 0,87. Якщо значення даного коефіцієнта у 2006 та 2007 роках були достатньо високими і позитивними, то значення 2008 року є досить загрозливим, бо свідчить про виникнення у банку незбалансованої ліквідності, що також змушує пошук та впровадження заходів щодо збільшення даного показника.

Як показує коефіцієнт генеральної ліквідності, спроможність банку погашати зовнішні зобов’язання по залучених і позикових коштах високоліквідними активами та шляхом продажу нерухомості (майно і незавершені капітальні вкладення) є дуже низькою. Проте, на протязі аналізованого періоду спостерігається тенденція росту даного показника. Зокрема, коли у 2006 році банк був у змозі покрити зовнішні зобов’язання по залучених і позикових коштах шляхом продажу нерухомості та високоліквідними активами лише на 15%, то у 2007 році дана спроможність зросла до 17%, а у 2008 - до 20%. Це свідчить про перевагу темпів зростання майна банку над темпами зростання його зобов’язань, що є позитивним явищем.

Таким чином, розрахована і розглянута в таблиці 2.11 система показників ліквідності банку показала, що ліквідність АКБ “Правекс - Банк” протягом аналізованого періоду є в досить складному стані, але більшість показників знаходяться в межах нормативів, що встановлені НБУ (коефіцієнт загальної ліквідності зобов’язань, коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов’язань) або прямують до них (коефіцієнт співвідношення високоліквідних до робочих активів). Що стосується коефіцієнтів миттєвої ліквідності, генеральної ліквідності зобов’язань та ліквідного співвідношення виданих кредитів та залучених депозитів, то керівництву банку необхідно шукати шляхи та впроваджувати заходи щодо підвищення даних показників. На дану проблему також необхідно звернути увагу при розробці заходів щодо поліпшення фінансового стану банку у наступному році.

Розділ 3. Обґрунтування фінансової стійкості банківської установи на прикладі АКБ „Правекс-банк"

3.1 Підвищення фінансової стійкості банківської установи

Аналіз фінансової діяльності комерційних банків свідчить, що в цілому склалися позитивні тенденції стабілізації їхнього фінансового стану. Зменшилась кількість банків, які мають нестачу власних коштів, кількість збиткових банків, збільшилась валюта балансу комерційних банків і сума власних коштів банку.

Поряд з цим в процесі аналізу виявлено і ряд негативних тенденцій. Для окремих банків проблематичним залишається стан “кредитного портфеля", бо зросли обсяги простроченої і пролонгованої заборгованості.

Деякі банки ведуть невиправдано ризиковану кредитну політику, деякі не повністю виконують нормативи НБУ, не у всіх банках дотримано виконання нормативів щодо страхового, резервного фондів.

Нині життя ставить перед банківською системою завдання по здійсненню якісних внутрішньо системних змін. Їх треба вирішити, аби галузь була готова до економічного зростання та інвестиційного процесу, аби завтра банки не стали гальмом реформ замість того, щоб бути їхнім локомотивом. Адже без надійного і сильного банківського сектора не може бути успішна економічна політика будь-якого уряду.

Формування резервів для покриття ризиків за позиками є важливим елементом серед заходів, спрямованих на підвищення надійності і стабільності банківської системи.

Факти банкрутства деяких банків та розміри проблемних кредитів потребують нагального вирішення питання щодо створення резервів на покриття безнадійних боргів. Адже банкрутство одного банку спричинює проблеми для всієї економіки.

Економічне становище в останні роки змінилося на гірше. Звуження ресурсної бази особливо далося взнаки. Це було прослідковано за виконанням економічних нормативів у другому розділі дипломної роботи. Причин до цього багато, тому варто назвати лише основні:

в Україні триває трансформаційна криза економіки, яка ще раз доводить нездатність державних структур оживити виробництво;

триває протистояння між парламентом і урядом, а політична нестабільність завжди позначається на діяльності банківських структур;

зберігається низька інвестиційна привабливість національної економіки як для внутрішніх, так і для зовнішніх інвесторів.

Якщо влада не подолає цих негативних факторів, то банківська система їй нічим не допоможе.

Комерційні банки, будучи складовою банківської системи, відчувають на собі весь спектр дії як загальноекономічної ситуації в країні, так і державних заходів грошово-кредитного регулювання.

В нашій країні також широко застосовують різні методи регулювання ліквідності і платоспроможності комерційних банків. Які полягають у встановленні НБУ різних норм і обмежень діяльності комерційних банків, так і в існуючій системі оподаткування діяльності банків.

Крім того, на ліквідність і платоспроможність комерційних банків впливають мікроекономічні фактори, основні з яких це: ресурсна база комерційного банку, якість вкладень, рівень менеджменту, а також функціональна структура і мотивація діяльності банку.

В умовах переходу до ринку проблема формування ресурсів стала винятково актуальною для банків. Сучасна ситуація характеризується тим, що різко звузився загальнодержавний фонд банківських ресурсів, банки в умовах комерційної самостійності і конкуренції багато сил і часу приділяють формуванню власного капіталу і залученню ресурсів.

Ресурси комерційних банків (банківські ресурси) звичайно визначають як сукупність власних і залучених коштів, які є в розпорядженні банку і визначають як сукупність власних і залучених банками в результаті проведення пасивних, а також активно-пасивних операцій (в частині перевищення пасиву над активом), і ті, які використовуються для активних операцій банків.

Разом з тим розгляд ресурсної бази комерційних банків необхідно пов’язати з межами використання мобілізованих в банку джерел грошових засобів для надання кредиту і здійснення інших операцій. Проблема полягає в тому, що не вся сукупність мобілізованих в банку засобів вільна для здійснення активних операцій банку. Ця обставина вимагає визначити поняття кредитного потенціалу комерційних банків - це величина мобілізованих в банку засобів за мінусом резерву ліквідності.

АКБ “Правекс-Банк", як і будь-який інший комерційний банк, позичаючи вільні грошові кошти своїх комітентів, зобов’язується своєчасно повернути їх, тобто дотримуватись принципів ліквідності і платоспроможності.

В зарубіжній практиці загальний резерв ліквідності поділяється на первинний і вторинний.

Первинний резерв ліквідності - це головне джерело ліквідності банку. При цьому в балансових в ролі первинних резервів фігурують активи, що становлять кошти на рахунках обов’язкових резервів, кошти на коррахунках в інших банках, готівка і чеки в сейфі, а також інші платіжні документи в інкасації.

Доля (частка) первинних резервів оцінюється відношенням готівкових активів до суми вкладів чи до суми всіх активів.

Вторинні резерви ліквідності - високоліквідні доходні активи, які з мінімальною затримкою і незначних втрат можна перетворити в готівку. До них відносять активи, які зазвичай складають портфель урядових цінних паперів, і в деяких випадках - кошти на позичкових рахунках. Основне призначення вторинних резервів - служити джерелом поповнення первинних резервів.

Дані закономірності слід використати для вироблення правильної політики в області розподілу засобів кредитного потенціалу і ліквідності банку. Одна з основних цілей банківської політики в розподілі коштів кредитного потенціалу є важливим фактором в практиці підтримання ліквідності банку.

Аналіз основних аспектів регулювання ліквідності комерційних банків, був би неповним без визначення ще одного важливого моменту. Стан ліквідності банку не завжди залежить від механізму організації його аналітичної роботи та рівня фінансового менеджменту, а відсутність у банку можливості задовольняти вимоги клієнтів не завжди є наслідком недоліків у його діяльності. На загальний рівень банківської ліквідності значний вплив справляє стан в економіці в цілому. Зокрема, такі негативні явища, як спад виробництва, бюджетний дефіцит, інфляція, структурні диспропорції в економіці, платіжна криза призводять до погіршення ліквідності багатьох банків.

Зрозуміло, що вирішення зазначених проблем виходить за межі компетенції банківських установ, а тому істотно обмежує їхні можливості щодо регулювання власної ліквідності. Необхідні заходи з метою поліпшення ситуації насамперед мають охоплювати регулювання економічних процесів на макрорівні, що є прерогативою держави, а не окремих комерційних банків.

Аналізуючи діяльність комерційних банків на прикладі „Правекс - Банк”, ми виявили не дуже добру тенденцію: зростання позичок на міжбанківському ринку. Це свідчить про нездатність банку використовувати трансформацію короткострокових банківських пасивів у середньострокові. Прослідкуємо це на умовному прикладі: свої кошти банк віддає за 30%, а коли не вистачає коштів для клієнтських платежів, позичає на міжбанківському ринку за 15%. Міжбанківський депозитний ресурс, як правило, використовується для "латання дірок" в поточній ліквідності.

Часті є випадки, коли комерційні банки регулярно, "хронічно" не виконують нормативів платоспроможності, ліквідності, інших економічних показників. Буває, що тоді банк переводять на режим фінансового оздоровлення - санації. Це є тривожний сигнал для клієнтів. Вони прагнуть якнайшвидше забрати свої кошти з цієї установи банку. В основному це роблять готівкою. Тут слід бути уважним і обережним: не варто готівку забирати на зарплату фірмі, адже не будуть перераховані платежі в бюджет, оскільки на коррахунку банку нема коштів. В такому випадку краще взяти готівку під звіт - на відрядження чи інші потреби.

Аналізуючи у другому розділі показники діяльності банку, а зокрема рентабельність, ми розглянули фінансові ресурси банку і його вкладення. За цими даними видно, що частина фінансових ресурсів банку повинна бути реалізована у касі банку та на його коррахунку для виконання ним своїх поточних зобов’язань і дотримання норм обов’язкових резервів, а також має бути реалізована в основні засоби, тобто у бездоходні (“непрацюючі”) активи. Інша частина повинна бути розміщена у доходні (“працюючі”) активи. Таким чином зростання частки бездоходних активів (унаслідок підвищення норм обов’язкових резервів) призводить до скорочення частини доходних активів та до відповідної втрати комерційним банком можливостей одержувати прибуток, обсяг якого, враховуючи податковий характер резервування, у світовій банківській практиці називають "податковим ефектом" резервних вимог.

Вплив “податкового ефекту” найвідчутніший за умов зниження ефективності управління фінансовими ресурсами банку.

Формуючи портфель доходних активів, також слід мати на увазі, що часка коштів, вкладених у найбільш прибуткові ризикові активні операції теж підлягає резервуванню і визначає "податковий ефект", влив якого на первісний розподіл ресурсів спричиняє:

зменшення обсягу портфеля доходних активів на суму спеціальних відрахувань, які робить банк для покриття можливих збитків за кредитами та іншими ризиковими операціями;

збільшення портфелів власних капіталів на суму загальних резервних відрахувань, які можуть бути використані для покриття можливих збитків у майбутньому;

вилучення позик, ймовірність погашення яких невисока, як із портфеля активів банку, так і портфеля його власних капіталів.

Отже, беручи до уваги те, що резервні відрахування перешкоджають розвитку активних доходних операцій банку, на нашу думку, вони повинні мати не стільки податковий характер (унаслідок вилучення їх суми з обігу для депонування на рахунках в НБУ, за якими не виплачуються відсотки), скільки регулюючий і стимулюючий.

Враховуючи світовий досвід щодо вдосконалення методики утворення резервів, які формують грошову позицію банку, можна запропонувати такі стимулюючі і регулюючі заходи:

з метою переорієнтації структури портфеля розміщення фінансових ресурсів у бік збільшення довгострокових інвестицій варто виключати із суми зобов’язань, які підлягають резервуванню, кошти, що їх банки інвестують у державні проекти, формуючи резервний фонд; враховувати прямі інвестиції комерційних банків; зменшувати оподатковуваний доход на суму прибутку, який банк отримав від фінансування капітальних вкладень;

для збільшення фінансової стійкості комерційних банків виплачувати їм часткову компенсацію за втрачені відсотки при депонуванні мінімальних резервів, а також надавати можливість вкладати зарезервовані банком кошти у державні цінні папери;

для оптимізації рівня грошової позиції банку диференціювати розмір мінімального резерву залежно від того, до якого агрегату грошової маси належить сума, що депонується, оскільки для грошових компонентів, які входять до складу попереднього грошового агрегату, рівень резервування буде вищий, ніж у складових часток наступних грошових агрегатів;

з метою зміцнення банківської системи України в цілому диференціювати резерв залежно від відповідності кредитної банківської установи міжнародним стандартам (БМС), які встановлені Базельським комітетом із нагляду, а також залежно від типу і терміну діяльності комерційного банку, особливостей регіону, стану грошового ринку, видів і строків депозитів та обсягів і структури активів банку.

Таким чином нівелювати негативний вплив “податкового ефекту” на розвиток і становлення як окремих банків, так і банківської системи України в цілому можна, на нашу думку, тільки шляхом застосування регулюючих та стимулюючих заходів, які сприяють оптимізації утворення грошових резервів.

Серед аналізу показників діяльності, які розглядались у другому розділі, слід також згадати про оцінку менеджменту банку, тобто управління його діяльністю. Важко переоцінити важливість цього питання, особливо враховуючи сучасний стан банківської системи України.

При визначенні рівня менеджменту беруться до уваги такі показники як достатність капіталу, якість активів, прибутковість, ліквідність. Оцінюються такі показники: технічна компетентність головних менеджерів банку, тобто чи відповідає керівництво тим посадам, які ним зайняті; система навчання персоналу; наявність і рівень роботи комітетів (кредитного, ревізійного, аудиторського та інших); організаційна структура банку, наявність і ступінь реалізації банківської політики; наявність внутрішніх інструкцій і методологічних розробок; якість оформлення документації; виконання законів та інструкцій.

Для українських банків оцінка менеджменту є новим питанням, причому крім відсутності досвіду в такій роботі слід відзначити недостатній рівень банківської культури, необхідний в такому випадку.

Аналіз фінансового стану комерційних банків має для українських банкірів особливе значення в умовах загальної політичної, економічної і соціальної нестабільності. Аналіз фінансового стану комерційного банку проводиться двома шляхами: з позицій зовнішнього і внутрішнього аудиту. Тому слід дбати про високий професійний рівень і об’єктивність таких перевірок.

Важливим напрямом вдосконалення діяльності банківської системи країни, підвищення її стабільності, на наш погляд, є подальша розробка теорії і практики аналізу фінансового стану комерційних банків за такими напрямками:

розробка НБУ єдиної методики рейтингової системи оцінки банків, узгодженої з представниками комерційних банків;

створення “регіональних" методик аналізу фінансового стану комерційних банків установами БУ з метою повнішої і точної оцінки їх діяльності з врахуванням кон’юнктури і особливостей місцевого ринку;

повна і всеохоплююча автоматизація і комп’ютеризація аналізу фінансового стану комерційного банку, створення і вдосконалення існуючого програмного забезпечення для оцінки результатів роботи банку.

Таким чином, в світі не існує єдиного підходу до проведення такої роботи, але необхідність і доцільність аналізу фінансового стану комерційного банку не викликає сумнівів навіть у скептиків. Саме тому необхідно консолідувати зусилля всіх зацікавлених сторін по створенню і широкому застосуванню на практиці методик НБУ по рейтинговій оцінці фінансового стану комерційних банків і вдосконалення вже існуючих підходів до аналізу їх діяльності. З метою подальшого підвищення фінансової стійкості банківської установи в наступному розділі проведено розрахунок показників фінансової стійкості та ділової активності банку.

3.2 Визначення показників фінансової стійкості та ділової активності банківської установи

Аналіз показників комерційної діяльності банківської установи, проведений у другому розділі дипломної роботи, свідчить про наявність деяких негативних тенденцій, які можуть привести до нестабільності. З метою поліпшення фінансового стану підприємства необхідно провести розрахунок показників фінансової стійкості та ділової активності банку. Алгоритм розрахунку показників фінансової стійкості наведено у табл. .3.1, а самі показники в табл. .3.2

Таблиця 3.1. Алгоритм розрахунку та економічний зміст показників фінансової стійкості банку

Отже, як свідчать дані таблиці, основними коефіцієнтами, які характеризують фінансову стійкість банку, є:

коефіцієнт надійності;

коефіцієнт фінансового важеля;

коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів;

коефіцієнт захищеності власного капіталу;

коефіцієнт захищеності дохідних активів власним капіталом;

коефіцієнт мультиплікатора капіталу.

Таблиця 3.2. Коефіцієнти фінансової стійкості

З наведених у табл. .3.2 даних видно, що коефіцієнт надійності (співвідношення капіталу банку і залучених коштів) при мінімально допустимому значенні не менше 5% у 2006 році склав 15,1%. Протягом наступних двох років даний коефіцієнт знижувався. Так, у 2007 році його значення склало 14%, а у 2008 - 12,8%. Це свідчить про те, що банк хоча і є забезпечений власними коштами, проте дана забезпеченість є досить низькою, а тому він змушений нарощувати темпи по залученню вільних коштів грошового ринку, які є більш дорогими ніж власні, що призводить до зменшення надійності.

Дані тієї ж таблиці показують, що коефіцієнт фінансового важеля при максимально допустимому значенні 0,05 у 2006 році склав 6,62, а протягом наступних двох років зріс до 7,15 у 2007 році та 7,82 у 2008 році. Це свідчить про те, як і в попередньому випадку, що банку не вистарчає власних коштів, а тому він постійно підвищує активність по залученню вільних коштів на грошовому ринку. Значення та ріст даного коефіцієнта також свідчить про те, що банку має дуже високу здатність по залученню вільних коштів.

Коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів дещо знизився за період, що аналізується, з 13,1% у 2006 році до 12,3% у 2007 та 11,3% у 2008 році. При оптимальному значенні не менше 10% фактичні значення даного показника свідчать про раніше встановлену тенденцію - низька роль власних коштів в активізації та покритті різних ризиків.

Розрахунки табл. .3.2 свідчать і про зростання захищеності власного капіталу за рахунок збільшення його вкладень у свої власні капіталізовані активи - основні засоби і нематеріальні активи. Це підтверджується зростанням відповідного показника (коефіцієнта захищеності власного капіталу) з 0,51 у 2006 році до 0,62 та 0,78 відповідно у 2007 та 2008 роках. Високе значення даного коефіцієнта у 2008 році, а саме 0,78 свідчить про те, що 78% капіталу банку розміщено в нерухомість (майно), а також в деякій мірі пояснює встановлену вище тенденцію про низьку роль власних коштів.

Страницы: 1, 2, 3, 4