Актуальність обраної теми полягає в тому, що валютні операції банків займають важливе місце серед статей прибутку сучасного банку, але питання здійснення зазначених операцій є досить складним і потребує детального вивчення. Сьогодні банк може запропонувати клієнту до 200 видів різноманітних банківських продуктів і послуг. Широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів і залишатися рентабельними навіть при надто несприятливій господарської кон’юнктурі. Але далеко не всі банківські операції повсякденно присутні і використовуються в практиці конкретного банківського закладу (наприклад, виконання міжнародних розрахунків чи трастові операції).

Дана робота ставить на меті розглянення саме валютних операцій, необхідність їх здійснення, їх місце серед інших банківських операцій. Велика увага приділяється законодавчому регулюванню, щодо операцій, здійснюваних банками з валютними цінностями як на національному, так і на міжнародному рівні.

Предметом дослідження є процес управління валютними операціями у банку.

Об’єктом дослідження є особливості організації управління валютними операціями в банку.

Завдання полягає в аналізі літератури, періодичних видань, наукових журналів, статистичних збірників, досліджень вітчизняних та зарубіжних фахівців з проблематики управління валютними операціями. Цей аналіз потрібен для з’ясування сучасних процесів, які відбуваються в Україні у сфері валютного регулювання та контролю, з’ясуванні місця Національного банку України та банків в регулюванні цих процесів. Також, аналіз ставить на меті пошук перспективних напрямків покращення механізму валютного регулювання та контролю.

1. Організація валютних операцій комерційного банку

1.1 Валютний ринок та його структура

Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини – не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов'язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов'язань. Такий ринок заведено називати валютним.

Проте на валютному ринку купують і продають валюту не тільки для здійснення платежів, а й для інших цілей: для спекулятивних операцій, операцій хеджування валютних ризиків тощо. Причому ці операції набувають все ширшого розмаху, що виводить валютний ринок за межі простого придатка до міжнародних розрахунково-платіжних відносин і надає йому статусу відносно самостійної економічної структури.

За своїм економічним змістом валютний ринок – це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта.

За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок – це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.

Валютний ринок має всі атрибути звичайного ринку: об'єкти і суб'єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо.

Об'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні – для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні – для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно здійснюють операції обох цих видів, то об'єктом купівлі-продажу водночас виступають національні та іноземні валютні цінності.

Суб'єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які «зводять» продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу.

Спільним для всіх суб'єктів валютного ринку є бажання одержати прибуток від своїх операцій. Одни з них одержують прибуток (або збиток) безпосередньо після завершення відповідної операції, наприклад спекулянти; інші прибуток одержують згодом, після завершення подальших господарських операцій, оплачених купленою на ринку валютою, наприклад підприємці.

За характером виконуваних операцій і ступенем їх ризику суб'єктами валютного ринку є:

· підприємці, які купують і продають валюту для забезпечення своєї комерційної діяльності (імпортери, експортери);

· інвестори, які вкладають свій чи позичений капітал у валютні цінності з метою одержання процентного доходу;

· спекулянти, які постійно купують-продають валюту задля одержання доходу від різниці в її курсі; професійними спекулянтами є валютні дилери. Ними можуть бути юридичні та фізичні особи;

· хеджери, які здійснюють операції на валютному ринку для захисту від несприятливої зміни валютного курсу;

· посередники: банки, брокерські контори, біржі тощо.

Провідне місце серед посередників валютного ризику займають банки. Оскільки вони ведуть рахунки (національні й інвалютні) та мають розвинуті системи телекомунікацій, їм дуже зручно виконувати доручення клієнтів з купівлі-продажу валюти. Тому банки постійно торгують валютою всередині країни і за її межами як безпосередньо один з одним, так і через валютні біржі. Торгівлю вони, ведуть за свої кошти і за кошти клієнтів. Для цього банки повинні одержати ліцензію від свого центрального банку.

Попит і пропозиція на валютному ринку мають ту особливість, що об'єктом та інструментом купівлі-продажу тут є гроші різної національної належності. Тому попит на іноземну валюту одночасно є пропозицією національної валюти, а пропозиція іноземної валюти є одночасно попитом на національну валюту. Проте коли мова йде про національні валютні ринки, то під попитом мається на увазі попит на іноземну валюту як бажання купити певну її суму, а під пропозицією – пропозиція іноземної валюти як бажання продати певну її суму.

Ціною на валютному ринку є валютний курс. Він являє собою ціну грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти. Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв'язок між усіма суб'єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі.

Валютний ринок має свою структуру, яка включає національні (місцеві) ринки, міжнародні ринки та світовий ринок. Вони розрізняються за масштабами і характером валютних операцій, кількістю валют, що продаються-купуються, рівнем правового регулювання тощо.

Національні валютні ринки існують у більшості країн світу, вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством. Міжнародні валютні ринки сформувалися у країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). Такі ринки регулюються скоріше за все міждержавними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків, традиціями. Розміщуються вони переважно у містах із вдалим географічним положенням та з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній, яким потрібно здійснювати платежі на широких просторах світового ринку. Це, зокрема, Лондон, Нью-Йорк, Париж, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Сан-Франциско, Торонто, Токіо, Сінгапур, Гонконг та ін.

Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок, який здатний функціонувати практично цілодобово. Це забезпечується географічним розміщенням окремих ринків: з початком доби відкриваються азіатські ринки Токіо, Гонконгу, Сінгапура, після їх закриття починають працювати ринки європейські – Франкфурта, Парижа, Лондона, а під кінець їх роботи відкриваються ринки американського континенту – Нью-Йорка, Лос-Анджелеса тощо. Завдяки цьому будь-який суб'єкт валютного ринку може в будь-який час доби купити-продати валюту, оперативно зв'язавшись з відповідним міжнародним центром валютної торгівлі. Щоденні обороти світового валютного ринку перевищують декілька трильйонів доларів США і швидко збільшуються, що свідчить про величезні розмахи валютних потоків на світовому ринку.

Валютний ринок можна класифікувати і за іншими критеріями:

· за характером операцій: ринок конверсійних операцій; ринок депозитно-кредитних операцій;

· за територіальним розміщенням: європейський, північноамериканський, азіатський та ін.;

· за видами конверсійних операцій: ринок ф'ючерсів, ринок опціонів тощо;

· за формою валюти, якою торгують: ринок безготівкових операцій, ринок готівки.

Ринок конверсійних операцій є найтиповішим для валютного ринку взагалі, його ключовим елементом. На цьому ринку купівля-продаж здійснюється в традиційній формі, переважно на еквівалентних засадах шляхом обміну рівновеликих цінностей, представлених різними валютами. Якраз на цьому ринку складаються умови для формування зовнішньої ціни грошей – їх валютного курсу.

Ринок депозитно-кредитних операцій – це досить специфічний сектор валютного ринку, на якому купівля-продаж валюти має умовний характер, що проявляється в залученні банками інвалюти на депозитні вклади на узгоджені строки та в наданні банками інвалютних позичок на різні строки. На відміну від ринку конверсійних операцій на цьому ринку ціна валюти формується у вигляді процента.

Валютний ринок виконує певні функції, в яких виявляється його призначення й економічна роль. Основними його функціями є:

· забезпечення умов та механізмів для реалізації валютної політики держави;

· створення суб'єктам валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;

· забезпечення прибутку учасникам валютних відносин;

· формування та урівноваження попиту і пропозиції валюти і регулювання валютного курсу;

· страхування валютних ризиків;

· диверсифікація валютних резервів.

Названі функції реалізуються через виконання суб'єктами ринку широкого кола валютних операцій. Стан кон'юнктури валютного ринку виявляється у зміні співвідношення між попитом і пропозицією окремих валют, що, у свою чергу, є ключовим чинником впливу на валютний курс. Тому чинники, що визначають кон'юнктуру валютного ринку, одночасно є і чинниками зміни валютного курсу.

Питання валютно-курсової політики України завжди перебувають у центрі уваги уряду, банків, населення країни. Проте вони й досі залишаються не розв'язаними, складними і дискусійними, передусім через невизначеність шляхів здійснення цієї політики в умовах перехідної економіки.

1.2 Валютний курс та фактори, що на нього впливають

Валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій.

Як будь-яка ціна, валютний курс відхиляється від вартісної основи – паритету купівельної спроможності валют – під впливом попиту та пропозиції валюти. Співвідношення такого попиту та пропозиції залежить від багатьох чинників, які відображають зв'язок валютного курсу з іншими економічними категоріями – вартістю, ціною, грошима, процентом, платіжним балансом та ін.

Розрізняють кон'юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютний курс. Кон'юнктурні чинники пов'язані з коливаннями ділової активності, політичної та військово-політичної обстановки, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами.

Поряд з кон'юнктурними чинниками, вплив яких важко передбачити, на попит та пропозицію валюти, тобто на динаміку її курсу, впливають і відносно довгострокові тенденції, які визначають стан тієї чи іншої національної грошової одиниці у валютній ієрархії. Серед цих чинників можна назвати такі:

1. Зростання національного доходу. Цей чинник зумовлює підвищений попит на іноземні товари, водночас товарний імпорт може збільшувати відплив іноземної валюти.

2. Темпи інфляції. Співвідношення валют за їх купівельною спроможністю (паритет купівельної спроможності) є своєрідною віссю валютного курсу, тому на валютний курс впливають темпи інфляції. Чим вищі темпи – інфляції в країні, тим нижчий курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори. Таку тенденцію звичайно можна простежити в середньо – та довгостроковому плані. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність з паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом двох років.

3. Стан платіжного балансу. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, бо при цьому збільшується попит на неї з боку зовнішніх боржників. Пасивний платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, тому що боржники продають її на іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов'язань. У сучасних умовах зріс вплив міжнародного руху капіталів на платіжний баланс і відповідно на валютний курс, оскільки конкурентом валютного ринку є ринок цінних паперів – акцій, облігацій, векселів, короткострокових депозитів.

У країнах, що розвиваються, ринок цінних паперів може гальмувати зростання курсу іноземної валюти, відволікаючи вільну грошову готівку від обміну на ВКВ.

4. Різниця процентних ставок у різних країнах. Вплив цього фактора на валютний курс зумовлюється двома основними обставинами. По-перше, зміна процентних ставок у країні впливає за інших рівних умов на міжнародний рух капіталів, насамперед короткострокових. Підвищення процентної ставки стимулює приплив іноземних капіталів, а її зниження заохочує відплив капіталів, у тому числі і національних, за кордон. По-друге, процентні ставки впливають на операції валютних ринків та ринків позичкових капіталів.

5. Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції. Якщо курс якої-небудь валюти має тенденції до зниження, то фірми та банки завчасно продають її на більш стійкі валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти. Валютні ринки швидко реагують на зміни в економіці та політиці, на коливання курсових співвідношень. Тим самим вони розширюють можливості валютної спекуляції та стихійного руху «гарячих» грошей.

6. Ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках. Наприклад, той факт, що 60–70% операцій євробанків виконується в доларах, визначає масштаби попиту на цю валюту та її пропозицію. На курс валюти впливає і ступінь її використання в міжнародних розрахунках.

7. Ступінь довіри до валюти на національному та світовому ринках. Вона визначається станом економіки та політичною обстановкою в країні, а також розглянутими вище чинниками які впливають на валютний курс, причому дилери враховують не лише темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, співвідношення попиту та пропозиції валюти, а й перспективи їх динаміки.

8. Валютна політика. Співвідношення ринкового та державного регулювання валютного курсу впливає на його динаміку. Формування валютного курсу на валютних ринках через механізм попиту та пропозиції валюти, як правило, супроводжується різкими коливаннями курсових співвідношень. На ринку складається реальний валютний курс – показник стану економіки, грошового обігу, фінансів, кредиту та ступеня довіри до певної валюти. Державне регулювання валютного курсу спрямоване на його підвищення або зниження виходячи з завдань валютно-економічної політики.

9. Ступінь розвитку фондового ринку, який є конкурентом валютному ринку. Фондовий ринок може залучати іноземну валюту безпосередньо, а також «відтягувати» кошти в національній валюті, які могли б бути використані на валютному ринку для купівлі іноземної валюти.

Коливання валютного курсу впливають на співвідношення експортних та імпортних цін, конкурентоспроможність фірм, прибуток підприємств. Різкі коливання валютного курсу посилюють нестабільність міжнародних економічних, зокрема валютно-кредитних та фінансових, відносин, викликають негативні соціально-економічні наслідки, втрати одних та виграші інших країн.

При зниженні курсу національної валюти, якщо не протидіють інші чинники, експортери або отримують експортну премію при обміні вирученої іноземної валюти, яка подорожчала, на національну валюту, яка подешевшала, або мають можливість продавати товари за цінами, нижчими від середньосвітових. Але одночасно зниження курсу національної валюти впливає на подорожчання імпорту, що стимулює зростання цін у країні, скорочення ввезення товарів та споживання або розвиток національного виробництва товарів замість імпортних. Зниження валютного курсу скорочує реальну заборгованість у національній валюті та збільшує тягар зовнішніх боргів, виражених в іноземній валюті. Невигідним стає вивезення прибутків, процентів, дивідендів, які одержують іноземні інвестори у валюті країн перебування. Ці прибутки реінвестуються або використовуються для закупівлі товарів за внутрішніми цінами і наступного їх експорту.

При підвищенні курсу національної валюти внутрішні ціни стають менш конкурентоспроможними, ефективність експорту знижується, що може призвести до стагнації експортних галузей національного виробництва. Імпорт, навпаки, розширюється. Стимулюється приплив у країну іноземних та національних капіталів, збільшується вивезення прибутків на іноземні капіталовкладення. Зменшується реальна сума зовнішнього боргу, вираженого в обезціненій іноземній валюті.

Розходження динаміки курсу та купівельної спроможності валюти впливає на розвиток міжнародних економічних відносин. Якщо внутрішнє інфляційне знецінення грошей випереджає зниження курсу валюти, то за інших рівних умов заохочується імпорт товарів з метою їх продажу на національному ринку за високими цінами. Якщо зовнішнє знецінення валюти випереджає внутрішнє, яке викликається інфляцією, то виникають умови для валютного демпінгу – масового експорту товарів за цінами, нижчими від середньосвітових з метою витіснення конкурентів на зовнішніх ринках.

Наслідки коливань валютного курсу залежать від валютно-економічного потенціалу країни, її експортної квоти, позиції в міжнародних економічних відносинах. Валютний курс є об'єктом боротьби між країнами, національними експортерами та імпортерами, джерелом міждержавних незгод.

Обмінний курс гривні залежить від трьох основних чинників:

1. співвідношення рівнів внутрішніх та зовнішніх цін. За інших рівних умов підвищення внутрішніх цін відповідно до теорії паритету купівельної спроможності призводить до здешевлення національної валюти, тобто до підвищення її курсу по відношенню до інших валют;

2. характеру та інтенсивності торговельних потоків. Втрата або значне зменшення обсягів експортних ринків призводить до скорочення експорту, збільшення дефіциту платіжного балансу та знецінення національної валюти, що, в свою чергу, при конкурентоспроможності товарів на світових ринках створює умови для збільшення обсягів експорту, скорочення дефіциту платіжного балансу та подорожчання національної валюти;

3. інтенсивності перетоку капіталів. Підвищення відсоткових ставок на внутрішньому фінансовому ринку сприяє залученню іноземного капіталу та подорожчанню національної валюти.

Встановлення і використання офіційного обмінного курсу гривні до іноземних валют здійснюється відповідно до Порядку, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №496. Національний банк України встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют, міжнародних рахункових одиниць (СДР, євро тощо), який використовується резидентами України та нерезидентами для всіх видів платіжно-розрахункових операцій в іноземних валютах, у тому числі з бюджетом і митницею, для бухгалтерського обліку цих операцій та при аналізі зовнішньоекономічної діяльності.

НБУ вніс зміни до положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют і курсу банківських металів, прив'язавши офіційний курс гривня-долар до курсу на міжбанківському ринку. Відповідна постанова НБУ була зареєстрована в Міністерстві юстиції України і набрало чинності 28 листопада 2008 року (Додаток А).

Офіційний обмінний курс гривні до долара США встановлюється як середньозважений курс між курсами за операціями уповноважених комерційних банків на міжбанківському валютному ринку. Крім того, може враховуватися співвідношення попиту та пропозиції на іноземну валюту на валютному ринку України, стан міжнародних ринків іноземних валют та платіжного балансу країни, зміна обсягів валютних резервів НБУ та динаміка основних макроекономічних чинників.

Офіційні обмінні курси гривні до інших вільно конвертованих іноземних валют, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу, розраховуються на підставі встановленого офіційного курсу гривні до долара США та фіксингу Європейського центрального банку і поточних крос-курсів відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках.

Офіційні обмінні курси гривні до вільно конвертованих валют, які обмежено використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу, а також до неконвертованих іноземних валют встановлюються через крос-курси, розраховані на підставі офіційного курсу гривні до долара США та курсів національних валют до долара США, встановлених центральними банками держав СНД та Балтії, а також поточних крос-курсів відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках, які публікує газета «Financial Times».

Схоже, долар знов почав займати лідируючі позиції в світовій торгівлі, розумах фінансистів і гаманцях простих громадян. Глобальна криза, що розвертається, показує, що саме цій валюті віддають перевагу інвестори, а значить, всі останні регіональні грошові одиниці втрачають у вазі проти долара. В найближчому майбутньому ця тенденція збережеться, тому американський долар, швидше за все, залишиться найбільш відповідною валютою для інвестицій.

Щоб відповісти на питання, чому зміцнюється «зелений», повернемося всього на два місяці назад – 15 вересня найбільший американський інвестбанк Lehman Brothers звернувся до суду із заявою про банкрутство і з проханням про захист від кредиторів. Банкрутство Lehman Brothers стало шоком, який обрушив усі ринки, що розвиваються. Річ у тому, що цей американський банк був найважливішим гравцем на ринку своєрідних коштовних паперів – кредитних дефолтних свопів (Cds/cdx) – страховок від банкротства емітентів єврооблігацій і позичальників синдикованих кредитів.

Фактично, із смертю Lehman Brothers інвестори втратили страховку всіх позицій, відкритих на ринках, що розвиваються. Це і стало початком глобального результату капіталів. Більшість країн Східної Європи, Африки і Азії утримують свої валюти в прив'язці до долара, тому нескладно здогадатися, куди поверталися засоби – гроші бігли в економіку США. Хедж-фонди прагнули погасити свою заборгованість перед американськими інвестбанкамі, в яких позичали гроші на інвестиційні проекти. Так само діяли і найбільші банки Євросоюзу і Британії, що займали долари у своїх американських колег для інвестицій в ринки, що розвиваються. Тепер, коли долар треба віддавати, ціни на євро і фунт падають.

Вітчизняний валютний ринок в жовтні пережив спочатку девальвацію гривни на 45%, а потім – і її ревальвацію на 25%: якщо до 28 жовтня курс гривни до долара зашкалював за відмітку 7,25 грн../$1, то вже до 1 листопада Нацбанк підняв гривну до 5,88 грн../$1. Глава Національного банку Володимир Стельмах до цих пір так і не дав відповіді на питання, що цікавить всіх – «А що, власне, це був за фортель?». З Інститутською прозвучали якісь невиразні натяки на брак валюти на погашення зовнішніх позик наступного року і на необхідність зупинити імпорт, який перевищив всякі розумні межі. У відповідь Центробанк отримав паніку населення, стрімкий відтік гривневих і валютних вкладів з банківської системи і подальший дефіцит валюти в обмінних пунктах.

Купити сьогодні валюту в банках непросто. Для оплати кредитів банки продають її з комісією 2–2,5% суми обміну. На «чорному» ринку курс долара вже піднявся до рівня 6,1–6,2 грн../$1. По такому ж курсу перераховують американську валюту і інтернет-магазини.

Причини валютного дефіциту лежать на поверхні: банкам не вистачає грошей на проведення платежів. Для того, щоб збити ажіотажний попит на американську валюту, Нацбанк повторює практику початку року, коли банки були посаджені на голодний пайок і не могли купувати валюту. Зараз ми можемо спостерігати рімейк весняних подій: на кореспондентських рахунках банків знаходиться близько 15 млрд. грн., тоді як об'єм обов'язкових резервів на 1 листопада складав 12,7 млрд. грн.

Таким чином, банкам не вистачає гривни для здійснення масштабних платежів, тому вони не можуть купувати велику кількість валюти на міжбанку. Крім того, Нацбанк зараз не продає своїм підопічним долари і євро з резервів. «Політика грошового дефіциту, з одного боку, стримує кредитування, а з іншою – зменшує попит банків і клієнтів на валюту» – пояснює голова правління Укрсоцбанку Борис Тімонькин. Банкір відзначає, що Нацбанк не може активно використовувати $4,5 млрд. кредитних засобів МВФ для підтримки курсу гривни. Продаючи долари з резервів, Нацбанк вимиває з системи гривну, яка і так швидко покидає банки через відтік вкладів. Тому, щоб не допустити проблем з виконанням банками платежів, Нацбанк повинен всіляко мінімізувати витрачання засобів МВФ: гроші отримують переважно ті банки і суб'єкти господарювання, яким личить термін розплачуватися по зовнішніх позиках.

Банкіри чекають, що ситуація уповільненого гривневого дефіциту збережеться на валютному ринку до кінця 2008 року.

1.3 Поняття валютних операцій та їх класифікація

Під валютними операціями звичайно розуміють будь-які платежі, пов'язані з переміщенням валютних цінностей між суб'єктами валютного ринку.

Таким чином, валютні операції – це операції:

· пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком тих, що здійснюються між резидентами у валюті України;

· пов’язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності;

· пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням по території України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за кордон валютних цінностей.

Розглянемо докладніше кожну групу операцій, що відносяться до валютних.

Конверсійні операції:

· угоди з негайною поставкою типу «today», «tomorrow», «spot»;

· строкові угоди: форвардні, ф’ючерсні, опціонні;

· угоди типу «swap»;

· валютний арбітраж: просторовий, часовий, конверсійний валютний.

Кореспондентські відносини з іноземними банками:

· встановлення прямих кореспондентських відносин з іноземними банками;

· самостійне відкриття банком рахунків для міжнародних розрахунків з іноземними банками;

· досягнення домовленості про порядок і умови ведення банківських операцій по міжнародних розрахунках;

· робота через кореспондентські рахунки Центру міждержавних розрахунків НБУ або через кореспондентські рахунки уповноважених банків;

· встановлення кореспондентських відносин і здійснення міжнародних банківських операцій з іноземними банками через кореспондентські рахунки Центру міжнародних розрахунків НБУ або уповноважених банків.

Відкриття та ведення валютних рахунків:

· відкриття валютних рахунків юридичним особам (резидентам і нерезидентам), фізичним особам;

· нарахування процентів по залишках на рахунках;

· надання овердрафтів (особливим клієнтам згідно з рішенням керівництва банку);

· надання виписок у міру здійснення операції;

· оформлення архіву рахунку за будь-який проміжок часу;

· виконання операцій з розпорядження клієнтів відносно коштів на їхніх валютних рахунках (оплата наданих документів, купівля та продаж іноземної валюти за рахунок коштів клієнтів);

· списання сум, передбачених законодавством;

· контроль експортно-імпортних операцій.

Неторгові операції:

· купівля та продаж готівкової іноземної валюти і платіжних документів в іноземній валюті;

· інкасо іноземної валюти та платіжних документів в іноземній валюті;

· випуск та обслуговування пластикових карток клієнтів;

· купівля (оплата) дорожніх чеків іноземних банків;

· оплата грошових акредитивів і виставлення аналогічних акредитивів;

· організація роботи і порядку проведення операцій в обмінних пунктах.

Операції із залучення та розміщення валютних коштів:

· кредитні;

· депозитні;

· з цінними паперами;

· лізингові;

· форфейтингові;

· факторингові.

Валютні операції здійснюються на внутрішньому і міжнародному ринках. На внутрішньому ринку – з резидентами України у межах, встановлених нормативними актами Національного банку України. На міжнародному ринку – з нерезидентами у межах, встановлених нормативними актами НБУ.

Валютні операції поділяються на активні і пасивні операції. Пасивні операції – створення валютних резервів в іноземній валюті та прийом депозитів в іноземній валюті:

· продаж за іноземну валюту цінних паперів, емітованих резидентами України і номінованих у національній валюті (включаючи власні цінні папери банку);

· отримання кредитів в іноземній валюті від інших уповноважених банків.

Активні операції – використання створених валютних резервів:

· видача кредитів в іноземній валюті;

· купівля за іноземну валюту цінних паперів, номінованих у національній валюті.

Здійснення валютних операцій вимагає спеціальної ліцензії НБУ. Існує два види ліцензій на проведення валютних операцій: індивідуальна та генеральна.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Порядок надання Генеральної ліцензії НБУ на право здійснення комерційними банками операцій з валютними цінностями. Банки – юридичні особи, які здійснюють свої операції на території України не менше ніж один рік, мають розмір статутного фонду і власних коштів, що встановлюються Національним банком України на право здійснення операцій з валютними цінностями, повинні:

1) протягом одного року не мати зауважень від органів банківського нагляду та податкової інспекції щодо виконання ними вимог чинного законодавства;

2) забезпечити відповідність проведення операцій технічним вимогам, які необхідні для здійснення саме валютних операцій (згідно з Переліком технічних вимог до комерційних банків для здійснення операцій з валютними цінностями);

3) мати в штаті фахівців, рівень освіти яких відповідає кваліфікаційним вимогам, висунутим щодо здійснення валютних операцій;

4) звернутися до відповідного регіонального управління Національного банка України за рекомендаціями на отримання ліцензії додавши до заяви такі документи:

· копію нотаріально посвідченого Статуту та установчих документів банку (з усіма змінами та доповненнями);

· перелік операцій, які банк має намір виконувати;

· опис структури установи та підрозділів, які здійснюватимуть валютні операції, з переліком технічних засобів, що використовуватимуться в них;

· довідки про керівників установи, які здійснюватимуть нагляд за операціями з валютними цінностями, та безпосередніх виконавців валютних операцій (бухгалтерів, касирів, брокерів, економістів та ін.), посвідчені нотаріально або в установленому порядку у банку копії документів, які підтверджують відповідність рівня виконавців кваліфікаційним вимогам (дипломи, сертифікати та ін.)

Страницы: 1, 2